ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2019 року

Львів

№ 857/3956/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого -судді Курильця А.Р.,

суддів Заверухи О.Б., Качмара В.Я.,

з участю секретаря Ваврик Х.Б.,

представника позивача ОСОБА_3,

відповідача Ткачука Л.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачука Любомира Михайловича на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачука Любомира Михайловича про визнання протиправною та скасування постанови, -

суддя в 1-й інстанції Гундяк В.Д.,

час ухвалення рішення - 15.03.2019 року, 13:33 год.,

місце ухвалення рішення - м.Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення - 15.03.2019 року,

в с т а н о в и в :

ОСОБА _2 звернулася в суд з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачука Л.М. про визнання протиправною та скасування постанови

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 березня 2019 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця Виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачука Любомира Михайловича від 04.10.2018 у виконавчому провадженні №56345504 про стягнення із ОСОБА_2 основної винагороди приватного виконавця в сумі 729 193,43 грн.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що ч.3 ст.31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» встановлено засади розрахунку суми винагороди приватного виконавця та зафіксовано, що така винагорода залежить саме від суми, яка підлягає стягненню. Наведене спростовує міркування суду щодо виключної пропорційності основної винагороди в залежності від суми, яка фактично стягнута. Також системний аналіз частин 1, 3, 4 ст.31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» вказує на відмінність форм сплати винагороди приватному виконавцю, яка залежить від наявності виконавчого провадження в межах якого можуть вчинятися виконавчі дії спрямовані на виконання судового рішення та нерозривно із ним пов`язується. Зокрема, поняття «стягнення» винагороди використовується під час самостійної (поза межами виконавчого провадження із якого така винагорода виникла) реалізації права приватного виконавця на винагороду, яка не була отримана в розмірі відсотка суми, що підлягає стягненню. Також звертає увагу апелянт на те, що зі змісту ч.3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» видно, що у разі невиплати (неотримання) приватному виконавцеві винагороди у вигляді відсотка суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, під час здійснення виконавчого провадження, яке з тих чи інших причин завершено, останній має право на примусове стягнення такої винагороди у сумі, що несплачена під час розподілу стягнутих з боржника коштів. Таким чином, вважає апелянт, що винагорода, яка була визначена у вигляді відсотка суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом та не виплачена під час виконавчого провадження уже стягується у порядку встановленому для стягнення виконавчого збору. Також звертає увагу, що судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затв. пост. КМ України від 08.09.216 р. № 643

Відповідач в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.03.2019 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив, просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.03.2019 року залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасиків справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом встановлено, що 05.08.2018 року приватним виконавцем Виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачуком Л.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №56345504 про примусове виконання наказу №786, виданого 20.11.2017 року Господарським судом Івано-Франківської області, про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк", заборгованості за кредитним договором №KU19960 від 27.03.2013 року в сумі 235 685,90 доларів США, з яких: 169 116,05 доларів США - заборгованість по кредиту, 66 569,85 доларів США - заборгованість по відсотках, 498 528,75 грн. - пені за період з 23.05.2016 року по 22.05.2017 року та 118 768,28 грн. - судового збору.

Також згідно вказаної постанови постановлено стягнути з боржника основну винагороду приватного виконавця у розмірі 681 583,62 грн.

Приватним виконавцем, 08.05.2018 року виконавчі провадження №56345504 і №56346092 було об`єднано у зведене виконавче провадження №56354947, про що винесено відповідну постанову.

03.10.2018 року стягувачем ПАТ "ВіЕс Банк" подано заяву про повернення наказу №786, виданого 20.11.2017 року Господарським судом Івано-Франківської області, без виконання

Відповідно до постанови приватного виконавця від 04.10.2018 року виконавчий документ: наказ №786, виданий 20.11.2017 року Господарським судом Івано-Франківської області, та авансовий внесок у розмірі 36 929,70 грн. повернуто стягувачу.

04.10.2018 року приватним виконавцем Виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачуком Л.М. винесено постанову про стягнення з боржника - ОСОБА_2 на користь відповідача основної винагороди у сумі 729 193,43 грн.

Згідно ст. 1 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі Закон №1404), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 5 Закону №1404 передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

Пунктами 9, 10 частини 1 статті 39 Закону №1404 передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ.

Згідно статті 42 Закону №1404, кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, повязані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Тобто, мета виконавчого провадження полягає в примусову виконанні рішень.

Частиною 3 статті 45 Закону №1404 передбачено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначено Законом України від 02.06.2016 № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 1403).

Відповідно до статті 31 Закону № 1403, за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.

Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

На виконання статей 13 та 31 Закону № 1403-VIII, постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця.

Відповідно до пункту 19 Порядку, приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Виходячи з вищевикладеного, обов`язковими умовами стягнення винагороди приватного виконавця є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття приватним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Крім того законодавець чітко визначив, що основна винагорода приватного виконавця стягується з фактично стягнутої суми; розмір винагороди вираховується також з фактично стягнутої суми.

За своїм призначенням винагорода стягується саме за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Відповідно до пункту 21 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку.

Про підстави закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Тобто, відповідно до вказаного пункту, у постанові про закінчення виконавчого провадження виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутої основної винагороди приватного виконавця, тим самим законодавець підтверджує, що основна винагорода стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача.

При стягненні основної винагороди без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми основної винагороди або ж стягнення його без реального виконання.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не надано доказів вчинення дій, спрямованих на фактичне виконання виконавчих документів, зокрема, стягнення коштів з боржника та реалізацію його майна.

Твердження відповідача про те, що ним вчинялися дії по забезпеченню виконання виконавчого документа, зокрема накладення арешту на все майно, що відповідно до статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" являється зверненням стягнення на майно, а вчинення таких виконавчих дій є достатніми підставами для стягнення із позивача основної винагороди приватного виконавця суд вважає безпідставними.

Таким чином, дії приватного виконавця не призвели до фактичного стягнення коштів за виконавчим документом, а тому, на думку колегії суддів, не є достатніми підставами для стягнення з позивача суми винагороди.

На підставі вищевикладеного, приймаючи оскаржувану постанову, відповідач дійшов неправомірного висновку про наявність встановлених законом підстав для стягнення з позивача суми основної винагороди.

Доводи апелянта про те, що основна винагорода стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом приватним виконавцем, колегія визнає помилковими.

Апеляційна скарга не спростовує правильність доводів, якими мотивоване судове рішення та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачука Л.М. слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що до витрат на професійну правничу допомогу належать виключно витрати адвоката, що безпосередньо пов`язані зі зверненням до суду та розглядом адміністративної справи, які визначаються на підставі доказів про вартість наданих ним послуг, та які сплачені або підлягають сплаті стороною або третьою особою.

Так в матеріалах адміністративної справи наявні договір про надання правової допомоги №5-08/02/19 від 08.02.2019 року між позивачем та "ВІП Юрконсалтинг" в особі керуючого партнера ОСОБА_3 та протокол доручення №1 до вказаного договору від 08.02.2019 року

Пунктом 3 протоколу доручення №3 до договору про надання правової допомоги від 08.02.2019 визначено, що позивач повинна не пізніше 28 травня 2019 року провести попередню оплату вартості правової допомоги в розмірі 4 000,00 гривень.

29.05.2019 представником позивача подано докази фактичного понесення позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 4 000,00 гривень, а саме: квитанцію від 27.05.2019 за №0.0.1365963147.1, акт приймання передачі наданих послуг від 29.05.2019 та протокол доручення №3 до договору про надання правової допомоги за №5-08/02/19 від 08.02.2019.

Факт оплати ОСОБА_2 послуг за надання правничої допомоги Адвокатським об`єднанням "ВІП Юрконсалтинг" в розмірі 4 000,00 гривень, підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 27.05.2019 за №0.0.1365963147.

Таким чином на переконання колегії суддів витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4 000 грн. є підтвердженими та повинні бути стягнутими судом на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 287,308,311,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачука Любомира Михайловича залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 березня 2019 року у справі № 300/336/19 - без змін.

Стягнути за рахунок приватного виконавця Виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачука Любомира Михайловича (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя

А. Р. Курилець

судді

О. Б. Заверуха

В. Я. Качмар

Повне судове рішення складено 29 травня 2019 року.