ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 квітня 2019 року № 640/1967/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року №Ф-135007-53

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1, адреса: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (надалі - відповідач, адреса: 03680, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, будинок 5а), в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року №Ф-135007-53.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2019 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно винесено вимогу про сплату боргу з єдиного соціального внеску у розмірі 15819,54 грн.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечував, вважаючи, що дії відповідача та вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску є правомірними.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Відповідно до ідентифікаційних даних ОСОБА_1 зареєстрований у Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, як фізична особа - підприємець 25 лютого 2010 року Вишгородською районною державною адміністрацією, про що внесено відповідний запис за №2330000000004219, основний вид діяльності - 52.42.0 - роздрібна торгівля одягом, рішенням від 30 листопада 2018 року підприємницька діяльність, як фізичної особи - підприємця припинена за рішенням ОСОБА_1, про що внесено відповідний запис 2334006000200419, але не знято з обліку (Т.1, арк. 37).

Відповідно до даних облікової картки у ОСОБА_1 обліковується борг зі сплати єдиного соціального внеску, який станом на 31 жовтня 2018 року становить 15819,54 грн (Т.1, арк. 40)

Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області 12 листопада 2018 року винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-135007-53, відповідно до якої повідомлено позивача про те, що станом на 31 жовтня 2018 року він має заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 15819,54 грн (Т.1, арк. 8).

Не погоджуючись з вказаною вимогою, позивач 30 листопада 2018 року звернувся зі скаргою до Державної фіскальної служби України, в якій зазначив, що з моменту реєстрації фізичною особою - підприємцем, тобто, з 25 лютого 2010 року ним впродовж більш ніж восьми років підприємницька діяльність не здійснювалася. Жодного разу будь - якого доходу від здійснення підприємницької діяльності отримано не було. При цьому, ОСОБА_1 також послався на те, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області документальних перевірок не здійснювалось, акти за результатами перевірок не складались, відповідно, підстав для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) не було (Т.1, арк. 9-10).

За результатами розгляду вказаної вище скарги ОСОБА_1, рішенням Державної фіскальної служби України від 26 грудня 2018 року №20492/Д/99-99-11-05-02-25 у задоволенні скарги відмовлено. Відмовляючи у задоволенні скарги, Державна фіскальна служба України послалась на те, що за даними інформаційної системи органу доходів і зборів та відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, рішення про припинення підприємницької діяльності прийнято 30 листопада 2018 року, відповідно, ОСОБА_1 станом на 31 жовтня 2018 року не перебував в процесі припинення підприємницької діяльності, згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску становить 15819,64 грн, у зв'язку з чим Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року №Ф-135007-53 (Т.1, арк. 16-17).

Не погоджуючись з винесеною відповідачем вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У своїй позовній заяві позивач зазначає, що 23 листопада 2018 року ним отримано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 12 листопада 2018 року №Ф-135007-53, згідно якої станом на 31 жовтня 2018 року позивачу нарахована заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 15819,54 грн.

Вказана вимога, як зазначив позивач, була оскаржена ним до Державної фіскальної служби України та за результатами розгляду скарги прийнято рішення про відмову у її задоволенні.

За доводами позивача, відповідач неправомірно сформував оскаржувану вимогу, оскільки позивачем впродовж восьми років не здійснюється підприємницька діяльність та він не отримує будь-якого доходу від її здійснення.

Крім того, позивач у позовній заяві, як на підставу для визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), послався на те, що у відповідача наявні всі його дані по підприємницькій діяльності, починаючи з моменту реєстрації. Ніяких дій в частині попередження створення боргу зі сплати єдиного соціального внеску відповідачем вчинено не було, будь-яких повідомлень про можливість формування такого боргу або інших штрафних санкцій на адресу позивача не надходило, як і не надходило роз'яснень можливих негативних наслідків.

Зважаючи на вказані вище обставини, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що ОСОБА_1 25 лютого 2010 року зареєстрований як фізична особа - підприємець, основний вид діяльності роздрібна торгівля одягом.

30 листопада 2018 року прийнято рішення про припинення ФОП ОСОБА_1

Згідно з даними інтегрованих карток платника податків у ОСОБА_1 по єдиному соціальному внеску автоматично здійснені наступні нарахування: у 2017 році ЄСВ - 8448,00 грн, за І квартал 2018 року - 2457,18 грн, за ІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн, за ІІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн, загальна сума заборгованості по єдиному соціальному внеску в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 обліковується у розмірі 15819,54 грн.

На підставі викладених вище обставин, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

ВИСНОВКИ ЩОДО НАЯВНОСТІ/ВІДСУТНОСТІ ПОРУШЕНЬ

Аналіз наявних у справі доказів та пояснень сторін, свідчить про відсутність обставин, які свідчать про протиправність рішення відповідача та порушення прав і свобод позивача.

НОРМИ ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку врегульовано Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (надалі - Закон України від 08.07.2010 №246-VI).

Відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України від 08.07.2010 №246-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з приписами частини 2 статті 6 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5^{-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.}

^{Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.}

^{У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.}

^{При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.}

^{Частиною 4 статті 9 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI встановлено, що Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.}

^{Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (частина 5 статті 9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI).}

^{Положеннями частини 8 статті 9 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI визначено, що Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.}

^{Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.}

^{Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.}

^{Частинами 11, 12 статті 9 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI передбачено, що У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.}

^{У свою чергу, відповідно до положень статті 13 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI органи доходів і зборів мають право: стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.}

^{Організація діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) визначена Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 07 квітня 2016 року № 422 (надалі - Порядок №422).}

^{Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №422 з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.}

^{Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.}

^{Інформаційна система органів ДФС після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій.}

^{В ІКП на дату проведення кожної облікової операції підбиваються підсумки за всіма її графами.}

^{За результатами проведення відповідних заходів у зв'язку з ліквідацією або реорганізацією платника податків орган ДФС за основним місцем обліку формує відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати податків і зборів та відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати єдиного внеску.}

^{Дата зняття з обліку відповідає даті закриття останньої ІКП або даті отримання повідомлення державного реєстратора про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи у разі, якщо на момент отримання такого повідомлення були закриті всі ІКП.}

^{За наявності грошових зобов'язань або податкового боргу орган ДФС не здійснює подальші процедури щодо зняття платника податків з обліку до їх погашення або визнання такого боргу безнадійним та його списання у порядку, визначеному статтею 101 глави 9 розділу ІІ Податкового кодексу України.}

^{Частиною 4 статті 25 Закону України від 08.07.2010 № № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.}

^{У разі несплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України», орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової і митної політики, інформує про це платників єдиного внеску.}

^{Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.}

^{Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.}

^{У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.}

^{Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.}

^{Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.}

^{ПОЗИЦІЯ СУДУ}

^{Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач перебував на обліку в Головному управлінні Державної фіскальної служби у Київській області (Вишгородська державна податкова інспекція (Вишгородський район) як фізична особа, основним видом підприємницької діяльності якої є роздрібна торгівля одягом з 25 лютого 2010 року. 30 листопада 2018 року змінено стан: 6 - прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням, але не знято з обліку, як фізичну особу - підприємця, у зв'язку з наявністю боргу зі сплати єдиного соціального внеску.}

^{Згідно з даними, наявними у матеріалах справи ІКП, станом на 31 жовтня 2018 року позивач має заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску, який було автоматично нараховано податковим органом, виходячи із мінімальної величини бази нарахування єдиного внеску, як для особи, яка здійснює підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, та не отримує дохід від цієї діяльності.}

^{Зокрема, відповідачем автоматично нараховано єдиний соціальний внесок за 2017 рік 8448,00 грн, за І,ІІ,ІІІ квартал 2018 року по 2457,18 грн у кожному кварталі, а разом 15819,54 грн.}

^{З огляду на зазначене та враховуючи, що позивачем у добровільному порядку вказана сума заборгованості сплачена не була, відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року №Ф-135007-53 на суму 15819,54 грн, яку позивач оскаржив адміністративному порядку відповідно до вимог законодавства України, яка рішенням Державної фіскальної служби України залишена без задоволення.}

^{Аналізуючи вищевикладені норми діючого законодавства України, а також надані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб визначений чинним, на момент виникнення спірних правовідносин податковим законодавством, а тому оскаржуване позивачем рішення, а саме вимога Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 12 листопада 2018 №Ф-135007-53 про сплату боргу (недоїмки) є законною та обґрунтованою.}

^{Разом з цим, доводи позивача, викладені в позовній заяві стосовно того, що у період з 25 лютого 2010 року по 30 листопада 2018 року він не займався підприємницькою діяльністю та не отримував дохід від неї, не спростовують позиції відповідача, з огляду на наступне.}

^{Зокрема, суд зазначає, що відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, заяву про зняття з обліку у зв'язку із припиненням підприємницької діяльності, позивачем подано 30 листопада 2018 року.}

^{При цьому, відповідного рішення за наслідком розгляду вказаної заяви позивача відповідачем до теперішнього часу не прийнято, оскільки процедура зняття з обліку триває. Проте, судом встановлено, що позивач не звертався до вищестоящого органу ДФС України або до суду щодо оскарження такої бездіяльності суб'єкта владних повноважень.}

^{При цьому, суд також враховує і ту обставину, що внесення відповідних даних щодо заборгованості станом на 31 жовтня 2018 року до його ІКП позивачем також не оскаржується.}

^{Крім того, суд зауважує, що відповідно до вказаних вище норм Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ не отримання доходу від вказаної підприємницької діяльності не свідчить про право позивача не сплачувати єдиний внесок, оскільки як вже зазначалось, у такому разі платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.}

^{Законом України від 03.10.2017 року №2148-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», внесено зміни до Закону України від 08.07.2010 №2464-У1 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями (далі - Закон №2464).}

^{Відповідно до яких, зокрема, встановлено нові строки сплати єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування; які застосовують загальну систему оподаткування.}

^{З 01.01.2018 року вказані фізичні особи зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується такий внесок (абз. З ч. 8 ст. 9 Закону).}

^{Фізичні особи-підприємці. які працюють на спрощеній системі оподаткування, сплачують ЄВС, як і раніше, - щокварталу до 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.}

^{Починаючи з 1 січня 2017 року фізичні особи - підприємці на загальній системі оподаткування, які не отримували дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов'язані сплачувати єдиний внесок за себе не менше мінімального страхового внеску за місяць: у 2017 році не менше 704 грн. за місяць, у 2018 - не менше 819.06 грн. за місяць.}

^{Граничний термін перерахування єдиного внеску за 2017 рік - 9 лютого 2018 року та відповідно до внесених змін з 01.01.2018 року єдиний внесок сплачується щокварталу по строку:}

^{19 квітня 2018 року, 19 липня 2018 року. 19 жовтня 2018 року, 19 січня 2019 року та за поданим звітом за 2018 рік (по строку 9 лютого 2019 року) - в день подання такого звіту.}

^{Звільнення від сплати єдиного внеску за себе передбачено: у 2017 році для ФОН, якщо вони є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу: у 2018 році для ФОГІ, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого ст.26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.}

^{Сума єдиного внеску для ФОН - платників єдиного податку у 2018 році не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (22% від мінімальної заробітної плати: 3723 грн. х 22% = 819,06 грн.).}

^{Згідно з даними інтегрованих карток платника податків у ОСОБА_1 по єдиному соціальному внеску автоматично здійсненні наступні нарахування: ЄСВ за 2017 рік - 704 грн. х 12 = 8448 грн.; ЄСВ за 1 квартал 2018 (граничний термін сплати 19.04.2018) - 819.06 грн. х 3= 2457.18 грн.; ЄСВ за II квартал 2018 (граничний термін сплати 19.07.2018) - 819.06 грн. х 3= 2457.18 грн.; ЄСВ за III квартал 2018 (граничний термін сплати 19.10.2018) - 819.06 грн. х 3= 2457.18 грн.}

^{В результаті вище викладеного, в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 по єдиному соціальному внеску обліковується загальна сума заборгованості в розмірі 15819,54 грн.}

^{Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.}

^{Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.}

^{Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.}

^{Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.}

^{В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.}

^{У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.}

^{Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.}

^{Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог повністю.}

^{Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню повністю.}

^{Зважаючи, що у задоволенні позову позивача відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.}

^{На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд}

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова