ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 49089 м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, (веб адреса сторінки на офіційному веб –порталі судової влади України в мережі Інтернет - http://adm.dp.court.gov.ua)

14 березня 2019 року

Справа № 160/1346/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жукової Є.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 49115; РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги 94, м.Дніпро, 49094; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дії ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення пенсії у період з 01.06.2018 року по 31.07.2018 року неправомірними; забов'язання ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату пенсії в період з 01.06.2018 року по 31.07.2018 року у розмірі 9057,18 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

11 лютого 2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 49115; РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги 94, м.Дніпро, 49094; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дії ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення пенсії у період з 01.06.2018 року по 31.07.2018 року неправомірними; забов'язання ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату пенсії в період з 01.06.2018 року по 31.07.2018 року у розмірі 9057,18 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

До початку 2014 року ОСОБА_1, проживала в м.Донецьк.

Управлінням соціального захисту населення м. Дніпра позивач була взята на облік внутрішньопереміщених осіб.

З 01 червня 2018 року відповідач без повідомлення причин безпідставно припинив виплату пенсії позивачу.

Після звернення позивача до відповідача, відповідачем було роз’яснено, що виплата пенсії була призупинена у зв’язку з виявленою відсутністю позивача за місцем проживання.

Однак, пенсію позивачу не було виплачено за період з червня по липень 2018 року.

Позивач вказує, що письмово зверталася до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії, а також виплати невиплаченої пенсії за період з червня по липень 2018 року включно.

Однак, пенсія за період з червня по липень 2018 року включно позивач по теперішній час не отримала.

На підставі зазначеного вище, та з урахуванням відповідних норм чинного законодавства, що регулюють правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України, позивач вважає такі дії відповідача протиправними, та такими, що порушують його законні права.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.02.2019 р. було відкрито провадження у справі №160/1346/19, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

11.03.2019 року повноваженим представником відповідача подано до суду відзив, в якому проти пред'явлених позовних вимог заперечував, та зазначив наступне.

З 01 червня 2018 року відповідач призупинив виплату пенсії позивачу, у зв’язку з тим, що вона перебувала на окупованій території України.

У серпні 2018 року позивачу було поновлено виплату пенсії.

Нарахований борг по невиплаті пенсії ОСОБА_1 нараховано та буде виплачено за умови прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1, перебуває на обліку в ОСОБА_2 управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою від 20.05.2015 року № НОМЕР_2.

Матеріалами справи підтверджено, що з 01 червня 2018 року по липень 2018 року (включно) виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено.

Як на підстави призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 відповідач посилається на виявлену тривалу відсутність позивача (понад 60 днів) за місцем проживання, у зв’язку з чим прийнято рішення щодо тимчасового призупинення виплати пенсії, починаючи з 01.06.2018 року, з метою підтвердження фактичного місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач звернувся із заявою від 06.09.2018 року до Лівобережного відділу обслуговування громадян ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з вимогою поновити виплату пенсії.

Листом від 17.09.2018 року № Л14451-18 позивача повідомлено, що на підставі даних, отриманих з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон “Аркан”, розпорядником якої є Адміністрація Державної прикордонної служби України, виявлена Ваша тривала відсутність (понад 60 днів) за місцем проживання та прийнято рішення про призупинення виплати пенсії починаючи з 01.06.2018 року.

Згідно отриманого витягу з протоколу від 10.07.2018 року за № 38 комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Самарської районної у м. Дніпрі ради виплату пенсії поновлено з 01.06.2018 року (виплачено пенсію за серпень 2018 в сумі 4528,59грн.)

Нараховано борг у сумі 9057,18 грн за червень та липень 2018 року, який обліковується в Пенсійному фонді України і буде виплачено за умови надходження бюджетного цільового фінансування.

Судом встановлено, що зазначена сума заборгованості відповідачем позивачу не виплачена.

Позивач не згоден з даними діями відповідача.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України (ч. 1 ст. 46 Конституції України).

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року) визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Європейська соціальна хартія (переглянута 03 травня 1996 року), яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

У передмові до документу Організація Об'єднаних Націй E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998) “Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни” визначено, що внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.

Згідно ст.1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон №1706-VII), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Суд зазначає, що це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або “інші права”, як це зазначено у ст. 9 Закону “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції (ст. 2 Закону №1706-VII)

На підставі ч.ч. 2, 3 ст.7 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Виключно законами України визначаються у тому числі: основи загальнообов'язкового державного соціального страхування (ст. 92 Конституції України).

Суд зауважує, що пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV).

Пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (ст. 47 Закону № 1058-IV)

Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

- якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

- на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

- у разі смерті пенсіонера;

- у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

- в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону (ст. 49 Закону № 1058-IV).

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб” затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи" (пункт 1).

Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (пункт 2).

Кабінетом Міністрів України 05.11.2014 року прийнято постанову № 637, пунктом 1 якої установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Поновлення або припинення соціальних виплат здійснюється публічним акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної районними, районними у м. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365.

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування: контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві “Державний ощадний банк України”, чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться. […]

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:

Соціальні виплати припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”;

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Судом встановлено, що виплату пенсії призупинено на підставі отримання інформації про можливу відсутність позивача за зареєстрованим місцем проживання, відповідно на час перевірки отриманої інформації призупинено з 01.06.2018 року виплату пенсії позивачу.

Водночас, Законом № 1058 такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії не передбачено.

Більш того, суд зазначає, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: основи соціального захисту.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас суд зазначає, що отримання інформації про відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на позивачем страхових виплат.

У цьому випадку, наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, які припинені Пенсійним фондом без законних на те підстав.

Таким чином, припиняючи нарахування та виплату пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на її отримання.

У відповідності до вимог статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано у рішенні від 7 липня 1989 року у справі “Сорінг проти Сполученого Королівства”. Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) “спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини”. У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі “Ріс проти Сполученого Королівства” Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, “належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини”.

У рішенні від 26 червня 2016 по справі “Суханов та Ільченко проти України” заяви № 68385/10 та 71378/10 в § 53 Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі FormerKingofGreeceandOthersv. Greece, заява № 25701/94, п.п. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ).

Враховуючи загальні принципи міжнародного права, викладені у наведених вище рішеннях Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах позивач не може бути позбавленим права на отримання пенсії у зв'язку з отриманням певної інформації від відповідних органів влади.

При цьому, відповідач не заперечує право позивача на отримання такої пенсії та продовжив її виплату з 01.08.2018 року.

Відповідно до ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 № 3477 - IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Пічкур проти України” (заява №10441/06) “оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами”.

Крім того, у тексті наведеного вище рішення, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, є цілком неприйнятним, оскільки користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь - якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до п.22 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України” (заява №63134/00) поняття “власності”, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права”, і, таким чином, як “власність” в цілях вказаного положення.

Відповідно до п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України” (заява №63134/00) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

При цьому, у відповідності до п.26 наведеного вище рішення Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України” (заява №63134/00) органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Оцінивши надані сторонами у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, відповідно до ст.86 КАС України, та надавши відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника в світлі висновку, викладеного в пункті 25 Рішення Європейського Суду з прав людини “Проніна проти України” (заява №63566/00, Страсбург 18 липня 2006 року), суд приходить до висновку про можливість винесення законного і об'єктивного рішення у справі з урахуванням всіх обставин, наведених вище.

При цьому, суд зауважує, що п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Здійснивши системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства України та надаючи оцінку доводам сторін, як викладених в заявленій позовній заяві та відзиві на неї, так і в поясненнях, наданих в судовому засіданні, суд зазначає наступне.

Право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, гарантоване ст. 46 Конституції України, є непорушним.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом відповідності до наведеної вище норми Основного закону.

Будь - які обмеження громадян у зазначеному праві забороняються, як забороняється і будь - яка дискримінація внутрішньо переміщених осіб, які користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони обрали місцем свого проживання іншу країну.

Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до ст.45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 01.01.2004 р. № 1058-15.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом відповідно до ст.46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 01.01.2004 р. № 1058-15.

При цьому, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 01.01.2004 р. № 1058-15.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України”(заява №63134/00); “Пічкур проти України” (заява №10441/06), які суди застосовують при розгляді справ як джерело права у відповідності до ч.1 ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 № 3477 - IV прямо встановлено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання будь - де; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами та встановлено заборону для органів державної влади свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, а також визначено заборону для органів державної влади щодо посилання на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

З огляду на викладене, а також зважаючи на ч.1 ст. 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ОСОБА_1 є громадянином України та є зареєстрованою особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо зупинення та невиплати пенсії ОСОБА_1.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел.

Відтак, встановивши відповідно до ч.2 ст.2 КАС України факт протиправних дій суб'єкта владних повноважень - відповідача щодо не виплати пенсії за віком ОСОБА_1, та допущення таких протиправних дій: не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; без використання повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); небезсторонньо (упереджено); недобросовісно; нерозсудливо; без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); а також встановивши факт порушення законних прав та інтересів позивача – ОСОБА_1, внаслідок допущення таких протиправних дій з боку відповідача, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанції від 08.01.2019 року № 0.0.1232110847.1 за подання позовної заяви позивачем був сплачений судовий збір на загальну суму у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн., 40 коп.), який у повному розмірі зараховано до Державного бюджету України.

Враховуючи задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудження і всіх здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат з ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, а саме, судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн., 40 коп.).

Керуючись ст.ст. 242-244, 246, 250, 254, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 49115; РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги 94, м.Дніпро, 49094; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дії ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення пенсії у період з 01.06.2018 року по 31.07.2018 року неправомірними; забов'язання ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату пенсії в період з 01.06.2018 року по 31.07.2018 року у розмірі 9057,18 грн. задовольнити повністю.

Визнати дії ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення пенсії у період з 01.06.2018 року по 31.07.2018 року неправомірними.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату громадянину ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1), нарахованої заборгованості по її пенсії за весь минулий час, починаючи з 01 червня 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги 26, м.Дніпро, 49094; код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 49115; РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн., 40 коп).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.О. Жукова