ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua
___________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"08" травня 2019 р. Cправа № 902/761/18
Господарський суд Вінницької області у складі судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Фермерського господарства "Агро-Вдалий", с.Білоусівка Тульчинського району Вінницької області
до Фізичної особи-підприємця Олійчук Світлани Семенівни, м.Ладижин Вінницької області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Білоусівська сільська рада Тульчинського району Вінницької області
про стягнення 614833,73 грн збитків, спричинених самовільним зайняттям земельної ділянки
представники сторін:
позивача - Семенюк Віталія В`ячеславовича - керівник;
відповідача: ОСОБА_1 , паспорт;
представника відповідача: Голубенка Олександра Володимировича, ордер серії ВН№100857 від 18.02.2019;
третя особа правом участі в судовому засіданні не скористалась
В С Т А Н О В И В :
До Господарського суду Вінницької області 27.11.2018 надійшла позовна заява Фермерського господарства "Агро-Вдалий" про стягнення з Фізичної особи-підприємця Олійчук Світлани Семенівни 614833,73 грн збитків, спричинених самовільним зайняттям земельної ділянки, які включають: 589213,33 грн - упущеної вигоди; 20755,09 грн - орендної плати; 4865,31 грн - земельного податку.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає про укладення ним на початку грудня 2017 року 19 договорів оренди (строком від 10 до 49 років) з власниками земельних ділянок, які розташовані на території Білоусівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області для вирощування соняшника, посів якого було заплановано здійснити на початку весни. Разом з тим, позивач не зміг здійснити посів врожаю соняшника та виручити з його продажу 589213,33 грн, у зв`язку із самовільним використанням відповідачем земельних ділянок в період з грудня 2017 по 20.07.2018, речові права на які належать позивачу. А саме, відповідачем 01.08.2017 було здійснено посів озимого ріпаку на площі 20,0 га. Вказані дії відповідача спричинили позивачу збитки у розмірі 614833,73 грн, які включають: 589213,33 грн -упущеної вигоди; 20755,09 грн - орендної плати за землю; 4865,31 грн - земельного податку.
Ухвалою суду від 03.12.2018 постановлено відкрити провадження у справі №902/761/18, її розгляд справи здійснити за правилами загального позовного провадження.
26.01.2018 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній вказує на відсутність підстав для задоволення позову та, поміж іншого, зазначає про використання земельної ділянки, яка є предметом судового дослідження, на підставі Тимчасової угоди про добровільну сплату за фактичне користування земельною ділянкою № 84 від 09.02.2017, укладеної з Білосівською сільською радою, відповідно до рішення Білоусівської сільської ради №134 від 09.02.2017. При цьому, відповідач зауважує, що позивач отримав в оренду вказану земельну ділянку в грудні 2017, тоді як оброблення та посів ріпаком було здійснено відповідачем влітку 2017 року. Окрім того, відповідач зазначає, що позивач не заперечував проти прохання відповідача надати йому можливість зібрати врожай, яке викладено у листі №1 від 12.02.2018, та не виставляв вимоги про звільнення земельної ділянки, в т.ч. шляхом звернення до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Щодо вимоги позивача про відшкодування зобов`язання зі сплати орендної плати за землю та відшкодування зобов`язання з земельного податку перед державою, відповідач зазначає про виплату власникам земельних ділянок орендної плати в розмірі 64800 грн, сплату ПДФО в розмірі 14489,46 та військового збору у розмірі 1539,84 грн.
Вказаний відзив відповідач 11.02.2019 доповнив шляхом подачі відповідного пояснення. Так, останній зазначає про ведення переписки з колишнім головою Білоусівської сільської ради, яка тривала з липня по грудень 2017 року. Так, із змісту наявних листів слідує, що останнім було повідомлено відповідача, що земельна ділянка, яка перебуває у його користуванні на підставі рішення сільської ради та тимчасової угоди, не розподілена, не приватизована та не передана у власність громадян. При цьому, навіть після того, як земельна ділянка була розпайована між громадянами у листопаді 2017 та передана в оренду позивачу, колишній сільській голова ОСОБА_2 , листом повідомив відповідача, що питання про передачу ФОП Олійчук С.С. в користування земельної ділянки буде вирішуватися на сесії в 2018 році.
04.03.2019 від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких останній зазначає про допущення помилки позивачем в розрахунку заявлених до стягнення сум орендної плати та податку, яка за період з грудня 2017 по липень 2018 відносно орендної плати складає 17521,00 грн та за період з січня 2017 по липень 2018 відносно податку становить 3003,00 грн. Окрім того, відповідач зауважує про відсутність доказів сплати позивачем вказаних платежів. Водночас, останній зазначає, що збитки у вигляді зобов`язання зі сплати орендної плати та єдиного податку не визнає, оскільки фактично такі збитки позивачу не завдавав та винним в цьому себе не вважає.
Ухвалою суду від 04.03.2019 постановлено закрити підготовче провадження у справі №902/761/18 та призначити справу для судового розгляду по суті.
В ході судового розгляду справи судом оголошувалися перерви, з метою надання сторонам можливості реалізувати надані їм Господарським процесуальним кодексом України права. Востаннє, 02.05.2019, за клопотанням керівника фермерського господарства "Агро-Вдалий" Семенюка В.В., з метою забезпечення участі адвоката позивача в судовому засіданні, судом була оголошена перерва до 07.05.2019.
На визначену судом дату (07.05.2019) з`явились представники обох сторін. Під час судового засідання представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити, натомість представник відповідача проти позовних вимог заперечив.
Під час судового засідання 07.05.2019 судом оголошено про вихід суду до нарадчої кімнати для ухвалення рішення та про проголошення його вступної та резолютивної частини 08.05.2019.
На оголошення вступної та резолютивної частин рішення суду представники сторін не з`явились.
Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
Рішенням Білоусівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області №l34 від 09.02.2017 "погоджено надання земельної ділянки з земель запасу за межами населеного пункту с. Білоусівка загальною площею 20 га, в т.ч. 20 га пасовища, в тимчасове користування на умовах оренди на 11 місяців гр. ОСОБА_1 " Окрім того, вирішено гр. ОСОБА_1 "укласти договір оренди на право користування земельною ділянкою на території Білоусівської сільської ради за межами населеного пункту с.Білоусівка загальною площею 20 га" (а.с.49-50, т.2).
На підставі вказаного Рішення між Білоусівською сільською радою (далі по тексту - розпорядник земель села) та ОСОБА_1 (далі по тексту - фактичний землекористувач, відповідач) було укладено Тимчасову угоду про добровільну сплату за фактичне користування земельною ділянкою №84 від 09.02.2017 (а.с. 51-52, т.2).
Згідно п.1 Угоди, розпорядник земель села надає, а фактичний землекористувач добровільно сплачує за фактичне користування земельною ділянкою, яка розташована за адресою с.Білоусівка, загальною площею 20,0 га, цільове призначення якої 20,0 га пасовище.
Дана Угода укладена на термін до держаної реєстрації договору оренди землі або Державного акта на право власності на земельну ділянку (п.7.1 Угоди).
Водночас, слід зазначити, що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не внесено запис про вказаний правочин.
Згідно Акту про передачу та прийом земельної ділянки в оренду від 09.02.2017, Білоусівська сільська рада передала земельну ділянку із земель запасу Білоусівської сільської ради площею 20,0 га, в т.ч. 20,0 га за межами населеного пункту, а орендар гр. ОСОБА_1 прийняла земельну ділянку на підставі рішення 13 сесії, 7 скликання Білоусівської сільської ради №134 від 09.02.2017 (а.с.53, т.2).
17.07.2017 Білоусівська сільська рада звернулась до ОСОБА_1 із заявою №104 від 17.07.2017, в якій повідомила, що на земельну ділянку площею 21.1854, яку орендує остання, на підставі тимчасової угоди на 2017, виготовлена технічна документація (витяги) для ведення ОСГ. Власники земельних ділянок бажають самостійні її обробляти, у зв`язку із чим Білоусівська сільська рада просить після збору врожаю 2017 не проводити ніяких сільськогосподарських робіт на даній земельній ділянці (а.с.146, т.2).
20.07.2017 відповідач направив на адресу Виконавчого комітету Білоусівської сільської ради запит на отримання публічної інформації від 20.07.2017, в якому просить надати інформацію, в якому періоді та ким набуті у власність земельні ділянки загальною площею 21,1854 га (відповідно до листа від Білоусівської сільської ради до ОСОБА_1 за №104 від 17.07.2017), які розташовані на території Білоусівської сільської ради (а.с.148, т.2).
У відповідь на вказаний запит, листом №105 від 20.07.2017, за підписом землевпорядника сільської ради, повідомлено, що земельна ділянка площею 21,1854 га нікому не наділялася в приватну власність, ніким не отримувалась (а.с.108, т.2).
Із врахуванням вказаних відомостей, відповідач відреагував на заяву Білоусівської сільської ради №104 від 17.07.2017, листом №5 від 20.07.2017, в якому зазначив, що станом на 19.07.2019 в Публічній кадастровій карті України дана земельна ділянка значиться з кадастровим номером НОМЕР_1, тип власності - не визначено, цільове призначення: 01 (землі сільськогосподарського призначення), площею - 21.1854 га. Таким чином, земельна ділянка є цілим масивом та не передана у приватну власність, у зв`язку із чим, обумовлений сторонами термін укладення Тимчасової угоди не закінчився (а.с.147, т.2).
При цьому, варто відзначити, що Білоусівська сільська рада в листі №107 від 24.07.2017 надала ОСОБА_1 інформацію, що на даний час земельна ділянка не перебуває у власності та користуванні відповідно публічної кадастрової карти та належить до земель державної власності сільськогосподарського призначення (а.с.150, т.2).
01.08.2017 ОСОБА_1 обробила та засіяла земельну ділянку (яка є предметом судового дослідження) ріпаком.
В подальшому, листом №157 від 07.08.2017 Білоусівська сільська рада звернулась до ОСОБА_1 в якому зазначила, що у разі наявності наміру продовжувати співпрацю з Білоусівською сільською радою в 2018 році необхідно буде передати земельну ділянку по акту, подати документи для розгляду і винесення рішення на сесії Білоусівської сільської ради про подальшу співпрацю (а.с.151, т.2).
На вказаний лист, відповідач надіслав відповідь №9 від 09.11.2017 адресовану сесії Білоусівської сільської ради з проханням продовжити співпрацю у 2018 році, а саме продовжити термін дії соціальної угоди на один рік або до отримання документів, що підтверджують право власності на земельні ділянки, але не раніше чим до закінчення збору врожаю 2018. При цьому, ФОП Олійчук повідомила про те, що на даному полі знаходиться незавершене виробництво - посів озимого ріпаку (а.с.152, т.2).
У відповідь на лист №9 від 09.11.2017, Білоусівська сільська рада повідомила, що розгляд надання в оренду земельної ділянки з земель запасу 20 га буде розглядатися в 2018 (а.с.153, т.2).
Водночас, як слідує з матеріалів справи, 09.10.2017 Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області видано накази, відповідно до яких, затверджено розроблені проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Білоусівської сільської ради та надано їх у власність фізичним особам.
Відповідні відомості 30.11.2017 та 01.12.2017 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно земельних ділянок, які в сукупності становлять земельну ділянку, що є предметом судового дослідження.
В подальшому, 04.12.2017 та 06.12.2017, фермерським господарством "Агро-Вдалий" з власниками земельних ділянок укладено договори оренди, про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до п.1.1 Договору власник земельної ділянки надає в користування землекористувачу, а землекористувач приймає строкове платне користування земельну ділянку, розташовану за адресою або на території Білоусівської сільської ради.
Цільове призначення земельної ділянки: землі сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства (п.1.2 Договору).
Листом №1 від 12.02.2018 ФОП Олійчук С.С. повідомила голову ФГ "Агро-Вдалий", що на даний час на земельних ділянках, які набуті останнім у тимчасове користування на правах оренди, 01.08.2017 було здійснено посів озимого ріпаку, на що понесені фінансові витрати. Таким чином, станом на 12.02.2018 на вказаних земельних ділянках знаходиться незавершене виробництво, у зв`язку із чим відповідач просить до збору урожаю 2018 не наносити шкоди посівам та надати можливість зібрати врожай. При цьому, останній зобов`язується звільнити земельні ділянки до 20.07.2018, виплатити орендну плату власникам земельних ділянок та провести розрахунок по податках з бюджетом. Окрім того, просить в 10-денний термін направити відповідь на дане звернення.
09.09.2018 позивач на вказаний лист надіслав відповідь, в якій зазначив, що станом на день її складання земельні ділянки звільнені і врожай зібрано, тому просить відшкодувати витрати, зумовлені неможливістю використовувати землі в період з грудня 2017 по 20.07.2018, зокрема: понесені витрати з орендної плати за вказаний період у розмірі 15364,16 грн; понесені витрати з земельного податку у розмірі 3496 грн; витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10000 грн; упущену вигоду у розмірі 611312 грн.
18.09.2018 відповідач надав відповідь №8, в якій зазначив, що при пред`явленні доказів понесення позивачем витрат на орендну плату та земельний податок, відповідачем буде вжито заходи до їх відшкодування. Водночас щодо нарахованої суми адвокатських витрат та упущеної вигоди відповідач заперечує з підстав, наведених у листі.
Таким чином, з метою визначення суми понесених позивачем збитків, у вигляді упущеної вигоди, зумовлених неможливістю використовувати належну йому земельну ділянку, останній звернувся до експертної установи (Вінницьке відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз) для отримання відповідного висновку.
Так, відповідно до висновку судового експерта №6008/18-21 від 20.11.2018 кількість соняшника, яку було зібрано в вересні 2018 року з поля площею 19,4357 на, яка знаходиться на території Білоусівської сільської ради, за межами села, могла складати 66,08 тон. Ринкова вартість зібраного врожаю соняшника на ринку України, станом на 07.09.2018, могла складати 589213,33 грн. Розмір матеріальних збитків (шкоди), завданий ФГ "Агро-Вдалий" в результаті самовільного зайняття земельної ділянки ФОП Олійчук С.С. може складати 589213,33 без ПДВ.
Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом про стягнення збитків за самовільне використання відповідачем земельних ділянок в період з грудня 2017 по 20.07.2018, речові права на які належать позивачу.
З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов наступних висновків.
За змістом статей 15 та 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Зазначена норма кореспондується з положеннями статей 224, 225 Господарського кодексу України, за змістом яких учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельними кодексом України.
Згідно зі статтею 211 Земельного кодексу України, за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.
За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Так, в ході судового розгляду справи судом встановлено, що відповідач, як підставу використання земельної ділянки під здійснення у 2017 посіву, визначає Тимчасову угоду про добровільну сплату за фактичне користування земельною ділянкою №84 від 09.02.2017 укладену між Білоусівською сільською радою, на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування № l34 від 09.02.2017 року.
Поряд з цим, як встановлено у частині 2 статті 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України), а згідно зі статтею 126 того ж Кодексу право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Разом з тим, в порушення наведених норм Кодексу, тимчасову угоду на використання земельної ділянки відповідачем, у визначений законом спосіб, не зареєстровано.
Таким чином, відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів.
Даний висновок суду узгоджується із встановленими обставинами справи під час адміністративного провадження по справі №148/2028/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокодастру у Вінницькій області, державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницької області Гонька Романа Володимировича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, згідно якої ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.53-1 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн.
Рішенням від 14.08.2018 Тульчинського районного суду Вінницької області вказаний позов задоволено та вирішено скасувати постанову державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницької області Гонька Романа Володимировича від 01.11.2017 №194 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170 грн. за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ст.53-1 КУпАП. Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.53-1 КУпАП закрити. Вказане рішення постановою апеляційної інстанції від 18 квітня 2018 року залишено без змін.
Так, в ході судового розгляду вказаної справи, районним судом, поміж іншого, встановлено, що на момент складення протоколу та винесення постанови відносно ОСОБА_1 , існувало відповідне рішення органу місцевого самоврядування про передачу їй вищевказаної земельної ділянки у користування (оренду). В свою чергу, суд зазначив, що наявність рішення органу місцевого самоврядування про передачу у користування (оренду) земельної ділянки не надають права на використання земельної ділянки. А тому, відповідно, дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки без правовстановлюючого документа, зареєстрованого в установленому порядку, але за наявності рішення органу місцевого самоврядування про передачу у користування (оренду) земельної ділянки, не можуть бути кваліфіковані як "самовільне зайняття земельної ділянки". Вчинення таких дій є "використанням земельної ділянки без правовстановлюючого документа". В зв`язку з цим, дії ОСОБА_1 в даному випадку державним інспектором кваліфіковано невірно, а тому в її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.53-1КУпАП, що в свою чергу є підставою для закриття справи.
Враховуючи викладене, судом встановлено наявність протиправної поведінки відповідача, яка виражена у використанні земельної ділянки під посів озимого ріпаку в 2017 році без законних на те підстав.
Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного Кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (пункт «д» частини 1 статті 156 ЗК України).
За змістом статті 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року №284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.
Разом із тим відповідно до частини 1 статті 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
За змістом ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, у тому числі щодо відшкодування особі збитків (шкоди), є зобов`язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди (позадоговірна шкода).
Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначені ст.1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За загальними правилами під шкодою розуміється зменшення або втрата певного майнового блага, зокрема зменшення або втрата майна потерпілого, що тягне за собою виникнення майнової шкоди.
У названій статті міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, спричинену майну, та підстави його виникнення.
Позадоговірна (деліктна) відповідальність, яка є видом цивільно-правової відповідальності, настає при існуванні складу правопорушення, що включає такі елементи, як: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.
В якості доказів на підтвердження розміру можливої отриманої вигоди при використанні земельних ділянок, які є предметом судового дослідження, ФГ "Агро-Вдалий" надає висновок судового експерта №6008/18-21 від 20.11.2018, відповідно до якого, кількість соняшника, яку було зібрано в вересні 2018 року з поля площею 19,4357 на, яка знаходиться на території Білоусівської сільської ради, за межами села, могла складати 66,08 тон. Ринкова вартість зібраного врожаю соняшника на ринку України, станом на 07.09.2018, могла складати 589213,33 грн. Розмір матеріальних збитків (шкоди), завданий ФГ "Агро-Вдалий" в результаті самовільного зайняття земельної ділянки ФОП Олійчук С.С. може складати 589213,33 без ПДВ.
Дослідивши наданий експертний висновок, судом встановлено, що позивачем при визначенні розміру можливої упущеної вигоди не враховано положення ч.1 ст.142 ГК України та не виключено валові витрати та суми амортизаційних відрахувань.
Таким чином, позивачем не визначено в установленому порядку розмір збитків (упущеної вигоди).
При цьому, слід зазначити, що вказаний висновок суду ґрунтується на положеннях ст.14 ГПК України, відповідно до яких, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Також, слід зазначити, що неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09.12.2014 у справі № 5023/4983/12).
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
При цьому, наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.
Крім того, необхідно враховувати, що у ринкових відносинах на рішення того чи іншого покупця щодо вибору продавця товарів, робіт, послуг, впливає значна кількість факторів, як і сама кількість покупців та їх потреба у відповідному обсязі товарів, робіт, послуг, у кожний окремий період є змінною величиною та залежить від різних чинників.
Зокрема, основними факторами, що впливають на попит, є: ціни на товари та послуги; доходи споживачів; ціни на товари-замінники; сезонність; зміна смаку споживачів; кількість споживачів; очікування споживачів; зміна потреб і моди; реклама.
Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу; при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.
Для прийняття рішення про повне відшкодування упущеної вигоди протиправні дії відповідача мають бути єдиною і достатньою причиною неотримання позивачем доходу, на одержання якого позивач мав реальні підстави розраховувати.
Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення. (Дана правової позиції викладена Вищим господарським судом України у постанові №33/230-07 від 20.03.2008).
Водночас, сума збитків, яку позивач просить стягнути, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання доходу позивачем, тоді як теоретична можливість одержання доходів не може бути підставою для стягнення збитків чи майнової шкоди.
Окрім того, слід зазначити, що судовим експертом при визначенні розміру упущеної вигоди, на замовлення позивача, було здійснено розрахунки виходячи із вартості та показників врожайності сільськогосподарської культури - соняшника. Натомість в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували намір позивача вирощувати саме цю сільськогосподарську культуру, зокрема: план посівної, закупівлі насіння, договори на реалізацію майбутнього врожаю, тощо.
Також, варто відзначити, що позивачем до матеріалів справи не надано доказів того, що відповідач чинив перешкоди у використанні земельної ділянки, яка є предметом судового дослідження, як також не надано докази вжиття заходів, направлених на звільнення земельної ділянки (відповідної вимоги зверненої до відповідача, тощо).
Натомість, як зазначалось раніше, в матеріалах справи наявний лист відповідача №1 від 12.02.2018, який адресований голові ФГ "Агро-Вдалий" з проханням надати можливість зібрати врожай із земельних ділянок, які набуті останнім у тимчасове користування на правах оренди. При цьому, ФОП Олійчук С . С . повідомляє про забов`язання звільнити земельні ділянки до 20.07.2018, виплатити орендну плату власникам земельних ділянок та провести розрахунок по податках з бюджетом. Окрім того, просить в 10-денний термін направити відповідь на дане звернення.
Варто відзначити, що в тексті даного листа відповідач не порушує питання про зобов`язання щодо відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.
Позивач відреагував на вказаний лист відповідача, лише після збору останнім врожаю, 09.09.2018, з проханням відшкодувати витрати, зумовлені неможливістю використовувати землі в період з грудня 2017 по 20.07.2018, зокрема: понесені витрати з орендної плати за вказаний період у розмірі 15364,16 грн; понесені витрати з земельного податку у розмірі 3496 грн; витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10000 грн; упущену вигоду у розмірі 611312 грн.
Таким чином, позивачем не надано доказів, що дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Відтак, попри встановлений факт протиправного використання земельних ділянок з боку відповідача, суд вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами реальність упущеної вигоди, що не одержані доходи не є абстрактними і могли бути реально отримані позивачем на ту суму, яка ним заявлена.
Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 589213,33 грн.
Судом також розглянуто вимогу позивача про стягнення з відповідача орендної плати за землю перед власниками землі у розмірі 20755,09 грн.
Так, в матеріалах справи наявні 19 договорів оренди землі, укладені між фізичними особами (далі по тексту також - власники) та фермерським господарством "Агро-Вдалий" (далі по тексту також - землекористувач, позивач) (том1, а.с.89 - 231).
Відповідно до п.1.1 Договорів власник надає в користування землекористувачу, а землекористувач приймає строкове платне користування земельну ділянку, розташовану за адресою або на території Білоусівської сільської ради.
Пунктом 3.2 Договору визначено, що орендна плата вноситься один раз на рік не пізніше 31 грудня поточного року. Виплата орендної плати здійснюється шляхом видачі готівкових коштів або шляхом здійснення безготівкового грошового переказу на поштову адресу або банківський рахунок орендодавця, вказаний в його заяві.
Щодо розміру орендної плати слід зазначити, що відносно 15 договорів розрахунок здійснюється із застосування 3% ставки по відношенні до нормативної грошової оцінки, тоді як, відносно 4 договорів застосовується 8 % ставка.
Таким чином, згідно п.3.1. Договору та наданого позивачем розрахунку, розмір орендної плати за 8 місяців, за період з грудня 2017 по 20.07.2018 складає 20755,09 грн. з терміном оплати по 31.12.2018.
З викладеного слідує, що на момент розгляду даної справи, момент сплати орендної сплати настав, у зв`язку із чим, вказані витрати підпадають під правове визначення в даній справі, як реальні збитки у вигляді втрати, яку особа зазнала.
Водночас позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували сплату ним орендної плати, що в свою чергу дає підстави вважати, що останнім не понесені відповідні витрати та, відповідно, збитки.
Таким чином, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення орендної плати в розмірі 20755,09 грн, у зв`язку із недоведенням позивачем обставини їх понесення.
Щодо нарахованої до стягнення 4865,31 грн земельного податку суд зазначає наступне.
В силу статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).
З наведеного слідує, що належним суб`єктом плати за землю, яка є предметом судового дослідження, у формі земельного податку є позивач - ФГ "Агро-Вдалий".
Таким чином, надані представником відповідача докази сплати земельного податку не можуть підтверджувати належність виконання обов`язку щодо сплати земельного податку за вказані земельні ділянки.
При цьому, суд враховує, що із змісту довідки, виданої Головним управлінням ДФС у Вінницькій області, станом на 22.01.2019 у ФГ "Агро-Вдалий" немає податкового боргу, що підтверджує виконання останнім обов`язку по сплаті податку на землю.
Таким чином, враховуючи, встановлену обставину використання відповідачем земельної ділянки, яка перебуває на праві користування у позивача, суд вважає, що податок на землю, який за своєю суттю є платежем за використання земельної ділянки, підлягає стягненню з відповідача.
Враховуючи викладене, позов в частині стягнення відшкодування земельного податку у розмірі 4865,31 грн підлягає задоволенню.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, позивачем при зверненні до суду з даним позовом не доведено повного складу цивільного правопорушення в діях відповідача, а саме визначення в установленому порядку розміру збитків (упущеної вигоди) та його доведення, у зв`язку з чим, позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Олійчук Світлани Семенівни ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь Фермерського господарства "Агро-Вдалий" (вул.Гагаріна, буд.12, с.Білоусівка, Тульчинський район, Вінницька область, 23663, код ЄДРПОУ 39283224) відшкодування земельного податку в розмірі 4865,31 грн; 72,98 грн - відшкодування судового збору.
3. В позові в частині стягнення 589213,33 грн - упущеної вигоди та 20755,09 грн -орендної плати відмовити.
4. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 17 травня 2019 р.
Суддя Нешик О.С.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - Фермерське господарство "Агро-Вдалий", вул.Гагаріна, буд.12, с.Білоусівка, Тульчинський район, Вінницька область, 23663;
3 - Фізична особа-підприємець Олійчук Світлана Семенівна, АДРЕСА_1 ;
4 - Білоусівській сільській раді, вул.Леніна, 70, с.Білоусівка, Тульчинський р-н, Вінницька обл., 23663
