ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2019 р. Справа№ 910/5785/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Дикунської С.Я.

Мальченко А.О.

за участю секретаря судового засідання Костяк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу №10-177/40019 від 24.10.2018 (вх. №09.1-04.1/1736/18 від 07.11.2018) Національного антикорупційного бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2018

у справі №910/5785/18 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Національного антикорупційного бюро України

до 1. Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Дантрейд ЛТД"

про визнання недійсним договору

за участю представників сторін:

від позивача - Семенчук М.А., довіреність №92 від 15.08.2018

від відповідача-1 - Гордійчук Ю.В., ордер серія КС №071133 від 01.03.19

від відповідача-2 - не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Національне антикорупційного бюро України (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про визнання недійсним Договору поставки вугілля від 12.11.2015р. № 12/11-1, укладеного між Державним підприємством «Вугільна компанія «Краснолиманська» (відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дантрейд ЛТД» (відповідач-2). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір був укладений з порушенням вимог наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 «Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції», що призвело до продажу вугілля за вартістю нижче ринкової та спричинило недоотримання коштів державним вугледобувним підприємством. Як на підставу визнання недійсним вищевказаного договору, позивач посилається на ст. ст. 203, 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України, а саме невідповідність правочину інтересам держави і суспільства та його моральним засадам.

Відповідача-1 заперечив позовні вимоги позивача, стверджує, що Наказ № 237 не є актом цивільного законодавства, нормативно-правовим актом чи регуляторним актом, не підпадає під поняття, визначені ст. 4 ЦК України та ст. 7 ГК України. На думку відповідача-1, факт невідповідності спірного договору Наказу № 237 не може бути підставою для визнання договору недійсним на підставі положень ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203, ст. 628 ЦК України та ч. 1 ст. 207 ГК України.

У відзиві на позов Відповідач-1 зазначає, що Міненерговугілля було відомо про факт відвантаження ДП «ВК «Краснолиманська» вугілля відповідачу-2 за спірним договором, було відомо про умови відвантаження такого вугілля. Посилається на те, що дату укладення спірного договору було відсутнє державне регулювання відпускних цін на вугільну продукції, таке регулювання відсутнє сьогодні, ціни встановлюються суб`єктами господарювання за їх взаємною згодою, відтак відповідач здійснює свою діяльність на умовах вільного формування ціни на вугільну продукцію, виходячи із попиту, пропозицій, які існують в даний час на конкретну марку вугілля на енергетичному ринку країни.

Щодо тверджень позивача про порушення інтересів держави та суспільства, відповідач-1 вказав на те, що спірний правочин не містить будь-яких ознак протиправності, а напроти укладений у відповідності з актами цивільного законодавства та в межах господарської компетенції сторін, що на думку відповідача-1 виключає суперечність такого договору інтересам держави та суспільства.

Відповідача-2 позов не визнав, вказує на безпідставність заявлених позивачем вимог, стверджує, що Наказ № 237 не є актом цивільного законодавства, нормативно-правовим актом чи регуляторним актом та не містить прямої заборони на продаж вугледобувним підприємством збагаченого вугілля не генеруючим компаніям теплових електростанцій, носить виключно рекомендаційний характер, при укладенні спірного правочину сторонами не порушено жодних норм чинного законодавства, в тому числі п. 2 Наказу № 237. Посилається на те, що Міненеговугілля було відомо про укладення між відповідачами оспорюваного правочину, своїми діями Міненеговугілля укладений договір було схвалено. Представлений висновк експертів підтверджує відсутність завданих відповідачу-1 та ПАТ «Центрененрго» збитків у результаті господарських операцій з поставки вугілля, а відтак і правомірність укладеного між відповідачами договору поставки.

Щодо невідповідності оспорюваного договору інтересам держави та моральним засадам суспільства, відповідач-2 вказав на те, що позивачем у встановленому процесуальним законом порядку не доведено кому безпосередньо завдано шкоди спірним договором, не доведено протиправні наслідки оспорюваної угоди, вину, а також, на порушення яких моральних засад держави і суспільства посягає укладений між відповідачами договір.

Відповідач-2 у відзиві на позов вказує на те, що встановлення наявності ознак кримінального правопорушення, зокрема, при укладенні спірного договору (невідповідності умов договору інтересам держави), встановлення особи, які завдано шкоди, протиправних наслідків, вини особи може бути підтверджено, з огляду на положення Конституції України та КПК України лише вироком суду у кримінальному провадженні, розслідування кого проводить позивач, а за відсутності такого вироку буде мати місце порушення принципу презумпції невинуватості.

Позивач надав відповідь на відзиви відповідачів. Вказує на необґрунтованість доводів відповідачів, викладених ними у відзивах та зазначив про те, що ним у позовній заяві було чітко визначено підстави позову. Стверджує, що Наказ Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 «Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції» (п. 2) містить вказівку на продаж вугілля певному колу осіб. Звертає увагу на те, що станом на дату укладення спірного правочину м. Красноармійськ, м. Родинське не відносилось до населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція. Позивач вказує на те, що в результаті спірної господарської операції відбулося збільшення ціни на 42,86% того ж самого вугілля, яке було придбане відповідачем-2 та в подальшому продане ПАТ "Центренерго". Позивач вказує на те, що в силу своїх повноважень має право на подання відповідного позову для здійснення досудового розслідування, натомість наявність вироку у кримінальному провадженні можлива лише на стадії судового розгляду. Щодо наявності вини особи при укладенні спірного договору, позивач вказав, що до предмету доказування у даній справі входить саме встановлення наявності або відсутності наміру юридичної особи на порушення інтересів держави та суспільства.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.10.2018 у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд, посилаючись на приписи ст.ст.15, 16, 203, 215. 509, 626, 628, 712 ЦК України, ст.ст. 20, 207 Господарського кодексу України, приписи Законів України «Про національне антикорупційне бюро України», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», практику Європейського суду з прав людини по застосуванню п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо втручання держави у право на мирне володіння майном, справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від такого втручання, також щодо застосування принципу «пропорційності» та «справедливої рівноваги» (балансу між інтересами сторін) дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Позивач не погодився з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, просить рішення місцевого господарського суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про визнання недійсним Договору поставки вугілля від 12.11.2015р. № 12/11-1, укладеного між Державним підприємством «Вугільна компанія «Краснолиманська» (відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дантрейд ЛТД» (відповідач-2).

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2018 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Жук Г.А., суддів Мальченко А.О., Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою №10-177/40019 від 24.10.2018 (вх. №09.1-04.1/1736/18 від 07.11.2018) Національного антикорупційного бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2018 у справі №910/5785/18. Відповідачам встановлено процесуальний строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, учасникам справи - заяв, клопотань, пояснень протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

22.11.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Дантрейд ЛТД» (відповідач-2 у справі) надійшов відзив на апеляційну скаргу. До відзиву на апеляційну скаргу відповідачем долучено доказі направлення його копії учасникам справи (апелянту та відповідачу -1).

30.11.2018 від Державного підприємства «Вугільна компанія «Красноліманська» (відповідач-1 у справі) надійшов відзив на апеляційну скаргу. До відзиву на апеляційну скаргу відповідачем долучено доказі направлення його копії учасникам справи (апелянту та відповідачу -2).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2018 справу призначено до розгляду на 06.02.2019, про що повідомлено сторони належним чином.

До початку розгляду справи від сторін заяв чи клопотань не надходило.

В судовому засіданні 06.02.2019 представники сторін надали пояснення по суті спору, у зв`язку з неможливістю закінчення розгляду справи проголошено перерву до 06.03.2019.

06.03.2019 до початку судового засідання від відповідача 1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Конституційним судом України справи за Конституційною скаргою АТ «Запорізькій завод феросплавів» щодо конституційності положення п.13 ч.1 ст.17 Закону України «Про національне антикорупційне бюро України».

В судовому засідання 06.03.2019 проголошено перерву до 20.03.2019.

20.03.2019 позивач подав до суду заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі, посилається на те, що приписи ст. 277 ГПК України передбачають обов`язок суду зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої, в тому числі і справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, однак на думку позивача наявні в матеріалах справи докази дозволяють суду встановити та оцінити всі обставини (факти), які є предметом спору. Водночас представником позивача заявлене клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим що саме 20.03.2019 у Верховному Суді розглядається справа за № 922/1391/18, яка має аналогічний предмет спору (визнання договору поставки вугілля недійсним), підстави позову (укладення договору всупереч інтересам держави та суспільства), а також те, що відповідачем у справі є також ДП «Вугільна компанія «Красноліманська» (відповідач-1 у даній справі).

В судовому засіданні 20.03.2019 представник відповідача-2 підтримав подане Державним підприємством «Вугільна компанія "Краснолиманська» клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення Конституційним судом України справи щодо конституційності положення п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України".

Дослідивши зміст поданого клопотання, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів з огляду на приписи п. 5 ч. 1 ст. 227, п. 4 ч.1 ст. 229 ГПК України, дійшла висновку, що розгляд Конституційним судом України справи за конституційною скаргою Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» щодо відповідності Конституції України положень п.13 ч.1 ст.17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» щодо права НАБУ на звернення до суду з позовом про визнання недійсними угод до завершення досудового слідства та встановлення вироком суду вини особи у вчиненні кримінального правопорушення в тому числі щодо укладення спірної угоди, може безпосередньо вплинути на результат розгляду спору у даній справі, тому визнав за необхідне зупинити апеляційне провадження у даній справі, про що прийнято ухвалу від 20.03.2019.

28.03.2019 Національне антикорупційне бюро України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу про зупинення провадження у справі від 20.03.2019, стверджує, що розгляд Конституційним судом України скарги, щодо конституційності норми Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», що стало підставою зупинення провадження у справі не є об`єктивною неможливістю розгляду спору по суту, а рішення Конституційного суду України може в подальшому бути підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключеними обставами, що чітко передбачено положеннями ст.320 ГПК України.

Постановою Верховного суду від 23.04.2019 у справі № 910/5785/18 задоволено касаційну скаргу Національного антикорупційного бюро України на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019, скасовано зазначену ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019, справу направлено для подальшого розгляду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2019 поновлено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 22.05.2019.

В судовому засіданні 22.05.2019 представник позивача (апелянта) підтримав доводи викладені в позовній заяві та апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В судовому засіданні 22.05.2019 подав заяву про відвід колегії суддів, обґрунтовуючи заяву тим, що оскільки даною колегією прийнято ухвалу суду від 20.05.2019 , яку скасовано Верховним судом, зазначена колегія суддів не може приймати участь у подальшому розгляду справи, згідно ч.3 ст.33 та ч.3 ст.36 ГПК України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 подання заяви про відвід колегії суддів з порушенням порядку та строків, встановлених ГПК України визнано судом зловживанням процесуальними правами, заяву про відвід залишено без розгляду, в порядку ч.3 ст.43 ГПК України.

Присутній у судовому засіданні 22.05.2019 представник відповідача-1 заперечив проти доводів апелянта та просив залишити скаргу без задоволення, а рішення без змін.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається повноваження з попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України " до обов`язків Національного антикорупційного бюро України, віднесено, зокрема, здійснення оперативно-розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також в оперативно-розшукових справах, витребуваних від інших правоохоронних органів, а також здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також проведення досудового розслідування інших кримінальних правопорушень у випадках, визначених законом.

Згідно з п.13 ч.1 ст.17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов`язків надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Місцевим господарським судом встановлено та не заперечено сторонами в судових засіданнях, що Національне антикорупційне бюро України здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні від 05.07.2016 №52016000000000222, обставини якого і стали підставою для звернення до суду з позовом у цій справі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що Національне антикорупційне бюро України, як орган, що створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із зазначеним позовом з огляду на приписи Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» для виконання покладених на нього завдань та (або) обов`язків.

У травні 2018 року Національне антикорупційне бюро України звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Дантрейд ЛТД» про визнання недійсним договору поставки вугілля від 12.11.2015 № 12/11-1, укладеного між відповідачами у справі.

Правовими підставами позовних вимог позивачем визначено ст.ст. 203, 215, ч.3 ст.228 ЦК України та ст. 207 ГК України. Зокрема, позивач стверджує, що спірний Договір поставки вугілля від 12.11.2015 року № 12/11-1 суперечить інтересам держави та суспільства.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що детективами Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 05.07.2016р. № 52016000000000222 з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 3 ст. 209 та ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України (витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань міститься у матеріалах справи).

У процесі здійснення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні встановлено, що 12.11.2015р. між Державним підприємством «Вугільна компанія «Краснолиманська», як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дантрейд ЛТД» , як покупцем, укладено Договір поставки вугілля № 12/11-1, відповідно до п. п. 1.1., 1.2. якого постачальник поставляє покупцю вугільну продукцію, а покупець - приймає вугілля, оплачує його вартість на умовах, встановлених договором.

Згідно п. п. 2.1., 2.2. Договору № 12/11-1 строк (термін) поставки вугілля: з листопада 2015р. по січень 2016р. включно. Місце поставки вугілля: залізнична станція вантажоотримувача - ТЕС ПАТ «Центренерго».

Договором сторони обумовили (п. 6.1. Договору), що базова ціна вугілля визначається у додатках до цього договору. Так, у додатку № 1 до Договору № 12/11-1 сторони визначили ціну вугілля марки Г 0-100 у сумі 758,33 грн за 1 тонну без ПДВ.

На виконання умов Договору № 12/11-1 відповідач-1 (у період з 26.11.2015 по 31.12.2015) поставив відповідачу-2 вугілля про що між відповідачами підписано акти приймання-передачі вугільної продукції за Договором № 12/11-1, згідно з якими ДП "ВК "Краснолиманська" було відвантажено вугілля для Вуглегірської ТЕС ПАТ "Центренерго" за ціною 758,33 грн. за 1 тонну без ПДВ.

Як вказує позивач, у ході здійснення досудового розслідування встановлено, що водночас 12.11.2015 між відповідачем-2, як постачальником, та Публічним акціонерним товариством «Центренерго», як покупцем, було укладено Договір поставки вугілля № 111/48 (далі - Договір № 111/48) на орієнтовну суму 104 000 000,00 грн. зі строком (терміном) поставки вугілля згідно Специфікацій до Договору в залежності від потреби покупця з базовим значенням золи 23%, газовим значенням вологи 8,9%, місце поставки вугілля залізнична станція вантажоотримувача - ТЕС ПАТ «Центренерго» (п. п. 1.1., 1.3., 2.1., 2.2., 4.2. Договору № 111/48).

Згідно п. 6.1. Договору № 111/48 сторони визначили ціну 1 тонни вугілля, що поставляється за цим договором, в розмірі вже 1300,00 грн., у т.ч. ПДВ (20%) - 216,67 грн. з базовими показниками якості, визначеними у п. 4.2. Договору.

Таким чином, позивач вказує на те, що постачання вугілля ДП «ВК «Краснолиманська» для кінцевого споживача - ПАТ «Центренерго» відбулось із залученням посередника - ТОВ «Дантрейд ЛТД». При цьому, процентна різниця між ціною вугілля, за якою здійснено продаж ДП «ВК «Краснолиманська» для ТОВ «Дантрейд ЛТД» за договором № 12/11-1, та ціною, за якою те ж саме вугілля було продано ТОВ «Дантрейд ЛТД» покупцю за договором № 111/48 - ПАТ «Центренерго», складає 42,86%.

Згідно відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

Відповідно до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 08.06.2012 № 405, ДП «ВК «Краснолиманська» є підприємством, що належить до сфери управління Міненерговугілля України.

Пунктом 2.2.1. Статуту ДП «ВК «Краснолиманська» визначено, що одним з основних напрямків діяльності підприємства є добування та збагачення кам`яного вугілля.

Слід зазначити, що на момент вчинення сторонами у справі спірної господарської операції Міністерство енергетики та вугільної промисловості України з метою запобігання проявам корупції, скорочення витрат, зменшення навантаження на державний бюджет, збалансування фінансово-економічного стану державних підприємств, установ, організацій та об`єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля, та господарських товариств, щодо яких Міненерговугілля здійснює повноваження з управління корпоративними правами держави прийнято Наказ від 11.03.2014 за № 237, яким приписувало керівникам усіх підприємств галузі забезпечити перегляд укладених договорів на постачання матеріально-технічних ресурсів, послуг виробничого та невиробничого змісту та вжити заходів зменшення вартості зазначених договорів з метою зниження ціни закупівель ресурсів, робіт та послуг (зі збереженням обсягів та якості, керуючись мінімальним рівнем ринкових цін); вжити заходів для виведення посередників з процесу постачання матеріально-технічних ресурсів, надання виробничих та невиробничих послуг.

Згідно п. 2 Наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 «Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції», керівникам вугледобувних підприємств спільно з ДП «Вугілля України» наказано забезпечити продаж збагаченого вугілля за ринковими цінами безпосередньо генеруючим компаніям теплових електростанцій та вжити заходів для недопущення продажу посередникам незбагаченого вугілля.

Наказ № 237 опубліковано в Інформаційно-аналітичному бюлетені «Вісник паливно-енергетичного комплексу України» 2014, 03, № 3 та оприлюднено на офіційному веб-сайті Міненерговугілля України 11.03.2014.

Вказаний наказ було надіслано до ДП «ВК "Краснолиманська» та зареєстровано останнім у книзі реєстрації вхідної кореспонденції 13.03.2014 за № 01/1-29.

Таким чином, відповідачі на момент вчинення правочину були обізнані про прийняття Наказу № 237, яким визначено обов`язковість продажу збагаченого вугілля за ринковими цінами безпосередньо генеруючим компаніям теплових електростанцій, і даний Наказ був обов`язковим до виконання для ДП «ВК «Краснолиманська».

Проте, внаслідок залучення посередника - відповідача-2 під час реалізації вугледобувним підприємством видобутого вугілля для ПАТ «Центренерго» не було дотримано вимог Наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 «Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції», що призвело до продажу вугілля за вартістю нижче ринкової та спричинило недоотримання коштів державним вугледобувним підприємством.

В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції було досліджено матеріали справи, серед іншого протоколи допиту свідків у кримінальному провадженні від 05.07.2016р. № 52016000000000222: ОСОБА_1 , який на час вчинення спірного правочину обіймав посаду Міністра енергетики та вугільної промисловості та ОСОБА_2 , який обіймав посаду першого заступника Міністра енергетики та вугільної промисловості України .

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що ДП «ВК "Краснолиманська», відповідно до приписів Статуту компанії (п.3.2) здійснює свою діяльність на основі та відповідно чинного законодавства України, галузевої угоди, колективного договору, Статуту, який затверджується уповноваженим органом управління за участю трудового колективу, рішень уповноваженого органу управління та внутрішніх нормативних актів підприємства.

Згідно п.3.8 Статуту ДП «ВК "Краснолиманська» підприємство має право укладати договори (правочини) у порядку встановленому чинним законодавством та уповноваженим органом управління. Підприємство є вільним у виборі предмету договору, визначені зобов`язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству України, рішенням уповноваженого органу управління та Статуту.

Відповідно приписів Закону України «Про управління об`єктами державної власності» (ст. 5-2 закону) функції органу управління стосовно об`єктів державної власності виконують центральні органи виконавчої влади.

Відповідно до п.8 Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України накази міністерства, видані в межах його повноважень є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами та місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами.

Згідно Наказу Міненерговугілля України від 30.07.2014 № 536 ДП «ВК «Краснолиманська» є підприємством, що належить до сфери управління Міненерговугілля України. З огляду на зазначене та приписи Статуту ДП «ВК «Краснолиманська» рішення органу управління, яким є Міненерговугілля України, обов`язкові для підприємства при здійсненні господарської діяльності.

Відтак при укладені договору поставки вугілля № 12/11-1 від 12.11.2015 ДП «ВК «Краснолиманська» мало та зобов`язано було враховувати наказі Міненерговугілля, в тому числі наказ № 237 від 11.03.2014.

В матеріалах справи представлено декілька судових експертиз та експертних висновків, що проведені в рамках кримінального провадження № 2016000000000222.

Так, згідно висновку експертів комплексної судово-економічної та товарознавчої експертизи № 17820/16-53/20019/16-45 від 04.05.2017 встановлено ринкову вартість вугілля в період укладення спірного правочину, також зазначено, що з наданих на дослідження документів, нанесення збитків в результаті реалізації вугілля ДП «ВК «Краснолиманська», в тому числі за договором 12/11-1 від 12.11.2015 не вбачається.

В матеріалах справи представлено Висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 3516/3517-17 кримінального провадження № 2016000000000222 від 05.10.2017, згідно якої документально підтверджується довідка спеціаліста від 23.06.2017 щодо обсягу реалізації ДП «ВК «Краснолиманська» вугілля на підставі договору поставки вугілля № 12/11-1 від 12.11.2015 на користь ТОВ «Дантрейд ЛТД» у кількості 649 082,13т на загальну суму 537 947 290 грн (без ПДВ). Розрахункова різниця між вартістю реалізації вугілля на користь ТОВ «Дантрейд ЛТД» у кількості 649 082,13 т за період 26.11.2015-31.10.2016 на підставі договору поставки вугілля від 12.11.2015 № 12/11-1 та ринковими цінами визначеними у висновку судово-економічної та товарознавчої експертизи від 04.05.2017 № 17820/16-53/20019/16-45 становить 304 293 063,08 грн.

Відповідач-1 разом з відзивом на позов представив в матеріали справи Висновок експертного товарознавчого дослідження № 9637 від 03.07.2017 харківського Науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса за висновком якого вартість вугілля, зазначеного в договорах та додатках до них, є ринковою та входить в діапазон встановлених ринкових цін.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що продаж вугілля ДП «ВК «Краснолиманська» за договором поставки №12/11-1 від 12.11.2015 на користь ТОВ «Дантрейд ЛТД» за цінами нижче ринкових підтверджено Висновком експертів за результатами проведення судово-економічної та товарознавчої експертизи від 04.05.2017 № 17820/16-53/20019/16-45 та Висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 3516/3517-17 від 05.10.2017, які не суперечать Висновку експертного товарознавчого дослідження № 9637 від 03.07.2017, яким встановлено, що вартість вугілля відповідає діапазону ринкових цін того періоду.

Місцевий господарський суд необґрунтовано надав перевагу висновку експертного товарознавчого дослідження від 03.07.2017 №9637, який не є належним доказом у справі, оскільки експерт не була попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, крім того не спростовує висновка судових єкспертиз.

Матеріалами справи доведено, що внаслідок укладення 12.11.2015 договору поставки вугілля № 12/11-1 між вугледобувним підприємством - ДП «ВК «Краснолиманська» (відповідач -1 у справі) та ТОВ «Дантрейд ЛТД» (відповідач-2 у справі), яке не є генеруючою компанією теплових електростанцій і продажу вугілля за цінами, значно ніжчими від ринкових ДП недоотримало значних прибутків, які в результаті подальшого продажу генеруючій компанії теплових електростанцій, укладенням договору від 12.11.2015 № 111/48 отримала проміжна компанія - ТОВ «Дантрейд ЛТД».

Колегія суддів звертає увагу на те, що Наказ Міненерговугілля України №237 від 11.03.2014 за своєю правовою природою є регуляторним актом індивідуальної дії. Недодержання в момент вчинення правочину вимог зазначеного наказу є підставою для визнання такого правочину недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 та ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Станом на дату укладення Договору поставки від 12.11.2015 № 12/11-1 розпорядження Кабінету Міністрів України, яким віднесено м. Красноармійськ та м. Родинське до населених пунктів, на території яких здійснювалася АТО, не діяло. Отже, посилання суду першої інстанції на наявність заборони з укладення ПАТ "Центренерго" договорів на постачання вугілля є безпідставним.

Внаслідок укладення Державним підприємством договору поставки вугілля за цінами, значно нижчими від ринкових, порушено інтереси держави і суспільства, оскільки саме державне підприємство не отримало дохід від продажу безпосередньо генеруючої компанії вугілля, а такий дохід отримала проміжна компанія.

Колегія суддів вважає безпідставним висновок місцевого господарського суду про те, що спірний правочин, відповідно до статті 241 ЦК України було схвалено Міненерговугілля України в момент подання звітності державним підприємством.

Відповідно до ч.2 ст.241 ЦК України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює змінює і припиняє цивільтні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину. Дана стаття регламентує схвалення правочину, вчиненого з перевищенням повноважень, особою при його укладені.

На переконання колегії суддів апеляційного суду, при вчиненні спірного правочину ДП діяло в межах повноважень встановлених Статутом, правочин підписано особою, яка діяла в межах повноважень, в даному випадку підставою визнання правочину недійсним є дія особи, яка направлена всупереч інтересам державного підприємства засновником та власником якого є держава, відтак посилання суду на ст. 241 ЦК України є необґрунтованим.

Твердження відповідачів, що спірний правочин, відповідно до ст. 241 ЦК України, було погоджено Міненерговугілля, не підтверджено належними та допустимими доказами, а подання звітності ДП «ВК «Краснолиманська» не є погодженням, оскільки така подавалася після укладення правочину.

У зазначеному аспекті суд апеляційної інстанції вважає, що положення ч. 3 ст. 228 ЦК України не ставлять у залежність необхідність встановлення вини та умислу сторін правочину при визнанні правочину недійсним у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору.

Отже, під час вирішення даного спору слід встановити наявність чи відсутність наміру юридичної особи (оскільки саме вона є стороною правочину) на порушення інтересів держави і суспільства. При цьому положення законодавства України не вимагають від позивача доведення розміру збитків, завданих внаслідок вчинення правочину, який оспорюється позивачем з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства.

Намір ДП «ВК «Краснолиманська» та ТОВ«Дантрейд ЛТД» на порушення інтересів держави і суспільства внаслідок укладення договору поставки № 12/11-1 підтверджується, зокрема: договором поставки, актами приймання-передачі вугільної продукції, підписаними на виконання його умов, договором поставки вугілля від 12.11.2015 № 111/48, які укладено з порушенням приписів наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 «Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції».

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ч.1 ст.207 ГК України (чинної на час звернення позивача з позовом у цій справі) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч.3 ст.228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

У законодавстві відсутні визначення поняття «інтерес» та поняття «інтерес держави і суспільства». Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.

Визначення поняття «державні інтереси» надав Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 8 квітня 1999 року у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді. Конституційний Суд України визначив, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Згідно приписів ч.3 ст. 5 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Відповідно ч. 3 ст. 228 ЦК України ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже для вирішення спору щодо недійсності правочину за ознаками суперечності такого інтересам державиі суспільства необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18.

Таким чином, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд не звернув увагу на те, що на момент укладення Договору поставки №12/11-1 його сторонам достеменно було відомо про необхідність продажу вугілля безпосередньо генеруючим компаніям теплових електростанцій (при цьому сторони у договорі чітко зазначили, що вантажоотримувачем є ПАТ «Центренерго») за ринковими цінами (ціна вугілля за договором поставки № 12/11-1 була значно нижчою від ринкової), і сторони договору повинні були усвідомлювати, що укладення спірного договору призведе до порушення порядку, визначеного Наказом Міністерства. Проте всупереч зазначеному сторони не відмовилися від наміру укласти спірний договір, а отже, допускали настання протиправних наслідків.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції на необхідність врахування рекомендацій протоколу наради від 16.12.2014 під головуванням Міністра енергетики та вугільної промисловості України В.Демчишина з питань забезпечення ТЕС ПАТ «Центренерго» вугільною продукцією, оскільки протокол наради носить рекомендаційний характер.

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання відповідачів на Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та розпорядження Кабінету Міністрів України №1275-р від 02.12.2015, №1053 від 30.10.2014, оскільки місце знаходження виробничих потужностей відповідача-1 не впливає на правову природу наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 №237, який був обов`язковим для відповідача-1, а також не впливає на надану ПАТ «Центренерго» рекомендацію укладати договори поставки вугілля з державними підприємствами, установами та організаціями, які здійснюють свою господарську діяльність поза межами проведення антитерористичної операції.

Крім того колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що матеріали справи не містять документів, які б підтверджували спроби відповідача-1 виконати вимоги наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 №237, уклавши договір поставки напряму з ПАТ «Центренерго».

Посилання відповідачів на те, що суд повинен був самостійно встановити та дослідити обставини, чи зверталося ДП «ВК «Краснолиманська» безпосередньо до ПАТ «Центреенерго» із пропозиціями про продаж вугілля є помилковим та не відповідає таким засадам господарського судочинства, як змагальність та диспозитивність.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що вимоги позивача про визнання недійсним договору поставки вугілля від 12.11.2015 року №12/11-1, як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку щодо задоволення апеляційної скарги позивача та скасування рішення господарського суду міста Києва від 02.10.2018 року у справі №910/5785/18 з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у відповідності до вимог ст.ст.129,282 ГПК України покладається на відповідачів порівну.

Керуючись ст. ст. 129, 253-254, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2018 у справі №910/5785/18 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2018 у справі №910/5785/18 скасувати. Прийняти нове рішення. Позов задовольнити повність

3. Визнати недійсним договір поставки вугілля № 12/11-1 від т12.11.2015 укладений між Державним підприємством «Вугільна компанія «Краснолиманська» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дантрейд ЛТД».

4. Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (85310, вул. Перемоги,9, м. Родинське, м. Покровськ, Донецька область,Україна, ідентифікаційний код 31599557) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, вул. Василя Сурикова,3, м. Київ, ідентифікаційний код 39751280) 881,00грн судового збору за розгляд справи в суді 1 інстанції та 1325,50 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційній інстанції

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дантрейд ЛТД» (03062, пр.Перемоги,67, офіс 513, м. Київ, ідентифікаційний код 39531466) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, вул. Василя Сурикова,3, м. Київ, ідентифікаційний код 39751280) 881,00грн судового збору за розгляд справи в суді 1 інстанції та 1325,50 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційній інстанції

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання постанови північного апеляційного господарського суду.

7. Справу №910/5785/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову до Верховного Суду в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді С.Я. Дикунська

А.О. Мальченко

Повний текст постанови складено 27.05.2019.