УХВАЛА

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа №465/4621/16-к

провадження № 51-172км17

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_12 ,

прокурора ОСОБА_13 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника цивільного відповідача - Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі МТСБУ)на вирок Франківського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 листопада 2017року у кримінальному провадженні № 12016140080002043 за обвинуваченням

ОСОБА_14 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Верещиця Яворівського району Львівської області, громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі КК України).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Франківського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року встановлено, що ОСОБА_14 вчинив злочин за наступних обставин.

15 червня 2016 року приблизно о 17 год. 25 хв. ОСОБА_14 , керуючи автомобілем ЗАЗ реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись по проїзній частині дороги вул.Княгині Ольги у напрямку вул.Володимира Великого біля буд. №5б порушив чинні вимоги Правил дорожнього руху України Р.І.п.1.5, п.1.10 (в частині значення термінів «пішохідний перехід», «небезпека для руху»), Р.2 п.2.3 п.п. «б» і «д», Р.12 п.12.3 та Р.18 п. 18.1 та 18.4ПДРУкраїни, що проявилось у тому, що він був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, створив загрозу безпеці дорожнього руху, при виникненні небезпеки для руху, не вжив заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, по якому в цей час переходив проїзну частину дороги справа наліво відносно напрямку руху транспортного засобу потерпілий - пішохід ОСОБА_15 , не зупинився, щоб дати дорогу потерпілому, для якого могла бути створена небезпека, внаслідок чого відбулася дорожньо-транспортна пригода - наїзд на потерпілого, в результаті якого потерпілий ОСОБА_15 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості.

У зв`язку з цим суд першої інстанції визнав ОСОБА_14 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначив покарання у виді штрафу у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн та на підставі ч. 3 ст. 53 КК, з урахуванням майнового стану обвинуваченого, із розстрочкою виплати до 28вересня 2017 року без позбавлення права керування транспортними засобами.

Ухвалено стягнути з МТСБУ грошові кошти у сумі 16629,40 грн на користь потерпілого ОСОБА_15 у рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_14 грошові кошти у сумі 30 000 грн на користь потерпілого ОСОБА_15 у рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_14 в дохід держави витрати пов`язані із залученням експертів НДЕКЦ при ГУМВСУ у Львівській області у зв`язку з проведенням експертиз на загальну суму 4291,35 грн.

Вирішено питання про долю речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27 листопада 2017 року вирок Франківського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року щодо ОСОБА_14 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник цивільного відповідача МТСБУ посилається на істотне порушення судами норм кримінального процесуального права, у зв`язку із чим просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд провадження у суді першої інстанції.

В обґрунтування наведеного зазначає, що всупереч вимогам ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон про ОСЦПВВНТЗ) судом було залучено до участі у справі МТСБУ в якості співвідповідача, хоча заява позивачем про виплату відшкодування у відповідності із ст. 35 цього закону не подавалася.

Вказує, що на момент розгляду справи в суді першої інстанції суду не було надано документу, який підтверджує, що ОСОБА_14 підпадає під категорію осіб, які звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і у зв`язку з чим відшкодування збитків від ДТП, винуватцями якої є вказані особи, проводиться МТСБУ відповідно до вимог вказаного закону.

Вважає, що судом не обґрунтовано суму матеріальної шкоди, стягнутої з МТСБУ, так як відсутні документи, які підтверджують необхідність придбання медичних препаратів та необхідність додаткового харчування потерпілого.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор просив судові рішення залишити без зміни.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

У ч. 5 ст. 434-1 КПК України зазначено, що суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, палата дійшла висновку, що кримінальне провадження необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Предметом розгляду колегії суддів Верховного Суду є касаційна скарга представника цивільного позивача (МТСБУ), одним із основних аргументів якої є те, що згідно з оскарженими судовими рішеннями з МТСБУ безпідставно стягнуто шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, адже потерпілий не звертався до нього із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст. 35 Закону про ОСЦПВВНТЗ.

Згідно з положеннями цієї норми для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Також зазначена правова норма містить вимоги до заяви про страхове відшкодування й перелік документів, які додаються до неї.

Відповідно до ст. 37 Закону про ОСЦПВВНТЗ страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його (у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими) або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

При цьому до підстав для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) ст. 37 Закону про ОСЦПВВНТЗ відносить:

«37.1.3. невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди;

37.1.4. неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди».

Таким чином, позиція цивільного відповідача ґрунтується на тому, що відсутність такого звернення потерпілого із заявою про страхове відшкодування має бути визнане підставою для відмови в задоволенні цивільного позову про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою.

Проте така позиція відображає лише один з можливих підходів до тлумачення й застосування правових норм, які регулюють відповідні правовідносини.

Так, інший підхід ґрунтується на тому, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору. Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Оскільки обов`язок відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, у тому числі якщо мова йде про вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК України, обумовлений не порушенням певного договірного зобов`язання, а фактом спричинення шкоди майну, здоров`ю та життю людини, то визначений Законом про ОСЦПВВНТЗ порядок звернення потерпілого до страховика (МТСБУ) із заявою про здійснення страхового відшкодування є не «досудовим порядком урегулювання спору» в розумінні ст. 124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка в цілому не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду із позовом про стягнення відповідного відшкодування в загальних межах позовної давності.

Аналіз існуючої практики Великої Палати, Касаційного цивільного суду та Касаційного кримінального суду Верховного Суду не дає можливості однозначно визначити, який із цих підходів є правильним.

Так, у постанові від 05 червня 2018 року у справі №910/7449/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила:

«6.1. Згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов`язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов`язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов`язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.

6.2. У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов`язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.

6.3. При цьому, визначаючи обов`язок страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.

6.4. Тобто право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП».

У постанові від 4 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила:

«35. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

36. Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

37. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).

38. Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист…

62. Відтак, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування…

72. Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування».

Разом із тим, невирішеним залишається питання про те, чи може бути задоволено в межах кримінального провадження цивільний позов потерпілого до страховика (МТСБУ), якщо потерпілий не звертався до страховика (МТСБУ) із заявою про страхове відшкодування, але подав цей позов у межах одного року з моменту ДТП.

Це, серед іншого, потребує відповіді на такі запитання:

1. Чи взагалі може бути пред`явлено позов до страховика (зобов`язання якого витікають із положень договору) чи МТСБУ (зобов`язання якого витікають із положень закону, але за характером є ідентичними зобов`язанням страховика) щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, в межах кримінального провадження з огляду на положення ст. 128 КПК України, яка визначає, що цивільний позов у кримінальному провадженні може бути подано до «підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння»?

2. Чи є обов`язковою умовою для задоволення в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до страховика (МТСБУ) про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК (порушення правил безпеки дорожнього руху…), попереднє звернення потерпілого до страховика (у випадках передбачених законом до МТСБУ) із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку та строки, визначені ст. 35 «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»?

3. Якщо відсутність попереднього звернення потерпілого до страховика (МТСБУ) про виплату страхового відшкодування слід вважати підставою для відмови в задоволенні позову, то чи може, з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 4липня 2018 року (справа №755/18006/15-ц), завдана шкода стягнута безпосередньо з обвинуваченого?

4. Якщо вважати, що відсутність звернення потерпілого до страховика (МТСБУ) в порядку визначеному ст. 35 Закону про ОСЦПВВНТЗ є підставою для відмови в задоволенні позову, у тому числі поданого в межах одного року з моменту ДТП, як до страховика (МТСБУ), так і до страхувальника, то як це узгоджується з правом потерпілого від злочину на відшкодування шкоди та безпосереднє звернення до суду з цивільним позовом у межах кримінального провадження?

Так, у Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою (Резолюція 40/34 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року) зазначено:

«4. До жертв слід ставитися із співчуттям та поважати їх гідність. Вони мають право на доступ до механізмів правосуддя і якнайшвидшу компенсацію за завдану їм шкоду відповідно до національного законодавства.

5. У тих випадках, коли це необхідно, слід створити і зміцнити судові та адміністративні механізми, з тим щоб забезпечити жертвам можливість отримувати компенсацію за допомогою офіційних і неофіційних процедур, які носили б оперативний характер, були б справедливими, недорогими і доступними. Жертв, які прагнуть отримати компенсацію за допомогою таких механізмів, слід інформувати про їхні права».

Думки науковців у цьому контексті розійшлися.

Так, науковці серед яких, зокрема, ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , вважають, що не є обов`язковою умовою для задоволення в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до страховика (МТСБУ) про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, попереднє звернення потерпілого до страховика (у випадках, передбачених законом до МТСБУ) із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку та строки, визначені ст.35 Закону про ОСЦПВВНТЗ.

Так,ОСОБА_16 , завідувач кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки, вважає, що відсутність попереднього звернення до МТСБУ про виплату страхового відшкодування не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, що виключає й можливість за цієї підстави і звернення обов`язку відшкодувати спричинену правопорушенням шкоду на обвинуваченого.

ОСОБА_17 , к.ю.н., доцент, доцент кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченко, вважає, що відсутність попереднього звернення потерпілого до страховика (МТСБУ) про виплату страхового відшкодування не є підставою для відмови в задоволені позову. Потерпілий в межах кримінального провадження має право або звернутися із заявою до страховика-відповідача, або подати цивільний позов.

ОСОБА_18 , член НКР при Верховному Суді, вважає, що застосування положень Закону про ОСЦПВВНТЗ не повинно суперечити засадам кримінального судочинства і обмежувати права потерпілого.

ОСОБА_19 , член НКР при Верховному Суді, проректор ПВТТЗ «Харківський інститут кадрів управління», кандидат юридичних наук, адвокат, вважає, що попереднє (до подання позову) звернення потерпілого до страховика (у випадках, передбачених законом - до МТСБУ) із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку та строки, визначені cm. 35 Закону про ОСЦПВВНТЗ, не є обов`язковим. Однак відсутність такого звернення (як і повідомлення простраховий випадок) може у конкретній ситуації вважатись підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування, якщо буде доведено, що внаслідок неподання такого повідомлення страхувальником та/або вигодонабувачем страховик позбавився можливості встановити дійсні обставини страхового випадку і це вплинуло на розмір відшкодування чи взагалі на обов`язок страховика таке відшкодування виплатити.

ОСОБА_20 , член НКР при Верховному Суді, д.ю.н., доцент, вважає, що не є обов`язковою умовою для задоволення в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до страховика (МТСБУ) про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 КК України, попереднє звернення потерпілого до страховика (у випадках, передбачених законом до МТСБУ) із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку та строки, визначені ст. 35 Закону про ОСЦПВВНТЗ.

2) На противагу цьому є науковці, які вважають, що обов`язковою умовою для задоволення в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до страховика (МТСБУ) про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 КК України є звернення потерпілого до страховика (у випадках, передбачених законом - до МТСБУ) із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку та строки, визначені статтею 35 Закону про ОСЦПВВНТЗ.

Н.Р. Бобечко, член НКР при ВерховномуСуді,доктор юридичних наук,професор кафедри кримінальногопроцесу і криміналістикиЛьвівського національного університетуімені Івана Франка, вважає, що оскільки потерпілий не подавав до МТСБУ заяви про виплату страхового відшкодування в порядку, передбаченому ст. 35 Закону про ОСЦПВВНТЗ, він не виконав обов`язкової умови, що забезпечує його право на відшкодування завданої йому шкоди, в результаті вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за рахунок коштів Фонду захисту потерпілих. За таких обставин, завдану шкоду може бути стягнуто безпосередньо з її заподіювача, тобто обвинуваченого. За іншого підходу, потерпілий взагалі втратить можливість відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок кримінального правопорушення, що суперечитиме положенням глави 9 КПК України.

ОСОБА_21 , член НКР при ВерховномуСуді,доктор юридичних наук,доцент, вважає, що обов`язковою умовою для задоволення в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до страховика (МТСБУ) про стягненняшкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 КК України є звернення потерпілого до страховика(увипадках, передбачених законом - до МТСБУ) із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку та строки, визначені статтею 35 Закону про ОСЦПВВНТЗ.

Різною є також практика Касаційного цивільного суду (далі КЦС) та Касаційного кримінального суду (далі ККС) у ситуації, коли потерпілий звернувся з цивільним позовом до страховика (МТСБУ) в межах одного року з дати ДТП, але без попереднього звернення до страховика (МТСБУ) в порядку, визначеному ст. 35 Закону про ОСЦПВВНТЗ.

Так, згідно з постановою КЦС від 12 грудня 2018 року у справі № 641/8243/14-ц, не дивлячись на те, що позов було подано в межах одного року з часу вчинення ДТП, правильним було рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову з тієї підстави, що потерпілий не звернувся до страховика із заявою про страхове відшкодування протягом цього ж строку.

Так само, ККС у постанові від 14 червня 2018 року (справа № 357/9466/15-к) залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні цивільного позову про стягнення з МТСБУ шкоди, завданої внаслідок ДТП. Зокрема, ККС зазначив, що законом визначений чіткий механізм звернення до МТСБУ для отримання відшкодування шкоди за рахунок коштів Фонду захисту потерпілих, який, зокрема, передбачає звернення потерпілого із відповідною заявою в порядку, передбаченому ст. 35 Закону про ОСЦПВВНТЗ.

У той же час, як зазначено в постанові КЦС від 21 серпня 2018 року у справі №227/3573/16-ц, суди встановили, що позивач дійсно не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди і за відшкодуванням шкоди звернувся безпосередньо до суду в межах річного строку, який визначений підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону про ОСЦПВВНТЗ. Тим не менше, КЦС вважав правильним висновок судів нижчих інстанцій про необхідність стягнення страхового відшкодування, оскільки «уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик зобов`язаний відшкодувати завдану позивачу шкоду в межах ліміту страхового відшкодування». При цьому КЦС послався на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-176цс18.

Так само, в постанові ККС від 30 серпня 2018 року (справа № 732/865/16-к) відхилено посилання представника цивільного відповідача (страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) на те, що потерпілий не звертався до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, та залишено без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення зі страховика шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Таким чином, наявність суперечливої судової практики, різних поглядів науковців на вирішення цієї проблеми, необхідність врахування специфіки розгляду цивільних позовів у межах кримінального провадження вказує на виключний характер правової проблеми викладеної вище.

Вирішення цієї проблеми матиме визначальне значення для формування єдиної судової практики при вирішенні подібних цивільних позовів, заявлених у межах кримінальних проваджень.

Палата наголошує на тому, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

Враховуючи наведене та керуючись ч. 5 ст. 434-1 КПК, палата вважає за необхідне передати кримінальне провадження щодо ОСОБА_14 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки дійшла висновку, що справа містить виключну правову проблему.

З цих підстав Суд постановив:

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_14 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч.5 ст. 434-1 КПК.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_22

ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6

ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9

ОСОБА_10 ОСОБА_11