ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2019 року

м. Полтава

Справа № 440/4614/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Шевякова І.С.,

за участю:

секретаря судового засідання – Кривошапка Н.А.

позивача – ОСОБА_1 .

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Яловець М.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови.

Позовні вимоги:

визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими особами від 07.12.2018 № ПЛ2691/170/АВ/П/ПТ/ІП-ФС в сумі 670 140 грн.

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

21 грудня 2018 року Фізична особа-підприємець Татаров Гліб Олександрович (надалі також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Полтавській області (надалі також - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 січня 2019 року позовна заява після залишення її без руху прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначене підготовче судове засідання /а.с. 2-3/.

18 березня 2019 року суд своєю ухвалою продовжив строк підготовчого провадження у справі № 440/4614/18 до 90 днів /а.с. 157/.

11 квітня 2019 року Полтавський окружний адміністративний суд своєю ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті /а.с. 192-193/.

Аргументи учасників справи

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідач, зробивши висновок про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України щодо допуску працівників до роботи без укладення трудових договорів, не врахував наступні обставини. На момент здійснення інспекційного відвідування 27-28 листопада 2018 року ФОП ОСОБА_1 . громадяни ОСОБА_3 (з 18.11.2018), ОСОБА_4 (з 18.11.2018), ОСОБА_5 (з 19.11.2018), ОСОБА_6 (з НОМЕР_1 ), ОСОБА_7 (з 19.11.2018), ОСОБА_8 (з 19.11.2018) працювали у позивача на підставі раніше укладених договорів /а.с. 20-25/.

Позивач стверджував, що він уклав трудові договори з працівниками, але внаслідок технічних складностей не подав вчасно відомості про їх працевлаштування до фіскальної служби. Вказував, що неподання повідомлення про прийняття працівника на роботу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 не тягне за собою відповідальності, визначеної абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України і не є підставою для визнання трудового договору неукладеним. Вчасне подання повідомлення про прийняття працівника на роботу до територіального органу Державної фіскальної служби України не було здійснено через технічні причини.

Також позивач стверджував, що з громадянами ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 раніше, до укладення трудових договорів, ним були укладені цивільно-правові угоди, відповідно, № 3 від 10.11.2018, № 1 від 30.10.2018, № 2 від 01.11.2018 /а.с. 36-44/, про надання послуг з реалізації товарів на період стажування зазначених осіб на посадах продавців. Тому, враховуючи укладення з такими особами цивільно-правових угод, ФОП ОСОБА_1 стверджував, що ним не було допущено порушення вимог чинного законодавства щодо укладення трудових договорів зі вказаними особами.

Наостанок, позивачем вказано, що наказ на проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 виданий Управлінням Держпраці у Полтавській області 19.11.2018, тобто ще до отримання інформації від Головного управління ДФС у Полтавській області про проведення обстеження магазинів позивача 20.11.2018, що вказує на безпідставність такого відвідування.

05 лютого 2019 року представником відповідача до суду наданий відзив на позовну заяву /а.с. 101-104/, за змістом якого відповідачем висловлена незгода з вимогами адміністративного позову ФОП ОСОБА_1

Так, вказано, що інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 здійснено у чіткій відповідності до Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295.

Штрафні санкції відповідно до постанови № ПЛ2691/170/АВ/П/ПТ/ІП-ФС від 07.12.2918 застосовані до ФОП ОСОБА_1 з зв`язку з порушенням ним вимог частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, а саме: через допуск працівників ОСОБА_3 , ОСОБА_9 В., Ковтун О.О., Чіп І.С., Валяєва Н.М., Василенко О. ОСОБА_10 до роботи без укладення трудових договорів з ними.

Зазначено, що під час проведення інспекційного відвідування позивачем були надані документи на оформлення вказаних громадян продавцями продовольчих та промислових товарів з 26.11.2018 відповідно до наказу № 8 від 26.11.2018. Акцентовано увагу на тому, що повідомлення про прийняття працівників на роботу отримане ДФС України лише 26.11.2018.

Вказане, на думку відповідача, свідчить про те, що відповідні особи до 26.11.2018 працювали без належно оформлених трудових відносин з ФОП ОСОБА_1

Посилання позивача на укладення трудових договорів з цими особами 18 та 19 листопада 2018 року відповідачем не взяті до уваги, оскільки повідомлення про їх прийняття у ці дати до ГУ ДФС у Полтавській області не надходило, доказів технічної неспроможності його надіслати до контролюючого органу не надано.

06 березня 2019 року від ФОП Татарова Г.О ОСОБА_11 до суду надійшла відповідь на відзив /а.с. 147-149/, за змістом якої позивач критично поставився до аргументів відповідача, викладених у відзиві на позов.

Безпосередньо ним вказано, що відповідач у своєму відзиві не надав жодних заперечень та не спростував факт безпідставності проведення інспекційного відвідування.

22 березня 2019 року Управління Держпраці у Полтавській області надало до суду заперечення на відповідь на відзив /а.с. 163-164/, в якому зазначило, що на підтвердження виконання укладених позивачем з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 цивільно-правових угод, від ФОП ОСОБА_1 не надано жодного акту виконаних робіт. Припущено, що надані позивачем до заперечень на акт інспекційного відвідування № ПЛ2674/158/АВ документи, в тому числі трудові договори, складені минулим часом.

22 березня 2019 року ФОП Татаровим Г.О. надані пояснення /а.с. 160-162/, у яких вказано, що винесена відповідачем постанова про накладення штрафу уповноваженими особами від 07.12.2018 № ПЛ2691/170/АВ/П/ПТ/ІП-ФС в сумі 670 140 грн. є притягненням його до відповідальності повторно за одне і те саме правопорушення, оскільки постановою Глобинського районного суду Полтавської області від 18.01.2019 у справі № 527/2483/18 його вже притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу за вчинення адміністративного правопорушення (допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору - частина 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення) на загальну суму 8500 грн.

Відповідач, надавши пояснення щодо подвійного притягнення позивача до відповідальності /а.с. 172-175/, вказав на неможливість ототожнення штрафу за частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, який є фінансовою санкцією, зі штрафом за ч.3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, який є видом відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.

Позивач, додавши викладені у поясненнях аргументи щодо подвійного притягнення його до відповідальності, подав до суду заяву-доповнення до позовної заяви /а.с. 179-185/.

18 квітня 2019 року відповідач на таку заяву-доповнення до позовної заяви надав відзив, за змістом аналогічним змісту раніше поданих відзиву та пояснень /а.с. 196-199/.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник відповідача у ході судового розгляду наполягав на безпідставності позову.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом

ФОП ОСОБА_1 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 08.09.2008 /а.с. 58-59/.

Окремим дорученням голови Державної служби України з питань праці від 28.09.2018 №221/4.1-18 територіальні підрозділи Служби було зобов`язано:

- опрацювати переліки підприємств, надані територіальними органами Державної фіскальної служби України, з урахуванням підпункту 6 пункту 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2018 №295, та паспортів неформальної зайнятості областей;

- за результатами проведеного аналізу надати територіальним органам Державної фіскальної служби України переліки підприємств для узгодження та затвердження плану спільних комплексних заходів, спрямованих на виявлення неоформлених трудових відносин.

На виконання вказаного доручення ГУ ДФС у Полтавській області разом з Управлінням Держпраці у Полтавській області затверджено План спільних заходів суб`єктів господарювання.

16.11.2018 заступником начальника Управління Держпраці у Полтавській області видано наказ №232П "Про проведення заходів державного контролю", яким, зокрема, наказано провести інспекційне відвідування ФОП Татарова Г.О. щодо відповідності вимогам законодавства про працю у зв`язку з надходженням доручення голови Державної служби України з питань праці від 28.09.2018 №221/4.1-18 та Плану спільних заходів суб`єктів господарювання /а.с. 112-113/.

Наказом ГУ ДФС у Полтавській області від 19.11.2018 № 2984 призначено проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 /а.с. 106/.

20.11.2018 року працівниками ГУ ДФС у Полтавській області було проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 зі залученням працівників Управління Держпраці в Полтавській області, у ході якої було виявлено, що продавці на торгівельних об"єктах, належних ФОП ОСОБА_1 , а саме ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , працюють без оформлення трудових відносин. Відповідну інформацію передано до Управління Держпраці в Полтавській області.

20.11.2018 заступником начальника Управління Держпраці у Полтавській області оформлено направлення за номером №2395 на проведення заходу державного контролю, яким проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 на предмет додержання ним вимог законодавства про працю доручено головному державному інспектору Ковтуну В.М. /а.с. 105/.

Копію вказаного направлення 27.11.2018 вручено особисто ОСОБА_1 , про що свідчить підпис останнього на направленні /а.с.105 - зворотній бік/.

У період з 27 по 28 листопада 2018 року інспектором праці проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , за наслідками якого складено акт №ПЛ2445/158/АВ від 28.11.2018, яким, зокрема, зафіксовано порушення позивачем частини 3 статті 24 КЗпП України - допуск працівників ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до роботи без оформлення трудового договору /а.с. 114-124/.

У подальшому, 07.12.2018 Управлінням Держпраці у Полтавській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими особами від 07.12.2018 №ПЛ2691/170/АВ/П/ПТ/ІП-ФС в сумі 670 140 грн /а.с.17-18/.

Позивач не погодився з такою постановою, в зв`язку з чим оскаржив її до суду.

Норми права, які підлягають скасуванню

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення).

Відповідно до п.1 вказаного Положення Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Підпунктом 54 пункту 4 Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).

В цьому випадку Управління Держпраці у Полтавській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці та має права на здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю, у тому числі щодо оформлення трудових відносин.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" № 295 від 26 квітня 2017 року /надалі - Порядок № 295/.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Підстави проведення інспекційного відвідування встановлені в підпункті 3 пункту 5 Порядку №295, відповідно до якого інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 пункту 5.

Статтею 3 Закону України “Про особливості здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності” передбачено, що здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб здійснюються органами державного нагляду (контролю), їх посадовими особами, які проводять планові та позапланові заходи державного нагляду (контролю) за додержанням санітарного законодавства, законодавства про працю, зайнятість (у тому числі зайнятість та працевлаштування інвалідів), про рекламу щодо реклами про вакансії (прийом на роботу), про загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати матеріального забезпечення страхових виплат, надання соціальних послуг. Таким чином рішення відповідача щодо проведення позапланової перевірки, її проведення та оформлення результатів здійснені у межах повноважень та у спосіб визначений законом.

Відповідно до пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17 липня 2013 року /надалі - Порядок № 509/, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади .

Пунктом 3 Порядку №509 встановлено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу /пункт 8 Порядку № 509/.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).

Частина третя статті 24 КЗпП України передбачає, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приписами пункту 2 частини п`ятої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

За змістом частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відповідно до частини четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача, суд виходить з наступного.

Висновки щодо правозастосування

Щодо тверджень позивача про порушення відповідачем порядку проведення інспектування, у зв`язку із тим, що наказ на проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 виданий Управлінням Держпраці у Полтавській області 19.11.2018, тобто ще до отримання інформації від Головного управління ДФС у Полтавській області про проведення обстеження магазинів позивача 20.11.2018, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктами 1, 2 Порядку №295, цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування).

Підстави для проведення інспекційних відвідувань та організації невиїзних інспектувань визначені пунктом 5 Порядку №295.

Згідно з підпунктом 3 пункту 5 Порядку №295, інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту.

У спірному випадку підставою для проведення інспекційного відвідування слугував саме наказ від 16.11.2018 заступника начальника Управління Держпраці у Полтавській області Н.Велика №232П "Про проведення заходів державного контролю", яким, зокрема, наказано провести інспекційне відвідування ФОП Татарова Г.О. щодо відповідності вимогам законодавства про працю у зв`язку з надходженням доручення голови Державної служби України з питань праці від 28.09.2018 №221/4.1-18 та Плану спільних заходів суб`єктів господарювання.

Таким чином, твердження позивача про те, що рішення щодо його інспекційного відвідування прийнято раніше, аніж виникли його підстави, не відповідає фактичним обставинам справи.

У будь-якому разі суд зауважує, що у разі, якщо підконтрольний суб"єкт вважає дії з проведення перевірки безпідставними та вчиненими з процедурними порушеннями, він має право не допустити перевіряючих до перевірки.

Цим своїм правом позивач не скористався.

Відповідно до підпункту 4 пункту 14 Порядку №295 під час проведення інспекційного відвідування об`єкт відвідування має право вимагати від інспектора праці внесення запису про проведення інспекційного відвідування до відповідного журналу перевірок об`єкта відвідування (за його наявності) перед наданням акта для підпису керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Матеріали справи не містять документальних чи будь яких інших доказів, які б підтверджували непред`явлення інспекторами праці під час інспектування позивача службового посвідчення, направлення на перевірку (інспекційне відвідування). Натомість акт інспекційного відвідування містить відомості про пред`явлення інспекторами праці службового посвідчення, а також внесення запису про проведення інспекційного відвідування до відповідного журналу перевірок об`єкта відвідування.

Позивач допустив як працівників ГУ ДФС у Полтавській області до проведення фактичної перевірки, так і державних інспекторів праці до інспекційного відвідування. Отримав акт інспекційного відвідування, за що розписався та зазначив про незгоду з висновками і намір подати заперечення (а.с.124).

За викладених обставин, судом не встановлено допущення відповідачем порушення порядку призначення та проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 .

Оцінюючи твердження позивача про те, що факт укладення ним з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 цивільно-правових угод про надання послуг на період стажування зазначених осіб на посадах продавців, що за його твердженням свідчить про відсутність порушень вимог частини 3 статті 24 КЗпП України, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Загальне визначення цивільно-правового договору міститься у статті 626 Цивільного кодексу України, згідно частини 1 якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦКУ).

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до частин 1-2 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Про укладання усних договорів та їх виконання свідчать наявні документи бухгалтерського обліку, обов`язковість складання яких передбачена вказаним Законом (акти виконаних робіт, рахунки на оплату, платіжні доручення).

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору /стаття 902 ЦК України/.

Якщо договором передбачено надання послуг за таку плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором /частина перша статті 903 ЦК України/.

Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами /стаття 905 ЦК України/.

Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, фізичною особою - підприємцем, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг, виконання робіт тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Суд зазначає, що за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов`язується за винагороду виконувати індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Тому цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання разової конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів і у разі досягнення цієї мети, договір вважається виконаним і дія його припиняється.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

При цьому за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами не робиться. Водночас відповідно до п. "а" ч. 3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.

Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Суд вважає за потрібне зазначити, що у випадку, коли фізичні особи не надавали замовнику трудових книжок, вони не входять до штату підприємства, не підлягають правилам внутрішнього трудового розпорядку, облік їхнього робочого часу замовником не здійснюється, заробіток осіб, з якими укладені договори, залежить виключно від кількісних показників виконання договору-кількості виконаних заявок замовника, а відносини між товариством та виконавцем не передбачають заздалегідь встановлених норм виконання робіт, мінімальної плати за договором, то вказані відносини відповідають ознакам договору про надання послуг.

Ще одна відмінність між цивільно-правовим та трудовим договорами полягає в тому, що відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства і не може змінюватися сторонами трудового договору, а відповідальність у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами Цивільного кодексу України.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного суду, викладеній у постанові від 18 січня 2018 року у справі № 350/403/16-ц.

Як слідує зі змісту досліджених у судовому засіданні цивільно-правових договорів, укладених між ФОП Татаровим ОСОБА_12 (замовник) та ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (виконавці), предметом цих правочинів є зобов`язання виконавця надати замовнику послуги в обсязі і на умовах, передбачених даним договором; замовник зобов`язувався прийняти та оплатити дані послуги. Пунктом 2 таких договорів передбачений перелік таких послуг: обслуговування покупців, вибір товару, підрахунок вартості товару, утримання робочого місця в належному санітарному стані, дотримання правил техніки безпеки.

Позивачем пояснено, що метою укладення цих договорів було проведення стажування вказаних працівників із наступним працевлаштуванням у ФОП ОСОБА_1 Однак зі змісту таких договорів жодним чином не вбачається того, що вони передбачали стажування. Жодних документів про проходження стажування суду не надано.

Цивільно-правові угоди, надані позивачем також не містять умов щодо часу, місця надання послуг. Позивачем не надано доказів оплати послуг виконавцям, не надано й актів прийому наданих послуг.

Необхідно зазначити, що укладеними пізніше з такими особами трудовими договорами на ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 покладені обов`язки, повністю ідентичні обов`язкам за цивільно-правовими договорами з такими особами.

Окремо суд звертає увагу, що самі працівники ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 повідомляли у своїх поясненнях про наявний графік роботи, оплату за відпрацьований час, а не обсяг наданих послуг, трудову функцію, властиву найманому працівнику, а не підряднику.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, про те, що угоди, укладені між позивачем та ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , мають ознаки, притаманні трудовому договору, а не цивільно-правовому.

Отже, обґрунтованими є твердження відповідача про те, що ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 були допущені до роботи без фактичного оформлення трудових відносин тобто з порушенням статті 24 КЗпП України - до укладення з ними трудових договорів 26 листопада 2018 року, тобто вже після виявлення працівниками фіскальної служби порушення трудового законодавства.

Свого об`єктивного підтвердження не знаходять доводи позивача про те, що на момент здійснення інспекційного відвідування 27-28 листопада 2018 року ФОП ОСОБА_1 громадяни ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . працювали у позивача на підставі раніше укладених трудових договорів від 18.11.2018 (з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ,) та від 19.11.2018 (з ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 ) (а.с. 20-26).

Судом встановлено, що позивачем не було вчасно подано повідомлення про прийняття працівників на роботу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413.

З даного приводу позивач стверджував, що намагався подати до органів фіскальної служби повідомлення про прийняття вказаних працівників на роботу вчасно, однак з невідомих йому причин це повідомлення не було прийнято. Після цього він перебував за кордоном та тільки після повернення подав повідомлення про прийняття працівників на роботу у належний спосіб. Ці дії йому вдалося вчинити 26.11.2008 року.

Твердження позивача про те, що вчасне подання повідомлення про прийняття працівника на роботу до територіального органу Державної фіскальної служби України не було здійснено через технічні причини, судом оцінюється критично, оскільки доказів на підтвердження такої технічної неможливості до суду не подано. Крім того, таке твердження позивача не відповідає матеріалам справи, адже самим позивачем до суду подано документи про прийняття ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на роботу продавцями 26.11.2018 року (а.с.27-35).

У разі, якщо трудові договори зі вказаними особами було укладено позивачем 18 та 19 листопада 2019 року, не вбачається підстав повторно укладати ці ж договори 26 листопада 2018 року, навіть у разі неповідомлення фіскальної служби про їх укладення своєчасно. Вказане є підставою для обґрунтованого сумніву щодо того, що трудові договори з особами укладалися саме 18 та 19 листопада 2018 року.

Оскільки позивач надав до суду копії трудових договорів від 26.11.2018 року, наказу про прийняття на роботу вказаних осіб від 26.11.2018, повідомлення про прийняття працівників на роботу від 26.11.2018, суд не знаходить жодних підтверджуючих підстав оформлення трудових відносин позивача з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 саме 18-19 листопада 2018 року.

Суд зазначає окремо, що зміст пояснень самих ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 ., ОСОБА_7 , ОСОБА_8 спростовує укладення з ними трудових договорів 18 -19 листопада 2018 року. Жодна зі вказаних осіб у день фактичної перевірки, 20 листопада 2018 року не повідомила, що з нею укладався трудовий договір. Натомість ці особи повідомляли про те, що вони або ж працюють, або стажуються на посадах продавців, маючи встановлений графік роботи, визначену трудову функцію, в деяких випадках повідомили про помісячну оплату. При цьому ОСОБА_5 повідомила, що працює з кінця жовтня 2018 року, ОСОБА_6 - з 01 листопада 2018 року (а.с. 107 - 111).

З урахуванням викладеного суд оцінює твердження ФОП ОСОБА_1 про укладення зі вказаними особами 18 та 19 листопада 2019 року як неправдиве, недоведене, спростоване матеріалами справи в сукупності і заявлене з метою уникнути передбаченої законом відповідальності.

Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до змісту постанови Глобинського районного суду Полтавської області від 18.01.2019 у справі № 527/2483/18 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення ОСОБА_1 визнав свою вину у допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору /а.с. 159/. З відмітки на копії такої постанови вбачається, що така постанова набрала законної сили 29.01.2019.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на те, що Глобинським районним судом Полтавської області у постанові від 18.01.2019 у справі № 527/2483/18 зазначено про визнання ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, під час розгляду даної справи вина позивача у допуску працівників до роботи без оформлення трудових договорів не потребує доведення.

Критично судом оцінюються доводи позивача про те, що винесена відповідачем постанова від 07.12.2018 № ПЛ2691/170/АВ/П/ПТ/ІП-ФС є притягненням його до відповідальності повторно за одне і те саме правопорушення, оскільки постановою Глобинського районного суду Полтавської області від 18.01.2019 у справі № 527/2483/18 його вже притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу за вчинення адміністративного правопорушення.

Наявність у частині третій статті 265 Кодексу законів про працю України прямої вказівки на те, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями, робить ототожнення таких штрафів із адміністративною відповідальністю невірним.

За змістом частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, суб`єктами відповідальності за цією статтею є виключно юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю. Натомість суб`єктами адміністративної відповідальності за нормами КУпАП можуть бути осудні фізичні особи, що досягли 16 років, службові і посадові особи; батьки (за протиправні дії неповнолітніх, якщо вони вчинили адміністративний проступок у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років); і в окремих випадках – юридичні особи.

Отже, накладення на юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, санкцій відповідно до статті 265 Кодексу законів про працю України не охоплюється поняттям «притягнення до адміністративної відповідальності», а адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності компетентних органів (посадових осіб) щодо накладення таких санкцій не підпадають під дію пункту 1 частини першої статті 20 КАС України та, відповідно, підсудні окружним адміністративним судам.

Таким чином, суд приходить до висновку про неможливість ототожнення штрафу за частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, який є фінансовою санкцією, зі штрафом за частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, який є видом відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06.03.2019 у справі № 522/12566/18 (К/9901/68351/18).

Відтак, позивачем у даному разі було порушено вимоги частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, а саме допущення працівників ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до роботи без укладення трудового договору, за що відповідачем правомірно згідно з частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України застосований штраф у розмірі 670 140 грн.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом на підставі досліджених доказів встановлено, що відповідні положення відповідачем дотримані. З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, то судові витрати відповідно до правил, встановлених статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_2 ) до Управління Держпраці у Полтавській області (вул.Пушкіна, 119, м.Полтава, Полтавська область ЄДРПОУ 39777136).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 06 травня 2019 року.

Головуючий суддя

І.С. Шевяков