УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________________________________

Справа № 686/4561/18

Провадження № 22-ц/4820/727/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2019 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Хмельницького апеляційного суду

в складі: головуючого судді - Гринчука Р.С.,

суддів: Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,

секретар - Чебан О.М.,

з участю представника апелянта,

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2019 року, суддя Стефанишин С.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору,

встановила:

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору про сплату аліментів на дитину недійсним.

В обґрунтування позову зазначив, що 17.07.2010 року між ним та відповідачем було укладено шлюб.

11.02.2016 року ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області було відкрито провадження за його позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу (справа № 686/3126/16-ц).

22.03.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про сплату аліментів на дитину, посвідчений нотаріусом.

06.05.2016 року ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області позовна заява про розірвання шлюбу була залишена без розгляду у зв'язку з примиренням сторін.

Пунктом 14 договору про сплату аліментів передбачено, що договір вступає в силу з моменту вступу ухвали суду про розірвання шлюбу в законну силу.

На думку позивача, оскільки договір був укладений без його волевиявлення та не був спрямований на реальне настання правових наслідків, він підлягає визнанню недійсним.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23.01.2019 року у задоволенні позову було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, вказуючи на порушення судом норм матеріального права та неповне дослідження обставин справи, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування скарги зазначив, що суд не надав належної правової оцінки тій обставині, що у сторін спірного договору про сплату аліментів не було волевиявлення на укладення договору, враховуючи його істотні умови. На підтвердження цієї обставини свідчить ухвала суду про залишення позову про розірвання шлюбу без розгляду.

На думку апелянта, залишення позову про розірвання шлюбу без розгляду, внаслідок чого відбулося його примирення з відповідачем, унеможливило застосування умов договору про сплату аліментів.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08.11.2016 року про розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_2 не може бути підставою для набрання чинності спірного договору, з урахуванням вимог пункту 14 договору.

Крім того, зміст договору про сплату аліментів суперечить вимогам Сімейного кодексу України, оскільки пунктом 7 договору передбачено, що аліменти є власністю матері, в той час як ч. 1 ст. 179 СК України встановлено, що аліменти є власністю дитини.

З урахуванням таких обставин, керуючись ст.ст. 203, 215 ЦК України апелянт вказав про недійсність спірного правочину.

В судовому засіданні представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 17.07.2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Шепетівського міськрайонного управління юстиції Хмельницької області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис за №172. Під час перебування у зареєстрованому шлюбі у сторін народилася спільна дочка, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

22.03.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про сплату аліментів на дитину, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу, Оксанюк А.А. (а.с. 6).

Шлюб між сторонами було розірвано на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08.11.2016 року (а.с. 38).

25.10.2017 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк А.А. видано виконавчий напис про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором про сплату аліментів на дитину у розмірі 31826 грн. (а.с. 27).

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23.02.2018 року у задоволенні клопотання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_1 у зв'язку з ухиленням від виконання виконавчого напису нотаріуса було відмовлено (а.с. 26).

Постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження № 4724 від 11.09.2018 року було встановлено, що ОСОБА_1 сплатив борг в повному обсязі (а.с.53).

Відмовляючи у задоволенні позову суд дійшов висновку про відсутність правових підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України, з урахуванням вимог СК України, які б свідчили про недійсність спірного правочину.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Договір про сплату аліментів повинен відповідати загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦК, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як встановлено ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Доводи апелянта щодо відсутності у сторін спірного договору про сплату аліментів волевиявлення на його укладення є необґрунтованими.

Відповідно до змісту договору про сплату аліментів на дитину сторони, укладаючи договір, діяли добровільно, відповідно до власного волевиявлення, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті та розуміючи значення своїх дій.

Вказаний договір був посвідчений нотаріусом, про що в реєстрі про вчинення нотаріальних дій здійснено запис № 2285 від 22.03.2016 року.

На момент укладення спірного договору волевиявлення сторін на його укладення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, а тому підстав для визнання його недійсним за таких обставин немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони договору є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог українського законодавства (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Частиною 1 статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати (ч. 1 ст. 189 СК України).

Зазначена стаття закріплює положення, що умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені Сімейним кодексом.

З огляду на вищезазначене аргументи апелянта про те, що положення договору про сплату аліментів суперечать положенням Сімейного кодексу України, є необґрунтованими.

Укладаючи договір про сплату аліментів на дитину, батьки визначили на свій розсуд умови цього договору і погодили їх.

Посилання апелянта на невідповідність пункту 7 договору (аліменти є власністю матері) приписам частини першої статті 179 СК України (аліменти є власністю дитини) безпідставні.

Договір про сплату аліментів було укладено 22.03.2016 року. Станом на вказану дату частина перша статті 179 СК України діяла в наступній редакції: «Аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням» (редакція СК України до 08.07.2017 року).

Таким чином, положення спірного договору станом на дату його укладення відповідали чинному законодавству і підстав для визнання його недійсним за цих обставин не вбачається.

Твердження апелянта про те, що залишення судом без розгляду позову про розірвання шлюбу унеможливило застосування умов договору про сплату аліментів, а рішення суду від 08.11.2016 року про розірвання шлюбу не можна вважати моментом набрання чинності договору, не знаходять свого підтвердження з огляду на наступне.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08.11.2016 року. Рішення вступило в законну силу 22.11.2016 року (а.с. 38).

Відповідно до пункту 14 договору про сплату аліментів договір вступає в силу з моменту вступу ухвали суду про розірвання шлюбу в законну силу.

Відповідно до виконавчого напису нотаріуса строк виконання зобов'язань за договором про сплату аліментів настав з 22.11.2016 року (а.с. 27).

Таким чином, у платника аліментів ОСОБА_1 виник обов'язок по сплаті аліментів на утримання дочки ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 на підставі спірного договору з дати набрання законної сили рішення суду про розірвання шлюбу між сторонами, яка одночасно є датою набрання чинності договором про сплату аліментів, тобто з 22.11.2016 року.

Твердження апелянта про незаконність умов договору в частині визначення днів та годин для його спілкування (побачення) з дочкою безпідставне, оскільки можливість встановлення таких умов за домовленістю між батьками не суперечить вимогам цивільного законодавства, не порушує права будь-кого з батьків на спілкування з дитиною.

Приймаючи до уваги встановлені вище обставини справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним договору про сплату аліментів на дитину, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу 22.03.2016 року.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 15.04.2019 року.

Головуючий Судді: