ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 травня 2019 року

м. Ужгород

№ 260/601/19

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ващиліна Р.О.

при секретарі судового засідання Неміш Т.В.

за участю:

позивача: ОСОБА_1 ,

відповідача: представник - Дупин В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, в якому просить: 1) визнати неправомірними дії державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Дупин В.М. щодо прийняття постанови про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 ВП № 32544197, у розмірі 7 535,48 грн.; 2) визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 32544197 винесену 19 квітня 2019 року державним виконавцем Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Дупин В.М., якою стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 7535,48 грн. Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що з часу відкриття виконавчого провадження здійснював сплату аліментів у сумі, визначеній судом, в добровільному порядку, заборгованість по сплаті таких у нього відсутня. Незважаючи на це, державним виконавцем зроблено висновок про наявність заборгованості зі сплати аліментів за період з 21 жовтня 2011 року по 28 березня 2019 року у розмірі 60000,00 грн., у зв`язку з чим винесено постанови про арешт коштів боржника та про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, а також про стягнення виконавчого збору. Разом з тим, зазначає, що з часу відкриття виконавчого провадження державним виконавцем не вчинялися жодні дії щодо примусового виконання рішення, а тому стягнення виконавчого збору є протиправним. Вважає, що факт відсутності заборгованості підтверджується заявою стягувача та постановою державного виконавця про скасування заходів примусового виконання. Окрім того, звертає увагу суду на ту обставину, що розмір визначеного державним виконавцем виконавчого збору суперечить нормам ст. 58 Конституції України, оскільки розрахований відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній з 28.08.2018 р.). Разом з тим, до спірних правовідносин (враховуючи їх тривалість у період з 21 жовтня 2011 року по 28 березня 2019 року, коли існували три різні редакції цієї статті) підлягали застосуванню норми зазначеної статті, які були чинні в період з 02.06.2016 р. до 27.08.2018 р., оскільки такі зменшують відповідальність боржника.

В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі з мотивів, наведених в позовній заяві, та просив суд їх задовольнити.

В засідання суду представник відповідача проти задоволення позову заперечив, обґрунтовуючи обставинами, наведеними у відзиві №7-32544197/30006 від 22.05.2019 р. Зокрема, вважає, що 11 травня 2012 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-6749/11 від 25.01.2012 р., видного Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки. У зв`язку з відсутністю в матеріалах виконавчого провадження у період з 03.06.2013 року по 19.04.2019 р. відомостей про сплату ОСОБА_1 аліментів в добровільному порядку державним виконавцем було накладено арешт на кошти боржника, винесено постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, про накладення штрафу на боржника у розмірі 50% від суми заборгованості. Зазначає, що в супереч ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», позивач жодних заяв та квитанцій про сплату аліментів до Ужгородського МВ ДВС у період з травня 2012 року по квітень 2019 року не надавав. Боржник сплачував кошти через депозитний рахунок Ужгородського МВ ДВС у період з червня 2012 року по червень 2013 року, однак після цього кошти не надходили, а підтвердження сплати не були надані. Вважає, що оскаржена постанова була прийнята відповідно до норм ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», а саме, після надходження заяви стягувача про відсутність заборгованості та сплати в повному обсязі штрафу у розмірі 50% заборгованості, а тому скасуванню не підлягає.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що на виконанні в Ужгородському міському відділі Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (далі - Ужгородський МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області) перебував виконавчий лист №2-6749/11 від 19.01.2012 р., виданий Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, згідно з яким стягнуто ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі в розмірі 1000,00 грн. щомісячно, починаючи з 21.10.2011 року і до її повноліття (арк. спр. 45).

Постановою державного виконавця Ужгородський МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області від 11.05.2012 р. відкрито виконавче провадження №32544197 з примусового виконання даного виконавчого листа (арк. спр. 47).

07 червня 2012 року ОСОБА_2 надала Ужгородському МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області заяву із зазначенням реквізитів для перерахунку коштів, стягнутих на її користь (арк. спр. 51).

В подальшому грошові кошти, стягнуті в межах даного виконавчого провадження, перераховувались на рахунок стягувача розпорядженнями державного виконавця від 12.06.2012 р., 14.09.2012 р., 09.10.2012 р., 09.11.2012 р., 14.01.2013 р., 04.03.2013 р., 12.03.2013 р., 03.06.2013 р. (арк. спр. 52 - 56).

У зв`язку з надходженням листа АТ «Таскомбанк» щодо відкриття рахунку фізичною особою-боржником, постановою державного виконавця Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області від 12 березня 2019 року було накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , що містяться на рахунках АТ «Таскомбанк» та всіх інших відкритих рахунках, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів 82000,00 грн. (арк. спр. 59 - 62).

28 березня 2019 року постановою державного виконавця Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області встановлено тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі згідно виконавчого листа №2-6749/11, виданого 25.01.2012 р. (арк. 64 - 65).

Враховуючи наявну станом на 01 квітня 2019 року заборгованість по виконавчому листі №2-6749/11, виданому 25.01.2012 р., за період з жовтня 2011 р. по березень 2019 року у розмірі 75354,83 грн., сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, 19 квітня 2019 року державним виконавцем Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області винесено постанову про накладення штрафу, якою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 50% від суми заборгованості зі сплати аліментів, а саме 387677,42 грн. (арк. спр. 67 - 70).

19 квітня 2019 року заявами ОСОБА_2 повідомила начальника Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області про те, що станом на 01 квітня 2019 року заборгованість по сплаті аліментів у ОСОБА_1 відсутня, а штраф в розмірі 50% вона отримана в повному обсязі (арк. спр. 71 - 72).

У зв`язку погашенням ОСОБА_1 заборгованості по сплаті аліментів постановами державного виконавця Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області від 19.04.2019 р. скасовано тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, а також заходи примусового виконання, застосовані при примусовому виконанні виконавчого листа №2-6749/11, виданого 25.01.2012 р. (арк. 73 - 78).

Вищезазначені постанови державного виконавця позивачем не оскаржувалися, а тому є чинними.

Одночасно на підставі ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області винесено постанову від 19 квітня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 7535,48 грн. (арк. спр. 80 - 81).

Вважаючи постанову державного виконавця Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області про стягнення виконавчого збору від 19.04.2019 р. протиправною, з метою захисту своїх прав ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті позовних вимог, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини виникли з приводу виконання виконавчого листа №2-6749/11 від 19.01.2012 р., виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, щодо стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки, виконавче провадження з примусового виконання якого відкрито 11.05.2012 р. у період дії норм Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999 р.

Протягом строку перебування вказаного виконавчого листа на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби діяли як норми Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999 р. (далі - Закон №606-ХІV), так і Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 р. (далі - Закон №1404-VIII).

Так, ст. 1 вказаних законодавчих актів встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Норми ч. 1 ст. 11 Закону №606-ХІV (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) зобов`язували державного виконавця вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Одночасно ч. 5 ст. 12 Закону №606-ХІV (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) встановлено обов`язок сторін протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов`язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи.

Вищенаведені обов`язки, встановлені Законом №606-ХІV, кореспондуються з нормами Закон №1404-VIII. Так, зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону №1404-VIII, сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Отже, законодавством встановлений обов`язок боржника повідомляти державного виконавця про самостійне виконання рішення, яким, в даному випадку, є сплата аліментів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 здійснював сплату аліментів за рішенням суду шляхом перерахунку коштів на депозитний рахунок відповідача у строк до червня 2013 року. Однак в подальшому відомості щодо самостійного виконання рішення суду в матеріалах виконавчого провадження ВП №32544197 відсутні (арк. спр. 88 - 95).

05 жовтня 2016 року набув чинності Закон №1404, яким регламентується примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться в проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Предметом даного адміністративного спору є постанова державного виконавця від 19 квітня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 7535,48 грн., а тому, вирішуючи питання щодо її правомірності, суд повинен враховувати законодавчі норми, які були чинні на момент її винесення.

Так, питання, пов`язання з визначенням розміру та порядком стягнення виконавчого збору, регламентуються нормами ст. 27 Закону №1404 (у редакції, чинній на момент винесення оскарженої постанови).

Відповідно до дефініції, наданої в ч. 1 зазначеної статті, «виконавчий збір» - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

Згідно ч. 2 ст. 27 Закону №1404 виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Абз. 2 ч. 4 ст. 27 Закону №1404 передбачено, що за виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому державний виконавець зобов`язаний нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування.

Зазначені норми носять імперативний характер та розширеному тлумаченню не підлягають.

Таким чином, провівши правовий аналіз законодавчих норм, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що у разі наявності в боржника заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, в державного виконавця виникає обов`язок нарахувати виконавчий збір. При цьому постанова про стягнення такого виноситься після погашення заборгованості у повному обсязі.

Суд вважає, що законодавець не ставить питання стягнення виконавчого збору зі сплати аліментів в залежність від будь-яких обставин, в тому числі, від розміру фактично стягнутих державним виконавцем під час примусового виконання з боржника сум. Натомість норми ст. 27 Закону №1404 чітко визначають, що розмір такого складає 10% суми заборгованості зі сплати аліментів.

У зв`язку з чим суд відхиляє твердження позивача на обґрунтування протиправності оскарженої постанови про те, що державним виконавцем не здійснювалося жодних дій примусового характери з метою виконання рішення суду.

Судом встановлено, що відповідно до відомостей автоматизованої системи виконавчого провадження та розрахунку заборгованості по аліментах №7-32544197 від 19.04.2019 р. станом на 01 квітня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 по виконавчому листі №2-6749/11, виданому 25.01.2012 р., складала 75354,83 грн. (арк. спр. 69 - 70, 88 - 95), що перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців. Тому в державного виконавця виник обов`язок нарахування виконавчого збору з такої заборгованості.

Твердження позивач про відсутність в нього заборгованості зі сплати аліментів спростовуються матеріалами справи. Більше того, свідченням безпідставності таких тверджень є винесена державним виконавцем постанова про накладення штрафу від 19.04.2019 р., якою в порядку ч. 14 ст. 71 Закону №1404 на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 50% від суми заборгованості зі сплати аліментів, не оскаржена боржником в судовому порядку та виконана останнім в повному обсязі, що засвідчується заявою стягувача від 19.04.2019 р. (арк. спр. 72).

Суд вважає, що надана ОСОБА_1 копія виписки АТ КБ "Приватбанк" не є належним доказом на підтвердження відсутності заборгованості, оскільки з такої не вбачається, що перераховані ОСОБА_2 кошти сплачувалися саме в рахунок аліментів, а жодних доказів такої сплати позивачем органу державної виконавчої служби всупереч ч. 4 ст. 19 Закону №1404-VIII надано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд також відхиляє посилання ОСОБА_1 на необхідність розраховувати розмір виконавчого збору, виходячи з норм ст. 27 Закону №1404 в редакції, чинній з 02.06.2016 р. по 27.08.2018 р., як такої, що зменшує його відповідальність, оскільки таке суперечить положенням ч. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені обставини справи та законодавчі норми, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що державний виконавець, виносячи оскаржену постанову, діяв в межах повноважень та в порядку, встановленому законом, а тому така є правомірною та скасуванню не підлягає.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Заньковецької, буд. 10, м. Ужгород, Закарпатська область, 88005, код ЄДРПОУ - 35045459) про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

Суддя

Р.О. Ващилін