ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2019 р. Справа №909/636/16

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Дубник О.П.

суддів Зварич О.В.

Скрипчук О.С.

за участю секретаря судового засідання Мокрої А.В.

розглянув матеріали апеляційної скарги Державного агентства резерву України вих. № 4092/0/4-18 від 13.12.2018 (вх. № 01-05/167/19 від 11.01.2019)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.11.2018 (суддя Ткаченко І.В., повний текст складено 03.12.2018)

у справі № 909/636/16

за позовом: Державного агентства резерву України, м. Київ

до відповідача: Державного підприємства “Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів”, с. Микинитці Івано-Франківської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Міністерства аграрної політики та продовольства України, м. Київ

про стягнення 31 000 000, 00 грн штрафних санкцій

за участю представників:

від позивача: Пономаренко В.В. - представник в режимі відеоконференції (довіреність в матеріалах справи).

від відповідач: не з`явився (належно повідомлено).

від третьої особи: Григорян О.О. - представник в режимі відеоконференції (довіреність в матеріалах справи)

1.Розгляд справи.

Відводів суддям та секретарю судового засідання в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України не заявлялось.

Судове засідання фіксувалось за допомогою технічних засобів відео - та звукозапису, згідно з ст.ст. 197, 222 ГПК України.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2019 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді –доповідача) Дубник О.П., суддів Кордюк Г.Т. та Зварич О.В.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Кордюк Г.Т., розпорядженням керівника апарату Західного апеляційного господарського суду № 190 від 18.03.2019 призначено проведення автоматизованої заміни складу колегії суддів для розгляду апеляційної скарги. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2019 до складу колегії входять: головуючий суддя Дубник О.П., судді Зварич О.В. та Скрипчук О.С.

Хід розгляду апеляційної скарги викладений у відповідних ухвалах.

2. Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Відповідач участі уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений 14.05.2019 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи списком згрупованих рекомендованих відправлень № 930 від 10.05.2019 року та інформацією з сайту ПАТ «Укрпошта» щодо відстеження поштового відправлення №7901010343871.

Представником Державного підприємства “Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів” в черговий раз на електронну адресу суду надіслано клопотання б/н від 16.05.2019 року (вх. №01-04/3093/19 від 16.05.2019 року) про відкладення розгляду справи. У поданому клопотанні зазначає, що з 15.05.2019 року перебуває на лікуванні, підтвердження чого буде надано в наступному судовому засіданні. Зазначає, що інших представників, які можуть взяти участь в справі на даний час немає.

Представник позивача заперечив щодо заявленого клопотання. Представник третьої особи залишив вирішення поданого клопотання на розсуд суду.

Колегія суддів порадившись на місці, ухвалила відхилити подане клопотання та продовжити розгляд справи з врахуванням наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, представником відповідача чотири рази подавались клопотання про відкладення розгляду справи: б/н від 13.02.2019 року (вх. №01-04/1043/19 від 14.02.2019року); б/н від 19.03.2019 року (вх.№01-04/1766/19 від 19.03.2019); б/н від 10.04.2019 року (вх.№01-04/2362/19 від 10.04.2019); б/н від 06.05.2019 року (вх.№01-04/2910/19 від 07.05.2019) та жодного разу представником відповідача не було забезпечено участі у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої державою Україна, закріплено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального звинувачення.

Таке право кореспондується з обов`язком добросовісного використання як сторонами, так і судом, своїх процесуальних прав та необхідністю утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати наданих процесуальним законом заходів до скорочення періоду судового провадження. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції (пункт 35 Рішення ЄСПЛ від 07.07.1989 у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" та параграфи 66, 69 Рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до практики ЄСПЛ, питання про те, чи є розумним строк розгляду справи, повинен оцінюватись в контексті конкретних обставин справи і з урахуванням критеріїв, встановлених практикою Суду, зокрема, складність справи, дій заявника й учасників справи, а також важливості можливого результату судового процесу для заявника (див. SьЯmann v. Germany, рішення від 16.09.1996, § 48; Kudla v. Poland [GC], no. 30210/96, § 124).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Наведені доводи відповідача не є підставою для відкладення розгляду справи згідно ч. 2 ст. 202 ГПК України, а з урахуванням вимог ч. 1 ст. 279 ГПК України щодо шістдесятиденного строку розгляду справи, відкладення розгляду справи призведе до порушення строку розгляду справи який спливає 17.05.2019 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

3. Короткий зміст позовних вимог.

3.1. 29 липня 2016 р. Державне агентство резерву України звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Державного підприємства “Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів” про відшкодування вартості матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, на суму 8 457 594 грн 90 коп. та стягнення з ДП “Івано-Франківський КХП” штрафних санкцій на загальну суму 31 783 748 грн, з яких 8 457 594 грн 90 коп. 100% штрафу та 23 326 153 грн 10 коп. пені (а.с .3-9, т.1).

3.2. Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що на відповідальне зберігання до відповідача було закладено матеріальні цінності державного резерву, а саме зерно, а відповідачем не було забезпечено збереження матеріальних цінностей державного резерву і які не були повернуті відповідачем, вартість яких станом на 04.07.2003, складає 8 457 594,90 грн, з яких: 4646,203тонн пшениці 3 класу на суму 5575443,60грн та 2744,906 тонн пшениці 4 класу на суму 2882151,30грн. На підставі ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відповідачу нараховано 8 457 594 грн 90 коп. 100% штрафу та 23 326 153 грн 10 коп. пені за період з 04.07.2003 року до 20.07.2016 року.

3.3. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача кошти в сумі 9241342,90грн, з яких: вартість матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, в сумі 8457594,90 грн, штраф у сумі 457594,90 грн та пеня у сумі 326153,10грн, а також 206700,00грн - судового збору. В решті позовних вимог відмовлено, оскільки суд застосував своє право на зменшення штрафних санкцій (штрафу та пені) в порядку п.3 ч.1 ст.83 ГПК України (а.с. 154-157, т.1, а.с. 8-16, т.2).

3.4. Постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2017 р., постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 р. та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2016 р. в частині відмови у стягненні штрафу та пені скасовано, і в цій частині справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області. В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 залишено без змін. (а.с. 86-90, т. 3).

3.4. Під час нового розгляду справа переглядається в частині стягнення з ДП “Івано-Франківський КХП” на користь Державного агентства резерву України 8 000 000 грн штрафу та 23 000 000 грн пені (разом 31 000 000,00 грн).

4.Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

4.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 21.11.2018 в задоволенні позову Державного агентства резерву України про стягнення з Державного підприємства "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів" штрафних санкцій в сумі 31 000 000 грн відмовлено повністю.

4.2. Судове рішення у справі мотивоване ст.ст. 1, 2, 3, 4, ч. 4 ст. 8, ст.ст. 14, 17 Закону України "Про державний матеріальний резерв" від 24 січня 1997 року № 51/97-ВР (далі - Закон №51/97-ВР), і зроблено висновок, що всупереч Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08 жовтня 1997 р., договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву між Держрезервом та ДП "Івано-Франківський КХП" був укладений лише 08 січня 2009 р. Разом з тим, незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву як видно із матеріалів справи було виявлено ще у 2003 р., в той час коли до 2013 р. відповідач перебував у безпосередньому підпорядкуванні та управлінні позивача. Але жодних доказів розслідування причин виявлених фактів, або притягнення до відповідальності винуватих осіб, вжиття належних заходів для ліквідації виявлених порушень та їх упередження на майбутнє тощо, позивачем суду надано не було. Відтак суд прийшов до висновку, що саме позивачем як державним органом до сфери управління якого належав відповідач була створена можливість тривалий час (а це понад 10 років) нараховувати останньому штрафні санкції, розмір яких визначений Законом №51/97-ВР та значно перевищує суму основного боргу, що в свою чергу могло призвести до єдиної ситуації нарощення боргів і припинення діяльності підприємства, яке має виключне стратегічне значення не лише для Івано-Франківської області, а й для держави в цілому, в тому числі враховуючи наявну військову загрозу, існуючу в Україні на протязі останніх років

5. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.

5.1. Державне агентство резерву України не погоджується з ухваленим рішенням суду, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що Державне підприємство “Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів” було наділене статусом стратегічного обєкта виключно виходячи з того, що воно здійснювало відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, однак зараз відповідач не здійснює зберігання згаданих цінностей, а тому посилання суду на його стратегічне значення не аргументоване. Стверджує, що на відповідальне зберігання до Державного підприємства “Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів” було закладено матеріальні цінності державного резерву, а саме зерно, що підтверджується приймальними актами за формою р-16, які підписані матеріально відповідальною особою, головним бухгалтером, керівником та скріплено мокрою печаткою підприємства, а в актах вказано, що товари є державним матеріальним резервом України, що спростовує твердження суду про відсутність до 2009 року врегульованих законодавством договірних правовідносин. Зазначає, що наявність договірних правовідносин додатково підтверджується також листами: від 15.05.2003 №288; від 27.03.2008 № 253, від 25.06.2008 №545; від 03.09.2008 №783; від 21.10.2008 №961; від 14.11.2008 №1046; від 08.12.2008 №1130. Посилається на те, що відповідач направляв на адресу Державного агентства резерву України відповідні звіти щодо наявності зерна, яке зберігалося на підприємстві до укладення письмового договору. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку щодо необхідності долучення позивачем доказів розслідування причин виявлення фактів порушень або притягнення до відповідальності посадових осіб, оскільки в силу наявних договірних зобов`язань та п. 3 ст. 11, ст. 937 ЦК України контрагентом позивача є виключно юридична особа – відповідач, а не посадові особи підприємства. Відповідач не скористався своїм правом звернення до відповідних правоохоронних органів з заявою про вчинення злочину та притягнення до відповідальності винних осіб, щоб в подальшому уникнути обтяжень штрафними санкціями відповідального зберігача. На думку апелянта, судом не враховано узгодження сторонами графіку повернення зерна до державного резерву, а лише після систематичного невиконання графіку повернення зерна відповідачем, позивач з метою захисту свого майнового інтересу змушений був звернутись до суду. Також не погоджується з висновком суду щодо створення позивачем можливості нарахування відповідачу штрафних санкцій за тривалий період, оскільки з метою врегулювання даної ситуації сторони узгодили графік повернення зерна, а позивач неодноразово намагався вирішити дане питання шляхом його досудового врегулювання. Просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.

5.2. Відповідач не скористався своїм правом та не надав відзиву на апеляційну скаргу.

6. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

У липні 2003 р., на ДП "Івано-Франківський КХП" проводилась контрольна перевірка наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності зерна державного резерву, яке знаходилось на відповідальному зберіганні на підприємстві, за результатами якої був складений акт від 04 липня 2003 р. В ході цієї перевірки було встановлено факти незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, та виявлено їх самовільне відчуження, зокрема, пшениці 3 класу - у кількості 4 946,203 тонн та пшениці 4 класу - у кількості 2 794,906 тонн.

Також, у матеріалах справи наявний Акт від 21 грудня 2007 р. "Про результати позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності", а саме: перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку, звітності та руху зерна державного резерву, яке знаходиться на відповідальному зберіганні ДП "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів", згідно з даними якого повторно виявлено самовільне відчуження зерна відповідачем в кількості: пшениці 3 класу – 4 946,203 тонн, а пшениці 4 класу – 2 794,906 тонн. В Акті також зазначено, що вказане самовільне відчуження зерна вже було виявлене перевіркою, проведеною контрольно-ревізійною службою Держкомрезерву України (акт від 04 липня 2003 р.) та підтверджено попередніми перевірками, проведеними КРВ Західного регіону Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту Держкомрезерву України (акт від 14 липня 2005 р.; акт від 18 жовтня 2006 р.).

Крім того, у матеріалах справи міститься акт від 28 листопада 2008 р. “Про результати перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку, звітності та руху зерна державного резерву, яке знаходиться на відповідальному зберіганні ДП "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів"", яким встановлено часткове повернення пшениці 3 та 4 класу, а відтак цим актом встановлено, що до повернення Комбінатом підлягало пшениці 3 класу – 4 796,203 тонн, а пшениці 4 класу – 2 744,906 тонн. Такі ж розміри самовільного відчуження пшениці встановлені й актом комплексної планової ревізії фінансово-господарської діяльності ДП "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів" від 28 травня 2010 р.

08 січня 2009 р., між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та ДП "Івано-Франківський КХП" було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/341-2009, пунктом 1.1. якого передбачено, що зберігання матеріальних цінностей державного резерву здійснюється у зерносховищах зберігача.

Відповідно до п. 6 цього Договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із Законом України "Про державний матеріальний резерв" та іншими актами законодавства.

Згідно з даними листів № 3/1125 від 21 листопада 2013 р. та № 4/760 від 01 жовтня 2014 р. відповідач зобов`язувався повернути самовільно використане зерно до державного резерву відповідно до графіку повернення у визначеній ним кількості, який постійно коригувався та вчасно не виконувався. Зокрема, відповідно до приймальних актів по формі Р-16 підприємством повернуто: у 2008 році (за приймальними актами № 1 від 05 лютого 2008 р., № 2 від 17 березня 2008 р. та від 20 жовтня 2008 р. № 11) 150 тонн пшениці 3 класу, 50 тонн пшениці 4 класу; у 2014 році (за приймальним актом № 1 від 18 вересня 2014 р.) 100 тонн пшениці 3 класу; у 2016 році (за приймальним актом № 1 від 11 березня 2016 р.) 50 тонн пшениці 3 класу.

Отже, загальна кількість зерна державного резерву, яка підлягала поверненню становить 7 391,109 тонн, з яких 4 646,203 тонн пшениці 3 класу та 2 744,906 тонн пшениці 4 класу.

Предметом поданого 29 липня 2016 р. позову були вимоги про зобов`язання ДП "Івано-Франківський КХП" відшкодувати вартість матеріальних цінностей, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, на суму 8 457 594 грн 90 коп., а також стягнення 8 457 594 грн 90 коп. штрафу та 23 326 153 грн 10 коп. пені, нарахованої за період з 04 липня 2003 р. по 20 липня 2016 р. на підставі ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Вирішуючи цей спір, попередні судові інстанції встановивши, що вартість матеріальних цінностей державного резерву, які підлягали поверненню до державного резерву, станом на 04 липня 2003 р., складає 8 457 594 грн 90 коп., з яких: 4 646,203 тонн пшениці 3 класу на суму 5 575 443 грн 60 коп. та 2 744,906 тонн пшениці 4 класу на суму 2 882 151 грн 30 коп., і що такі матеріальні цінності не були повернуті відповідачем, дійшли висновків про наявність підстав для стягнення згаданої суми коштів, а також про правомірність нарахування відповідачу штрафних санкцій у спірний період на підставі ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв".

7. Норми права та мотиви, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови, висновки суду.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2017 р., постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 р. та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2016 р. в частині відмови у стягненні штрафу та пені скасовано, і в цій частині справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області, а тому справа переглядається тільки в частині стягнення з ДП “Івано-Франківський КХП” на користь Державного агентства резерву України 8 000 000 грн штрафу та 23 000 000 грн пені (разом 31 000 000,00 грн).

Так, постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2017 р. в іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 залишено без змін, а саме щодо залишення без змін рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2016, та стяґнення з відповідача на користь позивача коштів в сумі 9241342,90грн, з яких: вартість матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, в сумі 8457594,90 грн, штраф у сумі 457594,90 грн та пеня у сумі 326153,10грн, а також 206700,00грн - судового збору.

Таким чином, рішення суду в частині позовних вимог щодо стягнення вартості матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження матеріальних цінностей , в сумі 8457594,90 грн, штрафу у сумі 457594,90 грн та пені у сумі 326153,10 грн набрало законної сили та судом не переглядається.

Судом першої інстанції зазначено, що, всупереч Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08 жовтня 1997 р., договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву між Держрезервом та ДП "Івано-Франківський КХП" був укладений лише 08 січня 2009 р. Слід зазначити що під час першого розгляду позовних вимог судами встановлено, що на відповідальне зберігання до ДП "Івано-Франківський КХП" було закладено матеріальні цінності державного резерву, а саме зерно, що підтверджується приймальними актами, починаючи з 2001 року за формою р-16а, а у подальшому, між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та ДП "Івано-Франківський КХП", 08.01.2009 було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву та було надано оцінку таким обставинам справи і прийнято рішення про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили.

В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Так, Закон №51/97-ВР визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву (далі - державний резерв) і регулює відносини в цій сфері.

Згідно з ч. 8 ст. 14 Закону №51/97-ВР за несвоєчасне повернення до державного резерву позичених матеріальних цінностей одержувач сплачує штраф у розмірі 100 відсотків вартості неповернених матеріальних цінностей виходячи з ринкових цін, що діють на день повернення, але не менше, ніж на день відпуску, і пеню за кожний день прострочення до повного виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 10 ст. 14 Закону №51/97-ВР у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.

У разі недоцільності закладення і зберігання зазначених матеріальних цінностей або виключення їх з номенклатури, скасування мобілізаційного чи іншого спеціального завдання зазначені юридичні особи за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, відшкодовують вартість відсутніх матеріальних цінностей державного резерву виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження) із сплатою пені до повного відшкодування вартості матеріальних цінностей.

Згідно з п. 16 ст. 14 Закону №51/97-ВР розмір пені, передбачений пунктами 7, 8, 9, 10 цієї статті, обчислюється з вартості матеріальних цінностей, а передбачений пунктами 14 і 15, - з суми простроченого платежу виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Позивач просить стягнути пеню за період з 04.07.2003 року по 20.07.2016 року ( у загальній сумі 23326153,10 грн, з якої 326153,10 грн вже було стягнуто за рішенням суду) в сумі 23 000 000,00 грн. Судом апеляційної інстанції здійснено перерахунок розміру пені і встановлено, що він є арифметично вірним (долучено до справи).

Так, суд першої інстанції зазначив, що незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву як видно із матеріалів справи було виявлено ще у 2003 р., в той час коли до 2013 р. відповідач перебував у безпосередньому підпорядкуванні та управлінні позивача, але жодних доказів розслідування причин виявлених фактів, або притягнення до відповідальності винуватих осіб, вжиття належних заходів для ліквідації виявлених порушень та їх упередження на майбутнє тощо, позивачем суду надано не було.

Слід зазначити, що відповідач є самостійною юридичною особою, яка є стороною зобов`язання, а відсутність доказів розслідування причин виявлених фактів, або притягнення до відповідальності винуватих осіб, не спростовує факту неналежного виконання зобов`язання юридичною особою.

На думку суду апеляційної інстанції необгрунтованим є висновок місцевого суду, що саме позивачем як державним органом до сфери управління якого належив відповідач була створена можливість тривалий час (а це понад 10 років) нараховувати останньому штрафні санкції, оскільки, як вірно зазначає апелянт, судом не враховано узгодження сторонами графіку повернення зерна до державного резерву, та те, що лише після систематичного невиконання графіку повернення зерна відповідачем, позивач з метою захисту свого майнового інтересу змушений був звернутись до суду.

З наявних у матеріалах справи звітів відповідача не вбачається підстав для зменшення штрафних санкцій, зокрема, з підстав скрутного фінансового становища відповідача. Дана обставина не є винятковою для зменшення штрафу та пені, тим паче, що відповідач не вживав жодних заходів для виконання своїх зобов’ язань, маючи можливість, добровільно не виконував узгоджені графіки повернення зерна до державного резерву і аж ніяк не може розцінюватись як навмисна дія позивача щодо збільшення розміру штрафних санкційё оскільки нарахування таких передбачено прямо законом і аж до повного повернення матеріальних цінностей до державного резерву.

Право суду на зменшення розміру штрафу та пені, надане ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України кореспондується з обов’ язком сторони, яка заявляє подібне клопотання суду, відповідно до ч.1 ст.73, ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України обгрунтувати його відповідними доказами. Направляючи справу на новий розгляд в частині відмови у стягненні штрафу та пені, суд касаційної інстанції зазначив, що чинним законодавством передбачено право суду зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), а не звільнення від сплати; зменшуючи розмір штрафних санкцій до 2,46 відсотки, суди фактично звільнили відповідача від відповідальності за порушення своїх зобов’ язань у вигляді сплати пені та штрафу.

Оскільки незабезпечення відповідачем збереження матеріальних цінностей державного резерву встановлене рішеннями судів, яке набрало законної сили, а також цими рішеннями частково стягнено штраф та пеню, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову та стягнення з Державного підприємства "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів" на користь Державного агентства резерву України 8 000 000,00 грн, штрафу, 23 000 000,00 грн пені .

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов`язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв».

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч. 1 ст. ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

8. Судові витрати.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пп. «б», «в», п. 4 ч. 1 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Таким чином, судові витрати у сумі 785 460,00грн. судового збору, з яких 227370,00 грн за подання апеляційної скарги, 248040,00 грн за подання касаційної скарги та 310050,00 грн за повторне подання апеляційної скарги слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 252, 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу задоволити.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.11.2018 у цій справі скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити.

3. Стягнути з Державного підприємства "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів" (76495, м. Івано-Франківськ, с. Микитинці, вул. Юності, 2В, ідентифікаційний код 05513715) на користь Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, ідентифікаційний код 37472392) 8 000 000,00 грн, штрафу, 23 000 000,00 грн пені та 785 460,00грн. судового збору.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови складено 27.05.2019р.

Головуючий суддя Дубник О.П.

Суддя Зварич О.В.

Суддя Скрипчук О.С.