РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСУРСЛІС" (вул.Щорса, буд.114, с.Здорівка, Васильківський район, Київська область, 08626, код ЄДРПОУ 39179504)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКТУР К-19" (вул.Волинська, буд. 42, м.Київ, 03151, код ЄДРПОУ 37642980)

про стягнення 91 721,76 грн.

Представники сторін: без виклику сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕСУРСЛІС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКТУР К-19" про стягнення суми 91 721,76 збитків.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем без належних на те правових підстав не було здійснено дій щодо реєстрації податкових накладних, останній, в свою чергу, є контрагентом позивача, у зв’язку із чим позивач недоотримав податковий кредит у розмірі 91 721,76 грн.

Ухвалою суду від 21.02.2019 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано строк відповідачу для подання відзиву на позовну заяву та позивачу-відповіді на відзив за наявності.

Згідно положень ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідач письмового відзиву у встановлений строк не надав, про судовий розгляд в порядку спрощеного позовного провадження повідомлявся належним чином. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 21.02.2019 була надіслана відповідачу на адресу, вказану у позовній заяві та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, і отримана 27.02.2019.

Позивач отримав ухвалу суду від 21.02.2019 - 03.03.2019.

Таким чином, суд, враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи, визначений процесуальний строк для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, вбачає за можливе здійснити розгляд справи за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕСУРСЛІС" (далі – позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АРКТУР К-19" (далі – відповідач, продавець) укладено договір купівлі-продажу лісопродукції № 02/08-2017 від 01.08.2017 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого на умовах даного договору продавець зобов’язується передати покупцю, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити за лісопродукцію.

Відповідно до п. 2.1. договору, продавець зобов’язаний не пізніше 10 календарних днів з дня набрання чинності договору передати покупцю товар.

Розділом 3 передбачено, що оплата товару здійснюється покупцем відповідно до рахунку продавця на умовах 100% передоплати.

На виконання умов Договору відповідач поставив позивачу лісопродукцію на суму 2 581 289,32 грн, що підтверджується видатковими накладними копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідач в свою чергу виконав умови договору в повному обсязі та оплатив лісопродукцію на вказану суму.

Позивач стверджує, що відповідачем в порушення ст.201 ПКУ не оформлено податкові накладні відповідно до яких сума податку на додатну вартість становить 427 833,33 грн. Однак, позивачем отримано суму податкового кредиту у розмірі 336 111,57 грн, тобто недоотримано податковий кредит у розмірі 91 721,76 грн. Відповідно до відомостей з єдиного державного реєстру, зупинено реєстрацію податкових накладних ТОВ «Арктур К-19» №8 від 21.09.2017, №9 від 25.09.2017, №10 від 26.09.2017, №19 від 24.11.2017, №26 від 28.11.2017, відповідно до яких загальна сума податку на додану вартість становить 91 721,76 грн. Враховуючи наведене, позивач зазнав втрат (збитків) у вигляді недотриманого податкового кредиту в розмірі 91 721,76 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст.173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частина 1 ст.193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст.193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ст.22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно- правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини.

Згідно зі ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

01.01.2015р. набирав чинності Закон України № 71-VІІІ “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України”.

Враховуючи вищезазначені зміни. Позивач позбавлений можливості у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення порядку її заповнення та/ або порядку реєстрації в ЄРПН додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на постачальника, яка є підставою включення сум податку до складу податкового кредиту.

Крім того, у відповідності до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, відповідальність за відсутність реєстрації податкової накладної у визначеному чинним законодавством порядку несе безпосередньо відповідач у даній справі.

У висновках Верховного Суду України від 01.07.2015 р. “Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судових рішень за II півріччя 2014 р.” надано наступні роз'яснення.

Норми ст. 201 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), до яких відсилають правила п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу, регулюють відносини, пов'язані з оформленням і легітимацією податкової накладної. У цій нормі містяться обов'язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов'язки учасників податкових відносини, пов'язані зі складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов'язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.

Так, у п. 201.1 ст. 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п. 201.62 цієї статті. податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

За п. 201.10 зазначеної статті. податкова накладна надається платнику податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу Покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. За абзацом 2 цього пункту продавець зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Реєстрі.

Абзаци 3 - 5 зазначеного пункту регулюють питання підтвердження дати, часу і факту реєстрації продавцем податкової накладної. Зокрема, про внесення податкової накладної до Реєстру свідчить квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Дата і час, зафіксовані у такій квитанції, визнаються датою і часом надання продавцем податкової накладної до податкового органу.

Законом N 3609-V п. 201.10 ст. 201 ПК України був доповнений новим абзацом, згідно з яким реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Реєстрі здійснюється не пізніше двадцяти календарних днів, наступних за датою їх виписки (ця норма набрала чинності з 6 серпня 2011 р. і діяла на час подання платником податку податкової звітності та на час проведення податковим органом камеральної перевірки).

В абзаці 7 цього пункту передбачено право покупця звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Реєстру.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Абзацом 8 п. 201.10 ст. 201 ПК України покупцю товарів/послуг заборонено відносити суми ПДВ до податкового кредиту в разі відсутності факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг, податкових накладних у Реєстрі і зобов'язано покупця включити суму податку, вказану в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення (в редакції Закону N 2755-VI) та/або (у редакції Закону N 3609-V) порядку реєстрації в Реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До такої заяви додаються копії документів, передбачених у цій статті, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг (абзац 10 п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Відповідно до підпункту 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 ПК України, податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно з п. 1 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 р. N 1246, цей Порядок визначає механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї, до Реєстру платників ПДВ - продавців товарів (послуг), звіряння даних, що містяться у виданих платникам такого податку - покупцям товарів (послуг) податковій накладній та розрахунку коригування з відомостями, що містяться у Реєстрі.

Системний аналіз зазначених податкових норм дає підстави дійти висновку, що платник податку має право на включення до податкового кредиту сум податку, сплачених ним за наслідками господарських операцій, дійсність та достовірність яких має підтверджуватися внесеними до Реєстру податковими накладними або іншими документами, встановленими ПК України, що посвідчують право на віднесення сум податку до податкового кредиту. Це право вони мають незалежно від часу внесення платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних до Реєстру. Визначальним є факт підтвердження операцій податковими накладними і факт внесення їх до Реєстру в строки, встановлені законодавством: 1) відведені для складання та подання податкової звітності з ПДВ (у редакції Закону N 2755-VI); 2) двадцять днів (у редакції Закону N 3609-V). В іншому випадку, без подання заяви на постачальника, який своєчасно не зареєстрував податкові накладні, платник податку - покупець товарів/послуг - зобов'язаний включити суму податку, вказану в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Слід також зазначити, що згідно зі ст. 201 ПК України обов'язок із оформлення і реєстрації податкових накладних покладено на платника податку - продавця товарів/послуг, а не платника податку, який формує податковий кредит, і при цьому зазначена стаття не містить імперативних приписів про неприйнятність цих документів через несвоєчасність (не у день надання) внесення їх до Реєстру.

Значення має й те, що на дату подання податкової декларації з ПДВ за звітний період до ст. 201 ПК України були внесені зазначені зміни, які дають підстави вважати, що час складання і надання податкової накладної та час реєстрації цього документа можуть не збігатися (постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2014 р. у справі N 21-259а14).

Судом встановлено, що на виконання умов спірного договору позивач перерахував на рахунок відповідача 2 581 289,32 грн., у тому числі ПДВ 427 833,33 грн., що підтверджується платіжними дорученнями копії яких містіться в матеріалах справи.

Однак, відповідач, в порушення ст. 201 ПКУ не оформив податкові накладні, а саме: №8 від 21.09.2017, №9 від 25.09.2017, №10 від 26.09.2017, №19 від 24.11.2017, №26 від 28.11.2017 та не зареєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, тим самим позбавив позивача права на віднесення сум сплаченого ПДВ по даним операціям до складу податкового кредиту у розмірі 91 721,76 грн.

Враховуючи наведене, у зв'язку з бездіяльністю відповідача, позивач зазнав втрат (збитків) у вигляді неотриманого податкового кредиту в розмірі 91 721,76 грн.

Відповідно до ст. 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно з ч. 4 ст. 47 ГК України, збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.

За змістом ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати рядок у сфері господарювання.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, в силу вимог ст. 218 ГК України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Стаття 623 ЦК України визначає, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. До складу витрат, що підлягають стягненню з боржника, який припустився порушення зобов'язання, входять витрати зі сплати фінансових санкцій і пені з вини боржника. Так, боржник, не будучи платником податку на додану вартість, з метою не упустити можливість укладення вигідного договору або з інших причин може оформити в зв'язку з продажем товарів, виконанням робіт чи наданням послуг податкову накладну і передати її покупцю (послугоодержувачу). Цей останній може на підставі податкової накладної скористатися податковим кредитом. Згодом орган державної податкової служби може встановити необґрунтованість одержання податкового кредиту на підставі податкової накладної, виданої суб'єктом, що не має на це права, і застосувати фінансові санкції до одержувача (послугоодержувача). Сплативши суми фінансових санкцій, покупець може стягнути суму здійснених витрат з контрагента за договором.

З огляду на зазначене, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 91 721,76 грн. збитків є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача до останнього підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 202, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКТУР К-19" (вул.Волинська, буд. 42, м.Київ, 03151, код ЄДРПОУ 37642980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСУРСЛІС" (вул.Щорса, буд.114, с.Здорівка, Васильківський район, Київська область, 08626, код ЄДРПОУ 39179504) 91 721 (дев’яносто одну тисячу сімсот двадцять одну) грн. 76 коп. заборгованості та 1 921 (одну тисячу дев’ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 17.04.2019.

Суддя Н.І. Ягічева