Постанова

Іменем України

22 травня 2019 року

м. Київ

справа № 347/1093/17

провадження № 61-49090св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Девляшевського В. А., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Косівського районного суду Івано-Франківської області із позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він тривалий час працює суддею Косівського районного суду Івано-Франківської області та обіймає посаду голови цього суду. В його провадженні перебували та перебувають різні скарги, заяви, подані ОСОБА_2 . Під час розгляду заяв і скарг ОСОБА_2 , остання поводиться зухвало, як під час судових засідань, так і за межами суду, поширює про нього неправдиві відомості, висловлюється щодо нього у брутальній та принизливій формі, що порочить його честь, гідність і ділову репутацію.

Вказував, що ОСОБА_2 поширювала інформацію про те, що він нібито знаходився на роботі в стані алкогольного сп`яніння, виштовхував її із зали судового засідання та наносив тілесні пошкодження, з приводу чого вона зверталася до правоохоронних органів. Крім того, вказані обставини були зазначені й у заяві про відвід слідчого судді від 25 січня 2017 року, поданій у справі, яка перебувала у його провадженні.

На підставі вказаного, ОСОБА_1 просив суд визнати такою, що не відповідає дійсності, є негативною інформацію, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію, відомості, викладені в повідомленнях направлених ОСОБА_2 до Косівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області та у заяві про відвід слідчого судді від 25 січня 2017 року; зобов`язати ОСОБА_2 припинити неправомірні дії щодо поширення негативної інформації, приниження честі, гідності, ділової репутації відносно нього та стягнути з ОСОБА_2 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням щодо нього неправдивої інформації, зобов`язавши ОСОБА_2 перерахувати ці кошти на користь Яблунівського реабілітаційного центру.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 червня 2017 року підсудність справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди визначено Верховинському районному суду Івано-Франківської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 16 травня 2018 року у складі судді Бучинського А. Б. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію інформацію, розміщену у заяві про відвід слідчого судді ОСОБА_1 від 25 січня 2017 року і викладену у фрагменті заяви: «Схопивши мене своїми руками, відкрив мною двері і виштовхав у коридор. А 13 січня 2017 року о 14 год. 30 хв. у приміщенні цього ж суду Косівського, у нетверезому стані, ображав мене».

Зобов`язано ОСОБА_2 у строк, що не перевищує чотирнадцяти днів з моменту набрання рішенням законної сили, спростувати недостовірну інформацію, шляхом написання на ім`я судді ОСОБА_1 , із подальшим долученням до матеріалів справи, у межах якої поширювалася недостовірна інформація, заяви із текстом спростування наступного змісту: «У заяві про відвід судді ОСОБА_1 від 25 січня 2017 року незаконно поширено недостовірну інформацію про ОСОБА_1 Не відповідає дійсності інформація про те, що ОСОБА_1 схопив мене, ОСОБА_2 , своїми руками, відкрив мною двері і виштовхав в коридор. Не відповідає дійсності також те, що 13 січня 2017 року о 14 год. 30 хв. в приміщенні суду Косівського районного суду, ОСОБА_1 в нетверезому стані, ображав мене ОСОБА_2 ».

У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що поширена відповідачем у заяві про відвід слідчого судді від 25 січня 2017 року інформація наступного змісту: «…схопивши мене своїми руками, відкрив мною двері і виштовхав у коридор. А 13 січня 2017 року о 14 год. 30 хв у приміщенні цього ж суду Косівського, у нетверезому стані, ображав мене…» містить дані з приводу фактичних обставин вчинення суддею протиправних дій, однак відповідачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження достовірності цих обставин. Крім того, зазначені обставини були предметом перевірки правоохоронним органом, за наслідком якої Косівським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області встановлено відсутність у діях ОСОБА_1 кримінальних правопорушень. Таким чином, ця інформація, зазначена ОСОБА_2 у заяві про відвід слідчого судді від 25 січня 2017 року, не відповідає дійсності, має негативний характер та принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача, тому ця інформація підлягає спростуванню.

Разом з тим, враховуючи характер поширення вказаної інформації, а саме шляхом подання заяви про відвід слідчого судді у справі, розгляд якої здійснювався позивачем як суддею, відсутність будь-яких доказів понесених позивачем моральних страждань та несприятливих наслідків від цього, а також ту обставину, що позивач є публічною особою, межа допустимої критики щодо якого є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

Звернувшись до відділу поліції із повідомленнями про вчинення відносно неї неправомірних дій, позивач реалізувала своє гарантоване Конституцією України право на звернення до правоохоронних органів, компетентних перевіряти інформацію, що міститься в заяві, та надавати відповідь, яке не переслідувало мету поширення недостовірної інформації, яка б порушувала будь-які особисті немайнові права позивача, а тому обставини, викладені в її повідомленнях, не можна вважати недостовірною інформацією у розумінні статті 277 ЦК України. З урахуванням вказаного, відсутні підстави для визнання такою, що не відповідає дійсності інформації, викладеної у повідомленнях направлених ОСОБА_2 до Косівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Заочне рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 16 травня 2018 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію інформацію, викладену в заяві про відвід слідчого судді ОСОБА_1 від 25 січня 2017 року, та зобов`язання спростувати цю інформацію скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних вимог відмовлено.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 057,20 грн

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що інформація, зазначена ОСОБА_2 у заяві про відвід слідчого судді ОСОБА_1 від 25 січня 2017 року, наступного змісту: «…схопивши мене своїми руками, відкрив мною двері і виштовхав у коридор. А 13 січня 2017 року о 14 год. 30 хв. у приміщенні цього ж суду Косівського, у нетверезому стані, ображав мене…» є її оціночним судженням про події, які вона вважає відбулися саме у приміщенні суду за участю судді ОСОБА_1 , які неможливо перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, навіть якщо такі судження є хибними, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.При цьому звернення ОСОБА_2 до правоохоронного органу із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, у разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію надати відповідь, проте у ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку особа реалізувала своє конституційне право, передбачене статтею 40 Конституції України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Справа із суду першої інстанції надійшла до Верховного Суду у лютому 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд розглянув справу за його відсутності, не перевіривши належність його повідомлення про час і місце розгляду справи, призначене на 22 листопада 2018 року, оскільки судові повістки суд направляв на адресу: АДРЕСА_1 , у той час як у матеріалах справи зазначено, що він проживає за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому суд розгляд справи не відклав, причини його неявки у судове засідання не з`ясував, чим порушив його право участі у судовому засіданні та подачі суду доказів на підтвердження своїх вимог.

Також судом безпідставно стягнуто з нього судовий збір, оскільки він є особою з інвалідністю ІІ групи, тому згідно з Законом України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Крім того, відмовляючи у задоволенні його позову, апеляційний суд не визначив дійсний характер поширеної відповідачем інформації та дійшов помилкового висновку про визнання цієї інформації оціночним судженням, оскільки вона є фактичним твердженням.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є суддею Косівського районного суду Івано-Франківської області.

У заяві про відвід слідчого судді ОСОБА_1 від 25 січня 2017 року ОСОБА_2 зазначила інформацію наступного змісту: «Я недовіряю цьому злочинцеві, хуліганові, корупціонерові, моєму катівникові розглядати мою скаргу, яка ним призначена на сьогодні 25 січня 2017 року 11 годину, який зловживаючи своєю посадою, домовившись з очільницею цієї «приватної фірми» цього Косівського судилища, 12 січня 2017 року в залі судових засідань приміщенні суду, порушуючи закони України, статті 19, 55 Конституції України, статтю 93 Конституції України «Про судоустрій та статус суддів» провів зі мною самосуд і катування, з криками підбіг до мене «міліція, міліція», «ви вже надоїли», «складайте на неї протоколи», схопивши мене своїми руками, відкрив мною двері і виштовхав у коридор. А 13 січня 2017 року о 14 год. 30 хв. у приміщенні цього ж суду, в нетверезому стані, ображав мене, принижуючи мою честь і гідність, погрозив мені не ходити до суду, бо я не маю права і не маю чого ходити до суду…» (а. с. 4).

12 січня 2017 року і 13 січня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Косівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області з повідомленнями про те, що суддя ОСОБА_1 у приміщенні Косівського районного суду Івано-Франківської області виштовхував її із залу судового засідання та можливо перебував у стані алкогольного сп`яніння (а. с. 7, 8).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Згідно з частиною першою статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

У пунктах 1, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що беручи до уваги положення статей 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

У частині другій статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд правильно виходив із того, що інформація, зазначена ОСОБА_2 у процесуальній заяві про відвід слідчого судді ОСОБА_1 від 25 січня 2017 року, наступного змісту: «…схопивши мене своїми руками, відкрив мною двері і виштовхав у коридор. А 13 січня 2017 року о 14 год. 30 хв. у приміщенні цього ж суду Косівського, у нетверезому стані, ображав мене…», не містять фактичних даних, а є лише критикою, оцінкою дій, припущеннями, особистою думкою особи, що її висловлює, не можуть бути перевірена на предмет її відповідності, тому на підставі частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» зазначені висловлювання є оціночними судженнями.

Крім того, зазначена заява є процесуальною дією учасника справи і така заява також оцінена судом при вирішенні заяви про відвід.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 75 КПК України слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.

Відповідно до частин першої, другої статті 80 КПК України за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов`язані заявити самовідвід. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні.

У частині третій статті 81 КПК України визначено, що при розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою слідчого судді, судді (суду).

З указаного вбачається, що особа, яка бере участь у справі, може заявити слідчому судді відвід з підстав, які на її думку викликають сумнів у його неупередженості, а слідчий суддя зобов`язаний встановити наявність або відсутність таких підстав для відводу та за наслідками розгляду заяви постановити вмотивовану ухвалу.

Вказане свідчить, що заява про відвід слідчого судді містить лише оціночні судження заявника щодо наявності підстав для його відводу, дійсність яких перевіряє слідчий суддя.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не визначив дійсний характер поширеної відповідачем інформації не свідчать про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду, оскільки суд з дотримання вимог статей 89, 263-265, 367, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, вірно встановив правовідносини, що склалися, надав оцінки усім висловлюванням відповідача, які позивач просив визнати недостовірними, та дійшов обґрунтованого висновку, що вони мають характер оціночних суджень, й правильно відмовив у задоволенні позову.

Твердження заявника про те, що апеляційний суд належним чином не повідомив його про дату, час і місце судового засідання, яке відбулося 22 листопада 2018 року, є безпідставним, оскільки 13 листопада 2018 року ОСОБА_1 отримав повістку про виклик до суду та копію ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від14 листопада 2018 року, якою розгляд справи призначено на 22 листопада 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 21, т. 2). При цьому, судові повістки позивачу направлялися судом за адресою, зазначеною у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 . Із заявою про зміну місця проживання ОСОБА_1 до суду не звертався.

Разом з тим, не можна погодитися з висновком судів першої та апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача судового збору.

Пославшись на положення статті 141 ЦПК України, апеляційний суд вважав, що з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 1 057,20 грн.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат визначається статтею 141 ЦПК України. Згідно з пунктом 7 частини другої вказаної статті, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

ОСОБА_1 відповідно до пенсійного посвідчення від 05 травня 2017 року є особою з інвалідністю ІІ групи.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Апеляційний суд на вказану обставину увагу не звернув та незаконно стягнув судовий збір з позивача, який є особою з інвалідністю ІІ групи та відповідно до Закону України «Про судовий збір» відноситься до переліку осіб, які звільнені від його сплати.

У частинах першій, другій, четвертій статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені апеляційним судом повно та ухвалено правильне по суті спору рішення, але допущено неправильне застосування норм ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» щодо розподілу судових витрат між сторонами, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню у відповідній частині з ухваленням нового рішення у цій частині.

В іншій частині оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року у частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення.

Судові витрати (судовий збір), понесені ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги у розмірі 1 057,20 грн (одна тисяча п`ятдесят сім грн 20 коп.), компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 листопада 2018 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк