ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 травня 2019 року № 826/12491/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомВійськової частини НОМЕР_1 доДержавного реєстратора Дарницької районної у м. Києві державної адміністраціїпрозобов`язання вчинити певні дії державного реєстратора представники сторін:позивача: Козловець А.В., Сайченко І.Ю.; відповідача Богатюк П.Д., ВСТАНОВИВ:

07.08.2018 Військова частина НОМЕР_1 (далі позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державного реєстратора Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації (надалі відповідач), в якому просила суд зобов`язати державного реєстратора Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців військову частину НОМЕР_1 як незаконно внесену до цього реєстру.

В якості підстав позову позивач зазначив, що державним реєстратором неправомірно включено військову частину до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» порядок реєстрації військових частин як суб`єктів господарської діяльності у Збройних Силах України визначається Кабінетом Міністрів України. До приведення чинних нормативно-правових актів України у відповідність із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» у частині проведення державної реєстрації, зокрема, військових частин як суб`єктів господарської діяльності, їх реєстрація проводиться Міноборони відповідно до Порядку реєстрації військових частин як суб`єктів господарської діяльності у Збройних Силах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.2000 № 749.

Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу було передано судді Пащенку К.С.

14.09.2018 ухвалою суду було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/12491/18 та призначено справу до розгляду в підготовче судове засідання на 30.10.2018.

05.10.2018 до суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому останній заперечує проти задоволення позову. В обґрунтування своєї позиції відповідач послався на те, що 20.09.2011 до державного реєстратора Дарницької районної ум. Києві державної адміністрації Золотаренко Т.А. звернулася уповноважена особа військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , якою були надані в повному обсязі документи для проведення включення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» (в редакції станом на 27.08.2011) встановлено виключний перелік підстав, за наявності яких державний реєстратор залишає без розгляду подані документи. Проте, проаналізувавши документи, які були надані представником позивача, державний реєстратор не мав законних підстав залишити без розгляду подані документи. З огляду на це запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 20.09.2011 № 10651200000015151 було вчинено державним реєстратором Золотаренко Т.А. на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань».

В судовому засіданні 30.10.2018 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд ухвалив адміністративну справу, відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, розглядати в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Так, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, позивач як юридична особа був зареєстрований 31.01.1944, але внесений у Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (надалі «ЄДРПОУ») 18.08.1999, що слідує з довідки № 136/12 від 02.08.2012 та Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серія АГ № 391637.

У зв`язку з набранням чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» військова частина була внесена в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (надалі «ЄДР») 20.09.2011 державним реєстратором Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, ідентифікаційний код 08419841, номер запису 10651200000015151.

На виконання розпорядження начальника Озброєння Збройних Сил України від 29.03.2018 № 342/2528-тлг щодо зняття військових частин з обліку в інших органах державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців позивачем подано лист до Дарницької адміністрації м. Києва про скасування запису в ЄДР про реєстрацію військової частини НОМЕР_1 .

Листом № 101-3435/04 від 16.04.2018 відповідач повідомив позивача, що відповідно до ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» скасування реєстраційних дій (записів) в ЄДР передбачено виключно на підставі судових рішень, що набрали законної сили або рішень, прийнятих за результатами оскарження в адміністративному порядку відповідно до ст. 34 цього Закону.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На час внесення даних про позивача до ЄДРПОУ порядок державної реєстрації та перереєстрації суб`єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, за винятком окремих видів суб`єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, регулювався постановою КМУ від 25.05.1998 № 740 (яка втратила чинність з 01.07.2004 у зв`язку з прийняттям Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»).

Юридичні особи, в тому числі військові частини, державна реєстрація яких проведена до 29.04.1994 і які не мають свідоцтва про державну реєстрацію, а також ті, що одержали такі свідоцтва до 29.04.1994, повинні одержати (обміняти) його в органі державної реєстрації, в якому вони перебувають на обліку. Заміна та одержання свідоцтва про державну реєстрацію відповідно до цього пункту проводиться на підставі документів, що засвідчують державну реєстрацію останнього.

Військова частина НОМЕР_1 як юридична особа була зареєстрована 31.01.1944, проте внесена у ЄДРПОУ 18.08.1999. Копія свідоцтва про державну реєстрацію військової частини в матеріалах справи відсутня. Проте, в матеріалах справи наявна довідка № 136/12 з ЄДРПОУ, видана 02.08.2012, що і підтверджує сам факт внесення даних про військову частину НОМЕР_1 до ЄДРПОУ.

Перереєстрація військової частини НОМЕР_1 в ЄДР відбулась 20.09.2011. Згідно копій документів, що були надані представником відповідача та які містяться в матеріалах справи, реєстраційна дія включення військової частини НОМЕР_1 до ЄДР здійснювалась державним реєстратором на підставі наданих уповноваженим представником позивача документів: реєстраційної картки про включення відомостей про юридичну особу та документу, що засвідчує повноваження уповноваженої особи в оригіналі.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» (в редакції станом на 27.08.2011) встановлено виключний перелік підстав, за наявності яких державний реєстратор залишає без розгляду подані документи. Оскільки, документи було подано в повному обсязі повноважним представником позивача, то державний реєстратор не мав законних підстав залишити без розгляду подані документи, а тому реєстраційна дія включення військової частини НОМЕР_1 до ЄДР була проведена.

Відповідно до постанови КМУ від 22.01.1996 № 118 «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організації України» (в редакції від 25.08.1998, що була чинна на момент внесення даних про військову частину НОМЕР_1 до ЄДРПОУ) Держстат здійснює присвоєння суб`єктам господарської діяльності ідентифікаційних кодів і кодів класифікаційних ознак за винятком суб`єктів підприємницької діяльності, яким ідентифікаційні коди присвоюють органи державної реєстрації.

Матеріали справи свідчать про присвоєння позивачу коду 08419841, який було збережено і при перереєстрації в ЄДР, яка була здійснена 20.09.2011.

Отже, присвоєння коду для військової частини НОМЕР_1 було здійснено територіальними органами Держстату, а не територіальними органами Міністерства оборони України.

Закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», який у ст. 4 передбачив, що реєстрація військових частин як суб`єктів господарської діяльності визначається КМУ, набрав законної сили тільки 27.10.1999, задовго після реєстрації військової частини (31.01.1944) та після внесення даних про військову частину до ЄДРПОУ (18.08.1999).

Крім того, згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.2000 № 749 «Про затвердження Порядку реєстрації військових частин як суб`єктів господарської діяльності у Збройних Силах України» (далі - Постанова № 749) реєстрації підлягають військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил, які здійснюють господарську діяльність з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, шляхом включення до реєстру військових частин як суб`єктів господарської діяльності. Пунктом 4 Постанови № 749 передбачено, що для реєстрації військової частини як суб`єкта господарської діяльності у Збройних Силах, вона подає заяву за зразком, до якої додаються: реєстраційна картка військової частини як суб`єкта господарської діяльності у Збройних Силах за зразком згідно з додатком 2 до Постанови № 749; довідка про включення військової частини до ЄДРПОУ. З викладеного слідує, що для реєстрації військової частини згідно з Порядком № 749, вона вже має бути зареєстрована як юридична особа та включена до ЄДРПОУ.

Таким чином, якщо Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» регулює загальні питання державної реєстрації будь-яких юридичних осіб під час їх створення, включаючи військову частину, як державну установу, то Постанова № 749 унормовує спеціальні питання реєстрації військових частин лише для цілей їх господарської діяльності, інакше кажучи, будь-яка юридична особа повинна бути зареєстрована в ЄДРПОУ, в тому числі і військова частина, але не кожна військова частина реєструється відповідно до Постанови № 749, а лише та, яка здійснює господарську діяльність. Якщо позивач такою діяльністю не займається, то відсутня потреба в його реєстрації у відповідності до Постанови № 749.

Відповідно до п. 6 Постанови № 749 у разі реєстрації військової частини як суб`єкта господарської діяльності Міноборони видає свідоцтво за зразком згідно з додатком 3. Позивач не надав суду ні копії, ні оригіналу свідоцтва, виданого відповідно до Постанови № 749.

Надана суду довідка Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України № 136/12 від 02.08.2012 не є свідоцтвом реєстрації військової частини як суб`єкта господарської діяльності, оскільки взагалі не відповідає формі, наведеній в додатку № 3 до постанови КМУ № 749, не містить інформації щодо дозволених видів господарської діяльності. Навпаки, ця довідка свідчить про те, що позивач за своєю організаційно-правовою формою є державною організацією (установою, закладом), єдиним видом діяльності якої є оборона. Відомості про реєстрацію позивача як суб`єкта господарської діяльності в цій довідці відсутні. Враховуючи викладене, у суду відсутні підстави вважати, що позивач є суб`єктом господарської діяльності в розумінні Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» та Постанови № 749.

Довідка № 136/12 видана 02.08.2012 Головним управлінням оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України по формі, яка була затверджена наказом Держкомстату України від 12.06.2007 № 164 (втратив чинність згідно з наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.04.2014 № 486).

Відповідно до наказу Держкомстату України № 164 (у редакції чинній на момент видачі довідки № 136/12 від 02.08.2012) головне міжрегіональне управління статистики у м. Києві, головні управління статистики в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Управління статистики в місті Севастополі видають довідку, затверджену пунктом 1 цього наказу, на бланку відповідного управління та скріплюють її гербовою печаткою. Управління (відділи) статистики в районах та містах обласного значення видають довідку, затверджену пунктом 1 цього наказу, на бланку відповідного управління (відділу) та скріплюють її печаткою із зображенням емблеми Держкомстату України.

Отже, суд приходить до висновку, що довідка, форма якої затверджена наказом Держстату України № 164, призначена для видачі органами Держстату, а їх видача органами Міністерства оборони України не передбачена.

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» набрав чинності з 01.07.2004. Цим Законом передбачалось протягом 2004 - 2005 років заміна раніше виданих суб`єктам свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. Також Законом було встановлено, що нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону, зобов`язано Кабінет Міністрів України привести законодавчі акти України у відповідність із цим Законом. Статтею 17 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності військових формувань, на які покладено завдання по забезпеченню державної безпеки, визначаються законом, а не підзаконними актами.

Згідно ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців. Статтею 7 цього Закону передбачено, що єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначені суб`єкти державної реєстрації, це Міністерство юстиції України, територіальні органи Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, нотаріуси, акредитовані суб`єкти - у разі державної реєстрації інших юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Міністерство оборони не є суб`єктом державної реєстрації. Тому доводи позивача про те, що у системі Міністерства оборони України включення (виключення) військових частин (установ) до (з) ЄДРПОУ покладено на Головне управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних сил України не приймається до уваги, як таке, що не ґрунтується на законодавчих актах.

Ні закон України «Про Збройні Сили України», ні закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», ні інші закони, що регулюють організацію і діяльність Збройних Сил України, не визначають особливості створення та ліквідації військових частин та інших організацій Збройних Сил.

Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачено, що до ЄДР не вносяться відомості, що становлять державну таємницю (ч. 4 ст. 7 Закону). Пунктом 5 положення про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, яке затверджене постановою КМУ від 22.01.1996 № 118, передбачено, що присвоєння ідентифікаційних кодів з Реєстру здійснюється відповідними центральними органами виконавчої влади - суб`єктам, відомості про які становлять державну таємницю. Таким органам Держстат передає ідентифікаційні коди для ведення відомчого обліку. Порядок передачі ідентифікаційних кодів для присвоєння їх суб`єктам затверджується Держстатом разом з відповідними центральними органами виконавчої влади.

Представник позивача посилається на те, що всі відомості про військову частину становлять державну таємницю, проте, суду не надано відповідних доказів таких тверджень.

Певна інформація у сфері оборони може бути віднесена до державної таємниці у порядку Закону України «Про державну таємницю», який передбачає певну процедуру віднесення інформації до державної таємниці шляхом прийняття державним експертом з питань таємниць рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до державної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом обґрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей, включенням цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, та з опублікуванням цього Зводу, змін до нього. Тому вирішувати питання про те, які відомості відносяться до державної таємниці має не позивач, а державний експерт з питань таємниць, яким є посадова особа, уповноважена здійснювати відповідно до вимог цього Закону віднесення інформації до державної таємниці у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, зміни ступеня секретності цієї інформації та її розсекречування. Втручання в діяльність державного експерта з питань таємниць особи, якій за посадою його підпорядковано, не допускається.

Статтею 10 Закону України «Про державну таємницю» передбачено, що віднесення інформації до державної таємниці здійснюється мотивованим рішенням державного експерта з питань таємниць за його власною ініціативою, за зверненням керівників відповідних державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій чи громадян. Державний експерт з питань таємниць відносить інформацію до державної таємниці з питань, прийняття рішень з яких належить до його компетенції згідно з посадою. У разі, якщо прийняття рішення про віднесення інформації до державної таємниці належить до компетенції кількох державних експертів з питань таємниць, воно за ініціативою державних експертів або за пропозицією Служби безпеки України приймається колегіально та ухвалюється простою більшістю голосів. При цьому кожен експерт має право викласти свою думку. Інформація вважається державною таємницею з часу опублікування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, до якого включена ця інформація, чи зміни до нього у порядку, встановленому цим Законом.

Звід відомостей, що становлять державну таємницю, формує Служба безпеки України на підставі рішень державних експертів з питань таємниць. Зазначений Звід та зміни до нього набирають чинності з моменту опублікування в офіційних виданнях України.

Позивач не надав суду доказів внесення до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, таких відомостей як найменування військової частини, організаційно-правова форма, місцезнаходження юридичної особи, про засновника, про види діяльності, про керівника, про дату державної реєстрації, про місцезнаходження реєстраційної справи, відомості про взяття на облік в органах статистики, податковому органі та ПФУ та інших відомостей, які є в ЄДР.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній на 27.08.2011) у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов`язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Згідно ч. 1, 2 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду зобов`язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, які передбачені частиною першою статті 27 цього Закону; перевірка на відсутність підстав для відмови, які передбачені абзацами п`ятим - восьмим частини першої статті 27 цього Закону, здійснюється з використанням відомостей з Єдиного державного реєстру.

Частиною 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачено, що підставами для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи є:

невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи;

невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону;

порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом, зокрема: наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи; невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі; наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженою ними особою юридичних дій, які встановлені абзацом четвертим частини другої статті 35 цього Закону;

наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися;

використання у найменуванні юридичної особи приватного права повного чи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України;

невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону щодо найменування окремих видів юридичних осіб (банк, кредитна спілка, недержавний пенсійний фонд тощо);

встановлена іншими законами заборона використання у найменуванні юридичної особи певних термінів, абревіатур, похідних термінів.

Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав не допускається.

Таким чином, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації на підставі перевірки вичерпного переліку документів лише засвідчує факт, тобто виконує функцію легалізації події. Виконання цієї функції не передбачає і не наділяє його повноваженнями перевірки (контролю) інших критеріїв, ніж визначені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08 грудня 2015 року у справі № 21-3452а15 та від 06.03.2019 у справі № 820/4603/18.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Завданням адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до КАС України.

Статтею 245 КАС передбачено, що суд у разі задоволення позову може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматись від вчинення певних дій, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Проте, позивачем не було надано копію чи оригінал свідоцтва про державну реєстрацію військової частини відповідно до Постанови № 749. Представник позивача посилається на те, що всі відомості про військову частину становлять державну таємницю, разом з тим, суду не надано відповідних доказів таких тверджень, зокрема, не надано доказів внесення до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, таких відомостей як найменування військової частини, організаційно-правова форма, місцезнаходження юридичної особи, про засновника, про види діяльності, про керівника, про дату державної реєстрації, про місцезнаходження реєстраційної справи, відомості про взяття на облік в органах статистики, податковому органі та ПФУ та інших відомостей, які є в ЄДР.

Таким чином, позивачем не доведено протиправності дій державного реєстратора, а судом не встановлено порушень порядку при реєстрації військової частини НОМЕР_1 в ЄДР як юридичної особи та при вчиненні запису № 10651200000015151 від 20.09.2011, тому обґрунтовані підстави для скасування такого запису відсутні. Вимога про зобов`язання вчинити дії по виключенню реєстраційного запису є похідною, тому, з огляду на відсутність порушень порядку реєстрації з боку відповідача, задоволенню не підлягає.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача за поданим адміністративним позовом не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко