КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2019 року справа № 1140/2362/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Брегея Р.І., розглянувши в м.Кропивницький в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін (в письмовому провадженні) адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Подільської районної у м.Кропивницькому ради (далі - Управління) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з заявою до відповідача про визнання протиправним та скасування рішення від 16 липня 2018 року, яким відмовлено у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та у видачі безстрокового посвідчення.

Водночас, просив суд зобов`язати Управління вчинити такі дії.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав вимоги позову.

Зазначив, що позивач проходив службу в податковій міліції Державної фіскальної служби України (далі - Служба) .

Під час її проходження отримав травму, яка пов`язана з виконанням службових обов`язків і призвела до інвалідності.

Пояснив, що Управління безпідставно відмовляє у визнанні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, дискримінуючи ОСОБА_1

Управління заперечило стосовно задоволення позову, подавши відзив на нього (а.с.38-43).

У судовому засіданні представник відповідача зазначив, що діюче законодавство не передбачає, що працівники Служби у разі отримання травми, яка пов`язана з виконанням службових обов`язків і призвела до інвалідності, мають право стосовно набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Ухвалою суду від 23 травня 2019 року прийнято рішення про завершення розгляду справи в порядку письмового провадження (а.с.104).

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, зробив висновок про часткове задоволення позову з таких підстав.

Встановлені судом обставини і факти, що стали підставами звернення.

Так , наказом Служби від 18 березня 2016 року №932-о ОСОБА_1 звільнено з посади старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу власної безпеки при ГУ ДФС в Кіровоградській області Головного управління власної безпеки Служби (а.с.11).

Звільнено з посади та податкової міліції Служби у відставку на підставі підпункту «б» (через хворобу) пункту 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення), яке затверджено постановою Уряду Української РСР від 29 липня 1991 року №114, з 21 березня 2016 року.

15 березня 2016 року військово-лікарська комісія видала свідоцтво №56 про хворобу позивача (а.с.13).

У ньому зазначено, що 03 серпня 2002 року ОСОБА_1 отримав травму, яка підтверджена матеріалами службового розслідування і актом про нещасний випадок.

У робочий час зазнав нападу сторонніх осіб, під час якого отримав травму.

Лікарі зробили висновок, що травма і захворювання пов`язані з виконанням службових обов`язків.

Згідно витягу з послужного списку 03 серпня 2002 року ОСОБА_1 обіймав посаду оперуповноваженого відділу організації оперативних заходів по скороченню податкової заборгованості УПМ ДПА у Кіровоградській області (а.с.12).

03 жовтня 2016 року медико-соціальна експертна комісія встановила відносно позивача 3 групу інвалідності з 31 серпня того ж року (а.с.14).

У довідці до акту огляду зазначено, що причина інвалідності - травма, яка пов`язана з виконанням службових обов`язків.

Інвалідність встановлено до 01 листопада 2017 року.

07 жовтня 2016 року Управління визнало за позивачем статус «інваліда війни» і видало відповідне посвідчення з терміном дії до 01 листопада 2017 року (а.с.22).

27 жовтня 2017 року медико-соціальна експертна комісія визначила стосовно позивача безстроково 3 групу інвалідності (а.с.17).

20 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Управління з заявою про повторне встановлення статусу «інваліда війни» та видачу безстрокового посвідчення (а.с.4-10).

16 липня 2018 року Управління прийняло рішення, яким відмовило у задоволенні заяви (а.с.23).

Зазначило, що діюче законодавство не передбачає, що працівники Служби у разі отримання травми, яка пов`язана з виконанням службових обов`язків і призвела до інвалідності, мають право на набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Юридична оцінка, встановлених судом, обставин і фактів справи.

Перш за все, суд надає оцінку підставам відмови у задоволенні заяви, які зазначені у оскарженому рішенні.

Управління відмовило у задоволенні заяви лише з однієї підстави.

Суд зазначає, що упродовж року позивач перебував у статусі особи з інвалідністю внаслідок війни.

Таким чином, відмова у повторному наданні згаданого правового статусу обумовлена зміною трактування норм права, які регулюють спірні правовідносини.

Спірні правовідносини врегульовано приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон).

Приписами частин 1 та 2 статті 4 Закону встановлено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Приписами пункту 2 частини 2 статті 7 Закону визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Отже, особам з числа осіб начальницького і рядового складу Міністерства внутрішніх справ України, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми, котра отримана під час виконання службових обов`язків, надається статус особи з інвалідністю внаслідок війни (ветеран війни).

Аналізуючи припис частини 2 статті 7 Закону, суд зробив висновок, що статус особи з інвалідністю внаслідок війни надається у випадках отримання травми під час виконання службових обов`язків у військовий та мирний час.

У переліку правоохоронних та військових органів не зазначена Служба.

Це обумовлено тим, що Закон прийнято 22 жовтня 1993 року (останні зміни до припису пункту 2 частини 2 статті 7 в 2005 році), а Положення про Службу (далі - Положення 2) затверджено постановою Уряду України від 21 травня 2014 року №236.

Приписами пункту 7 Положення 2 встановлено, що у складі ДФС та її територіальних органах діють підрозділи податкової міліції.

Приписами пункту 353.1 статті 353 ПК України визначено, що особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Приписами пункту 354.6 статті 354 ПК України передбачено, що до посадових чи службових осіб податкової міліції можуть застосовуватися заходи заохочення згідно з Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ або іншими нормативно-правовими актами керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та керівниками контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, округах.

Приписами пункту 356.1 статті 356 ПК України встановлено, що держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України «Про міліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

До 07 листопада 2015 року в системі органів внутрішніх справ працювали особи на посадах міліціонерів.

Отже, держава прирівняла правовий і соціальний статус і захист працівника міліції органів внутрішніх справ і працівника податкової міліції.

Обидва вважались правоохоронцями, що слідує з аналізу завдань, які виконували органи внутрішніх справ і податкова міліція.

Тому, постає запитання: чому держава не зазначила у переліку осіб у пункті 2 частини 2 статті 7 Закону осіб з числа начальницького і рядового складу органів податкової міліції Служби та чи не є це дискримінацією?

На першу частину запитання суд вже надав відповідь.

Закон приймався у 2003 році, а Служба утворена у 2014 році.

Дискримінація - різне ставлення до різних осіб за однакових обставин і за відсутності виправдання такого різного ставлення.

Суд не находить підстав виправдання різного ставлення до працівників податкової міліції Служби і міліціонерів органів внутрішніх справ, так як обидві категорії осіб є правоохоронцями, проходили службу на підставі одного нормативно-правового акту і на них поширювались гарантії соціального та правового захисту, котрі встановлені одним законом.

Таким чином, трактування Управлінням приписів пункту 2 частини 2 статті 7 Закону є несистемним та дискримінаційним.

Приписами пункту 7 частини 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

Отже, держава визнала, що суди зобов`язані захищати права людини, зупиняючи поширення наслідків будь-якої дискримінації.

Варто зазначити, що в державі діє і Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (далі - Закон 2).

У його преамбулі зазначено, що він визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина.

Приписами частини 2 статті 6 Закону 2 встановлено, що форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.

Таким чином, законодавець прийняв норму права, якою встановив і заборону стосовно себе щодо прийняття дискримінаційних законів.

Закон може бути дискримінаційним з часу прийняття, а може і стати таким, якщо законодавець своєчасно не реагує на зміни у суспільних правовідносинах.

Підсумовуючи, суд зробив висновок про протиправність та скасування оскарженого рішення Управління.

Управління відмовило у задоволенні заяви позивача вперше.

Спірні правовідносини врегульовані законодавством, котре складне для розуміння.

Тому, захист порушеного права полягає у зобов`язанні відповідача повторно розглянути звернення ОСОБА_1 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, позов належить задовільнити частково.

Судові витрати у справі складаються з судового збору у сумі 704,80 грн.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до приписів статті 139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовільнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Подільської районної у м.Кропивницькому ради від 16 липня 2018 року №2124/3-1 про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заяви стосовно надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі безстрокового посвідчення.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Подільської районної у м.Кропивницькому ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачу безстрокового посвідчення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позову відмовити у задоволенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Подільської районної у м.Кропивницькому ради на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 704,80 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Р.І. Брегей