Постанова

Іменем України

15 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 265/2127/16-ц

провадження № 61-21532св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

СтрільчукаВ.А. (суддя-доповідач), КарпенкоС.О., КузнєцоваВ.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Комунальний лікувальний психіатричний заклад «Міська психіатрична лікарня № 7 міста Маріуполя»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 грудня 2016 року у складі судді Михєєвой І. М. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 31 січня 2017 року у складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Гаврилової Г. Л., Пономарьової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2016 року ОСОБА_4звернувся до суду з позовом до Комунального лікувального психіатричного закладу «Міська психіатрична лікарня № 7 міста Маріуполя» (далі - КЛПЗ «МПЛ № 7 міста Маріуполя») про визнання незаконним та скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення, посилаючись на те, що з 20 грудня 1988 року він перебуває у трудових відносинах з відповідачем та обіймає посаду дільничного лікаря-психіатра. Наказом від 25 березня 2016 року № 32 на нього було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани за неякісне виконання посадових обов'язків та недотримання правил внутрішнього трудового розпорядку. Вважає, що його незаконно притягнуто до відповідальності, оскільки він не вчиняв жодних дисциплінарних проступків, не порушував трудової дисципліни та належним чином і в повному обсязі виконував свої посадові обов'язки. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив визнати незаконним та скасувати вищевказаний наказ.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що під час чергування у відділенні № 8 афективної патології КЛПЗ «МПЛ № 7 міста Маріуполя» ОСОБА_4 порушив приписи локальних нормативних актів. Дисциплінарне стягнення було накладено на працівника з додержанням вимог трудового законодавства. В оспорюваному наказі містяться посилання на факти неналежного виконання позивачем службових обов'язків, які викладені в доповідних та пояснювальних записках медичного персоналу, в актах і протоколі службового розслідування, в листі-зверненні пацієнтів лікарні.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 31 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 грудня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У березні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 31 січня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно з'ясували обставини справи, безпідставно відмовили в задоволенні клопотання про виклик 42 свідків, які на нього скаржилися, у зв'язку з чим дійшли необґрунтованого висновку про порушення ним трудової дисципліни. Оскільки акт про його відмову надати письмові пояснення відсутній у переліку додатків, то це може свідчити про його складання після винесення оспорюваного наказу. Обов'язок доводити вину працівника покладається на роботодавця. Він не порушував своїх трудових обов'язків.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

14 травня 2018 року справу № 265/2127/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами встановлено, що з 20 грудня 1988 року ОСОБА_4 перебуває з КЛПЗ «МПЛ № 7 міста Маріуполя» у трудових відносинах та обіймає посаду дільничного лікаря-психіатра.

Посадовою інструкцією чергового лікаря приймального відділення КЛПУ «МПЛ № 7 міста Маріуполя» визначено, що до посадових обов'язків чергового лікаря відносяться, зокрема: пункт 2.3 - здійснення обходу структурних відділень згідно з розпорядком дня, затвердженим у лікарні, та отримання відомостей від чергового персоналу відділень про кількість хворих та їх стан, наявність вільних ліжок у відділеннях, укомплектованості структурних підрозділів черговим персоналом; пункт 2.4 - у разі погіршення стану пацієнта огляд його та надання медичної допомоги; пункт 2.15 - організація у разі потреби консультації інших спеціалістів; пункт 2.20 - зняття проби з виготовленої їжі і надання дозволу на роздачу її пацієнтам; пункт 2.26 - додержання вимог Закону України «Про психіатричну допомогу» та Закону України «Про персональні дані»; пункт 2.27 - дотримання принципів медичної деонтології (етики).

17 березня 2016 року лікар-психіатр ОСОБА_4 чергував у приймальному відділенні КЛПЗ «МПЛ № 7 міста Маріуполя», тобто виконував посадові обов'язки чергового лікаря, та з 17 год. 30 хв. до 19 год. 15 хв. здійснював обхід у відділенні № 8 афективної патології.

У відділеннях КЛПЗ «МПЛ № 7 міста Маріуполя» затверджений наступний розпорядок дня: з 16 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. - прогулянки, культурна терапія, санітарно- просвітні заходи; з 18 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв. - вечеря.

Доповідною запискою медичної сестри відділення № 8 афективної патології КЛПЗ «МПЛ № 7 міста Маріуполя» ОСОБА_5 та її показаннями як свідка в суді першої інстанції підтверджується, що 17 березня 2016 року під час обходу черговий лікар ОСОБА_4здійснив втручання у звичайний розпорядок роботи відділення, зокрема дав вказівку розмістити всіх хворих у палати, після чого в присутності інших пацієнтів почав з'ясовувати персональні дані кожного з них (прізвище, ім'я, по батькові, коли поступив до лікарні, хто з лікарів направляв, який діагноз). Внаслідок такого опитування у деяких хворих погіршився психічний та соматичний стан, а саме у пацієнток з палати № 1 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 піднявся артеріальний тиск, з'явився страх і тривога, порушився сон. Через запитання лікаря ОСОБА_4 про причини відсутності сім'ї і дітей у хворої з палати № 5 ОСОБА_8 виник суїцидальний настрій, вона стала плакати, запитувала, навіщо їй далі жити. Тривалий час медичний персонал заспокоював хвору.

Допитана в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_9 пояснила, що вона працює на посаді завідувача відділенням № 8 афективної патології КЛПЗ «МПЛ № 7 міста Маріуполя». ОСОБА_4 перевищив повноваження чергового лікаря, оскільки проводив опитування пацієнтів про їх персональні і медичні дані у присутності всіх хворих палати, при тому, що вся необхідна інформація містилася в історіях хвороби. Вказані дії свідчать про порушення позивачем медичної деонтології (етики), а також вимог Закону України «Про психіатричну допомогу» щодо нерозголошення даних про психічний стан хворого. Обхід лікаря ОСОБА_4 продовжувався з17 год. 30 хв. до 19 год. 15 хв., внаслідок чого пацієнти не пішли вчасно на вечерю, а це призвело до порушення санітарних норм. Працівники відділення не мали можливості виконувати свої функціональні обов'язки, оскільки вимушені були знаходитися поряд з черговим лікарем. Також ОСОБА_4 обмежив свободу пацієнтів у межах ліжка на 1 год. 45 хв. і навіть не дозволяв їм вийти з палати в туалет.

Факт порушення ОСОБА_4 розпорядку дня відділення № 8 афективної патології також підтверджено протоколом виробничих зборів працівників цього відділення та колективним листом-зверненням пацієнтів та їх родичів (лист підписали 49 осіб).

Висновком комісії із службового розслідування від 25 березня 2016 року встановлено, що між діями лікаря ОСОБА_4 та суттєвим погіршенням стану здоров'я пацієнтів відділення № 8 під час і після проведення ним обходу існує прямий причинно-наслідковий зв'язок.

Згідно з актами від 23 березня 2016 року № 1, від 24 березня 2016 року № 2, від 25 березня 2016 року № 3 лікар-психіатр ОСОБА_4 відмовився надати пояснення за фактом порушення ним розпорядку дня у відділенні № 8 під час його чергування.

Відповідно до частин першої, третьої, сьомої статті 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, медичні працівники, інші фахівці, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, та особи, яким у зв'язку з навчанням або виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов'язків стало відомо про наявність у особи психічного розладу, про факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також інші відомості про стан психічного здоров'я особи, її приватне життя, не можуть розголошувати ці відомості, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті. За усвідомленою згодою особи або її законного представника відомості про стан психічного здоров'я цієї особи та надання їй психіатричної допомоги можуть передаватися іншим особам лише в інтересах особи, яка страждає на психічний розлад, для проведення обстеження та лікування чи захисту її прав і законних інтересів, для здійснення наукових досліджень, публікацій в науковій літературі, використання у навчальному процесі. Забороняється вимагати відомості про стан психічного здоров'я особи та про надання їй психіатричної допомоги, за винятком випадків, передбачених цим Законом та іншими законами.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 25 Закону України «Про психіатричну допомогу» особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на поважливе і гуманне ставлення до них, що виключає приниження честі й гідності людини.

Наказом головного лікаря КЛПЗ «МПЛ № 7 міста Маріуполя» ОСОБА_10 від 25 березня 2016 року № 32 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» лікарю ОСОБА_4 оголошено догану за порушення: посадової інструкції чергового лікаря приймального відділення КЛПЗ «МПЛ № 7 міста Маріуполя» (пункти 2.3, 2.4, 2.26); розпорядку дня у відділеннях; Правил внутрішнього трудового розпорядку лікарні (пункти 4, 4.1, 10, 13); пункту 6 частини першої статті 5, частин першої, третьої, сьомої статті 6, пунктів 1, 15 частини третьої статті 25 Закону України «Про психіатричну допомогу».

Позивач відмовився від ознайомлення із вказаним наказом, про що свідчить акт від 28 березня 2016 року № 4.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один із заходів стягнення, якими є догана і звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно із статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

За змістом положень статей 147-1, 149 КЗпП України, статті 60 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), у справах щодо притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності обов'язок доказування правомірності застосування дисциплінарного стягнення покладається на роботодавця.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Підставою застосування догани є вчинення працівником протиправного винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком. Протиправність поведінки працівника полягає в порушенні ним своїх трудових обов'язків, закріплених нормами трудового права: КЗпП України, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця.

Дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов'язуються з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов'язків без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника.

Встановивши, що під час здійснення чергування ОСОБА_4 порушив свої трудові обов'язки, закріплені посадовою інструкцією та правилами внутрішнього розпорядку, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З урахуванням встановлених судами обставин справи позивачу оголошено догану з дотриманням вимог статей 147-149 КЗпП України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявника на те, що суди безпідставно не допитали 42 свідків, які на нього скаржилися, не заслуговують на увагу, оскільки позивач не зміг належним чином обґрунтувати своє клопотання про їх виклик з огляду на те, що ці особи зможуть пояснити з урахуванням тих обставин, які наведені у позовній заяві. При цьому, як правильно зазначив апеляційний суд, підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності було порушення трудової дисципліни під час чергування, а не скарги пацієнтів та їх родичів.

Аргументи ОСОБА_4 про те, що акт про його відмову надати письмові пояснення відсутній у переліку додатків, що свідчить про його складання після винесення оспорюваного наказу, не підтверджені належними та допустимими доказами та ґрунтуються на припущеннях.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 31 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов