Провадження № 2/161/31/19

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2019 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі: головуючого-судді Пушкарчук В.П.,

при секретарі судового засідання Загоровській І.І.,

з участю представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "ОКСІ БАНК" до ОСОБА_2, ОСОБА_4 Аїди Феліксівни, третя особа: приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування квартири, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся з позовом до відповідача про визнання недійсним договору дарування квартири.

Позовні вимоги мотивує тим, що 6 травня 2016 року між ОСОБА_2 (надалі - позичальник) та ПАТ «ОКСІ БАНК» (надалі - Банк) було укладено Кредитний договір № 08/16, відповідно до умов якого Банк надає позичальнику грошові кошти у сумі 170 000 грн з кінцевою датою погашення кредиту 3 травня 2019 року і сплатою 24,0 % проценти річних. Цільове використання кредиту - споживчі потреби.

Відповідно до п. п. 2.5.1., 3.3.2., 3.3.3. Кредитного договору Позичальник зобов'язувався своєчасно здійснювати платежі для погашення кредиту та процентів у визначені договором терміни, однак умови Кредитного договору щодо погашення кредиту та відсотків Позичальником не виконувались взагалі: жодного платежу в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором Позичальником здійснено не було. Заборгованість Позичальника за Кредитним договором станом на 21 вересня 2018 року становить 336 608,11 грн.

Відповідно до п. 1.5. Кредитного договору в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань щодо погашення кредиту, сплати процентів за його користування, інших платежів передбачених цим Договором, а також можливих штрафних санкцій, ОСОБА_2 зобов’язується не пізніше 31 травня 2016 року укласти з Банком договір іпотеки, а саме: квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Дане зобов’язання позичальник не виконала.

20 травня 2016 року відповідач вищезгадану квартиру подарувала своїй матері ОСОБА_4 Аїді Феліксівні. Тобто, два тижні після укладення Кредитного договору, за десять днів до закінчення строку для укладення договору іпотеки, відповідач відчужила належне їй на праві власності майно.

Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що Договір дарування укладено з метою ухилення від стягнення боргів дарувальника кредитором за рахунок нерухомості, а сам договір є фіктивним, а тому підлягає визнанню судом недійсним.

На підставі викладеного просив суд визнати недійсним Договір дарування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, серія та номер: 1139, виданий 20.05.2016 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_6 та стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача - Публічного акціонерного товариства «ОКСІ БАНК» судовий збір.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримав повністю з підстав викладених в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги не визнали, просили відмовити в задоволенні позовних вимог. Відповідач суду пояснила, що вона, як позичальник, здійснювала платежі по кредитному договору в липні, серпні, вересні 2018 року на суму 7 000 грн. Вказує, що в якості забезпечення умов Кредитного договору надала позичальнику коштовності - вироби з золота та дорогоцінного каміння, вартість яких значно перевищує суму отриманого нею кредиту. Таке забезпечення було прийнято Банком, і в неї не було потреби в приховуванні іншого свого майна, в тому числі і квартири, що в свою чергу свідчить про відсутність в її діях щодо дарування квартири умислу, спрямованого на приховування майна від Банку. Надане нею майно у якості забезпечення виконання умов Кредитного договору по теперішній час задовольняло Банк, жодних листів, вимог чи інших документів з приводу необхідності передачі в іпотеку квартири від Банку не надходило, що в свою чергу і не давало підстав передбачати негативні наслідки у випадку звернення банку із позовом, а тому вона не могла та не мала на меті за рахунок договору дарування квартири, приховати від банку своє майно, що підтверджує відсутність у її діях будь якого умислу.

Відповідач ОСОБА_4 померла 22.03.2018 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-ЕГ №214287 (а.с. 72).

Третя особа в судове засідання не з’явилася, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Заслухавши пояснення представників сторін, відповідача, дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Загальні положення про правочин визначені главою 16 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частиною 2 статті 719 ЦК України обумовлено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що 6 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ПАТ «ОКСІ БАНК» було укладено Кредитний договір № 08/16, відповідно до умов якого Банк надає позичальнику грошові кошти у сумі 170 000 грн з кінцевою датою погашення кредиту 3 травня 2019 року і сплатою 24,0 % проценти річних. Цільове використання кредиту - споживчі потреби.

Відповідно до п. п. 2.5.1., 3.3.2., 3.3.3. Кредитного договору Позичальник зобов'язувався своєчасно здійснювати платежі для погашення кредиту та процентів у визначені договором терміни.

Відповідно до п. 1.5. Кредитного договору в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань щодо погашення кредиту, сплати процентів за його користування, інших платежів передбачених цим Договором, а також можливих штрафних санкцій, ОСОБА_2 зобов’язується не пізніше 31 травня 2016 року укласти з Банком договір іпотеки, а саме: квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Разом з тим, в п. 1.1.1 Кредитного договору зазначено, що кредитні кошти надаються Банком Позичальнику після набуття чинності Кредитним договором та виконання Позичальником положень цього Договору включаючи ряд умов, в тому числі умову щодо укладення з Банком договору іпотеки/застави (п.2.1.1.6 Кредитного договору).

Відповідач пояснила, що між нею та керівництвом Банку - ОСОБА_7 (управляючим банку), ОСОБА_8 (керівником юридичного відділу) та ОСОБА_9 була досягнута домовленість про передачу Банку в якості забезпечення виконання зобов’язань по Кредитному договору коштовностей - ювелірних виробів з золота та дорогоцінного каміння. Згідно акту передачі майна в заклад (договір застави) від 06.05.2016 року, наданого представником банку вбачається, що ОСОБА_2 (Позичальник-заставодавець), що проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 (НОМЕР_1), і є позичальником по відношенню до Публічного акціонерного товариства «ОКСІ БАНК» (Кредитор-заставодержатель), м. Львів, вул. Газова, 17, ЄДРПОУ 09306278, за кредитним договором №08/16 від 06 травня 2016 року про надання кредиту в сумі 170 000 (сто сімдесят тисяч) грн., з метою забезпечення виконання зобов’язань за даним кредитним договором у відповідності до ст.ст. 44-47 Закону України «Про заставу», передала в заклад (заставу), а Кредитор-заставодержатель прийняв, належне на праві власності Позичальнику - заставодавцю майно, а саме: ювелірні вироби: виріб з металу жовтого кольору (перстень) оздоблений камінням червоного кольору в кількості 3 (трьох) штук; виріб з металу жовтого кольору (браслет) оздоблений 6 (шістьма) каміннями червоного кольору та 2 (двома) каменями білого кольору; виріб з металу жовтого кольору (підвіска) оздоблена камінням зеленого кольору в кількості 1 (одна) штука на шнурі жовтого кольору з 2 (двома) застіжками жовтого кольору.

Даний акт по своїй суті є договором застави (закладу) і усіма наслідками, передбаченими для такого виду забезпечення ЗУ «Про заставу» і Цивільним Кодексом України. Позичальник-заставодавець стверджує цим, що даний Предмет застави належить їй на праві власності, не є обтяжений іншими зобов’язаннями, не є предметом спору, а також погоджується, що ринкова вартість Предмета застави буде визначена Кредитором - заставодержателем на підставі незалежної оцінки (а.с. 127).

Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що Банк не звертався до відповідача з вимогою про укладення договору іпотеки в строки обумовлені кредитним договором. В забезпечення виконання вимог між сторонами було укладено вищевказаний акт передачі майна в заклад (договір застави) від 06.05.2016 року.

Отже, ОСОБА_2, будучи власником квартири, користуючись наданими їй правами, визначеними ЦК України, 20.05.2016 року провела відчуження квартири іншій особі на підставі договору дарування. При укладенні договору дарування ОСОБА_2 підписала у нотаріуса договір дарування і це було її вільне волевиявлення. Дана квартира була зареєстрована за ОСОБА_2 і при укладенні договору дарування вона мала право ним розпоряджатися.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що подання позову Банком не можна вважати подією, яка свідчить про порушення або оспорювання права банку, тому таке право за позовом у цій справі не підлягає захисту шляхом визнання договору дарування недійсним.

Позов у цій справі не захищає (не поновлює) порушене право власності позивача як власника, тобто не є ефективним, тому що позивач не був та не став власником спірної квартири.

Встановлено, що оспорюваний договір за своїм змістом є правочином, а саме - юридичною дією, спрямованою на досягнення цивільно-правового результату - переходу права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_4

Звертаючись до суду ПАТ «Оксі банк» посилається на те, що укладений договір дарування від 22.05.2016 року є недійсними у зв'язку з його фіктивністю та укладений з метою уникнення ОСОБА_2 відповідальності по грошовому зобов’язанню перед Банком.

Частиною 2 статті 719 ЦК України обумовлено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 204 Цивільного кодексу України гарантується презумпція правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК). Таким чином, особа може, реалізуючи своє право свободи договору (право свободи правочину), вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов'язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність дій в акті цивільного законодавства, достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Встановлено, що договір дарування від 22.05.2016 року укладений в письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_5, що підтверджується письмовими доказами долученими до справи та не заперечується позивачем.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно волевиявлення власника майна ОСОБА_2 передала в дар ОСОБА_4 нерухоме майно: квартиру №23 , яка знаходиться у будинку №3 по пр. Перемоги у м. Луцьку Волинської області.

Матеріали справи не містять наданих позивачем доказів вчинення фіктивного правочину з обох сторін та на підтвердження умислу відповідача на укладення договору дарування без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, оскільки реєстрація права власності на спірну квартиру в якій проживала ОСОБА_4 свідчить про реальність настання правових наслідків правочину.

Доводи ПАТ «Оксі Банк» про те, що оспорюваний правочин вчинений з метою ухилення відповідальності по грошовому зобов’язанню не заслуговують на увагу, оскільки договір іпотеки спірної квартири з Банком не був укладений, з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором №08/16 від 06.05.2016 року ОСОБА_2 передала банку ювелірні вироби, що підтверджується актом передачі майна в заклад (договір застави).

За вимогами ст.ст. 12,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності з вимогами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Відповідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Позивач своїх вимог про недійсність договору дарування з підстав, передбачених ст. 234 ЦК України, не довів, що є його процесуальним обов'язком. При цьому відповідачем вчинені всі необхідні дії для виконання договору дарування, а позивачем не надано доказів на підтвердження того, що сторони діяли фіктивно та не мали наміру на реальне настання правових наслідків укладеного правочину, що могло бути підставою для визнання договору недійсним.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76, 77, 81, 263,264,265,268,273,354 ЦПК, на підставі ст.ст. 15, 16, 202, 203, 204, 215, 234, 717,719 Цивільного кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "ОКСІ БАНК" до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування квартири – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.04.2019 року.

Позивач : Публічне акціонерне товариство "ОКСІ БАНК" ( адреса місцезнаходження: 79058, м. Львів, вул. Газова,17, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 09306278)

Відповідач: ОСОБА_2 (місце проживання: 43005, АДРЕСА_2, РНОКПП: НОМЕР_1).

Третя особа: приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_5 (адреса місцезнаходження: 43025, Волинська область, м. Луцьк, вул. Винниченка, 67, каб. 132-133)

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області ОСОБА_10