Постанова

Іменем України

03 квітня 2019 року

місто Київ

справа № 2-5189/11

провадження № 61-9520св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Єврокар»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну Приватного акціонерного товариства «Єврокар»на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 07 жовтня 2013 року у складі судді Данко В. Й., рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 24 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Куцина М. М., Бондаренка Ю. О., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У липні 2011 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельний комплекс» (далі - ТОВ «Проектно-будівельний комплекс») звернулися до суду із позовом, у подальшому уточненим, до Приватного акціонерного товариства «Єврокар»

(далі - ПрАТ «Єврокар») про стягнення відшкодування майнової шкоди у розмірі 163 252, 95 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000, 00 грн на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4, а також на користь ТОВ «Проектно-будівельний комплекс» відшкодування майнової шкоди у розмірі 101 686, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 30 травня 2008 року ОСОБА_3 придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпат-Авто» (далі - ТОВ «Закарпат-Авто») автомобіль марки Skoda Fabia. 16 квітня 2011 року в автомобілі, виробником якого є ПрАТ «Єврокар», через конструктивний недолік сталося загорання, у результаті чого згоріли автомобіль, гараж, в якому він перебував, предмети побутового вжитку та частина квартири на АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Пожежа пошкодила житловий будинок, забудовником якого є ТОВ «Проектно-будівельний комплекс».

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відповідач вимоги позову не визнав, просив відмовити у їх задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2013 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ТОВ «Проектно-будівельний комплекс» задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Єврокар» на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 майнову шкоду у розмірі 87 089, 90 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 40 000, 00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 03 грудня 2015 року рішення місцевого суду скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ТОВ «Проектно-будівельний комплекс» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що під час проведення комплексної судової пожежно-технічної, електротехнічної автотехнічної та металотехнічної експертизи від 25 червня 2015 року Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз експерти не користувались офіційними інформаційними джерелами, що стосуються конструкції автомобіля марки «Skoda Fabia Kombi NEU Ambiente» чорного кольору, кузов № НОМЕР_1, д/н НОМЕР_2, зокрема, його електричного обладнання, що підтверджується переліком використаних інформаційних джерел, викладених на аркуші 4-5 висновку. Експерти, заявляючи ряд клопотань, не запитували у ПрАТ «Єврокар» як виробника досліджуваного автомобіля офіційну технічну документацію, що стосується конструкції та електрообладнання автомобіля. Наслідком використання експертами неофіційних джерел є посилання у висновку на схеми, які не відповідають фактичній електросхемі досліджуваного автомобіля. Таким чином, описаний у висновку причинно-наслідковий зв'язок між конструктивним дефектом автомобіля та виникненням пожежі є або хибним, або свідчить про внесення змін до системи електрообладнання автомобіля, за які виробник не може нести відповідальність, або свідчить про зовнішнє джерело виникнення пожежі. Експертами не проводилось досліджень на предмет встановлення наявності додаткового електричного обладнання, що підтверджується висновком та описаними в ньому методами дослідження. За наведених обставин констатування експертами факту відсутності додаткового обладнання без проведення експертних досліджень, не може вважатись обґрунтованою відповіддю на поставлені перед експертами питання. Відповідаючи на питання про існування достатніх даних, експерти зазначають, що за результатами проведених досліджень встановлені достатні об'єктивні дані, які вказують на наявність в автомобілі конструктивного або технологічного недоліку, допущеного при виробництві автомобіля, та в чому він полягає. При цьому, за результатами застосування інструментального методу дослідження, не встановлено факт пробою діодів; не досліджено діодний блок; не встановлена причина пошкодження діодів діодного блоку; не досліджено реле регулювання напруги; не встановлено факт наявності поганого контакту, тощо. Експерт без проведення будь-яких інших досліджень дійшов висновку про наявність в автомобілі конструктивного чи то технологічного недоліку, допущеного заводом-виробником. Другим основним доказом, який свідчить про встановлення на автомобілі додаткового обладнання, не передбаченого заводом-виробником слугує заява на страхування транспортного засобу, цивільної відповідальності, життя та здоров'я водія і пасажирів від 02 червня 2008 року від ОСОБА_3, в якій зазначено, що автомобіль обладнано тривожною сигналізацією. З огляду на наведе суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи доведено порушення позивачами правил експлуатації автомобіля, а тому їхні позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2013 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 03 грудня 2015 року в частині вирішення позову ТОВ «Проектно-будівельний комплекс» до ПрАТ «Єврокар» про відшкодування майнової та моральної шкоди скасовано. Провадження у справі в частині вирішення позову ТОВ «Проектно-будівельний комплекс» до ПрАТ «Єврокар» про відшкодування майнової та моральної шкоди закрито. Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 03 грудня 2015 року в частині вирішення вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ПрАТ «Єврокар» про відшкодування майнової та моральної шкоди скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу в частині позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ПрАТ «Єврокар» про відшкодування майнової та моральної шкоди на новий розгляд до апеляційного суду, суд касаційної інстанції виходив з того, що суд апеляційної інстанції не дав належної правової оцінки висновку спеціаліста вибухотехника та пожежно-технічним дослідженням Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області від 29 квітня 2011 року, в яких йдеться про те, що причиною пожежі є теплова енергія, що утворилася внаслідок короткого замикання електрообладнання автомобіля з осередком у моторному відсіку автомобіля. Також апеляційний суд належним чином не оцінив висновку комплексної судової пожежно-технічної, електротехнічної автотехнічної та металотехнічної експертизи, проведеної 25 червня 2015 року Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, в якому, зокрема, зазначено, що причиною виникнення пожежі, яка сталася 16 квітня 2011 року, є конструктивний недолік (допущений при виробництві автомобіля) щодо прийнятого рішення із забезпеченням електропостачання споживачів електроенергії системи електрообладнання досліджуваного автомобіля застосованого заводом-виробником, який мав місце у його генераторі, і пожежа в автомобілі перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з цим недоліком. Безпосередньою причиною виникнення пожежі у зазначеному висновку вказано займання ізоляції силового плюсового проводу, по якому подавалася напруга від генератора до бортової електромережі автомобіля.

Суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про встановлення ОСОБА_3 додаткового обладнання на автомобіль, оскільки не перевірив доводів висновку зазначеної судової експертизи, якою встановлено відсутність додаткового електричного обладнання, не передбаченого заводом-виробником, у тому числі й тривожної сигналізації.

Доводи апеляційного суду про те, що висновок судової експертизи є неналежним з підстав того, що експерти не керувалися офіційними інформаційними джерелами, що стосується конструкції автомобіля марки «Skoda Fabia Kombi NEU Ambiente», зокрема його електричного обладнання, є передчасним, оскільки суд не роз'яснив сторонам можливості заявлення клопотання про призначення додаткової або повторної судової експертизи для підтвердження або спростування цих висновків.

Отже, суд апеляційної інстанції у порушення статей 212 - 214, 303, 316 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року) не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 24 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції змінено у частині визначення розміру відшкодування майнової та моральної шкоди. Стягнуто з ПрАТ «Єврокар» на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4, у відшкодування майнової шкоди 163 252, 95 грн та на відшкодування моральної шкоди 100 000, 00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що позивачами доведено наявність дефекту автомобіля, допущеного ПрАТ «Єврокар» при виробництві, який спричинив шкоду, а відповідач не довів відсутність його вини. Отже, вимога щодо стягнення завданих збитків внаслідок знищення автомобіля є обґрунтованою. Також внаслідок пожежі в автомобілі було пошкоджено гараж, в якому розташовувався автомобіль. Розповсюдження полум'я з автомобіля призвело до обвалення внутрішніх стін гаража та вигорання облицювання стін. Вогнем повністю пошкоджено шафу відкритого типу, розташовану в правій частині гаража та речі домашнього вжитку, що зберігалися на полицях шафи. Частково пошкоджено вхідні та повністю знищено внутрішні двері гаража. Після розповсюдження горіння по зовнішній передній стіні гаража на балкон житлової квартири, вогнем знищено облицювання стін балкону та одяг, який знаходився на сушці для одягу.

Колегія суддів вважала, що з урахуванням характеру, обсягу, глибини моральних страждань, які зазнали ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у зв'язку з пошкодженням та знищенням їхньої власності, що настала внаслідок недоліку товару (авто), зокрема тієї обставини, що позивачі одночасно залишилися без автомобіля, гаража, житла (знищено кімнату, яка знаходиться праворуч по коридору, та балкон, інші кімнати квартири закопчені), речей, що були у ньому, з урахуванням вимушених змін у житті, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану майна, у тому числі щодо влаштування свого місця проживання та трьох неповнолітніх дітей, які змушені були переїхати до батьків позивачів у Тячівській район Закарпатської області, тієї обставини, що понад 5 років позивачі позбавлені можливості відновити матеріальне забезпечення сім'ї, яке було до пожежі, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, їм необхідно визначити відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000, 00 грн.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ПрАТ «Єврокар» у грудні 2016 року подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що оскільки в силу приписів статті 1166 ЦК України на ПрАТ «Єврокар» покладено обов'язок доведення відсутності вини у заподіянні шкоди позивачам, і на це вказав суд касаційної інстанції в ухвалі від 29 вересня 2016 року заявник під час нового розгляду заявив клопотання про призначення повторної судової експертизи. Разом з тим, апеляційний суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання про призначення додаткової або повторної судової експертизи для підтвердження або спростування висновків комплексної експертизи КНДІСЕ, незважаючи на те, що вони суперечить іншим матеріалам справи та викликають сумніви в його правильності. Вимоги позову про стягнення 17 000, 00 грн, 7 500, 00 грн, 6 742, 00 грн, 14 204, 00 грн, 44 921, 05 грн всупереч приписам статті 22 та статті 57 ЦПК України 2004 року не підтверджені належними та допустимими доказами. Фактичний розмір шкоди від знищення автомобіля становить не 31 797, 39 грн, як встановили суди, а 24 963, 85 грн (31 797, 39 грн - 633, 54 грн недоплаченої страхової виплати - 6 200, 00 грн залишкової вартості).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві позивачі просили касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на її необґрунтованість.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження, ухвалою від 27 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження у лютому 2018 року передано до Верховного Суду.

У підпункті 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів касаційної скарги.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 30 травня 2008 року ОСОБА_3 придбав у ТОВ «Закарпат-Авто» автомобіль марки «Skoda Fabia Коmbi New Аmbientе», виробником якого є ПрАТ «Єврокар».

16 квітня 2011 року в цьому автомобілі сталося загоряння, у результаті чого згорів сам автомобіль, гараж, в якому він перебував, та частина квартири АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Статтею 711 ЦК України визначено, що шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю у зв'язку з придбанням товару, що має недолік, відшкодовується відповідно до положень глави 82 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України).

Згідно з вимогами частини першої статті 1210 ЦК України, шкода, завдана внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію, підлягає відшкодуванню виготовлювачем товару або іншою особою, визначеною відповідно до закону.

Відповідно до статті 1211-1 ЦК України особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію, встановлюються законом.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції», за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції, відповідає її виробник.

З огляду на зазначені положення Закону, встановивши, що виробником продукції є відповідач, сторони цієї обставини не заперечували, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що вимоги про відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, пред'явленні до належного відповідача.

Разом з тим відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до правил статей 10, 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилом статті 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з приписами статті 59 ЦПК України 2004 року суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу (частина друга статті 64 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 143 ЦПК України 2004 року для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що під час нового розгляду справи у суді апеляційної інстанції ним заявлено клопотання про призначення проведення повторної судової експертизи.

За правилом частини другої статті 150 ЦПК України 2004 року якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

В обґрунтування підстав проведення повторної експертизи заявник посилався на те, що у висновку комплексної судової пожежно-технічної, електротехнічної автотехнічної та металотехнічної експертизи, проведеної 25 червня 2015 року Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, зазначено, що причиною виникнення пожежі, яка сталася 16 квітня 2011 року, є конструктивний недолік (допущений при виробництві автомобіля) щодо прийнятого рішення із забезпеченням електропостачання споживачів електроенергії системи електрообладнання досліджуваного автомобіля застосованого заводом-виробником, який мав місце у його генераторі, і пожежа в автомобілі перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з цим недоліком. Безпосередньою причиною виникнення пожежі у зазначеному висновку вказано займання ізоляції силового плюсового проводу, по якому подавалася напруга від генератора до бортової електромережі автомобіля.

Водночас, як зазначає заявник, такий плюсовий провід заводом-виробником не передбачений, що підтверджується схемою електрообладнання автомобіля та додатково підтверджується висновками технічних спеціалістів Національного транспортного університету, які судом апеляційної інстанції без наведення відповідного обґрунтування не взято до уваги.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом (частина четверта статті 10 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій).

Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Проте суди під час вирішення спору не встановили обставин, що мають значення для справи на підставі належних та допустимих доказів, не надали належної правової оцінки усім доказам у сукупності, з яких виходили при вирішенні спору, та залишили поза увагою доводи заявника про наявність протиріч у висновку комплексної судової пожежно-технічної, електротехнічної автотехнічної та металотехнічної експертизи, проведеної 25 червня 2015 року Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз.

Верховним Судом також враховано, що відповідно до частини четвертої статті 338 ЦПК України 2004 року висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи, однак суд апеляційної інстанції не виконав вимоги наведеного положення процесуального закону.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ посилався на те, що суд апеляційної інстанції у порушення статей 212 - 214, 303, 316 ЦПК України 2004 року не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Водночас суд касаційної інстанції з метою усунення зазначених порушень звернув увагу на необхідність проведення повторної експертизи, однак під час нового розгляду суд апеляційної інстанції в порушення вимог статті 338 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, належним чином не мотивував відмову у задоволенні клопотання про проведення повторної експертизи.

Оцінюючи правомірність постановлених у справі рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керувався тим, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди були зобов'язані власні процесуальні дії належним чином мотивувати, враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, при цьому обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов'язковим за таких обставин та за таких умов.

Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не вжив усіх необхідних заходів для виконання завдання цивільного судочинства, визначеного у статті 1 ЦПК України 2004 року, необґрунтовано відхилив клопотання заявника про призначення повторної експертизи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Враховуючи істотне порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Зокрема, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про призначення повторної експертизи, що за правилом пункту 2 частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати відповідну правову оцінку цим доказам і встановленим на їх основі дійсним обставинам справи та вирішити спір з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Єврокар»задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 24 листопада 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик