Постанова

Іменем України

22 травня 2019 року

м. Київ

справа № 572/2429/15-ц

провадження № 61-3123зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Сарненська районна державна адміністрація Рівненської області, відділ освіти Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області,

третя особа - начальник відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області Аврамишин Герасим Леонтійович,

розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області, відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області, третя особа - начальник відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області Аврамишин Герасим Леонтійович, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за заявою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Євтушенко О. І., Ізмайлової Т. Л., Кузнєцова В. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області, відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області, третя особа - начальник відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області Аврамишин Г. Л., про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсацію моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 01 жовтня 2002 року ОСОБА_1 працювала на посаді методиста у відділі освіти Сарненської районної державної адміністрації.

У період з 01 жовтня 2002 року до 01 квітня 2011 року навчально-методичний центр відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації неодноразово було реорганізовано й в останнє - 01 квітня 2011 року реорганізовано у комунальну науково-методичну установу «Сарненський районний методичний кабінет» Сарненської районної ради, яку 08 жовтня 2014 року було ліквідовано.

Згідно з наказом відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації від 28 травня 2015 року № 83 «Про кадрові питання» її було звільнено з посади методиста по дошкільним навчальним закладам Сарненського районного методичного кабінету відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації 29 травня 2015 року у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 просила:

визнати неправомірним розпорядження голови Сарненської районної державної адміністрації від 06 жовтня 2014 року за № 348 про створення Сарненського районного методичного кабінету відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації з 09 жовтня 2014 року, про затвердження Положення про Сарненський районний методичний кабінет відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації, про затвердження штатного розпису Сарненського районного методичного кабінету відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації та скасувати його;

визнати незаконним наказ відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації від 08 жовтня 2014 року за № 165-к про прийняття її на посаду методиста по дошкільним навчальним закладам та вважати такою, що прийнята на посаду методиста;

визнати незаконним наказ відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації від 28 травня 2015 року №83 «Про кадрові питання», яким її звільнено з роботи та скасувати його;

поновити ОСОБА_1 на посаді методиста Сарненського районного методичного кабінету відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації з 02 червня 2015 року;

стягнути з відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;

стягнути з відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації на її користь завдану незаконним звільненням моральну шкоду в розмірі 10 000 грн;

стягнути з відповідачів судові витрати по справі.

Короткий зміст ухвал судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 12 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року, провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання неправомірним розпорядження голови Сарненської районної державної адміністрації від 06 жовтня 2014 року № 348 про створення Сарненського районного методичного кабінету відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації з 09 жовтня 2014 року; про затвердження Положення про Сарненський районний методичний кабінет відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації; про затвердження штатного розпису Сарненського районного методичного кабінету відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації та скасування його закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвал).

Ухвали судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 16 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наказ відділу освіти від 08 жовтня 2014 року № 165-к «Про прийняття на роботу» виданий начальником відділу освіти в межах його повноважень та чинного законодавства, у зв`язку чим позовні вимоги щодо про визнання незаконним наказу від 08 жовтня 2014 року № 165-к задоволенню не підлягають. Суд першої інстанції зробив висновок, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП відбулось з дотриманням чинного законодавства щодо скорочення працівників, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування наказу від 28 травня 2015 року № 83-к про звільнення з роботи, поновлення на роботі, виплаті заробітної плати за час вимушеного прогулу та компенсацію моральної шкоди необхідно відмовити.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 16 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано наказ відділу освіти Сарненської РДА від 28 травня 2015 року № 83 «Про кадрові питання».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді методиста по дошкільним навчальним закладам Сарненського районного методичного кабінету відділу освіти Сарненської РДА з 02 червня 2015 року.

Стягнуто з відділу освіти Сарненської РДА Рівненської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу - 34 053,85 грн з утриманням доходу, отриманого в центрі зайнятості, прибуткового податку й інших обов`язкових платежів до бюджету.

Стягнуто з відділу освіти Сарненської РДА Рівненської області на користь ОСОБА_1 1 000 грн компенсації моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що у матеріалах справи відсутні і будь-які дані про дотримання відповідачем вимог статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі при вивільнені працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці при вирішенні питання про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України ОСОБА_1 . У зв`язку із цим апеляційний суд зробив висновок, що відповідачем не було дотримано вимог трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у тому числі положень статті 49-2 КЗпП України, тому позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди підлягають до задоволення.

При визначенні розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу апеляційний суд керувався частиною другою статті 235 КЗпП, статтею 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінет Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Суд визначив розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу без утримання прибуткового податку і інших обов`язкових платежів, а також із вирахуванням доходу, отриманого ОСОБА_1 у центрі зайнятості.

З урахуванням принципів розумності та справедливості, а також рівня доведеності перед судом обставин заподіяння моральної шкоди позивачу, апеляційний суд зробив висновок про стягнення компенсації моральної шкоди у розмірі 1 000 грн.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2016 року касаційні скарги ОСОБА_1 та відділу освіти Сарненської РДА Рівненської області відхилено. Рішення апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд правильно застосував норм матеріального та процесуального права та зробив обґрунтований висновок, що відповідачем не було дотримано вимог трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, у тому числі положень статті 49-2 КЗпП.

Аргументи учасників справи

У березні 2017 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2016 року у справі № 572/2429/15-ц у порядку глави 3 розділу V ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції на час подання заяви про перегляд судових рішень) підстав, а саме:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, на підтвердження чого заявником надана: ухвала Верховного Суду України від 24 червня 2009 року у справі № 6-2768св09.

2) невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, на підтвердження чого заявником надані: постанова Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16; постанова Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-203цс14.

Короткий зміст ухвали суду Верховного Суду України

Ухвалою Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року відкрито провадження у справі та витребувано з Сарненського районного суду Рівненської області цивільну справу № 572/2429/15-ц.

Рух справи

Станом на 15 грудня 2017 року (набрання чинності ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 № 2147-VIII) розгляд заяви у справі Верховним Судом України не закінчено.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить про інше.

На підставі підпункту 1 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

У заяві про перегляд ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2016 року у частині визначення розміру середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та направити справу на новий розгляд у цій частині до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві про перегляд доводи, колегія суддів вважає, що заява про перегляд підлягає задоволенню з таких мотивів.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що з 01 жовтня 2002 року по 31 березня 2011 року позивач працювала на посаді методиста у відділі освіти Сарненської районної державної адміністрації.

З 01 вересня 2011 року по 08 жовтня 2014 року працювала на посаді методиста у комунальній науково-методичній установі «Сарненський районний методичний кабінет Сарненської районної ради», яку 08 жовтня 2014 року ліквідовано.

Розпорядженням голови Сарненської районної державної адміністрації від 06 жовтня 2014 року затверджено Положення про Сарненський районний методичний кабінет відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області.

Наказом № 165-к від 08 жовтня 2014 року 09 жовтня 2014 року ОСОБА_1 прийнята на посаду методиста по дошкільним навчальним закладам Сарненського районного методичного кабінету, порядком переведення.

Наказом № 44 від 12 березня 2015 року відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області внесено зміни до штатного розпису Сарненського районного методичного кабінету та скорочено п`ять штатних одиниць з 01 квітня 2015 року, а саме три одиниці методист, одна одиниця методист по дошкільних навчальних закладах; одна одиниця водія.

Наказом № 37-к від 12 березня 2015 року відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області попереджено працівників Сарненського районного методичного кабінету відділу освіти Сарненської райдержадміністрації, зокрема ОСОБА_1 , про наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП 29 травня 2015 року у зв`язку із скороченням штату працівників.

З цим наказом ОСОБА_1 ознайомлена 20 березня 2015 року.

Апеляційний суд встановив, що з 20 березня 2015 року до 28 травня 2015 року ОСОБА_1 відповідачем не було запропоновано жодної іншої посади, які були вакантні на цей період часу. Лише 28 травня 2015 року ОСОБА_1 було запропоновано три посади, які її не влаштовували. У штаті Сарненського районного методичного кабінету було одне вакантне місце завідувача методичного кабінету, проте ця посада запропонована не була.

07 травня 2015 року ОСОБА_1 виключено із членів профспілкової організації відділу освіти Сарненської райдержадміністрації на підставі поданої заяви.

Наказом № 83-к від 28 травня 2015 року ОСОБА_1 звільнена з посади методиста по дошкільним навчальним закладам Сарненського районного методичного кабінету у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП.

У період часу з 20 березня 2015 року по день звільнення ОСОБА_1 були звільнені працівники із посади вчителя початкових класів відповідних навчальних закладів.

На підставі довідки про заробітну плату ОСОБА_1 за період з березня по квітень 2015 року апеляційний суд встановив, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 на посаді співробітника методкабінету Сарненської райдержадміністрації становив: 2 479,93 грн (березень 2015 року, 17 роб. днів) + 3 146,26 (квітень 2015 року, 21 роб. день) = /2479,93 + 3146,26 /: 38 = 148,06 грн.

Кількість днів вимушеного прогулу після звільнення позивача з 02 червня 2015 року (як зазначено у позовній заяві) по 30 травня 2016 року (день ухвалення рішення судом) - червень 2015 року - 20 робочих днів, липень 2015 року - 23 робочих днів, серпень 2015 року - 20 робочих днів, вересень 2015 року - 22 робочих днів, жовтень 2015 року - 21 робочий день, листопад 2015 року - 21 робочий день, грудень 2015 року - 23 робочих дні, січень 2016 року - 19 робочих днів, лютий 2016 року - 21 робочий день, березень 2016 року - 22 робочих днів, квітень 2016 року - 21 робочий день, травень 2016 року - 18 робочих днів = 251 робочий день, тобто = 251 день х 148,06 грн = 37 163,06 грн - середній заробіток за час вимушеного прогулу.

При відмові у задоволенні позову суд першої інстанції зробив висновок, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП відбулось з дотриманням чинного законодавства щодо скорочення працівників, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування наказу від 28 травня 2015 року № 83-к про звільнення з роботи, поновлення на роботі, виплаті заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди необхідно відмовити.

При скасуванні рішення суду першої інстанції та ухваленні нового про задоволення позову суд апеляційної інстанції, зробив висновок, що відповідачем не було дотримано вимог трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, у тому числі положень статті 49-2 КЗпП, тому позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди підлягають до задоволення.

При визначенні розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу апеляційний суд керувався частиною другою статті 235 КЗпП, статтею 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінет Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Суд визначив розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу без утримання прибуткового податку і інших обов`язкових платежів, а також із вирахуванням доходу, отриманого ОСОБА_1 у центрі зайнятості.

При залишенні без змін рішення апеляційного суду суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд правильно застосував норм матеріального та процесуального права та зробив обґрунтований висновок, що відповідачем не було дотримано вимог трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, у тому числі положень статті 49-2 КЗпП. У зв`язку із цим суд касаційної інстанції погодився із висновками апеляційного суду про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , визнання незаконним і скасування наказу відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації від 28 травня 2015 року № 83 «Про кадрові питання», поновлення ОСОБА_1 на посаді методиста по дошкільним навчальним закладам Сарненського районного методичного кабінету відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації з 02 червня 2015 року, стягнення з відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 34 053,85 грн за період з 02 червня 2015 року до 30 травня 2016 року з утриманням доходу, отриманого в центрі зайнятості, прибуткового податку й інших обов`язкових платежів до бюджету та 1 000 грн компенсації моральної шкоди.

За змістом пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

В ухвалі Верховного Суду України від 24 червня 2009 року у справі № 6-2768св09 вказано, що «[…] суд апеляційної інстанції не узяв до уваги положення пункту 10 загальних правил Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (зі змінами), в якому указано, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. У випадках, коли підвищення тарифних ставок й окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). Безпідставно апеляційний суд послався і на необхідність врахування заробітку за місцем нової роботи (одержаної вихідної допомоги, середнього заробітку на період працевлаштування, допомоги по безробіттю), не врахувавши, що ст. 235 КЗпП це не передбачено, а до ч. 3 ст. 117 КЗпП, яка застосовувалась за аналогією, виключено на підставі Закону України № 3248-ІУ від 20 грудня 2005 року. За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню».

У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 зроблено висновок про те, що «відповідно до статті 235 КЗпП в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Посилання апеляційного суду при зменшенні розміру компенсації за час вимушеного прогулу на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в ньому роз`яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП, яку виключено на підставі Закону України №3248-15 від 20 грудня 2005 року. Проте апеляційний суд на наведене не звернув належної уваги та безпідставно зменшив розмір компенсації заробітної плати за час вимушеного прогулу. Зазначені порушення вимог закону залишилися і поза увагою суду касаційної інстанції».

У постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-203цс14 зроблено висновок про те, що «відповідно до статті 236 КЗпП у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Згідно з пунктом 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу».

За змістом пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати в розрахунковому періоді за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Таким чином, у справі, яка переглядається, з урахуванням тієї обставини, що за період від часу звільнення позивача до часу поновлення його на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в період затримки виконання рішення суду заробітна плата позивача підлягала коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів. […] Ураховуючи викладене, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, зазначених норм матеріального права не врахував та безпідставно не застосував коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів при обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в період затримки виконання рішення суду, що призвело до ухвалення незаконного рішення».

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме - частини другої статті 235 КЗпП та пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме - частини другої статті 235 КЗпП та пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

У частині другій статті 235 КЗпП передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У пункті 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати в розрахунковому періоді за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Тлумачення частини другої статті 235 КЗпП, пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, свідчить, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. При цьому, якщо за період від часу звільнення працівника до часу поновлення його на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу заробітна плата працівника підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

Посилання апеляційного суду на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та висновок про необхідність зменшення розміру суми середнього заробітку за вимушений прогул на суму доходу, отриманого ОСОБА_1 у центрі зайнятості, ґрунтується на неправильному застосуванні частини другої статті 235 КЗпП, оскільки викладені в ньому роз`яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП, яку виключено на підставі Закону України № 3248-15 від 20 грудня 2005 року.

Проте суд апеляційної інстанції та суд касаційної інстанції на вказане належної уваги не звернули та неправильно застосували частину другу статті 235 КЗпП та пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, безпідставно зменшили розмір суми середнього заробітку за вимушеного прогулу у зв`язку із отриманням ОСОБА_1 доходу у центрі зайнятості, і не врахували коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

Висновки за результатами розгляду заяви

Доводи заяви про перегляд дають підстави для висновку про те, що в рішеннях, які переглядаються, неправильно застосовані частина друга статті 235 КЗпП України та пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що заяву слід задовольнити, ухвалу суду касаційної інстанції скасувати та рішення апеляційного суду у частині визначення розміру середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу скасувати і передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини п`ятої статті 360-4 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання заяви про перегляд) у постанові Верховного Суду України, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, що була неоднаково застосована.

На підставі викладеного, Верховний Суд висловлює такий висновок про застосування норм права.

Тлумачення частини другої статті 235 КЗпП, пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, свідчить, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. При цьому, якщо за період від часу звільнення працівника до часу поновлення його на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу заробітна плата працівника підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

Керуючись підпунктом 1 пункту першого розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, пунктом 1 частини першої статті 355, статтями 360-3, 360-4 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання заяви про перегляд), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2016 року задовольнити.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2016 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області, відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області, третя особа - начальник відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області Аврамишин Герасим Леонтійович про визначення розміру середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу скасувати.

Справу № 572/2429/15-ц у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області, відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області, третя особа - начальник відділу освіти Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області Аврамишин Герасим Леонтійович про визначення розміру середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат