ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа

№ 606/1862/18

у 1-й інстанції Ромазан Л.С.

№ 22-ц/817/433/19

- Сташків Б.І.

- 321050000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2019 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Сташків Б.І.

суддів - Костів О. З., Хома М. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу №606/1862/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_2 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 20 лютого 2019 року, ухваленого суддею Ромазан Л.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів,-

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів.

В обґрунтуванні позовних вимог, сторона позивача зазначала, що малолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з матір'ю ОСОБА_1 по її місцю реєстрації. Зазначала, що відповідач ОСОБА_3 Є здоровою та працездатною особою, а тому зможе сплачувати аліменти на рівні 1/2 частки з реальних витрат необхідних на утримання та розвиток дітей, однак ОСОБА_3 З часу фактичного розірвання шлюбних відносин у вихованні та догляді за сином не бере, розвитком дитини не цікавиться, на день подачі позову працює та проживає за кордоном, а тому просила суд стягнути із ОСОБА_3 аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 4000 грн. щомісячно на утримання однієї неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 20 лютого 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 аліменти у твердій грошовій сумі на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1200 грн. щомісячно, починаючи з 10 жовтня 2018 року, до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто із ОСОБА_3Я 768 грн. 40 коп. судового збору в дохід держави.

Стягнуто із ОСОБА_3Я в користь ОСОБА_1 1500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення в частині стягнення аліментів підлягало негайному виконанню.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів задовольнити, стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 на утримання їх неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, аліменти в розмірі по 4000 грн. щомісячно, починаючи з 10 жовтня 2018 року до досягнення дитиною повноліття. Стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу з позивача в сумі 6000 грн.

У доводах апеляційної скарги, представник позивача посилається на порушення судом норм матеріального права, оскільки вважає, що рішення суду не відповідає обставинам справи. Зокрема вказує, що суд першої інстанції належно не обґрунтував своє рішення про часткове задоволення позовних вимог, при цьому дослідив, що відповідач має можливість проводити оплату аліментів в розмірі 4000 грн., та встановив, що у відповідача немає інших осіб на утриманні та те, що він не здійснює жодних дій по утриманню свого сина.

Також, представник позивача в апеляційній скарзі посилається на те, що при визначенні витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції не врахував, що дана справа тривала на протязі більш як п'ять місяців, не врахував, що адвокат з коштів отриманих на професійну правничу допомогу оплачував витрати на дорогу в суд та витрачав час на дорогу та судові засідання. Окрім того, зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що в провадженні, суд першої інстанції розглядав три позови, по двом з яких позивач мала статус відповідача .

До апеляційного суду, через поштове відправлення надійшов відзив на апеляційну скаргу, відправником згідно поштового конверту є ОСОБА_3, однак даний відзив не відповідає вимогам ч.4 ст.360 ЦПК України, оскільки не містить доказів надсилання його та доданих документів до нього іншим учасникам справи, окрім того вказаний відзив не містить власноручного підпису особи, яка його подає, а тому апеляційним судом не може братися до уваги.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягають з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 05 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб Серія 1-ИД №075732, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Теребовлянського районного управління юстиції Тернопільської області 05 травня 2011 року.

Під час спільного подружнього життя у сторін народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, про що свідчить Свідоцтво про народження Серія - І-ИД №199824.

Згідно довідки виданої виконкомом Острівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області , неповнолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 разом із позивачем ОСОБА_1 з 01 вересня 2018 року проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5.

Відповідач ОСОБА_3 працює в ОСОБА_5, про що свідчить довідка за результатами розгляду звернення ОСОБА_1, складеною ДОП Теребовлянського відділу поліції ГУНП в Тернопільській області від 9 жовтня 2018 року, згідно пояснень його матері ОСОБА_6

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Згідно з частинами першою, третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Оскільки сторони добровільно не домовилися про утримання неповнолітньої дитини, то кошти на їх утримання (аліменти) присуджує суд.

Суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітного сина.

Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд першої інстанції, застосувавши положення ст.ст.182, 184 СК України, на підставі доказів, поданих сторонами та виходячи із встановленого законом розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, дійшов обґрунтованого висновку, що розмір аліментів у сумі 1200 грн. на дитину відповідає нормам закону та є достатнім для дитини відповідного віку, з урахуванням обов'язку обох батьків утримувати дитину, а не лише батька.

Не заслуговують до уваги посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач має можливість сплачувати аліменти на дитину у розмірі 4000 грн., оскільки суд правомірно виходив з норм ст.7 Закону України Про Державний бюджет на 2019 рік, згідно якого прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років з 1 січня 2019 року складає 1626 грн., 50 відсотків від цієї суми становить 813 грн.

З врахуванням викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги частково та стягнув 1200 грн. аліментів на дитину.

При цьому, суд першої інстанції при визначенні суми аліментів на утримання дитини, виходив з інтересів дитини, потреб для дитини даного віку та все те, що потрібно для гармонійного розвитку дитини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Представником позивача не наведено обґрунтованих доказів на підтвердження доводів викладених в апеляційній скарзі про наявність правових підстав для стягнення аліментів на дитину у розмірі 4000грн.

Не заслуговують доводи апелянта про те, що судом неправильно зроблені висновки щодо стягнення правничої допомоги при розгляді даної справи з огляду на наступне.

Згідно пункту 3 частини першої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Наявний в матеріалах справи орієнтований розрахунок суми судових витрат, які позивач понесе у зв'язку із розглядом справи не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №753/15683/15.

Колегія суддів вважає, що зазначені представником позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн. для розгляду даної справи є необґрунтованими, належним чином не підтвердженими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи представника позивача про те, що судом першої інстанції при визначенні розміру правничої допомоги, не враховано тривалість розгляду справи більше як п'ять місяців та три позови у двох з яких позивач ОСОБА_1 мала статус відповідача, оскільки дані доводи відповідно до вимог п 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України не містять доказів, які підтверджують здійснення відповідних реальних витрат з надання правничої допомоги, згідно з умовами договору про надання правничої допомоги.

Підставою для стягнення коштів є реально понесені стороною витрати на виконання угоди укладеної з адвокатом про надання правничої допомоги (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо), однак з матеріалів справи вбачається лише попередній розрахунок витрат на правничу допомогу адвоката , без підтвердження здійснення відповідних витрат.

Враховуючи складність справи, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 1500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скарга підлягає до залишення без задоволення , а рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367,375,381-384,389-391 ЦПК України,суд апеляційної інстанції,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_2 — залишити без задоволення.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 20 лютого 2019 року — залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Дата складання повного тексту постанови — 25 квітня 2019 року.

Головуючий: Сташків Б.І.

ОСОБА_7

Судді: Хома М.В.