Провадження № 2/159/552/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2019 року м. Ковель

Ковельський міськрайсуд Волинської обл.

в складі: головуючого - судді Логвинюк І.М.,

при секретарі судового засідання Щесюк Н.Й.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника позивача - адвоката ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача - адвоката ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ковелі Волинської обл. цивільну справу за позовом приватного підприємства "Ковест" до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И В:

19.03.19 р. позивачем було подано до суду розглядуваний позов. Позивач просить стягнути з відповідача на його користь 52 400 грн шкоди, завданої останнім як працівником йому як підприємству під час виконання трудових обов»язків, а також – судові витрати у справі. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що між ним як постачальником товарів та низкою підприємців, зокрема: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 як замовниками товару було укладено договори поставок товару (далі – договір поставки). Згідно з розд. 1.1 кожного з таких договорів поставки, він зобов»язується поставити, а покупці - прийняти та оплатити - товар у кількості, найменуваннях та цінах, що зазначені у накладних (товаро – транспортних), що виписуються на кожну партію товару. Виконання частини його договірних зобов»язань щодо поставки товару, збору післяплати і повернення зібраних коштів у касу, було покладено на відповідача як працівника. Останній був прийнятий на підприємство на роботу 18.01.18 р. на посаду водія – експедитора автотранспортних засобів відповідно до заяви та згідно із наказом № 1 – 0000 000 019 від 17.01.18 р.. На виконання його зобов»язань за договорами поставок, відповідачеві як матеріально – відповідальній особі за накладними від 08.08.18 р. надавались для адресної доставки товари, що, згідно з накладними, доставлені одержувачам. Тоді ж відповідач повідомив роботодавця про викрадення із службового автомобіля всіх, отриманих ним за доставлений товар коштів; про те, що заявив у поліцію з цього факту, та попросив декілька днів вихідних. 13.08.18 р. відповідач вийшов на роботу, але потім на роботу не повернувся, спілкування припинив, уникає і не бажає вирішувати питання, пов»язані з пропажею коштів та матеріальною відповідальністю за нанесену йому шкоду. Зазначає, що згідно з наказом № 7 від 21.08.18 р. було проведено службове розслідування відсутності відповідача на роботі, потім повідомлено про намір його звільнення за прогул та за наказом № 8 від 29.08.18 р. відповідача було звільнено за п. 4 ст. 40 КЗпП України. За доповідною запискою під час актів звірки взаємних розрахунків за період з 01.07.18 р. по 30.09.18 р. між ним та вказаними вище підприємцями була виявлена розбіжність по оплаті відвантаженого товару на суму 52 400 грн. Відповідно до наказу № 7 від 30.11.18 р. було проведено службове розслідування щодо цього факту та встановлено, що цю суму не повернуто у касу підприємства відповідачем, який 08.08.18 р. отримав ці кошти як експедитор, доставивши відповідні товари до торгових точок вказаних вище підприємців. Таким чином відповідач під час роботи на підприємстві шляхом неповернення у касу коштів, отриманих від одержувачів за доставлені товари післяплатою, заподіяв йому як виконавцю за договорами поставок матеріальні збитки на загальну суму 52 400 грн. Відповідач за договором про повну матеріальну індивідуальну відповідальність водія – експедитора як працівник, який займає посаду, безпосередньо пов»язану із збереженням та перевезенням матеріальних цінностей, на умовах, зазначених у такому договорі, прийняв на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження ввірених йому цінностей. Покликаючись на п. 1.2 договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, ч. 1 ст. 130 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ч. 1 ст. 3, ст. 21, 132, п. 1 ч. 1 ст. 134, 135 – 1, п. 4 ч. 1 ст. 232 КЗпП України, судову практику, просить позов задовольнити.

04.04.19 р. до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, обґрунтований тим, що він, дійсно, перебував у позивачем у трудових відносинах відповідно до наказу № 1 – 0000 000 019 від 17.01.18 р., однак, на посаді водія – експедитора автотранспортних засобів. Між сторонами 18.01.18 р. було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність водія – експедитора з перевезення вантажів, а не грошей, готівкових коштів, що є предметом перевезення інкасаторів. Згідно з Переліком посад і робіт працівників для договорів повної матеріальної відповідальності, що затверджений Постановою від 28.12.77 р. № 447/24, його посада – водій – експедитор – не належить до переліку тих, з якими можуть укладатись письмові договори про повну матеріальну відповідальність, а міститься у цьому законі лише посада - експедитор з перевезення вантажів. Зазначає, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх вимог, а надані суду копії видаткових накладних від 08.08.18 р., доповідна записка, акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.07.18 р. по 30.09.18 р., висновок службового розслідування економіста ОСОБА_9 – належать до внутрішнього документообігу позивача. Нацбанком України затверджено Вимоги до організації готівкових розрахунків, за якими облік операції з готівкою має відбуватись у книгах обліку на протязі 1 дня на підставі прибуткових касових ордерів. Згідно з п. 2.2 договорів поставок: № 2 від 20.08.15 р., № 01/09/15 від 01.09.15 р., № 025/09 – 15 від 02.09.15 р., оплата кожної партії товару здійснюється у безготівковій формі, тому позивачем подано до суду неналежний доказ. Виконуючи неправомірно покладені на нього обов»язки по перевезенню готівкових коштів, позивач не створив умов до забезпечення їх схоронності, що дало змогу злочинцям викрасти їх зі службового автомобіля позивача 08.08.18 р., про що він негайно повідомив Ратнівський ВП як потерпілий. Просить у позові відмовити.

У судовому засіданні позивач та його представник - адвокат, кожен зокрема, позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просять позов задовольнити.

Відповідач та його представник – адвокат у судовому засіданні позову, кожен зокрема, не визнали, просять у задоволенні позову відмовити з огляду на доводи відзиву на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши письмові докази, зібрані у справі, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача безпідставні та не підлягають до задоволення.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

За змістом ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Серед способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування шкоди.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як стверджується копіями договорів поставки, такі було укладено між позивачем та вказаними вище фізичними особами - підприємцями про поставку товару у кількості, по найменуваннях і цінах, зазначених у накладених (товаро – транспортних), та його оплати. Згідно з п. 2.4 таких договорів, розрахунок за поставлений товар має здійснюватись у безготівковій формі шляхом перерахування на рахунок позивача як постачальника. За змістом п. 3.3 таких договорів, датою постачання товару є дата підписання товаро – транспортної накладної.

Така обставина відповідачем та його представником не оспорюється.

Згідно з копією заяви відповідача від 17.01.18 р., він просив позивача прийняти його на роботу на посаду водія – експедитора.

Згідно з копією наказу (розпорядження) позивача № 1 – 00 00 000 019 від 18.01.18 р., відповідача було прийнято на роботу з 18.01.18 р. на посаду водія – експедитора.

Як вбачається із копії договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність водія – експедитора від 18.01.18 р., такий було укладено між сторонами на предмет прийняття відповідачем як працівником на себе зобов»язання про повну індивідуальну матеріальну відповідальність за нестачу переданих йому для перевезення вантажів (далі – майна) та забезпечення позивачем як роботодавцем належних умов для збереження довіреного працівникові майна (п. 1.1). При цьому працівник зобов»язується дбайливо ставитись до переданого йому для здійснення покладених на нього обов»язків майна роботодавця і вживати заходів до запобігання спричинення шкоди (п. 2.1.1); своєчасно повідомляти роботодавцю про всі обставини, що загрожують забезпеченню схоронності ввіреного йому майна (п. 2.1.2.); вести обліку, складати та представляти в установленому порядку товарно – грошові та інші документи про рух ввіреного йому майна (п. 2.1.3); давати письмові пояснення з приводу виникнення збитку (п. 2.1.4.); брати участь у проведенні перевірок для встановлення розміру заподіяної шкоди та причин її виникнення (п. 2.1.5). Роботодавець зобов»язується створювати працівникові умови, необхідні для нормальної праці та забезпечення повного збереження ввірених йому матеріальних цінностей (п. 2.2.). При цьому працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо збитки завдані не з його вини (п. 4).

Та обставина, що 08.08.19 р. відповідач доставив товар позивача у відповідні торгові точки вказаних вище фізичних – осіб – підприємців, стверджується копіями видаткових накладних №№ 595, 596, 597 від 08.08.18 р. та відповідних накладних на повернення тари; товарно – транспортних накладних №№ Р 595, Р 596, Р 597 від 08.08.18 р., відповідно.

При цьому суд зауважує, що вказаними вище документами жодним чином не відображено передання (доручення) відповідачеві грошових сум, належних до оплати чи сплачених - від фізичних осіб – підприємців - позивачеві; покладення на відповідача обов"язку прийняття грошових коштів та їх зберігання, передання у касу позивача та створення позивачем наленжних умов для виконання відповідачем таких операцій з готівкою.

Копією наказу позивача № 7 від 21.08.18 р. «Про проведення службового розслідування», копією наказу № 8 від 29.08.18 р. «Про результати проведення службового розслідування» стверджується та обставина, що відповідач був звільнений з роботи.

Копіями актів звірок взаємних розрахунків за 3 кв. 2018 р. між позивачем та вказаними вище фізичними особами - підприємцями, стверджується та обставина, що мається розбіжність у загальній сумі 52 400 грн, оплата різних за сумами частин якої була здійснена ними саме 08.08.18 р..

Ця обставина не оспорюється відповідачем та його представником - адвокатом.

Однак копію доповідної записки економіста ПП «Ковест» ОСОБА_9, надану позивачем, суд відхиляє як недопустимий доказ, так як така записка не містить дати її складачки чи подання.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Як визначено ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо - господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

За змістом ст. 131 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.

Працівники зобов'язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.

Відповідно до змісту ст. 132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Як зазначено у ст. 134 КЗпП України, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135 1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Обгрунтовуючи свій позов, позивач покликається саме на п. 1 ч. 1 вказаної вище статті КЗпП України.

За змістом ст. 135 – 1 КЗпП України, письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається КМ України.

Перелік посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на збереження, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва (далі - Перелік), затверджено постановою Держкому РМ СРСР з праці та соцпитань і Секретаріатом Всесоюзної центральної ради профспілок від 28.12.77 р. N 447/24, що діє на території України відповідно до постанови ВР України від 12.09.91 р. N 1 545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР".

Хоча між сторонами, дійсно, 18.01.18 р. було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, однак, суд враховує, що та посада, на яку був прийнятий відповідач, не зазначена у вказаному вище Переліку.

Тому покликання позивача на обов»язок відповідача у повному обсязі відшкодувати йому шкоду, що полягала у ненаданні відповідачем 08.08.18 р. готівки у касу позивача після доставки товару фізичним особам – підприємцям на загальну суму, що дорівнює спірній сумі шкоди, про яку зазначає позивач, на увагу не заслуговують.

З огляду на зміст трудового договору, договорів поставок та ті обставини справи, що не оспорюються сторонами та їх представниками, суд не вбачає підстав і для часткового задоволення позову, так як позивачем не доведено створення належних умов для зберігання відповідачем тієї готівки, яку він, фактично, отримував для позивача після доставки товару у торгові точки; не доведено порушення відповідачем конкретного, покладеного у встановленому законом порядку на нього такого його трудового обов»язку, що призвів би до втрати позивачем спірної суми коштів; не доведена винуватість відповідача як працівника у вчиненні делікту, наслідком чого стало б заподіяння позивачеві такого збитку.

А тому у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі за його безпідставністю.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76, 77, 80 - 82, 89, 141, 209, 223, 262, 263 – 265, п. 9 ст. 1 розд. ХIII «Прикінцеві положення» ЦПК України, ст. ст. 11, 15, 16, 22 ЦК України, ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 21, ст. ст. 130 – 132, 134, 135 – 1 КЗпП України, Переліком посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на збереження, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженим постановою Держкому РМ СРСР з праці та соцпитань і Секретаріатом Всесоюзної центральної ради профспілок від 28.12.77 р. N 447/24, Постановою ВР України від 12.09.91 р. N 1 545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР", суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - приватне підприємство " Ковест", юридична адреса: 45008, м. Ковель Волинської області, вул. Кутузова, 26, код ЄДРПОУ 39283533.

Представник позивача - ОСОБА_1, 23.02.81 р. н., паспорт серії АС № 457278, прож. за адресою: 45761, с. Смолява Горохівського району Волинської області, вул. Колмачівська, 74.

Представник позивача – адвокат ОСОБА_2, адреса: 45034, смт. Люблинець Ковельського району Волинської області, вул. Жовтнева, 64 «а»/8.

Відповідач - ОСОБА_3, 10.08.86 р. н., прож. за адресою: 45008, м. Ковель Волинської області, вул. Заводська, 25/3.

Представник відповідача - адвокат ОСОБА_4, адреса проживання: 45031, с. Дубове Ковельського району Волинської області, вул. Ковельська, 92.

Головуючий:

ОСОБА_10

Повний

текст рішення суду виготовлено 19.04.19 р..