Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 333/6088/16-ц

провадження № 61-39327св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Міністерство оборони України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 12 грудня 2016 року у складі судді Боровікової А. І. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 21 березня 2017 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Дашковської А. В., Кримської О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан. При виконанні службового обов`язку, в результаті підриву на міні, отримав множинне вогнепальне осколкове поранення м`яких тканин зовнішньої поверхні правого стегна і бокової поверхні грудної клітки, наслідком якого стала: «Виразкова хвороба, перферативна виразка передньої стінки підоричного відділу шлунку. Циркулярна виразка ДПК пенітрируюча в підшлункову залозу. Разлитой гнойно-фібриозний перитонит. ІХС, кардиосклероз, СЧ-1 ст. ПТФС лівої нижньої кінцівки. Хронічна венозна недостатність у стадії декомпенсації. Варикозна хвороба. ВРВ нижніх кінцівок, трофічна виразка лівої голені. Дисциркуляторна енцефалопатія І ст., легкий вестибулярний та невротичний синдром. Церебральний атеросклероз ІІ ст. Хронічний гастрит. Атеросклероз. Оклюзія подвздошного сегмента справа, стеноз зліва. Оклюзія артерії голені зліва. Хронічна ішемія нижніх кінцівок 4 ст., що підтверджується медичними та військово-лікарськими документами.

Згідно з довідкою та випискою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 27 вересня 2016 року йому була встановлена друга група інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби. Свої моральні втрати пояснює тим, що він втратив роботу, погіршився його нормальний життєвий стан, він фактично втратив можливість вести повноцінне життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт. Після чисельних обстежень та лікувань його стан здоров`я не покращився.

Позивач вважає, що у зв`язку з неможливістю відновити свій стан здоров`я, який пов`язаний з проходженням військової служби, йому завдана моральна шкода, яку він оцінив у розмірі 100000,00 грн. Оцінюючи завдану йому моральну шкоду позивач врахував тривалість й глибину своїх душевних страждань, чисельність негативних наслідків для нього, а також значне фізичне та фактичне погіршення стану здоров`я.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 12 грудня 2016 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 40000,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Міністерства оборони України в дохід держави судовий збір в сумі 551,20 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги є доведеними, зокрема, що позивачеві встановлена друга група інвалідності, у зв`язку з хворобою яка пов`язана з проходженням військової служби, він страждає на низку хронічних захворювань, стан здоров`я позивача з кожним роком погіршується, незважаючи на те, що останній змушений докладати додаткових зусиль для підтримання належного стану здоров`я, постійно відчуває фізичні страждання від головних болей, безсоння; також позивач переносить моральні страждання, пов`язані з відчуттям втрати душевної рівноваги, дратівливості, розпачу, так як не може працювати та матеріально забезпечити свою сім`ю.

При цьому судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2014 року № 3-86гс14.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 21 березня 2017 рокуапеляційну скаргу Міністерства оборони України відхилено.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про заподіяння позивачеві моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню Міністерством оборони України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2018 року Міністерство оборони України звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено та судом не встановлено факт протиправних дій або бездіяльності, а також вини Міністерства оборони України щодо спричинення моральної шкоди чи завдання шкоди здоров`ю позивача.

Судом взагалі не вирішувалось питання вивчення обставин отримання позивачем поранення (інвалідності), а ним не надано доказів того, що захворювання (інвалідність) настали не з його вини.

Також заявник зазначає, що лише для військовослужбовців (за наявності підстав) передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до статті17Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Крім того, заявник у касаційній скарзі посилався на те, що правова позиція Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 21 жовтня 2014 року № 3-86гс14 до цього випадку не може бути застосована, оскільки вона стосується питань відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок дій та бездіяльності посадових осіб саме Міністерства оборони України, які спричинили матеріальні збитки майну іншої юридичної особи (і неправомірні дії були доведені вироком у кримінальній справі).

23 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

01 квітня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновків про задоволення касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами установлено, що ОСОБА_1 перебував на військовій службі у Збройних Силах з 16 листопада 1968 року до 07 травня 1994 року, що підтверджується довідкою виданою Запорізьким військовим комісаріатом від 21 червня 2016року, та військовим білетом серії НОМЕР_1 , виданим 12 листопада 1968 року.

Згідно з витягом з протоколу засідання військово-лікарської комісії Одеського військового округу від 18 лютого 1999 року у ОСОБА_1 , 1950 року народження, встановлено множинне вогнепальне осколкове сліпе поранення м`яких тканин зовнішньої поверхні правого стегна і бокової поверхні грудної клітки, які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку.

ОСОБА_1 була встановлена друга група інвалідності в зв`язку з хворобою, яка пов`язана з проходженням військової служби, що підтверджується випискою з акту огляду МСЕК серія АВ № 0679191 від 27 вересня 2016 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Статтею 3 ЦК України закріплено загальні засади цивільного законодавства, якими є: 1)неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із положеннями статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з частиною третьою статті 312 ЦК України не вважаються примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншими рішеннями суду, а також робота чи служба відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Статтею 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод будь-яку службу військового характеру (b), будь-яку службу, що вимагається у випадку надзвичайної ситуації або стихійного лиха, яке загрожує життю чи благополуччю суспільства (c), будь-яку роботу чи службу, яка є частиною звичайних громадянських обов`язків (d) виключено зі сфери примусової праці.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Згідно з частиною третьою цієї статті військовий обов`язок включає, зокрема, призов на військову службу.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями (частини перша, друга, третя статті2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами (частина перша статті40 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

До таких гарантій, зокрема, належить виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві (частина перша статті41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статті16, 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», № 691, Постанова Кабінету Міністрів України №691 від 08вересня 2015 року «Про особливості призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності резервістам, які безпосередньо брали (беруть) участь в антитерористичній операції».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» Міністерство оборони України є органом військового управління, призначеним для виконання функцій з управління в межах його компетенції.

Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України (стаття 10 Закону України «Про оборону України», стаття 3 Закону України «Про Збройні Сили України», пункт перший Положення про Міністерство оборони України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. №671 (уредакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016р. №730). Діяльність Міністерства оборони України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Статтею 56 Конституції України гарантовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на статтю17Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якою передбачено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Системний аналіз норм статті 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ЦК України та ЦПК України свідчить про те, що процедура присудження та сплати відшкодування заподіяної військовослужбовцям моральної шкоди має бути встановлена окремим законом, який не було прийнято, відсутній закон, норми якого можливо застосувати як такі, що врегульовують подібні за змістом правовідносини, а також про неможливість застосувати до правовідносин із відшкодування військовослужбовцям моральної шкоди виходячи із загальних засад цивільного законодавства, як це передбачено статтею 10 ЦПК України та статтею 8 ЦК України).

Частиною другою статті 1167 ЦК України до підстав відповідальності за завдану моральну шкоду незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала належить випадки: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Цивільне законодавство встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою та вина.

Відшкодування такої шкоди можливе лише якщо таке передбачене відповідним законом, що визначає порядок і умови її відшкодування. Також передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань.

Враховуючи, що Міністерство оборони України у спірних правовідносинах є уповноваженим органом державного управління, воно має обов`язок компенсувати завдану позивачеві шкоду за наявності усіх складових цивільно-правової відповідальності, крім вини Міністерства оборони України у заподіянні шкоди, з урахуванням положень статті 1173 ЦК України.

Судами встановлено, що позивач отримав поранення (контузію/захворювання), пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, під час участі у бойових діях у Демократичній республіці Афганістан, за висновками медико-соціальної експертної комісії йому була встановлена друга група інвалідності.

Враховуючи, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я (пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України), колегія суддів вважає, що факт заподіяння позивачеві моральних страждань внаслідок поранення є доведеним.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів щодо протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, внаслідок яких позивачеві заподіяна моральна шкода у зв`язку з отриманням поранення з наступним встановленням інвалідності.

Таким чином, оскільки відсутні такі складові цивільно-правової відповідальності, як неправомірна поведінка відповідача дія чи бездіяльність, внаслідок якої позивачеві завдана моральна шкода, відсутні підстави для стягнення грошових коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди з Міністерства оборони України.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції в порушення статті 263 ЦПК України, не встановив належним чином фактичних обставин справи, що мають суттєве значення, для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами встановленого факту протиправних дій або бездіяльності, а також вини Міністерства оборони України у спричиненні йому моральної шкоди чи завдання шкоди його здоров`ю. Поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та врегульовано відносини у цій галузі. Вказаним Законом не передбачено відшкодування моральної шкоди.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, на зазначене також уваги не звернув та погодився з висновками суду першої інстанції.

Не можна погодитись з висновками судів першої та апеляційної інстанції, де суди посилаються на постанову Верховного Суду України від 21 жовтня 2014року у справі № 3-86гс14, адже така правова позиція стосується питань відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок дій та бездіяльності посадових осіб Міністерства оборони України, які спричинили матеріальні збитки майну іншої юридичної особи, і неправомірні дії були встановлені вироком у кримінальній справі.

Таким чином, з огляду на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними, Верховний Суд доходить висновку про те, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 21 березня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити у позові ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик