Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 149/2318/16-ц

провадження № 61-11049св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

представник позивача -ОСОБА_3,

відповідачі: Державна казначейська служба України, прокуратура Вінницької області, Калинівська місцева прокуратура Вінницької області, комунальна установа «Хмільницька центральна районна лікарня»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Хмільницьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та заступника прокурора Вінницької області на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області, у складі судді Вергелеса В. О., від 06 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області, у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М., від 12 вересня 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до

Державної казначейської служби України, прокуратури Вінницької області, Калинівської місцевої прокуратури Вінницької області, комунальної установи «Хмільницька центральна районна лікарня», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Хмільницьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області, про примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 11 квітня 2013 року його визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України і призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 850 грн. Відповідно до частини другої статті 49, частини п'ятої статті 74 КК України від призначеного покарання його звільнено у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 01 серпня 2013 року вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 11 квітня 2013 року щодо нього у частині засудження за частиною першою статті 190 КК України скасовано, справу у цій частині повернуто на додаткове розслідування прокурору Хмільницької міжрайонної прокуратури Вінницької області, в іншій частині вирок залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2015 року вирок Калинівського районного суду Вінницької області

від 11 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 03 серпня 2013 року щодо ОСОБА_2 у частині засудження його за епізодом вчинення шахрайських дій відносно потерпілого ОСОБА_4 скасовано, справу у цій частині закрито за відсутністю у діянні складу злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України. За результатами розслідування кримінальної справи у частині направлених судом на додаткове розслідування епізодів (відкрите кримінальне провадження № 12014020330000205 від 20 березня 2014 року) постановою слідчого Хмільницького районного відділу управління внутрішніх справ України у Вінницькій області від 30 жовтня 2014 року кримінальне провадження було закрите у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Вважав, що він був незаконно затриманий, незаконно утримувався під вартою, до нього незаконно застосовувалися інші запобіжні заходи, чим були порушені його права і свободи, що призвело до встановлення йому інвалідності. За час перебування у Вінницькому слідчому ізоляторі він втратив заробітну плату, нарахування до пенсії і пенсійний стаж. Наказом від 13 липня 2006 року № 54 його було звільнено із посади завідувача пологовим відділенням Хмільницької центральної районної лікарні, отже він був вимушений разом із дружиною виїхати з

м. Хмільника у пошуках роботи до м. Києва. Через порушення його прав він став часто нервувати, порушився сон, з'явилися часті головні болі, виникла депресія, тому він вимушений був лікуватись. На сьогоднішній день у нього значно погіршився загальний стан здоров'я, що також вимагає додаткових матеріальних затрат на його відновлення.

Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути на його користь 500 тис. грн в рахунок відшкодування майнової шкоди та 500 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди; зобов'язати комунальну установу «Хмільницька центральна районна лікарня» сплатити страхові внески за позивача за серпень-жовтень

2002 року для зарахування трудового стажу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області

від 06 липня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку 270 тис. на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 був незаконно засуджений та перебував під слідством та судом з 12 серпня 2002 року по 19 травня 2015 року. Враховуючи моральні страждання та вимушені зміни у його житті, наявні підстави для задоволення позову у частині відшкодування моральної шкоди, виходячи з розрахунку мінімальної заробітної плати (3 200 грн) за кожен місяць перебування під судом та слідством (153 місяці). При цьому суд першої інстанції стягнув в рахунок відшкодування моральної шкоди 270 тис. грн. У частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належні та допустимі докази на підтвердження майнової шкоди в розмірі 500 тис. грн, зокрема, понесених витрат в розмірі 400 тис. гривень на авіаквитки та витрат на оплату правової допомоги адвоката в розмірі 100 тис. грн.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2017 року апеляційні скарги прокуратури Вінницької області, Державної казначейської служби України, ОСОБА_2 задоволено частково, рішення суду першої інстанції у частині відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення. Стягнуто з державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку 320 тис. грн на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно визначено розмір мінімальної заробітної плати у сумі

3 200 грн, оскільки відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (який набрав чинності з 01 січня 2017 року) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 грн. З урахуванням викладеного, апеляційний суд розрахував розмір мінімально гарантованого відшкодування моральної шкоди у сумі 264 тис. грн, проте враховуючи тривалість та тяжкість вимушених змін у житті позивача, суд апеляційної інстанції визначив розмір відшкодування моральної шкоди

у розмірі 320 тис. грн. В іншій частині позовних вимоги суд апеляційної погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та доводи заявників

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не роз'яснили позивачу порядок нарахування трудового стажу під час перебування під вартою та як зараховується незаконне відсторонення від роботи до загального трудового стажу та стажу роботи за спеціальністю. Судом першої інстанції неправильно розрахований розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки 3 200 грн х 153 місяців становить 489 600 грн, проте суд першої інстанції стягнув 270 тис. грн, а апеляційний суд на зазначену помилку районного суду увагу не звернув. Апеляційний суд неправильно визначив гарантований законом розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи із місячного посадового окладу у розмірі 1 600 грн на місяць. Суди не перевірили всі обставини та докази на підтвердження витрат позивача.

У касаційній скарзі заступник прокурора Вінницької області просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами не обґрунтовано, яких саме моральних чи фізичних страждань зазнав позивач, матеріали справи не містять доказів на підтвердження застосування позивачем додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв'язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми. За весь час досудового слідства ніхто не обмежував ОСОБА_2 у свободі пересування. Стягнення коштів за перебування позивача під судом і слідством є безпідставними.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області без задоволення, посилаючись на те, що відповідно до положень Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду» позивач має право на відшкодування моральної шкоди за час перебування під судом та слідством незалежно від вини посадових осіб.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Вінницької області.

22 травня 2018 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 серпня 2002 року слідчим Хмільницької міжрайонної прокуратури Вінницької області було затримано ОСОБА_2 за підозрою в отриманні хабаря, що підтверджується копією протоколу затримання від 16 серпня 2002 року (т. 2, а. с. 23).

Відповідно до постанови Хмільницького міського суду Вінницької області від 19 серпня 2002 року затримання ОСОБА_2 визнано законним та продовжено строк затримання до 10 діб (т. 2, а. с. 24).

Постановою слідчого Хмільницької міжрайонної прокуратури Вінницької області від 22 серпня 2002 року ОСОБА_2 пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України

(т. 2, а. с. 25).

Відповідно до постанови Хмільницького міського суду Вінницької області від 23 серпня 2002 року відносно ОСОБА_2 обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (т. 2, а. с. 26).

Ухвалою Хмільницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2002 року відмовлено у задоволенні подання слідчого про продовження строку тримання під вартою позивача, його було звільнено з під варти та відносно нього було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд (т. 2, а.с.27-30).

Вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 11 квітня 2013 року ОСОБА_2 визнано винним за частиною другою статті 190 КК України, призначено покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн у дохід держави. Відповідно до частини третьої статті 49, частини п'ятої статті 74 КК України його звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності

(т. 2, а. с. 31-35).

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 01 серпня 2013 року вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 11 квітня

2013 року стосовно ОСОБА_2 у частині засудження за частиною першою статті 190 КК України скасовано та справу у цій частині направлено до Хмільницької міжрайонної прокуратури Вінницької області на додаткове розслідування. За частиною другою статті 190 КК України ОСОБА_2 засуджено до штрафу у розмірі 850 грн у дохід держави із звільненням від призначеного покарання (т. 2, а. с. 36-39).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2015 року вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 11 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 03 серпня 2013 року щодо ОСОБА_2 у частині засудження його за епізодом вчинення шахрайських дій відносно потерпілого ОСОБА_4 скасовано, справу у цій частині закрито за відсутністю у діянні складу злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України (т. 2, а. с. 40-42).

Постановою заступника начальника слідчого відділу Хмільницького міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області від 30 жовтня 2014 року кримінальне провадження за

№ 12014020330000205 закрито за відсутністю у діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 190 КК України.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга заступника прокурора Вінницької області не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті 1 цього Закону випадках.

Частинами п'ятою та шостою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня

1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Встановивши, що позивач незаконно обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушеннях, перебував під слідством і судом у період з 12 серпня 2002 року по 19 травня 2015 року (153 місяці), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визнати обґрунтованим і достатнім й більший розмір відшкодування.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 грн.

Проте відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є посадовим окладом, заробітною платою, а тому підстави для застосування пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року до спірних правовідносин відсутні.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 червня

2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18), від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18), від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17 (провадження № 61-22539св18), від 19 грудня 2018 року у справі № 214/5262/15-ц (провадження № 61-34358св18).

Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суд першої інстанції правильно застосував положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», врахувавши, що розмірі моральної шкоди підлягає визначенню, виходячи із розмір мінімальної заробітної плати на час розгляду справи, тривалості незаконного перебування під слідством й судом, глибини душевних страждань, однак визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи із засад розумності та справедливості, допустив арифметичну помилку, оскільки розмір моральної шкоди, завданої позивачу складає: 153 місяці х 3 200 грн = 489 600 грн, у зв'язку із чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Апеляційний суд неправильно застосував положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»та дійшов помилкового висновку про застосування як розрахункової величини для визначення розміру моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню, мінімальної заробітної плати у сумі 1 600 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження понесення позивачем заявлених до стягнення витрат. Суди встановили, що позивач на надав належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження своїх позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, що є його процесуальним обов'язком згідно статей 10, 60 ЦПК України, 2004 року. Позовні вимоги про зобов'язання Хмільницької районної лікарні сплатити страхові внески для зарахування трудового стажу є безпідставними, оскільки згідно з положеннями статті 7 Закону України «Пропорядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» термін перебування під вартою, термін відбування покарання, а також час, протягом якого громадянин не працював у зв'язку з незаконним відстороненням від роботи (посади), зараховується як до загального трудового стажу, так і до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу.Позивач не надав доказів на підтвердження порушення органами пенсійного фонду його прав та відмови у зарахуванні до його трудового стажу часу перебування під вартою у Вінницькому слідчому ізоляторі з серпня по листопад 2002 року.

Посилання касаційної скарги заступника прокурора Вінницької області на те, що протиправності дій органів досудового слідства під час перебування позивача під слідством не доведено, унаслідок чого правових підстав для відшкодування шкоди ОСОБА_2 не виникло, є безпідставними, оскільки незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, як визначено частиною другою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», завдана шкода відшкодовується державою у повному обсязі.

Таким чином, суд першої інстанції належним чином виконав вимоги статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 213 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив обставини справи та правильно вирішив спір, проте допустив арифметичну помилку під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Згідно з частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке підлягає зміні шляхом збільшення розміру відшкодування моральної шкоди.

Керуючись статтями 400, 402, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2017 року у частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області

від 06 липня 2017 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, прокуратури Вінницької області, Калинівської місцевої прокуратури Вінницької області, комунальної установи «Хмільницька центральна районна лікарня» про відшкодування моральної шкоди змінити у частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, збільшивши його з 270 000 грн до 489 600 (чотириста вісімдесят дев'ять тисяч шістсот) грн.

В іншій частині рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта