ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2019 року Справа № 20/906/43-Б/13-Г

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Юрчук М.І.

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

від скаржника: ОСОБА_1

від кредиторів: не з`явились

від боржника: не з`явився

арбітражний керуючий (ліквідатор): не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м.Львів

на ухвалу Господарського суду Житомирської області, постановлену 26.02.19р. суддею Гнисюком С.Д. о 11:20 год. у м.Житомирі

у справі № 20/906/43-Б/13-Г

за заявою Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ", м.Київ

до Приватного підприємства "Бізнес Тріумф", м.Житомир

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 26.02.2019р. у справі №20/906/43-Б/13-Г про банкрутство Приватного підприємства "Бізнес Тріумф" в задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" №764 від 04.01.2019р., в частині витребування в ОСОБА_6 бухгалтерської документації щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за серпень-грудень 2007 - відмовлено.

В задоволенні заяви ОСОБА_1 від 15.12.2018р. про визнання грошових вимог до Приватного підприємства "Бізнес Тріумф" на суму 42653,45грн. - відмовлено.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржену ухвалу скасувати в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 15.12.2018р. про визнання грошових вимог до Приватного підприємства "Бізнес Тріумф" на суму 42653,45грн. (п.2 резолютивної частини) та прийняти нове судове рішення, яким задоволити заяву ОСОБА_1 від 15.12.2018р. про визнання грошових вимог до Приватного підприємства "Бізнес Тріумф" на суму 42653,45грн.. Також, одночасно з апеляційною скаргою, скаржник заявив клопотання про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає ухвалу місцевого господарського суду постановленою з порушенням норм чинного законодавства;

- вказує, що як зазначено в заяві про грошові вимоги до банкрута, скаржник ОСОБА_1 працював у Приватному підприємстві "Бізнес Тріумф" у період з 01.08.2007р. по 19.12.2007р. За період роботи скаржнику було нараховано, але не виплачено заробітну плату на загальну суму 2685,71грн., в т.ч. серпень 2007р. - 600,00грн., вересень 2007р. - 600,00грн., жовтень 2007р. - 600,00грн., листопад 2007р. - 600,00грн., грудень 2007р. - 285,71грн.;

- вважає, що оскільки у день звільнення він був на роботі, та з ним повний розрахунок проведений не був, та заборгованість не погашена на даний час, то відповідно до ст.117 КЗпП України скаржнику належить сплатити середньомісячний заробіток за період затримки розрахунку 20.12.2007р. - 07.08.2013р. (до моменту визнання боржника банкрутом) в сумі 39967,74грн. згідно розрахунку, наведеного у заяві про грошові вимоги до банкрута;

- обґрунтовує, що всього заборгованість ПП "Бізнес Тріумф" перед скаржником становить: 2685,71грн. + 39967,74грн. = 42 653,45 грн.;

- додає, що в якості підтвердження перебування в трудових відносинах із банкрутом скаржником було надано копію рішення власника ПП "Бізнес Тріумф" від 19.07.2007р., копію наказу про прийняття на роботу від 20.07.2007р. №20/07-01, копію наказу про звільнення з роботи від 19.12.2007р. №19/12-01, копію індивідуальних відомостей про застраховану особу - ОСОБА_1 (форма ОК-5). В якості підтвердження нарахування скаржнику заробітної плати та її розмір ним було надано копію індивідуальних відомостей про застраховану особу - ОСОБА_1 (форма ОК-5);

- зауважує, що суд першої інстанції погодився із тим, що скаржником доведено факт перебування в трудових відносинах з банкрутом та факт нарахування заробітної плати. Додає, що матеріали справи свідчать, що ліквідатор банкрута не заперечив факту невиплати апелянту нарахованої заробітної плати;

- зазначає, що заперечував щодо визнання грошових вимог апелянта лише кредитор - ПАТ "Піреус Банк МКБ", який в силу вимог ч.1 ст.74 ГПК України повинен був довести факт виплати скаржнику заробітної плати належними та допустимими доказами. Жодних доказів виплати апелянту заробітної плати ПАТ "Піреус Банк МКБ" надано не було і такі в матеріалах справи відсутні;

- вказує, що суд першої інстанції вдався до отримання пояснень від фізичної особи - ОСОБА_6 , яка на час розгляду справи не має жодного відношення до банкрута, не має та не повинна мати будь-якої документації банкрута і яка повідомила, що: її було звільнено з посади до порушення провадження у справі про банкрутство. У неї немає обов`язку зберігати будь-яку документацію банкрута, у тому числі бухгалтерську. Така документація у неї відсутня. Надати інформацію щодо нарахування та виплати заробітної плати, у тому числі за періоди до її призначення керівником підприємства (серпень-грудень 2007р.) не має можливості. Вся бухгалтерська документація знаходилась в бухгалтерії банкрута. В період роботи на підприємстві була заборгованість з виплати заробітної плати, погасити яку не було можливості;

- стверджує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що трудові відносини мають певні особливості, які передбачають, що саме підприємство повинне протягом тривалого часу (75 років) зберігати документацію щодо нарахування та виплати заробітної плати, а після її ліквідації - здавати на зберігання в архівну установу. Таким чином, в порушення вимог ч.1 ст.74 ГПК України суд першої інстанції безпідставно переклав на апелянта обов`язок доведення того, що йому не виплачувалася заробітна плата, чого працівник в силу законодавства не може та не повинен доводити, оскільки доказами виплати заробітної плати володіє саме підприємство, і в разі ненадання підприємством доказів виплати нарахованої заробітної плати таку слід стягувати з підприємства як невиплачену;

- звертає увагу суду на те, що між скаржником та банкрутом немає спору щодо наявності та розміру невиплаченої йому заробітної плати, наявність заборгованості та її розмір банкрутом не заперечується, натомість має місце необґрунтоване втручання у правовідносини щодо виплати заробітної плати сторонньої особи - ПАТ "Піреус Банк МКБ", який намагається перешкоди реалізації конституційного права ОСОБА_1 на отримання нарахованої заробітної плати, не будучи учасником даних правовідносин, та не надаючи в порушення ч.1 ст.74 ГГІК України жодних доказів щодо виплати нарахованої скаржнику заробітної плати;

- додає, що на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 31.01.2019р. щодо підтвердження з Пенсійного фонду вихідних даних, зазначених у довідці Пенсійного фонду України Форма ОК-5 (код 32477815), які свідчать про нарахування та невиплату ОСОБА_1 заробітної плати за серпень-грудень 2007р. у розмірі 42653,45грн., скаржник звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області. На заяву від 19.02.2019р. Головним управлінням Пенсійного фонду у Львівській області надано відповідь від 25.02.2019р. №5047/06-29 про те, що дані до реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них вносяться на підставі звітності, що подається страхувальниками. Звітність формується на підставі бухгалтерських документів, відповідно до яких проводиться нарахування заробітної плати. Відповідальним за правильність заповнення звіту є страхувальник. Дана відповідь Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області додатково підтверджує офіційний статус відомостей, які містяться в реєстрі застрахованих осіб та вносяться на підставі наданої страхувальником звітності, що формується на основі первинних бухгалтерських документів;

- стверджує, що подати даний доказ в судове засідання 26.02.2019р. об`єктивно не можливості, оскільки скаржник отримав його лише 26.02.2019р. в кінці дня, прибути в судове засідання не зміг через погіршення стану здоров`я, суд першої інстанції ухвалою від 12.02.2019р. відмовив у задоволенні клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, а також безпідставно відмовив у клопотанні від 25.02.2019р. про відкладення розгляду справи;

- обґрунтовує, що скаржником з поважних причин не було подано в суд першої інстанції відповідь Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області від 25.02.2019р. №5047/06- 29, а також заяву від 19.02.2019р., яку слід було подати разом із відповіддю на неї;

- констатує, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі про те, що доказів, які підтверджують розмір заробітної плати та наявність невиплаченої заборгованості по заробітній платі суду не надано, не відповідають обставинам справи, оскільки факт перебування в трудових відносинах із банкрутом підтверджується копією рішення власника ПП "Бізнес Тріумф" від 19.07.2007р., копією наказу про прийняття на роботу від 20.07.2007р. №20/07-01, копією наказу про звільнення з роботи від 19.12.2007р. №19/12-01, копією індивідуальних відомостей про застраховану особу - ОСОБА_1 (форма ОК-5), а нарахування та розмір заробітної плати підтверджується копією індивідуальних відомостей про застраховану особу - ОСОБА_1 (форма ОК-5);

- стверджує, що судом порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а саме - в порушення вимог ч.1 ст.74 ГПК України суд першої інстанції безпідставно переклав на скаржника обов`язок доведення того, що йому не виплачувалася заробітна, плата, чого працівник в силу законодавства не може та не повинен доводити, оскільки доказами виплати заробітної плати володіє саме підприємство, і в разі ненадання підприємством доказів виплати нарахованої заробітної плати таку слід стягувати з підприємства як невиплачену;

- разом з тим, вважає правильним п.1 резолютивної частини ухвали Господарського суду Житомирської області від 26.02.2019р. у справі №20/906/43-Б/13-Г та відповідну мотивувальну частину ухвали про відмову в задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" №764 від 04.01.2019р., в частині витребування в ОСОБА_6 бухгалтерської документації щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за серпень-грудень 2007р., оскільки Публічне акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ" не надало суду першої інстанції доказів наявності у ОСОБА_6 бухгалтерської документації щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за серпень грудень 2007р., і в цій частині ухвала апелянтом не оскаржується.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 29.03.2019р. поновлено строк на подання апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 26.02.2019р. у справі №20/906/43-Б/13-Г, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 26.02.19р. у справі №20/906/43-Б/13-Г та призначено справу №20/906/43-Б/13-Г до розгляду на 07.05.2019р. об 14:30год.. Також, зупинено дію ухвали Господарського суду Житомирської області від 26.02.2019р. у справі №20/906/43-Б/13-Г. Крім того , клопотання ОСОБА_1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №20/906/43-Б/13-Г було задоволено та забезпечення проведення відеоконференції доручено у Господарському суді Львівської області (адреса: 79014, м.Львів, вул.Личаківська, 128).

15.04.2019р. на поштову адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від ПАТ "Піреус Банк МКБ" надійшов письмовий відзив від 03.04.2019р. №859 на апеляційну скаргу. в якому останній покликається на те, що згідно ст.19 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в редакції, що була чинною станом на 2007 рік) страхові внески до солідарної системи для роботодавців нараховуються на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці". Відповідно до п. 5.1.6. Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 N 21-1 (в редакції станом на 2007 рік), перерахування страхових внесків здійснюється платниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг). Фактичним одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу) вважаєте, одержання відповідних сум готівкою, зарахування на банківський рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, одержання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей в рахунок зазначених виплат (доходу), фактичне здійснення з цих виплат (доходу) відрахувань, передбачених законодавством або виконавчими документами, чи будь-яких інших відрахувань. Таким чином сплата страхових внесків з заробітної плати до пенсійного фонду протягом серпня-грудня 2007 року була можлива можлива виключно за умови фактичного одержання заробітної плати працівником. Отже, наданий ОСОБА_1 . доказ про сплату на його користь протягом серпня-грудня 2007 року ПП "Бізнес Тріумф" страхових внесків з його заробітної плати до пенсійного фонду, свідчить також і про фактичне отримання ОСОБА_1 заробітної плати за цей період. Просить суд залишити ухвалу Господарського суду Житомирської області від 26.02.2019р. у справі №20/906/43-Б/13-Г без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

26.04.2019р. на поштову адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від арбітражного керуючого (ліквідатора) Козія В.Ю. надійшов письмовий відзив від 23.04.2019р. на апеляційну скаргу, в якому останній покликається на те, що заявником було надано докази, які підтверджують виникнення існування та припинення трудових відносин з боржником, а також, докази нарахування заробітної плати із зазначення сум нарахувань та місяців нарахування, а саме: копію рішення власника ПП "Бізнес Тріумф" від 19.07.2007р., копію наказу про прийняття на роботу від 20.07.2007р. №20/07-01, копію наказу про звільнення з роботи від 19.12.2007р. №19/12-01, копію індивідуальних відомостей про застраховану особу - ОСОБА_1 (форма ОК-5). У ліквідатора відсутні відомості про виплату апелянту заробітної плати, тоді як заявник надав підтвердження, що ця заробітна плата йому нараховувалась, тому не заперечував щодо включення цих кредиторських вимог до реєстру вимог кредиторів ПП "Бізнес Тріумф". Між заявником та боржником щодо наявності та розміру заборгованої заробітної плати спору немає, а тому заявник не зобов`язаний був звертатися з окремими позовом про стягнення заборгованості із боржника щодо виплати заробітної плати як умови визнання заявника кредитором про банкрутство. З огляду на це, вважає що не було підстав відмовляти у визнанні грошових вимог заявника до боржника в межах справи про банкрутство.

06.05.2019р. на електронну адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення від 06.05.2019р. до апеляційної скарги.

07.05.2019р. на електронну адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання від 07.05.2019р. про відкладення розгляду справи у зв`язку його участю у іншому судовому засіданні в Львівському окружному адміністративному суді.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 10.05.2019р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 28.05.2019р. об 12:00год.. Також, задоволено клопотання ОСОБА_1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №20/906/43-Б/13-Г та забезпечення проведення якої доручено у Господарському суді Львівської області (адреса: 79014, м.Львів, вул.Личаківська, 128).

Представник скаржника в судовому засіданні 28.05.2019р. підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає ухвалу місцевого суду незаконною та необґрунтованою. Просить суд ухвалу Господарського суду Житомирської області від 26.02.2019р. у справі №20/906/43-Б/13-Г скасувати в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 15.12.2018р. про визнання грошових вимог до Приватного підприємства "Бізнес Тріумф" на суму 42653,45грн. та прийняти нове судове рішення, яким задоволити заяву ОСОБА_1 від 15.12.2018р. про визнання грошових вимог до Приватного підприємства "Бізнес Тріумф" на суму 42653,45грн..

Інші учасники справи не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Учасники справи були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, відсутні учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з`явилися, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх.

У відповідності до ст.ст.222, 223 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол судового засідання.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення скаржника, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, у провадженні Господарського суду Житомирської області знаходиться справа №20/906/43-Б/13-Г про визнання банкрутом Приватне підприємство "Бізнес Тріумф".

Постановою Господарського суду Житомирської області від 08.08.2013р. у справі №20/906/43-Б/13-Г, зокрема, визнано банкрутом Приватне підприємство "Бізнес Тріумф"; відкрито ліквідаційну процедуру Приватного підприємства "Бізнес Тріумф"; призначено ліквідатором Приватного підприємства "Бізнес Тріумф" арбітражного керуючого Козія Володимира Юрійовича.

19.12.2018 на адресу Господарського суду Житомирської області, через загальний відділ, надійшла заява ОСОБА_1 (м.Львів) від 15.12.2018р. про визнання грошових вимог до Приватного підприємства "Бізнес Тріумф" (м.Житомир) на суму 42653,45грн. (з додатками).

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 21.12.2018р. прийнято та призначено до розгляду у судовому засіданні заяву ОСОБА_1 від 15.12.2018р. про визнання грошових вимог до Приватного підприємства "Бізнес Тріумф" на суму 42653,45грн., тощо.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 31.01.2019р., зокрема, відкладено розгляд заяви ОСОБА_1 від 15.12.2018р. про визнання грошових вимог до Приватного підприємства "Бізнес Тріумф" на суму 42653,45грн. на 31.01.2019р.; відкладено розгляд клопотання Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" №764 від 04.01.2019р., в частині витребування в ОСОБА_6 бухгалтерської документації щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за серпень-грудень 2007р.; призначено засідання суду на 26.02.2019р..

25.02.2019р. до Господарського суду Житомирської області, через загальний відділ, надійшли наступні документи:

- клопотання ОСОБА_1 від 25.02.2019р. про відкладення розгляду справи, оскільки у зв`язку із погіршенням здоров`я не має можливості прибути в м. Житомир для участі в судовому засіданні;

- пояснення ОСОБА_6 . від 22.02.2019р. на виконання вимог ухвали Господарського суду Житомирської області від 31.01.2019р..

В судовому засіданні 26.02.2019р., розглядалось клопотання Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" №764 від 04.01.2019, в частині витребування в ОСОБА_6 бухгалтерської документації щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за серпень-грудень 2007.

Дослідивши зміст клопотання та матеріали справи, Господарський суд Житомирської області дійшов висновку зазначити про наступне.

Згідно ч.7 ст.81 Господарського процесуального кодексу України, особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

Суд дослідив пояснення ОСОБА_6 від 25.01.2019р. та від 22.02.2019р., згідно яких остання зазначила, що її було звільнено з посади до порушення провадження у справі про банкрутство. Повідомляє, що у неї немає обов`язку зберігати будь-яку документацію банкрута, у тому числі бухгалтерську. Така документація у неї відсутня. Надати інформацію щодо нарахування та виплати заробітної плати, у тому числі за періоди до її призначення керівником підприємства (серпень-грудень 2007) не має можливості. Вся бухгалтерська документація знаходилась в бухгалтерії банкрута. В період роботи на підприємстві була заборгованість з виплати заробітної плати, погасити яку не було можливості.

Публічне акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ" не надало суду доказів наявності у ОСОБА_6 бухгалтерської документації щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за серпень-грудень 2007.

Дослідивши матеріали справи та враховуючи письмові пояснення ОСОБА_6 щодо неможливості надання доказів, суд дійшов висновку у задоволення клопотання Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" №764 від 04.01.2019, в частині витребування в ОСОБА_6 бухгалтерської документації щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за серпень-грудень 2007 слід відмовити.

Стосовно клопотання ОСОБА_1 від 25.02.2019 про відкладення розгляду справи (заяви від 15.12.2018), оскільки у зв`язку із погіршенням здоров`я не має можливості прибути в м.Житомир для участі в судовому засіданні, місцевий господарський суд зазначив про наступне.

У відповідності до ч.1 ст.216 ГПК України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

19.12.2018р. на адресу Господарського суду Житомирської області, через загальний відділ, надійшла заява ОСОБА_1 (м.Львів) від 15.12.2018р. про визнання грошових вимог до Приватного підприємства "Бізнес Тріумф" (м.Житомир) на суму 42653,45грн.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 31.01.2019р. ОСОБА_1 було зобов`язано надати суду необхідні для розгляду заяви докази, а саме: докази на підтвердження доводів викладених в заяві (в т.ч. копію трудової книжки, докази, що підтверджують розмір заробітної плати та період її не виплати; документ на підставі якого виконував повноваження директора банкрута (трудовий договір, тощо), тощо); підтвердження з Пенсійного фонду щодо вихідних даних зазначених у довідці Пенсійного фонду України Форма ОК-5 (код 32477815), які свідчать про нарахування та не виплату ОСОБА_1 заробітної плати за серпень-грудень 2007 у розмірі 42653,45грн.

На виконання вимог зазначеної ухвали ОСОБА_1 надано суду лише копію трудової книжки. Інших доказів не надано.

У клопотанні про відкладення ОСОБА_1 , як підставу, зазначає погіршення здоров`я. Посилань на те, що будуть надані додаткові докази він у своєму клопотанні не зазначив.

Відповідно до ч.1 ст.56 ГПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника (ч.2 ст.56 ГПК України).

ОСОБА_1 не скористався правом брати участь у судовому засіданні Господарського суду Житомирської області через представника.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 від 25.02.2019 про відкладення розгляду заяви, а отже заява ОСОБА_1 від 15.12.2018 про визнання грошових вимог до боржника на суму 42653,45 грн. може бути розглянута в даному судовому засіданні, підстав для відкладення її розгляду немає.

В судовому засіданні 26.02.2019, розглядалась заява ОСОБА_1 від 15.12.2018 про визнання грошових вимог до боржника на суму 42653,45 грн.

Як вже зазначалося вище, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 26.02.2019р. у справі №20/906/43-Б/13-Г про банкрутство Приватного підприємства "Бізнес Тріумф", між іншим, в задоволенні заяви ОСОБА_1 від 15.12.2018р. про визнання грошових вимог до Приватного підприємства "Бізнес Тріумф" на суму 42653,45грн. - відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, враховуючи предмет оскарження в апеляційному порядку, не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а ч.1 ст.16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися способом захисту свого права, який має відповідати встановленим законом і крім того, забезпечувати ефективний захист порушеного права.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

Водночас, ст.9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006р. (заяви №29458/04 та №29465/04) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997р..

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004р., верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003р. №3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах."

Суд констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 ст.1 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За вимогами ст.21 Закону України "Про оплату праці", працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

У ч.3 ст.15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013р. №8-рп/2013 вказується, що "у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат".

Статтею 11 Конвенції Міжнародної організації праці №95, яка ратифікована Україною 04.08.1961р. визнано, що у разі банкрутства або ліквідації підприємства працівники, "зайняті на цьому підприємстві, матимуть становище привілейованих кредиторів щодо заробітної плати, яку вони мають одержати за послуги, надані в період, що передував банкрутству чи ліквідації, котрий буде визначено національним законодавством" і яку буде виплачено, як привілейований кредит, до того, як звичайні кредитори зможуть зажадати власну частку. Порядок черговості погашення привілейованого кредиту має визначатися національним законодавством.

Аналізуючи наведене вище, слід дійти висновку, що права кредиторів з заробітної плати є привілейованими, обов`язковими та мають бути захищені на державному рівні.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Господарського суду Житомирської області від 08.08.2013р., зокрема, визнано банкрутом Приватне підприємство "Бізнес Тріумф"; відкрито ліквідаційну процедуру Приватного підприємства "Бізнес Тріумф"; призначено ліквідатором Приватного підприємства "Бізнес Тріумф" арбітражного керуючого Козія Володимира Юрійовича.

Розгляд справи здійснюється за правилами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від 04.11.2012р..

Статтею 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зокрема, передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Згідно ч.1, ч.3 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до абз.6 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).

Обґрунтованість заявлення кредиторами грошових вимог до боржника, які є неоплаченими, має бути, перш за все, перевірена ліквідатором, який вправі заявити заперечення щодо цих вимог.

Остаточне рішення щодо заявлених вимог кредитора у ліквідаційній процедурі, приймає господарський суд, керуючись ст.ст.14, 24 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які мають універсальний характер для будь-якої форми судового процесу.

Відповідно до абз.11 ч.1 ст.25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ліквідатор з дня свого призначення заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов`язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими.

Згідно ч.6 ст.14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", вимоги кредиторів, визнані боржником або господарським судом, включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів; розпорядник майна зобов`язаний окремо внести до реєстру відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також про вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян, згідно із заявами таких кредиторів та даними обліку боржника.

Як свідчать матеріали справи, 19.12.2018р. на адресу Господарського суду Житомирської області, через загальний відділ, надійшла заява ОСОБА_1 (м.Львів) від 15.12.2018р. про визнання грошових вимог до Приватного підприємства "Бізнес Тріумф" (м.Житомир) на суму 42653,45грн..

Обґрунтовуючи подану заяву про визнання грошових вимог, ОСОБА_1 посилається на те, що він звернувся до ліквідатора банкрута Козія В.Ю. із заявою від 25.10.2018р. про вирішення питання щодо виплати йому заборгованої заробітної плати. На дану заяву отримано повідомлення ліквідатора від 30.11.2018р. про наявність права звернутись до Господарського суду Житомирської області із заявою про грошові вимоги до боржника без обмеження будь-яким строком, оскільки вимоги стосуються заробітної плати. Наявні грошові вимоги до ПП "Бізнес Тріумф" на суму 42 653,45грн., що полягають в наступному. ОСОБА_1 працював на посаді директора Приватного підприємства "Бізнес Тріумф" у період з 01.08.2007р. по 19.12.2007р., підтвердженням чого є рішення власника ПП "Бізнес Тріумф" від 19.07.2007р., наказ про прийняття на роботу від 20.07.2007р. №20/07- 01, наказ про звільнення з роботи від 19.12.2007р. №19/12-01.

За період роботи йому було нараховано, але не виплачено заробітну плату на загальну суму 2685,71грн., в т.ч.: серпень 2007р. - 600,00грн.; вересень 2007р. - 600,00грн.; жовтень 2007р. - 600,00грн.; листопад 2007р. - 600,00грн.; грудень 2007 - 285,71грн..

Нарахування заробітної плати у вказаному розмірі підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу - ОСОБА_1 (форма ОК-5).

Вказав, що оскільки працював в день звільнення - 19.12.2007р., то повний розрахунок при звільненні повинен був бути проведений з ним 19.12.2007р., чого не відбулось.

Виходячи з наведеного, вказав, що середній заробіток за місяць становить (жовтень 2007р. - 600,00грн. + листопад 2007р. - 600,00 грн.)/2 = 600,00грн..

За період затримки розрахунку 20.12.2007р. - 07.08.2013р. (до моменту визнання боржника банкрутом) до виплати належить - 39967,74грн., в т.ч.: грудень 2007р. (600,00 / 31 день х 12 днів) = 232,26грн.; січень 2007р. - липень 2013р. (600,00 х 66 міс) = 39 600,00грн.; серпень 2013р. (600,00 / 31 день х 7 днів) = 135,48грн..

Вважає, що всього заборгованість ПП "Бізнес Тріумф" перед ним становить: 2685,71грн. + 39967,74грн. = 42653,45грн..

Крім того, послався на те, що згідно норм Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Таким чином, з огляду на зазначене просить суд визнати його грошові вимоги до боржника на суму 42653,45грн..

Отже, вище викладене свідчить, що на підтвердження перебування в трудових відносинах із банкрутом та нарахування заробітної плати, заявником надано накази про прийняття та звільнення з роботи, а також індивідуальні відомості (форма ОК-5) згідно якої вбачається розмір заробітної плати та період нарахування такої.

Водночас, як вбачається з ухвали Господарського суду Житомирської області від 04.07.2017р., в реєстр вимог кредиторів банкрута не включалась заборгованість по заробітній платі.

У наданому ліквідатором відзиві від 28.01.2019р. останній зазначає про те, що ОСОБА_1 вказав, що заборгованість із виплати заробітної плати становить 42653,45грн. з яких 2685,71грн. заборгованість за період з серпня по грудень 2007р. та 39967,74грн. середньомісячний заробіток за період з 20.12.2007р. по 07.08.2013р. (із розрахунку 600,00грн. як середньомісячна заробітна плата).

Так, 29.08.2013р. ліквідатором було надіслано вимогу на адресу керівника ПП "Бізнес Тріумф" про передачу майна, документації, печаток та штампів (за юридичною адресою банкрута), однак на адресу ліквідатора повернувся поштовий конверт із поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Також, на запит ліквідатора щодо надання копії звітів, зокрема звітів з праці. Головне управління статистики у Житомирській області лисом №08/2-3/313 від 07.10.2013р. повідомило, що ПП "Бізнес Тріумф" статистичну звітність з праці (ф.№1- ПВ "Звіт з праці" місячна та фінансова звітність в органи державної статистики не надавало, оскільки кількість найманих працівників на них менше статистичного цензу, встановленого до кола звітуючих одиниць.

В ході розгляду справи, кредитор - Публічне акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ", згідно клопотання №764 від 04.01.2019р., зазначає, що грошові вимоги ОСОБА_1 обґрунтовуються порушенням трудового законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення. Також, у вказаному клопотанні кредитор просив суд витребувати у колишнього директора банкрута ОСОБА_6 бухгалтерську документацію щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за серпень-грудень 2007р., але згідно письмових пояснень ОСОБА_6 така документація у неї відсутня.

Статтею 43 Конституції України, передбачено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Згідно із ст. 94 Кодексу законів про працю України , ч.1 ст.1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник, або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

До структури заробітної плати в силу ст.2 Закону України "Про оплату праці" включаються виплати за виконану роботу, а також гарантії та компенсації за невідпрацьований час.

Відповідно до ст.3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами у сфері державного і договірного регулювання оплати праці, визначено Законом України "Про оплату праці".

Частиною 1 ст.47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належним чином оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, визначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Слід відмітити, що відповідно до положень КЗпП України та вимог Закону України "Про оплату праці" обов`язок доказування відсутності заборгованості із заробітної плати покладається на роботодавця, а не на (працівника/робітника).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з доданих до заяви доказів, на підтвердження перебування в трудових відносинах із банкрутом та нарахування заробітної плати, заявником надано копії доказів, а саме: накази про прийняття та звільнення з роботи; індивідуальні відомості (форма ОК-5).

За приписами п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - державний реєстр) - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", державний реєстр створюється для забезпечення: ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації; накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; нарахування та обліку виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 1 ч.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці".

Згідно ч.ч.2, 8 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).

Частиною 2 ст.24 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що банки приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, платіжні доручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Національним банком України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Отже, інформація з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування є офіційною інформацією, сформованою на підставі бухгалтерських та інших документів, а тому є достовірною.

У відповідності до п.2 розділу III Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб надаються страхувальникам та/або застрахованій особі на паперових носіях за формою згідно з додатком 1 або додатком 2 до цього Положення. Додатком 1 до Положення встановлена форма ОК-5 "Індивідуальні відомості про застраховану особу", в яку вносяться відомості з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про страхувальника та застраховану особу, зокрема, відомості про суми заробітку застрахованої особи для нарахування пенсії та страхових внесків.

Як встановлено судом, з довідки Форми ОК-5, яка надана заявником, вбачається, що відносно ОСОБА_1 в Пенсійному фонді України містяться наступні відомості: сума заробітку для нарахування пенсії, кількість днів стажу в місяці, позначка про сплату страхових внесків.

Тобто, вона містить інформацію про суми заробітку для нарахування пенсії та про сплату страхових внесків за період, у який заявнику нарахована заробітна плата.

Даних про наявність саме невиплаченої заборгованості вона не містить.

Відповідно до ч.2 ст.25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", протягом п`ятнадцяти днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов`язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов`язків відповідні посадові особи банкрута несуть відповідальність відповідно до законів України.

Однак, як свідчать матеріали справи, станом на день постановлення спірної ухвали та ухвалення постанови судом апеляційної інстанції бухгалтерська та інша документація банкрута ліквідатору не передана.

Як вже зазначалось вище, колишній директор ОСОБА_6 . у письмових поясненнях зазначила, що її було звільнено з посади до порушення провадження у справі про банкрутство. Повідомляє, що у неї немає обов`язку зберігати будь-яку документацію банкрута, у тому числі бухгалтерську. Така документація у неї відсутня. Надати інформацію щодо нарахування та виплати заробітної плати, у тому числі за періоди до її призначення керівником підприємства (серпень-грудень 2007р.) не має можливості. Вся бухгалтерська документація знаходилась в бухгалтерії банкрута. В період роботи на підприємстві була заборгованість з виплати заробітної плати, погасити яку не було можливості.

Отже, в обґрунтування заявлених вимог, ОСОБА_1 надано суду докази перебування в трудових відносинах із банкрутом та докази нарахування заробітної плати.

Як вбачається з матеріалах справи та встановлено судом, що жодного спору між ОСОБА_1 та боржником щодо наявності та розміру заборгованості із заробітної плати не має.

Також, судом встановлено, що за період роботи ОСОБА_1 було нараховано, але не виплачено заробітну плату на загальну суму 2685,71грн., в т.ч.: серпень 2007р. - 600,00грн.; вересень 2007р. - 600,00грн.; жовтень 2007р. - 600,00грн.; листопад 2007р. - 600,00грн.; грудень 2007 - 285,71грн..

Водночас, доказів, які б підтверджували наявність виплаченої заборгованості по заробітній платі в сумі 2685,71грн. суду не надано та у матеріалах справи такі відсутні.

Таким чином, враховуючи вище викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що грошові вимоги ОСОБА_1 до боржника по заробітній платі в розмірі 2685,71грн. є обґрунтованими.

За змістом ст.2 Закону України "Про оплату праці", якою визначено структуру заробітної плати, вбачаються її три складові - "основна заробітна плата", до якої законодавцем віднесено винагороду за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці; "додаткова заробітна плата", що включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, а також премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; "інші заохочувальні та компенсаційні виплати", до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Виходячи з приписів ст.ст.116, 117 КЗпП України, стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто не входить до структури заробітної плати.

Така правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019р. у справі №910/4518/16.

При цьому, за змістом ч.1 ст.117 КЗпП України вбачається, що застосування до роботодавця відповідальності за затримку розрахунку при звільненні працівника допускається у разі відсутності спору між працівником та роботодавцем щодо розміру виплат, належних працівнику на день звільнення.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р..

Пункт 1 - цей Порядок обчислення середньої заробітної платизастосовується, зокрема, в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт "л" цього пункту).

Пункт 2 - у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата (абзац 3 цього пункту).

Пункт 3 - при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді (абзац 1 цього пункту).

Пункт 4 - при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються, зокрема: г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); и) виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо.

З наданого ОСОБА_1 розрахунку вбачається, що середній заробіток за місяць становить (жовтень 2007р. - 600,00грн. + листопад 2007р. - 600,00 грн.)/2 = 600,00грн..

Також, заявником вказано, що оскільки він працював в день звільнення - 19.12.2007р., то повний розрахунок при звільненні повинен був бути проведений з ним 19.12.2007р., чого не відбулось.

За період затримки розрахунку 20.12.2007р. - 07.08.2013р. (до моменту визнання боржника банкрутом) до виплати належить - 39967,74грн., в т.ч.: грудень 2007р. (600,00 / 31 день х 12 днів) = 232,26грн.; січень 2007р. - липень 2013р. (600,00 х 66 міс) = 39 600,00грн.; серпень 2013р. (600,00 / 31 день х 7 днів) = 135,48грн..

Тобто, всього заборгованість ПП "Бізнес Тріумф" перед ОСОБА_1 по сплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить в сумі 39967,74грн..

За вказаних обставин, враховуючи зазначене вище, колегія суддів вважає, що грошові вимоги ОСОБА_1 по сплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на суму 39967,74грн. є обґрунтованими.

Таким чином, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, беручи до уваги те, що жодного спору між ОСОБА_1 та боржником щодо наявності та розміру заборгованості із заробітної плати не має, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_1 від 15.12.2018р. про визнання грошових вимог до Приватного підприємства "Бізнес Тріумф" на суму 42653,45грн. є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржниками надано достатні, належні та допустимі докази у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладених в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Згідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північно - західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, в свою чергу, керуючись п.3 ч.1 ст.277 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу Господарського суду Житомирської області від 26.02.2019р. у справі №20/906/43-Б/13-Г в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 15.12.2018р. про визнання грошових вимог до Приватного підприємства "Бізнес Тріумф" на суму 42653,45грн. слід скасувати, прийнявши в цій частині нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 від 15.12.2018р. про визнання грошових вимог до Приватного підприємства "Бізнес Тріумф" на суму 42653,45грн. задовольнити. Визнати грошові вимоги ОСОБА_1 по заробітній платі в розмірі 2685,71грн. та визнати грошові вимоги ОСОБА_1 по сплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на суму 39967,74грн., зобов`язавши арбітражного керуючого (ліквідатора) внести відповідні зміни до реєстру вимог кредиторів.

Керуючись ст.ст.129, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м.Львів задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Житомирської області від 26.02.2019р. у справі №20/906/43-Б/13-Г в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 15.12.2018р. про визнання грошових вимог до Приватного підприємства "Бізнес Тріумф" на суму 42653,45грн. скасувати. Прийняти в цій частині нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1 від 15.12.2018р. про визнання грошових вимог до Приватного підприємства "Бізнес Тріумф" на суму 42653,45грн. задовольнити.

Визнати грошові вимоги ОСОБА_1 по заробітній платі в розмірі 2685,71грн..

Визнати грошові вимоги ОСОБА_1 по сплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на суму 39967,74грн..

Зобов`язати арбітражного керуючого (ліквідатора) внести відповідні зміни до реєстру вимог кредиторів.

3. Справу №20/906/43-Б/13-Г повернути до Господарського суду Житомирської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст.287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "29" травня 2019 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Юрчук М.І.