Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 462/8803/14

провадження № 61-16655св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя - доповідач), Погрібного С.О., Ступак О.В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ОСОБА_3,

відповідачі за первісним позовом: Львівська міська рада, ОСОБА_4, Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, Відділ Держгеокадастру у м. Львові,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_4

відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_3

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Львівська міська рада, Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2017 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевич А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до Львівської міської ради, ОСОБА_4, Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, Відділу Держгеокадастру у м. Львові про визнання недійсними та скасування ухвал Львівської міської ради. Просить визнати незаконними та скасувати ухвали Львівської міської ради від 24 лютого 2005 року № 2097 та від 09 липня 2009року № 2865 в частині передачі в оренду ОСОБА_4 земельної ділянки по АДРЕСА_2; визнати недійсним договір оренди землі від 04 грудня 2009 року, укладений між ОСОБА_4 та Львівською міською радою щодо земельної ділянки по АДРЕСА_2; визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 27 грудня 2012 року № 2057 «Про надання згоди ОСОБА_4 на зміну цільового призначення земельної ділянки на надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки по АДРЕСА_2, 59»; визнати недійсним договір оренди землі від 02 липня 2012року № З-2037, укладений між ОСОБА_4 та Львівською міською радою щодо земельної ділянки по АДРЕСА_2; визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівською міської ради від 14 липня 2011року № 703 «Про продовження ОСОБА_4 терміну оренди земельної ділянки по АДРЕСА_2»; визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівською міської ради від 10 квітня 2014 року № 3267 «Про затвердження ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки та надання земельної ділянки по АДРЕСА_2 у власність»; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності, видане 15 травня 2014 року ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0325 га по АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1 та стягнути понесені судові витрати.

Позов мотивовано тим, що спірна земельна ділянка площею 0,0325 га по АДРЕСА_2, який належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу будинку, укладеного між Львівською міською радою та ОСОБА_3 19 травня 2000 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1823. Згідно з рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих від 01 липня 1953 року № 876 за будинком АДРЕСА_2 залишено в користуванні земельну ділянку площею 780,70 кв. м по АДРЕСА_2. У зв'язку із набуттям права власності на будинок, позивач набула також право користування земельною ділянкою на тих умовах і в тому обсязі, які були в попереднього землекористувача, а тому вважає незаконними ухвали Львівської міської ради, договори оренди та передачу у власність ОСОБА_4 спірної земельної ділянки площею 325 кв. м.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У липні 2017 року відповідачем ОСОБА_4 подано зустрічний позов до ОСОБА_3, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Львівська міська рада, Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції. Просила визнати припиненим право власності на будинок АДРЕСА_2, який належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 19 травня 2000 року у зв'язку із знищенням будинку та зобов'язати ОСОБА_3 зареєструвати припинення права власності на будинок АДРЕСА_2 у зв'язку зі знищенням будинку.

Зустрічний позов мотивовано тим, що придбаний ОСОБА_3 будинок на час придбання знаходився в аварійному стані, з нього відселено мешканців квартир, а на сьогодні від будинку тільки частково залишився цегляний фундамент, а стіни, перегородки, перекриття, підлога, вікна, двері є відсутніми, що підтверджує додана довідка Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2017 року у первісному та зустрічному позовах відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що Львівська міська рада при передачі спірної земельної ділянки в оренду та у власність не виходила за межі своєї компетенції, діяла в межах та в порядку, встановленому чинним на той час законодавством України, а відтак, відповідачу ОСОБА_4 правомірно передано спірну земельну ділянку у користування та надалі - у приватну власність.

Крім того, позивачем за первісним позовом ОСОБА_3 не доведено поважності причин пропуску позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено представником відповідача ОСОБА_4, суд правильно задовольнив таку заяву частково та у зв'язку із пропуском позовної давності у задоволенні первісного позову відмовив щодо вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 04 грудня 2009 року, укладений між ОСОБА_4 та Львівською міською радою.

Щодо зустрічного позову, судові рішення мотивовані тим, що позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_4 не зазначено, у чому саме полягає порушення її прав відповідачем за зустрічним позовом.

Право на звернення із заявою про реєстрацію припинення права власності надано виключно власнику майна. Вимога про зобов'язання ОСОБА_3 зареєструвати припинення права власності на будинок АДРЕСА_2 у зв'язку із його знищенням не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від вимоги про припинення права власності, у якій суд відмовив у задоволенні, а тому така є безпідставною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

10 липня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3

02 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану справу призначено до судового розгляду.

У квітні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що на момент укладення договору купівлі - продажу будинку 19 травня 2000 року підстав для користування спірною земельною ділянкою у ОСОБА_6 не було, оскільки термін користування земельною ділянкою площею 0,0328 га для ведення городництва, встановлений ухвалою Львівської міської ради від 24 квітня 1997 року № 706 у три роки закінчився.

Надання спірної земельної ділянки у користування ОСОБА_6 у 2000 році мало бути оформленим у вигляді рішення міської ради, прийнятого на пленарному засіданні, а не у вигляді протоколу комісії міської ради, відповідно до пункту 30 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування». Отже, протокол постійної комісії землекористування Львівської міської ради від 13 березня 2000 року № 74 не може вважатися підставою набуття права на користування земельною ділянкою на момент укладення договору купівлі - продажу.

Ухвалою Львівської міської ради від 27 вересня 2001 року № 1211 після укладення договору купівлі-продажу будинку (19 травня 2000 року), надано у користування ОСОБА_6 земельну ділянку. Договір на право тимчасового користування земельною ділянкою укладено із покійним чоловіком ОСОБА_7 - ОСОБА_6 11 грудня 2001 року, коли будинок уже перебував у власності ОСОБА_3, а земельна ділянка - у фактичному користуванні.

Судами першої та апеляційної інстанцій не надано оцінки доводам, що передаючи ділянку у користування, а надалі у власність ОСОБА_4, Львівською міською радою не здійснено її вилучення у попереднього землекористувача.

Твердження, що придбаний ОСОБА_3 будинок АДРЕСА_2 не знаходиться безпосередньо на спірній земельній ділянці є безпідставним, оскільки згідно з рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих від 01 липня 1953 року № 876 площа присадибної ділянки будинковолодіння АДРЕСА_2 становить 780,7 кв. м, відтак спірна ділянка площею 325 кв. м є її частиною.

Зазначаючи у судових рішеннях, що позивачем за первісним позовом придбано будинок у непридатному для проживання стані, судом не зазначено, яким чином стан будинку впливає на перехід права користування закріпленої за ним земельної ділянки до нового власника. Відповідно до статті 30 ЗК України при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

У матеріалах справи є лист Управління природних ресурсів від 16 січня 2006 року, відповідно до якого між ОСОБА_6 та Львівською міською радою не укладено договір оренди земельної ділянки. У зв'язку з тим, що на момент смерті ОСОБА_6 не існувало укладеного договору оренди землі, його дружина не мала правових підстав надалі на оренду земельної ділянки.

Львівською міською радою не було дотримано порядку передачі земельної ділянки в оренду. Надання земельних ділянок в оренду здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

При винесенні ухвал про надання частини ділянки у користування та укладенні договорів оренди із ОСОБА_4 її вилучення у встановленому законом порядку у позивача не проводилося.

На момент звернення позивача до суду (грудень 2014 року) на підставі пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушення його право власності або інше речове право. Тому суд безпідставно застосував позовну давність до спірних правовідносин.

Верховний Суд зазначає, що касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності та необґрунтованості судових рішень у частині відмови у зустрічному позові, тому в цій частині не переглядається.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, щорішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 04 червня 1992 року № 263 (т. 1, а. с. 36) затверджено списки мешканців, які проживають в аварійних будинках та будинках, що загрожують обвалом. Будинок АДРЕСА_2 включено до зазначеного переліку, мешканців квартири № 1 (ОСОБА_6 та ОСОБА_4 - відповідач) та квартири № 2 (ОСОБА_8 та інші) відселено, розпорядженням від 20 квітня 1993 року № 325 (т. 1, а. с. 38) ОСОБА_6 та ОСОБА_4 надано квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до ухвали Львівської міської ради від 24 квітня 1997 року № 706 (т. 1, а. с. 39) ОСОБА_9 (чоловік відповідача за первісним позовом, помер 09 березня 2006 року) надано у тимчасове користування земельну ділянку площею 328 кв.м (0,0328 га) для ведення городництва терміном на три роки, за рахунок земельної ділянки, яка є у фактичному користуванні.

Постійною комісією землекористування, будівництва та архітектури Львіської міської ради (протокол засідання від 13 березня 2000 року № 74 (т. 1, а. с. 40) заслухано ОСОБА_6 та погоджено продовження тимчасового користування на три роки ділянкою для ведення городництва по АДРЕСА_2.

Позивачем за первісним позовом 19 травня 2000 року придбано у Львівської міської ради будинок, відповідно до пункту 2 договору купівлі -продажу загальною площею 42,6 кв. м: нежитловою площею 42,6 кв. м та тамбур 4,2 кв. м (без житлової площі).

Відповідно до наявних документів про відселення мешканців, зазначений будинок до відчуження був двоквартирним. Земельна ділянка нанесена в технічному паспорті довкола будинку (план земельної ділянки м 1:500), наданого суду позивачем за первісним позовом ОСОБА_3, не була оформлена як присадибна ділянка чи ділянка для обслуговування житлового будинку (ділянки довкола будинку позначено як городи).

На підставі Ухвали Львівської міської ради від 27 вересня 2001 року № 1211 (наказ № 89 від 31 липня 2001 року) ОСОБА_6 надано спірну земельну ділянку в тимчасове користування (оренду) терміном на три роки для ведення городництва - договір від 11 грудня 2001року № 30901054, який зареєстровано у книзі записів на право тимчасового користування землею.

Згідно з ухвалою Львівської міської ради від 24 лютого 2005 року № 2097 та ухвалою Львівської міської ради від 09 липня 2009 року № 2865 спірну земельну ділянку площею 0,0325 га (кадастровий номер НОМЕР_1) надано в оренду відповідачу ОСОБА_4 строком на п'ять років (до 24 лютого 2010 року) для городництва. Укладено договір оренди землі від 04 грудня 2009 року, який зареєстрований 04 грудня 2009 року у Львівській міській раді за № 3-1413 у книзі записів реєстрації договорів оренди землі 3-3.

Ухвалою Львівської міської ради від 14 липня 2011 року № 703 продовжено відповідачу ОСОБА_4 на п'ять років термін оренди земельної ділянки площею 0,0325 га по АДРЕСА_2, 59 для ведення городництва.

Ухвалою Львівської міської ради від 27 грудня 2012 року № 2057 надано згоду відповідачу ОСОБА_4 на зміну цільового призначення земельної ділянки площею 0,0325 га по АДРЕСА_2, 59, яка надана їй в оренду для ведення городництва. Надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки (із ділянки для ведення городництва) у власність для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку.

Виготовлено та погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачу ОСОБА_4 та змінено цільове призначення - для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, який затверджено ухвалою Львівської міської ради від 10 квітня 2014 року № 3267.

Надано відповідачу ОСОБА_4 у власність земельну ділянку площею 0,0325 га (кадастровий номер НОМЕР_1) по АДРЕСА_2, 59 для будівництва та обслуговування житлового будинку, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 15 травня 2014 року та витягом із Державного реєстру прав на нерухоме майно.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України, визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 30 ЗК України в редакції 1999 року при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Відповідно до частини першої статті 29 ЗК України в редакції 1990 року та частин третьої, четвертої статті 142 ЗК України в редакції 2001 року припинення права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача проводиться за його заявою на підставі рішення відповідної ради.

Примусове припинення права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки могло відбуватись у судовому порядку, передбаченому частиною четвертою статті 29, частиною шостою статті 31 ЗК України в редакції 1990 року та статті 143, частини десятої статті 149 ЗК України в редакції 2001 року.

Дійшовши висновку, що земельна ділянка навколо будинку, нанесена в технічному паспорті, наданому ОСОБА_3 суду, не була оформлена як присадибна ділянка чи ділянка для обслуговування житлового будинку, суд першої інстанції належним чином не з'ясував та не виклав мотиви, чи при переході права власності до ОСОБА_3 на будинок перейшло право на землю (право власності чи право користування) та в якому розмірі відповідно до вимог статті 30 ЗК України в редакції чинній на час придбання будинку, а апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги.

Із архівного витягу з рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих від 01 липня 1953 року № 876 вбачається, що за землекористувачами будинкоуправлінням № 205 Залізничного району по АДРЕСА_2 залишено в користуванні земельну ділянку відповідно до існуючих норм - 780,7 кв. м.

Згідно плану присадибної ділянки АДРЕСА_2 загальна земельна площа по фактичному користуванню 884,3 кв. м (т. 1, а. с. 169).

У технічному паспорті на жилий будинок індивідуального житлового фонду по АДРЕСА_2, 59 є відмітка про закріплену земельну ділянку площею - 780,7 кв. м на підставі рішення міської ради за № 876 від 01 липня 1953 року (т. 1, а. с. 10-13, 67).

Залишивши поза увагою доводи позивача за первісним позовом ОСОБА_3 й не з'ясувавши належним чином підстави перебування у користуванні спірної земельної ділянки в кожної із сторін у справі, суди передчасно обмежилися посиланням на законність одержання відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 спірної землі у власність, незважаючи на те, що ці обставини позивач заперечує у позові, і вони є підставою позову.

Суди не з'ясували статус земельної ділянки на час придбання ОСОБА_3 будинку на підставі договору купівлі - продажу, належним чином не з'ясували, чи при укладенні договору купівлі-продажу земельна ділянка перебувала в оренді (т.1, а. с. 40-41).

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року).

Зазначивши у судовому рішенні, що станом на 19 травня 2000 року - на дату купівлі будинку ОСОБА_3, земельна ділянка площею 0, 0328 га перебувала в належному чином оформленому користуванні ОСОБА_6 для ведення городівництва, вона не вилучалась на момент відчуження будинку із користування орендаря ОСОБА_6, а придбаний спірний будинок не знаходився безпосередньо на спірній земельній ділянці, суд не зазначив на підставі яких доказів дійшов такого висновку.

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції статей 256, 267 ЦК України, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статтей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів (частини перша та друга статті 3 ЦПК України в редакції від 18 березня 2004 року №1618 - IV (далі - ЦПК України 2004 року). Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Із судових рішень апеляційного суду випливає, що право ОСОБА_3 не порушено, оскільки як зазначено судами, Львівська міська рада при передачі спірної земельної ділянки в оренду та у власність не виходила за межі своєї компетенції, діяла в межах та у порядку, встановленому чинним законодавством, а тому ОСОБА_4 правомірно передано спірну земельну ділянку у користування, а надалі - у власність.

Водночас судами зазначено про пропуск ОСОБА_3 строку позовної давності, оскільки останній було відомо про передачу в оренду , а надалі у власність земельну ділянку, на яку вона претендує, посилаючись на звернення ОСОБА_3 до суду у 2009 році. Проте суди не зазначили конкретно з якого часу ОСОБА_3 дізналася чи могла дізнатися про порушення її права щодо кожної позовної вимоги.

Отже, судами неправильно застосовано норми матеріального права - статті 256, 267 ЦК України.

З огляду на викладене, судом першої інстанції належним чином не встановлено обставини справи, не надано належну оцінку кожному доказу окремо та доказам у їх сукупності, а апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України, а саме таким критеріям як законність і обгрунтованість та мають грунтуватися на засадах верховенства права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

До повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, тому Верховний Суд не має підстав ухвалити власне рішення.

Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається у суді з 2014 року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України) та викладених мотивів, вважає необхідним скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення скасовані, а справу направлено на новий розгляд, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2017 року в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. СтрільчукСудді:В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С.О. Погрібний О.В. Ступак