-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ОКРЕМА ДУМКА
16 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 23/267-50/360-2012
Судді Касаційного господарського суду Пєскова В.Г. у справі №23/267-50/360-2012 Господарського суду міста Києва
за позовом керуючого санацією Українського державного концерну по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу "Украгротехсервіс"
до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"
про визнання права власності на майно
в межах справи №23/267-50/360-2012
за заявою Структурного підрозділу нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта"
про банкрутство Українського державного концерну по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу "Украгротехсервіс"
1. Предметом спору у даній справі є питання визнання права власності за позивачем на сільськогосподарську техніку, поставлену позивачеві юридичною особою-нерезидентом за договором купівлі-продажу № 10-5 від 17.11.1996.
2. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, згідно з зазначеним договором, укладеним між позивачем - Українським державним концерном по матеріально-технічному забезпеченню агропромислового комплексу «Украгротехсервіс» та компанією «Дір енд Компані» продавець зобов'язався продати покупцю товар фірми «Дір енд Компані», а покупець зобов'язався купити і оплатити вартість згідно з додатком № 3 (Умови платежу) тракторів і іншого обладнання, згідно з додатком 1, що є невід'ємною частиною контракту, на суму 85 130 000 доларів США. Відповідно до п. 7.3 контракту купівлі-продажу № 10-5, датою поставки є дата оформлення коносаменту.
3. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що спірна сільськогосподарська техніка була поставлена на користь позивача та передана ним третім особам, зокрема, й відповідачеві згідно з договором на поставку від 17.05.1996 № 99/07-100.
4. Дослідивши встановлені обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що у договорі від 17.05.1996 № 99/07-100 позивач діяв як державний агент, що дало судам першої та апеляційної інстанцій підстави для висновку про відсутність у позивача права власності на спірну сільськогосподарську техніку та відмову у позові.
5. При цьому суди дійшли висновку про те, що коносамент підтверджує отримання товару, а не право власності на вказаний товар. Такий висновок зроблено на підставі частини 1 статті 137 Кодексу торговельного мореплавства. Водночас, з огляду на те, що коносамент підтверджує лише отримання товару, а дата оформлення коносаменту, згідно з п.7.3. контракту купівлі-продажу № 10-5 є лише датою поставки, а не виникнення права власності, судами було відмовлено позивачеві у позові.
6. Вважаю, що вирішуючи даний спір слід виходити з наступного.
7. Предметом дослідження у даній справі було питання підстав виникнення права власності та різновиду права власності у позивача на спірну річ при його поставці позивачеві морським транспортом за умови невизначеності у контракті купівлі-продажу № 10-5 моменту виникнення права власності на поставлений товар.
8. Згідно з діючим у 1991 році (на момент створення у позивача) Законом України «Про підприємства в Україні», концерн - це статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців.
9. Розділ 5 «Право державної власності» Закону України «Про власність», який діяв на момент створення позивача, не відносить концерни до суб'єктів права державної власності. Водночас Розділом 4 того ж закону встановлено, що господарські об'єднання є суб'єктами колективної власності, тобто власності, відмінної від державної.
10. Таким чином, грошові кошти, інше майно, що набувається державним концерном є об'єктом колективної власності, а носієм такого права власності є сам концерн.
11. Суди першої та апеляційної інстанції, аналізуючи сам контракт купівлі-продажу № 10-5, не встановили, що його було укладено позивачем від імені або у інтересах третіх осіб (держави, тощо). Висновок щодо наявності у позивача статусу агента судами було зроблено з аналізу його подальших угод, зокрема, договору від 17.05.1996 між позивачем та ПП «Меліса». Натомість подальші правочини/дії позивача не можуть впливати на тлумачення підстав виникнення та характер його речового права відносно належного йому майна.
12. Статтею 128 ЦК Української РСР, який діяв на момент укладення договору купівлі-продажу № 10-5, встановлено, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі. Судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено, що договором або законом встановлено інше правило відносно виникнення у позивача права власності на спірну річ, аніж виникнення такого права власності з моменту передачі коносаменту. При цьому судами зроблено висновок щодо того, що позивачеві було вручено 30.06.1998 коносамент №1474. Таким чином у суду першої та апеляційної інстанцій були всі підстави дійти висновку про виникнення у позивача права власності на спірну сільського господарську техніку з моменту передачі коносаменту.
13. Водночас виконання державою своїх гарантійних зобов'язань по оплаті поставленої на адресу позивача сільськогосподарської техніки надає право державі заявити свої регресні вимоги до позивача, натомість, не тягне за собою автоматичного виникнення права власності держави на поставлену сільськогосподарську техніку.
14. Такий висновок випливає й зі змісту пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України №489 від 23.05.1997 «Про забезпечення сільського господарства енергонасиченими тракторами, сільськогосподарськими машинами та обладнанням», яким, серед іншого встановлено межі господарської компетенції позивача як державного агента з отримання, використання та забезпечення погашення середньотермінового кредиту Ексімбанку США, що залучається для фінансування 85 відсотків вартості згаданого контракту, і комерційного кредиту, що надається фірмою «Джон Дір» для фінансування 15 відсотків вартості цього контракту, та з поставки закупленої техніки машинно-технологічним станціям агросервісних підприємств та іншим підприємствам усіх форм власності на умовах розстрочення платежу на 5 років відповідно до укладених договорів. Вважаю, що функції отримання кредиту та його використання позивач мав здійснювати від власного імені, а посилання на агентські відносини, у даному випадку, використано з огляду на подальше гарантування державою зобов'язань позивача по поверненню кредиту. Підтвердженням цьому є відсутність посилань на позивача як агента у договорі купівлі-продажу № 10-5 від 17.11.1996.
15. Аналогічну норму містить у собі й Постанова Кабінету Міністрів України №1464 від 24.12.1997 «Про надання гарантій Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів щодо забезпечення погашення кредитів США, які залучаються для фінансування закупівлі концерном «Украгротехсервіс» тракторів та сільськогосподарських машин».
16. Застосована у зазначених вище Постановах Кабінету Міністрів України модель передбачає отримання та використання кредиту саме позивачем, що, з огляду на загальний відплатний характер використання кредиту як частини власних обігових коштів позивача, означає, що використання позивачем кредиту на закупівлю сільськогосподарської техніки може відбуватися лише в обмін на набуття позивачем права власності на таку закуплену техніку. При цьому держава в особі Кабінету Міністрів України, інших уповноважених органів, що гарантують повернення кредиту вправі використати свої регресні права щодо позивача у випадку отримання та непогашення ним відповідного кредиту.
17. Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на статтю 137 Кодексу торгівельного мореплавства України щодо неможливості підтвердження права власності коносаментом, вважаю безпідставним саме у розрізі поставленої на вирішення суду проблеми. Це питання у врегульовано статтею 128 ЦК УРСР, тому посилання на статтю 137 Кодексу торгівельного мореплавства України є безпідставним.
За таких обставин, вважаю, що прийняті судові рішення підлягають скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Суддя В.Пєсков
скопійовано
-
скопійовано
-
