ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

07 травня 2019 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/2822/18

Головуючий у першій інстанції - Ченцова С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/361/19

Чернігівський апеляційний суд у складі

головуючої - судді Шитченко Н.В.,

суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

із секретарем Зіньковець О.О.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державний вищий навчальний заклад «Донбаський державний педагогічний університет»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державного вищого навчального закладу «Донбаський державний педагогічний університет» на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 21 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Донбаський державний педагогічний університет» про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати та зобов`язання надати відпустку,

місце ухвалення рішення суду - м. Чернігів,

дата складання повного тексту судового рішення - 22 грудня 2018 року.

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет», в якому просила: встановити факт її перебування у безстрокових трудових відносинах на посаді викладача кафедри германської філології з Горлівським інститутом іноземних мов ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» з 01 липня 2009 року; зобов`язати відповідача оформити безстрокові трудові відносини з нею з 01 липня 2009 року та оплатити згідно з чинним законодавством листок непрацездатності серії АДЗ № 572990 від 22 червня 2017 року; стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 03 липня по 22 серпня 2017 року в розмірі 10377,4 грн, нарахувати та сплатити відповідно до законодавства податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове держане соціальне страхування з 03 липня 2017 року; зобов`язати відповідача надати їй відпустку без збереження заробітної плати з 23 серпня 2017 року на період проведення антитерористичної операції з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більш як сім календарних днів після прийняття рішення про припинення антитерористичної операції на підставі п. 18 ст. 25 ЗУ «Про відпустки».

У мотивування заявлених вимог зазначила, що з 01 вересня 2008 року на умовах контракту працювала на посаді викладача кафедри німецької мови Горлівського інституту іноземних мов. У подальшому внаслідок реорганізації шляхом злиття був утворений Донбаський державний педагогічний університет, у якому Горлівський інститут іноземних мов став відокремленим підрозділом без статусу юридичної особи. У зв`язку з початком проведення АТО у 2014 році з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту вона терміново залишила місце свого проживання у м. Горлівка та переїхала у м. Чернігів, де стала на облік як внутрішньо переміщена особа.

Під час перебування у трудових відносинах з відповідачем вона двічі знаходилась у відпустках по догляду за дитиною до трьох років, зокрема, другий раз з 25 вересня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 року. Після того, як вона дізналась про переведення Горлівського інституту в іншу місцевість (у м. Артемівськ), вона двічі направляла на адресу інституту заяву про згоду на її переміщення.

По закінченню другої відпустки по догляду за дитиною до трьох років вона перебувала на лікарняному до 30 червня 2017 року, після якого 03 липня 2017 року приїхала до інституту з наміром приступити до виконання своїх обов`язків та написати заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати на підставі п. 18 ст. 25 ЗУ «Про відпустки». Отримавши відповідь керівництва про те, що не має права на таку відпустку, вона написала заяву про звільнення за згодою сторін, проте, повернувшись до м. Чернігів, з листів навчального закладу дізналась, що не є працівником інституту, оскільки не приступила до своїх обов`язків протягом 2-х місяців з моменту переведення інституту в іншу місцевість на підставі ст. 5-1 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної організації».

Оскільки її звільнення у встановленому законом порядку відповідачем проведено не було, 22 серпня 2017 року вона звернулась із заявою про відкликання заяви про звільнення від 03 липня 2017 року, а тому указаний період є вимушеним прогулом, за який на її користь має бути стягнуто 10377,40 грн.

Рішенням від 21 грудня 2018 року Новозаводський районний суд м. Чернігова позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково. Встановив факт перебування позивача у трудових відносинах на посаді викладача кафедри германської філології з Горлівським інститутом іноземних мов ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» з 01 липня 2009 року. Стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 03 липня по 22 серпня 2017 року у розмірі 10377,40 грн. Зобов`язав відповідача надати позивачу відпустку без збереження заробітної плати з 23 серпня 2017 року на період проведення антитерористичної операції з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більше як сім календарних днів після прийняття рішення про припинення антитерористичної операції на підставі п. 18 ст. 25 ЗУ «Про відпустки».

В апеляційній скарзі ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неправильність встановлення обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким залишити без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням встановлених правил підсудності, а саме, не за місцем розташування відповідача, не врахував, що довідка переміщеної особи не встановлює факту реєстрації місця проживання позивача у м. Чернігів та неправомірно відмовив у задоволенні заяв сторони відповідача про передачу справи на розгляд до іншого суду за територіальною підсудністю.

Представник скаржника вказує, що суд залишив поза увагою наступні обставини: наявність на руках у позивача трудової книжки та відсутність у неї примірника укладеного 01 вересня 2008 року контракту, що свідчить про відсутність належного оформлення трудових відносин з 01 вересня 2009 року; припинення виплати ЄСВ на користь позивача з жовтня 2014 року; відсутність даних про переведення позивача за наказом разом з інститутом у 2014 році з м. Горлівка до м. Артемівськ відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 КЗпП України, через ненадання позивачем згоди на переведення в іншу місцевість, що тягне за собою припинення трудового договору за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Зазначає, що ОСОБА_1 протягом 2015-2018 років фактично не працювала у навчальному закладі, а у 2015 році їй була виплачена не заробітна плата, а відшкодування за 14 днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності, Бахмутське відділення якого суд не залучив до участі у справі у якості третьої особи.

Стверджує, що відповідно до наявних у справі письмових доказів м. Горлівка не контролюється органами державної влади і на підставі положень ч. 6 ст. 2 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» навчальний заклад не несе відповідальності за зобов`язаннями, укладеними від його імені на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

У наданому відзиві ОСОБА_1 , вважаючи доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а рішення суду таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Доводи відзиву зводяться до того, що районний суд розглянув справу з дотриманням правил підсудності, передбачених ч. 1 ст. 28 ЦПК України, враховуючи ту обставину, що надана позивачем довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка з січня 2016 року діє безстроково, засвідчує фактичне місце її проживання, що зареєстроване у відповідності до вимог ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». До того ж, винесену судом ухвалу про відкриття провадження у справі в частині порушення правил підсудності, яка відповідно до ст. 353 ЦПК України оскаржується окремо від рішення суду, відповідач в апеляційному порядку не оскаржував.

Позивач зазначає, що хоча у неї і відсутні примірники укладених з нею контрактів, проте наявні у матеріалах справи письмові докази свідчать про те, що після закінчення 30 червня 2009 року дії останнього контракту роботодавець визначену трудовим законодавством процедуру звільнення з нею не провів. Крім того, внесення у трудову книжку у 2012 році запису про реорганізацію навчального закладу, видача довідок про її доходи у 2012 році, надання у 2014 році відпустки по догляду за дитиною до 3-річного віку лише підтверджує той факт, що з 30 червня 2009 року вона, у відповідності ст. 39-1 КЗпП України, стала працювати в інституті на безстроковій основі, тобто, на її думку, відповідач беззаперечно вважав її своїм працівником. Стверджує, що відсутність наказу про її звільнення у зв`язку із закінченням строкового трудового договору підтверджує продовження трудових відносин і не потребує їх додаткового оформлення.

Твердження відповідача про необхідність застосування ст. 5-1 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» є необґрунтованими, враховуючи те, що закон, яким було додано вказану норму, вступив в дію з 31 грудня 2016 року, тобто дія такого закону не може бути застосована до обставин переїзду інституту у 2014 році. До того ж, у вказаній статті йдеться мова не про надання згоди на переведення, а про обов`язок працівників приступити до роботи за новим місцезнаходженням ВНЗ протягом двох місяців з дня опублікування наказу про тимчасове переміщення навчального закладу. Вона ж в цей час перебувала у декретній відпустці, а відповідач, у порушення п. 6 ст. 36 КЗпП України, не попереджав її про зміну істотних умов праці - переїзд інституту у 2014 році в іншу місцевість і не пропонував надати відповідну згоду.

Звертає увагу, що після закінчення декретної відпустки у червні 2017 року відповідач протидіяв їй, оскільки заважав як приступити до роботи, так і отримати відпустку без збереження заробітної плати, і навіть звільнитися, в той час як нічого не заважало останньому відновити належним чином облік її, як працівника інституту, враховуючи, що навчальний заклад знаходився вже на підконтрольній Україні території. Жодних угод і зобов`язань з юридичними особами, які залишилися у м. Горлівка після 31 жовтня 2014 року і можуть діяти від імені інституту, вона не мала і не має, а отже посилання відповідача на ч. 6 ст. 2 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», як на підставу відмови у позові, є хибним.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши в режимі відеоконференції пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції, на думку суду апеляційної інстанції, таким вимогам не відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до наявних у матеріалах справи письмових доказів позивач була прийнята на посаду викладача кафедри німецької мови на умовах контракту на період з 01 вересня 2008 року по 30 червня 2009 року, а відповідачем не було надано належних доказів щодо своєчасного повідомлення позивача про необхідність визначитись з переведенням (надати заяву про переведення або відмовитись від переведення), у зв`язку з чим встановив факт її перебування у трудових відносинах з відповідачем з 01 липня 2009 року. Суд дійшов висновку про порушення відповідачем права позивача на звільнення з роботи відповідно до діючого законодавства, що є підставою для стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 10377,4 грн з 03 липня 2017 року (дати подання заяви про звільнення) по 22 серпня 2017 року (дати подання заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати).

Суд також послався на обґрунтованість вимоги ОСОБА_1 про надання їй відпустки без збереження заробітної плати з 23 серпня 2017 року на підставі п. 18 ст. 25 ЗУ «Про відпустки», оскільки відповідна заява була подана позивачем 22 серпня 2017 року.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з наведеним вище висновком суду першої інстанції, зважаючи на таке.

У справі встановлено, що наказом від 02 вересня 2008 року № 121-к ОСОБА_1 після закінчення аспірантури була прийнята на посаду викладача кафедри німецької мови Горлівського державного педінституту іноземних мов на умовах контракту з 01 вересня 2008 року, що підтверджуються записом № 16 у трудовій книжці позивача (т. 1 а.с. 13-19). Наступний запис під № 17 містить інформацію про те, що на підставі розпорядження КМУ від 12 жовтня 2011 року № 992-р, наказу МОНмолодьспорт України від 30 грудня 2011 року № 600 (зі змінами, внесеними наказом МОНмолодьспорт України від 21 лютого 2012 року № 205), наказу ДДПУ від 08 травня 2012 року № 1 Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов з 01 червня 2012 року реорганізований шляхом приєднання до ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» як відокремлений структурний підрозділ «Горлівський інститут іноземних мов» (т. 1 а.с. 16).

Та обставина, що Горлівський інститут іноземних мов є відокремленим підрозділом юридичної особи - ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с. 57-66).

Позивач має двох неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (т. 1 а.с. 24, 25).

З довідки Горлівського інституту іноземних мов від 13 серпня 2012 року № 50/07 вбачається, що ОСОБА_1 працює в інституті на посаді викладача кафедри німецької мови з 01 вересня 2008 року (наказ № 121-к від 02 вересня 2008 року) по теперішній час. На період відпустки по догляду за дитиною до трирічного віку з 27 листопада 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 року за нею зберігається робоче місце. Інша довідка навчального закладу за № 49/07 від 13 серпня 2012 року містить дані про нараховані позивачу та необхідні до видачі кошти із зазначенням відповідних сум у період з лютого по липень 2012 року (т. 1 а.с. 40, 41).

Нарахування заробітної плати та утримання податків з доходу ОСОБА_1 за період з І кварталу 2010 року по ІІ квартал 2014 року підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків (т. 1 а.с. 45).

Згідно з наказом від 24 вересня 2014 року № 85-н ОСОБА_1 ., викладачу кафедри німецької мови, було надано відпустку по догляду за дитиною до трирічного віку з 25 вересня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 року (т. 1 а.с. 20).

Відповідно до сертифікату № 4402 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданого 08 червня 2015 року Донецькою торгово-промисловою палатою, форс-мажорні обставини, зокрема, акти тероризму, військові дії на території м. Горлівка Донецької області тривають з 10 липня 2014 року і продовжують тривати станом на 08 червня 2015 року. У вказаний період м. Горлівка не контролюється органами державної влади. З 17 травня 2012 року по 10 грудня 2014 року Горлівський інститут іноземних мов розташовувався у м. Горлівка Донецької області, з 10 грудня 2014 року місцезнаходженням інституту є м. Артемівськ Донецької області (т. 1 а.с. 135).

Заявою від 10 листопада 2014 року на ім`я директора Горлівського інституту іноземних мов ОСОБА_1 надала свою згоду на переведення в іншу місцевість разом з інститутом (т. 1 а.с. 21). Указана заява отримана навчальним закладом 29 липня 2015 року (т. 1 а.с. 22).

Наказом від 10 листопада 2014 року № 6-к «Про переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством» на виконання наказів МОН України від 31 жовтня 2014 року № 1242 «Про організацію освітнього процесу у відокремленому підрозділі «Горлівський інститут іноземних мов» ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» і ректора ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» № 1181 від 28 листопада 2014 року та згідно із заявами про згоду на переведення на роботу в іншу місцевість (м. Артемівськ) разом із Горлівським інститутом іноземних мов у відповідності до ст. 32 КЗпП України було переведено 118 працівників, серед яких ОСОБА_1 не значиться (т. 1 а.с. 132-133).

Згідно з довідкою управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради від 17 листопада 2014 року № 7426-000332 ОСОБА_1 взята на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, зокрема, остання перемістилась з м. Горлівка та з 14 листопада 2014 року постійно проживає у АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 23). Зазначена довідка не скасовувалась та є дійсною, що засвідчено довідкою Новозаводської районної у м. Чернігові ради від 20 серпня 2018 року (т. 1 а.с. 176).

20 червня 2017 року позивач звернулась із заявою на ім`я директора Горлівського інституту іноземних мов, в якій вказала про намір приступити до виконання своїх обов`язків після закінчення відпустки по догляду за дитиною до трирічного віку, а іншою заявою від ІНФОРМАЦІЯ_4 року повідомила, що не може приступити до посадових обов`язків після закінчення відпустки, оскільки перебуває на лікарняному (т. 1 а.с. 26, 27).

Відповідно до копії листка непрацездатності, виданого 22 червня 2017 року Дитячою поліклінікою № 1 Чернігівської міської ради, ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному режимі лікування з 22 по 30 червня 2017 року та повинна була приступити до роботи 01 липня 2017 року (т. 1 а.с. 28).

Листом від 29 червня 2017 року директор інституту повідомив позивача про те, що наказом МОН України від 31 жовтня 2014 року № 1242 інститут переведений з м. Горлівка до м. Артемівськ Донецької області, а її згода на переведення з інститутом була надана з пропуском встановленого ч. 6 ст. 5-1 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» двомісячного строку, тому вона не вважається працівником інституту та не має з закладом будь-яких трудових відносин (т. 1 а.с. 29).

03 липня 2017 року ОСОБА_1 письмово звернулась до роботодавця з проханням вважати її такою, що приступила до виконання своїх трудових обов`язків з 03 липня 2017 року, надавши до відповідної заяви копію листка непрацездатності (т. 1 а.с. 30). Цього ж дня позивач написала заяву про звільнення її з посади викладача німецької мови кафедри германської філології за згодою сторін з 03 липня 2017 року (т. 1 а.с. 31).

Розглянувши обидві наведені заяви ОСОБА_1 від 03 липня 217 року, а також попередні заяви позивача, листом від 07 липня 2017 року заявника було повідомлено про відсутність підстав вважати її працівником Горлівського інституту іноземних мов із зазначенням про те, що її заява на згоду про переведення в іншу місцевість, датована 10 листопада 2014 року, надсилалась нею двічі з пропуском встановленого законом двомісячного терміну для цих звернень і відправлялась поштою через значний час з моменту датування вказаної заяви, зокрема, у липні 2015 року та у липні 2017 року. У зв`язку з наведеним навчальний заклад повідомив ОСОБА_1 про те, що вона не перевелась з навчальним закладом в іншу місцевість, тому не вважається працівником інституту та не має з ним будь-яких трудових відносин (т. 1 а.с. 32).

22 серпня 2017 року ОСОБА_1 подала до Горлівського інституту іноземних мов дві заяви, в одній з яких послалась на сплив двотижневого строку з моменту подання нею заяви від 03 липня 2017 року про звільнення, на який роботодавець мав право затримати процедуру звільнення, а тому вважає час після подання заяви про звільнення вимушеним прогулом, а в іншій, вважаючи себе працівником інституту, просила надати їй відпустку без збереження заробітної плати у зв`язку з проведенням АТО на весь період АТО згідно з п. 18 ст. 25 ЗУ «Про відпустки» (т. 1 а.с. 37, 38).

Звернувшись до суду з позовом про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати та зобов`язання надати відпустку, ОСОБА_1 указувала, що відповідач не вважає її своїм працівником без законних на це підстав, що порушує її права на збереження робочого місця, отримання відпустки та законного звільнення. Оскільки вона не була звільнена у встановленому законом порядку та з дотриманням вимог трудового законодавства, і в той же час не допускалась до роботи, тому період з 03 липня по 22 серпня 2017 року вважає часом вимушеного прогулу, що є підставою для стягнення середнього заробітку за цей період.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, встановлений главою 6 розділу IV ЦПК України. Зокрема ст. 315 ЦПК України визначений перелік фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку, який не є вичерпним. Відповідно до ч. 2 даної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» визначено, що справи про встановлення фактів розглядаються судами, якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

За змістом ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін (ч. 3 ст. 21 КЗпП України).

На підтвердження заявленої вимоги про встановлення факту перебування у трудових відносинах позивачем були надані: копія трудової книжки із записом про прийняття на посаду викладача з 01 вересня 2008 року на умовах контракту; копії довідок Горлівського інституту іноземних мов, датовані 13 серпня 2012 року, про те, що ОСОБА_1 з 01 вересня 2008 року працює викладачем кафедри німецької мови із зазначенням, що на період відпустки по догляду за дитиною до трирічного віку з 27 листопада 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 року за нею зберігається робоче місце; копія виписки по картковому рахунку у відділенні № 2 ПУМБ у м. Горлівка за період з 01 травня по 12 серпня 2012 року, яка свідчить про перерахування Горлівським державним педінститутом ОСОБА_1 грошових коштів (т. 1 а.с. 43); копія відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про нарахування та виплату позивачу коштів у період з І кварталу 2010 року по ІІ квартал 2014 року; копія індивідуальної відомості про застраховану особу ОСОБА_1 , сформованої ПФУ, про сплату страхових внесків у 2008-2017 роках (т. 1 а.с. 46-49).

Отже, колегія суддів вважає, що заявлена нею вимога про встановлення факту перебування у трудових відносинах задоволенню не підлягає з огляду на те, що матеріали даної цивільної справи містять достатньо даних про прийняття ОСОБА_1 на посаду викладача у навчальний заклад та існування між сторонами трудових відносин. Відповідно позивачем не доведено, що порушені трудові права вона може відновити лише за допомогою встановлення юридичного факту, тобто нею обрано помилковий спосіб захисту порушеного права.

Та обставина, що відповідач не визнає її своїм працівником, не свідчить, на думку апеляційного суду, про відсутність доказів на підтвердження прийняття ОСОБА_1 на посаду педагогічного працівника.

Є хибними твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 не включена до числа працівників, які наказом від 10 листопада 2014 року № 6-к «Про переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством» були переведені за їх згодою разом з навчальним закладом в іншу місцевість через відсутність її згоди на переведення, а отже не є працівником навчального закладу.

Стверджуючи, що ОСОБА_1 мала надати згоду на переведення в іншу місцевість разом з навчальним закладом, відповідач фактично визнає, що між сторонами існували трудові відносини, оскільки надавати згоду на переведення може лише особа, яка пов`язана із роботодавцем виконанням трудової функції.

Посилаючись на ч. 6 ст. 5-1 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», яка визначає, що працівники тимчасово переміщених вищих навчальних закладів, які протягом двох місяців з дня опублікування наказу центрального органу виконавчої влади у сфері освіти та науки не приступили до виконання своїх обов`язків за новим місцезнаходженням навчального закладу, вважаються такими, що відмовилися від переведення на роботу в іншу місцевість, відповідач не звернув увагу на те, що в цій нормі законодавець зазначив про необхідність застосування наслідків, передбачених п. 6 ст. 36 КЗпП України, тобто про припинення трудового договору у зв`язку з відмовою працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією. Припинення трудових відносин у будь-якому випадку фіксується наказом про звільнення працівника з посиланням на відповідну норму КЗпП України. Ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не надано наказу навчального закладу про припинення трудових відносин із позивачем або через закінчення строку дії контракту або через відсутність її згоди на переведення в іншу місцевість, відповідні записи у трудовій книжці ОСОБА_1 також відсутні.

Отже, для встановлення факту перебування у трудових відносинах правові підстави відсутні.

Крім цього, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача коштів за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції не звернув увагу на таке.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. ОСОБА_1 , приїхавши 3 липня 2017 року до навчального закладу, подала заяву про звільнення за згодою сторін з того ж числа і до роботи не приступила (т. 1 а.с. 31).

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що при домовленості між працівником та підприємством про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника. За обставинами справи, згоди на звільнення ОСОБА_1 саме за згодою сторін між сторонами досягнуто не було, проте, позивач повернулась до м. Чернігів. Крім цього, з позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що вона не мала наміру працювати у навчальному закладі, а приїхала до м. Бахмут з метою подання заяви про надання їй відпустки без збереження заробітної плати на підставі п. 18 ст. 25 ЗУ «Про відпустки».

За нормами КЗпП України визначено можливість стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у випадку відсторонення працівника від роботи або у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. Відсторонення (або недопуск) від роботи з огляду на подану заяву про звільнення матеріалами цивільної справи не підтверджується, звільнення позивача відповідачем проведено не було, трудову функцію протягом заявленого часу позивач не виконувала, отже апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з посиланням на ст. 117 КЗпП України.

Також колегія суддів не може погодитись з висновком районного суду в частині задоволення вимоги про зобов`язання надати відпустку, враховуючи наступне.

Відповідно до положень п. 18 ч. 1 ст. 25 ЗУ «Про відпустки» відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов`язковому порядку працівникам на період проведення у відповідному населеному пункті антитерористичної операції, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більш як сім календарних днів після прийняття рішення про припинення антитерористичної операції, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях. Частину 1 ст. 25 доповнено п. 18 згідно із Законом № 121-VIII від 15 січня 2015 року.

Відповідно до наказу МОН України від 31 жовтня 2014 року № 1242 «Про організацію освітнього процесу у відокремленому структурному підрозділі «Горлівський інститут іноземних мов» ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» у зв`язку зі складною ситуацією в місці розташування та проведенням АТО інститут з 10 листопада 2014 року переведено з м. Горлівка до м. Артемівськ (зараз Бахмут) Донецької області.

Із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати на підставі п. 18 ч. 1 ст. 25 ЗУ «Про відпустки» ОСОБА_1 звернулась 22 серпня 2017 року, що не заперечується стороною відповідача. Враховуючи те, що з 10 листопада 2014 року Горлівський інститут іноземних мов розташований у м. Артемівськ, у якому не проводиться антитерористична операція, тобто на підконтрольній Україні території, а позивач, яка з 14 листопада 2014 року має статус внутрішньо переміщеної особи та з цього часу постійно проживає у м. Чернігові, звернулась із заявою про надання відпустки 22 серпня 2017 року, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не має права на відповідну відпустку, оскільки не підпадає під дію п. 18 ч. 1 ст. 25 ЗУ «Про відпустки».

Дійшовши висновку про задоволення апеляційної скарги ДНВЗ «Донбаський державний педагогічний університет», апеляційний суд не бере до уваги твердження скаржника про недотримання районним судом правил підсудності під час вирішення спору, з огляду на таке.

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Новозаводського районного суду м. Чернігова з позовом про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати та зобов`язання надати відпустку. У позовній заяві зареєстрованим місцем проживання позивач указала АДРЕСА_1 . Вказане зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 підтверджується відміткою Новозаводського РВ у м. Чернігові УДМС України у Чернігівській області, зробленої у довідці внутрішньо переміщеної особи, виданої на ім`я ОСОБА_1

Статтею 28 ЦПК України встановлена підсудність за вибором позивача, зокрема, позови, що виникають із трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача (ч. 1 ст. 28 ЦПК).

Ухвалою від 08 травня 2018 року суддя Новозаводського районного суду м. Чернігова відкрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 76-77).

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності.

Про належну обізнаність відповідача про наявність у суді вказаної цивільної справи та відкриття провадження у справі свідчить факт надіслання на електронну адресу районного суду звернень представника навчального закладу (т. 1 а.с. 84-104) та письмової заяви про передачу справи на розгляд іншому суду за територіальною підсудністю (т. 1 а.с. 105-107). Посилаючись на порушення судом процесуальних норм та вказуючи про недотримання судом правил підсудності, відповідачем ухвала про відкриття провадження у справі у встановленому законом порядку та строки до суду апеляційної інстанції не оскаржувалась.

Не беруться до уваги також доводи сторони відповідача про необхідність застосування до спірних відносин строків позовної давності з огляду на те, що апеляційний суд дійшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, розглянувши спір по суті.

Ураховуючи наведене вище та беручи до уваги допущення районним судом порушень у застосуванні норм матеріального права, апеляційний суд, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено також, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і задовольняє апеляційну скаргу, відповідно до вищенаведених правил належить провести розподіл судових витрат, понесених відповідачем, а саме стягнути з ОСОБА_1 на користь ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» 5286 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного вищого навчального закладу «Донбаський державний педагогічний університет» задовольнити.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 21 грудня 2018 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Донбаський державний педагогічний університет» про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати та зобов`язання надати відпустку - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Державного вищого навчального закладу «Донбаський державний педагогічний університет» (84116, Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Генерала Батюка, 19, код ЄДРПОУ 38177113) судовий збір в сумі 5286 (п`ять тисяч двісті вісімдесят шість) грн.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня його прийняття і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 травня 2019 року.

Головуючий Судді: