П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 9901/778/18

Провадження № 11-1534заі18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Орєшко Ю. О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_3 ,

представник позивача - ОСОБА_7.,

представник відповідача - Склярук Ю. В.,

розглянула в судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року (судді Данилевич Н. А., Бевзенко В. М., Білоус О. В., Желтобрюх І. Л., Смокович М. І.) у справі № 9901/778/18 за позовом ОСОБА_3 до ВРП про визнання протиправним і скасування рішення та

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 21 серпня 2018 року № 2692/0/15-18 про відмову ОСОБА_3 у звільненні з посади судді Господарського суду Харківської області у відставку та зобов'язати ВРП повторно розглянути заяву позивача від 01 серпня 2018 року про звільнення його з посади судді Господарського суду Харківської області у відставку з урахуванням висновків Верховного Суду в цій справі.

На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив, що з січня 2003 року він працював на посаді судді Господарського суду Харківської області, а Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 2008 року № 261-VI обраний суддею безстроково. 01 серпня 2018 року він звернувся до ВРП із заявою про звільнення його з посади судді Господарського суду Харківської області у відставку. Проте 21 серпня 2018 року ВРП прийняла рішення № 2692/0/15-18 про відмову йому у звільненні з посади судді Господарського суду Харківської області у відставку. На думку позивача, вказане рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 11 грудня 2018 року адміністративний позов задовольнив.

Не погодившись з постановленим у справі судовим рішенням, ВРП в апеляційній скарзі зазначила, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду неповно дослідив докази та обставини у справі, неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим прийняв незаконне рішення. На думку скаржника, до стажу роботи, що дає право на відставку судді, підлягає зарахуванню половина строку навчання в тих вищих юридичних навчальних закладах, які за змістом, обсягом та рівнем знань забезпечують надання повної вищої юридичної освіти, тобто у цьому випадку половина строку навчання у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого із серпня 1994 року по червень 1999 року. Оскільки після закінчення вказаної академії позивач отримав повну вищу юридичну освіту, диплом спеціаліста за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста, що дало йому право бути призначеним на посаду судді відповідно до статті 7 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-XII), то період навчання ОСОБА_3 на денній формі факультету підготовки професійних суддів у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого з вересня 2001 року по червень 2002 року при здобутті освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» не підлягає зарахуванню до стажу роботи, що дає право на відставку судді. Скаржник також зазначив, що: звільнення судді з посади є виключними дискреційними повноваженнями ВРП; члени ВРП у своїй діяльності є незалежними від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання; приймаючи оскаржуване рішення, ВРП діяла виключно на підставі законодавства, реалізуючи свої дискреційні повноваження, жодних порушень норм чинного законодавства відповідач не допустив. Крім того, прийняття ВРП оскаржуваного рішення не спричинило настання для позивача стійких негативних наслідків, ОСОБА_3 не позбавлений права звернутися до ВРП із заявою про звільнення його з посади судді у відставку за умови спливу часу, необхідного для прийняття уповноваженим органом такого рішення. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржуване рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з викладених у ній підстав.

Позивач та його представник просили залишити оскаржуване судове рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представника відповідача, позивача та його представника, перевіривши матеріали справи й наведені в апеляційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.

Суд першої інстанції установив, що Указом Президента України від 09 січня 2003 року № 13/2003 ОСОБА_3 призначено на посаду судді Джанкойського міського суду Автономної Республіки Крим строком на п'ять років (а. с. 29, 30).

Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 2008 року № 261-VI ОСОБА_3 обрано на посаду судді місцевого Господарського суду Харківської області безстроково (а. с. 31-37).

03 серпня 2018 року до ВРП надійшла заява ОСОБА_3 від 01 серпня 2018 року разом з додатками про звільнення його з посади судді у відставку відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України (а. с. 67-103).

06 серпня 2018 року член ВРП ОСОБА_8 . за результатами вивчення заяви та доданих до неї матеріалів про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Господарського суду Харківської області у відставку склав висновок з пропозицією прийняти рішення про відмову в такому звільненні (а. с. 107, 108).

ВРП рішенням від 21 серпня 2018 року № 2692/0/15-18 відмовила ОСОБА_3 у звільненні з посади судді Господарського суду Харківської області у відставку (а. с. 13-15, 109-111).

Не погодившись із указаним рішенням ВРП, ОСОБА_3 звернувся до суду з цим позовом.

Установлені судом першої інстанції обставини в апеляційній скарзі під сумнів не ставляться.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 , Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду керувався тим, що розмежування відповідачем періодів отримання ОСОБА_3 вищої юридичної освіти на здобуття ним освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» та освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» при визначенні стажу, що дає право на відставку судді, є необґрунтованим, оскільки положення Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (далі - Указ № 584/95) про зарахування до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах не містять жодних обмежень чи застережень для звуження цього періоду або виключення з нього певного часу. Зокрема, положення вказаного Указу не містять жодних винятків щодо неврахування періоду навчання особи у вищих юридичних навчальних закладах вже після здобуття певного освітньо-кваліфікаційного рівня, як вказує відповідач.

Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими ці висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підстави та порядок звільнення судді визначено Конституцією України, законами України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) та від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII).

Пунктом 4 частини шостої статті 126 Конституції України визначено, що подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням є підставою для звільнення судді.

На підставі статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.

Статтею 116 Закону № 1402-VIII, зокрема, передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до ВРП, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

Частинами першою та четвертою статті 55 Закону № 1798-VIII установлено, що питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП. За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

Як установлено судом першої інстанції, 03 серпня 2018 року до ВРП надійшла заява позивача від 01 серпня 2018 року разом з додатками про звільнення його з посади судді у відставку відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.

ВРП рішенням від 21 серпня 2018 року № 2692/0/15-18 відмовила ОСОБА_3 у звільненні з посади судді Господарського суду Харківської області у відставку.

Приписами частини першої статті 57 Закону № 1798-VIII передбачено, що рішення ВРП про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1, 2 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване з підстав, визначених законом.

Як убачається з рішення ВРП від 21 серпня 2018 року № 2692/0/15-18, ОСОБА_3 відмовлено у звільненні з посади судді Господарського суду Харківської області у відставку, оскільки загальний стаж роботи позивача, що дає право на відставку, становить менше 20 років, передбачених законодавством України.

Відповідно до частини першої статті 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Згідно із частиною другою цієї статті до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

На підставі абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Таким чином, при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді.

Суд першої інстанції встановив, що Указом Президента України від 09 січня 2003 року № 13/2003 ОСОБА_3 призначено строком на п'ять років на посаду судді Джанкойського міського суду Автономної Республіки Крим.

Частиною четвертою статті 43 Закону № 2862-XII, чинного на день призначення ОСОБА_3 на посаду судді, було визначено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Згідно із абзацом другим статті першої Указу № 584/95 (у редакції, чинній на момент призначення позивача на посаду судді вперше) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

З огляду на наведені норми законодавства (чинні на день призначення позивача на посаду судді) до стажу роботи, що дає право на відставку судді, зараховується час роботи на посадах прокурорів і слідчих, а також половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби за умови наявності стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Матеріалами справи встановлено, що на момент звернення до ВРП із заявою про звільнення з посади судді у відставку ОСОБА_3 мав стаж роботи на посаді судді 15 років 7 місяців 1 день.

Матеріалами справи також установлено, що позивач навчався в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого в період з вересня 1994 року по червень 1999 року при здобутті освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» та з 28 серпня 2001 року по 21 червня 2002 року при здобутті освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр».

Крім того, з січня 2000 року по вересень 2001 року ОСОБА_3 працював на посадах слідчого відділення розслідування кримінальних справ слідчого відділу податкової міліції ДПА у Харківській області та слідчого відділення організації досудового слідства слідчого відділу податкової міліції ДПІ у місті Харкові.

Як убачається з рішення ВРП від 21 серпня 2018 року № 2692/0/15-18, окрім стажу роботи на посаді судді 15 років 7 місяців 1 день, ВРП зараховано ОСОБА_3 до стажу роботи, що дає право на відставку судді, половину строку навчання в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, а саме половину періоду навчання з серпня 1994 року по червень 1999 року при здобутті освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст», а також час роботи ОСОБА_3 з січня 2000 року по вересень 2001 року на посадах слідчого відділення розслідування кримінальних справ слідчого відділу податкової міліції ДПА у Харківській області й слідчого відділення організації досудового слідства слідчого відділу податкової міліції ДПІ у місті Харкові, тобто 4 роки 1 місяць 21 день, що загалом становить 19 років 8 місяців 22 дні.

При цьому відповідач не зарахував ОСОБА_3 до стажу роботи, що дає право на відставку судді, половину строку навчання в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого з вересня 2001 року по червень 2002 року при здобутті освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр», що в підсумку і стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення про відмову у звільненні з посади судді у відставку, оскільки без зарахування половини цього строку до стажу роботи, що дає право на відставку судді, загальний стаж роботи позивача, що дає право на відставку, становить менше 20 років, передбачених законодавством України.

Надаючи оцінку правильності застосування ВРП норм законодавства (чинних на день призначення позивача на посаду судді) при обчисленні стажу, який підлягає зарахуванню до стажу роботи, що дає право на відставку судді, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2862-XII (у редакції, чинній на момент призначення позивача на посаду судді) на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

На підставі статті 29 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-XII «Про освіту» (тут і далі - у редакції, чинній на момент призначення позивача на посаду судді; далі - Закон № 1060-XII) структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.

В Україні встановлюються такі освітні рівні: початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта. В Україні встановлюються такі освітньо-кваліфікаційні рівні: кваліфікований робітник; молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр. Положення про освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту) затверджується Кабінетом Міністрів України (стаття 30 Закону № 1060-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 року № 65 затверджено Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту) (далі - Положення).

Згідно з пунктом 31 Положення спеціаліст - це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра здобув спеціальні уміння та знання, має певний досвід їх застосування для вирішення складних професійних завдань, передбачених для відповідних посад, у певній галузі народного господарства.

Пунктом 32 Положення передбачено, що освітньо-професійна програма підготовки спеціаліста забезпечує одночасне здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації спеціаліста на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки бакалавра. Зазначена освітньо-професійна програма підготовки спеціаліста складається із спеціальних дисциплін, у тому числі соціально-економічних, та різних видів практичної підготовки.

Таким чином, здобуття громадянином України освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» при відповідності іншим вимогам частини першої статті 7 Закону № 2862-XII, а саме віку не менше двадцяти п'яти років, стажу роботи в галузі права не менш як три роки, а також проживання в Україні не менш як десять років та володіння державною мовою, давало особі право бути рекомендованим кваліфікаційною комісією суддів на посаду судді.

Отже, здобуття позивачем освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, тобто повної вищої юридичної освіти, давало ОСОБА_3 право бути рекомендованим кваліфікаційною комісією суддів на посаду судді.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у розумінні наведених вище положень абзацу другого статті першої Указу № 584/95 до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, повинна зараховуватися саме половина строку навчання позивача у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого з серпня 1994 року по червень 1999 року при здобутті освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст».

Відтак правильними є висновки ВРП щодо незарахування ОСОБА_3 до стажу роботи, що дає судді право на відставку, половини строку навчання в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого з вересня 2001 року по червень 2002 року при здобутті освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр», оскільки наявність чи відсутність у позивача вказаного освітньо-кваліфікаційного рівня не впливали на можливість призначення його на посаду судді.

Ураховуючи те, що, приймаючи оскаржуване рішення, ВРП діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для скасування рішення ВРП від 21 серпня 2018 року № 2692/0/15-18 про відмову ОСОБА_3 у звільненні з посади судді Господарського суду Харківської області у відставку, а тому висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 є помилковим.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування оскаржуваного рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року з ухваленням нового рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 317, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя задовольнити.

2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк О. Б. Прокопенко

С. В. Бакуліна Л. І. Рогач

В. В. Британчук І. В. Саприкіна

О. Р. Кібенко О. М. Ситнік

Л. М. Лобойко В. Ю. Уркевич

Н. П. Лященко О. Г. Яновська