ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/7216/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Шрамко Ю.Т. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації "ТОП РАННЕРЗ" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації "ТОП РАННЕРЗ" до Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства молоді та спорту України, треті особи: Громадська організація "Бігова Україна", Міністерство юстиції України про визнання протиправним та нечинним наказу, -

В С Т А Н О В И В :

Громадська організація "Топ Раннерз" звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства молоді та спорту України про визнання протиправним та нечинним спільного наказу відповідача-1 та відповідача-2 №5232/1746 "Про затвердження Положення про медичне забезпечення фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів, закладів фізичної культури і спорту" від 27 грудня 2017 року.

У подальшому, судом залучено до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Громадську організацію "Бігова Україна" та Міністерство юстиції України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2018 року відмовлено повністю в задоволенні позову.

Не погодившись з цим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, 27 грудня 2017 року Мінмолодьспорту та МОЗ України видано оскаржуваний наказ, яким відповідно до абз. 17 ч. 2 ст. 6 та ст. 51 Закону України "Про фізичну культуру і спорт", пп. 5 п. 16 Положення про порядок підготовки спортивних споруд та інших спеціально відведених місць для проведення масових спортивних та культурно-видовищних заходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 року №2025, пп. 27 п. 4 Положення про Міністерство молоді та спорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №220, наказу МОЗ України від 17 червня 2014 року №401 "Про систему надання лікарсько-фізкультурної допомоги в Україні", наказано:

"1. Затвердити Положення про медичне забезпечення фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів, закладів фізичної культури і спорту (далі - Положення), що додається.

2. Закладам охорони здоров'я системи надання лікарсько-фізкультурної допомоги в Україні, організаторам фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів, закладам фізичної культури і спорту використовувати Положення при організації роботи.

3. Державній установі "Український медичний центр спортивної медицини Міністерства охорони здоров'я України" надавати інформацію про медичне забезпечення фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів, закладів фізичної культури і спорту до Міністерства молоді та спорту України та Міністерства охорони здоров'я України після її обробки та аналізу.

4. Департаменту олімпійського спорту Міністерства молоді та спорту України подати цей наказ на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

5. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

6. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра молоді та спорту України та заступника Міністра охорони здоров'я України відповідно до розподілу функціональних обов'язків.".

Вважаючи, що оскаржуваний наказ не відповідає правовим актам вищої юридичної сили та не відповідає заявленій меті, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зазначив, що оскаржуваний наказ було детально досліджено під час його реєстрації, а тому є підстави вважати, що суб'єктивна оцінка позивачем окремих його положень не підтверджує протиправність та необхідність скасування нормативно-правового акта.

Колегія суддів погоджується з вказаний висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що права та інтереси позивача можуть бути порушені саме п.п. 1 - 12 розділу ІІ Положення про медичне забезпечення фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів, закладів фізичної культури і спорту, затвердженого оскаржуваним наказом (далі - Положення).

Конституцією України в статті 49 визначено, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально- економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно- епідемічне благополуччя.

Наказ від 27.12.2017 № 5232/1746 "Про затвердження Положення про медичне забезпечення фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів, закладів фізичної культури і спорту" розроблено відповідно до:

1) абзацу сімнадцятого частини другої статті 6 та статті 51 Закону України "Про фізичну культуру і спорт", якими передбачено, що:

«Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політику у сфері фізичної культури та спорту : забезпечує розвиток спортивної медицини.

Спортивна медицина є складовою системи охорони здоров'я у сфері фізичної культури і спорту та визначає стан здоров'я, фізичний розвиток та функціональний стан організму, осіб, які займаються фізичною культурою і спортом. У тому числі шляхом визначення придатності (здійснення допуску) осіб до занять фізичною культурою і спортом, здійснення профілактики, діагностики, лікування захворювань та ушкоджень, пов'язаних із заняттям фізичною культурою і спортом.

Систематичному диспансерному огляду службою спортивної медицини підлягають особи, які займаються фізичною культурою, та спортсмени дитячо-юнацького, резервного спорту та спорту вищих досягнень, ветерани спорту.

Допуск осіб до занять фізичною культурою і спортом здійснює лікар із спортивної медицини.»

2) наказу Міністерства охорони здоров'я України від 17 червня 2014 року № 401 "Про систему надання лікарсько-фізкультурної допомоги в Україні", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 липня 2014 року за № 746/25523, яким визначено, що:

« 2. Система лікарсько-фізкультурної допомоги діє з метою реалізації державної політики щодо забезпечення закладами охорони здоров'я державної та комунальної форм власності своєчасної та якісної лікарсько-фізкультурної допомоги особам, які займаються фізичною культурою і спортом, їх реабілітації та оздоровлення, а також оздоровлення нації та формування засад щодо здорового способу життя засобами фізичної культури.

2. Визначено Завданнями системи, в тому числі:

5) медичне забезпечення фізкультурно-оздоровчих, спортивних заходів та навчально- тренувальних зборів;»

Також визначено, що заклади системи здійснюють « 1) систематичний диспансерний огляд вихованців, учнів (студентів) дитячо-юнацьких спортивних шкіл, спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю, спортсменів шкіл вищої спортивної майстерності, центрів олімпійської підготовки та інших осіб, які займаються оздоровчою фізичною культурою і спортом;

2) медичне забезпечення фізкультурно-оздоровчих, спортивних заходів та навчально- тренувальних зборів»

Також вказаним наказом затверджено Положення про лікарсько-фізкультурний диспансер (центр спортивної медицини), яким передбачено, що

« 1. Лікарсько-фізкультурний диспансер (центр спортивної медицини) (далі - Диспансер) є закладом охорони здоров'я державної та комунальної Форм власності (далі - заклад охорони здоров'я), призначеним для проведення медичного забезпечення осіб, які займаються фізичною культурою і спортом, а також надання лікувально-консультативної допомоги зазначеним особам та іншим верствам населення для відновлення здоров'я і працездатності засобами лікувальної фізкультури.

Диспансер здійснює організаційно-методичне керівництво закладами охорони здоров'я системи лікарсько-фізкультурної допомоги (далі - система) на відповідній адміністративно-територіальній одиниці.»

Більш того, п. 4. Розділу 2 Положення про ЛФД визначено наступне завдання диспансеру:

« 4. Організація та забезпечення медичного обслуговування фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів із залученням до цієї роботи в установленому порядку інших закладів охорони здоров'я.»

Аналогічна норма міститься і в оскаржуваному Положенні.

3) підпункту 5 пункту 16 Положення про порядок підготовки споруд та інших спеціально відведених місць для проведення масових спортивних та культурно- видовищних заходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 року № 2025 (зі змінами),

« 16. Власники спортивних споруд забезпечують:

5) організацію громадського харчування, медичного обслуговування, дорожнього руху, стоянок автотранспорту, інших видів обслуговування, а також роботу гардеробів і камер схову на території спортивної споруди;»

4) підпункту 27 пункту 4 Положення про Міністерство молоді та спорту України,

затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 220 (зі змінами).

Таким чином зазначеними нормативно-правовими актами передбачено обов'язковість оглядів спортивними лікарями всіх осіб, які займаються фізичною культурою та спортом, а також те, що диспансеризація може здійснюватися лише закладами охорони здоров'я державної та комунальної форм власності, допуски до занять фізичною культурою і спортом можуть видаватись лише лікарями із спортивної медицини.

Жодних змін діючих правил проходження медичних оглядів, отримання медичних довідок та допусків до занять фізичною культуро і спортом, оскаржуваним Положенням не введено, натомість передбачається організація медичного забезпечення фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів, закладів фізичної культури і спорту, визначення повноважень медичних працівників під час проведення цих заходів та функцій кабінетів спортивної медицини.

Також колегія суддів звертає увагу на висновок Міністерства юстиції України від 09 січня 2018 року про державну реєстрацію нормативно-правового акта - оскаржуваного наказу, згідно якого "Нормативно-правовий акт відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема Закону України "Про фізичну культуру і спорт", Положенню про порядок підготовки споруд та інших спеціально відведених місць для проведення масових спортивних та культурно-видовищних заходів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 року №2025 (зі змінами), Положенню про Міністерство молоді та спорту України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 1014 року №220 (зі змінами), наказу Міністерства охорони здоров'я України від 17 червня 2014 року №401 "Про систему надання лікарсько-фізкультурної допомоги в Україні", зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 07 липня 2014 року за №746/25523, і підлягає державній реєстрації відповідно до Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року №493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" (із змінами) як такий, що зачіпає права й законні інтереси громадян та має міжвідомчий характер.

У зазначеному нормативно-правовому акті не виявлено положень, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень (корупціогенні фактори).

Відповідно до висновку юридичного управління Міністерства молоді та спорту України від 26 грудня 2017 року у зазначеному нормативно-правовому акті відсутні ознаки дискримінації.

Зазначений наказ відповідає положенням міжнародно-правових актів з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, є гендерно-нейтральним".

Відтак, наказом Міністерства юстиції України від 10 січня 2018 року №85/5 зареєстровано оскаржуваний наказ.

Щодо позиції організаторів масових бігових заходів згідно якої оскаржуване Положення суперечить міжнародній практиці регулювання масових бігових заходів відповідач-2 зазначає, що оскаржуване Положення - це нормативний акт, який регулює значно ширшу сферу суспільних відносин, не є спеціальним нормативним актом для регулювання саме бігових змагань, і перш за все відповідає законодавству України. Оскаржуване Положення розроблено відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 17 червня 2014 року № 401 "Про систему надання лікарсько-фізкультурної допомоги в Україні", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 липня 2014 року за № 746/25523, яким саме і визначено, що система лікарсько-фізкультурної допомоги діє з метою реалізації державної політики щодо забезпечення закладами охорони здоров'я державної та комунальної форм власності своєчасної та якісної лікарсько-фізкультурної допомоги особам, які займаються фізичною культурою і спортом, їх реабілітації та оздоровлення, а також оздоровлення нації та формування засад щодо здорового способу життя засобами фізичної культури.

Забезпечити необхідну кількість здійснення медичних оглядів можливо з врахуванням наказу Міністерства молоді та спорту України від 25.07.2017 № 3139 "Про затвердження Переліку закладів охорони здоров'я, які входять до системи надання лікарсько-фізкультурної допомоги в Україні та мають право на проведення медичних оглядів та надання медичного допуску особам до занять фізичною культурою та спортом, у тому числі з обов'язковим диспансерним наглядом".

Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що жодної дискримінації громадян України по відношенню до іноземців немає, різниця в підходах щодо надання допуску до участі у спортивних заходах, пов'язана з тим, що згідно з законодавством України громадяни України мають право на безоплатну медичну допомогу, а для іноземних громадян порядок надання медичної допомоги встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 р. № 121 «Про затвердження Порядку надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, та компенсації вартості медичних послуг і лікарських засобів, наданих іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово проживають або перебувають на території України» врегульовано порядок надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України.

З врахуванням законодавчо встановленого відмінного підходу до надання медичної допомоги в Україні громадянам України та іноземцям, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність дискримінаційних положень в оскаржуваному Положенні.

Доводи позивача про неприйнятність законодавчого регулювання правил медичного забезпечення масових спортивних заходів, колегія суддів спростовує тим, що відповідно до статті 4 Закону України "Про фізичну культуру і спорт", забезпечення безпеки життя та здоров'я осіб, які приймають участь у заходах, включених до Єдиного календарного плану фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів України на відповідний рік є обов'язком держави. Заходи, які проводяться позивачем, як зазначає і сам позивач в апеляційній скарзі, займають лише невелику частину тих заходів, порядок медичного забезпечення яких регулюють норми оскаржуваного Положення.

Також в якості аргументу своєї позиції щодо скасування дії Положення позивач вказує на те, що неможливим є отримання допуску лікаря зі спортивної медицини для участі у заходах людей з обмеженими можливостями (осіб з інвалідністю тощо) при проведенні благодійних забігів.

Колегія суддів зауважує, що зазначена позиція є хибною, оскільки процедура медичного огляду людей з інвалідністю та людей без інвалідності нічим не відрізняються. Зміст проведення медичного огляду та видачі лікарем зі спортивної медицини допуску до занять фізичною культурою і спортом полягає у тому, щоб фахово визначити з врахуванням стану організму людини безпечні для життя та здоров'я навантаження, їх тривалість та інтенсивність.

Відповідно до статті 42 Закону України "Про фізичну культуру і спорт", Наказом Міністерства молоді та спорту України від 29 грудня 2016 року № 4739, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 23 січня 2017 року № 97/29965, затверджено Кваліфікаційні норми та вимоги Єдиної спортивної класифікації України з видів спорту інвалідів з ураженнями опорно-рухового апарату, вадами зору, слуху та розумового і фізичного розвитку. Саме цей нормативний акт визначає, види спорту, якими можуть займатись особи з інвалідністю.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими твердження позивача, що оскаржуваним наказом порушується гарантоване законодавством України право особи на вільний вибір лікаря та закладу у зв'язку з тим, що допуск осіб-учасників до участі у заході здійснює лікар, що є працівником закладу охорони здоров'я лише державної та комунальної форм власності системи надання лікарсько-фізкультурної допомоги в Україні, оскільки, з метою підвищення якості медичного забезпечення заходу, заклад додатково може залучати на договірних засадах заклади охорони здоров'я, що не входять до системи надання лікарсько-фізкультурної допомоги в Україні (екстрена, невідкладна медична допомога тощо).

Також необхідно враховувати, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, а Закон України «Про фізичну культуру і спорт» в даному випадку є саме спеціальним і його норми є пріоритетними.

В свою чергу Міністерство молоді та спорту України надавало докази того, що Проект Наказу Міністерства молоді та спорту України, Міністерства охорони здоров'я України № 5232/1746 від 27.12.2017 року «Про затвердження Положення про медичне забезпечення фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів, закладів фізичної культури і спорту» було оприлюднено на сайті Міністерства молоді та спорту України у рубриці "До обговорення" і всі бажаючі мали можливість повідомляти міністерство про свої пропозиції чи зауваження до нього. Жодних зауважень на адресу Міністерства молоді та спорту України не надходило.

Вказаний Наказ від 27.12.2017 року в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 731 від 28 грудня 1992 року «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», після проведення відповідної перевірки та отримання позитивного висновку було зареєстровано Міністерством Юстиції України.

Колегія суддів зауважує, вказане Положення жодним чином не перешкоджає розвитку фізичної культури і спорту, а навпаки сприяє врегулюванню питання надання допуску особам до участі у заходах, визначенню повноважень медичних працівників під час проведення заходів, та як наслідок запобіганню виникнення ризиків життю та здоров'ю осіб, які займаються фізичною культурою і спортом та беруть участь у заходах.

Апелянтом не наведено які саме очевидні ознаки протиправності нормативно-правового акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Громадської організації "ТОП РАННЕРЗ" - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді : Василенко Я.М.

Кузьменко В.В.

Повний текст постанови виготовлено 24.04.2019.