ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/1794/19 Справа № 201/14163/13-ц
Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
Категорія 19
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 квітня 2019 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.
за участю секретаря - Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Клумба.УА» (треті особи - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест») про визнання недійсним договору
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2018 року, -
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Клумба.УА» (далі - ТОВ «Клумба.УА») про визнання недійсним договору.
В обґрунтування позову посилався на те, що його дружина, ОСОБА_2, у червні 2010 року в період шлюбу стала власником об'єкта інтелектуальної власності. Він працював над рекламуванням торговельної марки, своєю працею та коштами забезпечив її розвиток. У вересні 2013 року він дізнався про те, що ОСОБА_2 08.10.2010 року уклала з ТОВ «Клумба.УА» договір про оплатну передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності на знак та торговельну марку, який зареєстровано 27.12.2010 року у реєстрі за НОМЕР_2. Посилаючись на те, що цим договором порушено його права, оскільки він не давав своєї згоди на його укладання, договір суперечить інтересам сім'ї з підстав ст.ст. 203, 215 ЦК України та ст. 65 СК України, просив визнати його недійсним (а.с.3-8 том 1).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.11.2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.10.2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено: визнано недійсним договір про оплатну передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку від 08.10.2010 року, укладений між ОСОБА_2 і ТОВ «Клумба.УА», який зареєстровано 27.12.2010 року в реєстрі за НОМЕР_2; скасовано реєстрацію цього договору, яку було здійснено 27.12.2010 року в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг за НОМЕР_2; поновлено за ОСОБА_2 запис у Державному реєстрі свідоцтв як володільця торговельної марки на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг НОМЕР_1; визнано за ОСОБА_2 право володіння торговельною маркою на підставі свідоцтва на знак для товарів та послуг НОМЕР_1, зареєстрованого 10.06.2010 року в Державному реєстрі свідоцтв; зобов'язано Державну службу інтелектуальної власності України внести запис у Державному реєстрі свідоцтв про володіння ОСОБА_2 торговельною маркою на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг НОМЕР_1; стягнуто з ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_2.УА» на користь ОСОБА_1 суму збитків у розмірі 15 000 грн.; стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.; зобов'язано ТОВ «Iнтернет Iнвест» скасувати перереєстрацію доменного ім'я ІНФОРМАЦІЯ_1, зроблену у зв'язку зі зміною власника торговельної марки за відповідними заявами ОСОБА_2, шляхом розпорядження від ТОВ «Iнтернет Iнвест» до ТОВ «Хостмайстер» про зміну власника домену ІНФОРМАЦІЯ_1 із зазначенням у полі admin-c домену нік-хендла (NIC-HANDLE) NZ9-UANIC, що належить ОСОБА_2; зобов'язано ТОВ «Iнтернет Iнвест» перевести керування доменним ім'ям ІНФОРМАЦІЯ_1 на ОСОБА_2 шляхом його передачі до її облікового запису; зобов'язано ТОВ «Iнтернет Iнвест» перевести домен ІНФОРМАЦІЯ_1 до відповідного облікового запису, що належить ОСОБА_2; визнано за ОСОБА_2 право володіння доменом ІНФОРМАЦІЯ_1 з пов'язаною торговельною маркою на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг НОМЕР_1, зареєстрованого 10.06.2010 року в Державному реєстрі свідоцтв, згідно з правилами домену .UA. (а.с. 35-40, 153-156 том 1).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.12.2014 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 було відхилено, судові рішення у справі залишено без змін (а.с. 193-194 том 1).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.09.2016 року касаційну скаргу ТОВ «Клумба.УА» відхилено, судові рішення у справі залишено без змін (а.с. 248-250 том 1).
Постановою Верховного суду України від 22.06.2017 року заяву ТОВ «Клумба.УА» про перегляд ВСУ ухвали ВССУ з розгляду цивільних і кримінальний справ задоволено. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.09.2016 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.10.2014 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.11.2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 76-78 том 2).
У справі № 6-3058цс 16 постановлено правову позицію від 22.06.2017 року з питань застосування ч. 2 ст. 65 СК України та ч.2 ст. 369 ЦК України (а.с. 79 том 2).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Клумба.УА» (треті особи - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест») про визнання недійсним договору № 007 від 08.10.2010 оку. про оплатне передання виключних прав інтелектуальної власності на торгівельну марку та іншим вимогам - відмовлено (а.с. 238-240 том 2).
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с. 3-7 том 3).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Судом 1 інстанції встановлено, що 10.06.2010 року ОСОБА_2, дружина позивача з 24.03.2007 року, стала власником торговельної марки «ІНФОРМАЦІЯ_2» за свідоцтвом НОМЕР_1 шляхом реєстрації цієї торговельної марки. Одразу після реєстрації торговельної марки ОСОБА_2 зареєструвала на підставі свідоцтва на торговельну марку доменне ім'я ІНФОРМАЦІЯ_1.
Позивач зазначає у своїй позовній заяві, що з моменту реєстрації вказаної торговельної марки він працював над її рекламуванням, забезпечував розвиток цієї торговельної марки своєю працею та коштами, однак особливостей подальшого оформлення торговельної марки на інших осіб за договором № 007 від 08.10.2010 року він не знав. Позивач також стверджував, що всупереч СК України він не надавав своєї письмової згоди на укладення вказаного договору про передання прав інтелектуальної власності на торговельну марку № 007. Позивач посилається при цьому на ст. 65 СК України, згідно з якою дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом спільної сімейної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Однак суд, розглянувши докази, подані ТОВ «Клумба.УА», встановив додаткові обставини справи, які не згадуються позивачем у його позовній заяві та запереченнях.
Так, представник ТОВ «Клумба.УА» зазначив, що 23.09.2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, з однієї сторони, та ОСОБА_2 та її чоловіком ОСОБА_1, з другої сторони, був укладений Меморандум (Угода про співпрацю). Згідно з умовами Меморандуму сторони домовилися спільно розвивати інтернет-ресурси з метою додаткового залучення рекламодавців та отримання додаткового прибутку. Підписання меморандуму позивачем підтверджується самим Меморандумом, наданим представником ТОВ «Клумба.УА», а також додатками до нього.
Згідно з пунктом 3.1.2. Меморандуму ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були зобов'язані у строк до 20.10.2010 року переоформити спірну торговельну марку «ІНФОРМАЦІЯ_2» НОМЕР_1 в Державній службі інтелектуальної власності України на створене також згідно з положеннями Меморандуму товариство з обмеженою відповідальністю - ТОВ «Клумба.УА».
Згідно з пунктом 3.1.3. Меморандуму ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були зобов'язані переоформити на створене товариство доменне ім'я ІНФОРМАЦІЯ_1 у реєстратора доменних імен - Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест».
На виконання пункту 3.1.1. Меморандуму було створене Товариство з обмеженою відповідальністю «Клумба.УА», що підтверджується заявами сторін, а також публічними відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Засновниками та єдиними учасниками цього товариства стали сторони Меморандуму: ОСОБА_2, ОСОБА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_5
08.10.2010 року на виконання пункту 3.1.2. Меморандуму між ОСОБА_2 та позивачем було укладено оспорюваний договір № 007 про оплатне передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на спірну торговельну марку.
Одночасно із передачею прав на торговельну марку, на виконання вказаного пункту 3.1.3. Меморандуму доменне ім'я ІНФОРМАЦІЯ_1, було перереєстроване з ім'я ОСОБА_2 на ТОВ «Клумба.УА».
Зважаючи на вказані обставини, суд вважав, що твердження позивача, що йому були невідомі умови залучення інвесторів та передання прав на спірну торговельну марку на ТОВ «Клумба.УА», не відповідають дійсності, оскільки позивач був стороною вказаного вище Меморандуму, підписав та погодився з умовами передання прав на торговельну марку на створене товариство з обмеженою відповідальністю «Клумба.УА», учасником якого він сам виступав.
Вказане також підтверджується тією обставиною, що після підписання Меморандуму та під час його виконання сторони Меморандуму щомісяця з 01.11.2010 року по 01.10.2011 року підписували Акти виконаних робіт щодо спільного проекту «Клумба.УА» на підтвердження виконання Меморандуму. Згідно з пунктом 6 усіх Актів, що підписувалися позивачем щомісяця з 01.11.2010 року по 01.10.2011 року, сторони, підписуючи Акт, підтверджували тим самим належне виконання ними Меморандуму, а саме: належне передання ОСОБА_2 прав на торговельну марку ТОВ «Клумба.УА» за згоди позивача, оскільки він підписував як Меморандум, так і кожен із Актів.
Вказані акти також підтверджують виконання зустрічного зобов'язання інших учасників Меморандуму, а саме: надання фінансування на спільний проект двома іншими підписантами Меморандуму.
На підставі вказаного, суд дійшов висновку, що позивачу не тільки було відомо про те, що його дружина передала Торговельну марку «ІНФОРМАЦІЯ_2» за договором на виконання Меморандуму ТОВ «Клумба.УА», але й 12 разів щомісячно протягом періоду з 01.11.2010 року по 01.10.2011 року підписував Акт про те, що він підтверджує виконання умов Меморандуму, згідно з якими Торговельна марка «ІНФОРМАЦІЯ_2» та доменне ім'я ІНФОРМАЦІЯ_1 були передані ТОВ «Клумба.УА» , а спільний проект сторін натомість отримував фінансування на підставі умов Меморандуму.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що права та інтереси позивача не були порушені укладенням його дружиною ОСОБА_2 оспорюваного договору, а тому вважав вимоги позивача необґрунтованими, та такими, що не підтверджуються доказами та вимогами чинного законодавства.
З такими висновками суду погоджується й колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають встановленим обставинам по справі та зроблені з дотриманням норм процесуального права з застосуванням відповідних норм матеріального права.
Так , відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути надана письмово.
За змістом ч. 1 ст. 213, ч. 1 ст. 215, ст. 216 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 213 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства. Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
За нормами ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Однак, відповідно до положень ч.ч. 1,2 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Тобто навіть, якщо не вважати підписання Меморандуму та Актів до нього позивачем його письмовою згодою на відчуження спірної торговельної марки, ненадання згоди саме у письмовій формі не є однозначною підставою визнання договору про передання прав на торговельну марку недійсним.
Крім того, відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України та ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку можна дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд України у справах щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 року у подібній справі № 522/2038/14, постанові Верховного Суду України від 08.04.2015 року у справі № 6-7цс15, постанові Верховного Суду України від 07.10.2015 року у справі № 6-1622цс15, від 21.10.2015 року у справі № 6-1568цс15, від 27.01.2016 року у справі № 6-1912цс15.
Зважаючи на це, а також на те, що підписаний позивачем Меморандум (Угода про співпрацю) містить положення, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зобов'язуються передати права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг, які були предметом договору № 007, ТОВ «Клумба.УА», суд дійшов обґрунтованих висновків про те, що сторони діяли добросовісно, договір № 007 був підписаний за обізнаності та згоди позивача.
Посилання позивача у своїх поясненнях на те, що договір був укладений не в інтересах сім'ї, а також на те, що ОСОБА_2 не отримала 100 грн. за передання прав інтелектуальної власності, суд визнав такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, та підтвердженими доказами, наданими ТОВ «Клумба.УА».
Суд обґрунтовано виходив з того, що підписання позивачем Меморандуму та Актів до нього разом зі своєю дружиною свідчить про те, що і Меморандум, і Договір підписувалися з метою отримання фінансування від ОСОБА_3 та ОСОБА_5 Відповідне фінансування надавалося згідно з Актами до Меморандуму, згідно з якими ОСОБА_3 та ОСОБА_5 надавали ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щомісячне фінансування у розмірі 2 000 доларів США за виконання умов Меморандуму, які передбачали передання прав на торговельну марку ТОВ «Клумба.УА», учасниками якого були сторони Меморандуму.
Крім того, позивач не надав доказів на підтвердження того, що оплата передання прав за оспорюваним договором не відбулася.
Відповідно до ч. 4 ст. 213 ЦК України справжня воля особи, яка вчинила правочин, визначається через мету правочину, зміст попередніх переговорів, усталену практику відносин між сторонами, звичаями ділового обороту, подальшою поведінкою сторін, та інших обставин справи, що мають істотне значення.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримували і приймали фінансування на виконання Меморандуму, однією з умов якого було передання прав на торговельну марку за оспорюваним договором, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що заяви позивача про укладення договору не в інтересах сім'ї не мають фактичного підтвердження. У зв'язку з цим, оспорюваний договір, укладений ОСОБА_2, створював обов'язки для позивача на підставі ч. 4 ст. 65 СК України.
Посилання позивача на те, що ринкова вартість прав на торговельну марку, яка передавалася за оспорюваним договором, не становить 100 грн., як вказано в договорі, суд не прийняв до уваги та виходив з того, що це не може бути підставою для визначення того, чи був договір укладений в інтересах сім'ї з причин, вказаних вище, а також через те, що таке твердження позивача суперечить принципам свободи договору, передбаченого цивільним законодавством України.
Посилання позивача на лист від ОСОБА_3, датований 16.09.2013 року, суд визнав таким, що не впливає на вирішення справи, адже, цивільне законодавство України у ст. 525 ЦК України прямо передбачає недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання, якщо інше не передбачене договором.
У пункті 6.4. Меморандуму встановлена можливість односторонньої відмови від договору на підставі його порушення без поважної причини та у випадку ухилення від виконання договору, однак вказаний лист ОСОБА_3 не містив волевиявлення про припинення Меморандуму, а стосувався тільки питань управління проектами, що велися сторонами Меморандуму.
Також суд обґрунтовано виходив з того, що питання недобросовісності дій ОСОБА_3 також не має відношення до вирішення питання про недійсність договору про передання прав на торговельну марку, оскільки питання добросовісності має розглядатися лише при розгляді обставин укладення оспорюваного договору про передання прав на торговельну марку. Враховуючи те, що лист був надісланий через 3 роки після укладення договору, суд не розглядав цю обставину як таку, що свідчить про недобросовісність ТОВ «Клумба.УА» при його укладенні.
Отже , відповідно до вищезазначених правових позицій, укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Суд обґрунтовано виходив з того, що на момент укладення договору сторони діяли добросовісно, про що свідчать обставини підписання Меморандуму, Актів до нього та договору.
Посилання позивача на ст. 368 ЦК України, ст.ст. 57, 60 62 СК України, на презумпцію рівності часток власності подружжя, не можуть безпосередньо застосовуватися для вирішення питання про задоволення чи відмову в задоволенні вимог позивача, оскільки відповідачі не оспорювали того, що майно перебувало на момент підписання договору № 007 у спільній сумісній власності подружжя.
Посилання позивача на ст.ст. 427, 428 ЦК України не можуть безпосередньо застосовуватися для вирішення питання про задоволення чи відмову в задоволенні вимог позивача, оскільки ці статті лише встановлюють порядок передання прав інтелектуальної власності на підставі договору.
Щодо вимог позивача, які стосуються доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_1, то такі вимоги є похідними від основної вимоги про визнання недійсним договору № 007, оскільки доменне ім'я було зареєстроване на підставі торговельної марки «ІНФОРМАЦІЯ_2» за свідоцтвом НОМЕР_1.
Зважаючи на вказане вище, суд дійшов висновку про те, що права та інтереси позивача не були порушені укладенням його дружиною ОСОБА_2 оспорюваного договору.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд дійшов помилкового висновку стосовно того, що оскільки позивач був стороною Меморандуму, підписав та погодився з умовами передання на торговельну марку на створене ТОВ «Клумба.УА», а тому таким чином надав згоду на укладення спірного договору, а також про те, що Меморандум за змістом не містить істотних умов спірного договору, є безпідставними та спростовуються встановленими по справі обставинами й матеріалами справи. Колегія суддів вважає зазначені доводи такими, що не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення позивачем обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористалася наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді:Дніпровський Апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.
за участю секретаря - Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Клумба.УА» (треті особи - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест») про визнання недійсним договору
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2018 року, -
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Клумба.УА» (далі - ТОВ «Клумба.УА») про визнання недійсним договору.
В обґрунтування позову посилався на те, що його дружина, ОСОБА_2, у червні 2010 року в період шлюбу стала власником об'єкта інтелектуальної власності. Він працював над рекламуванням торговельної марки, своєю працею та коштами забезпечив її розвиток. У вересні 2013 року він дізнався про те, що ОСОБА_2 08.10.2010 року уклала з ТОВ «Клумба.УА» договір про оплатну передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності на знак та торговельну марку, який зареєстровано 27.12.2010 року у реєстрі за НОМЕР_2. Посилаючись на те, що цим договором порушено його права, оскільки він не давав своєї згоди на його укладання, договір суперечить інтересам сім'ї з підстав ст.ст. 203, 215 ЦК України та ст. 65 СК України, просив визнати його недійсним (а.с.3-8 том 1).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.11.2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.10.2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено: визнано недійсним договір про оплатну передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку від 08.10.2010 року, укладений між ОСОБА_2 і ТОВ «Клумба.УА», який зареєстровано 27.12.2010 року в реєстрі за НОМЕР_2; скасовано реєстрацію цього договору, яку було здійснено 27.12.2010 року в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг за НОМЕР_2; поновлено за ОСОБА_2 запис у Державному реєстрі свідоцтв як володільця торговельної марки на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг НОМЕР_1; визнано за ОСОБА_2 право володіння торговельною маркою на підставі свідоцтва на знак для товарів та послуг НОМЕР_1, зареєстрованого 10.06.2010 року в Державному реєстрі свідоцтв; зобов'язано Державну службу інтелектуальної власності України внести запис у Державному реєстрі свідоцтв про володіння ОСОБА_2 торговельною маркою на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг НОМЕР_1; стягнуто з ТОВ «Клумба.УА» на користь ОСОБА_1 суму збитків у розмірі 15 000 грн.; стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.; зобов'язано ТОВ «Iнтернет Iнвест» скасувати перереєстрацію доменного ім'я ІНФОРМАЦІЯ_1, зроблену у зв'язку зі зміною власника торговельної марки за відповідними заявами ОСОБА_2, шляхом розпорядження від ТОВ «Iнтернет Iнвест» до ТОВ «Хостмайстер» про зміну власника домену ІНФОРМАЦІЯ_1 із зазначенням у полі admin-c домену нік-хендла (NIC-HANDLE) NZ9-UANIC, що належить ОСОБА_2; зобов'язано ТОВ «Iнтернет Iнвест» перевести керування доменним ім'ям ІНФОРМАЦІЯ_1 на ОСОБА_2 шляхом його передачі до її облікового запису; зобов'язано ТОВ «Iнтернет Iнвест» перевести домен ІНФОРМАЦІЯ_1 до відповідного облікового запису, що належить ОСОБА_2; визнано за ОСОБА_2 право володіння доменом ІНФОРМАЦІЯ_1 з пов'язаною торговельною маркою на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг НОМЕР_1, зареєстрованого 10.06.2010 року в Державному реєстрі свідоцтв, згідно з правилами домену .UA. (а.с. 35-40, 153-156 том 1).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.12.2014 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 було відхилено, судові рішення у справі залишено без змін (а.с. 193-194 том 1).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.09.2016 року касаційну скаргу ТОВ «Клумба.УА» відхилено, судові рішення у справі залишено без змін (а.с. 248-250 том 1).
Постановою Верховного суду України від 22.06.2017 року заяву ТОВ «Клумба.УА» про перегляд ВСУ ухвали ВССУ з розгляду цивільних і кримінальний справ задоволено. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.09.2016 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.10.2014 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.11.2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 76-78 том 2).
У справі № 6-3058цс 16 постановлено правову позицію від 22.06.2017 року з питань застосування ч. 2 ст. 65 СК України та ч.2 ст. 369 ЦК України (а.с. 79 том 2).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Клумба.УА» (треті особи - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест») про визнання недійсним договору № 007 від 08.10.2010 оку. про оплатне передання виключних прав інтелектуальної власності на торгівельну марку та іншим вимогам - відмовлено (а.с. 238-240 том 2).
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с. 3-7 том 3).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Судом 1 інстанції встановлено, що 10.06.2010 року ОСОБА_2, дружина позивача з 24.03.2007 року, стала власником торговельної марки «ІНФОРМАЦІЯ_2» за свідоцтвом НОМЕР_1 шляхом реєстрації цієї торговельної марки. Одразу після реєстрації торговельної марки ОСОБА_2 зареєструвала на підставі свідоцтва на торговельну марку доменне ім'я ІНФОРМАЦІЯ_1.
Позивач зазначає у своїй позовній заяві, що з моменту реєстрації вказаної торговельної марки він працював над її рекламуванням, забезпечував розвиток цієї торговельної марки своєю працею та коштами, однак особливостей подальшого оформлення торговельної марки на інших осіб за договором № 007 від 08.10.2010 року він не знав. Позивач також стверджував, що всупереч СК України він не надавав своєї письмової згоди на укладення вказаного договору про передання прав інтелектуальної власності на торговельну марку № 007. Позивач посилається при цьому на ст. 65 СК України, згідно з якою дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом спільної сімейної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Однак суд, розглянувши докази, подані ТОВ «Клумба.УА», встановив додаткові обставини справи, які не згадуються позивачем у його позовній заяві та запереченнях.
Так, представник ТОВ «Клумба.УА» зазначив, що 23.09.2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, з однієї сторони, та ОСОБА_2 та її чоловіком ОСОБА_1, з другої сторони, був укладений Меморандум (Угода про співпрацю). Згідно з умовами Меморандуму сторони домовилися спільно розвивати інтернет-ресурси з метою додаткового залучення рекламодавців та отримання додаткового прибутку. Підписання меморандуму позивачем підтверджується самим Меморандумом, наданим представником ТОВ «Клумба.УА», а також додатками до нього.
Згідно з пунктом 3.1.2. Меморандуму ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були зобов'язані у строк до 20.10.2010 року переоформити спірну торговельну марку «ІНФОРМАЦІЯ_2» НОМЕР_1 в Державній службі інтелектуальної власності України на створене також згідно з положеннями Меморандуму товариство з обмеженою відповідальністю - ТОВ «Клумба.УА».
Згідно з пунктом 3.1.3. Меморандуму ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були зобов'язані переоформити на створене товариство доменне ім'я ІНФОРМАЦІЯ_1 у реєстратора доменних імен - Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест».
На виконання пункту 3.1.1. Меморандуму було створене Товариство з обмеженою відповідальністю «Клумба.УА», що підтверджується заявами сторін, а також публічними відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Засновниками та єдиними учасниками цього товариства стали сторони Меморандуму: ОСОБА_2, ОСОБА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_5
08.10.2010 року на виконання пункту 3.1.2. Меморандуму між ОСОБА_2 та позивачем було укладено оспорюваний договір № 007 про оплатне передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на спірну торговельну марку.
Одночасно із передачею прав на торговельну марку, на виконання вказаного пункту 3.1.3. Меморандуму доменне ім'я ІНФОРМАЦІЯ_1, було перереєстроване з ім'я ОСОБА_2 на ТОВ «Клумба.УА».
Зважаючи на вказані обставини, суд вважав, що твердження позивача, що йому були невідомі умови залучення інвесторів та передання прав на спірну торговельну марку на ТОВ «Клумба.УА», не відповідають дійсності, оскільки позивач був стороною вказаного вище Меморандуму, підписав та погодився з умовами передання прав на торговельну марку на створене товариство з обмеженою відповідальністю «Клумба.УА», учасником якого він сам виступав.
Вказане також підтверджується тією обставиною, що після підписання Меморандуму та під час його виконання сторони Меморандуму щомісяця з 01.11.2010 року по 01.10.2011 року підписували Акти виконаних робіт щодо спільного проекту «Клумба.УА» на підтвердження виконання Меморандуму. Згідно з пунктом 6 усіх Актів, що підписувалися позивачем щомісяця з 01.11.2010 року по 01.10.2011 року, сторони, підписуючи Акт, підтверджували тим самим належне виконання ними Меморандуму, а саме: належне передання ОСОБА_2 прав на торговельну марку ТОВ «Клумба.УА» за згоди позивача, оскільки він підписував як Меморандум, так і кожен із Актів.
Вказані акти також підтверджують виконання зустрічного зобов'язання інших учасників Меморандуму, а саме: надання фінансування на спільний проект двома іншими підписантами Меморандуму.
На підставі вказаного, суд дійшов висновку, що позивачу не тільки було відомо про те, що його дружина передала Торговельну марку «ІНФОРМАЦІЯ_2» за договором на виконання Меморандуму ТОВ «Клумба.УА», але й 12 разів щомісячно протягом періоду з 01.11.2010 року по 01.10.2011 року підписував Акт про те, що він підтверджує виконання умов Меморандуму, згідно з якими Торговельна марка «ІНФОРМАЦІЯ_2» та доменне ім'я ІНФОРМАЦІЯ_1 були передані ТОВ «Клумба.УА» , а спільний проект сторін натомість отримував фінансування на підставі умов Меморандуму.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що права та інтереси позивача не були порушені укладенням його дружиною ОСОБА_2 оспорюваного договору, а тому вважав вимоги позивача необґрунтованими, та такими, що не підтверджуються доказами та вимогами чинного законодавства.
З такими висновками суду погоджується й колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають встановленим обставинам по справі та зроблені з дотриманням норм процесуального права з застосуванням відповідних норм матеріального права.
Так , відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути надана письмово.
За змістом ч. 1 ст. 213, ч. 1 ст. 215, ст. 216 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 213 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства. Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
За нормами ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Однак, відповідно до положень ч.ч. 1,2 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Тобто навіть, якщо не вважати підписання Меморандуму та Актів до нього позивачем його письмовою згодою на відчуження спірної торговельної марки, ненадання згоди саме у письмовій формі не є однозначною підставою визнання договору про передання прав на торговельну марку недійсним.
Крім того, відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України та ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку можна дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд України у справах щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 року у подібній справі № 522/2038/14, постанові Верховного Суду України від 08.04.2015 року у справі № 6-7цс15, постанові Верховного Суду України від 07.10.2015 року у справі № 6-1622цс15, від 21.10.2015 року у справі № 6-1568цс15, від 27.01.2016 року у справі № 6-1912цс15.
Зважаючи на це, а також на те, що підписаний позивачем Меморандум (Угода про співпрацю) містить положення, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зобов'язуються передати права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг, які були предметом договору № 007, ТОВ «Клумба.УА», суд дійшов обґрунтованих висновків про те, що сторони діяли добросовісно, договір № 007 був підписаний за обізнаності та згоди позивача.
Посилання позивача у своїх поясненнях на те, що договір був укладений не в інтересах сім'ї, а також на те, що ОСОБА_2 не отримала 100 грн. за передання прав інтелектуальної власності, суд визнав такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, та підтвердженими доказами, наданими ТОВ «Клумба.УА».
Суд обґрунтовано виходив з того, що підписання позивачем Меморандуму та Актів до нього разом зі своєю дружиною свідчить про те, що і Меморандум, і Договір підписувалися з метою отримання фінансування від ОСОБА_3 та ОСОБА_5 Відповідне фінансування надавалося згідно з Актами до Меморандуму, згідно з якими ОСОБА_3 та ОСОБА_5 надавали ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щомісячне фінансування у розмірі 2 000 доларів США за виконання умов Меморандуму, які передбачали передання прав на торговельну марку ТОВ «Клумба.УА», учасниками якого були сторони Меморандуму.
Крім того, позивач не надав доказів на підтвердження того, що оплата передання прав за оспорюваним договором не відбулася.
Відповідно до ч. 4 ст. 213 ЦК України справжня воля особи, яка вчинила правочин, визначається через мету правочину, зміст попередніх переговорів, усталену практику відносин між сторонами, звичаями ділового обороту, подальшою поведінкою сторін, та інших обставин справи, що мають істотне значення.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримували і приймали фінансування на виконання Меморандуму, однією з умов якого було передання прав на торговельну марку за оспорюваним договором, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що заяви позивача про укладення договору не в інтересах сім'ї не мають фактичного підтвердження. У зв'язку з цим, оспорюваний договір, укладений ОСОБА_2, створював обов'язки для позивача на підставі ч. 4 ст. 65 СК України.
Посилання позивача на те, що ринкова вартість прав на торговельну марку, яка передавалася за оспорюваним договором, не становить 100 грн., як вказано в договорі, суд не прийняв до уваги та виходив з того, що це не може бути підставою для визначення того, чи був договір укладений в інтересах сім'ї з причин, вказаних вище, а також через те, що таке твердження позивача суперечить принципам свободи договору, передбаченого цивільним законодавством України.
Посилання позивача на лист від ОСОБА_3, датований 16.09.2013 року, суд визнав таким, що не впливає на вирішення справи, адже, цивільне законодавство України у ст. 525 ЦК України прямо передбачає недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання, якщо інше не передбачене договором.
У пункті 6.4. Меморандуму встановлена можливість односторонньої відмови від договору на підставі його порушення без поважної причини та у випадку ухилення від виконання договору, однак вказаний лист ОСОБА_3 не містив волевиявлення про припинення Меморандуму, а стосувався тільки питань управління проектами, що велися сторонами Меморандуму.
Також суд обґрунтовано виходив з того, що питання недобросовісності дій ОСОБА_3 також не має відношення до вирішення питання про недійсність договору про передання прав на торговельну марку, оскільки питання добросовісності має розглядатися лише при розгляді обставин укладення оспорюваного договору про передання прав на торговельну марку. Враховуючи те, що лист був надісланий через 3 роки після укладення договору, суд не розглядав цю обставину як таку, що свідчить про недобросовісність ТОВ «Клумба.УА» при його укладенні.
Отже , відповідно до вищезазначених правових позицій, укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Суд обґрунтовано виходив з того, що на момент укладення договору сторони діяли добросовісно, про що свідчать обставини підписання Меморандуму, Актів до нього та договору.
Посилання позивача на ст. 368 ЦК України, ст.ст. 57, 60 62 СК України, на презумпцію рівності часток власності подружжя, не можуть безпосередньо застосовуватися для вирішення питання про задоволення чи відмову в задоволенні вимог позивача, оскільки відповідачі не оспорювали того, що майно перебувало на момент підписання договору № 007 у спільній сумісній власності подружжя.
Посилання позивача на ст.ст. 427, 428 ЦК України не можуть безпосередньо застосовуватися для вирішення питання про задоволення чи відмову в задоволенні вимог позивача, оскільки ці статті лише встановлюють порядок передання прав інтелектуальної власності на підставі договору.
Щодо вимог позивача, які стосуються доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_1, то такі вимоги є похідними від основної вимоги про визнання недійсним договору № 007, оскільки доменне ім'я було зареєстроване на підставі торговельної марки «ІНФОРМАЦІЯ_2» за свідоцтвом НОМЕР_1.
Зважаючи на вказане вище, суд дійшов висновку про те, що права та інтереси позивача не були порушені укладенням його дружиною ОСОБА_2 оспорюваного договору.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд дійшов помилкового висновку стосовно того, що оскільки позивач був стороною Меморандуму, підписав та погодився з умовами передання на торговельну марку на створене ТОВ «Клумба.УА», а тому таким чином надав згоду на укладення спірного договору, а також про те, що Меморандум за змістом не містить істотних умов спірного договору, є безпідставними та спростовуються встановленими по справі обставинами й матеріалами справи. Колегія суддів вважає зазначені доводи такими, що не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення позивачем обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористалася наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді:
