ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 49089 м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, (веб адреса сторінки на офіційному веб –порталі судової влади України в мережі Інтернет - http://adm.dp.court.gov.ua)

01 березня 2019 року

Справа № 160/959/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жукової Є.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (пров.7500 Грінбек 216, м.Цитрус Хайт, округ Сакраменто, штат Каліфорнія, США, 95610; ІПН НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (пров.7500 Грінбек 216, м.Цитрус Хайт, округ Сакраменто, штат Каліфорнія, США, 95610; ІПН НОМЕР_2) до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги 26, м.Дніпро, 49094; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними рішення, зобов'язати вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

30 січня 2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (пров.7500 Грінбек 216, м.Цитрус Хайт, округ Сакраменто, штат Каліфорнія, США, 95610) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м.Дніпро, 49094) про визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.05.2018 р. про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1; визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.05.2018 р. про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_2; зобов’язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу зазначеного в трудовій книжці, в тому числі пільгового, заробітної плати для обчислення пенсії, понаднормативного стажу відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, починаючи з 25 травня 2016 р.; зобов’язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_2, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу зазначеного в трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії згідно наданої довідки № 109 від 31.05.2016р., понаднормативного стажу відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та підвищення відповідно до ч.3 ст. 29 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, починаючи з 25 травня 2016р.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2019 р. було відкрито провадження у справі №160/959/19, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

До липня 2004 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, 15.04.1954р.н., проживали у м. Дніпродзержинську (зараз м. Кам’янське) АДРЕСА_1, надалі виїхали на постійне місце проживання до США.

25.05.2016 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 особисто звернулися до Дніпродзержинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявами про призначення пенсій за віком. До заяв додані всі необхідні та достатні документи для призначення пенсій.

Рішеннями Дніпродзержинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області від 25.05.2016 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено у призначенні пенсій за віком та повідомлено, що особа, яка звертається за пенсією, повинна пред’явити документ, що засвідчує місце проживання (реєстрації).

03.10.2016 р. представник позивачів - ОСОБА_3 звернувся до суду з відповідним позовом, та постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 07 червня 2017 року по справі № 208/6107/16-а адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Кам’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про зобов’язання вчинити дії, задоволено, визнано протиправною бездіяльність Кам’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області щодо не призначення пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_2; зобов’язано Кам’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області призначити пенсію за віком ОСОБА_1, як непрацюючому пенсіонеру з врахуванням пільгового стажу, починаючи з 25 травня 2016 року; зобов’язано Кам’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області призначити пенсію за віком ОСОБА_2, як непрацюючому пенсіонеру з врахуванням підвищення згідно ч.3 ст.29 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, починаючи з 25 травня 2016 року.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року постанову Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 07 червня 2017 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про зобов’язання Кам’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області призначити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пенсію за віком на підставі Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” - скасовано та прийнято нову постанову. Зобов’язано Кам’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області повторно розглянути подані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заяви від 25.05.2016 року про призначення їм пенсій за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; в іншій частині постанову Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 07 червня 2017 року - залишено без змін.

За наслідком постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року супровідним листом № А17248-18 від 13.11.2018р. Кам’янським відділом обслуговування громадян (сервісний центр) надані та отримані нарочно представником 18.01.2019 р. рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.05.2018р. про відмову в призначенні пенсій за віком ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

В обґрунтування прийнятих рішень управлінням зазначено, що наданими документами не підтверджено місце проживання (реєстрації) на території України ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

До заяви ОСОБА_1 надано копію паспорта без зазначення по-батькові. В справі відсутня копія картки платника податків. Копію паспорта та трудової книжки не завірено належним чином.

Право на пенсію у ОСОБА_1 відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” виникло в 60 років за наявності загального стажу 15 років.

Загальний стаж за наданими документами складає 6 років 7 місяців 10 днів. Стаж роботи з 03.09.1968р. по 12.09.1969р. та з 13.08.1970р. по 22.04.1971р. неможливо зарахувати до загального стажу, оскільки немає дати в наказах про приймання та звільнення з роботи даної особи.

В копії вкладишу до трудової книжки відсутня дата її заповнення, тому неможливо зарахувати до загального стажу період роботи з 01.03.1977 року по 14.10.1998 рік.

Право на пенсію у ОСОБА_2 відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” виникло в 55 років за наявності загального стажу 15 років.

Неможливо зарахувати довідку про заробітну плату за період з 01.01.1994р. по 31.12.1999р. оскільки довідка не відповідає Порядку № 22-1.

Позивачі вважають протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.05.2018 р. про відмову в призначенні пенсій за віком ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з огляду на наступне.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, яким встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 8 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно ч.1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки ІНФОРМАЦІЯ_2 і старші після досягнення ними віку 55 років, які народилися по 30 вересня 1956 року включно.

Позивачі є громадянами України, на час звернення за призначенням пенсії вік ОСОБА_1 склав 64 роки, стаж роботи згідно записам в трудовій книжці склав - 29 років 9 місяців 26 днів, з яких період роботи з 01.06.1985р. по 09.07.1994р., тобто 9 років 1 місяць 9 днів - робота в агломераційному цеху машиністом екскаватора ділянки по витяганню і переробці залізовмісних шлаків та період роботи з 14.12.1994р. по 29.05.1998р., тобто 3 роки 1 місяць 16 днів - робота електрозварником 4 розряду, що відносяться до списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці та надає право пільгового обчислення стажу в подвійному розмірі, вік ОСОБА_2 склав 62 роки, страховий стаж згідно записам трудової книжки склав – 34 роки 3 місці 25 днів. Таким чином, позивачі відповідно до ч.1 ст.26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” мають право на призначення пенсії.

В заявах від 25.05.2016 р. позивачі просили здійснити запити щодо отримання довідок по заробітній платі, що враховується для обчислення пенсії, довідок про перейменування (реорганізацію) підприємств, інших недостатніх для призначення пенсії документів, врахувати найвигідніший період по заробітній платі.

Отже, якщо відповідач вважає, що наданих документів недостатньо для призначення пенсій за віком позивачам, то згідно п.3.3. розділу III Порядку № 22-1 повинен направити відповідні запити для їх отримання.

Вказують, що відповідно до абз.5 пп. 2 п. 2.2 Порядку № 22-1 період отримання допомоги по безробіттю підтверджується до 01 січня 2010 року на підставі записів у трудовій книжці, а починаючи з 01 січня 2010 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Оскільки ОСОБА_1 отримував допомогу по безробіттю з 20.11.1998р. по 14.10.1999р., тобто до 01 січня 2010 року, про що є запис у трудовій книжці, зазначення в розписці-повідомленні про необхідність надати довідку з центру зайнятості є протиправним.

Останнім записом в трудовій книжці ОСОБА_1 є запис від 14.10.1999р. про закінчення виплати допомоги по безробіттю. Останнім записом в трудовій книжці ОСОБА_2 є запис № 19 від 20.05.2001р. про звільнення.

Отже відповідач повинен призначити пенсії позивачам як не працюючим пенсіонерам.

На підставі викладеного, з посиланнями на норми Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009, норми Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, судову практику, позивачі мають право на призначення пенсії, незалежно від місця його постійного проживання, адже є громадянами України та мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України.

20.02.2019 року до суду надійшов відзив від відповідача, в якому він просить відмовити у задоволенні позову, вважаючи позовні вимог не обґрунтованими, з посиланням на наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, через представника за довіреністю, ОСОБА_3, 25.05.2016 р. звернулися із заявами про призначення пенсії за віком.

На виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2018 р. по справі № 208/6107/16-а відділом з питань призначення та перерахунків пенсій № 6 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянуто заяви про призначення виплати пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

Рішеннями Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 6 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.05.2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Як зазначено в довіреностях позивачів від 24.05.2016 р., останнє місце реєстрації - АДРЕСА_2 (зняті з реєстрації у 2004 році), та місце проживання США. Штат Каліфорнія, округ Сакраменто, м. Цитрус Хайт, пров. 7500 Грінбек, буд. 216.

У м. Кам'янське Дніпропетровської області ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як одержувачі пенсії, не перебували та не перебувають.

Документи, передбачені п. 2.22 Порядку № 22-1, щодо підтвердження місця проживання (реєстрації) на території України в м. Кам’янське ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до управління не надавали. А обов’язок щодо надання документів чинним законодавством покладено на заявника.

Також стосовно поданих ОСОБА_1 документів для призначення пенсії за віком зазначено, що загальний стаж ОСОБА_1 за наданими копіями трудових книжок (одна - з датою заповнення 12.09.1969 року, а друга - без дати заповнення) складає: 6 років 7 місяців 10 днів. Стаж роботи з 03.09.1968 р. по 12.09.1969 р. та з 13.08.1970 р. по 22.04.1971 р. немає можливості зарахувати до загального стажу, оскільки у трудовій книжці у записах про прийом та звільнення відсутні дати наказів.

В копії трудової книжки відсутня дата її заповнення, № записів відсутні, тому неможливо зарахувати до загального стажу період роботи з 01.03.1977 р. по 14.10.1998 р..

У записі від 14.10.1998 р. є виправлення у році “ 1999”, не оформлене належним чином.

Тож, ОСОБА_1 не має права на призначення пенсії за віком, через відсутність страхового стажу 15 років.

Стосовно поданих ОСОБА_2 документів для призначення пенсії за віком вказано, що за наданими документами ОСОБА_2 загальний стаж складає 27 років 8 днів. Період роботи з 01.01.1994 р. по 31.12.1999 р., відповідно до довідки про заробітну плату, надану позивачкою до управління, неможливо зарахувати, оскільки довідка видана на ім’я ОСОБА_5 та не відповідає Порядку № 22-1, додаток 1.

Враховуючи вищевикладене, вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо призначення пенсії за віком є безпідставними.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2004 року виїхали до Сполучених Штатів Америки та постійно проживають в штаті Каліфорнія, округ Сакраменто, м. Цитрус Хайт, пров. 7500 Грінбек, буд. 216.

На виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2018 р. по справі № 208/6107/16-а відділом з питань призначення та перерахунків пенсій № 6 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянуто заяви про призначення виплати пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

Рішенням відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 6 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.05.2018 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Підставою для прийняття такого рішення є: за документами, наданими для призначення пенсії, не підтверджено місце проживання (реєстрації) на території України ОСОБА_1, як це передбачено Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та Порядком надання документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Також, у заяві про призначення пенсії значиться ОСОБА_1, але до заяви додано лише незавірену належним чином копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (без зазначення по-батькові).

В справі відсутня копія картки платника податків.

Копію паспорту та копію трудової книжки не завірено належним чином.

Відповідно ст. 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” право на пенсію ОСОБА_1 мав право у 60 років за наявності загального стажу 15 років.

Загальний стаж за наданими документами складає 6 років 7 місяців 10 днів. Стаж роботи з 03.09.1968 року по 12.09.1969 року та з 13.08.1970 року по 22.04.1971 року немає можливості зарахувати до загального стажу, оскільки немає дати в приказах про прийом та звільнення.

В копії вкладишу до трудової книжки відсутня дата її заповнення, тому неможливо зарахувати до загального стажу період роботи з 01.03.1977 року по 14.10.1998 року.

Рішенням відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 6 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.05.2018 року ОСОБА_4 відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Підставою для прийняття такого рішення є: за документами, наданими для призначення пенсії, не підтверджено місце проживання (реєстрації) на території України ОСОБА_1, як це передбачено Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та Порядком надання документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Додано копію трудової книжки на ім’я ОСОБА_2, яку не завірено належним чином.

Відсутня копія картки платника податків.

Відповідно ст.. 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” право на пенсію ОСОБА_2 мала у 55 років за наявності загального стажу роботи 15 років.

Загальний стаж за наданими документами складає 27 років 8 днів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правовідносини сторін щодо визначення принципів, засад і механізмів функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел регулюються нормами Конституції України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 01.01.2004 р. № 1058-15, Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_6 України від 25.11.2005 року №22-1 тощо.

Відповідно до ст.1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Відповідно до ст.25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 01.01.2004 р. № 1058-15 цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 01.01.2004 р. № 1058-15, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України “Про недержавне пенсійне забезпечення”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_6 України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_6 України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст.5 наведеного вище закону визначається сфера дії Закону та зазначається, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

При цьому, виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до ст.7 вказаного закону визначаються принципи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зокрема, такі, як: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - підприємців; права на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування осіб, які відповідно до цього Закону не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; заінтересованості кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію; рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу); солідарності та субсидування в солідарній системі; фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів; спрямування частини страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії і одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом; гласності, прозорості та доступності діяльності Пенсійного фонду; обов'язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; цільового та ефективного використання коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; відповідальності суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.

Визначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст.8 наведеного закону закріплюється право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Зокрема, зазначається, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.

Відповідно до ст.45 вказаного Закону визначаються строки призначення (перерахунку) та виплати пенсії. При цьому, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. При відстрочці часу призначення пенсії за віком пенсія з урахуванням положень статті 29 цього Закону призначається за заявою пенсіонера з дня, що настає за останнім днем місяця, в якому набуто повний місяць страхового стажу (у тому числі сумарно) для відстрочки часу виходу на пенсію, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з такого дня; пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності; У такому самому порядку призначається пенсія по інвалідності в розмірі пенсії за віком, якщо вимоги частини другої статті 33 цього Закону виконані на день встановлення інвалідності, і з дня виникнення такого права - якщо вимоги частини другої статті 33 цього Закону виконані в період після встановлення інвалідності до дня звернення за призначенням пенсії по інвалідності. У разі коли вимоги частини другої статті 33 цього Закону виконані після призначення пенсії по інвалідності, пенсія по інвалідності в розмірі пенсії за віком призначається з дня настання такого права, якщо звернення за призначенням пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком відбулося не пізніше трьох місяців з дня настання такого права; пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст. 113 вказаного закону встановлюються також гарантії прав і законних інтересів застрахованих осіб. Так, визначено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат та їх пенсійних активів, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках. Держава створює умови для функціонування страхових організацій і гарантує дотримання ними законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб, які отримують довічні пенсії відповідно до закону. У разі виникнення дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів Пенсійного фонду) такий дефіцит покривається за рахунок коштів Державного бюджету України.

При цьому, відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_6 України від 25.11.2005 року №22-1, затвердженого на виконання наведеного вище закону, встановлено наступне.

Відповідно до п.1.1 зазначеного Порядку заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до п.1.6, 1.7 наведеного Порядку звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку, а днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Відповідно до п.2.1 зазначеного вище Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету ОСОБА_6 України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення).

За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, та довідку згідно з додатком 1 до цього Порядку;

4) документи про місце проживання (реєстрації) особи;

5) документи, які засвідчують особливий статус особи.

Відповідно до п.2.22 наведеного Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Відповідно до п.2.23 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Відповідно до п.2.25 до заяви про виплату пенсії у зв'язку з виїздом за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та довідка або інший документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.

Відповідно до п.4.1 зазначеного Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Відповідно до п.4.2 наведеного Порядку при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Відповідно до п.4.3 вказаного вище Порядку не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Згідно з п. 2.21. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії документами, які підтверджують, що особа не працює є трудова книжка.

За таких обставин, підставою для вчинення дій про призначення пенсій, є відповідна заява пенсіонера та додані до неї документи, визначені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів пенсійний орган приймає рішення про перерахунок чи про відмову у перерахунку раніше призначеної пенсії. Рішення про відмову із зазначенням причини орган Пенсійного фонду України видає (надсилає) заявникові протягом 5 днів з дня його прийняття.

Зі змісту рішень відповідача вбачається, що позивачам відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із не наданням документу (паспорту) на підтвердження місця реєстрації (проживання).

Пунктом 2 Порядку №22-1 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) особи. Відповідно до пункту 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання. (пункт 2.22 Порядку №22-1).

Відповідно до статті 5 Закону України “Про громадянство України” документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Позивачі особисто звернулись до відповідача із заявами про призначення пенсії та подали серед іншого до пенсійного органу копії паспортів громадян України для виїзду за кордон. На обох паспортах проставлені посвідчення консулу Консульської установи в США ОСОБА_7 про продовження дії паспортів до 2024 року.

Отже, позивачами до умов призначення пенсії подано документ, який підтверджує належність вказаних осіб до громадянства України, які мають право на відповідне пенсійне забезпечення за визначених Законом.

При цьому суд вказує, що з аналізу норм Порядку №22-1 видно, що документ, який засвідчує місце проживання особи на території України, необхідно подавати для того щоб визначити територіальну підвідомчість органу уповноваженого для вирішення питання щодо призначення пенсії. В свою чергу, позивачі є громадянами України, які постійно проживають на території США, відтак подання ними документу про засвідчення їх постійного місця проживання не сприятиме умовам визначеним в Порядку №22-1, а тому не подання відповідного документу не може слугувати підставою для відмови позивачам в призначенні пенсії.

Судом встановлено, що на час звернення до відповідача із заявами про призначення пенсії (25 травня 2016 року) вік позивача ОСОБА_1 склав 64 роки, загальний стаж 29 років, 9 місяців 24 дні, що підтверджується з трудовою книжкою позивача, вік позивача ОСОБА_2 склав 62 роки, страховий стаж 34 роки.

Вказані обставини встановлені судовим рішенням у справі № 208/6107/16-а, яке набрало законної сили.

Згідно частини 5 статті 78 КАС України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Щодо недоліків трудових книжок, на які звернуто увагу відповідачем при винесенні оскаржуваних рішень, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст. 44 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Таким чином, якщо відповідач виявив недоліки щодо заповнення трудової книжки, а саме відсутність дати в наказах про приймання та звільнення, то останній повинен перевірити таку інформацію та направити відповідні запити щодо отримання документів, на підтвердження стажу роботи позивача за вказані періоди.

Також Верховний Суд в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Твердження відповідача, що в копії вкладишу до трудової книжки ОСОБА_1 відсутня дата її заповнення, тому неможливо зарахувати до загального стажу період роботи з 01.03.1977 року-по 14.10.1998 рік, є безпідставним, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 надавав до управління разом із заявою про призначення пенсії оригінал трудової книжки та її копію для засвідчення спеціалістом управління згідно оригіналу, що підтверджується розпискою-повідомленням від 25.05.2016 р. Трудова книжка ОСОБА_1 від 12.09.1969 р. не містить вкладишу до трудової книжки та є єдиним документом. Не зазначення в трудовій книжці на сторінці № 17, що передбачена для дублювання українською мовою першої сторінки трудової книжки, в якій зазначено дату заповнення, не є підставою для не врахування стажу роботи згідно записам про роботу, продовженим на сторінках з 18 по 29 трудової книжки.

З урахуванням викладеного, якщо відповідач вважає, що підприємством при заповненні трудової книжки позивача не дотримано вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, слід зазначити, що статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом ОСОБА_6 України.

Згідно підпункту 2 пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету ОСОБА_6 України № 637 від 12.08.1993 р., за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Ведення трудових книжок у 1983 році здійснювалось відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Державного комітету праці СРСР від 20.06.1974 р. № 162 (далі - Інструкція).

Пунктом 8.1 Інструкції вказано, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок проводиться в порядку, передбаченому постановою ОСОБА_6 ОСОБА_6 СРСР и ВЦСПС від 06.09.1973 р. № 656 “Про трудові книжки працівників і службовців”.

Згідно пункту 18 Постанови відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганні і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Отже, з огляду на наведену норму, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.

Таким чином, з огляду на викладене, суд приходить до висновку щодо протиправності відмов відповідача в призначенні позивачам пенсії відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Окрім того, суд вказує, що відповідно до ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477 - IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України" (заява №10441/06) "оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами".

Крім того, у тексті наведеного вище рішення, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, є цілком неприйнятним, оскільки користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь - якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до п.22 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення.

Відповідно до п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

При цьому, у відповідності до п.26 наведеного вище рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Оцінивши надані сторонами у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, відповідно до ст.86 КАС України, та надавши відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника в світлі висновку, викладеного в пункті 25 Рішення Європейського Суду з прав людини "Проніна проти України" (заява №63566/00, Страсбург 18 липня 2006 року), суд приходить до висновку про можливість винесення законного і об'єктивного рішення у справі з урахуванням всіх обставин, наведених вище.

При цьому, суд зауважує, що п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Здійснивши системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства України та надаючи оцінку доводам сторін, як викладених в заявленій позовній заяві та відзиві на неї, суд зазначає наступне.

Право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, гарантоване ст. 46 Конституції України, є непорушним.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом відповідності до наведеної вище норми Основного закону.

Будь - які обмеження громадян у зазначеному праві забороняються, як забороняється і будь - яка дискримінація внутрішньо переміщених осіб, які користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони обрали місцем свого проживання іншу країну.

Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 01.01.2004 р. № 1058-15.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

При цьому, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 01.01.2004 р. № 1058-15.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00); "Пічкур проти України" (заява №10441/06), які суди застосовують при розгляді справ як джерело права у відповідності до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477 - IV прямо встановлено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання будь - де; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами та встановлено заборону для органів державної влади свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, а також визначено заборону для органів державної влади щодо посилання на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

З огляду на викладене, а також зважаючи на ч.1 ст. 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до висновку про порушення відповідачем наведених вище норм Конституції України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 01.01.2004 р. № 1058-15, допущені останнім при відмові в призначенні пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з такої підстави, як “відсутність документів, підтверджуючих місце проживання в Україні” та “не підтвердження стажу роботи”.

Зазначене вище кореспондує правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 03.05.2018 року у справі № 204/5502/17 (2-а/204/208/17) адміністративне провадження № К/9901/22212/18, яка набрала законної сили 03.05.2018 року, та яка полягає в наступному.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 03.05.2018 року у справі № 204/5502/17 (2-а/204/208/17) адміністративне провадження № К/9901/22212/18, яка набрала законної сили 03.05.2018 року, підлягає обов'язковому застосуванню при розгляді і вирішенні справ даної категорії.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел.

При цьому, в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення, а держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, не може позбавити цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Таким чином, встановивши відповідно до ч.2 ст.2 КАС України факт протиправності рішень суб'єкта владних повноважень - відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та допущення такої бездіяльності: не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; без використання повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); небезсторонньо (упереджено); недобросовісно; нерозсудливо; без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); а також встановивши факт порушення законних прав та інтересів позивачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, внаслідок прийняття протиправних рішень, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу зазначеного в трудовій книжці, та призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_2, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу зазначеного в трудовій книжці, починаючи з 25 травня 2016 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 р., кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, “ефективний засіб правого захисту” у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету ОСОБА_6 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_6 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Суд зазначає, що дискреційні функції Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо призначення пенсії на етапі, коли особа, яка звернулась, має необхідний стаж та вік, а також має докази на підтвердження такого, враховуючи встановлені судовим рішенням у справі № 208/6107/16-а обставини, досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, а тому зазначені відповідачем підстави відмови - “відсутність документів, підтверджуючих місце проживання в Україні” та “не підтвердження стажу роботи”, що на думку відповідача взагалі позбавляє позивачів права на призначення пенсії - не належить до передбачених законом підстав відмови в призначенні позивачам пенсії.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані рішення відповідача в розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, позаяк право позивачів на призначення пенсії підтверджується матеріалами справи, а також встановлено судовим рішенням у справі № 208/6107/16-а, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язати відповідача призначити пенсію.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до дубліката квитанції від 2019-01-22 №0.0.1247213525.1 за подання адміністративного позову представником позивача був сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн., 40 коп.), який у повному розмірі зараховано до Державного бюджету України.

Крім того, відповідно до квитанції від 2019-01-22 №0.0.1247212403.1 за подання адміністративного позову представником позивача був сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн., 40 коп.), який у повному розмірі зараховано до Державного бюджету України.

Враховуючи задоволення позовної заяви, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудження здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області, а саме, судового збору у розмірі 1536,80 грн. (одна тисяча п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).

Керуючись ст.ст. 242-244, 246, 250, 254, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (пров.7500 Грінбек 216, м.Цитрус Хайт, округ Сакраменто, штат Каліфорнія, США, 95610; ІПН НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (пров.7500 Грінбек 216, м.Цитрус Хайт, округ Сакраменто, штат Каліфорнія, США, 95610; ІПН НОМЕР_2) до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги 26, м.Дніпро, 49094; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними рішення, зобов'язати вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.05.2018 р. про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.05.2018 р. про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_2.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу зазначеного в трудовій книжці, в тому числі пільгового, заробітної плати для обчислення пенсії, понаднормативного стажу відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 25 травня 2016 року.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_2, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу зазначеного в трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії згідно наданої довідці № 109 від 31.05.2016р., понаднормативного стажу відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та підвищення відповідно до ч.3 ст. 29 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 25 травня 2016 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги 26, м.Дніпро, 49094; код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (пров.7500 Грінбек 216, м.Цитрус Хайт, округ Сакраменто, штат Каліфорнія, США, 95610; ІПН НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (пров.7500 Грінбек 216, м.Цитрус Хайт, округ Сакраменто, штат Каліфорнія, США, 95610; ІПН НОМЕР_2) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1536,80 грн. (одна тисяча п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.О. Жукова