ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2019 року

Київ

справа №808/892/17

адміністративне провадження №К/9901/521/19, К/9901/1074/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В.М.,

Шарапи В.М.,

секретар - Носенко Л.О.,

за участю

позивача - ОСОБА_2,

представника відповідачів та третьої особи - Конакової В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

касаційну скаргу Прокуратури Запорізької області і Генеральної прокуратури України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року (суддя - Батрак І.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року (головуючий суддя - Чабаненко С.В., судді - Чумак С.Ю., Юрко І.В.) у справі

за позовом ОСОБА_2

до Генеральної прокуратури України

третя особа - Прокуратура Запорізької області

про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2017 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просив:

1.1. - визнати протиправним і скасувати наказ відповідача №45к від 01.03.2017р. про звільнення позивача з посади заступника прокурора Запорізької області з 01.03.2017р. у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органів прокуратури відповідно до вимог пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України;

1.2. - визнати протиправним і скасувати наказ відповідача №47к від 07.03.2017р. про зміну наказу відповідача від 01.03.2017р. №45к в частині дати звільнення позивача та про визнання позивача звільненим з посади заступника прокурора Запорізької області та з органів прокуратури у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України);

1.3. - поновити позивача на посаді заступника прокурора Запорізької області;

1.4. - стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 07.03.2017р.

2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що 19.10.2016р. наказом Генерального прокурора України №150ш з метою організації роботи Прокуратури Запорізької області ліквідовано в структурі та скорочено в штатному розписі Прокуратури Запорізької області 39 одиниць та зараховано до резерву Генеральної прокуратури, у тому числі посаду заступника прокурора області, яку обіймав позивач. Вважає, що виведення прокурорів поза штат з одночасним їх відстороненням від виконання службових обов'язків і переведення до резерву Генеральної прокуратури України жодним законом чи іншим нормативно-правовим актом України не передбачено. Вказує, що на підставі наказу Генерального прокурора України №150ш від 19.10.2016р. позивача 06.12.2016р. повідомлено про вивільнення та наказом №45к від 01.03.2017р. (у редакції наказу від 07.03.2017р. №47к) звільнено з посади заступника прокурора Запорізької області та з органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру», п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Оскільки повноваження на звільнення позивача з адміністративної посади були лише у Генерального прокурора України, то й попередження про його звільнення повинно було здійснюватись безпосереднім роботодавцем - Генеральним прокурором України, проте всупереч вимог ст.ст. 9, 39, 41 вказаного Закону про подальше вивільнення було попереджено прокурором Запорізької області ОСОБА_3, який таких повноважень не має. Посилається також на приписи ст.49-2 КЗпП України та зазначає, що на час ліквідації посади заступника прокурора Запорізької області та повідомлення про звільнення, були наявні посади, які відповідали його кваліфікації, досвіду та посаді, яку займав до звільнення, проте ні з 19.10.2016р. по 06.12.2016р., ні в подальшому до 06.03.2017р. відповідні вакантні посади позивачу не запропоновані, а на них призначено інших осіб. Натомість, прокурором Запорізької області запропоновано 10 посад, які жодним чином не відповідали його кваліфікації, досвіду роботи та не були рівнозначними тій посаді, яку позивач обіймав до вивільнення, зокрема, 3 - на період відпустки для догляду за дитиною до 3-х років іншого працівника, а 3 - за умови проходження конкурсу на посади державної служби. Так, на думку позивача, йому не було запропоновано зайняти вакантні посади в прокуратурах інших областей, за відсутності відповідних посад в Прокуратурі Запорізької області. Також вважає, що оскаржувані накази відповідача не відповідають вимогам ст.42 КЗпП України щодо забезпечення переважного права на залишення на роботі, оскільки на час його звільнення були наявні декілька обставин, що надавали йому переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності та штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема, наявність двох утриманців (2 неповнолітніх дітей), відсутність у сім'ї осіб з самостійним заробітком (дружина не працює та доглядає за дітьми), а також наявність тривалого (протягом майже 15 років) безперервного стажу в органах прокуратури. Зауважує, що на день звільнення мав спеціальне звання радника юстиції, під час проходження служби отримав велику кількість подяк та нагород, що має своє відображення в трудовій книжці, у червні 2016 року пройшов підвищення кваліфікації в Національній академії Генеральної прокуратури України, на час звільнення жодних дисциплінарних стягнень до нього застосовано не було.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора України №45к від 01.03.2017р. про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника прокурора Запорізької області з 01.03.2017р. у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органів прокуратури відповідно до вимог пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора України №47к від 07.03.2017р. про зміну наказу Генерального прокурора України від 01.03.2017р. №45к в частині дати звільнення ОСОБА_2 та про визнання ОСОБА_2 звільненим з посади заступника прокурора Запорізької області та з органів прокуратури у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України). Поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника прокурора Запорізької області. Стягнуто з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.03.2017р. по 21.05.2018р. у розмірі 500 449,29 грн. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника прокурора Запорізької області з 07 березня 2017 року і в частині стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_2 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць (48 236,44 грн.) звернуто до негайного виконання.

4. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції зазначив, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Суд дослідив штатні розписи та розподіл обов'язків між працівниками прокуратури Запорізької області і встановив, що посада заступника прокурора Запорізької області, яку обіймав позивач та з якої був звільнений, після реорганізації не скорочувалась, попереднє місце роботи збереглось та відповідає посаді заступника прокурора області - начальника управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва.

5. Також суд зазначив, що в першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. При цьому, при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 Кодексу законів про працю України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 Кодексу законів про працю України. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

6. Суд констатував, що будь-яких доказів на підтвердження дослідження питання про переважне право на залишення працівників на роботі представником Прокуратури Запорізької області та відповідачем до суду не надано. Отже, всупереч вимогам статті 60 Закону № 1697-VІІ та статті 49-2 Кодексу законів про працю України, позивачу пропонувалась лише тимчасово вакантні посади Прокуратури Запорізької області, а також посади, які не відповідали його кваліфікації, досвіду, від призначення на які він відмовився, що послугувало підставою для його звільнення з посади заступника прокурора Прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури з 06 березня 2017 року. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивача незаконно звільнено з посади заступника прокурора Запорізької області.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

7. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Прокуратура Запорізької області і Генеральна прокуратура України подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

8. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року апеляційні скарги Прокуратури Запорізької області і Генеральної прокуратури України залишені без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2018р. в адміністративній справі №808/892/17 залишено без змін.

9. Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, зазначив, що вважає обґрунтованим у цьому випадку застосування приписів КЗпП України, як загальних, якими врегульовано трудові відносини, оскільки відповідними нормами Кодексу передбачено гарантії для працівників, які підлягають вивільненню, на відміну від Закону № 1697-VII. Під час здійснення процедури вивільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які такий працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. За змістом ст.49-2 КЗпП України обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, та полягає в пропозиції всіх вакантних посад, які існували з моменту попередження про вивільнення і до дня звільнення. Але посади, створені в штатному розписі Прокуратури Запорізької області після попередження позивача про наступне звільнення та до припинення трудових відносин, запропоновані не були. Зокрема установлена в штатному розписі Прокуратури Запорізької області посада першого заступника прокурора Запорізької області - начальника управління нагляду у кримінальному провадженні, яка станом на 06.12.2016р. була вакантною, позивачеві не пропонувалась. Позивачу безпідставно не було запропоновано інші вакантні посади в системі прокуратури України, а запропоновано лише ті, які не відповідали його кваліфікації та не були рівнозначними тій посаді, яку він обіймав. Попередження позивача про вивільнення було йому вручено лише 06.12.2016р. та на той час відповідачем було проведено процедуру призначення інших осіб на посади, установлені відповідно до наказу Генерального прокурора України №150ш від 19.10.2016р. в штатному розписі Прокуратури Запорізької області, та які були рівнозначними посаді, що обіймав позивач. Законодавець пов'язує процедуру вручення попередження про вивільнення з пропозицією іншої роботи. Тобто, призначення відповідачем осіб на посади, установлені в штатному розписі Прокуратури Запорізької області відповідно до наказу Генерального прокурора України №150ш від 19.10.2016р., до початку процедури вивільнення працівника, посада якого є рівнозначною та скорочена цим же наказом, свідчить про недотримання відповідачем принципу рівності перед законом та допущення обмеження прав позивача, яке не ґрунтується на законі. Доводи щодо безпідставності стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме з Генеральної прокуратури України є безпідставними, оскільки посада позивача наказом Генеральної прокуратури України № 150ш від 19.10.2016 зарахована до резерву Генеральної прокуратури України, та, відповідно, саме цей суб'єкт владних повноважень є належним відповідачем в зазначеній частині вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

10. Прокуратура Запорізької області в грудні 2018 року звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року.

11. В касаційній скарзі Прокуратура Запорізької області, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

12. В обґрунтування поданої касаційної скарги Прокуратура Запорізької області зазначила, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність факту скорочення в спірних правовідносинах. Внаслідок прийняття Генеральним прокурором України наказу від 19.10.2016р. №150ш у Прокуратурі Запорізької області відбулись значні зміни в організації виробництва і праці, скорочення штату прокуратури на 1 одиницю, а саме за рахунок посади заступника прокурора області, яку обіймав позивач, і звільнення останнього. У зв'язку з ліквідацією в структурі і штатному розписі посади заступника прокурора області та створенням нової посади заступника прокурора області - начальника управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва значно змінилися функціональні обов'язки останнього.

13. Також Прокуратура Запорізької області вважає помилковими висновки про порушення процедури вивільнення позивача. Листом Генеральної прокуратури України від 24.10.2016р. №11/1/2-1828 вих-16 прокурора Запорізької області повідомлено про відсутність вакантних посад, які б могли бути запропоновані позивачу, у зв'язку з чим прокурором Запорізької області вручено попередження про вивільнення та одночасно запропоновано вакантні посади в апараті прокуратури області. Посилається на те, що законодавством не встановлено терміну, протягом якого з дня видання наказу про зміну структури, штатного розпису та скорочення кількості працівників повинно бути вручено попередження про вивільнення. Було вжито належних заходів щодо забезпечення працевлаштування позивача на наявні вакантні посади, а відтак рішення про його звільнення у зв'язку з відмовою від переведення на одну із запропонованих посад є правомірним та обґрунтованим. Вважає, що посада першого заступника прокурора області є вищою порівняно з тією, яку обіймав ОСОБА_2, а тому вона не відповідає його кваліфікації і досвіду роботи та, відповідно, відсутні підстави для її пропонування позивачу. При цьому, прокурор Запорізької області мав правові підстави пропонувати лише посади в підпорядкованому йому органі.

14. Крім того, висунення прокурора на адміністративні посади не може розглядатися як складова обов'язку, передбаченого ст.49-2 КЗпП України, а вирішується роботодавцем відповідно до встановлених Законом України «Про прокуратуру» положень щодо комплектування керівних кадрів і просування по службі. Обов'язок пропонувати особі при вивільнені вакантні посади виникає у роботодавця або уповноваженого ним органу лише після відповідного письмового попередження. На час попередження ОСОБА_2 про вивільнення, на посаду заступника прокурора області - начальника управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва і заступника прокурора області - начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді - вже були призначені інші особи в порядку та за процедурою, визначеною ст.39 Закону України «Про прокуратуру».

15. Генеральна прокуратура України в січні 2019 року звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року.

16. В касаційній скарзі Генеральна прокуратура України, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

17. В обґрунтування поданої касаційної скарги Генеральна прокуратура України зазначила, що прокуратурою області за дорученням Генерального прокурора України виконано вимоги ст.49-2 КЗпП України. При цьому, законодавством не встановлено терміну, протягом якого з дня видання наказу про зміну структури, штатного розпису та скорочення кількості працівників повинно бути вручено попередження про вивільнення. Посилається на те, що відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про прокуратуру» прокурори мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає в прокуратурі. Позивачу пропонувалися посади, які відповідали його статусу і кваліфікації, у тому числі й адміністративні посади, проте від запропонованих посад ОСОБА_2 відмовився, що підтверджується підписом у попередженні про звільнення від 06.12.2016р. за №11-941 вих-16. До прокуратури області його заяви про призначення на запропоновані посади з грудня 2016р. до моменту звільнення з роботи не надходили. Також вважає помилковими висновки судів про те, що посада заступника прокурора області, яку обіймав позивач, не скорочувалась, та попереднє місце роботи зберіглось і відповідає посаді заступника прокурора - начальника управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва.

18. Крім того, вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права при вирішенні питання щодо наявності у ОСОБА_2 переважного права на залишення на роботі, оскільки не застосовано норми Закону України «Про прокуратуру» та Положення про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 12.10.2016р. №357. Вирішення питання про визначення особи, яка має обіймати посади в органах прокуратури, є дискреційним повноваженням керівників прокуратури. Подань від керівника регіональної прокуратури щодо призначення позивача на посаду першого заступника або заступника керівника регіональної прокуратури до Генеральної прокуратури України не надходило, як і відповідних заяв ОСОБА_2 При цьому, переважне право на залишення на роботі не ототожнюється з правом призначення на адміністративні посади, оскільки висунення прокурора на адміністративні посади вирішується відповідно до встановлених Законом України «Про прокуратуру» положень щодо комплектування керівних кадрів і просування по службі. На окремі посади на момент попередження позивача керівником регіональної прокуратури вже були підібрані інші фахові кандидатури. Посилається на те, що зміни в структурі і штатному розписі прокуратури області відбулися шляхом скорочення кількості прокурорів регіональної прокуратури і ОСОБА_2 було звільнено саме за цією підставою - у зв'язку зі скороченням кількості прокурорів орану прокуратури. Законом не передбачено обов'язку роботодавця пропонувати працівнику вакантні посади в інших установах та організаціях.

19. Також вважає, що судами безпідставно стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу саме з Генеральної прокуратури України, оскільки заробітна плата нараховувалась та виплачувалась позивачу Прокуратурою Запорізької області. Посилаючись на відсутність нормативно-правового визначення поняття резерву Генеральної прокуратури України зазначає, що під цим резервом слід розуміти різницю між граничною чисельністю працівників органів прокуратури, встановленою ч.1 ст.14 Закону України «Про прокуратури», та фактичною штатною чисельністю органів прокуратури. Крім того, посилаючись на п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», вважає, що із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає відрахуванню сума виплаченої вихідної допомоги відповідно до ст.44 КЗпП України в розмірі 21 980,64 грн.

20. Прокуратура Запорізької області надала відзив на касаційну скаргу Генеральної прокуратури України, яким просить задовольнити касаційні скарги Генеральної прокуратури України і Прокуратури Запорізької області з вищенаведених підстав.

21. Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

22. 18 березня 2019 року розгляд даної справи не відбувся, судове засідання у справі призначено на 24 квітня 2019 року

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

23. Відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 11 грудня 2014 року №1662к ОСОБА_2 призначений на посаду заступника прокурора Запорізької області.

24. У відповідності до положень ст. ст. 9, 10, 14, пп. 6 п. 5-1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» наказом Генерального прокурора України від 19.10.2016р. №150ш ліквідовано в структурі та скорочено в штатному розписі Прокуратури Запорізької області 6 одиниць, у тому числі: перший заступник прокурора області - 1, заступник прокурора області - 3, начальник управління нагляду у кримінальному провадженні, начальник управління представництва інтересів громадянина або держави в суді - 1, а також підрозділи: слідчий відділ, відділ процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури, їх загальну штатну чисельність 33 одиниці, які з відповідним фондом заробітної плати зараховано до резерву Генеральної прокуратури України.

25. Цим же наказом у штатному розписі Прокуратури Запорізької області за рахунок резерву Генеральної прокуратури України установлено 3 одиниці: першого заступника прокурора області - начальника управління нагляду у кримінальному провадженні, заступника прокурора області - начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, заступника начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, а також утворено управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва, зі штатною чисельністю 35 одиниць, у тому числі заступника прокурора області - начальника управління і заступника начальника управління за рахунок резерву Генеральної прокуратури України, всього дві одиниці, слідчого відділу - 21 одиниця, та відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях - 12 одиниць.

26. Листом Генерального прокурора України від 24.10.2016р. №11/1/2-1828 вих-16 Прокурору Запорізької області доручено вирішити питання, пов'язані з вивільненням працівників, які обіймали посади, скорочені наказом Генерального прокурора від 19.10.2016р. №150ш.

27. Попередження про вивільнення було вручено позивачу лише 06.12.2016 та на той час відповідачем було проведено процедуру призначення інших осіб на посади, установлені, відповідно до наказу Генерального прокурора України №150ш від 19.10.2016, у штатному розписі прокуратури Запорізької області, та які були рівнозначними посаді, що обіймав позивач.

28. 06 грудня 2016 року листом за №11-941вх16 прокурора Запорізької області позивача попереджено про звільнення із займаної посади у зв'язку зі скороченням кількості прокурорів (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України) та запропоновано працевлаштування на вакантні посади згідно із додатком. Так, було запропоновано тимчасово вакантні посади начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності (у складі управління) та прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя на час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, до дня фактичного виходу на роботу основного працівника, а також посади слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органами прокуратури та процесуального керівництва, інші посади (за умови проходження конкурсу на вакантні посади державної служби).

29. Від працевлаштування на запропоновані посади позивач відмовився, після чого листом від 07.12.2016р. №4-947вих16 Прокуратурою Запорізької області було запропоновано позивачу інші посади, зокрема, посаду прокурора відділу представництва в суді управління представництва інтересів громадянина або держави в суді Прокуратури Запорізької області (на період відпустки особи для догляду за дитиною до 3-х років), а листом від 29.12.2016р. №11-1069вих16 - посади начальника та прокурорів відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях Прокуратури Запорізької області.

30. Оскільки позивачем не було надано згоду на зайняття запропонованих вакантних посад, відповідну заяву до відділу роботи з кадрами прокуратури області позивач не подавав, 06.02.2017 року прокурором Запорізької області внесено подання Генеральному прокурору України №11-475вих17 про звільнення позивача з займаної посади.

31. Генеральний прокурор України наказом від 01.03.2017р. № 45к (в редакції наказу від 07.03.2017р. №47к) звільнив позивача з 06 березня 2017 року з посади заступника прокурора Запорізької області та з органів прокуратури у зв'язку зі скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

32. Позивач ознайомлений із наказами про звільнення 07 березня 2017 року у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю в період з 10.02.2017р. по 24.02.2017р. та з 01.03.2017р. по 03.03.2017р., що підтверджено листками непрацездатності.

33. Згідно довідки Прокуратури Запорізької області від 21.04.2017р. № 18-310вих-17, сума нарахованого грошового забезпечення за січень-лютий 2017 року складає 26 376,77 грн. При цьому, кількість відпрацьованих позивачем днів за січень-лютий 2017 року складає 24 робочих днів.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

34. Частина 6 статті 43 Конституції України: громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

35. Частина 3 статті 16 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру»: прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

36. Пункти 7 та 8 частини 1 статті 39 Закону України «Про прокуратуру»: адміністративними посадами у Генеральній прокуратурі України, регіональних та місцевих прокуратурах (крім посад, зазначених у частинах другій і третій цієї статті) є посади: першого заступника керівника регіональної прокуратури; заступника керівника регіональної прокуратури.

37. Абзац перший частини 4 статті 39 Закону України «Про прокуратуру»: призначення прокурора на адміністративну посаду, передбачену пунктами 2, 3, 6-8, 11 частини першої цієї статті, здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України. Призначення прокурора на адміністративну посаду, передбачену пунктами 4 та 5 частини першої цієї статті, здійснюється Генеральним прокурором. Призначення прокурора на адміністративну посаду, передбачену пунктами 6 та 11 частини першої цієї статті, здійснюється строком на п'ять років.

38. Частина 1 статті 41 Закону України «Про прокуратуру»: звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2, 3, 6-8, 11 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України з таких підстав: 1) подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням; 2) переведення на посаду до іншого органу прокуратури (крім адміністративної посади, передбаченої пунктами 1-3 частини третьої статті 39 цього Закону); 3) неналежне виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади. <…>

39. Частина 2 статті 41 Закону України «Про прокуратуру»: повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі: 1) закінчення строку перебування на адміністративній посаді; 2) звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора.

40. Пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру»: прокурор звільняється з посади у разі: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

41. Стаття 60 Закону України «Про прокуратуру»: прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо: 1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п'ятнадцяти днів; 2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення; 3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.

42. Частина 9 статті 81 Закону України «Про прокуратуру»: фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

43. Стаття 90 Закону України «Про прокуратуру»: фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

44. Абзац третій пункту 1 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про прокуратуру»: цей Закон набирає чинності з 15 липня 2015 року, крім: статей 21, 28-38, 42, 44-50, 62-63, 65-79 цього Закону, які набирають чинності 15 квітня 2017 року.

45. Підпункт 4 пункту 5-1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру»: до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» цього Закону: прокурори призначаються на посади та звільняються з посад, у тому числі адміністративних, без рекомендації Ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів уповноваженими приймати такі рішення особами.

46. Стаття 42 Кодексу законів про працю України: при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

47. Частини 1-3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

48. Частини 1 та 2 статті 235 Кодексу законів про працю України: у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

49. Пункти 12 та 13 частини 1 статті 1 Закону України від 01 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту»: кваліфікація - офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважена установа встановила, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти, що засвідчується відповідним документом про вищу освіту. Компетентність - динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти.

50. Пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»: видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури.

Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснювати в межах затвердженого фонду оплати праці.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

51. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

52. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

53. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст.341 КАС України).

54. Зі змісту встановлених судами попередніх інстанцій обставин випливає, спірним наказом від 01.03.2017р. № 45к (в редакції наказу від 07.03.2017р. №47к) позивача звільнено з посади заступника прокурора Запорізької області та з органів прокуратури у зв'язку зі скороченням кількості прокурорів органу прокуратури. При цьому, після затвердження нового штатного розпису на посади заступників прокурора регіональної прокуратури було призначено інших осіб ще до попередження позивача про наступне вивільнення, а тому ці посади не були йому запропоновані.

55. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

56. Норми Закону України «Про прокуратуру», які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі КЗпП України.

57. Пунктом 9 ч.1 ст.51 та ст.60 Закону України «Про прокуратуру» передбачено таку підставу звільнення прокурора, як скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

58. При цьому, спеціальним законодавством не встановлено процедуру та гарантії для працівників, які підлягають звільненню у зв'язку зі скороченням кількості прокурорів органу прокуратури, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 42, 49-2 Кодексу законів про працю України.

59. Зі змісту статті 42 КЗпП України випливає, що в першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

60. Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

61. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки в довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен був з'ясовувати сам роботодавець, приймаючи відповідне рішення.

62. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

63. Суд першої інстанції зазначив, що будь-яких доказів на підтвердження дослідження питання про переважне право на залишення працівників на роботі представником Прокуратури Запорізької області та відповідачем до суду не надано.

64. Зі змісту ч.1 ст.42 та ч.2 ст.49-2 КЗпП України випливає, що питання про наявність у певного працівника переважного права на залишення на роботі повинно вирішуватися з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників (змін в організації виробництва і праці), а не лише з моменту попередження про наступне вивільнення цього працівника.

65. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі наявні вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

66. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися в установі протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

67. При цьому, призначення на посади за новим або зміненим штатним розписом інших осіб має здійснюватися після забезпечення гарантій на залишення на роботі працівників, які вже працюють в установі, організації, оскільки інакше роботодавець створює умови, за яких можливість реалізації права на залишення на роботі, фактично, нівелюється внаслідок зменшення вакантних посад за відповідною професією чи спеціальністю.

68. З огляду на приписи ч.2 ст.77 КАС України, Суд вважає, що під час розгляду цієї справи відповідачем не надано жодних належних доказів щодо проведення порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягали звільненню. Крім того, внаслідок призначення на посади заступників прокурора регіональної прокуратури інших осіб до попередження позивача про наступне вивільнення було звужено можливість реалізації його переважного права на залишення на роботі і отримання пропозиції всіх наявних вакансій.

69. Щодо аргументів скаржників в частині особливого порядку призначення прокурорів на адміністративні посади Суд зазначає, що ОСОБА_2 займав передбачену п.8 ч.1 ст.39 Закону України «Про прокуратуру» адміністративну посаду заступника керівника регіональної прокуратури. Скаржниками не надано доказів того, що до припинення з 06.03.2017р. повноважень позивача на посаді прокурора, його було звільнено з адміністративної посади або припинено його повноваження на цій посаді. Тому відсутні підстави вважати, що переведення ОСОБА_2 з посади заступника керівника регіональної прокуратури після зміни штатного розпису на посаду заступника керівника цієї ж регіональної прокуратури повинно було здійснюватися в порядку призначення прокурора на адміністративну посаду, встановленого ст.39 Закону України «Про прокуратуру».

70. Отже, оскільки наказом Генеральної прокуратури України від 19.10.2016р. №150ш скорочувалися посади першого заступника та заступників керівника регіональної прокуратури і встановлювалися нові посади першого заступника та заступників керівника цієї ж регіональної прокуратури, питання про переважне право на залишення позивача на роботі повинно було вирішуватися з урахуванням можливості його переведення на посаду заступника керівника регіональної прокуратури за новим штатним розписом.

71. Враховуючи наведене, Суд погоджується з висновком про незаконність звільнення позивача.

72. За змістом наведених приписів статті 235 КЗпП України, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

73. Посилання Генеральної прокуратури України на необхідність зменшення розміру компенсації за час вимушеного прогулу з огляду на пункт 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в ньому роз'яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248-15 «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України».

74. Указана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2017 року (№ 6-2597цс16).

75. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на роботі є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень в цій частині - відсутні.

76. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з Генеральної прокуратури України судом першої інстанції не враховано того, що оплата праці прокурора здійснюється в межах, затверджених у кошторисах на утримання відповідного органу прокуратури.

77. Посилаючись на зарахування посади позивача до резерву Генеральної прокуратури України, суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які б свідчили про виплату заробітної плати безпосередньо Генеральною прокуратурою України.

78. З огляду на те, що позивач обіймав посаду заступника керівника Прокуратури Запорізької області, на яку його було поновлено судом з 07.03.2016р., а також те, що саме Прокуратура Запорізької області надала довідку про суму нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_2 за січень-лютий 2017 року, Суд погоджується з доводами Генеральної прокуратури України в частині того, що вона не є належним відповідачем за позовною вимогою про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 07.03.2016р. по 21.05.2018р.

79. Зазначене не позбавляє скаржника права на звернення з відповідною позовною вимогою до належного відповідача.

80. У відповідності до п.3 ч.1 ст.349 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

81. Частинами 1 та 3 ст.351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

82. Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з Генеральної прокуратури України середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

83. Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

84. Касаційні скарги Прокуратури Запорізької області і Генеральної прокуратури України - задовольнити частково.

85. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року в частині позовних вимог про стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати і в цій частині відмовити в задоволені позовних вимог.

86. В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року - залишити без змін.

87. Поновити виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року в адміністративній справі №808/892/17, зупинене ухвалою Суду від 07 лютого 2019 року, з урахуванням постанови Верховного суду від 24 квітня 2019 року.

88. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Повний текст постанови складено 26 квітня 2019 року.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В.М. Бевзенко

В.М. Шарапа