ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 квітня 2019 року № 826/10017/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., при секретарі судового засідання Ніколайчук А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг про визнання протиправним та скасування наказу від 24.05.2018 року №287-к, поновлення на роботі,

за участю:

позивач: ОСОБА_1,

представник відповідача: Василенко Г.А.,

представник відповідача: Ящук Л.П.,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - суд) з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - відповідач) та просить суд визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Нацкомфінпослуг Галабудської Т.М. від 24 травня 2018 року № 287-к «Про звільнення ОСОБА_1» та поновити на посаді.

В обґрунтування позову позивач зазначає про те, що 26 червня 2018 року позивач під час ознайомлення із матеріалами щодо проведення позапланової безвиїзної перевірки дотримання вимог Закону України «Про державну службу» та інших нормативно-правових актів, позивач також ознайомився із листом від 06 червня 2018 року № 3464/11-5 зі змісту якого дізнався про наявність наказу керівника апарату Нацкомфінпослуг Галабудської Т.М. від 24 травня 2018 року № 287-к «Про звільнення ОСОБА_1», відповідно до яакого позивача звільнено з посади заступника директора департаменту методології, стандартів і регулювання та нагляду за фінансовими установами Нацкомфінпослуг відповідно до пункту 4 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення).

Вказаний наказ позивач вважає протиправним, що є підставами для звернення до суду.

Ухвалою суду від 06 липня 2018 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії відповідної ухвали.

Позивачем в установлений строк усунуто недоліки позовної заяви, визначені в ухвалі та обґрунтовано причини пропуску строку звернення до суду із даним позовом. Так, 30 липня 2018 року через канцелярію суду надійшла заява позивача в якій зазначено про те, що про наявність оскаржуваного наказу він дізнався лише 26 червня 2018 року та на наступний день він звернувся з позовною заявою до суду. Станом на 24 липня 2018 року з оскаржуваним наказом позивач не ознайомлений, копію трудової книжки не отримував.

Ухвалою суду від 21 серпня 2018 року поновлено позивачу строк звернення до суду із вказаним позовом, відкрито провадження у адміністративній справі №826/10017/18, зі здійсненням одноособового розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 13 вересня 2018 року.

Запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали суду надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України, або заяву про визнання позову.

У разі подання відзиву, обов'язкове надання доказів на його підтвердження.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Роз'яснено сторонам, що позивач має право подати до суду відповідь на відзив згідно з положеннями статті 163 КАС України, а відповідач - заперечення на підставі статті 164 КАС України, протягом п'ятиденного строку, відлік якого починається для позивача - з моменту отримання відзиву на позов, для відповідача - з моменту отримання відповіді на відзив.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9, частини третьої статті 77 КАС України витребувано у позивача та відповідача докази на підтвердження та спростування обставин позовної заяви.

04 вересня 2018 року через канцелярію суду позивачем подано заяву в якій висловлено прохання про визнання протиправними і скасування наказів керівника апарату Нацкомфінпослуг Галабудської Т.М. про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, оголошення догани та про звільнення з займаної посади, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

10 вересня 2018 року представником відповідача через канцелярію суду подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог Національне агентство України з питань державної служби, зважаючи на те, що позивача звільнено з посади, яку віднесено до державної служби категорії «Б», та що наказ про звільнення позивачем було оскаржено до Національного агентства України з питань державної служби. За результатами розгляду скарги ОСОБА_1 Національним агентством України з питань державної служби (далі - НАДС) встановлено, що відповідно до висновків пункту 5 Довідки НАДС від 19 липня 2018 року № 30/18 в діях Нацкомфінпослуг порушень Закону України «Про державну службу» під час здійснення стосовно заступника директора департаменту методології, стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами ОСОБА_1 дисциплінарного провадження та прийняття рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності не встановлено.

Водночас представником відповідача подано клопотання про визнання зловживання позивачем процесуальними правами та залишення позову без розгляду, яке обґрунтовано тим, що подання позову за відсутності порушень з боку суб'єктів владних повноважень є безпідставним та свідчить про його штучний характер. Підставами для звільнення позивача з займаної посади слугувала його відсутність на робочому місці без поважних причин більше року у період з 20 лютого 2017 року по 24 травня 2018 року. Даний факт позивачем жодним чином не пояснюється і не спростовується, жодного доказу на підтвердження можливості державному службовцю не ходити на державну службу більше року, зараховувати цей період до стажу державної служби та вимагати поновлення на посаді позивачем не надано. Метою позову є бажання збільшення стажу державного службовця, заволодіння коштами державного бюджету та створення негативного іміджу для державного органу.

10 вересня 2018 року представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву який обґрунтовано тим, що позивачем жодним чином не спростовано обставин відсутності на робочому місця протягом року. Жодних доказів на підтвердження обставин протиправності оскаржуваного наказу про звільнення позивачем не надано, що є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог.

Представником відповідача також подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

13 вересня 2018 року під час підготовчого судового засідання позивачем подано заяву про відвід судді, яку обґрунтовано тим, що у провадженні судді перебувала справа іншого працівника до вказаного відповідача та суддею винесено постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, яку в подальшому скасовано судом касаційної інстанції з направлення справи на новий судовий розгляд. Розгляд справи з тим самим відповідачем викликає сумнів у неупередженості та об'єктивності судді.

Ухвалою від 13 вересня 2018 року заяву ОСОБА_1 визнано необґрунтованою, зупинено провадження у справі до вирішення питання про відвід судді Келеберди В.І., передано справу відповідно до статті 31 КАС України для вирішення питання про відвід судді.

17 вересня 2018 року через канцелярію суду надійшло клопотання представника відповідача про застосування заходів процесуального примусу у вигляді штрафу та стягнення в дохід Державного бюджету України з позивача штрафу у сумі трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яке обґрунтовано тим, що заявляючи клопотання про відвід судді на підставі, застосування якої прямо заборонено частиною четвертою статті 37 КАС України, свідчить про порушення позивачем однієї із основних засад (принципів) адміністративного судочинства закріплених у пункті 9 частини третьої статті 2 КАС України щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами.

Ухвалою суду від 24 вересня 2018 року, постановлено під головуванням судді Арсірія Р.О., у справі № 826/10017/18, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Келеберди В.І.

Ухвалою суду від 25 вересня 2018 року постановленою під головуванням судді Келеберди В.І. поновлено провадження у справі № 826/10017/18 та призначено розгляд справи на 11 жовтня 2018 року.

26 вересня 2018 року через канцелярію суду надійшла відповідь позивача на відзив, яку обґрунтовано тим, що оскаржувані позивачем накази є протиправними, оскільки позивача безпідставно було переведено на іншу посаду, без отримання його згоди, та посаду на якій позивач перебував скорочено, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за посадою, яка скорочена майже два роки та звільнено з такої посади, що є протиправною бездіяльністю та свідчить про протиправність оскаржуваних наказів.

18 жовтня 2018 року до суду надійшло від представника відповідача заперечення на відповідь на відзив, які обґрунтовано тим, що позивач більше року без поважних причин був відсутнім на робочому місці. Жодного доказу на підтвердження правомірності такої відсутності ним не надано. Посилання позивача на відсутність посади, яку він займав не відповідає дійсності та жодним чином не свідчить про незаконність наказу про звільнення за прогул, що є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог.

Позивачем до суду подано заяву про об'єднання справ, яку обґрунтовано тим, що ухвалою судді Окружного адміністративного суду Качура І.А. від 27 квітня 2017 року відкрито провадження у справі № 826/20323/16 зав позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання протиправним та скасування наказу від 21 листопада 2016 року № 694-к, поновлення на роботі в якому оскаржено переведення позивача на посаду начальника відділу стандартів реєстрації, ліцензування та дозвільних процедур департаменту консолідованого нагляду та методологію на ринках фінансових послуг на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_5, без отримання його згоди та заявлено вимогу про поновлення на посаді заступника директора Департаменту методології, стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами Нацкомфінпослуг. При цьому, наказом від 24 травня 2018 року № 287-к позивача звільнено з посади заступника директора Департаменту методології, стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами Нацкомфінпослуг, який, втім як і накази про оголошення доган оскаржено до суду (справа № 826/10017/18). З наказом про поновлення на вказаній посаді позивача не ознайомлено. Позивач вважає, що без вирішення справи № 826/20323/16 неможливо вирішити справу № 826/10017/18, що є підставами для їх об'єднання.

11 жовтня 2018 року у відповідному судовому засіданні суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні клопотань поданих представником відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог Національне агентство України з питань державної служби та про визнання зловживання позивачем процесуальними правами та залишення позову без розгляду зважаючи на їх безпідставність та недоцільність. Судом оголошено перерву до 08 листопада 2018 року для вирішення клопотання про об'єднання в одне провадження адміністративних справ № 826/20323/16 та № 826/10017/18.

У судовому засіданні 08 листопада 2018 року суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні клопотання про об'єднання справ в одне провадження та протокольно ухвалено про закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті на 06 грудня 2018 року.

06 грудня 2018 року у судовому засіданні позивачем підтримано заявлені позовні вимоги з мотивів, викладених у позовній заяві з урахуванням відповіді на відзив та висловлено прохання про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Судом оголошено перерву до 17 грудня 2018 року.

17 грудня 2018 року у судовому засіданні представник відповідача підтримав заперечення проти позову з мотивів, викладених у відзиві та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Судом з'ясовувались обставини та досліджувалися докази. Протокольно ухвалено вважати оптичний диск із аудіо файлом недопустимим доказом, оскільки є таким, що отриманий із порушенням вимог чинного законодавства.

Судом на стадії з'ясування обставин справи та дослідження доказів оголошено перерву до 24 січня 2019 року.

У зв'язку з перебуванням судді у нарадчій кімнаті в іншій справі, розгляд справи відкладено на 14 лютого 2019 року, про що сторони повідомлено засобами електронного зв'язку.

14 лютого 2019 року у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному, розгляд справи відкладено на 07 березня 2019 року, про що сторони повідомлено засобами електронного зв'язку.

07 березня 2019 року у судовому засіданні судом продовжено з'ясування обставин справи та дослідження доказів. Судом оголошено перерву до 14 березня 2019 року.

14 березня 2019 року у судовому засіданні судом продовжено з'ясування обставин справи та дослідження доказів. Судом оголошено перерву до 04 квітня 2019 року.

04 квітня 2019 року у зв'язку з неможливістю провести фіксування судового засідання через технічні причини розгляд справи відкладено на 11 квітня 2019 року.

11 квітня 2019 року у судовому засіданні судом протокольно ухвалено про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами та суд перейшов до судових дебатів. Сторони виступили з промовами в яких позивач підтримав заявлені позовні вимоги з мотивів, викладених у позові та відповіді на відзиві, відповідач заперечив проти позову з мотивів, викладених у відзиві та запереченні на відповідь, та суд видалився до нарадчої кімнати.

На підставі статті 243 ККАС України у судовому засіданні судом після виходу з нарадчої кімнати проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Згідно з частиною третьою статті 241 КАС України судовий розгляд у суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення сторін, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Обставини встановлені судом.

26 червня 2018 року під час ознайомлення із матеріалами щодо проведення позапланової безвиїзної перевірки дотримання вимог Закону України «Про державну службу» та інших нормативно-правових актів з питань державної служби в Національній комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг за звернення позивача до Національного агентства України з питань державної служби (далі - НАДС) позивач ознайомився з листом відповідача від 06 червня 2018 року № 3464/11-5.

Зі змісту зазначеного листа позивач дізнався про те, що наказом керівника апарату Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг Галабудської Т.М. від 24 травня 2018 року № 287-к «Про звільнення ОСОБА_1», позивача звільнено з посади заступника директора департаменту методології, стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг відповідно до пункту 4 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення).

Відповідно до штатних розписів Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг на 2017 рік (наказ Голови Нацкомфінпослуг від 07 серпня 2017 року № 200) та на 2018 роки (наказ Голови Нацкомфінпослуг від 31 січня 2018 року № 23-ОД) посада безпосереднього керівника ОСОБА_1, заступника директора департаменту методології, стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг відсутня, структурний підрозділ Департамент методології, стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами також відсутній.

В матеріалах щодо проведення перевірки є наказ керівника апарату Нацкомфінпослуг «Про покладення обов'язків безпосереднього керівника ОСОБА_1», відповідно до якого на начальника управління забезпечення діяльності Голови та членів Нацкомфінпослуг Ляшенка О.Г. покладені обов'язки безпосереднього керівника ОСОБА_1, заступника директора департаменту методології, стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг.

При цьому, підставами для відкриття дисциплінарного провадження було відсутність позивача на робочому місці заступника директора департаменту методології, стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг.

Однак, начальником управління забезпечення діяльності Голови та членів Комісії Нацкомфінпослуг Ляшенком О.Г., начальником управління персоналом Нацкомфінпослуг Ящук Л.П., Головою профспілкового комітету Нацкомфінпослуг Павленко Г.Ф. з 04 грудня 2017 року складалися акти про відсутність на робочому місці начальника відділу стандартів реєстрації, ліцензування та дозвільних процедур департаменту консолідованого нагляду та методології на ринках фінансових послуг Нацкомфінпослуг ОСОБА_1

З наказом керівника апарату про поновлення позивача на посаді заступника директора департаменту методології, стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг позивач не ознайомлювався.

За таких обставин притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є таким, що суперечить вимогам законодавства та є протиправним.

13 березня 2018 року позивачем наказ керівника апарату Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг Галабудської Т.М. від 12 березня 2018 року № 129-к «Про оголошення догани ОСОБА_1» оскаржено до НАДС 15 березня 2018 року.

При цьому, станом на день звернення до суду позивач з будь-якими іншими наказами про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та/або оголошення догани та про звільнення не ознайомлений та не отримував.

З урахуванням вказаних обставин, позивач вважає наказ про звільнення його з займаної посади протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Також протиправними позивач вважає і наказ про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та оголошення йому догани.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже ефективний спосіб захисту, у розумінні Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із правових гарантій захисту громадян від незаконного звільнення з роботи є встановлений законами України вичерпний перелік підстав для звільнення працівника.

Відповідно до пункту 17 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 1 КЗпП України, Кодекс законів про працю регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 3 КЗпП України передбачено, що законодавством про працю, яке відповідно до статті 4 КЗпП України складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Разом з тим, принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначено Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, який відповідно до пункту 1 прикінцевих та перехідних положень набрав чинності з 01 травня 2016 року, окрім:

Пункту 1 частини другої статті 20 цього Закону в частині володіння іноземною мовою, яка є однією з офіційних мов Ради Європи, який набирає чинності через два роки після набрання чинності цим Законом;

Пункту 5 частини першої статті 25 цього Закону, який набирає чинності через рік з дня набрання чинності цим Законом;

Абзацу четвертого частини третьої статті 50, абзацу другого частини третьої статті 51 та частини шостої статті 52 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2019 року;

Підпункту 3 пункту 2, підпунктів 1 і 2 пункту 15 цього розділу, які набирають чинності з дня опублікування цього Закону (далі - Закон).

Відповідно до статті 1 Закону, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:

1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;

2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;

3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;

4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;

5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;

6) управління персоналом державних органів;

7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з пунктом 10 статті 2 Закону службова дисципліна - неухильне додержання Присяги державного службовця, сумлінне виконання службових обов'язків та правил внутрішнього службового розпорядку.

Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Дія цього Закону поширюється на державних службовців:

1) Секретаріату Кабінету Міністрів України;

2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

3) місцевих державних адміністрацій;

4) органів прокуратури;

5) органів військового управління;

6) органів дипломатичної служби;

7) державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені статтею 91 цього Закону;

8) інших державних органів (частини перша та друга статті 3 Закону).

Відповідно до статті 4 Закону державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів:

1) верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави;

2) законності - обов'язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

3) професіоналізму - компетентне, об'єктивне і неупереджене виконання посадових обов'язків, постійне підвищення державним службовцем рівня своєї професійної компетентності, вільне володіння державною мовою і, за потреби, регіональною мовою або мовою національних меншин, визначеною відповідно до закону;

4) патріотизму - відданість та вірне служіння Українському народові;

5) доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень;

6) ефективності - раціональне і результативне використання ресурсів для досягнення цілей державної політики;

7) забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження;

8) політичної неупередженості - недопущення впливу політичних поглядів на дії та рішення державного службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій, демонстрації власних політичних поглядів під час виконання посадових обов'язків;

9) прозорості - відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України;

10) стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів.

Частиною першою статті 6 Закону визначено, що посади державної служби в державних органах поділяються на категорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень і необхідних для їх виконання кваліфікації та професійної компетентності державних службовців.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 6 Закону встановлюються такі категорії посад державної служби, зокрема:

категорія "Б" - посади:

керівників структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів України та їх заступників;

керівників структурних підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, їх заступників, керівників територіальних органів цих державних органів та їх структурних підрозділів, їх заступників;

керівників та заступників керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, апаратів місцевих державних адміністрацій, їх структурних підрозділів;

керівників апаратів апеляційних та місцевих судів, керівників структурних підрозділів апаратів судів, їх заступників;

заступників керівників державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України.

Відповідно до статтей 7 та 8 Закону державний службовець має право на:

1) повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливе і шанобливе ставлення з боку керівників, колег та інших осіб;

2) чітке визначення посадових обов'язків;

3) належні для роботи умови служби та їх матеріально-технічне забезпечення;

4) оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу;

5) відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону;

6) професійне навчання, зокрема за державні кошти, відповідно до потреб державного органу;

7) просування по службі з урахуванням професійної компетентності та сумлінного виконання своїх посадових обов'язків;

8) участь у професійних спілках з метою захисту своїх прав та інтересів;

9) участь у діяльності об'єднань громадян, крім політичних партій у випадках, передбачених цим Законом;

10) оскарження в установленому законом порядку рішень про накладення дисциплінарного стягнення, звільнення з посади державної служби, а також висновку, що містить негативну оцінку за результатами оцінювання його службової діяльності;

11) захист від незаконного переслідування з боку державних органів та їх посадових осіб у разі повідомлення про факти порушення вимог цього Закону;

12) отримання від державних органів, підприємств, установ та організацій, органів місцевого самоврядування необхідної інформації з питань, що належать до його повноважень, у випадках, встановлених законом;

13) безперешкодне ознайомлення з документами про проходження ним державної служби, у тому числі висновками щодо результатів оцінювання його службової діяльності;

14) проведення службового розслідування за його вимогою з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

2. Державні службовці також реалізують інші права, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.

Державний службовець зобов'язаний:

1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки;

3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина;

4) з повагою ставитися до державних символів України;

5) обов'язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов'язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації;

6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів;

7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки;

8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України;

9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції;

10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби;

11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності;

12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням посадових обов'язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню;

13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.

Державні службовці виконують також інші обов'язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.

У разі виявлення державним службовцем під час його службової діяльності або поза її межами фактів порушення вимог цього Закону з боку державних органів, їх посадових осіб він зобов'язаний звернутися для забезпечення законності до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відповідно до статті 43 Закону підставами для зміни істотних умов державної служби є:

1) ліквідація або реорганізація державного органу;

2) зменшення фонду оплати праці державного органу;

3) скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

Не вважається зміною істотних умов державної служби зміна назви структурного підрозділу державного органу або посади, не пов'язана із зміною функцій державного органу та основних посадових обов'язків.

Зміною істотних умов державної служби вважається зміна:

1) належності посади державної служби до певної категорії посад;

2) основних посадових обов'язків;

3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення;

4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу;

5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

Про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.

У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.

Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.

У разі незгоди державного службовця із зміною істотних умов державної служби він має право оскаржити відповідне рішення в порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

Згідно зі статтею 47 Закону правилами внутрішнього службового розпорядку державного органу (далі - правила внутрішнього службового розпорядку) визначаються:

1) початок та кінець робочого часу державного службовця;

2) перерви, що надаються для відпочинку та прийняття їжі;

3) умови і порядок перебування державного службовця в державному органі у вихідні, святкові та неробочі дні, а також після закінчення робочого часу;

4) порядок доведення до відома державного службовця нормативно-правових актів, наказів (розпоряджень) та доручень із службових питань;

5) загальні інструкції з охорони праці та протипожежної безпеки;

6) загальні правила етичної поведінки в державному органі;

7) порядок повідомлення державним службовцем про його відсутність на службі;

8) порядок прийняття та передачі діловодства (справ) і майна державним службовцем;

9) інші положення, що не суперечать цьому Закону та іншим актам законодавства.

Правила внутрішнього службового розпорядку затверджуються загальними зборами (конференцією) державних службовців державного органу за поданням керівника державної служби і виборного органу первинної профспілкової організації (за наявності) на основі типових правил.

Правила внутрішнього службового розпорядку доводяться до відома всіх державних службовців під підпис.

Типові правила внутрішнього службового розпорядку затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відповідно до статті 56 Закону тривалість робочого часу державного службовця становить 40 годин на тиждень.

Для державних службовців установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.

За згодою керівника державної служби для державного службовця може встановлюватися неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, одинокого державного службовця, який має дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, у тому числі яка перебуває під його опікою, або який доглядає за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, керівник державної служби зобов'язаний установити для них неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в такому разі здійснюється пропорційно відпрацьованому часу.

Для виконання невідкладних або непередбачуваних завдань державні службовці, для яких законом не передбачено обмежень щодо роботи, на підставі наказу (розпорядження) керівника державної служби, про який повідомляється виборний орган первинної профспілкової організації (за наявності), зобов'язані з'явитися на службу і працювати понад установлену тривалість робочого дня, а також у вихідні, святкові та неробочі дні, у нічний час. За роботу в зазначені дні (час) державним службовцям надається грошова компенсація у розмірі та порядку, визначених законодавством про працю, або протягом місяця надаються відповідні дні відпочинку за заявами державних службовців.

Забороняється залучати до роботи понад установлену тривалість робочого дня, а також у вихідні, святкові та неробочі дні, у нічний час вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину з інвалідністю, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їхньою згодою. Залучення осіб з інвалідністю до надурочних робіт можливе лише за їхньою згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Тривалість роботи понад установлену тривалість робочого дня, а також у вихідні, святкові та неробочі дні, у нічний час не повинна перевищувати для кожного державного службовця чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

Якщо святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого дня.

Відповідно до статті 61 Закону службова дисципліна забезпечується шляхом:

1) дотримання у службовій діяльності вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби та виконання правил внутрішнього службового розпорядку;

2) формування керівником державної служби у підпорядкованих державних службовців високих професійних якостей, сумлінного ставлення до виконання своїх посадових обов'язків, поваги до прав і свобод людини і громадянина, їхньої честі та гідності, а також до держави, державних символів України;

3) поєднання керівниками усіх рівнів методів переконання, виховання і заохочення із заходами дисциплінарної відповідальності щодо підпорядкованих державних службовців;

4) поєднання повсякденної вимогливості керівників до підпорядкованих державних службовців з постійною турботою про них, виявленням поваги до їхньої честі та гідності, забезпеченням гуманізму та справедливості.

Державний службовець зобов'язаний виконувати обов'язки, визначені статтею 8 цього Закону, а також:

1) не допускати вчинків, несумісних із статусом державного службовця;

2) виявляти високий рівень культури, професіоналізм, витримку і тактовність, повагу до громадян, керівництва та інших державних службовців;

3) дбайливо ставитися до державного майна та інших публічних ресурсів.

Державний службовець особисто виконує покладені на нього посадові обов'язки (стаття 62 Закону).

Засади дисциплінарної відповідальності визначено главою 2 Закону.

Так, відповідно до статті 64 Закону за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

Для державних службовців можуть встановлюватися особливості притягнення до дисциплінарної відповідальності у випадках, визначених законом.

Згідно зі статтею 65 Закону підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Дисциплінарними проступками є:

1) порушення Присяги державного службовця;

2) порушення правил етичної поведінки державних службовців;

3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу;

4) дії, що шкодять авторитету державної служби;

5) невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень;

6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку;

7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення;

8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця;

9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб;

10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби;

11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення;

12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу злочину або адміністративного правопорушення;

15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.

Державний службовець не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо минуло шість місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку, не враховуючи час тимчасової непрацездатності державного службовця чи перебування його у відпустці, або якщо минув один рік після його вчинення або постановлення відповідної окремої ухвали суду.

Відповідно до статті 66 Закону до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення:

1) зауваження;

2) догана;

3) попередження про неповну службову відповідність;

4) звільнення з посади державної служби.

У разі допущення державним службовцем дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 6 частини другої статті 65 цього Закону, суб'єкт призначення або керівник державної служби може обмежитися зауваженням.

У разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 4, 5, 12 та 15 частини другої статті 65 цього Закону, суб'єктом призначення або керівником державної служби такому державному службовцю може бути оголошено догану.

У разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 2 та 8 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 4 та 5 частини другої статті 65 цього Закону, суб'єкт призначення або керівник державної служби може попередити такого державного службовця про неповну службову відповідність.

Звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону.

Дисциплінарні стягнення, передбачені пунктами 2-4 частини першої цієї статті, накладаються виключно за пропозицією Комісії, поданням дисциплінарної комісії.

За кожний дисциплінарний проступок до державного службовця може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

Згідно зі статтею 68 Закону дисциплінарні провадження ініціюються суб'єктом призначення.

Дисциплінарні стягнення накладаються (застосовуються):

2) на державних службовців, які займають посади державної служби категорії «Б» і «В»:

зауваження - суб'єктом призначення;

інші види дисциплінарних стягнень - суб'єктом призначення за поданням дисциплінарної комісії.

Частинами першою та другою статті 69 Закону передбачено, що для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія).

Дисциплінарну комісію стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", утворює керівник державної служби у кожному державному органі.

Відповідно до статті 71 Закону з метою визначення наявності вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку може проводитися службове розслідування.

У разі невиконання або неналежного виконання посадових обов'язків державним службовцем, перевищення повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну шкоду фізичній чи юридичній особі, державі або територіальній громаді, службове розслідування проводиться обов'язково.

Службове розслідування стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорії «А», проводиться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, а стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорії «Б» і «В», - дисциплінарною комісією у державному органі.

Тривалість службового розслідування не може перевищувати один місяць. За потреби зазначений строк може бути продовжений суб'єктом призначення, але не більш як до двох місяців.

До участі у проведенні службового розслідування суб'єктом призначення за поданням дисциплінарної комісії, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, можуть залучатися відповідні фахівці.

До участі у проведенні службового розслідування не можуть залучатися посадові особи державного органу, особисто заінтересовані у його результатах та прямо підпорядковані особі, стосовно якої проводиться службове розслідування.

Особи, які проводять службове розслідування, несуть персональну відповідальність за неповноту і необ'єктивність його висновків та за розголошення інформації щодо службового розслідування.

Особи, які проводять службове розслідування, мають право: одержувати пояснення від державного службовця, стосовно якого проводиться службове розслідування, та від інших осіб щодо обставин справи; одержувати у підрозділах державного органу чи за запитом в інших органах необхідні документи або їх копії та долучати до матеріалів справи; одержувати консультації відповідних спеціалістів з питань, що стосуються службового розслідування.

Державний службовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право:

1) надавати пояснення, а також відповідні документи та матеріали щодо обставин, які досліджуються;

2) порушувати клопотання про одержання і залучення до матеріалів нових документів, одержання додаткових пояснень осіб, які причетні до справи;

3) бути присутнім під час виконання відповідних заходів;

4) подавати в установленому порядку скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування.

За результатами службового розслідування складається висновок про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Висновок, складений за результатами проведеного службового розслідування центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, передається Комісії.

У разі якщо службове розслідування стосується інформації з обмеженим доступом, розслідування проводиться з урахуванням положень законів України «Про державну таємницю» «Про інформацію» за відповідними правилами діловодства.

Статтею 73 Закону передбачено, що з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа.

Дисциплінарна справа повинна містити:

1) дату і місце її формування;

2) підстави для відкриття дисциплінарного провадження;

3) характеристику державного службовця, складену його безпосереднім керівником, та інші відомості, що характеризують державного службовця;

4) відомості щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень;

5) інформаційну довідку з викладенням обставин щодо вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку;

6) пояснення державного службовця щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження;

7) пояснення безпосереднього керівника державного службовця з приводу обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження;

8) пояснення інших осіб, яким відомі обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження;

9) належним чином завірені копії документів і матеріалів, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку;

10) відомості про причини і умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, на підставі яких з державного службовця знімають звинувачення;

11) висновок за результатами службового розслідування (у разі його проведення);

12) висновок про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності;

13) опис матеріалів, які містяться в дисциплінарній справі.

Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиції Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі, які мають рекомендаційний характер для суб'єкта призначення.

Порядок обліку та роботи з дисциплінарними справами встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Згідно зі статтею 74 Закону дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.

Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої потреби або необхідної оборони виключають можливість застосування дисциплінарного стягнення.

За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення.

Дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування його у відпустці або у відрядженні.

Дисциплінарне стягнення до державного службовця застосовується не пізніше шести місяців з дня виявлення дисциплінарного проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці, а також не застосовується, якщо минув один рік після його вчинення.

Державний службовець має право на ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи та на оскарження застосованого до нього дисциплінарного стягнення у визначеному цим Законом порядку.

Державний службовець може користуватися правовою допомогою адвоката або іншого уповноваженого ним представника.

Відповідно до статтей 75 та 76 Закону перед накладенням дисциплінарного стягнення суб'єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення.

Пояснення державного службовця має відображати час, місце, обставини та причини вчинення ним дисциплінарного проступку, його усвідомлення чи заперечення провини, а також інші питання, які мають значення у справі.

Відмова надати пояснення оформляється відповідним актом і підтверджується двома державними службовцями. Відмова надати пояснення не перешкоджає здійсненню дисциплінарного провадження та накладенню на державного службовця дисциплінарного стягнення.

Державний службовець має право на ознайомлення з усіма матеріалами дисциплінарної справи перед прийняттям рішення про накладення на нього дисциплінарного стягнення.

За результатами ознайомлення державний службовець має право вносити зауваження до висновку, клопотання про вжиття додаткових заходів для встановлення обставин, які мають значення для справи, надавати додаткові пояснення та додаткові документи і матеріали, що стосуються зазначених обставин, які долучаються до справи.

Згідно зі статтею 77 Закону рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб'єкта призначення.

У рішенні, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення.

Якщо під час розгляду дисциплінарної справи у діях державного службовця не виявлено дисциплінарного проступку, суб'єкт призначення приймає рішення про закриття дисциплінарного провадження стосовно державного службовця, яке оформляється наказом (розпорядженням).

У разі виявлення за результатами розгляду ознак злочину чи адміністративного правопорушення суб'єкт призначення зобов'язаний протягом трьох календарних днів передати відповідну заяву та копію матеріалів справи до відповідного правоохоронного органу.

Пропозиція Комісії, подання дисциплінарної комісії є обов'язковими для розгляду суб'єктами призначення та враховуються ними під час вирішення питань щодо застосування дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження.

Державному службовцю видається під розписку належним чином завірена копія наказу (розпорядження) про накладення на нього дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження не пізніше наступного робочого дня після прийняття відповідного рішення.

У разі відмови державного службовця від одержання копії наказу (розпорядження) про накладення на нього дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження такий документ не пізніш як у триденний строк з дня прийняття рішення надсилається державному службовцеві за місцем його проживання рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до статті 78 Закону рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржено державними службовцями категорії «А» до суду, а категорій «Б» і «В» - до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, або до суду.

Скарга подається протягом 10 календарних днів після одержання державним службовцем копії наказу (розпорядження) про накладення дисциплінарного стягнення.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 87 Закону підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема: вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Частиною другою вказаної статті визначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення може бути нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов'язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Судом встановлено, що наказом від 08 червня 2016 року № 143 з метою оптимізації структури органу, було внесено зміни до назв структурних підрозділів, згідно з яким, Департамент методології стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг перейменовано та створено Департамент консолідованого нагляду та методології на ринках фінансових послуг до складу якого входить відділ стандартів реєстрації, ліцензування та дозвільних процедур.

Наказом Нацкомфінпослуг від 21 листопада 2016 року № 694-к «Про переведення ОСОБА_1» ОСОБА_1 переведено з 21 листопада 2016 року на посаду начальника відділу стандартів, реєстрації, ліцензування та дозвільних процедур департаменту консолідованого нагляду та методології на ринках фінансових послуг на період соціальної відпустки основного працівника ОСОБА_5 для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку або до її фактичного виходу на роботу, увільнивши з посади заступника директора департаменту методології, стандартів, регулювання та нагляду за фінансовими установами.

Не погодившись з переведенням, ОСОБА_1 оскаржено вказаний наказ в судовому порядку та на даний час справа № 826/20323/16 перебуває на розгляді в Окружному адміністративному суді міста Києва. Рішення за результатами її розгляду не ухвалено.

Разом з тим, враховуючи тривалий розгляд справи та небажання ОСОБА_1 виконувати посадові обов'язки, які на думку відповідача по суті не змінилися, у зв'язку з його переведенням, та бути присутнім на робочому місці, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг наказ від 27 листопада 2017 року № 538-к «Про скасування наказу керівника апарату Нацкомфінпослуг від 21 листопада 2016 року № 694-к про переведення ОСОБА_1 на посаду начальника відділу стандартів, реєстрації, ліцензування та дозвільних процедур департаменту консолідованого нагляду та методології на ринках фінансових послуг на період соціальної відпустки основного працівника ОСОБА_5 для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку або до її фактичного виходу на роботу - скасовано (а.с. - 118-119 т. 1).

З аналізу наведеного, судом встановлено, що позивача з 27 листопада 2017 року переведено на займану ним посаду, тобто на посаду заступника директора департаменту методології, стандартів, регулювання та нагляду за фінансовими установами Нацкомфінпослуг.

Окрім того, вказані обставини підтверджуються і довідкою Національного агентства України з питань державної служби № 30-18 за результатами позапланової безвиїзної перевірки у Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, стосовно дотримання вимог Закону України «Про державну службу» та інших нормативно-правових актів з питань державної служби від 19 липня 2018 року відповідно до пункту 3 якої зроблено висновок, що у зв'язку із скасуванням наказу Нацкомфінпослуг від 21 листопада 2016 року № 694-в «Про переведення ОСОБА_1» ОСОБА_1 вважається таким, що перебуває на посаді заступника директора департаменту методології, стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами Нацкомфінпослуг (а.с. - 49-61 т. 1).

Позивач був обізнаний про наявність висновків Національного агентства України з питань державної служби, які викладено у довідці від 19 липня 2018 року № 30-18, оскільки вказану перевірку було ініційовано саме у зв'язку з його звернення зі скаргою про порушення його прав, визначених Законом України «Про державну службу», під час повідомлення про зміну істотних умов державної служби та при застосуванні до нього дисциплінарного стягнення відповідно до наказу керівника апарату Нацкомфінпослуг від 12 березня 2018 року № 129-к «Про оголошення догани ОСОБА_1».

При цьому, членами тимчасової виїзної перевірки 27 листопада 2017 року складено акт про відмову ОСОБА_1 ознайомитись із вказаним наказами.

Разом з тим, складений акт містить зауваження стосовно того, що прийнятий наказ позивачу було вручено (а.с. - 120 т. 1).

Також листом відповідача від 28 листопада 2017 року № 8537/19-2 прийнятий наказ направлено на відому адресу місця реєстрації та проживання позивача (а.с. - 121-124 т. 1).

Судом також акцентується увага на тому, що спосіб поновлення на займаній посаді позивачем не було оскаржено жодним чином.

Судом відхиляється як безпідставне твердження позивача про не ознайомлення його з наказом Нацкомфінпослуг від 27 листопада 2017 року № 538-к «Про скасування наказу керівника апарату Нацкомфінпослуг від 21 листопада 2016 року № 694-к про переведення ОСОБА_1 на посаду начальника відділу стандартів, реєстрації, ліцензування та дозвільних процедур департаменту консолідованого нагляду та методології на ринках фінансових послуг на період соціальної відпустки основного працівника ОСОБА_5 для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку або до її фактичного виходу на роботу», оскільки у разі його присутності на робочому місці та виконання покладених обов'язків, позивачем було б своєчасно отримано його копію та працівниками відповідача було б своєчасно ознайомлено позивача з прийнятим наказом.

Судом зауважується, що не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду посилання позивача на те, що відповідно до наказу Голови Нацкомфінпослуг від 19 липня 2016 року № 207 «Про затвердження структури та введення в дію нового штатного розпису Нацкомфінпослуг на 2016 рік» скорочено посаду заступника директора департаменту методології, стандартів, регулювання та нагляду за фінансовими установами та що відповідно до штатних розписів Нацкомфінпослуг на 2017 та 2018 року вказана посада відсутня.

Так, штатним розписом, введеним в дію наказом Нацкомфінпослуг від 08 червня 2016 року № 143, передбачено посаду заступника директора департаменту методології, стандартів, регулювання та нагляду за фінансовими установами. При цьому, матеріали справи не містять доказів скасування відповідного наказу (а.с. - 62-76 т. 1).

За таких обставин, судом встановлено, що вказаний штатний розпис діяв станом на дату звільнення позивача з займаної посади.

Судом встановлено, що 19 лютого 2018 року відповідачем прийнято наказ № 89-к «Про відкриття дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1» (а.с. - 106, 114 т. 1).

Як встановлено з матеріалів справи підставою для ініціювання дисциплінарного провадження відносно позивача стали адресовані суб'єкту призначення доповідна записка начальника управління персоналом Ящук Л.П. від 19 лютого 2018 року № 34/19-08 та доповідна записка начальника управління забезпечення діяльності голови та членів Комісії Ляшенка О.Г. також від 19 лютого 2018 року № 11/09-08 про притягнення до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку - прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин) без поважних причин державного службовця ОСОБА_1 (а.с. - 115-117 т. 1).

Із матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що Нацкомфінпослуг неодноразово надсилались листи позивачу щодо надання інформації про причини його відсутності на робочому місці з 06 лютого 2017 року по 20 лютого 2018 року (а.с. - 127-129, 133-139 т. 1, 37, 204-206, 210-2111 т. 2 т. 2).

При цьому, судом встановлено, що обставини відсутності позивача зафіксовано актами про відсутність позивача на робочому місці (а.с. - 27-29, 141-190 т. 1, 1-24 т. 2).

Листом від 15 лютого 2018 року позивачем надіслано відповідачу листок непрацездатності серії АДА № 059395, який підтверджував перебування позивача на лікарняному у період з 06 по 17 лютого 2017 року (а.с. - 25-26 т. 2).

Разом з тим, обставини відсутності позивача на робочому місці за період з 17 лютого 2017 року по 20 лютого 2018 року позивачем жодним чином не обґрунтовано та не пояснено, жодних доказів на підтвердження поважності причин позивачем до суду не надано.

Вказані обставини слугували підставами для складення актів від 03 та 12 березня 2018 року про відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення (а.с - 107-110 т. 1).

Дисциплінарною комісією Нацкомфінпослуг 02 березня 2018 року складено висновок про наявність у діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, що є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, згідно з пунктом 5 частини другої статті 65 Закону (а.с. - 40 т. 2).

На підставі подання голови Дисциплінарної комісії Нацкомфінпослуг від 02 березня 2018 року № 5/ДК-08 та акту від 12 березня 2018 року про відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства 12 березня 2018 року видано наказ № 129-к «Про оголошення догани ОСОБА_1» заступнику директора департаменту методології, стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами Нацкомфінпослуг ОСОБА_1 оголошено догану за прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин з 28 листопада 2017 року по 19 лютого 2018 року (а.с. - 41-51, 53 т. 2, ).

З акту від 12 березня 2018 року вбачається, що позивач відмовився отримати під розписку належним чином завірену копію прийнятого наказу (а.с. - 55-56 т. 2).

Разом з тим, самим позивачем у позові підтверджується отримання вказаного наказу відповідача 13 березня 2018 року, тобто на наступний день після його прийняття, та вжиття заходів щодо його оскарження до Національного агентства України з питань державної служби.

10 та 11 квітня 2018 року посадовими особами відповідача складено акт про відсутність за місцем реєстрації ОСОБА_1 (а.с. - 61-62 т. 2).

Судом також встановлено, що 26 лютого 2018 року відповідачем прийнято наказ № 104-к «Про відкриття дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1» (а.с. - 70 т.2).

Як встановлено з матеріалів справи підставою для ініціювання дисциплінарного провадження відносно позивача стали адресовані суб'єкту призначення доповідна записка начальника управління забезпечення діяльності голови та членів Комісії Ляшенка О.Г. від 23 лютого 2018 року № 13/09-08 (а.с. - 71 т. 2) та акти про відсутність на робочому місця починаючи з 20 лютого 2018 року по 23 лютого 2018 року включно (а.с. - 72-75).

Із матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що Нацкомфінпослуг неодноразово надсилались листи позивачу щодо надання інформації про причини його відсутності на робочому місці з 20 лютого 2018 року по 23 лютого 2018 року (а.с. - 87-94 т. 2) та вживались інші заходи з метою проведення повної та об'єктивної перевірки (а.с. - 78-79 т. 2).

Судом встановлено, що обставини відсутності на робочому місці у період з 20 по 23 лютого 2018 року відповідачем жодним чином не пояснення, не надано доказів на пояснення поважності причин відсутності на робочому місці.

Вказані обставини слугували підставою для складення дисциплінарною комісією Нацкомфінпослуг 30 березня 2018 року висновку про наявність у діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, що є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, згідно з пунктом 5 частини другої статті 65 Закону (а.с. - 96-97 т. 2).

На підставі подання голови Дисциплінарної комісії Нацкомфінпослуг від 13 квітня 2018 року № 11/ДК-08, висновку та інформаційної довідки дисциплінарної комісії Нацкомфінпослуг від 30 березня 2018 року, та інших підтверджуючих документів, 13 квітня 2018 року Нацкомфінпослуг видано наказ № 219-к «Про оголошення догани ОСОБА_1» заступнику директора департаменту методології, стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами Нацкомфінпослуг ОСОБА_1 оголошено догану за прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин з 20 по 23 лютого 2018 року (а.с. - 98-108 т. 2 ).

З акту від 16 квітня 2018 року вбачається, що виїзною комісією, утвореною відповідно до доручення керівника апарату Нацкомфінпослуг від 13 квітня 2018 року № 25/08 було здійснено виїзд за місцем реєстрації ОСОБА_1 з метою ознайомлення та вручення йому під розписку належним чином завіреної копії прийнятого наказу про оголошення позивачу догани, однак ОСОБА_1 за місцем реєстрації був відсутній (а.с. - 109-110 т. 2).

Вказаний наказ було направлено позивачу засобами поштового зв'язку за допомогою державного підприємства «Укрпошта» (а.с. - 111-114 т. 2).

Судом також встановлено, що 27 квітня 2018 року відповідачем прийнято наказ № 247-к «Про відкриття дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1» (а.с. - 124 т.2).

Як встановлено з матеріалів справи підставою для ініціювання дисциплінарного провадження відносно позивача стали адресовані суб'єкту призначення доповідна записка начальника управління забезпечення діяльності голови та членів Комісії Ляшенка О.Г. від 26 березня 2018 року № 15/09-08 (а.с. - 125 т. 2) та акти про відсутність на робочому місця починаючи з 26 лютого 2018 року по 26 березня 2018 року включно (а.с. - 125-145 т. 2).

Із матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що Нацкомфінпослуг неодноразово надсилались листи позивачу щодо надання інформації про причини його відсутності на робочому місці з 23 лютого 2018 року по 26 березня 2018 року (а.с. - 157-158 т. 2) та вживались інші заходи з метою проведення повної та об'єктивної перевірки (а.с. - 148-148 т. 2).

10 травня 2018 року виїзною комісією, утвореною на виконання доручення Дисциплінарної комісії Нацкомфінпослуг було здійснено виїзд за місцем реєстрації ОСОБА_1 з метою вручення листа про надання письмових пояснень про причини відсутності на робочому місці починаючи з 26 лютого по 26 березня 2018 року, та зважаючи на його відсутність складено відповідний акт (а.с. - 159 т. 2).

Таким чином обставини відсутності на робочому місці у період з 26 лютого по 26 березня 2018 року відповідачем жодним чином не пояснення, не надано доказів на підтвердження поважності причин відсутності на робочому місці.

Вказані обставини слугували підставою для складення дисциплінарною комісією Нацкомфінпослуг 18 травня 2018 року висновку про наявність у діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку (а.с. - 161 т. 2).

На підставі подання голови Дисциплінарної комісії Нацкомфінпослуг від 18 травня 2018 року № 59/ДК-08, висновку та інформаційної довідки дисциплінарної комісії Нацкомфінпослуг від 18 травня 2018 року, актів про відсутність на робочому місці починаючи з 26 лютого по 26 березня 2018 року включно, 24 травня 2018 року Нацкомфінпослуг видано наказ № 287-к «Про звільнення ОСОБА_1» відповідно до якого, заступника директора департаменту методології, стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами Нацкомфінпослуг ОСОБА_1 звільнено з займаної посади відповідно до пункту 4 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (а.с. - 85-86 т.1 ).

Таким чином, підставою для звільнення слугувало вчинення державним службовцем категорії «Б» ОСОБА_1 систематичного (повторного протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» (прогул державного службовця (у тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин).

З акту від 25 травня 2018 року вбачається, що виїзною комісією, утвореною відповідно до доручення керівника апарату Нацкомфінпослуг від 25 травня 2018 року № 31/08 було здійснено виїзд за місцем реєстрації ОСОБА_1 з метою ознайомлення та вручення йому під розписку належним чином завіреної копії прийнятого наказу про звільнення позивача з займаної посади, листа Нацкомфінпослуг від 25 травня 2018 року № 3189/19-12 «Про необхідність отримання трудової книжки» а також довідки про доходи за 2018 рік, розрахунку заробітної плати, однак ОСОБА_1 за місцем реєстрації був відсутній (а.с. - 87-96 т. 1).

Вказані документи було направлено позивачу засобами поштового зв'язку за допомогою державного підприємства «Укрпошта» (а.с. - 97-98 т. 1). При цьому, вказаний лист повернувся до відповідача без отримання позивачем 14 червня 2018 року (а.с. - 99-100 т. 1).

29 травня 2018 року вказані документи повторно засобами поштового зв'язку було направлено на адресу позивача (а.с. - 102-105 т. 1).

Судом встановлено, що державний службовець ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці починаючи з 27 листопада 2017 року по дату звільнення. Відповідачем зауважується, що фактично позивач відсутній на робочому місці більше року, починаючи з 20 лютого 2017 року.

Вказані обставини підтверджуються актами про відсутність на робочому місці, копії яких наявні в матеріалах справи та які досліджувались судом, а також листами відповідача до ОСОБА_1 з проханням повідомити про причини відсутності на робочому місці з підтвердженням причин поважності відсутності, які також наявні в матеріалах справи та також досліджувались судом.

Судом зауважується, що позивачем факт відсутності на робочому місці протягом тривалого часу жодним чином не пояснюється та не спростовується, жодного доказу, на підтвердження поважності причин відсутності на робочому місці позивачем під час судового розгляду надано не було.

Суд дійшов висновку, що позивач протягом досить тривалого часу, був відсутнім на робочому місці, не виконував покладені на нього обов'язки, ігнорував їх, не повідомляв роботодавцю причини своєї відсутності.

Судом акцентується увага на тому, що позивачем при зверненні до суду не надано жодного та належного доказу на підтвердження обставин протиправної діяльності відповідача та прийнятих ним рішень, що слугувало б підставами для скасування оскаржуваних рішень.

Ні в позовній заяві ні під час судового розгляду відповідачем свою відсутність на робочому місці, яка слугувала підставами для прийняття оскаржуваних наказів про оголошення догани та звільнення позивача з займаної посади, жодним чином не пояснено та не спростовано.

Судом також встановлено, що наданий позивачем лікарняний лист, на підтвердження поважності причин відсутності на робочому місці у період з 06 по 16 лютого 2017 року незважаючи на свідоме грубе порушення державним службовцем ОСОБА_1 правил службової дисципліни Нацкомфінпослуг відповідно до вимог чинного законодавства відповідачем було оплачено.

Матеріалами справи підтверджується, що оскільки позивач був відсутнім на робочому місці, з метою доведення до його відома прийнятих відповідачем наказів, з метою ознайомлення з прийнятими наказами та вручення позивачу їх копій, на підставі окремих доручень керівника апарату Комісії, щоразу утворювались комісії з виїзду за місцем реєстрації позивача.

Однак, жодного разу позивачем отримуючи копії наказів не вчинено підпису про їх отримання, про що виїзними комісіями складались відповідні акти про відмову від підпису. Проте, були випадки коли прийняті копії наказів позивачу не було можливо вручити виїзною комісією у зв'язку з його відсутністю за місцем реєстрації, про що складались також відповідні акти, які було досліджено судом, а тому вони направлялись позивачу засобами поштового зв'язку що також підтверджується матеріалами справи.

Встановлені судом обставини підтверджують дотримання Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг процедури застосування до ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень у вигляді догани та у вигляді звільнення з займаної посади за фактом відсутності на робочому місці протягом досить тривалого часу.

Окрім того, нормами чинного Кодексу законів про працю України та іншими нормативно-правовими актами не передбачено норм щодо порядку вручення документів направлених сторонами трудових відносин один одному, зокрема щодо вручення (отримання) наказу про оголошення працівнику догани та звільнення за прогул.

Разом з тим, застосовуючи аналогію права, можна зробити висновок, що направлення відсутньому на робочому місці ОСОБА_1 всіх наказів про відкриття дисциплінарних проваджень, про притягнення до дисциплінарної відповідальності та про звільнення засобами поштового зв'язку, а саме рекомендованими листами з описом вкладення і повідомлення про вручення, що підтверджується чеками та описами вкладень, доданими до матеріалів справи та які досліджувались судом, свідчать про їх вручення ОСОБА_1

Під час розгляду справи судом було встановлено, що позивач не погодившись з наказом керівника апарату Нацкомфінпослуг від 12 березня 2018 року № 129-к «Про оголошення догани ОСОБА_1» оскаржив його до Національного агентства України з питань державної служби.

З довідки Національного агентства України з питань державної служби № 30-18 за результатами позапланової безвиїзної перевірки у Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, стосовно дотримання вимог Закону України «Про державну службу» та інших нормативно-правових актів з питань державної служби від 19 липня 2018 року, а саме з пунктів 5, 6 вбачається, що порушень Закону України «Про державну службу» під час здійснення стосовно заступника директора департаменту методології, стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами Нацкомфінпослуг ОСОБА_1 дисциплінарного провадження та прийняття рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності не встановлено, та підстави для скасування наказу від 13 березня 2018 року № 129-к «Про оголошення догани ОСОБА_1» відсутні (а.с. - 49-61 т. 1).

Разом з тим, наказ Нацкомфінпослуг від 13 квітня 2018 року № 219-к «Про оголошення догани ОСОБА_1» позивачем не було оскаржено до Національного агентства України з питань державної служби.

При цьому, твердження позивача стосовно того, що про наявність наказу про його звільнення від дізнався лише 26 червня 2018 року лише вкотре підтверджує факт його відсутності на робочому місці протягом тривалого часу без наявності поважних причин такої відсутності.

Відсутність позивача на робочому місці протягом тривалого часу свідчить про свідоме нехтування та ігнорування ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків, не забезпечення виконання функцій держави , якими його було наділено, та умисне порушення вимог Присяги державного службовця, колективного договору і правил внутрішнього трудового розпорядку.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на незгоду з його непоновленням на займаній посаді у 2016 році, оскільки навіть незгода з посадою на яку його було переведено, та вчинення записів про незгоду із прийнятим наказом про переведення та повідомлення тричі роботодавця про відмову від посади, на яку переведено, не звільняє позивача від обов'язку дотримання та виконання правил внутрішнього трудового розпорядку, посадових обов'язків а також Присяги державного службовця.

Окрім того, підставами для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення з займаної посади слугували обставин його відсутності на робочому місці саме з 27 листопада 2017 року тобто після скасування наказу, з яким позивач буз незгодний та повернення його на посаду заступника директора департаменту методології, стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами Нацкомфінпослуг.

Трудові відносини, це відносини трудового договору, і у разі незгоди однієї із сторін з їх умовами, вона не позбавлена права на їх розірвання чи припинення шляхом подання відповідної заяви чи звернення до суду з метою їх оскарження, однак ніяк не відсутністю на робочому місці протягом тривалого часу та не виконання умов трудового договору до їх остаточного припинення чи розірвання. Окрім того, навіть звернення з заявою до роботодавця з незгодою з умовами трудового договору чи звернення до суду з метою їх оскарження не звільняє працівника від обов'язку належного виконання умов трудового договору до їх остаточного розірвання чи припинення.

Із системного аналізу викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем у повній мірі обґрунтовано підстави для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та двічі застосування дисциплінарного стягнення у виді догани та звільнення позивача із займаної посади за з підстав, визначених Законом України «Про державну службу», які наведено у наданих запереченнях та обґрунтовано під час судового розгляду.

Дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби (частина перша статті 74 Закону).

Суд дійшов висновку, що відповідачем при застосуванні до позивача дисциплінарного стягнення у виді доган та в подальшому звільнення з посади державного службовця, досліджено всі матеріали справи, проаналізовано та враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку, обставини попередньої роботи позивача, досвід роботи на займаних посадах, показники виконання службових завдань, наявних заохочень, відзнак, наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень, спеціальних звань, чим повністю дотримано вимоги чинного законодавства.

За таких обставин, з урахуванням викладеного суд не вбачає жодних підстав для визнання протиправними та скасування прийнятих відповідачем та оскаржуваних позивачем наказів.

Оскільки судом не встановлено підстав для визнання наказів протиправним, як наслідок, правових підстав для поновлення позивача на роботі на посаді заступника директора департаменту методології, стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами Нацкомфінпослуг та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, також не вбачається.

Із системного аналізу викладеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, що є підставами для відмови у їх задоволенні.

Судом встановлено, що під час прийняття оскаржуваних наказів відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Доказів протилежного позивачем під час судового розгляду не було надано.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Беручи до уваги вищевикладене, виходячи з предмету адміністративного позову та встановлених обставин під час розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат також відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Підстави для відшкодування судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 - 297 КАС України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 23.04.2019 року.

Суддя В.І. Келеберда