СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/19570/17

пр. № 2/759/874/19

16 травня 2019 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі:головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Черніченко К.О.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

за участю: представників відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представника відповідача Шопіної Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до Національної академії внутрішніх справ, Міністерства внутрішніх справ України про стягнення розрахунку при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

у грудні 2017 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд надати довідку про розмір середньої зарплати останньої займаної перед звільненням позивача з посади із врахуванням відповідних виплат за вислугу років та звання; виплатити позивачу відповідно до п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 (в редакції чинній на дату звільнення 06.06.1997) грошову допомогу у розмірі 5-місячного грошового забезпечення; виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто 07.06.1997 по день фактичного розрахунку відповідно до вимог ст. 117 Кодексу законі про працю.

07.05.2019 подав уточнення відповідно до яких просив стягнути з Національної академії внутрішніх справ на користь позивача 53,3 розмірі місячної заробітної плати, яка становить 13000 грн 00 коп., що в сумі становитиме 692900 грн 00 коп. (53,3х13000=692900).

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що в період з 01.08.1993 по 06.06.1997 він проходив службу в органах внутрішніх справ, а саме, в Національній академії внутрішніх справ. З 06.06.1997 позивач звільнився за власним бажанням. При звільненні з позивачем не проведено усі належні виплати. При зверненні до відповідача щодо отримання відповідного розрахунку, позивачу надано згоду про виплату належних сум, а саме, грошової компенсації за продовольчі пайки, що відповідачем і було зроблено. Однак, при здійсненні остаточного розрахунку, відповідач не здійснив виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, також не було виплачено грошову допомогу відповідно до п. 10 постанови Кабінету Міністрів України №393, в редакції, чинній на момент звільнення.

Ухвалою суду від 03.01.2018 відкрито провадження у справі (а.с. 9).

Ухвалою суду від 09.10.2018 вирішено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження (а.с. 37).

12.02.1018 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити з підстав необгрунтованості та безпідставності позовних вимог. Зазначив, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Положенням (в редакції, що діяла на момент звільнення позивача) виплата особі рядового і начальницького складу середнього заробітку, передбачена лише за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи. Виплата середнього заробітку в інших випадках не передбачена. При звільненні позивачу виплачено грошову допомогу відповідно до п. 10 постанови Кабінету Міністрів України №393. Тобто, при звільненні з позивачем проведено повний розрахунок відповідно до законодавства (а.с. 13-17).

12.03.2018 позивач подав відповідь на відзив, зазначив, що даний спір не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в судах адміністративної юрисдикції, спірні правовідносини виникли на підставі трудових правовідносин та підлягають розгляду в судах загальної юрисдикції, про що зазначено в ухвалі Окружним адміністративним судом м. Києва від 27.05.2016 за його позовом (а.с. 31-32). Крім того, до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення ст.ст. 116,117 КЗпП України. З порушенням ввимог ст. 117 КЗпП України, позивачу через 1-1,5 місяці після звільнення виплачено кошти. Виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку відповідачем здійснено не було. Додані відповідачем до матеріалів справи документи, не завірені належним чином, зокрема, копія наказу від 04.05.1997, а тому, на думку позивача, не має значення для розгляду справи (а.с. 27-30).

Позивач у судове засідання не з`явився, про слухання справи повідомлений належним чином, подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, зазначивши, що позовні вимоги викладені у позовній заяві з урахуванням позовних вимог викладених в уточненому розрахунку від 06.05.2019 підтримує у повному обсязі (а.с. 82).

Представники відповідача Національної академії внутрішніх справ у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, просили закрити провадження на підставі того, що вказаний позов не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а також з підстав того, що пройшов строк позовної давності, а саме двадцять років.

Представник відповідача Міністерства внутрішніх справ України у судовому засіданні заперечувала, просила відмовити оскільки позивачем пред`явлено позов до неналежного відповідача, отак як на МВС України не може бути покладено обов`язку щодо здійснення будь-яких виплат чи здійснення інших дій на користь позивача, оскільки не порушувало законних прав та інтересів ОСОБА_1 , а також позивач не перебував у трудових відносинах з МВС України (а.с. 68, 69). Разом з тим представником було підтримано позицію представників відповідача Національної академії внутрішніх справ, а тому просила відмовити.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що з 01.08.1993 ОСОБА_1 відповідно до наказу №330 від 30.07.1993, розпочав проходити службу в органах внутрішніх справ (Національна академія внутрішніх справ України), що підтверджується відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.08.1986 (а.с. 4).

Наказом ректора Національної академії внутрішніх справ України №250 від 04.05.1997 ОСОБА_1 оголошено сувору догану за невихід на роботу без поважних причин протягом18 днів. За період з 29.04.1997 по 17.05.1997 здійснено невиплату грошового утримання, позбавлено премії за травень місяць (а.с. 19).

Витягом з наказу Національної академії внутрішніх справ України №96о/с від 06.06.1997 позивача звільнено в запас Збройних Сил України за власним бажанням. Вислуга років на день звільнення складає 05 р. 11 міс. 04 дн. (а.с. 20).

11.06.1997 позивач звернувся до ректора Національної академії внутрішніх справ України із заявою про виплату остаточного розрахунку, що складається із заробітної плати за червень місяць по день фактичного розрахунку, грошової компенсації за продовольчі пайки з жовтня 1996 р. по даний час, п`ятикратного місячного утримання відповідно до п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992, виплату вихідної допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП (а.с. 5).

17.07.1997 відповідач листом запропонував позивачу з`явитись до академії для отримання остаточного грошового розрахунку (а.с. 6).

Відповідно до розрахункового листа №10422 позивач отримав 03.07.1997 кошти в розмірі 119 грн. 05 коп. та одноразову допомогу в розмірі 162 грн. 00 коп. від 21.07.1997 (а.с. 21).

Відповідно до табельного листа за 1997, ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію, що складається з посадового окладу (392 грн. 46 коп.), окладу за званням (230 грн. 86 коп.), вислуги років (62 грн. 33 коп.), пайкових (184 грн. 04 грн.), одноразової допомоги (162 грн. 00 коп.), щомісячної надбавки за інтенсивність від окладу 50% (98 грн. 11 коп.), премії атестованим (186 грн. 30 коп.), матеріальної допомоги (144 грн. 20 коп.), разом нараховано 1460 грн. 20 коп. (а.с. 22).

Позивач просить стягнути з відповідача грошову допомогу у розмірі 3,8 місячного грошового забезпечення, виходячи із середньої заробітної плати за 2018 р. відповідно до п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 (в редакції чинній на дату звільнення 06.06.1997), середній заробіток.

Пунктом 10 Постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 (в редакції, чинній на дату звільнення 06.06.1997) «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей» визначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні з військової служби або з органів внутрішніх справ виплачується грошова допомога у розмірі 5-місячного грошового забезпечення.

МВС України своїм спеціальним Роз`ясненням від 17.12.1996 № 6993/Тр «Про порядок виплати грошової допомоги при звільненні» установив, що одноразова грошова допомога особам рядового і начальницького складу ОВС при звільненні їх зі служби за віком, хворобою, скороченню штатів без права виходу на пенсію виплачується в розмірі 5-ти місячного грошового забезпечення, а особам, звільненим за власним бажанням, по службовій невідповідності без права на пенсію, вихідну допомогу виплачується в наступному розмірі: при вислузі років менше 4 років - 0,5 місячного посадового окладу й окладу за спеціальним званням; при вислузі 4 роки - місячного посадового окладу і окладу за спеціальним званням; за кожний рік вислуги понад 4-х років - грошова допомога збільшувалася на 1/5 місячного посадового окладу і окладу за спеціальним званням.

Матеріалами справи встановлено, що розрахунок одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як такому, що звільнений за власним бажанням, проведено відповідно до вказівки МВС України №6993/ТР, а саме: за кожний рік вислуги понад 4-х років грошова допомога збільшується на 1/5 місячного посадового окладу і окладу за спеціальним званням (а.с.21).

З наведеного вбачається, що відповідач діяв відповідно до вимог діючого законодавства на момент звільнення позивача, у спосіб та в межах наданих йому законом повноважень. Додаткове стягнення грошової допомоги відповідно до п.10 Постанови КМУ від 17.07.1992 від 17.07.1992 №393 законодавством не передбачено, позивач отримав виплату за вказаним нормативно-правовим актом.

Як передбачено ч. 1 ст. 94 КЗпП України, так і ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у ч. 1 ст. 94 КЗпП України, так і ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення працівника виплатити всі належні йому суми, та про нараховані суми письмово повідомити працівника перед їх виплатою.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При невиконанні цього обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Саме роботодавець зобов`язаний довести відсутність його вини у не здійсненні розрахунку зі звільненою особою вчасно.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Згідно рішення Конституційного Суду України №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку із статтями 117, 237-1 КЗпП України за статтею 47 КЗпП України в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду № 61-590св17 від 16.01.2018.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що до правовідносин, які виникли між сторонами по справі про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинен застосовуватись тримісячний строк для звернення до суду з такими вимогами і обчислення такого тримісячного строку має здійснюватись з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Оскільки позивача 06.06.1997 звільнено в запас Збройних Сил України за власним бажанням, на кінець липня-початок серпня 1997 р. працівник дізнався, що йому не було виплачено середнього заробітку за весь час затримки, то саме перебіг тримісячного строку почався з наступного дня, а закінчення тримісячного терміну завершилось в листопаді 1997. Позивач звернувся до суду з даною позовною лише у грудні 2017, тобто більше ніж через 10 років після закінчення тримісячного терміну, з чого вбачається пропуск тримісячного строку позовної давності з даних правовідносин.

Правила про позовну давність застосовуються судом винятково за клопотанням сторони відповідно до ст. 267 ЦК України, тоді як строки звернення до суду в законодавстві про працю суд може з власної ініціативи їх застосувати, обговоривши питання про поважність (неповажність) причин їх пропуску - про що позивачем не заявлялось. Представником відповідача заявлено клопотання про застосування строку позовної позовної давності. Тому з врахуванням того, що позивачем ОСОБА_1 пропущено, передбачений ст.233КЗпП України тримісячний строк звернення до суду за вирішенням питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку що позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.У зв`язку з тим, що суд дійшов ґрунтовного висновку про відмову у задоволенні позову, судом не вбачається підстав для відшкодування судового збору.

У зв`язку з тим, що суд дійшов ґрунтовного висновку про відмову у задоволенні позову, судом не вбачається підстав для відшкодування судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 94, 116,117, 233 КЗпП України, ст. 267 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Національної академії внутрішніх справ, Міністерства внутрішніх справ України про стягнення розрахунку при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В. Ул`яновська

Повний текст судового рішення складено 17.05.2019.