ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2019 року

Справа № 160/9041/18

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді

Турлакової Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Саксаганського районного відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якому позивач, з урахуванням уточнень від 22.12.2018р., просить суд:

визнати протиправними дії відповідача, які полягають у невиконанні вимог заяви, яку подано до Саксаганського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області 20.11.2018 року за вхідним номером К-73;

скасувати рішення Саксаганського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, яке полягає у відмові здійснити заміну ID-карти на паспорт у формі книжечки зразка затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;

зобов`язати Саксаганський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області вчинити такі дії:

- здійснити заміну ID-карти фізичної особи на паспорт - книжечку громадянина України у формі книжечки зразка, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;

- внести в графу «особливі відмітки» національність «Українець»;

- печатку в паспорт ставити гербову, встановленого зразку, яка підтверджує статус громадянина - власника і частку національного багатства відповідно до статті 13 Конституції України 1996 року та Конституції УРСР, яка згідно Закону України «Про правонаступництво» діє до сих пір.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.01.2019р. відкрито провадження по справі №160/9041/18 за вищезазначеним позовом та ухвалено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін згідно ч. 2 ст. 257 та ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України та призначено справу до розгляду з 13.02.2018р у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

17.02.2019р. від представника Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого слідує, що Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у відповідності до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №360 від 20.08.2014р. є територіальним органом Державної міграційної служби України (далі - ДМС), в складі якого Саксаганський районний відділ у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області діє як структурний підрозділ апарату даного територіального органу ДМС, що не має статусу юридичної особи, у зв`язку з чим є неналежним відповідачем у справі, а, отже, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області є належним відповідачем по справі.

Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України - у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне здійснити заміну первісного відповідача по справі на належного - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області.

Щодо заявленого у позовній заяві клопотання про розгляд справи за участі позивача, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 4 цієї статті за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності субєкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує пятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших обєктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення субєкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує пятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 6 ст. 262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Спір, який розглядається, не входить до переліку, наведеного в ч. 4 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене та зважаючи на характер спірних правовідносин, предмет доказування у справі незначної складності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про розгляд справи за участі позивача.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані протиправністю дій відповідача. Так, позивач зазначив, що в результаті звернення до Саксаганського РВ у м.Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою з вимогою здійснити заміну ID-картки на паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до зразка, затвердженого у Положенні про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ - йому було протиправно відмовлено. Позивач зауважує, що у постанові Верховного Суду від 19.09.2018р. у справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) фактично визнано, що видача паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до зразка, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ має відбуватись і не суперечить жодному закону України і не звужує права людини. ОСОБА_1 вважає, що відмова у видачі паспорта громадянина України і фактично насильницька видача ID-картки фізичної особи свідчить, що міграційна служба намагається у незаконний спосіб позбавити його статусу громадянина і перевести у статус фізичної особи, що є неприпустимим. Крім того, позивач зауважив, що взяття відбитків пальців для занесення в чіп ID-картки принижує його честь і гідність. Також, позивач звернув увагу на відсутність прямої заборони в отриманні паспорту у формі книжечки зразка 1992 року.

Позиція Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області відображена у відзиві на позовну заяву та полягає у безпідставності заявлених позивачем вимог. Так, відповідач зазначив, що форма, зміст та обсяг інформації паспорта громадянина України встановлені Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", а постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015р. затверджено зразки та технічні описи бланків паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм; паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України. Відповідач зауважив, що приписами вищевказаної постанови з 01.01.2016р. запроваджено оформлення і видача паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ. Відповідач зауважив, що лист-відмова Саксаганського РВ у м.Кривому Розі ГУ ДМС в Дніпропетровській області не є рішенням про відмову у наданні адміністративної послуги, а, отже, рішення про відмову у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки взагалі не приймалось. Натомість, відповідач стверджує, що з метою оформлення паспорта громадянина України позивачу необхідно звернутись до територіального підрозділу міграційної служби за місцем реєстрації/фактичного проживання та надати передбачену законодавством заяву із переліком необхідних документів у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ. За викладених обставин відповідач просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

02.11.2018р. ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Саксаганського РВ у м.Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою (вх. №К-73 інд. №1229 від 02.11.2018р.), у якій, із посиланням на норми Конституції України та висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018р. у справі №806/3265/17, вимагав:

«1.Вимагаю здійснити заміну ID-картки фізичної особи на паспорт громадянина України у вигляді книжечки.

2.Внести в графу «особливі відмітки» національність - УКРАЇНЕЦЬ!!!

3.Печатка в паспорті повинна бути гербовою, встановленого зразку, яка підтверджує статус громадянина - власника і частку національного багатства відповідно до ст. 13 Конституції України 1996 року та Конституції УРСР - України яка згідно ЗУ «Про правонаступництво» діє до сих пір!!!

Також зазначу, що вносити дані в паспорт має право лише паспортний стіл бо я являюсь громадянином України, а не мігрантом!!! Тому після видачі паспорту у формі книжек забороняю Державній Міграційній Службі ставити печатку в якій відображені дані ДМС ставити печатку зазначеного державного зразку з символікою України, відповідного розміру! !

Також зазначу, що саме через вашу брехню і введення мене в оману, що заборонено видавати паспорти громадянина України у формі книжечки я поніс матеріальні витрати у розмірі 279 (дана сума була указана в квитанції, бо лише після її сплати починали оформлення ID-картки) на отримання ID-картки фізичної особи - іноземного елемента, тому вимагаю за ваш особистий рахунок здійснити заміну ID -картки на паспорт громадянина України у вигляді книжечки !!!

Невиконання вимог зазначених в заяві тягне відповідальність за статтями 364,382 КК України!!!».

У відповідь на дану заяву Саксаганським РВ у м.Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області направлено лист за вих. №1229/К-73 від 07.11.2018р., в якому, посилаючись на статті 35, 68 Конституції України та норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» за № 5492-VІ від 20.11.2012 р., Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015р., зазначив щодо відсутності у Саксаганського РВ у м.Кривий Ріг ГУ ДМС України в Дніпропетровській області відсутні законні підстави для оформлення та видачі Вам паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Також, у даному листі, зокрема, міститься зауваження, що судове рішення у справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) на яке позивач посилався у вищезазначеній заяві, не може бути підставою для видачі йому паспорту громадянин України зразка, затвердженого постановою Верховної Ради України від 02.06.1992р. № 2503-ХІІ, оскільки є індивідуальним актом, та стосується прав або інтересів визначеної в рішенні особи.

Крім того, Саксаганським РВ у м.Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області зауважено, що видача документу, який посвідчує особу (незалежно від його вигляду - книжечка чи картка, що містить безконтактний електронний носій) не можлива без обробки персональних даних особи, в той час як заява про видачу паспорта підтверджу волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Не погодившись із вищезазначеною позицією Саксаганського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами статті 8 Конституції України - в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами - Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), що ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (пункт 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (пункт 61 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002 та пункт 65 рішення Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_9 проти України" (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, пункт 45, ECHR 2000-VIII).

Таким чином, особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).

Частинами 1, 2, 4 та 5статті 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

За приписами частини 1 статті 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно з частиною 3 статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015р. "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом пункту 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;

з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (пункт 3 Постанови № 302).

Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні данні особи.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" передбачено, що мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

У розумінні статті 2 зазначеного Закону персональними даними є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

За змістом частин 5 і 6 статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякісність закону та порушення конституційних прав такої особи.

Разом із тим, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції; …".

За сталою практикою Європейського суду з прав людини, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, пункту 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".

Відтак, норми Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Закону України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції.

Постанова Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 сформулювала правовий висновок про те, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Крім того, колегія Верховного Суду під час розгляду зразкової справи зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України", яким внесено зміни до Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.

На час звернення позивача до органу ДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт №2503-XII і Постанова №302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина 3 статті 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.

Разом з тим, щодо посилання відповідача на те, що позивачем не подавалася заява в порядку видачі паспорту громадянина України у вигляді книжечки, а лист Саксаганського районного відділу Головного управління ДМС в Дніпропетровській області №1229/К-73 від 07.11.2018р. не є рішенням про відмову у наданні адміністративної послуги, суд зазначає, що не приймає їх до уваги, оскільки є необґрунтованими та спростовуються тим же листом №1229/К-73 від 07.11.2018р. у якому зазначено: «За результатами розгляду заяви щодо видачі паспорту громадянина України у вигляді книжечки, зразка, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ повідомляємо наступне».

Також, у вказаному листі, Саксаганський РВ у м.Кривий Ріг ГУ ДМС України в Дніпропетровській області прийшов до висновку: «Враховуючи викладене, у Саксаганського РВ у м.Кривий Ріг ГУ ДМС України в Дніпропетровській області відсутні законні підстави для оформлення та видачі Вам паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ».

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача №1229/К-73 від 07.11.2018р., яке оформлене листом Саксаганського районного відділу у м.Кривий Ріг Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області, яким позивачу відмовлено у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України, яка визначає повноваження суду при вирішенні справи, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Христов проти України" (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенцію) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 року в справі "Чуйкіна проти України" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Щодо позовних вимог про зобов`язання територіального органу ДМС України видати позивачу паспорт у формі паспортної книжечки.

Наказом МВС України від 13 квітня 2012 року № 320 на виконання вимог Законів України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні'', "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 405, затверджено Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України. Вищевказаний ОСОБА_7 втратив чинність 17 квітня 2018 року на підставі наказу МВС України від 01 березня 2018 року № 161 "Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року № 320".

Разом із тим, станом на дату звернення позивача до Саксаганського РВ у м.Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою в порядку звернення громадян Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України був чинним та передбачав, що паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається територіальними підрозділами Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи) за місцем проживання кожному громадянинові України після досягнення 16-річного віку, а надалі в разі необхідності обмінюється, видається замість утраченого, викраденого або зіпсованого. Бездомним громадянам паспорти видаються також за місцем перебування. Видача та обмін паспорта проводяться в місячний строк (пункт 1.2 Порядку).

Відповідно до пункту 1.3. Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України для оформлення паспорта особа подає:

заяву про видачу паспорта (додаток 1) (далі - заява);

свідоцтво про народження;

дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см (фотокартки, що подаються для оформлення паспорта, мають бути виконані з одного негатива, із зображенням обличчя виключно анфас, без головного убору, виготовленими на тонкому білому або кольоровому фотопапері без кутика; для громадян, які постійно носять окуляри, обов`язкове фотографування в окулярах);

платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита або копію документа про звільнення від сплати державного мита;

довідку про реєстрацію особи громадянином України або свідоцтво про належність до громадянства України, а в необхідних випадках - інші документи, визначені статтею 5 Закону України "Про громадянство України" (за необхідності);

паспорт громадянина України для виїзду за кордон - для громадян України, які постійно проживали за кордоном, після повернення їх на проживання в Україну;

посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).

Крім того, додатком 1 до Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України затверджено форму заяви про видачу паспорта громадянина України.

Матеріалами справи підтверджено, що гр. ОСОБА_1 особисто із заявою встановленої форми про оформлення та видачу паспорта громадянина України та передбаченими пунктом 1.3 Порядку документами до територіального органу УДМС не звертався.

За викладених обставин, підстави для зобов`язання територіального органу ДМС України видати ОСОБА_1 паспорт у формі книжечки відсутні.

З огляду на зазначене та з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, виходячи з наведених вимог законодавства, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 листопада 2018 року про оформлення паспорта громадянина України раніше встановленого зразка (1992 року) у формі книжечки, з урахуванням висновків суду.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул.В.Липинського, 7, ЄДРПОУ 37806243) про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення №1229/К-73 від 07.11.2018р., яке оформлене листом Саксаганського районного відділу у м.Кривий Ріг Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Саксаганського районного відділу у м.Кривий Ріг Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 листопада 2018 року про оформлення паспорта громадянина України раніше встановленого зразка (1992 року) у формі книжечки, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Турлакова