П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 560/4161/18
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
07 травня 2019 року
м . Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,
В С Т А Н О В И В :
В грудні 2018 року ФОП ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (далі ГУ ДФС у Хмельницькій області) в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 р. №Ф-46239-17.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року позов задоволено: визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДФС у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14 листопада 2018 року № Ф-46239-17.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, а також особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську діяльність), іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Так, скаржник вважає, що оскільки позивач перебуває на обліку у податкового органу як фізична особа-підприємець та як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, то оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску прийнята контролюючим органом правомірно.
Від позивача відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 з 09.01.2009 зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебуває на обліку ГУ ДФС у Хмельницькій області, як платник податків і є платником єдиного внеску.
18.12.2009 позивач отримала Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №448, на підставі рішення Хмельницької кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 11.12.2009 №67.
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основним видом діяльності ОСОБА_2 є діяльність у сфері права (Код КВЕД 69.10).
14.11.2018 ГУ ДФС у Хмельницькій області відносно позивача винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-46239-17 в сумі 15727,42 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та надаючи правову оцінку обставинам справи, зазначає наступне.
Правовідносини, що склалися між сторонами, врегульовані Конституцією України, Законом України від 08.07.2010 року № 2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VІ), Податковим кодексом України (далі ПК України) та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (далі - Інструкція №449).
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
В підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України міститься визначення поняття самозайнятої особи.
Так, самозайнята особа-це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність-участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI визначено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Статтею 13 цього Закону передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
У пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" зазначено, що платниками єдиного внеску є; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Вищезазначене свідчить, що до платників єдиного внеску законодавцем віднесено осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську, та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно з пунктами 63.1, 63.2 статті 63 ПК України облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.
Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.
Взяття на облік фізичних осіб-підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (пункту 65.1 статті 65 ПК України).
Пунктом 63.5 статті 63 Податкового кодексу України визначено, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.
Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.
Пунктом 65.2 статті 65 ПК України врегульовано, що облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі-Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
Крмі того, п.65.3 ст. 65 ПК України обумовлено, що для взяття на облік фізичної особи, яка має право провадити незалежну професійну діяльність, така особа повинна подати заяву та документи особисто або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем постійного проживання.
Положеннями пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України передбачено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу.
При цьому, у підпункті 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 ПК України зазначено, що контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Отже, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Комплексний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що ПК України передбачає обов'язок самозайнятих осіб стати на облік у контролюючому органі, у разі здійснення підприємницької діяльності або здійснення незалежної професійної діяльності. Разом з тим, законом не передбачено повторного взяття на облік особи, яка вже здійснює підприємницьку діяльність, ще й як особи, що здійснює незалежну професійну діяльність.
Що стосується обліку та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі-єдиний внесок)- консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Упунктах 1, 4, 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI міститься визначення, що платниками єдиного внеску є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Отже, законодавець розмежовує як платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. При цьому, порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України № 2464 не передбачений.
На виконання вимог статей 5,16,19 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та пункту 4 Положення про Міністерство доходів і зборів України, затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2013 року № 141, наказом Міністерства фінансів України 24.11.2014 № 1162, затверджено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно пунктів 1,2 Розділу ІІІ Порядку № 1162 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку.
Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності.
Однак, згідно з пунктом 4 Розділу VІ Порядку № 1162 якщо контролюючими органами при здійсненні своїх функцій за результатами перевірок та звірок, або на підставі інформації від третіх осіб, або на підставі даних інших державних органів чи відповідних державних реєстрів встановлено, що: фізична особа, зареєстрована як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, але не перебуває на обліку чи знята з обліку в контролюючому органі, то такий орган повідомляє таку особу про необхідність подання заяви за формою 1-ЄСВ для взяття її на облік як платника єдиного внеску. Така фізична особа обліковується в реєстрі страхувальників як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, з ознакою "платник не подав заяви для взяття на облік".
Пунктом 6.7 Розділу 6 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 № 1588 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 р. за № 1562/20300 передбачено, що взяття на облік фізичних осіб, які не є підприємцями та здійснюють незалежну професійну діяльність, умовою ведення якої згідно із законом є державна реєстрація такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (далі - фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність), здійснюється за місцем постійного проживання у порядку, встановленому цим Порядком для фізичних осіб - підприємців: 1) для взяття на облік фізична особа, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, у строк 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності, зобов'язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем свого постійного проживання: заяву за формою № 5-ОПП (додаток 8); копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, якщо заявник є адвокатом, який провадить адвокатську діяльність індивідуально.
Згідно з пунктами 291.3 та 291.4 статті 291 ПК України, юридична особа чи фізична особа-підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої - третьої групи (фізичної особи) та оподатковані згідно з цією главою (підпункт 2 пункт 297.1 статті 297 ПК України ).
З огляду на викладене, особа, яка перебуває на обліку в органі доходів і зборів як фізична особа-підприємець не потребує додаткової реєстрації як самозайнята особа, а його доходи, отримані від адвокатської діяльності в період перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, в силу вимог пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України звільняються від оподаткування податком на доходи фізичних осіб.
Така позиція суду узгоджується з висновками, викладеними у постанові Вищого адміністративного суду України від 21.01.2016 у справі №808/7758/13-а (№К/800/44702/14).
Як вбачається з доводів відповідача, наведених в апеляційній скарзі за даними АІС "Податковий блок", ОСОБА_2 перебуває на обліку в ДПІ у м.Хмельницькому з 10.01.2009 року як фізична особа-підприємець та з 01.01.2012 року знаходиться на спрощеній системі оподаткування, а з 26.11.2014 перебуває на обліку, як особа, яка займається незалежною професійною діяльністю.
В той же час, з матеріалів справи слідує, що позивач не подавала відповідної заяви про її реєстрацію як фізичної особи, що здійснює незалежну професійну діяльність, а тому взяття ОСОБА_2 контролюючим органом на облік одночасно як фізичну особу-підприємця, і як фізичну особу, що здійснює незалежну професійну діяльність, є безпідставним.
Отже, позивач, перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинна перебувати на податковому обліку як фізична особа- підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, та вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець третьої групи єдиного податку за видом діяльності у сфері права.
Крім того, колегія суддів зауважує, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, чим унормовано, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.
Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції». Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року. «Булвес"АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Частиною 1 статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.
З урахуванням приписів частини 2 статті 2 КАС України колегія суддів, оцінивши докази, які є у справі погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога про сплату боргу №Ф-46239-17 від 14.11.2018 прийнята відповідачем необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а отже є неправомірною і підлягає скасуванню.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.6, 77, 77,90, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий
Граб Л.С.
Судді
Гонтарук В. М. Біла Л.М.
