КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2019 року м. Київ № 320/6810/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Панової Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Києво - Святошинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України

Київської області

про визнання незаконним та скасування рішення суб`єкта

владних повноважень, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з позовом до Києво - Святошинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Києво - Святошинського об`єднаного управління Пенсійного фонду Київської області від 17.08.2018 № 11558/07, про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Києво - Святошинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до статтей 52 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ із дня звернення ОСОБА_1 за такою пенсією - із 06.08.2018 року.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що маючи більше 27 років трудового стажу .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Крім того, вказаною ухвалою суд витребував від відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача, належним чином засвідчені документи (матеріали) на підставі яких було прийнято спірну відмову № 11558/07 від 17.08.2018, письмові пояснення про те, чи визнає відповідач право позивача на призначення пенсії за вислугу років з підстав зазначених у позовній заяві та запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та разом з цим, роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.

25.01.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву від 22.01.2019 №1058/04, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову з тих підстав, що у позивача недостатньо пільгового стажу. У відзиві відповідач зазначає, що відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники охорони здоров`я після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи (станом на 11 жовтня 2017 року - не менше 26 років 6 місяців) за переліком, що затверджується у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України. Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 4.11.1993 №909 Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає праве на пенсію за вислугу років (далі - Перелік).

12.02.2019 позивачем подано до суду відповідь на відзив. У вказаній відповіді позивач зазначає, що відповідач не надав у відзиві жодних нових доказів, аргументів та заперечень проти доводів викладених у позові. На думку позивача, текст відзиву аналогічного змісту як і рішення про відмову у призначенні пенсії. На підставі викладеного, позивач вважає, що заявлені ним позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що позивач, є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Вишневим МВМ ГУ МВС України в Київській області 15.09.2009.

Відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 01.08.1988 позивач у період:

З 01.08.1988р. по 14.08.1991р. прийнята лікарем інтерном для проходження інтернатури в міській дитячій лікарні №1,

з 24.12.1998р. по 07.07.2000р. працювала на посаді лікаря педіатра в державному науково-виробничому підприємстві «Електромаш»,

з 08.07.2000р. по 29.08.2002р. працювала на посаді лікаря в ТОВ «Дмитро»,

з 15.08.2002р. по 01.04.2003р. працювала на посаді лікаря УЗД Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів,

з 01.04.2003р. по 18.03.2004р. на посаді заступника директора по медичній частині філії «Медичний центр» підприємства «Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва»,

з 19.03.2004р. по 26.05.2008р. на посаді лікаря, завідуючої відділенням медичного обслуговування і психологічної реабілітації в Київському міському палаці ветеранів,

з 02.06.2008р. по 01.12.2011р. працювала на посаді лікаря ультразвукової діагностики у філії «Медичний центр» підприємства «Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва»,

з 01.04.2011р. по 02.01.2012р. працювала на посаді лікаря УЗД за сумісництвом,

з 03.01.2012р. по 31.10.2016р. переведена на постійну роботу на 0,5 ставки на посаді лікаря УЗД ТОВ «Доктор Філін».

Судом встановлено, що позивач 06.08.2018 звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугою років, яка була прийнята відповідачем 06.08.2018 та зареєстрована за № 4135, про що свідчить копія розписки-повідомлення.

За наслідками розгляду заяви, 15 серпня 2018 року відповідачем було прийнято рішення №4135, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії по вислузі років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Вказане рішення обґрунтовано тим, що за наданими позивачем документами до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років можливо зарахувати періоди роботи з 01.08.1988р. по 14.08.1991р. на посаді лікаря інтерна в міській дитячій клінічній лікарні №1, з 04.11.1991р. по 17.11.1999р. на посаді лікаря педіатра Хотівської дільничної лікарні Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району. Не можуть бути зараховані до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років періоди роботи в установах, що не передбачені вищевказаним Переліком, а саме: з 24.12.1998р. по 07.07.2000р. на посаді лікаря педіатра в державному науково-виробничому підприємстві «Електромаш», з 08.07.2000р. по 29.08.2002р. на посаді лікаря УЗД в ТОВ «Дмитро», з 15.08.2002р. по 01.04.2003р. на посаді лікаря Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів, з 01.04.2003р. по 18.03.2004р. на посаді заступника директора по медичній частині філії «Медичний центр» підприємства «Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва», з 19.03.2004р. по 26.05.2008р. на посаді лікаря, завідуючої відділенням медичного обслуговування і психологічної реабілітації в Київському міському палаці ветеранів, з 02.06.2008р. по 01.12.2011р. на посаді лікаря ультразвукової діагностики у філії «Медичний центр» підприємства «Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва», з 01.04.2011р. по 31.10.2016р. на посаді лікаря УЗД за сумісництвом ТОВ «Доктор Філін». Робота за сумісництвом на посадах, передбачених Переліком, не зараховується до спеціального стажу.

Відповідач у своєму рішенні № 4135 від 15.08.2018 вказав, що підтверджений стаж роботи позивача на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років становить 11 років 28 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Крім того, відповідач свою відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років виклав у листі від 17.08.2018 №11558/07 з обґрунтуваннями аналогічними в рішенні № 4135 від 15.08.2018.

На думку позивача, Києво-Святошинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, діяло всупереч нормам чинного законодавства, чим порушило її права та інтереси, що стало підставою для звернення з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки гарантує Закон України «Про пенсійне забезпечення».

Зі змісту статті 2 цього Закону, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, вбачається, що одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років.

Відповідно до статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Нормами частини першої статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Відповідно до п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців.

До досягнення віку, встановленого абз. 1 п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзац. 1 та 2 цього пункту.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 04.11.1993 року № 909, право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) лікарняних закладів; лікувально-профілактичних закладів особливого типу; лікувально-трудових профілакторіїв; амбулаторно-поліклінічних закладів; закладів швидкої та невідкладної медичної допомоги; закладів переливання крові; закладів охорони материнства і дитинства; санаторно-курортних закладів; санітарно-епідеміологічних закладів; діагностичних центрів; медико-соціальних експертних комісій; бюро судово-медичних експертиз.

Запровадження такого виду соціального забезпечення як пенсії за вислугу років головним чином пояснюється специфікою відповідної роботи, професії чи посади, які пов`язані з підвищеними фізичними і емоційними навантаженнями і тривале перебування на яких призводить до інтенсивного зношування людського організму, в наслідок чого працівник втрачає свою професійну працездатність до настання віку, необхідного для призначення пенсії за віком. А подальше використання працівника на такій роботі чи посаді не завжди є доцільним, а інколи і взагалі неможливим і тому виникає необхідність звільнення такого працівника з цієї роботи та компенсувати йому в певній мірі втрачений заробіток у зв`язку з переходом на іншу роботу чи повним припиненням трудової діяльності.

Таким чином, з викладених правових норм вбачається, що встановлення пенсії за вислугу років в певній мірі є пільгою.

Відтак, для набуття особою, яка працювала у сфері охорони здоров`я, права на пенсію за вислугу років необхідною є наявність сукупності умов, а саме: факту роботи на відповідних посадах та у закладах, віднесених до закладів охорони здоров`я, та залишення роботи, яка дає право на таку пенсію.

За позицією відповідача, підставами для відмови пенсійним органом у призначенні позивачу пенсії за вислугу років за ст. 55 Закону № 1788-ХІІ стало те, що заклади в яких працювала позивач у спірні періоди не передбачені Переліком № 909.

Проте з такою позицією суд не погоджується, виходячи з наступного:

У відповідності до ст. 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19 листопада 1992 року № 2801-XII (далі - Закон № 2801-XII), заклад охорони здоров`я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Статтею 17 Закону № 2801-XII (зі змінами, внесеними законами України від 09 квітня 2015 року № 326-VІІІ, від 19 жовтня 2017 року № 2168-VIII) встановлено, що провадження господарської діяльності в сфері охорони здоров`я, яка відповідно до закону підлягає ліцензуванню, дозволяється лише за наявності ліцензії. Держава підтримує господарську діяльність у сфері охорони здоров`я.

Таким чином, законодавець не ставить у залежність статус «заклад охорони здоров`я» до форми власності та організаційно-правової форми юридичної особи. Необхідною умовою є лише наявність ліцензії та професійна діяльність медичних (фармацевтичних) працівників.

Невідповідність назви закладу охорони здоров`я приватної форми власності з назвою такого закладу згідно з Переліком № 909 не змінює визначення даного закладу охорони здоров`я з урахуванням його виду та специфіки діяльності.

У матеріалах справи міститься лист Міністерства охорони здоров`я України від 19.07.2018 №17/17/762/ЗПІ-18/18868 з якого вбачається, що Державне підприємство завод електронних обчислювальних та управляючих машин (код ЄДРПОУ 4312789) дійсно провадило господарську діяльність з медичної практики на підставі ліцензії МОЗ України від 08.06.1998 № 22990-ЮР (термін дії 3 роки). Товариство з обмеженою відповідальністю «Дмитро» (код ЄДРПОУ 25397122) провадило господарську діяльність з медичної практики на підставі ліцензії МОЗ України від 15.03.1999 №26466-ЮР (термін дії 3 роки), копія якої знаходиться в матеріалах справи. Підприємству «Центр соціальної реабілітації інвалідів м. Києва (код ЄДРПОУ 30382690) ліцензія з 18.09.2003 по 18.09.2006 серії АА № 628354 надавалась на провадження господарської діяльності з медичної практики за лікарськими спеціальностями: фізіотерапія, ультразвукова діагностика, терапія, кардіологія, народна та нетрадиційна медицина. Безстрокова ліцензія від 30.01.2012 серії АГ № 597056 надавалась на провадження господарської діяльності з медичної практики за лікарськими спеціальностями: організація і управління охороною здоров`я, кардіологія, фізіотерапія, народна та нетрадиційна медицина, рефлексотерапія та спеціальністю молодших спеціалістів з медичною освітою сестринська справа. Товариству з обмеженою відповідальністю «Доктор Філін» (код ЄДРПОУ - 36484040) видано безстроково ліцензію від 11.05.2010 серії АВ №539367 на провадження господарської діяльності з медичної практики за лікарськими спеціальності: організація і управління охороною здоров`я, ультразвукова діагностика, рентгенологія та спеціальністю молодших спеціалістів з медичною освітою:рентгенологія, копія ліцензії знаходить в матеріалах справи.

Отже, документами, наявними у матеріалах справи, підтверджується статус Державного підприємства заводу електронних обчислювальних та управляючих машин, Товариства з обмеженою відповідальністю «Дмитро», Підприємства «Центр соціальної реабілітації інвалідів м. Києва, Товариства з обмеженою відповідальністю «Доктор Філін» як закладів охорони здоров`я, протягом всіх років роботи органом ліцензування не приймалось рішення щодо анулювання ліцензій, виданих даним організаціям та зауважень щодо їх діяльності не було.

Таким чином, системний аналіз наведених норм, свідчить про те, що особи, які працювали на посаді лікаря, за умови здійснення такої діяльності на основі ліцензій, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років згідно з п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 492/446/15-а та Верховного Суду від 25 вересня 2018 року у справі № 355/632/17.

Як вбачається з матеріалів пенсійної справи, а саме розрахунку стажу, загальний стаж позивача складає 34 р. 10 м. 07 д., з них зараховані відповідачем до спеціального стажу 11 р. 28д.

Відповідно до ст.21 КЗпП України та постанови КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 № 245 працівники підприємств, установ, організацій мають право крім основного трудового договору укладати трудові договори про роботу за сумісництвом. При цьому, таких договорів може бути кілька, тобто працювати за сумісництвом можна не на одному підприємстві.

У відповідності до спільного Наказу № 43 від 28.06.93 року Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства фінансів України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 р. за № 76 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» затверджено Положення «Про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, (підприємця, приватної особи) за наймом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» визначено вичерпний перелік посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Основною умовою призначення пенсії за вислугу років є те, що зайнятість на зазначених у Переліку посадах має бути за основним місцем роботи, а не за сумісництвом.

Виходячи з аналізу правових норм, основною умовою визначення пільгового стажу роботи окрім іншого є те, що зайнятість на зазначених у переліку посадах має бути за основним місцем роботи, робота за сумісництвом не дає права на пенсію за вислугу років.

Крім того, згідно з п.1 роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України № 21 від 31.08.1992 р., особам, які працювали за сумісництвом на роботах, передбачених Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909, період роботи не за основним місцем роботи до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, не зараховується.

Із записів трудової книжки вбачається, що позивач з 01.04.2011р. по 02.01.2012р. працювала на посаді лікаря УЗД у ТОВ «Доктор Філін» за сумісництвом, з 03.01.2012р. по 31.10.2016р. - на постійні основі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на зарахування до спеціального стажу період її роботи з 24.12.1998р. по 07.07.2000р. на посаді лікаря педіатра в державному науково-виробничому підприємстві «Електромаш», з 08.07.2000р. по 29.08.2002р. на посаді лікаря УЗД в ТОВ «Дмитро», з 15.08.2002р. по 01.04.2003р. на посаді лікаря Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів, з 01.04.2003р. по 18.03.2004р. на посаді заступника директора по медичній частині філії «Медичний центр» підприємства «Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва», з 19.03.2004р. по 26.05.2008р. на посаді лікаря, завідуючої відділенням медичного обслуговування і психологічної реабілітації в Київському міському палаці ветеранів, з 02.06.2008р. по 01.12.2011р. на посаді лікаря ультразвукової діагностики у філії «Медичний центр» підприємства «Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва», з 03.01.2012р. по 31.10.2016р. на посаді лікаря УЗД у ТОВ «Доктор Філін».

Крім того, як встановлено судом відповідачем було відмовлено позивачу у призначенні пенсії по вислузі років рішенням від 15.08.2018 № 4135, копія якого додана відповідачем до відзиву на позовну заяву.

Також відповідачем було прийнято відмову у призначенні пенсії по вислузі років у листі від 17.08.2018 № 11558/07. При цьому, обидва рішення містять аналогічні підстави щодо відмови у призначенні пенсії.

Водночас, позивавчем не було заявлено у позові позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення від 15.08.2018 № 4135.

Відповідно до вимог частини другої статті 9 Кодексу адмінітсративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на вказану норму, з метою належного захисту прав позивача, враховуючи, що судом встановлено безпідставність відмови відповідачем позивачу у признавченні пенсії за вислугу років, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та визнання протиправними і скасування рішень від 15.08.2018 № 4135 та 17.08.2018 № 11558/07.

Щодо позовної вимоги позивача зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до статтей 52 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ із дня звернення за такою пенсією - із 06.08.2018 року, суд зазначає наступне:

Відповідно до вимог частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

З матеріалів справи вбачається, що з заявою про призначення пенсії за позивач звернулася 06.08.2018.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, (надалі Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно норм пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

З аналізу наведених норм слідує, що саме на відповідача покладається обов`язок щодо перевірки документів, на підставі яких призначається пенсія.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними.

Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява № 20390/07).

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Отже, оскільки суд дійшов висновку, що рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років від 15.08.2018 № 4135 та 17.08.2018 № 11558/07 є протиправними та підлягають скасуванню, суд не вбачає наявність дискреційних повновжаень у відповідача у даному випадку.

Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до ч.4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки судом у рішенні викладено висновки щодо необхідності зарахування позивачу спеціального стажу, який надає право на пенсію за вислугу років, і відповідач не може діяти в іншій спосіб, аніж шляхом зарахування цього стажу до спеціального стажу, суд вважає за необхідне також вийти за межі позовних вимог з метою відновлення порушених прав позивача та зобов`язати відповідача зарахувати до спеціального стажу позивача період роботи з 24.12.1998р. по 07.07.2000р. на посаді лікаря педіатра в державному науково-виробничому підприємстві «Електромаш», з 08.07.2000р. по 29.08.2002р. на посаді лікаря в ТОВ «Дмитро», з 15.08.2002р. по 01.04.2003р. на посаді лікаря Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів, з 01.04.2003р. по 18.03.2004р. на посаді лікаря-спеціаліста ультразвукової діагностики філії «Медичний центр» підприємства «Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва», з 19.03.2004р. по 26.05.2008р. на посаді лікаря, завідуючої відділенням медичного обслуговування і психологічної реабілітації в Київському міському палаці ветеранів, з 02.06.2008р. по 01.12.2011р. на посаді лікаря ультразвукової діагностики у філії «Медичний центр» підприємства «Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва», з 03.01.2012р. по 31.10.2016р. на посаді лікаря УЗД у ТОВ «Доктор Філін», а також призначити та виплачувати пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 06.08.2018 року.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем за заявлені позовні вимоги немайнового характеру сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. згідно квитанції № 18812307 від 19.12.2018 на суму 704,80 грн., оригінал якої наявний в матеріалах справи.

Таким чином, враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Києво - Святошинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області.

Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати рішення Києво - Святошинсього об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ 41248571, місцезнаходження: 08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Святошинська, 50) від 15.08.2018 № 4135 та від 17.08.2018 № 11558/07 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).

3. Зобов`язати Києво - Святошинсього об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ 41248571, місцезнаходження: 08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Святошинська, 50) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до спеціального стажу періоди роботи з 24.12.1998р. по 07.07.2000р. на посаді лікаря педіатра в державному науково-виробничому підприємстві «Електромаш», з 08.07.2000р. по 29.08.2002р. на посаді лікаря-спеціаліста УЗД в ТОВ «Дмитро», з 15.08.2002р. по 01.04.2003р. на посаді лікаря УЗД Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів, з 01.04.2003р. по 18.03.2004р. на посаді лікаря спеціаліста ультразвукової діагностики філії «Медичний центр» підприємства «Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва», з 19.03.2004р. по 26.05.2008р. на посаді лікаря спеціаліста УЗД, завідуючої відділенням медичного обслуговування і психологічної реабілітації в Київському міському палаці ветеранів, з 02.06.2008р. по 01.12.2011р. на посаді лікаря ультразвукової діагностики у філії «Медичний центр» підприємства «Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва», з 03.01.2012р. по 31.10.2016 р. на посаді лікаря УЗД у ТОВ «Доктор Філін».

4. Зобов`язати Києво - Святошинсього об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ 41248571, місцезнаходження: 08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Святошинська, 50) з 06.08.2018 призначити та виплачувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ((РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Києво-Святошинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ 41248571, місцезнаходження: 08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Святошинська, 50).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.