Постанова

Іменем України

03 квітня 2019 року

місто Київ

справа № 752/2206/16-ц

провадження № 61-6718св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 10 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Білич І. М., Болотова Є. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення 15 000, 00 грн на відшкодування вартості відновлення зруйнованої стіни у квартирі.

Вимоги позову обґрунтовувались тим, що сторони є родичами, кожному з них належить по 1/2 частки у праві власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, ОСОБА_3 зареєстрований у цій квартирі, у ній проживає і несе витрати з її утримання. У період від'їзду ОСОБА_3 стало відомо, що у квартирі замінені замки, за згодою ОСОБА_4 заселено сторонніх осіб. Після приїзду та огляду квартири він виявив, що міжкімнатна перегородка зруйнована. Зі слів сусідів, які бачили як виноситься сміття, участь у руйнуванні перегородки брав особисто відповідач та двоє незнайомих людей. Оскільки відповідач відмовляється відновити попередній стан квартири, ОСОБА_3 просив стягнути з нього 15 000, 00 грн вартості ремонтно-відновлювальних робіт, що визначена суб'єктом оціночної діяльності.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач заявлені позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, зазначив, що він стіну не руйнував, пояснив, що половина зруйнованої стіни належить йому.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 вересня 2016 року позовні вимоги задоволено. Судом стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 вартість відновлення зруйнованої стіни у розмірі 15 000, 00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що зруйнувавши стіну у квартирі, ОСОБА_4 порушив норми права спільної сумісної власності та правила експлуатації будинку, перевищив межі здійснення цивільних прав та без будь-якого дозволу перепланував житло, чим завдав майну значної матеріальної шкоди, тим самим порушивши права ОСОБА_3

Посилання ОСОБА_4 на те, що оскільки він співвласник 1/2 квартири, то половина знесеної стіни належить йому, позивач має право вимагати лише половину її вартості, суд сприйняв критично, оскільки зруйнована стіна розділяла кімнати між собою. Її призначення розділяти кімнати між собою, вона не може відновлюватись наполовину, вартість її відновлення визначена та складає 15 000, 00 грн, що підтверджено відповідними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 10 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов до помилкового висновку про задоволення позовних вимог. Порушення конструктивних елементів будинку без відповідного дозволу уважається шкодою, заподіяною житловому фонду, порядок відшкодування якої визначено у пункті 1.4.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 (далі - Правила № 76).

З огляду на наведене, застосування правил статті 1166 ЦК України та статті 190 ЖК УРСР до спірних правовідносин є помилковим, оскільки завдання збитків позивачу на суму 15 000, 00 грн, визначеної ним як вартість відновлення міжкімнатної перегородки, є недоведеним. При цьому відповідно до змісту позовних вимог, питання про відновлення попереднього стану приміщення позивачем не порушується.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_3, не погодившись із ухваленими судовими рішеннями, у листопаді 2016 року звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд першої інстанції, допитавши свідків, дійшов правильного висновку про те, що саме відповідачем знесена міжкімнатна перегородка під час відсутності позивача. Зруйнувавши стіну у квартирі, відповідач порушив норми права спільної сумісної власності та правила експлуатації будинку, перевищив межі здійснення цивільних прав та без будь-якого дозволу перепланував житло, чим завдав майну значної матеріальної шкоди, тим самим порушивши права позивача.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив рішення апеляційного суду залишити без змін як законне та обґрунтоване.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження, ухвалою від 12 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За правилом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, далі - ЦПК України 2004 року) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Апеляційним судом встановлено, що сторони у справі є родичами (дядько та племінник відповідно), кожному з них належить по 1/2 частки у праві власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. У квартирі зареєстрований та проживає ОСОБА_3, відповідач ОСОБА_4 у квартирі не зареєстрований та нею не користувався.

Згідно з даними технічного паспорта квартира складається з двох житлових кімнат.

З матеріалів справи суд встановив наявність між сторонами конфліктної ситуації з приводу реалізації ними права користування житловим приміщенням.

Відповідно до даних звіту з визначення вартості збитку, завданого власнику майна внаслідок пошкодження співвласником, а саме двокімнатної житлової квартири АДРЕСА_1, визначено вартість ремонтно-відновлювальних робіт у розмірі 15 000, 00 грн.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

За приписами статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За змістом частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із частиною першою статті 356, частиною першою статті 357, частинами першою-другою статті 358 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що сторони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності, кожен володіє по 1/2 часки.

Режим майна сторонами не встановлювався, порядок користування не визначався, частки у натурі співвласниками не виділялися. Тобто сторони є рівноправними співвласниками спільного майна у рівних частках без їх виділення, без визначення порядку окремого користування спільним майном.

У статті 382 ЦК України встановлено, що квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За приписами частин першої-другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, а позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Верховний Суд не погоджується із висновками апеляційного суду про те, що до спірних правовідносин не застосовуються положення статті 1166 ЦК України, а спірні правовідносини регулюються Правилами № 76, з огляду на таке.

За змістом підпункту 1.4.6 Правил № 76 власник, наймач (орендар) жилого будинку, жилого чи нежилого у жилому будинку приміщення, що припустив самовільне переобладнання або перепланування, що призводить до порушення конструктивних елементів або засобів протипожежного захисту, зобов'язаний за свій рахунок привести це приміщення до попереднього стану. У разі, якщо самовільне перепланування або переобладнання приводить до погіршення технічного стану жилого будинку в цілому та порушуються права інших споживачів, зазначені роботи виконуються виконавцем послуг, питання відшкодування вартості цих робіт власником, наймачем (орендарем) жилого будинку, жилого чи нежилого у жилому будинку приміщення вирішується у судовому порядку.

Конструкція наведеної норми складається із двох частин (речень), які декларують відмінні наслідки переобладнання або перепланування жилого приміщення залежно від характеру (ступеня) здійснених змін.

Якщо такі зміни призвели до порушення конструктивних елементів або засобів протипожежного захисту, то настають наслідки у формі зобов'язання заподіювача за свій рахунок привести це приміщення до попереднього стану.

У випадку ж якщо внаслідок втручання власника (наймача, орендаря) відбулось погіршення технічного стану жилого будинку в цілому та порушуються права інших споживачів, то роботи з повернення приміщення до попереднього стану виконуються суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги, а питання відшкодування вартості цих робіт власником (наймачем, орендарем) жилого приміщення вирішується у судовому порядку.

Під час розгляду справи судами не встановлено обставин того, що перепланування призвело до погіршення технічного стану житлового будинку в цілому. Доказів того, що такий суб'єкт виконав чи має виконати роботи з приведення приміщення до попереднього стану, матеріали справи не містять. Таким чином, відсутні підстави для застосування правила речення другого підпункту 1.4.6 Правил № 76.

Щодо змісту правила, викладеного у реченні першому підпункту 1.4.6 Правил № 76, то Верховний Суд враховує, що судами не встановлено обставин того, що відповідачем здійснено перепланування квартири, яке призвело до порушення конструктивних елементів або засобів протипожежного захисту, а тому безпідставним є посилання апеляційного суду на неправильно визначений позивачем спосіб захисту порушеного права.

З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, апеляційний суд не мав правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень Правил № 76, а отже неправильно застосував норми матеріального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовано виходив із презумпції вини завдавача шкоди, так як відповідач не довів суду відсутність його вини у завданні позивачу шкоди, тому він має відшкодувати її у повному обсязі відповідно до даних звіту з визначення вартості збитку, завданого власнику майна, внаслідок пошкодження його іншим співвласником цієї квартири. Вартість ремонтно-відновлювальних робіт визначена у розмірі 15 000, 00 грн.

Сенс відшкодування шкоди, завданої спільному майну в результаті дій іншого з його співвласників, полягає у покладенні на винну особу обов'язку відновити первісний стан пошкодженої речі, що існував до моменту вчинення такого правопорушення. Той факт, що майно є спільним для сторін, не позбавляє винну особу від обов'язку його відновлення, оскільки ґрунтується на загальній забороні вчинення генерального делікту, що поширюється на необмежене кола осіб, в тому числі стосується й співвласників пошкодженого майна.

Висновки за наслідком розгляду касаційної скарги

За змістом пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи нове рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог, скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, повною мірою відповідає принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного процесу.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення апеляційного суду - скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з висновку суду щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_3 сплатив судовий збір у розмірі 661, 44 грн, суд вирішив задовольнити його касаційну скаргу, а отже, за правилами статті 141 ЦПК України сплачений судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 10 листопада 2016 року скасувати, залишити в силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 вересня 2016 року.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 661, 44 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик