РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 травня 2019 року

м. Рівне

№460/3026/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Борискіна С.А. за участю секретаря судового засідання Ковальчук Г.М та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Іванов Ю.М.,

відповідача: представник Звір Р.П. (в режимі відеокоференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного акціонерного товариства "Дубномолоко"

до

Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов Приватного акціонерного товариства «Дубномолоко» (далі - позивач) до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Р» №0009814814 від 16.11.2018, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств в розмірі 89324270грн. 72коп. за основним платежем та 33251910грн. 36коп. штрафних санкцій, всього 122576181грн.08коп., форми «Р» №0008894814 від 16.11.2018, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 19377грн. 66коп. за основним платежем та 9688грн. 83коп. штрафних санкцій, всього 29066грн. 49коп., форми «Д» №0007234814 від 21.08.2018, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 3955785грн. 46коп. за основним платежем та 988946грн. 36коп. штрафних санкцій, всього 4944731грн. 82коп., форми «Д» №0007254814 від 21.08.2018, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору у розмірі 273219грн. 47коп. за основним платежем та 68304грн. 87коп. штрафних санкцій, всього 341524грн. 34коп., рішення №0007224814 від 21.08.2018 про застосування штрафних санкцій за донарахування 24576,71грн. за своєчасно не нарахований єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску визначена штрафна санкція в розмірі 12288грн. 36коп.; скасувати вимогу №0007214814 від 21.08.2018 щодо сплати недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 24576грн. 71коп., форми «С» №0007284814 від 21.08.2018, яким за порушення вимог норм «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» застосовано штрафну санкцію в розмірі 17116684грн. 12коп., форми «ПС» №0007244814 від 21.08.2018, згідно якого визначено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та донараховано штрафні санкції в розмірі 510грн.00коп., форми «С» №0007274814 від 21.08.2018 згідно якого за порушення вимог ст.9 Декрету Кабінету Міністрів від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» застосовано штрафну санкцію в розмірі 1700грн. 00коп.; форми «С» №0007264814 від 21.08.2018, згідно якого за порушення вимог Закону України від 23.09.1994 №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД) застосовано штрафну санкцію в розмірі 3517грн. 01коп.

В обґрунтування позову зазначає про недопустимість застосування податковим органом Висновку експертного дослідження об`єктів інтелектуальної власності (по торговим знакам «КОМО» та справжній сир «КОМО») Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз №2041 від 19.07.2016, яким встановлено загальну вартість об`єктів інтелектуальної власності станом на січень 2014 року в розмірі 54 324 145грн.00коп. для визначення розміру плати за користування такими знаками для товарів і послуг, а також застосування справедливої ціни. Вказує, що поняття справедливої ціни в законодавстві України було визначено лише Правилами бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затвердженими Постановою Правління Національного Банку України 18.06.2003 №225, яка втратила чинність на підставі Постанови від 27.02.2018 №17 «Про затвердження Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України». Натомість пп.14.1.219 ст.14 Податкового кодексу України введено поняття ринкова ціна, відповідно до якої це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах. Наголошує на відсутності нормативних актів, які б встановлювали обов`язок суб`єктів господарювання встановлювати плату за ліцензійними договорами в розмірі ринкової вартості майнових прав на знаки для товарів та послуг, оскільки активи не можуть передаватися в оренду за їх ринковою вартістю, адже це по суті було б відчуженням активу, а не передачею в користування. При укладенні Ліцензійних договорів №Л-02/01-14 від 02.01.2014 та №Л-21-01/15 від 21.01.2015, які передбачали невиключну ліцензію, сторони дотримувалися положень ст.632 ЦК України, якою визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. На правильність такого правозастосування вказує і рішення у справі №817/1603/17 між тими ж сторонами стосовно скасування податкового повідомлення-рішення, винесеного на підставі висновку щодо визначення справедливої вартості за користування торговими знаками «КОМО» та «Справжній сир «КОМО» по Ліцензійному договору №Л-02/01-14 від 02.01.2014, укладеного між ПрАТ «Дубномолоко» та ТОВ «КОМО-Експерт».

Вказує, що заниження податку на прибуток та податку на додану вартість по господарським відносинам з такими контрагентами як ТОВ «Завод Енергообладнання «ДАН», ТОВ «Манімейкер», ПП ОСОБА_1 ., ПП ОСОБА_2 та Лановецьким комунальним підприємством по благоустрою не було, оскільки операції з вказаними суб`єктами господарювання були реальними та такими, що оформлені належними первинними документами. Стосовно ж можливих порушень ведення податкового обліку вказаними суб`єктами, то з урахуванням встановленого законодавством принципу індивідуальної відповідальності, на платника податків не може бути покладено відповідальність за порушення допущені іншими платниками податків.

З приводу донарахування податковим органом зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування по операціям закупівлі молока у фізичних осіб за період 01.01.2015 по 31.03.2018, які за даними податкового органу померли або ідентифікацію яких неможливо встановити, зазначає, що заготівля здійснюється у фізичних осіб у Волинській, Вінницькій, Житомирській, Рівненській, Івано-Франківській, Львівській та Хмельницькій областях, для чого укладаються договори доручення з фізичними особами-заготівельниками, які організовують збирання, закупівлю, транспортування і охолодження молока у відповідності до вимог ДСТУ 3662/97 «Молоко коров`яче незбиране». Після приймання молока по кількості та якості на приймальному пункті, на підставі відомостей про заготівлю молока щомісячно здійснюється перерахування на розрахунковий рахунок довіреної особи винагороди, яка в подальшому видається довіреною особою молокоздавачам. Оскільки податковим органом не заперечується факт отримання позивачем молока та його використання в господарській діяльності, але ставиться під сумнів джерело походження такого товару, то відповідно саме суб`єкт владних повноважень має вказати інше джерело отримання такого товару платником податків, чого перевіряючими здійснено не було. Більше того, податковим органом не підтверджено належними доказами, якими є свідоцтва про смерть, що особи, які він вказує неіснуючими, є померлими.

Враховуючи викладене, позивач просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, визнати протиправними та скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Ухвалою суду від 11.12.2018 позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 28.12.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11.02.2019.

Відповідач - Офіс великих платників Державної фіскальної служби позов не визнав, подав письмовий відзив на позовну заяву (а.с.132-149 том 2). В обґрунтування заперечень зазначив, що в бухгалтерському обліку позивача було обліковано знаки для товарів і послуг на бухгалтерському рахунку 123 «Права на комерційні позначення»: сальдо на 01.01.2015 у сумі 125 828 575,17грн.; сальдо на 01.01.2016 у сумі 133 004 575,17грн.; сальдо на 01.01.2017 у сумі 169 353 548,51грн.; сальдо на 01.01.2018р у сумі 135 750 397,51грн.; сальдо на 01.04.2018 у сумі 134 292 702,00грн. Крім того, листом від 08.08.2016 №4020/7/03-20-14-07-14 «Про надання висновку експертизи», направленого ГУ ДФС у Волинській області на адресу Львівського управління Офісу ВПП ДФС, скеровано Висновок Львівського Науково-дослідного інституту судових експертиз №2041 від 19.07.2016 експертного дослідження об`єктів інтелектуальної власності, в якому зазначено, що вартість користування торгових марок (торгових знаків) «КОМО» та «Справжній сир «КОМО» дорівнює вартості майнових прав на знаки для товарів та послуг «КОМО» та «Справжній сир «КОМО», що складає 54 324 145грн. У той же час позивач здійснював відображення в бухгалтерському обліку проведенням Кт703 Дт3611 даних, викладених у актах здачі-приймання робіт (надання послуг), складених на виконання умов ліцензійного договору №Л-02/01-14 від 02.01.2014 на загальну суму за перевіряємий період 32500грн. та ліцензійного договору №Л-21-01/15 від 21.01.2015 на загальну суму за перевіряємий період 32500грн. Це підтверджує, що позивач надає в користування знаки для товарів і послуг («КОМО» та «Справжній сир «КОМО») нижче їх справедливої вартості, що вбачається з того, що п.21 П(С)БО 15 «Дохід» дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. Згідно ст.4 П(С)БО 19 «Об`єднання підприємств» справедлива вартість - це сума, за якою можна продати актив або оплати зобов`язання за звичайних умов на певну дату. При цьому за наявністю активного ринку базою для визначення справедливої вартості є ринкова вартість, яка залежить від попиту і пропозиції. У практичній діяльності для визначення справедливої вартості використовується ціна останньої аналогічної операції, якщо з моменту її проведення не відбулося істотних змін економічних умов. Вказане дає підстави податковому органу стверджувати, що платник податків визначив зобов`язання щодо платежу за використання товарних знаків з порушенням основних принципів (вимог) про обачність та без дотримання вимоги про економічну вигоду в отриманні доходу та визначив дохід від користування товарними знаками нижче справедливої вартості (ринкової вартості), що була визначена висновками про вартість торгових знаків, що спричинило заниження інших операційних доходів на загальну суму 479 129 262грн.

Крім того, вказує, що стосовно взаєморозрахунків з контрагентами ТОВ «Завод Енергообладнання «ДАН», ТОВ «Манімейкер», ПП ОСОБА_1, ПП ОСОБА_2 та Лановецьким комунальним підприємством по благоустрою в системі співставлень встановлено відхилення. Так, зокрема з аналізу даних Єдиного реєстру податкових накладних вбачається наявність підміни (пересорт) товарних груп, що свідчить про формування податкової вигоди іншим платникам податку без реального здійснення господарських операцій. Також в ході перевірки було виявлено, що станом на час здійснення господарської операції із закупівлі молока від населення відповідно до приймальних квитанцій фізичні особи не могли бути власниками ВРХ, оскільки померли на момент проведення реалізації молока. Крім того, виявлено фізичні особи, коди по яких не дійсні (відповідно до поданих податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) за період з 01.01.2015 - 31.03.2018). На запити щодо надання інформації про громадян здавачів молока, кількості зданого молока та його вартості від 05.06.2018 №23517/10/28-10-48-17, від 23.07.2018 №27375/10/28-10-48-14, від 05.07.2018 №28691/10/28-10-48-14 ПАТ «Дубномолоко» документів надано не було по причині великих обсягів, що потребує значного часу. Перевіркою встановлено, що закупівля сільськогосподарської продукції у фізичних осіб здійснюється через підзвітних осіб підприємства за готівкові кошти. А підзвітні особи - працівники підприємства не здійснили виплати доходів здавачам молока, які на час нарахування (виплати) доходу рахуються померлими і підзвітні особи не повернули в касу підприємства у встановлені терміни отримані кошти під звіт, при цьому товариством не утримано і не перераховано ПДФО в сумі 1012518,91грн. та доходів - здавачам молока - фізичним особам по ідентифікаційним кодам, під якими фізичні особи в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб платників податків відсутні, при цьому товариством не утримано і не перераховано ПДФО в сумі 2702947,19грн. Також перевіркою щодо правильності оподаткування окремих видів доходів, які мають свої особливості щодо їх нарахування (виплати) та оподаткування порушено вимоги пп.164.2.11, пп. «е» пп.164.2.17, пп164.2., п.164.5 ст.164, 170.9.1, пп.170.9.2, пп.170.9.3 п.170.9 ст.170, п.171.1, п.171.2 ст.171, «а, б» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, а саме: з надміру витрачених коштів виданих під звіт (з каси підприємства) та знятих з корпоративних іменних карток) не повернутих у встановлені строки в касу підприємства в сумі 17116684,04грн., товариство не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету ПДФО в розмірі 3 715 466,10грн. Крім того, встановлено порушення вимог пп.164.2.11, пп. «а, б, е» пп.164.2.17, пп.164.2.20 п.164.2, п.164.5, ст.164, пп.165.1.24, п.165.1 ст.165, пп.170.9.1, пп.170.9.2, пп.170.9.3. п.170.9.3. п.170.9. ст.170, п.171.1, п.171.2 ст.171 «а, б» п.176.2 ст.176, пп.170.9.1, пп.170.9.2, пп.170.9.3 п.170.9 ст.170, п.171.1, п.171.2 ст.171, «а, б» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, що призвело до не нарахування, не утримання та не перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб з додаткових благ, інших доходів та надміру витрачених коштів не повернутих в касу підприємства у встановлені терміни в сумі 3 955 785,46грн.Також товариством не було нараховано, утримано та перераховано до бюджету військовий збір в сумі 273219,47грн., а також занижено нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування у розмірі 24576,71грн. На підставі викладеного, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач подав відповідь на відзив (а.с.1-10 том 3) у якій вказує, що відповідач обґрунтовує вартість користування торговими марками «КОМО» та «Справжній сир «КОМО» вартістю майнових прав на такі знаки для товарів і послуг, визначеної висновком Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз №2041 від 19.07.2016. При цьому, як вбачається із змісту такого висновку, він був зроблений на основі загальної інформації з інтернету щодо лікеро-горілчаної продукції, а не на основі дослідження тенденцій ринку сирної продукції. Наголошує, що Ліцензійні договори №Л-02/01-14 від 02.01.2014 та №Л-21-01/15 від 21.01.2015 укладалися на правах передачі невиключної ліцензії, в той час як експертом розглядався випадок передачі користувачу виключної ліцензії. При цьому долучив копію постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018 у справі №817/1603/17, в якій встановлені обставини, що мають вплив на дану справу.

Ухвалою суду від 11.02.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.03.2019.

Представник позивача в судовому засіданні адміністративний позов підтримав з наведених у ньому підстав, просив задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача у задоволенні позовних вимог просив відмовити повністю.

Ухвалою суду від 13.03.2019 оголошено перерву до 01.04.2019 у зв`язку з необхідністю одержання нових доказів у справі.

Ухвалою суду від 08.04.2019 витребувано у позивача додаткові докази.

Ухвалою суду від 18.04.2019 відкладено розгляд справи до 10.05.2019 у зв`язку з відрядженням головуючого судді у справі.

Заслухавши вступні слова представників сторін, з`ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що Приватне акціонерне товариство «Дубномолоко» зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 29.12.1993, основним видом діяльності є перероблення молока, виробництво масла та сиру (код КВЕД 10.51), є платником податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 054960817170) та перебуває на податковому обліку в Офісі великих платників ДФС.

На підставі наказу Офісу великих платників податків ДФС від 03.05.2018 №816 проведено планову виїзну документальну перевірку Приватного акціонерного товариства «Дубномолоко» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, валютного - за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.03.2018. за результатами якої складено Акт «Про результати документальної планової виїзної перевірки ПрАТ «Дубномолоко», код ЄДРПОУ 0546081, тел.:036-563-00-02, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, валютного - за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.03.2018» №114/28-10-48-14/05496081 від 31.07.2018 (далі іменується - Акт перевірки) (а.с. 19 - 118 том 1).

Платником податків подані до податкового органу письмові Заперечення на Акт перевірки (а.с. 232 - 244 том 1).

На підставі Акту перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 21.08.2018 №0007194814,яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в сумі 66880,16грн., з яких за основним платежем 44586,77грн. та штрафна (фінансова) санкція - 22293,39грн. (а.с.2 том 2);

- від 21.08.2018 №0007204814,яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств в сумі 122610213,50грн., з яких за основним платежем 89346959,00грн. та штрафна (фінансова) санкція - 33263254,50грн. (а.с.4 том 2);

- від 21.08.2018 №0007234814, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 4944731,82грн., з яких за основним платежем 3955785,46грн. та штрафна (фінансова) санкція - 988946,36грн. (а.с.8 том 2);

- від 21.08.2018 №0007244814 яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 510,00грн. (штрафна (фінансова) санкція) (а.с.16 том 2);

- від 21.08.2018 №0007224814 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 34576,71грн. (а.с.12 том 2);

- вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 21.08.2018 №0007214814 в сумі 24576,71грн. (а.с.17 том 2);

- від 21.08.2018 №0007254814, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в сумі 341524,34грн., з яких за основним платежем 273219,47грн. та штрафна (фінансова) санкція - 68304,87грн. (а.с.10 том 2);

- від 21.08.2018 №0007264814 пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в розмірі 3517,01грн. (а.с.6 том 2);

- від 21.08.2018 №0007274814 штрафна санкція за порушення вимог валютного законодавства в сумі 1700,00грн. (а.с.18 том 2);

- від 21.08.2018 №0007284814 штрафна санкція за порушення касової дисципліни в сумі 17116684,12грн. (а.с.14 том 2).

Платником податків подано до Державної фіскальної служби України скаргу на винесені на підставі Акту перевірки податкові повідомлення-рішення (а.с.21 - 34 том 2), за наслідками розгляду якої було прийнято рішення про результати розгляду скарги №36294/6/99-99-11-01-02-25 від 07.11.2018 (а.с.37 - 47 том 2), яким скасовано податкові повідомлення - рішення Офісу великих платників податків ДФС від 21.08.2018 №0007194814, №0007204814 у частині визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток, ПДВ за рахунок невизнання перевіркою взаємовідносин з ТОВ «ІТЕУ» та ТОВ «ІНГРЕДІЯ» та у відповідній частині штрафну санкцію з вказаних податків, а в іншій частині вказані ППР від 21.08.2018 №0007264814, №0007274814, №0007234814, №0007254814, №0007284814, №0007244814 залишено без змін.

На підставі вказаного Офісом великих платників податків ДФС було направлено податкові повідомлення-рішення:

- від 16.11.2018 №0008894814, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 19377,66грн. за основним платежем та 9688,83грн. штрафних санкцій, всього 29066,49грн. (а.с.52 том 2);

- від 16.11.2018 №0009814814, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств в розмірі 89324270,72грн. за основним платежем та 33251910,36грн. штрафних санкцій, всього 122576181,08грн. (а.с.49-50 том 2).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0008894814 та №0009814814 від 16.11.2018 на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд зазначає наступне.

Актом перевірки встановлено порушення платником податків підпункту п.134.1. ст.134, п.135.1 ст.135, п.198.1, п.198.3 п.198.6 ст.198 ПК України; п.5, п.7, п.21 Наказу Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід"» (із змінами та доповненнями); ст.4. П(С)БО 19 «Об`єднання підприємств», затверджене Наказом Міністерством фінансів України від 07.07.1999 №163, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.07.1999 року. за №499/3792 (із змінами та доповненнями); п.6, п.10, п.11 Наказу Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року зa №27/4248 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати"»; Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (із змінами та доповненнями), наказу Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2013 за №336/22868 «Про затвердження Положення (стандарту), бухгалтерського обліку №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (із змінами та доповненнями), в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток та податок на додану вартість.

Вказане на думку податкового органу стало наслідком заниження інших операційних доходів (рядок 2120) Звіту про фінансові результати всього у сумі 479129262грн., у тому числі за 2015 рік у сумі 125808575грн., за І кв.2016 у сумі 37523400грн., за ІІ кв. 2016 у сумі 37523400грн., за ІІІ кв. 2016 у сумі 37523400грн., IV кв. 2016 у сумі 37523400грн., за І кв. 2017 у сумі 42325575грн., за ІІ кв. 2017 у сумі 42325575грн., за ІІІ кв. 2017 у сумі 42325575грн., за IV кв. 2107 у сумі 42325575грн., за І кв. 2018 у сумі 33924787грн. по операціях передачі в користування знаків для товарів і послуг «КОМО» та «Справжній сир «КОМО».

Відповідно до ст.1107 ЦК України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів: 1) ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Статтею 1109 ЦК України встановлено, що за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ч.3 ст.1109 ЦК України вказано, що у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Судом встановлено, що Позивачем було укладено з ліцензіатом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Комо-Експорт» ліцензійний договір №Л-02/01-14 від 02.01.2014 (а.с.93 - 97 том 4), відповідно до умов якого позивачем, як ліцензіаром, було надано ліцензіату право використовувати в підприємницькій діяльності товарні знаки на правах невиключної ліцензії, а зокрема, товарний знак «КОМО», що належить ліцензіару згідно свідоцтва на знак для товарів і послуг № , зареєстровано в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.07.2012 року, що видано Державною службою інтелектуальної власності України, та товарний знак «Справжній сир «КОМО», що належить ліцензіару згідно свідоцтва на знак для товарів і послуг № , зареєстровано в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.04.2012, що видано Державною службою інтелектуальної власності України. У відповідності до п.5.3. ліцензійного договору №Л-02/01-14 від 02.01.2014 розмір щорічного платежу за використання товарних знаків за один рік становить 10000,00 (десять тисяч гривень 00коп.) без ПДВ. На підтвердження фактичного виконання такого договору з ТОВ «Комо-Експорт» надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 32500,00грн., а саме: №4660 від 31.12.2015, №5139 від 30.12.2016, №3820 від 30.09.2016, №2478 від 30.06.2016, №1156 від 31.03.2016, №1246 від 31.03.2017, №2720 від 30.06.2017, №4082 від 29.09.2017, №5355 від 29.12.2017, №1216 від 31.03.2018 (а.с. 98 - 107 том 4).

Крім того, Позивачем було укладено з ліцензіатом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Комо Україна» ліцензійний договір №Л-21-01/15 від 21.01.2015 (а.с.108 - 112 том 4), відповідно до умов якого позивачем, як ліцензіаром, було надано ліцензіату право використовувати в підприємницькій діяльності товарні знаки на правах невиключної ліцензії, а зокрема, товарний знак «КОМО», що належить ліцензіару згідно свідоцтва на знак для товарів і послуг № , зареєстровано в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.07.2012 року, що видано Державною службою інтелектуальної власності України, та товарний знак «Справжній сир «КОМО», що належить ліцензіару згідно свідоцтва на знак для товарів і послуг № , зареєстровано в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.04.2012, що видано Державною службою інтелектуальної власності України. У відповідності до п.5.3. ліцензійного договору №Л-21-01/15 від 21.01.2015 розмір щорічного платежу за використання товарних знаків за один рік становить 10000,00 (десять тисяч гривень 00коп.) без ПДВ. На підтвердження фактичного виконання такого договору з ТОВ «Комо Україна» надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 32500,00грн. (з ПДВ), а саме: №5080 від 31.12.2015, №1157 від 31.03.2016, №2479 від 30.06.2016, №3927 від 30.09.2016, №5140 від 30.12.2016, №1250 від 31.03.2017, №2886 від 30.06.2017, №4085 від 29.09.2017, №5349 від 29.12.2017, №1215 від 31.03.2018 (а.с. 113 - 122 том 4).

Вищевказані акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) мають усі реквізити первинних документів, передбачені вимогами ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-ХІV) та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995.

В матеріалах справи наявне рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018 у справі №817/1603/17 між цими ж сторонами, в яких судами було встановлено обставину того, що встановлений п.5.3. ліцензійного договору №Л-02/01-14 від 02.01.2014р. розмір щорічного платежу за використання торгових знаків за один рік становить 10000,00грн. без ПДВ, що підтверджено висновком №345, проведеної у такій справі судово-економічної експертизи дослідження об`єктів інтелектуальної власності (а.с.127-133 том 4). Суд констатує, що відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, а відповідно зазначені обставини не потребують додаткового доказування.

Відповідно до п.14.1.54. ст.14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України.

Пунктом 14.1.225. ст.14 ПК України визначено, що роялті - це будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об`єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп`ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Таким чином, із наданих позивачем документів вбачається, що отримані за період охоплений перевіркою ПрАТ «Дубномолоко» доходи за передані в користування товарні знаки у сумі 65000,00грн. за своїм змістом є роялті.

Згідно із ст.190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання.

Підпунктом 14.1.71 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу. У разі якщо ціни (націнки) на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до правил такого регулювання. Це положення не поширюється на випадки, коли встановлюється мінімальна ціна продажу або індикативна ціна. У такому разі звичайною ціною вважається ціна, визначена сторонами договору, але не нижче за мінімальну або індикативну ціну.

Відповідно до підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України, ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

З наведеного слідує, що позивачу надано право самостійно ціни на передані ним у користування знаки для товарів і послуг, оскільки чинним законодавством України не встановлено державного регулювання цін на операції з передачі у користування знаку для товарів і послуг на умовах невиключної ліцензії, а також не запроваджено мінімальних або індикативних цін на такі послуги, а отже, платник податків має право застосовувати вільні (договірні) ціни. Таким чином, законодавство України гарантує суб`єктам господарювання вільне здійснення господарської діяльності на власний ризик та надає можливість самостійно визначати вартість товарів (робіт, послуг), що пропонуються ними до продажу. При цьому законодавчо закріплена заборона втручання державних органів у господарську діяльність підприємств, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Отже, позивач діяв правомірно застосовуючи у своїх господарських відносинах з ТОВ «Комо-Експорт» та ТОВ «Комо Україна» вільні (договірні) ціни. Протилежне не було доведено відповідачем у встановленому порядку.

Відповідно до п.21 П(С)БО 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 29.11.99 №290, дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. Згідно ст.4 П(С)БО 19 «Об`єднання підприємств», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 07.07.99 №163, дано визначення поняттю справедлива вартість як сума, за якою можна продати актив або оплати зобов`язання за звичайних умов на певну дату.

Відповідачем не надано і судом не здобуто доказів, які б свідчили про те, що встановлена позивачем та його контрагентами у ліцензійних договорах плата за використання знаків для товарів і послуг не відповідає рівню ринкових цін.

Суд критично оцінює посилання відповідача на висновок №2041 експертного дослідження об`єктів інтелектуальної власності, складений 19.07.2016 (а.с.150 - 155 том 2), оскільки предметом його дослідження не були ліцензійні договори, укладені позивачем, а експертом досліджувався субліцензійний договір укладений між іншими суб`єктами господарювання, а зокрема, ТОВ «Комо-Експорт» та ТОВ «Українська сирна компанія». Крім того, експертом у висновку наголошено, що ним встановлено вартість прав для випадку виключної ліцензії (фактичного надання права монопольного користування), оскільки на момент проведення такої експертизи йому не були відомі інші ліцензіати продукції «КОМО» («Справжній сир «КОМО»), в той же час з матеріалів даної справи вбачається, що позивачем за ліцензійними договорами передавалися права на умовах невиключної ліцензії для декількох суб`єктів господарювання.

Також суд зазначає, що наданий відповідачем висновок №2041 експертного дослідження об`єктів інтелектуальної власності, складений 19.07.2016 не містить обов`язкової інформації про те, що експерти, які його складали попереджені (обізнані) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, як того вимагає ч.7 ст.101 КАС України (в редакції станом на час розгляду цієї справи судом) та ч.2 ст.82 КАС України (в редакції станом на час складення такого висновку). Вказане свідчить, що поданий відповідачем експертний висновок не відповідає критеріям належності та допустимості доказу в адміністративній справі, а тому не приймається судом до уваги.

Стосовно посилання відповідача на матеріали перевірки ПрАТ «Дубномолоко», а, зокрема, Акт від 15.08.2017 №154/28-10-48-14/05496081 «Про результати позапланової документальної виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства «Дубномолоко» (код ЄДРПОУ 05496081) з питань повноти нарахування та сплати податків під час здійснення контрольованих операцій за період з 01.01.2014р. по 31.12.2014р.», то суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому відповідачем не було долучено до матеріалів даної справи копії зазначеного документу, що позбавило суд можливості переконатися у достовірності інформації, викладеної відповідачем у відзиві на позовну заяву в цій частині. Крім того, суд констатує, що оцінку висновкам, викладеним у Акті від 15.08.2017 №154/28-10-48-14/05496081, було дано адміністративним судом у справі №817/1603/17 між цими ж сторонами, рішення у якій набрало законної сили (а.с. 137-142 том 4), яким, зокрема, було визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення, винесене на підставі зазначеного акту перевірки.

Будь-яких інших доказів на підтвердження доводів відповідача про невідповідність договірної ціни, вказаної у ліцензійних договорах №Л-02/01-14 від 02.01.2014 та №Л-21-01/15 від 21.01.2015, справедливій вартості відповідачем надано суду не було і судом не здобуто, а відповідно, висновок по заниження позивачем інших операційних доходів на загальну суму 479 129 262грн. не підтвердився.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не підтвердив належними і допустимими доказами висновки акту у вказаній частині, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його твердження в частині відсутності заниження інших операційних доходів на загальну суму 479129262грн., у тому числі за 2015 рік у сумі 125808575грн., за І кв.2016 у сумі 37 523 400грн., за ІІ кв. 2016 у сумі 37523400грн., за ІІІ кв. 2016 у сумі 37523400грн., IV кв. 2016 у сумі 37 523 400грн., за І кв. 2017 у сумі 42325575грн., за ІІ кв. 2017 у сумі 42325575грн., за ІІІ кв. 2017 у сумі 42325575грн., за IV кв. 2107 у сумі 42325575грн., за І кв. 2108 у сумі 33924787грн. по операціях передачі в користування знаків для товарів і послуг «КОМО» та «Справжній сир «КОМО».

Щодо завищення податкового кредиту на з податку на додану вартість на загальну суму 19376,89грн. по операціям позивача з наступними контрагентами ТОВ «Завод Енергообладнання «ДАН», ТОВ «Манімейкер», Лановецьким комунальним підприємством по благоустрою, приватними підприємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.1 Закону №996-ХІV, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Відповідно до ч.2 ст.3 Закону №996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч.1 ст.9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до пунктів 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув`язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням викладеного, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, вставлений Законом №996-ХІV, при цьому до уваги беруться лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Беручи до уваги викладені правові норми, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та правильності формування податкового кредиту необхідно з`ясовувати, зокрема, наступні обставини: фактичне вчинення операцій з придбання товарів, що пов`язані з рухом та зміною зобов`язань чи власного капіталу; належне оформлення платником податків відповідних первинних бухгалтерських документів; фактична можливість виконання умов правочинів їх сторонами; оцінка наданих позивачем до перевірки та суду первинних документів, зокрема, щодо належного їх оформлення (форма, зміст, зазначення необхідних реквізитів) (постанова Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №824/392/17-а).

Щодо взаємовідносин позивача з контрагентом ТОВ «Завод Енергообладнання «ДАН», судом встановлено таке. Між позивачем (Покупець) та ТОВ «Завод Енергообладнання «ДАН» (Постачальник) укладено Договір поставки №ЗЕДАН 28-11/17 від 28.11.2017 (а.с. 77-79 том 2), предметом якого є поставка продукції, вказаної у специфікації, яка є невід`ємною частиною договору. Як вбачається зі специфікації №1 від 28.11.2017 постачальник мав поставити покупцю теплообмінник пластинчатий розбірний ФП-10 (21 пластина), загальною вартістю 44181,00грн. з ПДВ. Між сторонами правочину оформлено видаткову накладну №79 від 28.12.17 на поставку теплообмінника пластинчатого розбірного ФП-10 (21 пластина) в кількості 1 шт., загальною вартістю 44181,00грн. (а.с.80 том 2). Видаткова накладна підписана представниками сторін Договору поставки №ЗЕДАН 28-11/17 від 28.11.2017: від постачальника - Гадайчук А.Ю., від покупця - Кушнірук С.В. Результат контролю передачі товару покупцю зафіксовано у видатковій накладній шляхом проставляння штампу матеріального складу ПрАТ «Дубномолоко». Оплата здійснена позивачем у безготівковій формі відповідно до платіжного доручення №36977 від 29.11.2017 на суму 44181,00грн. На вказану операцію складено податкову накладну №21 від 29.11.2017, яка зареєстрована в ЄРПН (а.с. 87 том 2). Відображення позивачем придбання товару у бухгалтерському обліку підтверджено в ході проведеної перевірки, що відображено в Акті перевірки (а.с71 том 1).

Фіскальним органом в Акті перевірки зазначено про таку ознаку нереальності вказаної господарської операції позивача, як неподання ТОВ «Завод Енергообладнання «ДАН» до Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС Київської області декларації з податку на додану вартість за листопад 2017 року, чим, на думку податкового органу, не визнано факт декларування податкових зобов`язань за листопад 2017 року. На вказане суд зазначає, що відомості з баз даних податкового органу, на підставі яких зроблений вказаний висновок, можуть слугувати лише підставою для проведення у встановленому порядку перевірки платника податків, щодо якого у податкового органу є інформація про порушення законодавства. Сама ж по собі наявність відповідної інформації про неподання податкової декларації з податку на додану вартість контрагентом безпосередньо не створює, не змінює та не припиняє юридичних прав та обов`язків позивача як платника податків, тобто не породжує для нього правових наслідків.

Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретним суб`єктом господарювання, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Відповідачем не було надано суду і судом не здобуто доказів, які б вказували на відсутність реального здійснення господарської операції позивача з ТОВ «Завод Енергообладнання «ДАН», а отже висновок податкового органу про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за листопад 2017 року в сумі 7363,5грн. не підтверджується матеріалами справи.

Щодо взаємовідносин позивача з контрагентом ТОВ «Манімейкер», судом встановлено, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «Манімейкер» (Виконавець) укладено Договір на виконання робіт №01 від 16.05.2016 (а.с. 83-85 том 2), предметом якого є виконання робіт по наданню рекламних послуг згідно додатку до такого договору. Як вбачається з додатку №1 від 17.05.2016р. до договору №01 від 16.05.2016р. виконавець мав здійснити розробку дизайнів та ідей, створення оригінал-макетів та 3д моделі ящику, загальною вартістю 30480,00грн. в т.ч. ПДВ. Між сторонами правочину оформлено акт надання послуг №ММ1606 від 16.06.2016 на передачу виконаних послуг відповідно до вказаного договору, загальною вартістю 30480,00грн. (а.с.86 том 2), який підписано представниками сторін Договору на виконання робіт №01 від 16.05.2016: від замовника - головою правління ОСОБА_6., від виконавця - директором ОСОБА_5 Оплата здійснена позивачем у безготівковій формі відповідно до платіжного доручення №11158 від 16.06.2016 на суму 30480,00грн. (а.с.87 том 2). На вказану операцію складено податкову накладну №7 від 16.06.2016, яка зареєстрована в ЄРПН (а.с. 88 том 2). Відображення позивачем придбання послуг у бухгалтерському обліку підтверджено в ході проведеної перевірки, що відображено в Акті перевірки (а.с.73том 1).

Фіскальним органом в Акті перевірки зазначено про таку ознаку нереальності вказаної господарської операції позивача як те, що ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м.Києві подану звітність ТОВ «Манімейкер» з податку на додану вартість (декларація з ПДВ) за червень 2016 року прийнято «до відома». На вказане слід зазначити, що за змістом пунктів 49.8 та 49.9 ст.49 ПК України, процедура прийняття податкової декларації полягає у вчиненні посадовою особою контролюючого органу фактичних дій із перевірки наявності та достовірності заповнення обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 ПК України та реєстрації податкової декларації у день її отримання контролюючим органом. При цьому, як встановлено пунктом 49.11 ст.49 ПК України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється. Таким чином, підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку. З наведеної у Акті перевірки інформації та з наявних в матеріалах справи доказів не вбачається, наявність визначених законом підстав для відмови у прийнятті вказаної декларації.

Крім того, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними (постанова Верховного Суду від 24.04.2018р. у справі №813/8500/13-а).

Відповідачем не було надано суду і судом не здобуто доказів, які б вказували на відсутність реального здійснення господарської операції позивача з ТОВ «Манімейкер», а отже висновок податкового органу про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за червень 2016 року в сумі 5080,00грн. не підтверджується матеріалами справи.

Щодо взаємовідносин позивача з контрагентом Лановецьке комунальне підприємство по благоустрою, судом встановлено, що між позивачем (Замовник) та Лановецьким комунальним підприємством по благоустрою (Виконавець) укладено Договір №б/н від 01.01.2017 (а.с.101 том 2), предметом якого є виконання послуг по викачці зливного туалету. Між сторонами правочину оформлено акт здачі-приймання виконаних робіт від 24.02.2017 про те, що виконавцем проведено роботи по викачці септику в кількості 18 бочок на загальну суму 7959,96грн. та наведено детальну інформацію про дати викачки септику (а.с.102 том 2), що підписано представниками сторін. Оплата здійснена позивачем у безготівковій формі відповідно до платіжного доручення №7439 від 27.02.2017 на суму 7959,96грн.(а.с.103 том 2).

Висновки податкового органу ґрунтуються на відхиленні у сумі «+» 1326,16грн. у зв`язку із безпідставним включенням суми ПДВ в розмірі 1326,16грн. до складу податкового кредиту за лютий 2017 року, але з матеріалів справи вбачається, що Лановецьким комунальним підприємством по благоустрою 24.02.2017 року було подано розрахунок коригування кількісних і вартісних показників №1 до податкової накладної №46 від 24.02.2017, яким скориговано податкові зобов`язання на вказану суму. Отже, висновок податкового органу про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2017 року в сумі 1326,16грн. не підтверджується матеріалами справи.

Стосовно взаємовідносин позивача з приватним підприємством ОСОБА_1., судом встановлено, що між позивачем (Замовник) та вказаним підприємцем (перевізник) укладено Договір №7 на надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у внутрішньо-Українському та міжнародному сполученнях від 04.02.2014р. (а.с.90-92 том 2), предметом якого є перевезення вантажів замовника. Між сторонами правочину оформлено акт виконаних робіт №200 від 31.08.2015р. щодо виконаних транспортних перевезень, загальною вартістю 13750,00грн. (а.с.93 том 2), який підписано представниками сторін. Оплата здійснена позивачем у безготівковій формі відповідно до платіжних доручень №25452 від 01.10.2015 на суму 13650,00грн., №26067 від 08.10.2015 на суму 100,00грн. (а.с.94-95 том 2). На вказану операцію складено податкову накладну №200 від 31.08.2015, яка зареєстрована в ЄРПН (а.с. 96 том 2).

Щодо взаємовідносин позивача з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, то судом встановлено, що між позивачем (Замовник) та вказаним підприємцем (перевізник) укладено Договір №576 про надання транспортних послуг від 07.11.2014р. (а.с.97 том 2), предметом якого є транспортні послуги по перевезенню молока автомобілями-молоковозами. Між сторонами правочину оформлено акт виконаних робіт від 30.06.2015р. щодо виконаних перевезень, загальною вартістю 19898,00грн. (а.с.98 том 2), який підписано представниками сторін. Оплата здійснена позивачем у безготівковій формі відповідно до платіжного доручення №18100 від 23.07.2015 на суму 19898,00грн. (а.с.99 том 2). На вказану операцію складено податкову накладну №19 від 10.07.2015, яка зареєстрована в ЄРПН (а.с.100 том 2).

Висновки податкового органу в частині господарських операцій з вказаними приватними підприємцями ґрунтується на тому, що відповідно до податкової звітності у них відсутня достатня кількість працівників, а відповідно можливість здійснювати господарську діяльність. Слід зазначити, що вказане не може свідчити про відсутність господарських можливостей виконання зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань по договорах з позивачем, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати діяльність самостійно та залучати виробничі і трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах (постанова Верховного Суду від 15.05.18р. у справі №810/4391/16).

Щодо завищення собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) на суму 17 116 684грн., в т.ч. за 2015 рік - 971 702 грн. квартал 2016р. - 5 616грн., за 2 квартал 2016р. - 962 434грн., за 3 квартал 2016р. - 1 213 864грн.- квартал 2016р. - 1 185 576грн., за 1 квартал 2017р. - 2 319 868 грн., за 2 квартал 2017р. - 2 978 365грн., за 3 квартал 2017р. - 2 877 538грн., за 4 квартал 2017р. - 1 971 602грн., за 1 квартал 2018р. - 2 630 119грн., що призвело до заниження податку на прибуток на 3 081 003грн., то суд вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на те, що реалізована позивачем продукція включала до свого складу саме те молоко, що було придбано у невстановлених або померлих осіб.

Відповідно до п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується, в тому числі, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.02.2018 року у справі №817/537/17 суди при вирішенні податкових спорів виходять з презумпції добросовісності платника податків, що означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку.

Суд вважає, що в спірних правовідносинах має бути застосований саме принцип презумпції правомірності рішень платника податку та рішення, в даному випадку, контролюючий орган мав прийняти саме на користь платника податку, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на те, що реалізована позивачем продукція включала до свого складу саме те молоко, яке було придбано позивачем у невстановлених або померлих осіб.

Підсумовуючи вище викладене в його сукупності, суд приходить до висновку про те, що податкові повідомлення-рішення №0008894814 та №0009814814 від 16.11.2018 належать до скасування в повному обсязі.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0007234814 від 21.08.2018, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 3955785грн. 46коп. за основним платежем та 988946грн. 36коп. штрафних санкцій, всього 4944731грн. 82коп. та №0007254814 від 21.08.2018, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору у розмірі 273219грн. 47коп. за основним платежем та 68304грн. 87коп. штрафних санкцій, всього 341524грн. 34коп. на відповідність вимогам частини другої ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Як вбачається з Акту за результатами перевірки ПрАТ «Дубномолоко» за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, на підставі представлених первинних документів, фіскальним органом було встановлено порушення позивачем:

- вимог «е» пп.164.2.17, пп.164.2.20 п.164.2, п. 164.5 ст.164 ПК України, що виразилося в тому, що з додаткових благ в сумі 54465,35грн., в т.ч. 16050,00 грн. за 2015 рік, 16466,95 грн. за 2016 рік, 5280,00 грн. за 2017 рік, 6668,40 грн. за 1 кв. 2018 року, наданих за рахунок прибутку підприємства у вигляді фізкультурно-оздоровчих послуг, придбаних у ФОП ОСОБА_4 , шляхом відвідування спортзалу працівниками ПрАТ «Дубномолоко», згідно актів приймання-передачі від 03.2015 (18 чоловік) на суму 2466,00грн., від 04.2015 (13 чоловік) на суму 1716,00 грн., від 05.2015 (9 чоловік) на суму 1449,00 грн., від 06.2015 (8чоловік) на суму 1299,00грн.,з яких товариством не нараховано та не перераховано до бюджету ПДФО в сумі 11 264,97 грн. в т.ч. 2832,42 грн. за 2015 рік, 3614,66 грн. за 2016 рік, 3354,11 грн. за 2017 рік, 1463,78 грн. за 1 кв. 2018 року;

- вимог «б» пп.164.2.17, п.164.2.20 п.164.2 п.164.5 ст.164 ПК України, що виразилося в не нарахуванні та неутриманні ПДФО в сумі 2977,83грн., в т.ч. 1153,96грн. за 2016 рік, 1823,87грн. за 2017 рік з додаткових благ на суму 13565,80грн. у вигляді оплачених товарів для відпочинку та оздоровлення (придбання спортивного одягу, а саме футболок та гетрів), що було віднесено по бухобліку на збитки рах.442;

- вимог «е» пп.164.2.17, пп.164.2.20 п.164.2, п. 164.5 ст.164 ПК України, що виразилося в тому, що позивачем не нараховано та не перераховано до бюджету ПДФО в сумі 4715,07грн. за 2016 рік по операції оплати послуги (екскурсії) у вигляді відпочинку та оздоровлення, згідно акту №117 від 19.09.2016 - надання туристичного супроводу протягом 2-х днів (39 осіб), з додаткових благ придбаних у ПП «Нові Мандри» та наданих працівникам позивача за рахунок прибутку;

- вимог «е» пп.164.2.17, пп.164.2.20 п.164.2, п. 164.5 ст.164 ПК України, що виразилося в тому, що з додаткових благ у вигляді безнадійної - протермінованої заборгованості по якій товариством не велася позовна робота, за якою минув строк позовної давності (безоплатно переданих фізичним особам, в т.ч. фізичним особам-підприємцям, які припинили підприємницьку діяльність, товарів, робіт (послуг) визначеної за правилами звичайної ціни) на суму 116379,88грн. та списаній без повідомлення про це фізичних осіб та податкового органу 30.06.2016 в сумі 324,61грн., 29.12.2017 в сумі 113458,34грн., 31.03.2018 в сумі 2596,93грн., не нараховано та не перераховано ПДФО в розмірі 25546,55грн., в т.ч. 71,25грн. за 2016 рік, 24905,25грн. за 2017 рік, 570,05грн. за 1 кв. 2018 року;

- вимог «а», «е» пп.164.2.17, пп.164.2.20 п.164.2, п.164.5 ст.164 ПК України, що виразилося в тому, що позивачем здійснено оплату послуг проживання (оренда квартир для нерезидентів) на суму 227500,00грн., в т.ч. за 2016 рік в сумі 116700,00грн., за 2017 рік в сумі 110800,00грн.згідно рахунків ТОВ «Укр-Бізнес-Інвест», без нарахування та перерахування ПДФО в розмірі 49938,52грн., в т.ч. за 2016 рік в сумі 25616,82грн. та за 2017 рік в сумі 24321,70грн.

В ході перевірки Львівським управлінням Офісу ВПП ДФС надано позивачу лист-вимогу про надання документів та інформації в підтвердження правомірності здійснення ненарахування і несплати ПДФО, але на дату складання акту такої інформації надано не було.

Підпунктом 16.1.12 п. 16.1 ст. 16 ПК України визначено, що платник податків зобов`язаний забезпечувати збереження документів, пов`язаних з виконанням податкового обов`язку, протягом строків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до п.44.6. ст.44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому п.44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Суд зауважує, що зміст наведених правових норм свідчить, що обов`язок контролюючого органу здійснювати виїзну перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов`язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці органам державної податкової служби. Не надання таких документів нормами п.44.6 ст.44 ПК України прирівнюється до їх відсутності. Зазначена позиція викладена також у постанові Вищого адміністративного суду України від 13.01.2016 року по справі №0670/1865/12 (К/800/1420/13).

Наявні у справі матеріали не спростовують правильних висновків податкового органу, які ґрунтуються на п.164.3 ПК України та п.168.1.1. ст.168 ПК України, відповідно до якої податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Відповідно до п.171.2. ст.171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні; б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов`язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Підпунктом 164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу). Згідно з визначенням, наведеним у пп.14.1.47 п.14.1 ст.14 ПК України, додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Відповідно до абзаців «а», «б» та «е» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді: а) вартості використання житла, інших об`єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах; б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств; е) вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у підпункті 165.1.53 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку про те, що здійснені податковим органом донарахування податку на доходи фізичних осіб здійснені з дотриманням податкового законодавства і протилежне не спростовано матеріалами справи.

Щодо донарахування зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 145 876,42грн. по операціям з оплати сільськогосподарської продукції (молока), без підтвердження пільги з оподаткування.

Відповідно до пп.165.1.24. п.165.1. ст.165 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються доходи, отримані від продажу власної сільськогосподарської продукції, що вирощена, відгодована, виловлена, зібрана, виготовлена, вироблена, оброблена та/або перероблена безпосередньо фізичною особою на земельних ділянках, наданих їй у розмірах, встановлених Земельним кодексом України для ведення: садівництва та/або для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) та/або для індивідуального дачного будівництва. При цьому якщо власник сільськогосподарської продукції має ще земельні частки (паї), виділені в натурі (на місцевості), але не використовує їх (здає в оренду або обслуговує), отримані ним доходи від продажу сільськогосподарської продукції не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу; особистого селянського господарства та/або земельні частки (паї), виділені в натурі (на місцевості), сукупний розмір яких не перевищує 2 гектари. При цьому розмір земельних ділянок, зазначених в абзаці другому цього підпункту, а також розмір виділених в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв), які не використовуються (здаються в оренду, обслуговуються), не враховуються.

При цьому, при продажу власної продукції тваринництва груп 1-5, 15, 16 та 41 УКТ ЗЕД, отримані від такого продажу доходи не є оподатковуваним доходом, якщо їх сума сукупно за рік не перевищує 50 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року. Такі фізичні особи здійснюють продаж зазначеної продукції без отримання довідки про наявність земельних ділянок. У разі коли сума отриманого доходу перевищує встановлений цим підпунктом розмір, фізична особа зобов`язана надати контролюючому органу довідку про самостійне вирощування, розведення, відгодовування продукції тваринництва, що видається у довільній формі сільською, селищною, міською радою або радою об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, за місцем податкової адреси (місцем проживання) власника продукції тваринництва. Якщо довідкою підтверджено вирощування проданої продукції тваринництва безпосередньо платником податку, оподаткуванню підлягає дохід, що перевищує 50 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року. Якщо таким платником податку не підтверджено самостійне вирощування, розведення, відгодовування продукції тваринництва, доходи від продажу якої він отримав, такі доходи підлягають оподаткуванню на загальних підставах.

При продажу сільськогосподарської продукції (крім продукції тваринництва) її власник має подавати податковому агенту копію Довідки за формою №ЗДФ (далі - Довідка), порядок видачі такої довідки затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України від 17.01.2014 №32.Довідка безоплатно видається сільською, селищною або міською радою за місцем податкової адреси (місцем проживання) платника податку протягом п`яти робочих днів з дня отримання відповідною радою письмової заяви про видачу такої довідки.

У довідці зазначаються: порядковий номер, за яким довідку зареєстровано, та дата (число, місяць і рік) видачі; паспортні дані власника сільськогосподарської продукції (прізвище, ім`я та по батькові, серія і номер паспорта, ким і коли виданий), місце проживання (область, АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків власника сільськогосподарської продукції згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); вид цільового призначення земельної ділянки; розмір земельної ділянки у гектарах; ініціали та прізвище голови або секретаря виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради; дата, до якої дійсна довідка.

Як вбачається з акту перевірки позивачем на усну вимогу про надання довідки за формою №ЗДФ для встановлення наявності у фізичних осіб прав на земельні ділянки, було отримано повідомлення про їх відсутність. Не подані позивачем такі документи і суду, а відповідно суд позбавлений можливості встановити наявність у таких осіб пільг з оподаткування, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про те, що здійснені податковим органом донарахування податку на доходи фізичних осіб за 2017 рік в сумі 145876,42грн. здійснені з дотриманням податкового законодавства і протилежне не спростовано матеріалами справи.

Стосовно збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 3955785,46грн., то як вбачається з Акту перевірки таке донарахування було здійснено у зв`язку із тим, що з додаткових благ, інших доходів та надміру витрачених коштів в сумі 18214629,84грн. платником податків не було нараховано, утримано та перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб.

Закупівля позивачем сільськогосподарської продукції у фізичних осіб здійснюється через працівників підприємства за готівкові кошти, з використанням корпоративних електронних платіжних карток, особових рахунків менеджерів та приймальників та з каси підприємства за видатковими касовими ордерами. В залежності від виду та порядку розрахунків до застосування підлягали наступні норми законодавства:

У разі отримання працівником коштів під звіт або на відрядження до застосування підлягав п.164.2.11 п.164.2 ст.164 ПК України, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до пункту 170.9 статті 170 цього Кодексу. До суми перевищення не включаються та не оподатковуються документально підтверджені витрати, здійснені за рахунок готівкових чи безготівкових коштів, наданих платнику податку під звіт роботодавцем на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків, у встановлених межах, що здійснені таким платником та/або іншими особами з рекламними цілями. Сума податку, нарахована на суму такого перевищення, утримується особою, що видала такі кошти, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а у разі недостатності суми доходу - за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців до повної сплати суми такого податку. У разі коли платник податку припиняє трудові або цивільно-правові відносини з особою, що видала такі кошти, сума податку утримується за рахунок останньої виплати оподатковуваного доходу під час проведення остаточного розрахунку, а у разі недостатності суми такого доходу непогашена частина податку включається до податкового зобов`язання платника податку за наслідками звітного (податкового) року.

Крім того, пп.170.9.2. п.170.9 ст.170 ПК України встановлено, що звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, подається за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, до закінчення п`ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку: а) завершує таке відрядження; б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що видала кошти під звіт. За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається платником податку в касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх видала, до або під час подання зазначеного звіту.

Таким чином, надміру витрачені на відрядження або під звіт кошти не повернуті протягом встановленого строку у касу підприємства вважаються доходом, отриманим платником податків від роботодавця (додаткове благо) та відповідно підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб за рахунок такого доходу.

Відповідно до п.176.2. ст.176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.

Пунктом 1.27 ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» дано визначення поняття платіжна картка як електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Відповідно до п.2.11. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України 15.12.2004 №637 (діючого на час спірних відносин) видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України. Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт. Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на час господарських операцій з закупівлі молока у населення за приймальними квитанціями такі фізичні особи не могли бути власниками ВРХ, оскільки: відповідно до наявних відомостей податкового органу зазначені фізичні особи померли на момент проведення операцій реалізації молока або у документах вказано ідентифікаційні коди, за якими неможливо ідентифікувати особу. На підтвердження вказаної інформації в матеріалах справи наявний перелік неіснуючих фізичних осіб (померлих) та фізичних осіб без їхньої фактичної ідентифікації, на який ПрАТ «Дубномолоко» здійснювало оформлення придбання молока, оформлений додатком №1А (а.с 163 - 205 том 3).

В ході перевірки Львівським управлінням Офісу ВПП ДФС надіслано позивачу листи-вимоги про надання інформації щодо громадян - здавачів молока, кількості зданого молока; вартості зданого молока за період 01.01.2015 - 31.03.2018 та ін., від 05.06.2018 №23517/10/28-10-48-17, від 23.07.2018 №27375/10/28-10-48-14, від 5.07.2018 №28691/10/28-10-48-14. На вищезазначені листи-вимоги ПАТ «Дубномолоко» документів не надано.

Позивачем не надано і в матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували встановлені під час перевірки податковим органом факти внесення до первинних документів інформації, яка не відповідає реальним обставинам.

При цьому суд звертає увагу, що ухвалою від 03.04.2019 позивача було зобов`язано надати приймальні квитанції чи інші первинні бухгалтерські документи на підтвердження фактів закупівлі молока саме у власників ВРХ, а також спростування висновків податкового органу щодо смерті фізичних осіб на момент проведення операцій реалізації молока або зазначення у документах ідентифікаційних кодів, за яким неможливо ідентифікувати особу (а.с.63-64 том 4). Проте, листом від 17.04.2019 №300 позивач відмовив суду у наданні таких документів, покликаючись на їх великий обсяг (а.с.85-86 том 4), всупереч вимогам частин 6 ст.80 КАС України, відповідно до якої будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна надати його на вимогу суду. Своїми діями позивач фактично проігнорував приписи ч.1 ст.77 КАС України, яка зобов`язовує кожну сторону довести ті обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення.

Суд зазначає, що підпунктом 1.1 п.1 Порядку застосування форм первинної документації з обліку закупівель сільськогосподарських продуктів та сировини, затвердженого Постановою Правління центральної спілки споживчих товариств від 29.05.2000р. №118 за погодженням з Держкомстатом України (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління центральної спілки споживчих товариств України від 12.03.2001р. №35, далі - Порядок) передбачено, що закупівля сільськогосподарських продуктів і сировини від їх товаровиробників - сільськогосподарських підприємств усіх форм власності та громадян, продуктів переробки (цукру, олії, круп, борошна тощо) від переробних підприємств і громадян оформлюється саме приймальними квитанціями, утвердженими правлінням Укоопспілки від 29.05.2000р. №118, за погодженням з Держкомстатом України, зокрема: спеціалізована форма №ПК-3 УКС - приймальна квитанція на закупівлю молока та молочних продуктів.

Пунктами 2.1, 2.2, 2.3 Порядку визначено, що приймальні квитанції та закупівельні відомості, якими оформлюється закупівля сільськогосподарських продуктів, продуктів їх переробки та сировини - є первинними документами для ведення обліку і використовуються для складання фінансової і статистичної звітності, для аналізу обсягів обороту з закупівлі окремих видів сільськогосподарської продукції та сировини, загального обсягу заготівельного обороту тощо. Облік закупівель сільськогосподарських продуктів, продуктів їх переробки та сировини ведеться на момент фактичного приймання продукції підприємством. Приймальні квитанції та відомості складаються в присутності давальника. Приймальні квитанції виписуються приймальниками (заготівельниками) на підставі даних супровідних документів (товарно-транспортних накладних) та приймання продукції (зважування, підрахунку, виміру, визначення якості). Здавальники сільськогосподарської продукції повинні мати відповідні супровідні документи, які підтверджують якість продукції і придатність до споживання: сертифікат якості, сертифікат відповідності (для продукції, що підлягає обов`язковій сертифікації), ветеринарний дозвіл для сировини тваринницького походження, меду тощо, видані відповідними службами.

Згідно пункту 2.6 Порядку приймальні квитанції та відомості, установленому порядку, підтверджують закупівлю та є основою сільськогосподарської продукції, при цьому пунктом 3 Порядку встановлено порядок заповнення та оформлення бланків приймальних квитанцій, відомостей, а зокрема зазначено, що титульна частина приймальних квитанцій незалежно від закуповуваних сільгосппродуктів, продуктів їх переробки та сировини і відповідно застосовуваних форм бланків оформлюється в такій послідовності: у рядках "Приймальник" записується назва та адреса підприємства (з заповненням його ідентифікаційного коду та коду за КОАТУУ), від імені якого видається приймальна квитанція, посада та прізвище, ініціали приймальника (заготівельника); у рядках "Продавець" записується назва і адреса господарства (сільськогосподарського кооперативу, приватно-орендного підприємства, селянського (фермерського) господарства, господарського товариства тощо), що здає продукцію, заповнюється його ідентифікаційний код та код за КОАТУУ; у рядку "Довіреність" проставляється серія, номер, дата видачі довіреності приймальнику (заготівельнику), термін її дії (у разі безготівкових розрахунків); за умови закупівлі продукції в населення в приймальних квитанціях заповнюються: прізвище, ім`я, по батькові здавальника (продавця), його ідентифікаційний код(*) і місце проживання (місто, район, сільрада, населений пункт, вулиця, № будинку).

Відповідно до п.3.2. Порядку отримання здавальником (продавцем) оплати готівкою за продану продукцію фіксується в квитанції в рядку "Гроші в сумі", де проставляється сума літерами, в рядку "отримав" - "виплатив" відповідно підписи одержувача грошей і особи, що їх виплатила. Після здачі приймальником (заготівельником) звіту приймальні квитанції підписуються керівником і головним бухгалтером підприємства, від імені якого здійснюється операція закупівель. Виплата грошей за здану продукцію через касу підприємства проводиться за видатковим касовим ордером на підставі приймальної квитанції та паспорта здавальника (продавця). У видатковому касовому ордері заповнюються такі реквізити: прізвище, ім`я, по батькові здавальника (продавця) продукції, дата і номер приймальної квитанції, сума до виплати. Видатковий касовий ордер підписують керівник і головний бухгалтер підприємства, після чого касир виплачує здавальнику сільгосппродукції гроші з відповідними підписами в одержанні і виплаті грошей у видатковому касовому ордері та приймальній квитанції.

Таким чином, обов`язковим реквізитом таких первинних документів є зазначення ідентифікуючої інформації про продавця продукції та про виплату такій особі грошових коштів.

Статтею 9 Закону №996-ХІV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні серед іншого містити такий обов`язковий реквізит особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наявними в матеріалах справи доказами в повній мірі підтверджено правомірність висновків Акту перевірки щодо оформлення з порушеннями вимог чинного законодавства приймально-розрахункових відомостей на видачу грошей за закуплене молоко від населення, які згідно Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними бухгалтерськими документами, які фіксують проведення господарської операції, оскільки наявні неспростовані відомості про те, що вказані у таких документах особи не могли бути власниками ВРХ, так як були померлими особами на момент складення таких первинних документів, або інформація про коди осіб є недостовірною, що унеможливлює ідентифікацію особи.

Так, за період з 01.01.2015 по 31.03.2018 відповідно до податкових розрахунків сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) враховуючи відомості баз даних ДФС України та РАГСУ частина фізичних осіб у яких начебто було здійснено закупівлю молока були померлими, а зокрема, по таких особах позивачем вказано реалізацію на суму 4640840,00грн., в тому числі за 4кв. 2015р. - 143880,00грн., за 3 кв.2016р. - 395681грн., за 4кв.2016р. - 393210,00грн., за 1кв. 2017р. - 663447,00грн., за 2кв. 2017р. - 757724,00грн., за 3кв. 2017р. - 778017,00грн., за 4кв. 2017р. - 535183,00грн., за 1кв.2018р. - 973698,00грн. З огляду на смерть фізичних осіб, такі особи не могли здійснювати здавання молока та отримувати кошти за здане молоко.

Щодо зазначеної інформації про недійсні ідентифікаційні коди фізичних осіб, то відповідно до п.70.12 ст.70 ПК України реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) використовуються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами незалежно від організаційно-правових форм, включаючи установи Національного банку України, банки та інші фінансові установи, біржі, особами, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичними особами - підприємцями, а також фізичними особами в усіх документах, які містять інформацію про об`єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків, зокрема у разі виплати доходів, з яких утримуються податки згідно із законодавством України.

Пунктом 70.13 ст.70 ПК України встановлено, що документи, пов`язані з проведенням операцій, передбачених пунктом 70.12 цієї статті, які не мають реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), вважаються оформленими з порушенням вимог законодавства України.

Як вбачається з матеріалів справи у первинних документах позивача, які стосувалися реалізації молока на суму 12475844,12грн., в т.ч. за 4кв.2015р. в сумі 827822,45грн., за 2016 рік в сумі 2578597,76грн., за 2017 рік в сумі 7413002,71грн., за 1кв. 2018 року - 1656421,12грн.,використані реєстраційні номери облікових карток платників податків взагалі відсутні в окремому реєстрі ДРФО. Зазначене вказує на те, що документи в яких вказано такі реєстраційні номери облікових карток платників податків відповідно до п.70.13 ст.70 ПК України складені з порушенням законодавства, а відповідно не мають статусу первинних документів.

В матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували факт смерті фізичних осіб, вказаних як постачальники молока, а також докази існування фізичних осіб по яких у первинних документах вказані недійсні коди, а відповідно оскільки оплата молока мала здійснюватися готівковими коштами через підзвітних осіб - працівників підприємства, то вбачається, що такі особи не могли здійснити виплату доходів здавачам молока при цьому не повернули підприємству у встановлені строки отримані під звіт кошти в сумі 1012518,91грн., в т.ч. за 4кв. 2015 року в сумі 25391,22грн., за 2016 рік в сумі 173169,46грн., за 2017 рік в 600221,78грн., за 1кв. 2018 року в сумі 213736,45грн. з суми надміру витрачених коштів в розмірі 4640840,00грн., отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутих у встановлений строк. Також підзвітними особами - працівниками позивача за готівкові кошти проведено виплату доходів здавачам молока - фізичним особам за ідентифікаційними кодами, які в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб платників податків відомості відсутні, у зв`язку із чим позивачем не нараховано та не перераховано податок на доходи фізичних осіб в сумі 2702947,19грн., в т.ч. за 4кв.2015 року в сумі 146089,97грн., за 2016 рік в сумі 566028,00грн., за 2017 рік в сумі 1627228,22грн., за 1кв. 2018 року в сумі 363601,00грн. з суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутої у встановлений строк в розмірі 12475844,04грн.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б підтвердили факт придбання позивачем молока у фізичних осіб (померлих та таких, щодо яких зазначено коди відсутні в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб платників податків), а документи, що містять надані під час перевірки не можуть бути визнані як первинні, оскільки не відповідають вимогам, передбаченим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», то відповідно суд дійшов висновку про правомірність винесеного податковим органом рішення №0007234814 від 21.08.2018, яким здійснено донарахування зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб. З цих же мотивів суд виходить і відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним і скасування податкового рішення від 21.08.2018 №0007284814, яким нараховано штрафну санкцію за порушення касової дисципліни в сумі 17116684,12грн.

Згідно з п.3 розділу I Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України 29.12.2017 №148 (далі - Положення №148) касова книга - документ установленої форми, що застосовується для здійснення первинного обліку готівки в касі; касові документи - документи (касові ордери та відомості на виплату готівки, розрахункові документи, квитанції програмно-технічних комплексів самообслуговування, відомості закупівлі сільськогосподарської продукції, інші прибуткові та видаткові касові документи), за допомогою яких відповідно до законодавства України оформляються касові операції, звіти про використання коштів, а також відповідні журнали встановленої форми для реєстрації цих документів та книги обліку. Пунктом 23 Положення №148 встановлено, що касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівки.

Видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами (додаток 3) або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки підписуються керівником і головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником. До видаткових ордерів додаються заяви на видачу готівки, розрахунки. Підприємства, що займаються закупівлею товарів сільськогосподарської продукції, проведення розрахунків за які не врегульовано законодавством України, здійснюють видачу готівки здавальникам такої сільськогосподарської продукції за відомостями, у яких зазначаються прізвища здавальників, їх адреси, обсяги зданої продукції і сума виплаченої готівки, що підписуються здавальником. (пункт 26 Положення №148).

Відповідно до п.4.2. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 15.12.2004 №637 (в редакції чинній на час спірних відносин) усі надходження і видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі. Кожне підприємство (юридична особа), що має касу, веде одну касову книгу для обліку операцій з готівкою в національній валюті (без урахування кас відокремлених підрозділів). При цьому пунктом 4.3. цього Положення визначено, що записи в касовій книзі проводяться касиром за операціями одержання або видачі готівки за кожним касовим ордером і видатковою відомістю в день її надходження або видачі. За відсутності руху готівки в касі протягом робочого дня записи в касовій книзі в цей день можуть не провадитися. Щоденно в кінці робочого дня касир підсумовує операції за день, виводить залишок готівки в касі на початок наступного дня і передає до бухгалтерії як звіт касира другі примірники, що є відривною частиною аркуша касової книги (копію записів у касовій книзі за день), з прибутковими і видатковими касовими ордерами під підпис у касовій книзі. Готівка, яка видана за видатковими відомостями на виплати, пов`язані з оплатою праці, відображається в касовій книзі після закінчення строків цих виплат (згідно з пунктом 2.10 цього Положення), а закриття вищезазначених документів та виписка відповідних видаткових касових ордерів здійснюються в порядку, визначеному в пункті 3.9 цього Положення.

Встановлені судом порушення оформлення приймальних квитанцій на закупівлю сільськогосподарської продукції описано вище, а зокрема, судом зроблено висновок про неспростовані відомості про те, що вказані у таких документах особи не могли бути власниками ВРХ, так як були померлими особами на момент складення таких первинних документів, а також осіб, ідентифікаційний номер яких є недійсний, що унеможливлює ідентифікацію продавця сільськогосподарської продукції.

Як вже зазначалося, за змістом ч.1 ст.9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. При цьому документи, які не містять реєстраційні номери облікових карток платників податків, що здійснювали господарську операцію відповідно до п.70.13 ст.70 ПК України є такі, що складені з порушенням законодавства.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про підтвердження матеріалами справи факту порушення позивачем касової дисципліни, внаслідок оформлення придбання молока на неіснуючих фізичних осіб (померлих або таких, що не можуть бути ідентифіковані).

Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір, при цьому об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Згідно з пп.1.4. п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

З тих же підстав, з яких суд прийшов до висновку про правомірність прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення №0007234814 від 21.08.2018, не підлягає до скасування і податкове повідомлення-рішення в частині визначення позивачу грошового зобов`язання зі сплати військового збору та штрафу (фінансової) санкції, оскільки таке нарахування було здійснено з дотриманням вимог законодавства.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів винесення податкових рішень від 21.08.2018 №0007224814 та №0007214814 суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI). Відповідно до ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 1 ч.2. ст.6 Закону №2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч.2 ст.9 Закону № 2464-VI).

З урахуванням наведеного та з огляду на встановлені у суді обставини, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено заниження бази нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 97133,02грн. особам, які працюють на умовах трудового договору у розмірі 37,18%, 22% - в результаті заниження фонду оплати праці, заохочувальних та компенсаційних виплат, які мають індивідуальний характер та на які нараховується єдиний внесок, в тому числі на суму 54465,35грн. придбаних абонементів у групи здоров`я, на суму 21480,00грн. компенсації екскурсій за рахунок коштів роботодавця, які не включалися роботодавцем до бази нарахування єдиного внеску та на суму 21187,67грн. в результаті заниження заробітної плати для осіб, які працювали на умовах трудового договору, яку віднесено до бази нарахування ЄСВ працюючих інвалідів за відсутності довідки МСЕК про встановлення групи інвалідності, що надає право на застосування ставки 8,41% при нарахуванні єдиного внеску на заробітну плату. Позивачем не надано, а судом не здобуто доказів наявності на час нарахування позивачем єдиного внеску в розмірі 8,41% завіреної копії довідки до акта огляду в медико-соціальній експертній комісії, в той час, як пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (в редакції станом на час спірних відносин) встановлено, що нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених пунктами 6-8 цього розділу, здійснюється з дати встановлення групи інвалідності (але не раніше одержання завіреної копії довідки до акта огляду в медико-соціальній експертній комісії) та закінчується датою припинення інвалідності.

Таким чином, з наявних у справі доказів не вбачаються підстави для скасування рішень податкового органу про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 34576,71грн. та вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в сумі 24576,71грн.

Стосовно вимоги позивача визнати протиправними та скасування податкових рішень№0007244814 від 21.08.2018, №0007274814 від 21.08.2018 та №0007264814 від 21.08.2018, суд констатує, що позивачем у позовній заяві та його представником в ході розгляду справи жодним чином не було обґрунтовано та підтверджено такі вимоги. При цьому, суд наголошує, що закріплений у ч.1 ст.9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначений у ч. 2 цієї ж статті принцип диспозитивності визначає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідного до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до ч.2 ст.73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.8 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Частиною 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно з ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Тому системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства України у сукупності з обставинами, встановленими судом в процесі розгляду даної справи на підставі матеріалів справи, дозволяє суду дійти висновку, що позивачем не надано доказів того, що відповідачем порушено права позивача або чинне законодавство в частині нарахування пені та штрафних санкцій за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в розмірі 3517,01грн., за порушення вимог валютного законодавства в сумі 1700,00грн., а також визначення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 510,00грн. (штрафна (фінансова) санкція), в той час як відповідачем доведено дотримання ним при прийнятті таких рішень вимог, встановлених ч.2 ст.2 КАС України.

Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закріплений у ч.1 ст.9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно з ст.90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню, а саме: визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.11.2018 форми «Р» № 0009814814 та податкове повідомлення-рішення від 16.11.2018 форми «Р» №0008894814, та відмовити у задоволенні інших позовних вимог.

Враховуючи приписи ст.139 КАС України, суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем, та враховуючи частковість задоволення позовних вимог у розмірі 521173,17 грн.

Оригінал платіжного доручення від 04.12.2018 №291953 про сплату судового збору знаходяться у матеріалах справи (а.с.123 том 2).

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Дубномолоко" (вул. Грушевського, 117-А, м. Дубно, Дубенський район, Рівненська область, 35602, код ЄДРПОУ 05496081) до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (вул. Дегтярівська, 11г, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 39440996) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги, - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.11.2018 форми "Р" № 0009814814 та податкове повідомлення-рішення від 16.11.2018 форми "Р" №0008894814.

В задоволенні позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 21.08.2018 форми "Д" №0007234814, податкового повідомлення-рішення від 21.08.2018 форми "Д" №0007254814, рішення про застосування штрафних санкцій від 21.08.2018 № 0007224814, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21.08.2018 №0007214814, податкового повідомлення-рішення від 21.08.2018 форми "С" №0007284814, податкового повідомлення-рішення від 21.08.2018 форми "ПС" №0007244814, податкового повідомлення-рішення від 21.08.2018 форми "С" №0007274814, податкового повідомлення-рішення форми "С" № 0007264814 від 21.08.2018, - відмовити.

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства "Дубномолоко" за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби судовий збір у розмірі 521173,17 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 20 травня 2019 року.

Суддя Борискін С.А.