П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 квітня 2019 р.
м.Одеса
Справа № 489/6918/18
Головуючий в 1 інстанції: Коваленко І.В.
П 'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, третя особа - Інгульське об'єднане управління Пенсійного Фонду України м. Миколаєва Миколаївської області про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, -
ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА
НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
07 листопада 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, третя особа - Інгульське об'єднане управління Пенсійного Фонду України м. Миколаєва Миколаївської області, в якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження, винесену державним виконавцем Носовою О.Г. 17.07.2018 року у виконавчому провадженні ВП 56455293.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказував, що після отримання 01.11.2018 року виписки надходжень з банківського пенсійного рахунку за серпень - жовтень 2018 року дізнався про припинення у жовтні 2018 року виплати присуджених йому періодичних платежів - щомісячної доплати за понаднормований стаж (29 років), встановленої в розмірі 3537,83 грн. на підставі судових рішень від 20.05.2015 року по справі № 2-а-3/11/1414 та 31.01.2018 року по справі № 489/4291/17. Припинення виконання судових рішень було здійснено шляхом самоправного стягнення 7931,99 грн. з нарахованих та виплачених стягувачу з урахуванням судових рішень пенсійних виплат, що є порушенням пункту 4 розділу XV Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», положення якого забороняють зменшення пенсійних виплат у результаті будь-яких перерахунків.
Представник третьої особи в задоволенні позовних вимог просила відмовити зазначивши, що оскільки порушення права позивача мало місце після винесення постанови державним виконавцем. Крім того, на підставі окремої ухвали Ленінського районного суду міста Миколаєва від 13.12.2018 року право позивача поновлено шляхом проведенням відповідного перерахунку і виплати пенсії в розмірі, встановленому відповідно до рішення суду.
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 лютого 2019 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, винесену державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Носовою О.Г. 17.07.2018 у виконавчому провадженні ВП 56455293 - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та прийняття нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Апелянт вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи було порушено норми матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА :
31.01.2018 року Ленінським районним судом міста Миколаєва ухвалено рішення по справі за позовом ОСОБА_2 до ОУПФ, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до якого позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірними дії та рішення ОУПФ в частині недоплати ОСОБА_2 пенсії; зобов'язано ОУПФ здійснити перерахунок ОСОБА_2, який з 13.05.2008 року продовжує працювати, щомісячної доплати до пенсії, шляхом збільшення пенсії на 1 % його заробітку за кожний рік роботи понад 20 років, згідно з частиною 2 статті 56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та провести відповідні доплати до пенсії за період з 01.01.2017 року, з врахуванням вже виплачених сум.
03.03.2018 року рішення набрало законної сили та виданий відповідно до нього виконавчий лист був пред'явлений ОСОБА_2 до Відділу примусового виконання рішень.
17.07.2018 року державним виконавцем Носовою О.Г. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 56455293 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Із змісту постанови вбачається, що у підтвердження фактичного повного виконання рішення боржником було надано відповідне повідомлення з копіями розпорядження від 12.03.2018 року, протоколу та списку на зарахування пенсій ОСОБА_2
Копії зазначених документів долучено до матеріалів справи, якими підтверджується факт, що після перерахунку боржником відповідно до рішення суду пенсії позивача її місячний розмір склав 9686,36 грн., що останній підтвердив в судовому засіданні.
Між тим, як пояснив позивач у жовтні 2018 року, після отримання виписки надходжень з банківського пенсійного рахунку за серпень - жовтень 2018 року, він дізнався про припинення йому з жовтні 2018 року виплати пенсії у розмірі 9686,36 грн. Після чого змушений був звернутися до суду з вказаним позовом, так як державний виконавець не з'ясував підстави і не проконтролював неможливість подальшого можливого невиконання рішення суду боржником, яке не обмежене кінцевим строком виконання.
У ході судового розгляду встановлено, що 13.12.2018 року Ленінським районним судом міста Миколаєва за заявою ОСОБА_2 постановлено окрему ухвалу, якою визнано протиправним розпорядження ОУПФ від 19.09.2018 року за № 125424, якими позивачу здійснено перерахунок пенсії та встановлено її розмір на рівні 1549,96 грн. та 1754,37 грн., як такі, що порушують право ОСОБА_2 на належний перерахунок пенсії, підтверджений рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 31.01.2018 року у справі 489/4291/17. Зобов'язано ОУПФ вжити заходів для виконання рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 31.01.2018 року у справі 489/4291/17 та в місячний строк з дня отримання даної окремої ухвали повідомити Ленінський районний суд міста Миколаєва про результати вжитих заходів.
Із пояснень учасників справи встановлено, що на теперішній час позивачу відновлено виплату пенсії відповідно рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 31.01.2018 року у справі 489/4291/17, що підтверджується протоколом індивідуального перерахунку за період 01.10.2018 року - 31.01.2019 року, протоколами про призначення пенсії та списком № 1 на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки в ПАТ КБ «ПриватБанк».
Таким чином, на момент ухвалення цього рішення право позивача на отримання пенсії відповідно до рішення суду від 31.01.2018 у справі 489/4291/17 поновлено.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
За приписами ст.372 Кодексу адміністративного судочинства України, примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб ), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно до вимог ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон України №1404-VIII) примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
В частини 2 цієї статті визначено перелік документів, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, до яких належать і виконавчі листи, що видаються судами.
Відповідно до частини 2 статті 17 Закону №1404-VIII державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Згідно приписів частини 1 та 2 статті 18 Закону №1404 встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно із п.п. 1, 3 ч.3 ст.18 Закону №1404, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:
- проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;
- з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;
Відповідно до вимог ч.1 ст.63 Закону № 1404-VIII за рішенням, за яким боржник зобовязаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Перелік підстав, відповідно до яких виконавче провадження підлягає закінченню, визначені в статті 39 Закону № 1404-VIII.
Однією із підстав, є фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (п.9 ч.1 ст. 39 Закону).
Стаття 40 Закону № 1404-VIII визначає наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.
Відповідно до частини 1 цієї статті у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Матеріали справи свідчать, що підставою для винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження було подання ОУПФ державному виконавцю розпорядження від 12.03.2018 року, протоколу індивідуального перерахунку за період з 01.01.2017 року по 31.03.2018 року та списку № 1 на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки в ПАТ КБ «ПриватБанк», якими підтверджено перерахунок, нарахування і виплату пенсії позивачу відповідно до рішення суду, тобто фактичне виконання рішення.
Крім цього, як встановлено судами на теперішній час позивачу відновлено виплату пенсії відповідно рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 31.01.2018 року у справі 489/4291/17, що підтверджується протоколом індивідуального перерахунку за період 01.10.2018 року - 31.01.2019 року, протоколами про призначення пенсії та списком № 1 на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки в ПАТ КБ «ПриватБанк».
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Ані у суді першої інстанції, а ні під час апеляційного перегляду справи позивачем не надано жодних прийнятних та переконливих доказів на підтвердження того, що державним виконавцем Носовою О.Г. неправомірно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року)
У відповідності до вимог ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду доказав та обґрунтував її.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 лютого 2019 року без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя
Джабурія О.В.
Судді
Кравченко К.В. Вербицька Н.В.
