ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.04.2019

Справа № 910/17179/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи

за позовом приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот»

до державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

про відшкодування збитків у розмірі 6 438 650,25 грн.

за участю представників сторін:

від позивача Іванченко О.І. - адвокат (ордер серії КВ № 424001 від 17.01.2019)

від відповідача Шабаровський Б.В. - адвокат (ордер серії КВ № 774496 від 25.02.2019),

Сидоренко Д.О. - адвокат (довіреність № 8615/3898/10-01-01 від 21.12.2018)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2018 року приватне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - відповідач) про відшкодування збитків у розмірі 2 666 205,32 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач пояснив, що є власником наступних суден: «Орель-2», «Орель-3», «Орель-5», «Володимир Шарков», «Олтениця», «Иван Сергиенко», «Николай Кузнецов», «Василий Боженко», «Афанасий Матюшенко», «Мартин Лацис», «Семен Руднев», «Днепровец-2», «Днепровец-3», «Могучий», «Славутич-18», «Борислав» (далі - судна). У період з вересня 2015 року по лютий 2016 року, виконуючи власні договірні зобов'язання перед своїми контрагентами, позивач здійснював перевезення вантажів вищевказаними суднами, у зв'язку з чим використовував портову інфраструктуру морських торговельних портів України, зокрема, здійснював прохід Бузько-Дніпровсько-Лиманським (далі - БДЛК) та Херсонським морським каналами (далі - ХМК). За прохід вказаними каналами Херсонська філія державного підприємства «Адміністрація морських портів України», Миколаївська філія державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та філія «Дельта-Лоцман» державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (разом далі - ДП «АМПУ») нарахували позивачу канальний збір. Так, за вказаний період позивачу було нараховано до сплати канальний збір в загальному розмірі 2 666 205,32 грн., з яких: Херсонською філією ДП «АМПУ» - 910 623,49 грн.; філією «Дельта-Лоцман» ДП «АМПУ» - 1 629 256,47 грн.; Миколаївською філією ДП «АМПУ» - 126 325,36 грн.

Не погоджуючись з правомірністю нарахування канального збору та вважаючи, що він повинен був бути звільнений від сплати такого збору на підставі п. 3.5 Порядку справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України № 316 від 27.05.2013 «Про портові збори», позивач з вернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача збитки в розмірі 2 666 205,32 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.12.2018 відкрито провадження у справі № 910/17179/18 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.01.2019.

18.01.2019 до суду надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивач просив суд стягнути з відповідача збитки в загальному розмірі 3 560 883,04 грн., додавши до розміру збитків, заявлених у позовній заяві, також канальний збір сплачений на користь відповідача через філію «Дельта-Лоцман» ДП «АМПУ» за період з грудня 2015 року по лютий 2016 року в розмірі 894 677,72 грн.

22.01.2019 до суду надійшло клопотання відповідача, в якому останній просив суд відкласти розгляду справи та продовжити строк на надання відзиву до 29.01.2019.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.01.2019 прийнято заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог до розгляду, відкладено підготовче засідання на 12.02.2019, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

31.01.2019 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву. Відповідач вважав, що обов'язковою умовою звільнення від сплати канального збору на підставі п. 3.5 Порядку справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України № 316 від 27.05.2013 «Про портові збори», є здійснення плавання судном виключно внутрішніми водними шляхами в межах території України, тобто без виходу за межі держави. Таким чином, відповідач стверджував, що вказана норма п. 3.5 Порядку поширюється лише на судна, які виконують каботажні перевезення. На судна ж позивача, з огляду на те, що ними виконувались міжнародні перевезення, пільги щодо сплати канального збору не поширюються. Крім того, відповідач вважав, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами протиправність поведінки відповідача, причиново-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, а також наявність вини відповідача, що унеможливлює застосування до відповідача такої міри відповідальності як стягнення збитків. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відповідач також подав заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності та просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків (сплаченого канального збору) за період з 01.09.2015 по 20.12.2015 на загальну суму 1 638 925,69 грн.

11.02.2019 до суду надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивач просив суд стягнути з відповідача збитки в загальному розмірі 6 438 650,25 грн., додавши до розміру збитків, заявлених у позовній заяві та попередній заяві про збільшення розміру позовних вимог, також канальний збір в розмірі 2 877 766,81 грн., сплачений на користь відповідача за наступні три місяці - березень, квітень і травень 2016 року через Херсонську філію ДП «АМПУ» (в розмірі 1 234 021,79 грн.), філію «Дельта-Лоцман» ДП «АМПУ» (в розмірі 1 630 531,92 грн.) та Миколаївську філію ДП «АМПУ» (в розмірі 13 213,10 грн.).

12.02.2019 суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 26.02.2019.

22.02.2016 до суду надійшла подана позивачем відповідь на відзив, у якій позивач заперечив проти тверджень відповідача про те, що від сплати канального збору звільнені виключно ті судна, які виконують каботажні перевезення, вважав, що виконання судном каботажного або закордонного перевезення не є визначальною умовою для застосування положень п. 3.5 Порядку в частині звільнення від сплати канального збору. Відповідач також вважав чотири обов'язкові елементи складу цивільного правопорушення наявними та доведеними належними і допустимими доказами. Відповідач вказав, що строк позовної давності був пропущений ним з поважних причин, які полягали в тому, що остаточне рішення у справі № 826/23214/15 за позовом публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» до ДП «АМПУ» про визнання протиправними дій та стягнення коштів, де розглядались правовідносини аналогічного змісту, було прийняте Великою Палатою Верховного Суду лише 20.06.2018. Враховуючи викладене, позивач просив суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та задовольнити позовні вимоги.

26.02.2019 представники сторін надали суду заяви в порядку ч. 6 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України про надання згоди розпочати розгляд справи по суті в день закінчення підготовчого провадження.

Суд оголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та початок розгляду справи по суті.

26.02.2019 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 12.03.2019.

12.03.2019 до суду надійшла подана відповідачем заява про відшкодування витрат на правову допомогу, в якій останній вказав, що позбавлений можливості надати документи на підтвердження понесених ним судових витрат до закінчення судових дебатів, оскільки такі документи будуть складені та підписані відповідачем та його адвокатом після розгляду справи, тому просив суд вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті даної справи в порядку, встановленому ст. 221 Господарського процесуального кодексу України.

12.03.2019 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 21.03.2019.

21.03.2019 до суду надійшло подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.03.2019 відкладено розгляд справи по суті на 11.04.2019.

11.04.2019 до суду надійшли подані позивачем клопотання про витребування доказів та повернення до розгляду справи в підготовчому провадженні та призначення підготовчого засідання.

У судовому засіданні 11.04.2019 представник позивача підтримав подані ним клопотання, позовні вимоги з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог підтримав, вважав їх обґрунтованими та правомірними, просив суд позов задовольнити.

Представники відповідача проти задоволення вищевказаних клопотань позивача заперечували, проти задоволення позову також заперечували, вважали позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, просили суд у їх задоволенні відмовити.

Суд оголосив протокольну ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання позивача про повернення до розгляду справи в підготовчому провадженні, оскільки така процесуальна дія чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачена, та залишив без розгляду клопотання про витребування доказів на підставі ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке клопотання було подане позивачем з порушенням процесуального строку, встановленого ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу та вирішити її по суті за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 11.04.2019 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, позивач - приватне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (попередня назва - публічне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот») є власником наступних суден: «Орель-2» (ІМО 8849610), «Орель-3» (ІМО 8853582), «Орель-5» (ІМО 8853594), «Володимир Шарков» (ІМО 8844062), «Олтениця» (ІМО 8888874), «Иван Сергиенко» (ІМО 7942128), «Николай Кузнецов» (ІМО 8036110), «Василий Боженко» (ІМО 8223999), «Афанасий Матюшенко» (ІМО 8227783), «Мартин Лацис» (ІМО 8038223), «Семен Руднев» (ІМО 8033912), «Днепровец-2», «Днепровец-3», «Могучий», «Славутич-18», «Борислав» (далі - судна).

У період з вересня 2015 року по травень 2016 року, виконуючи власні договірні зобов'язання перед своїми контрагентами, позивач здійснював перевезення вантажів вищевказаними суднами, у зв'язку з чим використовував портову інфраструктуру морських торговельних портів України, зокрема, здійснював прохід Бузько-Дніпровсько-Лиманським (далі - БДЛК) та Херсонським морським каналами (далі - ХМК).

Судом встановлено, що 16.12.2015 між позивачем та приватним підприємством морське агентство «Флот-Сервіс» був укладений договір агентування № 1199, яким були врегульовані відносини сторін, пов'язані з питаннями морського обслуговування суден судновласника, як власних, так і зафрахтованих, включаючи будь-які чартери про фрахтування суден при їх заходженні в морський торгівельний порт.

Відповідно до умов договору агентування № 1199 від 16.12.2015 позивач, як судновласник, визначив вказане приватне підприємство своїм агентом в порту згідно з правилами і звичаями порта та доручив агенту діяти від імені, за дорученням та за рахунок судновласника на підставі повноважень, отриманих від судновласника за даним договором та письмовими номінаціями.

02.03.2015 та 19.02.2016 між позивачем, як судновласником, та товариством з обмеженою відповідальністю «СКЛ», як агентом, були укладені договори про надання послуг з морського агентування № 02/03 та № 1902 (відповідно), в межах яких агент, діючи від імені за дорученням та за рахунок судновласника зобов'язувався надавати послуги щодо організації обробки і обслуговування суден закордонного та каботажного плавання судновласника, при їх заходах в акваторію Херсонського морського порту, проходження по Бузько-Дніпровсько-Лиманському, Херсонському морському каналам, а судновласник зобов'язувався прийняти надані агентом послуги, виплатити йому винагороду, а також відшкодувати усі витрати, понесені агентом у зв'язку з виконанням зобов'язань, прийнятих на себе згідно цього договору.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджував, що через своїх агентів (приватне підприємство морське агентство «Флот-Сервіс» та товариство з обмеженою відповідальністю «СКЛ») сплатив на користь відповідача канальний збір в загальному розмірі 6 438 650,25 грн., нарахований Херсонською філією, Миколаївською філією та філією «Дельта-Лоцман» державного підприємства «Адміністрація морських портів України» за період з вересня 2015 року по травень 2016 року.

Вважаючи, що він звільнений на підставі п. 3.5 Порядку справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України № 316 від 27.05.2013 «Про портові збори», від сплати канального збору у вищевказаному розмірі, позивач звернувся до суду з даним позовом та з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог просив стягнути з відповідача збитки в загальному розмірі 6 438 650,25 грн.

Розглядаючи даний спір, оцінюючи правомірність позовних вимог та доводи сторін і вирішуючи даний спір по суті, суд виходив з наступного.

Процедура справляння портових зборів та розміри ставок портових зборів в Україні встановлені Порядком справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України № 316 від 27.05.2013 «Про портові збори» (далі - Порядок).

За приписами п. 1.2 Порядку згідно з частинами третьою-п'ятою статті 22 Закону України «Про морські порти України» портові збори сплачуються адміністрації морських портів України.

Відповідно до ст. 85 Кодексу торговельного мореплавства України передбачено, що під час перебування в морському порту будь-яке судно зобов'язане дотримувати чинних законів і правил України, у тому числі тих, що стосуються безпеки порту і судноплавства в порту, митного, прикордонного, санітарного (фітосанітарного) режимів, лоцманського проведення, буксирування, рятувальних і суднопіднімальних робіт, якірної стоянки і надання місць біля причалів, навантаження і вивантаження вантажів, посадки і висадки людей, послуг, пов'язаних з навантажувально-розвантажувальними роботами, і будь-яких інших портових послуг, портових зборів, запобігання забрудненню навколишнього природного середовища.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про морські порти України» у морському порту справляються такі портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний.

У частині 2 ст. 22 Закону України «Про морські порти України» закріплено, що розміри ставок портових зборів для кожного морського порту встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, відповідно до затвердженої нею методики. Порядок справляння, обліку та використання коштів від портових зборів, крім використання коштів від адміністративного збору, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту.

Портові збори сплачуються адміністрації морських портів України, крім випадків, визначених цим Законом. Канальний збір справляється на користь власника каналу (ч. ч. 4, 5 ст. 22 Закону України «Про морські порти України»).

Відповідно до п. 1.3 Порядку портові збори (корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний) справляються в морських портах із суден і плавучих споруд, що плавають під Державним Прапором України та іноземними прапорами, за групами згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Згідно з п. 1.4 Порядку сплата портових зборів у морських портах здійснюється до виходу судна з морського порту, а за транзитний прохід каналами - шляхом попередньої оплати або безпосередньо на вході у канал.

Пунктом 3.1 Порядку передбачено, що канальний збір за проходження суден каналом Дунай - Чорне море на баровій частині гирла Новостамбульське (Бистре), Бузько-Дніпровсько-Лиманським каналом (далі - БДЛК), Херсонським морським каналом (далі - ХМК), Керч-Єнікальським каналом (далі - КЄК) справляється на користь суб'єкта, визначеного пунктом 1.2 розділу І цього Порядку.

Нарахування канального збору здійснюється за кожне проходження каналу судном в один кінець і кожне проходження каналу судном транзитом в один кінець за одиницю умовного об'єму судна (за 1 куб. м об'єму судна) за ставками, наведеними в додатку 3 до цього Порядку (п. 3.2 Порядку).

Відповідно до п. 3.3 Порядку нарахування канального збору здійснюється за кожне проходження підхідного каналу судном в один кінець і кожне проходження підхідного каналу судном транзитом в один кінець за одиницю умовного об'єму судна за ставками, наведеними в додатку 4 до цього Порядку.

За приписами п. 3.4 Порядку судно, яке здійснює перехід між морськими портами (морськими терміналами), що розташовані на БДЛК, канальний збір за прохід по БДЛК сплачує на користь суб'єкта, визначеного пунктом 1.2 розділу І цього Порядку, за ставкою, що дорівнює різниці між розмірами ставок, установленими для відповідних ділянок БДЛК (додаток 3).

Додатком 3 та Додатком 4 до Порядку визначено, що ставки канального збору, як і ставки інших видів портових зборів, залежить від того, знаходиться судно в «каботажному плаванні» чи «закордонному плаванні». Отже, канальний збір нараховується щодо суден, які перебувають як в «каботажному плаванні», так і «закордонному плаванні».

Підставою для нарахування канального збору є саме факт проходження судна каналом або підхідним каналом.

Згідно п. 3.5 Порядку судна, що згідно з обмірним свідоцтвом з повним вантажем мають осадку не більш як 4,0 метри, здійснюють плавання під Державним Прапором України внутрішніми водними шляхами в межах території України та віднесені згідно з класифікаційним свідоцтвом, виданим класифікаційним товариством, до суден внутрішнього або змішаного плавання, звільняються від сплати канального збору.

Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що від сплати канального збору звільняються судна, що одночасно відповідають наступним ознакам:

- згідно з обмірним свідоцтвом з повним вантажем мають осадку не більш як 4,0 метри;

- здійснюють плавання під Державним Прапором України

- здійснюють плавання внутрішніми водними шляхами в межах території України;

- віднесені згідно з класифікаційним свідоцтвом, виданим класифікаційним товариством, до суден внутрішнього або змішаного плавання.

При цьому здійснення «каботажного плавання» або «закордонного плавання» судном до переліку підстав згідно п. 3.5 Порядку не віднесено.

Кодекс торгівельного мореплавства України визначає, зокрема, такі види морських перевезень - каботажне та міжнародне.

Так, відповідно до положень ст. 131 Кодексу торгівельного мореплавства України каботажні перевезення - це перевезення між портами України, які здійснюються суднами, що плавають під Державним прапором України, а також суднами, що плавають під іноземним прапором за умови одержання на це дозволу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

У свою чергу, міжнародні перевезення - це перевезення між портами України й іноземними портами, які можуть здійснюватися як суднами, що плавають під Державним прапором України, так і за умови взаємності суднами, що плавають під іноземним прапором ( ст. 132 Кодексу торгівельного мореплавства України).

Згідно з ч. 1 ст. 133 Кодексу торгівельного мореплавства України за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).

Отже, головною ознакою для визначення виду перевезення є саме порт відправлення та порт призначення, які визначаються в договорі морського перевезення та перевізному документі .

Пунктом 3.5 Порядку розташування портів відправлення та призначення в якості умови для застосування пільги щодо сплати канального збору не зазначено.

У той же час, однією з умов для отримання судном такої пільги є здійснення плавання внутрішніми водними шляхами в межах території України.

Канали та підхідні канали згідно з Постановою Кабінету міністрів України № 64 від 12 червня 1996 року «Про затвердження переліку внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних» відносяться до судноплавних внутрішніх водних шляхів України.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про морські порти України» судноплавний канал - це гідротехнічна споруда, природний або штучний водний шлях для безпечного підходу суден до портів, для проходу суден або для сполучення окремих водних басейнів.

Згідно з ч. 1 ст. 67 Водного кодексу України річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні морські води та територіальне море є внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено.

Таким чином, канали є судноплавними внутрішніми водними шляхами загального користування, що знаходяться в межах території України.

Отже, плавання внутрішніми водними шляхами в межах території України означає фактичний рух судна судноплавним внутрішнім водним шляхом без будь-якої прив'язки до порту відправлення чи призначення, у свою чергу, поняття «каботажне перевезення» та «плавання внутрішніми водними шляхами в межах території України» не є тотожними поняттями.

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства, суд зазначає, що позивач може бути звільнений від сплати канального збору за умови відповідності його суден вимогам, встановленим п. 3.5 Порядку.

Водночас, зважаючи на те, що позивач кваліфікує пред'явлену до стягнення в судовому порядку суму саме як збитки, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З аналізу наведеної норми вбачається, що однією з підстав виникнення зобов'язання є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від зобов'язань, які виникають з правомірних актів, цей вид зобов'язань виникає із неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Деліктне (позадоговірне) зобов'язання виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних правовідносин (постанова Верховного суду України від 18.03.2015 по справі № 3-18гс15).

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Суд зазначає, що згідно з вищенаведеними нормами чинного законодавства канальний збір - це платіж, нарахування якого здійснюється за кожне проходження каналу або підхідного каналу судном в один кінець і кожне проходження каналу або підхідного каналу судном транзитом в один кінець за одиницю умовного об'єму судна. Обов'язковість сплати такого збору, як і умови звільнення від його сплати, встановлені законодавством.

Тому сплата канального збору, в тих випадках коли наявні умови для звільнення від його сплати, передбачені п. 3.5 Порядку, не є збитками, адже, як уже зазначалось, канальний збір є, за певних визначених законом умов, обов'язковим платежем та не є ані витратами, зробленими управненою стороною для відновлення свого порушеного права, ані додатковими витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесеними стороною, яка зазнала збитків, ані вартістю втраченого, пошкодженого або знищеного майна особи, ані не одержаним прибутком (втраченою вигодою), ані моральною шкодою.

За умови наявності підстав для звільнення судновласника від сплати канального збору, сплачений ним канальний збір може бути повернутий платнику (надмірно сплачені грошові кошти, грошові кошти, сплачені без достатньої правової підстави).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 6 438 650,25 грн., саме як збитків, не можуть бути задоволені з огляду на те, що такі грошові кошти мають іншу правову природу та не є збитками в розумінні ст. 224, ст. 225 Господарського кодексу України та ст. 22 Цивільного кодексу України.

Щодо поданої відповідачем заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 4 ст. 257 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 роз'яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Судом встановлено, що підстави для задоволення позовних вимог про стягнення збитків відсутні. Тому суд відмовляє в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості та не застосовує положення законодавства щодо позовної давності.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 26.04.2019.

Суддя О.Г. Удалова