ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 904/4051/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - Печерного С.Л.,

відповідача - Волощука П.Ю.,

третьої особи, яка не заявляє

самостійних вимог щодо предмета спору

на стороні позивача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства «Укртрансгаз»,

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

(суддя - Бєлік В.Г.)

від 27.11.2018,

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

(головуючий - Антонік С.Г., судді - Дармін М.О., Іванов О.Г.)

від 18.02.2019,

за позовом акціонерного товариства «Укртрансгаз»,

до публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,

про визнання договору укладеним,

В С Т А Н О В И В:

у вересні 2018 року акціонерне товариство «Укртрансгаз» звернулося до господарського суду з позовом про визнання договору про транспортування природного газу № 1807000381/04ADg5625 від 01.08.2018 укладеним в редакції АТ «Укртрансгаз», що відповідає типовій формі договору транспортування природного газу, затвердженій постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2497 від 30.09.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що АТ «Укртрансгаз» надіслало на адресу відповідача проект договору транспортування природного газу № 1807000381/04ADg5625 від 01.08.2018 у двох примірниках, один з яких підписаний позивачем. Цей договір складений відповідно до Типової форми договору транспортування природного газу, затвердженої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2497 від 30.09.2015. Відповідач підписав договір з протоколом розбіжностей, де п. 9.3 договору виклав у своїй редакції і 15.08.2018 направив позивачу, про що свідчить лист № 2-Сл-8396-0818. Вважаючи, що редакція п. 9.3 вказаного договору, викладена відповідачем в протоколі розбіжностей до договору, суперечить постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2497 від 30.09.2015, якою затверджено Типову форму договору на транспортування природного газу, а редакція цього пункту позивача повністю узгоджується з Типовою формою договору, позивач, керуючись ст. ст. 179, 181, 184, 187 ГК України, Законом України «Про ринок природного газу», постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2497 від 30.09.2015, звернувся з цим позовом до суду.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2019, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

19.03.2019 позивач подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2019, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ «Укртрансгаз».

Підставами для скасування судових рішень зазначає те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права - ст. 638 ЦК України, ст. 179 ГК України, постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» № 256 від 04.03.2012, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2497 від 30.09.2015 «Про затвердження Типового договору транспортування природного газу», а також порушення норм процесуального права - ст. ст. 7, 73, 76-79, 86, 91, 236 ГПК України. Судами не було належним чином взято до уваги те, що підставою цього спору була і ч. 7 ст. 181 ГК України, згідно з якою, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. Відмовивши у задоволенні цих позовних вимог, суди фактично погодилися, що договір (зокрема його п. 9.3) є укладеним у редакції відповідача. Внаслідок відмови судів попередніх інстанцій задовольнити позовні вимоги про визнання договору укладеним до правовідносин між сторонами щодо транспортування природного газу були застосовані положення постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2012 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» (постанова Кабінету Міністрів України № 256). Однак, постанова Кабінету Міністрів України № 256 поширюється на інші правовідносини та встановлює механізм фінансування видатків місцевих бюджетів, відмінний від механізму визначеного постановою Кабінету Міністрів України № 20. Посилається і на те, що втрата чинності постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 не призводить до необхідності застосування до правовідносин, які становлять предмет договору, положень постанови Кабінету Міністрів України № 256, як це пропонував здійснити відповідач у протоколі розбіжностей до договору. Стверджує, що НКРЕКП було зазначено в поясненнях про те, що останньою розроблено проект постанови про внесення змін до Типового договору транспортування природного газу, в якому запропоновано п. 9.3 договору викласти у такій редакції: «Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою чинним законодавством, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період». Також, НКРЕКП вказала в своїх поясненнях, що питання щодо змісту п. 9.3 розділу IX Типового договору, може бути врегульоване шляхом конкретизації умов спірного пункту, зокрема, викладенням його в редакції, як визначено в проекті постанови НКРЕКП «Про внесення змін до Типового договору транспортування природного газу», якою не передбачено застосування постанови Кабінету Міністрів України № 256. На думку позивача, судами не враховано та не надано жодної правової оцінки наявності внесених змін до постанови НКРЕКП від 27.12.2017 № 1437, які вступили в дію з 01.08.2018. Вказує на те, що судом першої інстанції було прийнято рішення без врахування доводів та доказів позивача.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач посилається на необов`язковість укладення договору № 1807000381/04ADg5625 від 01.08.2018, оскільки між сторонами існує укладений (не розірваний, не припинений) договір транспортування природного газу № 1512000733 від 17.12.2015, яким і врегульовано правовідносини сторін. Існування одночасно двох договорів про транспортування природного газу є неможливим. Вказує і на те, що суд не має повноважень самостійно вносити зміни у договір. На думку відповідача, до правовідносин між сторонами щодо транспортування природного газу мають бути застосовані положення Кабінету Міністрів України № 256 саме в силу чинного законодавства. Запропонована позивачем редакція договору порушує законні права і інтереси ПАТ «Дніпрогаз», а вимога визнати запропоновану позивачем редакцію договору фактично змушує ПАТ «Дніпрогаз» укласти договір в редакції, що суперечить вимогам чинного законодавства. Зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів, не доводять порушення судами норм матеріального і процесуального права. Просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Як встановлено судами, АТ «Укртрансгаз» надіслало на адресу ПАТ «Дніпрогаз» договір транспортування природного газу № 1807000381/04AО§5625 від 01.08.2018 у двох примірниках, один з яких було підписано позивачем.

Відповідач підписав цей договір з протоколом розбіжностей і 15.08.2018 листом № 2-Сл-8396-0818 направив позивачу (а.с. 23, т. 1).

Згідно з протоколом розбіжностей в редакції замовника (відповідача) п. 9.3 договору викладено в такій редакції: «у випадку, якщо загальна вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця, оператор до 14 числа газового місяця, наступного за звітним, надсилає замовнику рахунок на оплату за добовий небаланс (розмір визначається як різниця між загальною вартістю щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця та загальною вартістю щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця). Замовник має оплатити рахунок на оплату за добовий небаланс у термін до 5 робочих днів, крім вартості послуг, визначених абзацом другим цього пункту.

Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період».

Позивач запропонував таку редакцію п. 9.3 договору: «у випадку, якщо загальна вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця, оператор до 14 числа газового місяця, наступного за звітним, надсилає замовнику рахунок на оплату за добовий небаланс (розмір визначається як різниця між загальною вартістю щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця та загальною вартістю щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця). Замовник має оплатити рахунок на оплату за добовий небаланс у термін до 5 робочих днів, крім вартості послуг, визначених абзацом другим цього пункту.

Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субвенцій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період».

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, взявши до уваги те, що у спірному п. 9.3 Типового договору міститься посилання на порядок, встановлений нормативно-правовим актом, який втратив свою чинність, і постанова Кабінету Міністрів України є актом вищої юридичної сили ніж постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, дійшли висновку про відсутність підстав для визнання укладеним договору на умовах, запропонованих позивачем, адже такі умови відсилають до норм, які втратили чинність. Також вказали на те, що звернення позивача з позовом про визнання договору укладеним можливе лише у разі ухилення сторони від укладання договору (укладання якого є обов`язковим). Однак, відповідач не ухилявся від укладання договору, а підписав його з протоколом розбіжностей, а тому позивачем було неправильно обрано спосіб захисту у цьому випадку. Крім того, суди вказали на наявність між сторонами діючого договору транспортування природного газу № 1512000733 від 17.12.2015.

Проте, повністю погодитися з такими висновками господарськими судів не можна з огляду на таке.

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 2 ст. 16 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом. З набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (ст. 16 ЦК України).

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ГПК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Розкриваючи зміст засади свободи договору, у статтях 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Водночас, за ч. 3 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладанні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови (ч. 4 ст. 179 ГК України).

Загальний порядок укладання господарських договорів передбачений ст. 181 ГК України.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (ч. 2 ст. 181 ГК України).

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору (ч. 3 ст. 181 ГК України).

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (ч. 4 ст. 181 ГК України).

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони (ч. 5 ст. 181 ГК України).

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо) (ч. 6 ст. 181 ГК України).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими (ч. 7 ст. 181 ГК України).

Отже, ст. 181 ГК України передбачає, зокрема, що неврегульовані сторонами розбіжності щодо окремих умов договору можуть передаватися на розгляд до суду. Однак ця стаття не позбавляє господарський суд можливості з урахуванням ст. 5 ГПК України переглянути договір, надати оцінку договору щодо відповідності його умов чинному законодавству та визначити можливість його укладення у запропонованій позивачем редакції (з урахуванням наявного в матеріалах справи протоколу розбіжностей щодо п. 9.3). Невчинення таких дій судом матиме наслідком погодження вказаного договору, зокрема в частині його п. 9.3 в редакції відповідача щодо чого сторонами не було досягнуто згоди і що стало підставою для звернення позивача до суду. Відмовляючи у задоволенні цього позову, без надання належної оцінки цьому договору і невирішення питання щодо можливості його укладення в редакції позивача, суд діє всупереч ст. 181 ГК України, ст. 5 ГПК України.

Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Порушення права на справедливий розгляд за ст. 6 Конвенції буде мати місце у випадках: відмови суду розглядати в своєму рішенні доводи, засновані на Конвенції, які до того ж були ясно і повно викладено; відмови суду оцінювати доводи заявника, засновані на Конституції; відмови суду в задоволенні скарги заявника без оцінки доказів по суті, тобто без будь-якої мотивації, лише шляхом відтворення в судовій ухвалі тексту рішення суду нижчого рівня (рішення ЄСПЛ у справах «Гарсія Руїс проти Іспанії», «Іро Баланіт проти Іспанії», «Проніна проти України», «Хелле проти Фінляндії», «Татішвілі проти Росії»).

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зазначені конституційні принципи закріплені і в статтях 7 (рівність перед законом і судом) та 13 (змагальність сторін) ГПК України.

Відхиляючи будь-які доводи чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Регулятор - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (п. 32 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Типовий договір транспортування природного газу затверджується регулятором (ч. 2 ст. 32 Закону України «Про ринок природного газу»).

Господарські суди не надали ніякої правової оцінки доводам третьої особи - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг щодо того, що у зв`язку із втратою чинності Порядку перерахування деяких субвенці й з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005, питання щодо змісту п. 9.3 розділу IX Типового договору може бути врегульоване шляхом конкретизації умов цього пункту та, що 28.09.2018 на відкритому засіданні НКРЕКП було схвалено проект постанови НКРЕКП «Про внесення змін до Типового договору транспортування природного газу», яким, зокрема передбачалося викласти у новій редакції абз. 2 п. 9.3 розділу IX Типового договору з метою приведення його до вимог чинного законодавства (а.с. 100-102, 104, т. 1), чим порушили принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Також, господарські суди належним чином не врахували умови договору транспортування природного газу № 1512000733 від 17.12.2015, зокрема того, що він був укладений строком дії до 31.12.2016 і належним чином не дослідили наявність чи відсутність заяв сторін про припинення його дії чи перегляд його умов, тобто можливість продовження дії цього договору в силу п. 17.1 цього договору після 31.12.2016. Обмежились лише посиланням на те, що до матеріалів справи не додано доказів наявності заяви будь-якої із сторін про припинення договору. Отже, лише на цій підставі зробили висновок про чинність договору № 1512000733 від 17.12.2015.

Крім того, необхідно звернути увагу і на те, що у позовній заяві АТ «Укртрансгаз» просило визнати укладеним договір про транспортування природного газу № 1807000381/04ADg5625 від 01.08.2018 (в редакції АТ «Укртрансгаз») (хоча до позовної заяви долучив договір № 1807000381/04ADg5625-18 від 01.08.2018), а суди вказували про надіслання позивачем і отримання відповідачем договору №1807000381/04АО§5625 від 01.08.2018.

За відсутності належного врахування вказаного і дослідження можливості задоволення позовної вимоги про визнання договору про транспортування природного газу № 1807000381/04ADg5625 від 01.08.2018 укладеним в редакції АТ «Укртрансгаз», не можна прийняти рішення, яке відповідає вимогам ст. 236 ГПК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин судові рішення про відмову у задоволенні позову підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно взяти до уваги вказане, належним чином дослідити всі наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами ст. 86 ГПК України (зокрема, належним чином встановити щодо якого договору виник спір у цій справі; чинність договору № 1512000733 від 17.12.2015), врахувати те, що вимоги чинного законодавства не забороняють позивачу звернутися до суду з позовом про визнання договору укладеним (за наявності протоколу розбіжностей щодо одного пункту цього договору з яким позивач не погоджується), а суд повинен перевірити відповідність умов цього договору вимогам чинного законодавства. Надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи поясненням третьої особи (а.с. 100-102, 104, т. 1) щодо можливості сторін конкретизувати умов договору транспортування природного газу. З урахуванням вказаного, шляхом взяття до уваги доводів всіх учасників справи, що відповідає як ст. 7 ГПК України, так і практиці Європейського суду з прав людини (справи «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України»), на підставі дослідження всіх доказів у справі згідно з ст. 86 ГПК України, в залежності від встановленого, відповідно до вимог закону прийняти рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 236 - 238 ГПК України.

Оскільки справа підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду, то відповідно до вимог п. 14 ст. 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судового збору.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу акціонерного товариства «Укртрансгаз» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2018 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 лютого 2019 року у справі за № 904/4051/18 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Мамалуй

І. Ткач