ПОСТАНОВА

Іменем України

16 квітня 2019 року

м. Київ

справа №2а-5570/12/1370

касаційне провадження №К/9901/464/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

за участю секретаря Жидецької В.В.

представника позивача - Михайленка Є.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2013 (головуючий суддя - Мричко Н.І., судді: Коморний О.І., Потабенко В.А.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 (головуючий суддя - Святецький В.В., судді: Довгополов О.М., Гудим Л.Я.) у справі № 2а-5570/12/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сихів-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, Державної казначейської служби України, Управління Державної казначейської служби України у Сихівському районі м. Львова Львівської області про стягнення суми бюджетного відшкодування,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сихів-Сервіс» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, Державної казначейської служби України та Управління Державної казначейської служби України у Сихівському районі м. Львова Львівської області, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило стягнути з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у Сихівському районі м. Львова Львівської області та через Державну казначейську службу України на його користь суму бюджетного відшкодування, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з червня 2008 року по 2009 рік, у загальному розмірі 1851666,00 грн.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 14.02.2013 адміністративний позов задовольнив повністю.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05.11.2013 залишив постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2013 без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області оскаржила їх у касаційному порядку.

В касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2013, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 25 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 № 2154-VI, пункту 2 Порядку випуску облігацій внутрішньої державної позики для відшкодування сум податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2010 № 368 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях).

Зокрема, наголошує на тому, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством передбачено лише один механізм повернення сум податку на додану вартість - шляхом оформлення облігацій внутрішньої державної позики.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.05.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроготель» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сихів-Сервіс» укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу будівлі № 1028, відповідно до якого позивачем прийнято від контрагента будівлю готелю загальною площею 3358,5 кв. м., яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Морозна, 14, що підтверджується актом приймання-передачі від 21.05.2008.

Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22.05.2008 № 18922113 договір купівлі-продажу зареєстрований обласним комунальним підприємством Львівської міської ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» під № 449236.

За результатами здійсненої господарської операції Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроготель» виписано на адресу позивача податкову накладну від 31.05.2008 № 94 на загальну суму 11110000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 1851666,67 грн., а Товариством з обмеженою відповідальністю «Сихів-Сервіс» здійснено повний розрахунок за платіжним дорученням від 06.05.2009 № 154.

02.07.2009 позивачем подано до органу доходів і зборів податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2009 року, розрахунок суми бюджетного відшкодування (додаток 3) та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1851666,67 грн.

За наслідками позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Сихів-Сервіс» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок підприємства за червень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у червні 2008 року, оформленої актом від 03.07.2009 № 1795/23-408/35898276, Державна податкова інспекція у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області підтвердила правомірність заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість у розмірі 1851666,00 грн., проте не подала в п'ятиденний строк після закінчення контрольного заходу органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням цієї суми.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

За правилами підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду; залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах; залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

Підпунктом 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.

Відповідно до підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу (підпункт 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Згідно з підпунктом 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган: а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з підпунктом 7.7.3 цього пункту у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів; б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною податковим органом внаслідок проведення таких перевірок, податковий орган надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування; в) у разі з'ясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови у наданні бюджетного відшкодування.

Таким чином, Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) було визначено, що в разі виконання платником податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість, вимог, передбачених підпунктом 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 цього Закону, та підтвердження достовірності нарахування такого відшкодування контролюючим органом за результатами проведення камеральної чи документальної позапланової виїзної перевірки, цей орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, який протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку.

При цьому, якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган надсилає платнику податку відповідне податкове повідомлення.

Водночас статтею 25 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 № 2154-VI передбачено здійснити відшкодування податку на додану вартість платникам, у яких суми податку задекларовані до відшкодування до 01.05.2010, підтверджені перевірками та не відшкодовані на дату набуття чинності цим Законом, шляхом оформлення облігаціями внутрішньої державної позики понад обсяги, встановлені додатком № 2 до цього Закону, з відповідним коригуванням граничного обсягу державного боргу, визначеного статтею 10 цього Закону, з терміном обігу п'ять років.

Утім, відповідно до статті 10 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 № 1201-XII облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Отже, оформлення бюджетного відшкодування податку на додану вартість облігаціями внутрішньої державної позики здійснюється лише на добровільній основі за бажанням платника.

За таких обставин судові інстанції дійшли цілком обґрунтованого висновку про те, що орган доходів і зборів повинен був подати відповідний висновок до органу державного казначейства із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету на розрахунковий рахунок позивача, а орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, відповідно, - на підставі цього висновку перерахувати кошти з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку.

Така ж позиція підтримувалась Верховним Судом України в постановах від 16.09.2015 у справі № 21-881а15, від 17.11.2015 у справі № 21-4371а15, від 02.12.2015 у справі № 21-2650а15, від 20.04.2016 у справі № 21-452а16, від 07.03.2017 у справі № 820/19449/14, де зазначалось, що податкове законодавство не передбачає бюджетне відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями контролюючих органів, ухваленими за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю. Відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а отже, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.

Відтак вважалось, що стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість є неналежним способом захисту прав платника податку. Правильним механізмом визнавалось зобов'язання контролюючого органу виконати покладені на нього законом і підзаконними актами обов'язки щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

З набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 № 2147-VIII встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України (пункт 8 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України).

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26.06.2018 на підставі пункту 8 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України передав справу № 826/7380/15 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2019 відступила від цього висновку Верховного Суд України з урахуванням положень чинного податкового законодавства та вказала на таке.

Відповідно до підпункту 200.7.1 пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Згідно з підпунктом 200.7.2 пункту 200.7 цієї статті Кодексу заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження.

Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

За правилами пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України у разі коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний внести відповідні дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов'язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.

У разі неузгодження контролюючим органом суми податку, заявленої до відшкодування, або її частини зобов'язання з бюджетного відшкодування податку в частині неузгодженої суми виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, за результатами якої прийнято рішення на користь платника податків.

Пунктом 200.12 статті 200 Податкового кодексу України, зокрема, визначено, що узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.

На підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п'яти операційних днів (пункт 200.13 статті 200 Податкового кодексу України).

Наведені норми статті 200 Податкового кодексу України узгоджуються з пунктами 6, 7, 11, 12 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 № 26.

Відповідно до пункту 56 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України до 01.02.2017 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01.02.2016, за якими станом на 01.01.2017 суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету.

Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються в порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу.

Відшкодування узгоджених сум податку на додану вартість, зазначених у такому реєстрі, здійснюється в хронологічному порядку відповідно до черговості надходження заяв про повернення таких сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість в межах сум, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік. Розподіл сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік, між Тимчасовим реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеним у цьому пункті, та Реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість здійснюється Кабінетом Міністрів України.

В той же час, колегія суддів виходить з того, що станом на час розгляду справи в суді касаційної інстанції Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не працює.

За таких обставин, із врахуванням встановленого судами права позивача на бюджетне відшкодування спірної суми податку на додану вартість, а також відсутність механізму реального відшкодування платнику податку узгодженої суми бюджетного відшкодування вказаного податку, такі способи захисту порушеного права як зобов'язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення його права.

Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05.01.2000) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).

За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатись такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права в національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.06.2014 (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007 зазначив, що юридична особа-платник податку на додану вартість мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява № 803/02, § 31-32). Європейський суд з прав людини констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації податку на додану вартість у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та зазначив, що і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40).

Оскільки податкове законодавство передбачає право позивача на повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, останній у цій справі має майновий інтерес щодо відшкодування з бюджету податку на додану вартість у загальному розмірі 1851666,00 грн., який охоплюються поняттям «майно» в аспекті частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.

Верховенство права як основоположний принцип адміністративного судочинства визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи наведене та з огляду на те, що такі способи захисту як зобов'язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податку на додану вартість, ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права позивача в такій ситуації, є стягнення з Державного бюджету України через орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, на користь товариства заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 у справі № 2а-5570/12/1370 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк