ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2019 р. Справа№ 910/13731/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Харківобленерго»

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019

у справі №910/13731/18 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Акціонерного товариства «Харківобленерго»

до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»

про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності договору

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Харківобленерго» (далі - АТ «Харківобленерго», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (далі - ДПЗД «Укрінтеренерго», відповідач) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №3/44/2-75 від 15.10.2015 та застосування наслідків недійсності вказаного договору, посилаючись на укладення представником позивача оспорюваного договору з перевищенням повноважень, передбачених статутом, а також на те, що оспорюваний договір є договором факторингу та не відповідає вимогам ст. 1079 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі №910/13731/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що при укладанні оспорюваного договору уповноважена особа позивача діяла на підставі довіреності, підписаної виконуючим обов`язки голови правління Акціонерної компанії «Харківобленерго» (далі - АК «Харківобленерго»), який діяв у межах повноважень, наданих йому Статутом; враховуючи положення Статуту позивача, а також інформацію, розміщену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань (далі - ЄДРПОУ), позивачем не доведено, що у відповідача були наявні підстави вважати, що особа, яка підписувала оспорюваний договір від імені позивача, не мала повноважень на його укладення; позивач вчиняв дії на виконання оспорюваного договору після його укладення, які свідчать про подальше схвалення договору, а відтак, враховуючи положення ст. 241 ЦК України, у суду відсутні підстави для визнання оспорюваного договору недійсним.

Також судом відхилено доводи позивача про те, що оспорюваний договір є договором факторингу та, відповідно, не відповідає вимогам ст. 1079 ЦК України, оскільки положення договору не містять умов щодо стягнення будь-якої плати з відповідача за надання в його розпорядження грошових коштів за відступлене право вимоги, а позивачем не доведено, що вартість відступленого права вимоги є нижчою від її ринкової вартості, або, що умови договору містять інші положення про розмір винагороди фактора; сама лише грошова вимога, відступлена первісним кредитором новому кредитору, не може розглядатись як плата за надану фінансову послугу.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, АТ «Харківобленерго» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції в ході розгляду справи неповно з`ясував обставини, що мають значення для її правильного вирішення, а також неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги апелянт наголошував на тому, що оспорюваний договір стосується відступлення права вимоги грошової суми в розмірі 9 945 000,00 грн, тобто розмір правочину знаходиться в межах 10% вартості активів останньої річної фінансової звітності, а відтак, з урахуванням п. 8.4.10.19 Статуту позивача, вчинення такого правочину є виключним правом Правління АК «Харківобленерго», як колегіального органу; відповідачеві було відомо про наявність обмежень повноважень представника позивача, оскільки зі змісту виданої йому в.о. голови правління довіреності вбачається, що останній діє в межах повноважень, наданих йому Статутом; відсканована копія Статуту АК «Харківобленерго» розміщена на офіційному веб-сайті позивача в мережі Інтернет, зі змістом якого відповідач зобов`язаний був ознайомитися, укладаючи оспорюваний договір; представник відповідача у судовому засіданні визнав ту обставину, що під час укладення оспорюваного договору відповідачеві були надані копії Статуту позивача та Порядку погодження Наглядовою радою Компанії правочинів та дій щодо розпорядження Виконавчим органом Компанії коштами та майном Компанії, затвердженого рішенням Наглядової ради АК «Харківобленерго» від 30.10.2007, протокол №14 (далі - Порядок); помилковими є висновки суду про наступне схвалення оспорюваного договору позивачем, оскільки дії щодо виконання договору були вчинені від імені позивача тією ж особою, яка підписала оспорюваний договір.

Крім того, на переконання апелянта, аналіз умов оспорюваного договору свідчить про те, що останній містить ознаки договору факторингу, оскільки за його умовами відбулося фінансування однією особою іншої особи шляхом купівлі права грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника), проте позивач не є фінансовою установою у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», а відтак, оспорюваний договір має бути визнаним недійсним у зв`язку з недотриманням вимог ст. 1079 ЦК України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АК «Харківобленерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі №910/13731/18, розгляд апеляційної скарги призначено на 01.04.2019, встановлено ДПЗД «Укрінтеренерго» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказував на те, що станом на дату укладення оспорюваного договору уповноважена особа позивача діяла на підставі довіреності, виданої в.о. голови правління АК «Харківобленерго», щодо якого в ЄДРПОУ були наявні відомості як про особу, що має право вчиняти юридичні дії від імені позивача без довіреності, без зазначення жодних обмежень щодо його повноважень; в суді першої інстанції відповідач не посилався на свою необізнаність зі Статутом позивача, разом з тим, апелянт вводить суд апеляційної інстанції в оману, стверджуючи, що представник відповідача в судовому засіданні визнав той факт, що при укладенні оспорюваного договору відповідачеві було надано копію Порядку; вказаний Порядок, протоколи Правління та рішення Наглядової ради, на які посилається позивач, відсутні у відкритому доступі, у тому числі й на сайті АК «Харківобленерго»; законодавець не ставить схвалення правочину в обов`язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства; апелянт помилково вважає оспорюваний договір договором факторингу, оскільки саме право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу; оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу права вимоги, до якого відповідно до ч. 3 ст. 656 ЦК України застосовуються положення про відступлення права вимоги згідно зі ст.ст. 512-519 ЦК України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2019, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, у розгляді справи №910/13731/18 оголошено перерву на 13.05.2019.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечив, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку з чим просив суд апеляційної інстанції відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

13.05.2019 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 15.10.2015 між ДПЗД «Укрінтернерго» (у тексті договору - первісний кредитор), в особі заступника директора з питань економіки та фінансів Котляренка Дмитра Володимировича, що діяв на підставі довіреності №55 від 10.04.2015, та АК «Харківобленерго», яке в подальшому змінило найменування на АТ «Харківобленерго» (у тексті договору - новий кредитор), в особі заступника начальника фінансового управління Тєлєгіна Віталія Сергійовича, що діяв на підставі довіреності №01-42юр/4503 від 18.06.2015, укладено договір про відступлення права вимоги №3/44/2-75 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору в порядку, строки та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - Публічного акціонерного товариства «Центренерго» - про сплату боргу в загальній сумі 9 945 000,00 грн, а новий кредитор зобов`язується сплатити на користь первісного кредитора за відступлення права вимоги грошову суму в розмірі 9 945 000,00 грн.

Згідно з п. 1.2. договору до нового кредитора переходять права вимоги первісного кредитора щодо отримання від боржника боргу в сумі 9 945 000,00 грн, у зв`язку з виконанням первісним кредитором зобов`язань за договором поруки від 28.10.2003 №3/506/03-7-14/03-2727, що був укладений для забезпечення виконання зобов`язань ВАТ «Центренерго» перед Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» з оплати за природний газ за договором на постачання природного газу від 24.01.2003 № 06/03-97, укладеним між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Центренерго».

До нового кредитора переходять права первісного кредитора за зобов`язаннями та правами, зазначеними в п. 1.1, 1.2 цього договору в обсязі і на умовах, що існували на момент укладення цього договору (п. 1.5 договору).

Відповідно до п. 1.6 договору новий кредитор отримує право на вимогу грошових зобов`язань, зазначених в цьому договорі (п. 1.1 - 1.2.), з моменту підписання між сторонами Акта звірки розрахунків (п. 2.4) після надходження на поточний рахунок первісного кредитора оплати в сумі 9 945 000,00 грн (п. 2.3).

Пунктом 2.3. договору передбачено, що новий кредитор сплачує на користь первісного кредитора 9 945 000,00 грн впродовж трьох робочих днів з моменту підписання цього договору.

На виконання умов договору позивач сплатив кошти в сумі 9 945 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 15.10.2015 №18212 на суму 6 301 250,00 грн та від 15.10.2015 №20638 на суму 3 643 750,00 грн (а.с. 20-21, т. 1).

Разом з цим, п. 2.4 договору встановлено, що виконання п. 2.3. цього договору підтверджується сторонами шляхом підписання акту звірки розрахунків за цим договором впродовж двох днів з моменту перерахування новим кредитором грошових коштів первісному кредиторові. У разі відмови однієї із сторін від підписання акту, акт вважається підписаним з моменту його направлення однією стороною іншій.

На виконання п. 2.4 договору та для встановлення факту виконання новим кредитором вимог п. 2.3 договору позивачем було складено акт звірки за період з 01.10.2015 по 31.10.2015 та листом від 01.12.2015 № 0512/9722 направлено на адресу відповідача (а.с. 22-24, т. 1).

Посилаючись на ту обставину, що вказаний договір було укладено представником позивача - заступником начальника фінансового управління Тєлєгіним В.С., який діяв на підставі довіреності №01-42юр/4503 від 18.06.2015, виданої виконуючим обов`язки голови правління, з перевищенням наданих повноважень, оскільки право на укладення відповідного договору є виключним повноваженням виконавчого органу - правління АК «Харківобленерго», а також вважаючи, що вказаний договір є договором факторингу, який не відповідає вимогам ст. 1079 ЦК України, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах.

Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов`язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Згідно з абзацом 1 частини 3 статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно виступає від імені юридичної особи не може перевищувати своїх повноважень.

Водночас, саме лише порушення цього обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац 2 частини 3 статті 92 ЦК України).

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

У зв`язку з викладеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзац 2 частини 2 статті 98 ЦК України), про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника ЄДРПОУ.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (ч. 1 ст. 239 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний договір зі сторони АК «Харківобленерго» було підписано ОСОБА_1 , що діяв на підставі довіреності № 01-42юр/4503 від 18.06.2015, підписаної виконуючим обов`язки голови правління АК «Харківобленерго» ОСОБА_4 , який діє в межах повноважень, наданих йому Статутом (а.с. 25, т. 1).

Відповідно до змісту вказаної довіреності ОСОБА_1 має право, зокрема, підписувати будь-які договори та тимчасові угоди з узгодженням їх умов на свій розсуд.

Згідно з витягом з ЄДРПОУ, станом на 15.10.2015 (дата укладення оспорюваного правочину) з 28.04.2015 на ОСОБА_4 покладено обов`язки голови правління АК «Харківобленерго» та вказано, що він є підписантом та особою, уповноваженою представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори (а.с. 89-92, т. 1).

При цьому, наведена інформація міститься у графі, яка крім того, повинна містити дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи у разі їх наявності, однак, жодних обмежень щодо представництва ОСОБА_4 від імені АК «Харківобленерго» у вказаному витязі не зазначено.

Відповідно до п. 8.1.1. Статуту АК «Харківобленерго», затвердженого загальними зборами акціонерів АК «Харківобленерго» 05.03.2009, протокол №16 (а.с. 26-40, т. 1), органами управління та контролю компанії є загальні збори акціонерів компанії - вищий орган Компанії, наглядова рада компанії, виконавчий орган компанії та ревізійна комісія компанії.

Вищий орган компанії утворює виконавчий орган компанії - колегіальний або одноособовий (дирекція компанії, правління компанії, генеральний директор тощо), шляхом визнання його назви, кількісного складу і компетенції (п. 8.4.1. Статуту).

Очолює та/або керує діяльністю колегіального виконавчого органу компанії - керівник виконавчого органу компанії (генеральний директор компанії, голова правління компанії тощо) (п. 8.4.3. Статуту).

Відповідно до п. 8.3.7.26. Статуту наглядова рада компанії затверджує Порядок погодження наглядовою радою компанії правочинів та дій щодо розпорядження виконавчим органом компанії коштами та майном компанії, та встановлює розмір правочину, при перевищенні якого вчинення такого правочину вимагає погодження (затвердження) наглядової ради Компанії.

Згідно з п. 8.4.8. Статуту виконавчий орган компанії самостійно розпоряджається коштами та майном компанії у межах, що встановлені цим Статутом, внутрішніми документами компанії, рішеннями вищого органу компанії та наглядової ради компанії.

Відповідно до п. 8.4.10.13. Статуту та п. 4.2.13. Положення про виконавчий орган АК «Харківобленерго», затвердженого Загальними зборами акціонерів АК «Харківобленерго» Протоколом №16 від 05.03.2009 (далі - Положення) виконавчий орган компанії за погодженням з наглядовою радою приймає рішення про передачу частини повноважень виконавчого органу компанії керівнику виконавчого органу компанії.

Пунктом 8.4.10.19. Статуту та п. 4.2.19. Положення передбачено, що виконавчий орган компанії відповідно до Порядку погодження наглядовою радою компанії правочинів та дій щодо розпорядження виконавчим органом компанії коштами та майном компанії, що затверджений наглядовою радою компанії, вчиняє правочини від суми, що перевищує встановлений наглядовою радою компанії розмір, до суми 50% балансової (залишкової) вартості активів компанії за даними останньої річної фінансової звітності компанії.

Відповідно до п. 8.4.13.1. Статуту керівник виконавчого органу компанії має повноваження: здійснювати керівництво компанією в межах повноважень, визначених цим Статутом, Положенням про виконавчий орган компанії, трудовим договором (контрактом).

Пунктом 8.4.13.9. Статуту та пунктом 5.2.9. Положення передбачено, що керівник виконавчого органу компанії має повноваження, зокрема, укладати договори (угоди) та вчиняти будь-які інші правочини від імені і в інтересах компанії, з урахуванням обмежень, передбачених цим Статутом та чинним законодавством України.

Згідно з п. 5.2.16. Положення голова правління має повноваження підписувати та видавати довіреності іншим особам, в тому числі на вчинення правочинів від імені компанії в межах своєї компетенції, підписувати договори (угоди) та інші документи, рішення про укладання (оформлення) та/або погодження (затвердження) яких прийняті вищим органом компанії, наглядовою радою компанії та правлінням.

Рішенням наглядової ради АК «Харківобленерго», протокол №14 від 30.10.2007, було затверджено Порядок укладання виконавчим органом компанії правочинів та вчинення дій щодо розпорядження коштами та майном компанії (далі - Порядок).

У зв`язку з затвердженням та реєстрацією Статуту АК «Харківобленерго» в новій редакції до Порядку було внесено зміни, які затверджено рішенням наглядової ради АК «Харківобленерго», протокол №27 від 06.08.2012.

Відповідно до п. 3 змін до Порядку, цей Порядок розроблено на виконання пункту 8.3.7.26. Статуту АК «Харківобленерго».

Підпунктом 1.2. п. 4. змін до Порядку, визначено, що без затвердження наглядовою радою товариства виконавчий орган (керівник виконавчого органу, у разі передачі йому частини повноважень виконавчого органу, в порядку встановленому Статутом) вчиняє будь-які правочини, розмір яких не перевищує 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності компанії, за винятком тих, на вчинення, підписання (укладення) яких відповідно до Статуту компанії та цього Порядку потрібно одержати обов`язкове затвердження або погодження загальних зборів акціонерів компанії чи наглядової ради компанії.

З наведеного вбачається, що до компетенції виконавчого органу АК «Харківобленерго» віднесено вчинення будь-яких правочинів, розмір яких не перевищує 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності компанії. Водночас, голова правління АК «Харківобленерго», як керівник виконавчого органу, відповідно до п. 8.4.13.9. Статуту та п. 5.2.9. Положення, має право без довіреності укладати договори (угоди) та вчиняти будь-які інші правочини від імені і в інтересах компанії, з урахуванням обмежень, передбачених цим Статутом та чинним законодавством України.

При цьому, як було зазначено вище, жодної інформації стосовно обмежень щодо представництва голови правління Яворського В.Г. від імені юридичної особи в ЄДРПОУ на час укладення договору були відсутні.

За даними річної фінансової звітності за 2014 рік загальний розмір активів АК «Харківобленерго» складав 2 666 775 тис. грн (а.с. 62, т. 1). Відтак, 10% складає понад 200 млн.грн.

Отже, як правильно встановлено місцевим господарським судом, оспорюваний договір не перевищує 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності компанії.

Крім того, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що наглядовою радою компанії не було погоджено передачу голові правління повноважень на укладення оспорюваного правочину, що підтверджується рішенням правління АК «Харківобленерго» №42 від 20.11.2007, погодженим наглядовою радою компанії (протокол №17 від 18.12.2007).

Питання передачі голові правління повноважень виконавчого органу в частині вчинення правочинів та дій, передбачених розділом 1 Порядку, у відповідному переліку погоджено в рішенні правління АК «Харківобленерго» №42 від 20.11.2007.

Згідно з п. 2 вказаного рішення правління погодило передати голові правління повноважень виконавчого органу, які передбачені п. 8.4.8.18. Статуту, в частині вчинення правочинів та дій, передбачених розділом 1 Порядку.

Водночас, наглядовою радою компанії (протокол №17 від 18.12.2007) погоджено передачу голові правління повноважень виконавчого органу, які передбачені п. 8.4.8.18. Статуту, в частині вчинення правочинів та дій, передбачених розділом 1 Порядку, а саме, пп. 1.3.1, 1.3.2, 1.3.5-1.3.11 Порядку.

Таким чином, обґрунтовуючи доводи про відсутність у представника АК «Харківобленерго» повноважень на укладення оспорюваного договору, позивач посилається не лише на положення Статуту товариства, а також на внутрішні документи компанії.

Разом з тим, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що вказані документи, зокрема, рішення наглядової ради, затверджене протоколом №17 від 18.12.2007, відсутнє у відкритому доступі, у тому числі й на сайті АК «Харківобленерго», а позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідач був обізнаний з вказаним рішенням наглядової ради та всупереч цьому уклав оспорюваний правочин.

Доводи апелянта про визнання представником відповідача тієї обставини, що під час укладення оспорюваного договору останньому були надані копії як Статуту позивача, так і Порядку погодження Наглядовою радою компанії правочинів та дій щодо розпорядження виконавчим органом компанії коштами та майном компанії, затвердженого рішенням Наглядової ради АК «Харківобленерго» від 30.10.2007, протокол №14, колегія суддів відхиляє як безпідставні та такі, що не підтверджуються жодними доказами.

Крім того, посилаючись на правову позицію, викладену у п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», апелянтом процитовано вказаний пункт постанови не в повному обсязі та не враховано, що в якості прикладу обізнаності контрагента про наявні обмеження повноважень представника наведено випадок, коли третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут, тобто на випадок, який не є аналогічним обставинам даної справи. При цьому, Вищий господарський суд України акцентував увагу на тому, що у зв`язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника ЄДРПОУ.

За таких обставин, враховуючи, що при укладенні оспорюваного договору уповноважена особа діяла на підставі довіреності № 01-42юр/4503 від 18.06.2015, підписаної виконуючим обов`язки голови правління АК «Харківобленерго» ОСОБА_4 , який діяв у межах повноважень, наданих йому Статутом, враховуючи положення останнього, а також наявну в ЄДРПОУ інформацію про АК «Харківобленерго» станом на дату укладення оспорюваного договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем наявності у відповідача підстав вважати, що ОСОБА_1 не мав повноважень на укладення договору про відступлення права вимоги №3/44/2-75 від 15.10.2015.

Згідно з ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Таким чином, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України).

Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Як було зазначено вище, на виконання умов договору позивач сплатив кошти в сумі 9 945 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №18212 від 15.10.2015 на суму 6 301 250,00 грн та №20638 від 15.10.2015 на суму 3 643 750,00 грн, а також, для встановлення факту виконання новим кредитором вимог п. 2.3 договору позивачем було складено акт звірки за період з 01.10.2015 по 31.10.2015 та листом від 01.12.2015 №0512/9722 направлено на адресу відповідача (а.с. 20-24, т. 1).

Крім того, на виконання умов договору відповідач передав, а позивач прийняв документи, що підтверджують дійсність зобов`язання ПАТ «Центренерго», про що свідчить підписаний сторонами Акт прийманя-передачі документів від 19.10.2015 (а.с. 19, т. 1).

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, після укладення оспорюваного договору позивачем було вчинено вищевказані дії з його виконання, а відтак, факт подальшого схвалення позивачем оспорюваного правочину є доведеним.

Доводи позивача стосовного того, що акт звіряння розрахунків та платіжні доручення на перерахування коштів за договором не можуть свідчити про подальше схвалення правочину, оскільки вчинені тією ж особою, що підписала договір, на переконання колегії суддів, правомірно відхилено місцевим господарським судом, оскільки про схвалення правочину свідчать саме дії юридичної особи, яка прийняла вказаний правочин до виконання та виконала його шляхом перерахування коштів та вчинення інших дій, передбачених умовами договору, а саме, підписання акту приймання-передачі документів та складання акту звірки рахунків.

При цьому, додана позивачем до матеріалів справи копія акта звірки за період з 01.10.2015 по 31.10.2015 та листа, яким такий акт було направлено, не містять відмітки про їх підписання ОСОБА_1 ., а підписані іншими двома посадовими особами АК «Харківобленерго», а саме, заступником голови правління - директором з економіки О.П. Свиридовим та заступником головного бухгалтера І.М. Черномаз, підписи яких скріплені печаткою товариства.

Також судом першої інстанції обґрунтовано відхилені доводи позивача про відсутність рішення правління про схвалення договору, оскільки з аналізу змісту частини першої статті 241 ЦК вбачається, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов`язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.

За таких обставин, враховуючи, що позивач вчиняв дії на виконання оспорюваного договору, які свідчать про подальше його схвалення, враховуючи положення ст. 241 ЦК України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для визнання договору про відступлення права вимоги №3/44/2-75 від 15.10.2015 недійсним.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором факторингу, а відтак, на думку позивача, з огляду на те, що позивач не є фінансовою установою у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», даний договір має бути визнаним недійсним у зв`язку з недотриманням вимог ст. 1079 ЦК України.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Аналогічні приписи містить ст. 628 ЦК України, якою унормовано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, приписи статті 627 ЦК України встановлюють, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

У статті 1077 ЦК України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Таким чином, зі змісту вказаних правових норм вбачається, що у Цивільному кодексі України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги.

Як вбачається з умов оспорюваного договору та було зазначено вище, відповідач відступив позивачеві право вимоги до боржника про сплату боргу в загальній сумі 9 945 000,00 грн, а позивач зобов`язався сплатити на користь відповідача за відступлення права вимоги грошову суму в розмірі 9 945 000,00 грн, тобто право вимоги було відступлено за «номінальною вартістю».

Положення договору не містять умов, щодо стягнення будь-якої плати з відповідача за надання в його розпорядження грошових коштів за відступлене право вимоги.

При цьому, позивачем не доведено, що вартість відступленого права вимоги є нижчою від її ринкової вартості, або, що умови договору містять інші положення про розмір винагороди фактора. Сама лише грошова вимога, відступлена первісним кредитором новому кредитору, не може розглядатись як плата за надану фінансову послугу.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом правомірно визнано безпідставними та необґрунтованими доводи позивача про те, що оспорюваний договір є договором факторингу та, відповідно, що такий договір не відповідає вимогам ст. 1079 ЦК України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №910/15148/17.

Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Однак, позивачем ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані під час апеляційного провадження у справі не було доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також того, що його права, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність підстав для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №3/44/2-75 від 15.10.2015, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ «Харківобленерго» до ДПЗД «Укрінтеренерго».

Згідно з приписами ч. 1-3 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі №910/13731/18 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга АТ «Харківобленерго» має бути залишена без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Харківобленерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі №910/13731/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі №910/13731/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/13731/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 14.05.2019.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська