Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 632/1010/17

провадження № 61-603св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., ШтеликС. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_5, Первомайська районна державна адміністрація,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 04 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Швецової Л. А., Піддубного Р. М., Котелевець А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_5, Первомайської районної державної адміністрації про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування реєстраційного запису.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 у травні 2017 року отримав від структурного підрозділу відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, а саме міськрайонного управління у Первомайському районі та м. Первомайську лист, в якому позивачу було запропоновано вирішити питання або щодо оформлення оренди або щодо набуття у власність земельної ділянки, яка належить позивачу на праві постійного користування на підставі державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, виданого на ім`я ОСОБА_3 на підставі рішення XV сесії XXIII скликання Первомайської районної ради народних депутатів Первомайського району Харківської області від 28 січня 1998 року та зареєстрованого в Книзі державних актів на право постійного користування землею за № 53 від 14 квітня 1998 року на земельну ділянку площею 20,06 га для ведення фермерського господарства, на території Красненської сільської ради Первомайського району Харківської області.

У подальшому при листуванні з міськрайонним управлінням у м. Первомайському районі та м. Первомайську позивач дізнався, що належна йому на праві користування земельна ділянка була проінвентаризована Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, зареєстрована в державному земельному кадастрі, після чого вона була зареєстрована у державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, а вже згодом був укладений оспорюваний договір оренди, який позивач не визнає, посилаючись на статтю 152 ЗК України, оскільки договір порушує його права як землекористувача.

При цьому позивач зазначив, що відповідач ОСОБА_5 спірну земельну ділянку жодного дня не обробляв, весь цей час вирощуванням сільськогосподарських рослин на земельній ділянці займалося селянське (фермерське) господарство «Зоря», головою якого є позивач. Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області порушило права позивача в частині розпорядження майном, яке фактично знаходилося у його користуванні, а тому просив захистити права позивача шляхом визнання договору оренди землі, укладеного між відповідачами ОСОБА_5 та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, недійсним та скасувати реєстраційний запис про договір оренди у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 13 жовтня 2017 року у складі судді Кочнєва О. В. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заявлений позов з підстав, визначених у позовній заяві не може бути задоволений, оскільки дії відповідачів щодо укладання договору відповідали вимогам чинного законодавства, були проведені без порушень прав позивача і відбулися через те, що саме позивач не виконував вимоги чинного законодавства стосовно спірної земельної ділянки.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 04 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції правильно досліджені і оцінені обставини по справі, надані сторонами докази, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги визнання позову ОСОБА_5; неправильно застосували Закон України «Про фермерське господарство»; не врахували, що у позивача є переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок, а не обов'язок; право позивача на постійне користування земельною ділянкою набуте у встановленому законодавством порядку, а тому не втрачається та не припиняється, навіть якщо особа не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул; право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду. Обов'язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 розділу «Перехідні положення» ЗК України, рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 визнаний неконституційним.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що у 1998 році на підставі рішення XV сесії ХХІІІ скликання Первомайської районної ради народних депутатів Харківської області ОСОБА_3 виділено у постійне користування земельну ділянку на території Красненської сільської ради Первомайського району для створення фермерського господарства.

На виконання вказаного рішення позивач погодив межі вказаної земельної ділянки в натурі, отримав висновок начальникаміськрайонного управління у Первомайському районі та м. Первомайську щодо дотримання чинного на той час законодавства та визначив координати земельної ділянки, у зв'язку з чим отримав державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 20,06 га серії НОМЕР_1, виданий Первомайською районною радою народних депутатів Харківської області 14 квітня 1998 року для ведення селянського (фермерського) господарства на території Красненської сільської ради Первомайського району Харківської області.

Землекористувачем вказаної ділянки стало фактично зареєстроване 04 травня 1998 року селянське (фермерське) господарство «Заря», головою якого є позивач, що відповідало статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», який був чинним до 29 липня 2003 року.

Наприкінці 2013 року згідно із Законом України «Про державний земельний кадастр» Головне управління Держгеокадастру у Харківській області провело інвентаризацію земель державної форми власності на території Харківської області, зокрема і спірної земельної ділянки, у зв'язку з чим площа спірної земельної ділянки змінилася з 20,06 га на 20,1037 га та їй 23 листопада 2013 року був наданий кадастровий номер НОМЕР_2 (а. с. 124).

23 жовтня 2014 року Головне управління Держгеокадастру у Харківській області здійснило державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку (номер запису з державного реєстру про право власності - 7440856), після чого, враховуючи відсутність жодних обмежень щодо прав третіх осіб на земельну ділянку, 12 грудня 2014 року Головне управління Держгеокадастру у Харківській області уклало договір оренди землі строком на 49 років з відповідачем ОСОБА_5 (номер запису про інше речове право - 8049311).

Договір оренди був укладений щодо спірної земельної ділянки, вказані відомості містяться в державному реєстру речових прав на нерухоме майно.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону.

Відповідно до статті 7 ЗК України (у редакції, чинній на час отримання земельної ділянки у постійне користування) користування землею може бути постійним або тимчасовим.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Згідно зі статтею 7 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (далі - Закон № 2009-XII), громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Це положення не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай). Земельні ділянки, розмір яких перевищує розмір, встановлений у частині 5 цієї статті, передаються громадянам у приватну власність для ведення фермерського господарства на підставі цивільно-правових угод.

Частиною першою статті 8 Закону № 2009-XII передбачено, що після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації.

Відповідно до статті 12 Закону № 2009-XII землі фермерського господарства можуть складатися виключно із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Право володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний ЗК України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. Крім того, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» визнаються державою.

Згідно з пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-ХІІ «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними в установленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Аналогічне положення міститься в пунктах 1 і 7 розділу X «Перехідні положення» ЗК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не вчинив дій, необхідних для переоформлення права постійного користування на право власності або право оренди відповідно до Порядку.

Зазначений висновок є помилковим та свідчить про неправильне застосування норм матеріального права.

ОСОБА_3 звернувся до суду за захистом права цивільного - права користування земельною ділянкою. За своїм предметом, вказаний позов може розглядатися як у порядку цивільного, так і у порядку господарського судочинства, у залежності від суб'єктного складу сторін. ОСОБА_3 є засновником та головою ФГ «Заря», зареєстрованого 04 травня 1998 року як юридична особа.

Відповідно до статті 2 Закону № 2009-XII селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією.

Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед державними, кооперативними, громадськими, зарубіжними, іншими підприємствами і організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. На ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею або приватної власності. З ним укладається договір на користування землею на умовах оренди, складаються також й інші документи відповідно до законодавства України.

У статті 5 Закону № 2009-XII передбачено, що земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду.

У справі, яка розглядається, фермерське господарство як юридична особа зареєстроване в установленому законом порядку (04 травня 1998 року) після отримання позивачем прав на земельну ділянку, виділену йому для ведення селянського (фермерського) господарства у 1998 році, тому користувачем земельної ділянки є ФГ «Заря».

Оскільки фермерське господарство є юридичною особою, у відносинах з іншими особами його представляє голова, яким у цьому випадку є ОСОБА_3

Суди не взяли до уваги, що після отримання позивачем державного акта на право користування земельною ділянкою та його державної реєстрації останнім засновано фермерське господарство, яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна і обов'язки землекористувача перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

Аналогічно врегульовані і правовідносини зі створення та діяльності фермерського господарства Законом України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року № 937-IV (далі - Закон № 937-IV), у статті 1 якого вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону № 937-IV).

Зі змісту статті 12 Закону № 937-IV вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу вимог статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після укладення договору оренди земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалася.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц та від 12 грудня 2018 року № 388/1103/16-ц.

ОСОБА_3 як фізична особа звернувся до суду з цивільним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Первомайської районної державної адміністрації, а також фізичної особи ОСОБА_5

Однак, суд першої інстанції не взяв до уваги, що у цих правовідносинах позивачем повинно бути ФГ «Заря», якому належить право користування спірною земельною ділянкою і права якого можуть бути порушені, а не ОСОБА_3 як фізична особа.

Суд апеляційної інстанції на зазначені порушення уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Крім того, у разі створення ОСОБА_5 фермерського господарства, з урахуванням вимог про визнання недійсним договору оренди, укладеним з ГУ Держземагентства у Харківській області про надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, виникне спір між юридичними особами, який підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, оскільки орган місцевого самоврядування вирішив питання про майнові права фермерського господарства, при цьому набувачем права тимчасового користування спірною земельною ділянкою, орендарем буде інше фермерське господарство, а не фізична особа ОСОБА_5

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, ухвала суду апеляційної інстанцій підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у позові. Крім того, рішення суду першої інстанції, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, також не може залишатися без змін та підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 13 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 04 грудня 2017 року скасувати.

У позові ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_5, Первомайської районної державної адміністрації про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування реєстраційного запису відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька Судді: А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик