П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

3 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 621/2501/18

Провадження № 14-109цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЛященкоН.П.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 1 жовтня 2018 року (суддя Овдієнко В. В.) та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року (судді Маміна О. В., Кругова С. С., Пилипчук Н. П.) у справі за позовом заступника прокурора Харківської області до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_3, Селянського фермерського господарства «Дельта», третя особа - відділ з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань Зміївської районної державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельних ділянок, скасування їх державної реєстрації, повернення земельних ділянок,

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2018 року заступник керівника Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області), ОСОБА_3, Селянського фермерського господарства«Дельта» (далі - СФГ «Дельта») про визнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельних ділянок, скасування їх державної реєстрації, повернення земельних ділянок.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що наказами ГУ Держгеокадастру у Харківській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» від 22 січня 2016 року № 411-СГ, 412-СГ, 413-СГ ОСОБА_3 надано в оренду три земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства загальною площею 54,3 га (з кадастровими номерами НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3), які розташовані за межами населеного пункту на території Скрипаївської сільської ради Зміївського району Харківської області, строком на 49 років.

На підставі зазначених наказів 1 лютого 2016 року між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_3 укладено три договори оренди вищевказаних земельних ділянок, запис про речове право на які було зроблено 19 лютого 2016 року Реєстраційною службою Зміївського районного управління юстиції Харківської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номерами 13436361, 13438979, 13437914.

У подальшому 11 березня 2016 року ОСОБА_3 звернувся із заявою до ГУ Держгеокадастру у Харківській області щодо надання згоди на передачу в суборенду вищевказаних земельних ділянок та за наслідками розгляду вказаної заяви 17 березня 2016 року ГУ Держгеокадастру у Харківській області прийнято наказ № 1799-СГ про надання згоди на передачу спірних земельних ділянок в суборенду, про що ОСОБА_3 повідомлено листом від 18 березня 2016 року.

30 березня 2016 року між ОСОБА_3 та СФГ «Дельта» укладено договір суборенди зазначених земельних ділянок, запис про речове право на які було зроблено 30 березня 2016 року Реєстраційною службою Зміївського районного управління юстиції Харківської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тобто через два місяці після укладення первинних договорів оренди землі від 1 лютого 2016 року.

Позивач указує на те, що ОСОБА_3 є одноособовим засновником СФГ «Дельта», яке створено (зареєстровано) ним ще 24 травня 1999 року та має в користуванні значну площу земельних ділянок на території Зміївського району.

Нове фермерське господарство для обробітку отриманих земель площею 54,3 га ОСОБА_3 так і не створив, що є порушенням вимог Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV).

Зазначені обставини лише підтверджують той факт, що спірні земельні ділянки ОСОБА_3 отримав як громадянин з метою уникнення процедури земельних торгів та розширення площ земельних ділянок, які використовуються СФГ «Дельта» у своїй діяльності, засновником якого він є.

З урахуванням викладеного позивач просив суд: визнати незаконними накази ГУ Держгеокадастру у Харківській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» від 22 січня 2016 року № 411-СГ, 412-СГ, 413-СГ; визнати недійсними три договори оренди земельних ділянок, укладені 1 лютого 2016 року між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_3; визнати не дійсним договір суборенди, укладений 30 березня 2016 року між ОСОБА_3 та СФГ «Дельта»; зобов'язати ОСОБА_3 та СФГ «Дельта» повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки загальною площею 54,3 га.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 1 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, відмовлено у відкритті провадження у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій умотивовано тим, що оскільки фермерське господарство є юридичною особою, земельні спори між ним та іншою юридичною особою, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

У грудні 2018 року заступник прокурора Харківської області подав касаційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить скасувати їх та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що учасником спірних правовідносин є ОСОБА_3 як фізична особа, якій надавалися земельні ділянки для створення фермерського господарства, спір щодо надання цих земельних ділянок відповідно до вимог статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Прокурор зазначив, що стороною оспорюваних правочинів виступає саме ОСОБА_3 як фізична особа, а не СФГ «Дельта», а тому в разі визнання судом цих правочинів недійсними у фермерського господарства не виникне зобов'язання повернути спірні земельні ділянки, оскільки за актами прийому-передачі вони були передані фізичній особі ОСОБА_3 для створення нового фермерського господарства, а не для СФГ «Дельта».

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У січні 2019 року ГУ Держгеокадастру у Харківській області надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки висновки судів узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 13 лютого 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)визначено особливості предметної та суб'єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Таким чином, розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб'єктного складу учасників. Крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесено до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є насамперед юридичні особи та фізичні особи - підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України; у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Зокрема, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства (частина друга статті 134 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 973-IV (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною третьою статті 7 Закону № 973-IV земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону № 973-IV).

Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього, натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Відповідно до частини першої статті 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Аналогічні норми викладено у статті 12 Закону № 973-IV.

За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону № 973-IV після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов'язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства в порядку, визначеному законом, на конкурентних основах.

Спори фермерських господарств, які є юридичними особами, з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Таким чином, якщо на момент відкриття провадження у справі щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та, зокрема, фізичною особою, якій із земель державної або комунальної власності надана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, фермерське господарство вже було зареєстрованим, така справа має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Якщо ж на час відкриття провадження у справі щодо такого спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не було зареєстрованим, то стороною таких спорів є громадянин, якому надавалась земельна ділянка, а спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (провадження № 14-262цс18) та від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц (провадження № 14-282цс18).

У цій справі ОСОБА_3 звернувся 17 червня 2015 року до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про надання йому в оренду спірних земельних ділянок для подальшого їх використання новоствореним ним фермерським господарством, оскільки отримання земельних ділянок у користування діючим фермерськими господарствами передбачена інша процедура з проведення земельних торгів (аукціону) та з відповідною заявою про надання земельних ділянок у користування має звернутись безпосередньо фермерське господарство, а не фізична особа (його засновник).

Крім того, у своїй заяві ОСОБА_3 указував, що право на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства він не використав.

Але після отримання зазначених земельних ділянок у користування ОСОБА_3 нового фермерського господарства так і не створив, а передав їх в суборенду вже діючому СФГ «Дельта» (яке зареєстроване ним ще в 1999 році), що свідчить про недобросовісність його дій при отриманні спірних земельних ділянок з метою уникнення процедури земельних торгів та розширення площ земельних ділянок, які використовуються СФГ «Дельта», а не для створення нового фермерського господарства, яке він так і не створив.

Із заявою про надання спірних земельних ділянок СФГ «Дельта» не зверталось, йому вони не виділялись та в установленому порядку не передавались.

У цій справі спірні земельні ділянки надані в оренду ОСОБА_3 як громадянину України на підставі договорів оренди землі від 1 лютого 2016 року, укладених між ним та ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Таким чином, з огляду на суб'єктний склад сторін, характер спірних правовідносин у цій справі, спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку пройого відвідомчість судам адміністративної юрисдикції.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі 619/1680/17-ц.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, залишена без змін постановоюапеляційного суду, перешкоджає провадженню у справі, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження в справі.

Суду необхідно перевірити законність повторного надання ОСОБА_3 в користування земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку справа направляється на розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 402-404, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити.

Ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 1 жовтня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження в справі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська