Постанова

Іменем України

24 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 535/919/17

провадження № 61-13053св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - відповідач - ОСОБА_4,

відповідач - позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_4 та товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяк» на постанову Апеляційного суду Полтавської області від 12 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Гальонкіна С. А., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяк» (далі - ТОВ «Агрофірма «Маяк») про визнання договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітебзис) недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що 18 травня 2010 року між нею та ТОВ «Агрофірма «Маяк» укладено договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на земельну ділянку площею 11,44 га, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та належить їй на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_2, виданого на підставі рішення 13 сесії 23 скликання Козлівщинської сільської ради від 13 квітня 2000 року № 28, терміном на 10 років. Зазначений договір відповідно до вимог статті 210 ЦК України не був зареєстрований в установленому законом порядку. Відповідач на її неодноразові вимоги повернути належну їй земельну ділянку відмовляє.

Після уточнення вимог, позивач просила визнати недійсним договір від 18 травня 2010 року, укладений між нею та ТОВ «Агрофірма «Маяк», про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та зобов'язати ТОВ «Агрофірму «Маяк» повернути їй земельну ділянку.

У жовтні 2017 року ТОВ «Агрофірма «Маяк» звернулось із зустрічним позовом до ОСОБА_4 та просило визнати дійсним договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 18 травня 2010 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Агрофірма «Маяк» щодо земельної ділянки площею 11,44 га, яка розташована на території Козлівщинської сільської ради Котелевського району Полтавської області (за межами населених пунктів) та стягнути з ОСОБА_4 на його користь надмірно сплачені кошти за користування земельною ділянкою в розмірі 33 031,21 грн.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що договір емфітевзису укладено у встановленому порядку, з моменту укладення і по даний час сторони користувались правами і виконували обов'язки за укладеною угодою. Крім того, за час користування землею орендодавцю сплачені кошти у більшому розмірі, ніж це передбачено договором.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 23 листопада 2017 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 до ТОВ «Агрофірма «Маяк» про визнання договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку відмовлено.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ТОВ «Агрофірма «Маяк» до ОСОБА_4 про визнання договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) дійсним та стягнення надмірно сплачених коштів за користування земельною ділянкою відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір не є укладеним у розумінні закону, отже він не може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених статтею 203, статтею 215 ЦК України. Відсутні правові підстави для задоволення вимоги про визнання дійсним договору оренди землі, оскільки такий спосіб захисту порушеного права передбачений законом для укладених договорів і у конкретно визначених законом випадках, зокрема частиною другою статті 220 ЦК України. Інші вимоги є похідними та мають бути вирішені з інших правових підстав (статті 1212-1215 ЦК України), які не заявлені учасниками спору.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 12 лютого 2018 року рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 23 листопада 2017 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про повернення ОСОБА_4 її земельної ділянки та в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ «Агрофірма «Маяк» про стягнення на його користь надмірно сплачених коштів за користування земельною ділянкою в розмірі 33 031,21 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_4 про зобов'язання повернути земельну ділянку задоволено.

Зобов'язано ТОВ «Агрофірму «Маяк» повернути ОСОБА_4 земельну ділянку площею 11,44 га, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та належить їй на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_2, виданого на підставі рішення 13 сесії 23 скликання Козлівщинської сільської ради від 13 квітня 2000 року № 28.

Стягнуто з ТОВ «Агрофірма «Маяк» на користь ОСОБА_4 витрати, понесені останньою у розмірі 1 555,51 грн.

Позовні вимоги ТОВ «Агрофірма «Маяк» про стягнення надміру сплачених коштів задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Агрофірма «Маяк» 32 187,16 грн надміру сплачених коштів за користування земельною ділянкою.

В іншій частині рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 23 листопада 2017 року залишено без змін.

Звільнено ОСОБА_4 від обов'язку сплачувати ТОВ «Агрофірма «Маяк» частину судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави 1 516,00 грн недоплаченого судового збору за подачу позову до суду та 1 622,71 грн недоплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги, а разом 3 138,71 грн.

Стягнуто з ТОВ «Агрофірма «Маяк» на користь держави 1 643,19 грн недоплаченого судового збору за подачу позову до суду та 1 622,71 грн недоплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги, а разом 3 265,90 грн.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що з 18 травня 2010 року ТОВ «Агрофірма «Маяк» користується за згодою ОСОБА_4 належною їй земельною ділянкою на підставі договору, який не вчинений у розумінні закону та, відповідно, не породив жодних взаємних прав та обов'язків між сторонами. Отже, земельна ділянка, якою користується ТОВ «Агрофірма «Маяк» є безпідставно набутим майном у розумінні приписів статті 1212 ЦК України. З аналогічних підстав грошові кошти, отримані ОСОБА_4 від ТОВ «Агрофірма «Маяк» понад обумовлені розміри, також є безпідставно набутим майном.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ДОВОДІВ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права,просить скасувати рішення апеляційного суду в частині стягнення з неї надміру сплачених коштів у розмірі 32 187, 16 грн, стягнення з ТОВ «Агрофірма «Маяк» на її користь судових витрат у розмірі 1 555,51 грн та стягнення з неї судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 622,71 грн та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення надміру сплачених коштів, стягнути з ТОВ «Агрофірма «Маяк» на її користь судові витрати у розмірі 5 112,80 грн та звільнити її від сплати недоплаченого судового збору у розмірі 1 622,71 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що розрахунки орендної плати проводилися щорічно безпосередньо ТОВ «Агрофірма «Маяк» відповідно до нормативної грошової оцінки з урахуванням щорічних коефіцієнтів індексації на території Козлівщинської сільської ради (КСП ім. Войкова) та у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2011 року № 1185. Таким чином апеляційним судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин норми статей 1212-1214 ЦК України. Також судом не враховано, що рішення суду першої інстанції було нею оскаржено в частині повернення земельної ділянки, тобто судовий збір підлягав сплаті лише за майнову вимогу.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, ТОВ «Агрофірма «Маяк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про повернення земельної ділянки, в іншій частині рішення залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом безпідставно задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 про повернення земельної ділянки, оскільки між сторонами відповідно до вимог статей 627, 628 ЦК України досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, по даний час жодних претензій зі сторони позивача щодо його виконання не було.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзиви на касаційні скарги не надходили.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ «Агрофірма «Маяк»не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами установлено, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 11,44 гектарів, розташованої на території Козлівщинської сільської ради Котелевського району Полтавської області, в межах згідно з планом, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2 від 08 липня 2000 року (а. с. 9).

Згідно копії свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 від 17 жовтня 2009 року ОСОБА_5 одружилась з ОСОБА_4 та змінила прізвище на прізвище ОСОБА_4 (а. с. 74).

18 травня 2010 року ОСОБА_4 уклала з ТОВ «Агрофірма «Маяк» договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (а. с. 7-8).

В цей же день, згідно акту передачі та прийняття земельної ділянки в користування, передала належну їй на праві власності земельну ділянку ТОВ «Агрофірма «Маяк» (а. с. 8 зворот).

Пунктом 1.1 вказаного договору передбачено, що землевласник надає, а землекористувач одержує право користування земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з метою отримання сільськогосподарської продукції та доходів від неї (а. с. 7).

Пунктом 2.1. договору визначено, що право користування передається на земельну ділянку загальною площею 11,44 гектари, яка розташована на території Козлівщинської сільської ради (за межами населеного пункту) Котелевського району Полтавської області, у тому числі рілля 11,44 га (а. с. 7).

Пунктом 3.1 визначено строк дії договору - 10 років.

Плата за користування земельною ділянкою здійснюється у розмірі 3 відсотків нормативної вартості земельної ділянки, що складає 2 602,38 грн за рік (пункт 4.1).

Пунктом 10.1 договору визначено, що він набирає чинності після підписання його сторонами.

Відповідно до пункту 10.3 договору, невід'ємнимичастинами договору є: копія державного акта на право власності на земельну ділянку, акт приймання-передачі об`єкта землекористування від 18 травня 2010 року, підписаний сторонами.

Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

За змістом статті 210, частини третьої статті 640 ЦК України у випадках, встановлених законом, правочин підлягає державній реєстрації. Договір, який підлягає і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 18, частини першої статті 20 Закону України "Про оренду землі", статей 182, 210 ЦК України, статті 125 ЗК України договір оренди землі підлягає державній реєстрації та є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Законом України № 1878 VІ від 11 лютого 2010 року внесені зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» і у Розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що до 01 січня 2013 року державна реєстрація права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) проводиться територіальними органами земельних ресурсів.

Таким чином, станом на час укладення спірного договору його державна реєстрація була обов'язковою, невиконання цієї вимоги закону мало юридичним наслідком те, що у сторін підписаної угоди не виникало жодних прав та обов'язків по відношенню до земельної ділянки, щодо користування якою вони (сторони) дійшли згоди.

Як убачається з матеріалів справи, у встановленому законом порядку укладений сторонами договір державну реєстрацію не пройшов (а. с. 11).

29 травня 2017 року ОСОБА_4 звернулась із заявою до ТОВ «Агрофірма «Маяк» з проханням не обробляти належну їй земельну ділянку, оскільки має намір обробляти її самостійно (а. с. 66).

Листом від 29 червня 2017 року за вих. № 731-юр ТОВ «Агрофірма «Маяк» повідомила ОСОБА_4 про відмову припинити договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 18 травня 2010 року (а. с. 67).

28 липня 2017 року ОСОБА_4 повторно звернулась з заявою до ТОВ «Агрофірма «Маяк» та просила повернути належну їй земельну ділянку для самостійного використання (обробітку) (а. с. 68).

Апеляційний суд, урахувавши наведені норми матеріального права та обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним, оскільки такий не є вчиненим та, що відповідач безпідставно не повертає належну на праві власності земельну ділянку позивача.

Також апеляційний суд, вирішуючи зустрічні позовні вимоги про визнання правочину дійсним, правильно врахував, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Момент вчинення таких правочинів згідно зі статтею 210, частиною третьою статті 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними й не створюють прав та обов'язків для сторін.

Проте, апеляційний суд, посилаючись на норми статті 1212 ЦК України, які не зазначалися ТОВ «Агрофірма «Маяк» як правова підстава для задоволення позовних вимог, та не врахувавши той факт, що відповідач на протязі 10 років з власної ініціативи здійснював оренду платувідповідно до нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням щорічних коефіцієнтів індексації на території Козлівщинської сільської ради (КСП ім. Войкова) та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2011 року № 1185 (а. с. 31-32), а не відповідно до умов пункту 4.1 спірного договору (а. с. 7), дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_4 надмірно сплачених коштів за користування земельною ділянкою.

Також заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_4 щодо неправильного розподілу апеляційним судом судових витрат.

Відповідно до положень підпунктів б, в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до квитанції № 1 від 18 грудня 2017 року ОСОБА_4 на виконання ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 11 грудня 2017 року сплатила за подання апеляційної скарги 5 112, 80 грн (а. с. 107). Крім того, апеляційним судом у постанові зобов'язано ОСОБА_4 доплатити за подання апеляційної скарги 1 622, 71 грн судового збору.

Проте, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_4 оскаржила рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні її позовних вимог про повернення земельної ділянки (а. с. 94-95), а не рішення в цілому.

Згідно з довідкою Головного управління держгеокадастру у Полтавській області від 10 листопада 2017 року № 786/109-17 вартість спірної земельної ділянки з урахуванням щорічних коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки та коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки ріллі, що використовується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2011 року №1185, становить 228 318, 73 грн (а. с. 62).

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У пункті 1.6. частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» зазначено, що за подання апеляційної скарги на рішення суду судовий збір сплачується в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Таким чином судовий збір за подання апеляційної скарги має обраховуватися наступним чином: 2 283,19 (майнова вимога) ? 110 %= 2 511,50.

Тому, висновки апеляційного суду про стягнення з ОСОБА_4 на користь держави 1 622,71 грн недоплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги є помилковими.

Крім того, відповідно до пункту першого частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Тобто, ОСОБА_4 має право відповідно до пункту першого частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» звернутися до апеляційного суду із заявою про повернення судового збору як внесеного в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені апеляційним судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення апеляційного суду у частині задоволення зустрічних позовних вимог про стягнення з ОСОБА_4 надмірно сплачених коштів за користування земельною ділянкою та стягнення судового збору не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а тому підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення надмірно сплачених коштів та перерозподіл судових витрат.

В іншій частині апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяк» залишити без задоволення.

Касаційну скаргуОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Полтавської області від 12 лютого 2018 року у частині задоволення позовних вимогтовариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяк» до ОСОБА_4 про стягнення надмірно сплачених коштів за користування земельною ділянкою у сумі 32 187,16 грн скасувати та у задоволенні вказаних вимог відмовити.

Постанову Апеляційного суду Полтавської області від 12 лютого 2018 року у частині стягнення з ОСОБА_4 на користь держави 1 622,71 грн за подачу апеляційної скарги скасувати та у задоволенні вказаних вимог відмовити.

В решті постанову Апеляційного суду Полтавської області від 12 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В.В. Пророк С. П. Штелик