П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3954/18-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Вільчинський Олександр Ванадійович

Суддя-доповідач - Совгира Д. І.

06 травня 2019 року

м . Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Совгири Д. І.

суддів: Курка О. П. Матохнюка Д.Б. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,

представника позивача: не з'явився,

представників відповідача: Дунаєва І.Б., Баленко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року (повний текст якої складено в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області про визнання розпорядження незаконним, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області про визнання розпорядження незаконним, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В судове засідання представник позивача не з'явився, однак на адресу суду надіслав заяву про перенесення розгляду справи, оскільки він знаходиться в судовому засіданні в Жовківському районному суді Львівської області. Однак, колегія суддів апеляційної інстанції вказану заяву до уваги не бере, оскільки належних та допустимих доказів щодо перебування представника позивача в судовому засідання суду не надано.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач також в судове засідання не з'явився про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке отримано особисто позивачем 19 квітня 2019 року, а також телефонограмою від 22 квітня 2019 року.

Представники відповідача заперечували проти задоволення апеляційної скарги позивача та просили суд залишити її без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників відповідача, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Кинашівської сільської ради 1 сесії 7 скликання від 10 листопада 2015 року №7 затверджено ОСОБА_4 на посаду заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Кинашівської сільської ради.

Розпорядженням за підписом голови Кинашівської сільської ради Баленко О.В. ОСОБА_4, заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів, звільнено з займаної посади 05 жовтня 2018 року за прогул без поважних причин 20 - 21 вересня 2018 року згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

У трудову книжку позивача внесений запис 05 жовтня 2018 року про звільнення за прогул без поважних причин згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відповідно до розпорядження № 2-б від 05 жовтня 2018 року.

Позивач вважає, що зазначене розпорядження не відповідає нормам Конституції України та законам України, є не обґрунтованим та таким, що прийняте не у спосіб, що визначений Конституцією України та законами України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що є підставою для його скасування та поновлення позивача на займаній посаді.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Частиною 6 статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, що діяла на момент вчинення спірних правовідносин).

Водночас правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначає Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (в редакції, що діяла на момент вчинення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Відповідно до частин першої - третьої статті 51 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень.

Кількісний склад виконавчого комітету визначається відповідною радою. Персональний склад виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради затверджується радою за пропозицією сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - за пропозицією голови відповідної ради.

Виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, тощо.

Таким чином, заступник сільського голови є посадовою особою органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов'язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

Аналізуючи оскаржуване розпорядження на предмет наявності передбачених законом підстав для звільнення ОСОБА_4 з посади заступника сільського голови, суд виходив з такого.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 20 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Пункт 24 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року №9 визначає прогул як відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження слугував висновок відповідача про те, що позивач 20 та 21 вересня 2018 року без поважних причин не вийшов на службу, що згідно з п. 4 ч. ст. 40 КЗпП України кваліфіковано як прогул без поважних причин (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня).

Позивач, в свою чергу, наполягає на тому, що в період з 15 вересня по 02 жовтня 2018 року хворів та перебував на амбулаторному лікуванні в Кинашівській амбулаторії загальної практики сімейної медицини та на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні Тульчинської ЦРЛ. Зазначені пояснення були письмово надані ним 02 жовтня 2018 року Кинашівському сільському голові Баленко О.В.

Суд враховує, що порядок та умови видачі, продовження та обліку документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, здійснення контролю за правильністю їх видачі визначено Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою МОЗ від 13 листопада 2001 року №455 (далі - Інструкція №455).

Відповідно до п. 1.1 та п. 1.2 Розділу І Інструкції №455 тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6.

Згідно з пп. 1.3.2 п. 1.3 Розділу І Інструкції № 455 листок непрацездатності видається особам, обраним на виборні посади до органів державної влади, місцевого самоврядування та інших органів, у тому числі громадських організацій.

За приписами п.п. 2.5-2.6 розділу ІІ Інструкції №455 листок непрацездатності у разі захворювання, травми, в тому числі й побутової, видається в день установлення непрацездатності, крім випадків лікування в стаціонарі. Особам, які звернулися за медичною допомогою та визнані непрацездатними по завершенні робочого дня, листок непрацездатності може видаватись, за їх згодою, з наступного календарного дня.

Відповідно до наявного в матеріалах справи листка непрацездатності серії АДД №614418, що виданий 15 вересня 2018 року лікарем ОСОБА_5 позивач ОСОБА_4 звільнений від роботи з 15 вересня по 19 вересня 2018 року включно. Стати до роботи двадцятого вересня 2018 року.

Відповідно до листка непрацездатності серії АДД №624775, що виданий 02 жовтня 2018 року лікарем Тульчинської ЦРЛ ОСОБА_6 ОСОБА_4 звільнений від роботи з 24 вересня по 02 жовтня 2018 року включно. Стати до роботи 03 жовтня 2018 року.

Надаючи оцінку факту притягнення лікаря до дисциплінарної відповідальності, суд виходив з такого.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст.ст. 74 та 75 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи докази, які є в справі, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що факт притягнення лікаря до дисциплінарної відповідальності жодним чином не підтверджує непрацездатність позивача у вказаний період. Таким доказом є листок непрацездатності, який за період з 20 по 21 вересня 2018 року у позивача відсутній.

Відповідно до матеріалів справи 20 та 21 вересня 2018 року відповідачем були складено акти про відсутність на роботі заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів ОСОБА_4

З контексту наведеного суд дійшов висновку, що позивач без поважних причин був відсутній на роботі 20 та 21 вересня, що в свою чергу підтверджує обґрунтованість підстав його звільнення.

Поряд із цим суд вважає передчасним звільнення позивача 05 жовтня 2018 року з огляду на таке.

Як уже зазначалося, згідно зі ст. 3 Закону № 2493-ІІІ посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Згідно зі ст. 10 Закону № 2493-ІІІ прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється, у тому числі, на посади заступників сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради шляхом затвердження відповідною радою.

Крім того, ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються питання, зокрема, утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу, внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск, призначення на посаду та звільнення з посади секретаря ради у порядку, передбаченому цим Законом, затвердження за пропозицією міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, утворення за поданням голови інших виконавчих органів ради тощо.

Відповідно до п. 2.2. абз. 6 рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 2000 року № 1- рп/2000 (Справа № 1-5/2000) утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу, внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск, утворення інших виконавчих органів ради та затвердження їх структури в цілому, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання, обрання секретаря ради віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Проте ці питання вирішуються ними за поданням сільського, селищного, міського голови (п.п. 3, 4, 5, 6 ч. 1 ст. 26, п.п. 4, 5, 6 ч. 4 ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

З аналізу викладеного суд робить висновок, що посада заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів ради є виборною посадою, на яку особа затверджується відповідною сільською радою, що є виключною компетенцією такої ради. А відтак звільнення позивача із займаної посади повинно здійснюватися не одноособово за розпорядженням голови сільської ради, а шляхом таємного або відкритого голосуванням більшістю голосів на сесії сільської ради з підстав визначених у Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" та оформлюватись, саме рішенням сільської ради.

Як встановлено, рішенням 31 сесії 7 скликання Кинашівської сільської ради від 21 грудня 2018 року затверджено розпорядження сільського голови Баленко О.В. № 2-б від 05 жовтня 2018 року "Про звільнення ОСОБА_4" та виведено його зі складу виконавчого комітету з питань діяльності виконавчих органів ради у зв'язку зі звільненням з посади заступника сільського голови.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про скасування розпорядження голови Кинашівської ради Баленко О.В. № 2б від 05 жовтня 2018 року в частині звільнення ОСОБА_4 з посади заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів з 05 жовтня 2018 року, оскільки відповідне рішення про звільнення ОСОБА_4 оформлене рішенням Кинашівської сільської ради лише 21 грудня 2018 року.

При цьому, оскільки на переконання суду, підстави для звільнення позивача є обґрунтованими, відсутні у зв'язку з цим підстави для поновлення останнього на посаді. Водночас, зважаючи на передчасну дату його (позивача) звільнення, суд з метою захисту прав та інтересів позивача виходить за межі позовних вимог та ухвалює рішення, відповідно до якого позивача вважати звільненим 21 грудня 2018 року.

У зв'язку з цим наявні підстави для стягнення на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05 жовтня по 21 грудня 2018 року.

Так, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню (пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року).

Визначаючи вказану суму стягнення, суд виходив з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідачем на виконання вимог суду надано довідку від 14 лютого 2019 року № 360, згідно з якою сума нарахованої заробітної плати позивача за серпень та вересень 2018 року (2 місяці, що передували звільненню) становить 17508,75 грн., а саме: у серпні 2018 року - 11732,50 грн., у вересні 2018 року - 5776,25 грн.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача відповідно до пункту 2 Постанови № 100 складає 416,88 грн. (17508,75 грн. / 42 робочих дні).

На користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за період з 05 жовтня 2018 року по 21 грудня 2018 року включно, тобто за 54 робочих дні, які судом обчислені згідно з Розрахунком норми тривалості робочого часу на 2018 рік (з урахуванням рекомендацій Кабміну щодо перенесення робочих днів, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1-р від 11.01.2018).

З огляду на наведене, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток у загальному розмірі 22511,52 грн. (416,88 х 54).

При цьому, відповідач як податковий агент згідно вимог Податкового Кодексу України зобов'язаний виплатити позивачеві середній заробіток, утримавши з нього при виплаті законодавчо встановлені податки та збори.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

На підставі вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, суд виходив з такого.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При цьому зазначеною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Зокрема, згідно з частиною 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частин 4 та 5 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/160 від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Таким чином, з вищевикладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Статтею 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" № 4191-VI визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Таким чином, підставою для визначення розміру компенсації витрат на правничу допомогу у адміністративних справах є документальне підтвердження участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимоги заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходить з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

В обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 20000 грн. до суду надано: договір про надання правової допомоги № 1 від 11 січня 2019 року, укладений між позивачем та адвокатом Джох Р.В., акт надання юридичних послуг та квитанцію № 14 від 05 лютого 2018 року на суму 20000 грн.

Оцінюючи розмір витрат на оплату послуг адвоката на співмірність із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про їх недоведеність.

Так, в акті надання юридичних послуг відсутній обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, не зазначений час, витраченим адвокатом на їх надання/виконання. Також суд враховує, що позивач звернувся до суду 02 листопада 2018 року, а договір з адвокатом укладений 11 січня 2019 року.

На підставі вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що враховуючи граничну вартість однієї години участі адвоката в судових засіданнях (768,40 грн.) та загальну тривалість участі адвоката в судових засідань (3) в даній адміністративній справі, до відшкодування підлягають витрати на правничу допомогу в розмірі 2305,20 грн. (768,40 х 3).

Тому, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 08 травня 2019 року.

Головуючий

Совгира Д. І.

Судді

Курко О. П. Матохнюк Д.Б.