ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2019 року м.Дніпро Справа № 908/26/17

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Березкіної О.В. ( доповідач)

Суддів: Іванова О.Г., Дарміна М.О.

При секретарі Ковзикові В.Ю.

Судове засідання відбувається в режимі відеоконференції.

Представники сторін:

від скаржника: ОСОБА_1 адвокат, довіреність №02 від 03.01.2019 р.;

від позивача: ОСОБА_2 адвокат, ордер серії ЗП №126903 від 15.02.2019 р.;

від третьої особи: ОСОБА_3М представник, довіреність №08-46/4510 від 21.12.2018 р.;

представник відповідача-1 двічі у судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений судом належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю « Агрофірма «ОСОБА_4»

на рішення господарського суду Запорізької області від 12.12.2018 року у справі № 908/26/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Агрос-М”, 70030, Запорізька область, Вільнянський район, с. Михайлівка, вул. Молодіжна, 22

до відповідача-1: Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, 70002, м. Вільнянськ, вул. Бочарова, 12

відповідача-2: ТОВ “Агрофірма Славутич”, 70030, Запорізька область, Вільнянський район, с. Михайлівка, вул. Слободчикова, 11

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: Запорізька обласна державна адміністрація, 69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 164

про визнання незаконним та скасування розпорядження від 30.09.2015 № 316, визнання недійсним договору оренди землі від 02.10.2015 (зареєстрованого 08.10.2015 № 04)

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Агрос-М” (далі – ТОВ “Агрос-М”, позивач) звернувся до Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області (далі – Вільнянська РДА, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “ОСОБА_4” (далі – ТОВ “Агрофірма “ОСОБА_4”, відповідач-2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 – Запорізька обласна державна адміністрація (далі – Запорізька ОДА, третя особа) із позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження від 30.09.2015 № 316; визнання недійсним договору оренди землі від 02.10.2015 (зареєстрованого 08.10.2015 за № 04).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.07.2017 (колегія суддів у складі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7Г.), залишеним без змін постановою колегії суддів Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у складі: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, позовні вимоги задоволено, визнано незаконним (недійсним) та скасовано розпорядження виконуючого обов’язки голови Вільнянської РДА № 316 від 30.09.2015 “Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі земельної ділянки в оренду ТОВ “Агрофірма “ОСОБА_4”; визнано недійсним договір оренди землі, укладений 02.10.2015 Вільнянською РДА та ТОВ ОСОБА_4 “Славутич” (зареєстрований у виконавчому комітеті Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області 08.10.2015 за № 04).

Рішення судів мотивовано доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. – головуючого, ОСОБА_11, ОСОБА_12 від 14 червня 2018 року, касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Славутич" – задоволено, постанова Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 та рішення Господарського суду Запорізької області від 04.07.2017 у справі № 908/26/17 скасовані, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, скасовуючи рішення судів, колегія суддів Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду виходила з того, що суд першої інстанції як і суд апеляційної інстанції не з‘ясували змісту права або охоронюваного законом інтересу, за захистом якого звернувся позивач та, відповідно, наявності чи відсутності його порушення, як того вимагають приписи чинного законодавства, а тому висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що відповідають вимогам статті 43 ГПК України (у редакції чинній до 15.12.2017) щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Крім того, колегія суддів зазначила, що при новому розгляді судам слід дотриматись принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини з огляду на те, що органи місцевого самоврядування у земельних відносинах, при здійсненні цих повноважень, повинні дотримуватись принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний та якомога послідовніший спосіб; зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок, сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (пункт 70 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України").

Рішенням господарського суду Запорізької області від 12.12.2018 року ( суддя Корсун В.Л.), ухваленого під час нового розгляду, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю “Агрос-М” – задоволено.

Суд визнав незаконним (недійсним) та скасував розпорядження виконуючого обов’язки голови Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області від 30.09.2015 № 316 “Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі земельної ділянки в оренду ТОВ “Агрофірма “ОСОБА_4” та визнав недійсним договір оренди землі від 02.10.2015, укладений між Вільнянською районною державою адміністрацією Запорізької області та ТОВ “Агрофірма “ОСОБА_4” (зареєстрований у виконавчому комітеті Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області 08.10.2015 за № 04).

Не погодившись з рішенням господарського суду, відповідач 2- Товариство з обмеженою відповідальністю « Агрофірма «ОСОБА_4» звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим через невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, відповідач зазначає, що суд не з’ясував зміст права або охоронюваного законом інтересу, за захистом якого звернувся позивач, та відповідно, наявності чи відсутності його порушення.

Суд не застосував при розгляді справи Закон України « Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», не врахувавши позицію Європейського суду у справі «Рисовський проти України», де висловлена позиція про те, що державні органи, які не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов’язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Апелянт посилається на те, що позивачем та судом не зазначено, в чому полягає протиправна поведінка другого відповідача при отриманні в оренду земельної ділянки, оскільки відповідач – ТОВ «Агрофірма «ОСОБА_4» зверталось до відповідача 1 із заявами про передачу в оренду земельних ділянок в цілому єдиному масиві, починаючи з 2013 року, і саме у зв’язку із бездіяльність відповідача 1 з цього питання, апелянт звертався до адміністративних судів.

Спеціальним законодавством не визначено спеціального порядку передачі не витребуваних земельних паїв відповідним державним адміністраціям, з яким пов’язано виникнення права на розпорядження ними згідно з статтею 13 Закону « Про порядок виділення в натурі ( на місцевості) земельних ділянок власникам земельних паїв», а тому є необґрунтованим висновок суду про те, що надання земельної ділянки із невитребуваних земельних часток ( паїв) в оренду без складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є неправомірним.

Суд дійшов помилкового висновку про порушення прав позивача лише з огляду на те, що є підстави для визнання недійсним розпорядження № 316 від 30.09.2015 року, оскільки оскаржуване розпорядження є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок виконання.

Суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки визнав недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 23215840000:06:003:0159, в той час, як у користуванні відповідача знаходиться земельна ділянка за номером 2321584000:06:003:0159

Всі ці обставини, на думку апелянта, є підставами для скасування рішення суду та відмови у позові.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04 лютого 2019 року прийнято до розгляду апеляційну скаргу та призначено до розгляду на 13 березня 2019 року колегією суддів у складі: головуючий суддя –доповідач Березкіна О.В., судді: Дармін М.О., Іванов О.Г.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2019 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма “ОСОБА_4” про проведення судового засідання у справі №908/26/17 в режимі відеоконференції задоволено та призначено проводити розгляд справи 13.03.2019 в режимі відеоконференції.

13.03.2019 року в судовому засіданні було оголошено перерву до 03.04.2019року на 15 годину.

03.04.2019 в судовому засіданні було оголошено перерву до 04.04.2019року на 10 годину.

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрос-М», у відзиві на апеляційну скаргу просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції ( відзив а.с.220, т.5).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: Запорізька обласна державна адміністрація, у відзиві на апеляційну скаргу просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції ( відзив а.с.242-243,т.5).

В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати та задовольнити скаргу.

Представник відповідача-1- Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області двічі у судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений судом належним чином ( поштове повідомлення а.с.218, т.5), надавши клопотання в якому позовні вимоги не визнає, розгляд справи провести без участі його представника ( а.с.3, т.6).

04.04.2019 року в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, відповідача-2, третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Вільнянською районною державною адміністрацією 10.03.2015 року проведено засідання комісії з розгляду земельних питань, оформлене протоколом № 1 (том 1, а.с. 64-69), згідно з яким за наслідками розгляду питання 4 порядку денного вирішено: надати дозволи на виготовлення проектів землеустрою на відведення земельних ділянок ТОВ “Агрофірма “ОСОБА_4”, СФГ “ОСОБА_13М.”, ФГ “Світанок-2005” та відмовити ТОВ “Агрос-М” в наданні дозволу про виділення єдиним масивом та надання в оренду земельних ділянок. При цьому зазначено, що перевагу надано тим підприємствам, що фактично використовували земельні ділянки та вносили за це плату протягом тривалого часу, однак без правовстановлюючих документів, та враховано наявність їх звернень у 2014 році щодо отримання в оренду запитуваних не витребуваних земельних часток (паїв).

В подальшому 26.03.2015 року Вільнянською районною державною адміністрацією були прийняті розпорядження № 98, 101, 102.

Розпорядженням № 101 від 26.03.2015 року “Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою ТОВ “Агрофірма “ОСОБА_4” надано дозвіл ТОВ “Агрофірма “ОСОБА_4” на виготовлення проекту землеустрою з відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель не витребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) за контуром поля: № 490 площею 95,1 га, № 327 площею 28 га, № 107 площею 36,3 га, № 105 площею 19 га, розташованих на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та подальшої передачі в оренду.

Відповідно до інформаційної довідки Управління Держземагентства у Вільнянському районі Запорізької області № 14-28-0.2-1939/2-15 від 04.03.2015 р. (том 1, а.с. 72) земельна ділянка, розташована на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за контуром поля № 107, є невитребуваною (нерозподіленою) земельною часткою (паєм).

Розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації № 201 від 09.06.2015 року скасовані розпорядження голови Вільнянської районної державної адміністрації № 98, 101, 102 від 26.03.2015 року (том 1, а.с. 90).

При цьому, скасовуючи розпорядження, голова ЗОДА виходив з того, що складання окремого проекту землеустрою щодо відведення не витребуваних ( нерозподілених) земельних часток ( паїв) закон не передбачає, оскільки закон передбачає складання проекту землеустрою з процесі розпаювання тільки при розробленні і затверджені проекту землеустрою щодо організації території земельних часток ( паїв) в цілому, а тому за зверненням ТОВ « Агрофірма «ОСОБА_4» та інші складання проекту землеустрою не потребувалось.

Крім того, в розпорядженні зазначено, що проекти землеустрою здійснюються лише щодо земель державної або комунальної власності, а паї не відносяться до них, а тому надання дозволу на виготовлення проектів відведення щодо цих земельних ділянок є перевищенням повноважень РДА.

Також зазначено, що відмова в наданні дозволу «Агрос-М» жодним чином не обґрунтована, що є порушенням принципу неупередженості при прийняті рішення.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.11.2015 року у справі № 808/7285/15 ( т.1 а.с. 73) у задоволенні позову СФГ «Лещенко» до Запорізької ОДА, 3-і особи – Вільнянської РДА та ТОВ « Агрос-М» про скасування розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації від 09.06.2015 № 201 відмовлено.

При цьому, відмовляючи у позові, суд виходив з того, що Вільнянська РДА при видачі оспорюваних розпоряджень перевищила свої повноваження, надавши дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що не передбачено щодо земель невитребуваних(нерозподілених) земельних часток ( паїв)/

Розпорядженням в.о. голови Вільнянської районної державної адміністрації № 218 від 27.07.2015 “Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ТОВ “Агрофірма “ОСОБА_4” вирішено, зокрема, надати дозвіл ТОВ “Агрофірма “ОСОБА_4” на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) із земель сільськогосподарського призначення невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) за контуром поля № 107 площею 36,3 га, розташованої на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та подальшої передачі в оренду (п. 3 розпорядження № 218).

На підставі вказаного розпорядження 30.09.2015 року в.о. голови Вільнянської районної державної адміністрації прийнято розпорядження № 316 “Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі земельної ділянки в оренду ТОВ “Агрофірма “ОСОБА_4”, пунктами 1, 2, 3 якого вирішено:

1) затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за адресою: Запорізька область, Вільнянський район, територія Михайлівської сільської ради, за межами населених пунктів площею 36,3000 га (кадастровий номер 2321584000:06:003:0159) із земель невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) для послідуючої передачі в оренду, до моменту витребування власниками земельних часток (паїв);

2) надати ТОВ “Агрофірма “ОСОБА_4” в оренду земельну ділянку площею 36,3000 га (багаторічні насадження), розташовану на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області (кадастровий номер 2321584000:06:003:0159), строком на 10 років, з орендною платою у розмірі 5 (п’ять) відсотків від розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік, до моменту її витребування;

3) ТОВ “Агрофірма “ОСОБА_4” звернутися в місячний термін із дня видання цього розпорядження до Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області для укладення договору оренди землі.

На підставі розпорядження в.о. голови Вільнянської районної державної адміністрації № 316 від 30.09.2015 року Вільнянською районною державною адміністрацією (Орендодавець, відповідач 1 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “ОСОБА_4” (Орендар, відповідач 2 у справі) укладено договір оренди землі від 02.10.2015, далі Договір, який зареєстрований у виконавчому комітеті Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області 08.10.2015 року за № 04.

Відповідно до п. 1 Договору Орендодавець на підставі розпорядження голови райдержадміністрації від 30.09.2015 № 316 “Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі земельної ділянки в оренду ТОВ “Агрофірма “ОСОБА_4”, передає до моменту витребування земельної ділянки власниками сертифікатів та/або державних актів на право власності на земельні ділянки, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) загальною площею 36,3000 га (багаторічні насадження) (кадастровий номер 2321584000:06:003:0159) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташовану на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області в межах згідно з планом, що є невід’ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 7 Договору, він укладений на 10 років з моменту набуття чинності договору після його реєстрації та до моменту витребування земельної ділянки власниками сертифікатів та/або державних актів на право власності на земельні ділянки.

Звертаючись до Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області та Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “ОСОБА_4” з позовом, позивач – ТОВ « Агрос-М» посилався на те, що розпорядження голови ВРДА від 30.09.2015 року № 316 є незаконним, а договір оренди таким, що укладений з порушенням вимог чинного законодавства та з порушенням законних прав і інтересів ТОВ « Агрос-М» з огляду на те, що позивач з 24.02.2014 року звертався до відповідача-1 із заявами про передачу в оренду земельної ділянки за контуром поля № 107 з числа невитребуваних часток ( паїв) на території Михайлівської селищної ради, проте, під час розгляду даного питання відповідачу 2 були надані неправомірні переваги, що є порушенням прав і охоронюваних законом інтересів позивача.

Позивач зазначає, що оспорюване розпорядження було видано на виконання розпорядження № 218 від 27.07.2015 року, яким порушено порядок виконання судового рішення ( рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.05.2015 року)

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив з того, що надаючи вказаним розпорядженням дозвіл на складання та затвердження технічної документації з встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок (паїв) з присвоєнням окремого кадастрового номера, Вільнянською районною держаною адміністрацією порушено приписи спеціального законодавства, яким врегульовано порядок передачі нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок в оренду і, яке передбачає передачу земельних ділянок на підставі технічної документації з встановлення (відновлення) меж тільки для земельних ділянок державної або комунальної власності, що є перевищенням повноважень у сфері земельних відносин щодо надання дозволу та затвердження технічної документації.

Суд зазначив, що оспорюване розпорядження № 316 від 30.09.2015 року відповідача 1 порушує права та інтереси позивача (як потенційного орендаря) на отримання в оренду спірної земельної ділянки, а отже, відповідно до положень статей 395, 396 Цивільного кодексу України позивач є особою, законний інтерес або право якої порушено, а тому може скористатися способом захисту (поновлення) порушених прав, який прямо передбачено нормою матеріального права.

Оскільки вказане розпорядження порушує права позивача, прийняте з порушенням норм чинного законодавства, воно підлягає визнанню незаконним, відтак позивач має право захисти своє порушене право в т.ч. шляхом пред’явлення вимоги про визнання недійсним договору оренди, укладеного на підставі незаконного розпорядження.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України (далі ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 2 ЗК України, суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з п.п. “а”, “в”, “ж” ч. 1 ст. 17 ЗК України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, зокрема, належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною 3 ст. 122 ЗК України визначено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: ведення водного господарства; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва.

Згідно із ч. 1 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до п. 11 ст. 21 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”№ 586-XІV від 09.04.1999 р., місцева державна адміністрація погоджує документацію із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій" щодо відповідності зазначеної документації законодавству у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з п.п. 16, 17 Перехідних положень ЗК України (чинного з 01.01.2002 року), громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств здійснювалося відповідно до Указу Президента України від 08.08.1995 року №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям".

Згідно з п. 1, 6 Указу Президента України від 08.08.1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у т.ч. створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.

Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" № 1529/99 від 03.12.1999 року з метою забезпечення реалізації державної аграрної політики, прискорення реформування та розвитку аграрного сектора економіки на засадах приватної власності, Кабінету Міністрів України доручено здійснити організаційні заходи щодо запровадження спрощеного порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) та майнового паю органами місцевого самоврядування та виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власників земельних часток (паїв), яка звернулася із заявами про відведення земельних ділянок в натурі, з метою спільного використання або надання в оренду цих ділянок, запроваджено, зокрема, обов'язкове укладання підприємствами, які використовують землю для сільськогосподарських потреб, договорів оренди земельної частки (паю), майнового паю з власниками цих часток, а також спрощений порядок реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) та майнового паю органами місцевого самоврядування.

На виконання Указу Президента України від 03.12.1999 року № 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" наказом Держкомзему України від 17.01.2000 року № 5 затверджено Типовий договір оренди земельної частки (паю), сторонами якого є виключно власник (ки) земельної (-их) частки (-ок) (паю) (-їв) як орендодавці та юридичні особи, які використовують землю для сільськогосподарських потреб як орендарі.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначено положеннями Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" № 899-ІV від 05.06.2003 року.

Статтею 3 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено, що підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада чи районна державна адміністрація приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (ст. 11 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)").

Тобто, в подальшому, для осіб, які здійснюють оформлення державного акту на право приватної власності, необхідно відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку. Однак вказаний обов'язок визначений лише для власників земельних часток.

Враховуючи положення пункту 3 Указу Президента України від 08.08.1995 року №720/95 “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” та вимоги до форми сертифіката на право на земельну частку (пай), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1995 № 801 "Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)", встановлення розмірів земельної частки (паю) передбачається в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

З наведених положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указу Президента України від 08.08.1995 № 720 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" вбачається, що нерозподілена (не витребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована в складі єдиного земельного масиву без визначення меж в натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців. Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.

Водночас, згідно із ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. На відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах, місцезнаходження та межі такої земельної частки (паю) не визначені.

Отже, земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об'єктами земельних відносин і мають різний правовий режим; у випадку оренди земельної частки (паю) встановлюються орендні відносини щодо права на земельну частку (пай), не визначену в натурі земельну ділянку, посвідчену сертифікатом. Орендні відносини повинні оформлюватися договором, як у випадку оренди земельної частки (паю), так і у випадку земельної ділянки.

Відповідно до п. 12 постанови Кабінету Міністрів України “Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)” № 122 від 04.02.2004 року, нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Правовідносини щодо земельних часток (паїв) регулюються спеціальним Законом України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)”, який також вказаний у підставі прийняття спірного розпорядження.

Із змісту цього Закону слідує, що саме власникам земельних часток (паїв) виділяються в натурі земельні ділянки у разі виявлення ними бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості) (ст.3) і в такому разі сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень, зокрема, уточнюють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення технічної документації (ст.ст.5,7). Цим же законом передбачено особливості встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власниками земельних часток (паїв) (ст. 11).

Статтею 13 вказаного Закону регламентовано використання нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок, а саме передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

З вказаних норм вбачається, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки - частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а перебувають лише у розпорядженні відповідних рад та адміністрацій, та надання таких ділянок у користування на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

Відтак, законодавством передбачена можливість раціонального використання земельних часток до оформлення їхніми власниками правовстановлюючих документів з можливістю надходження коштів до бюджету.

При цьому, оренда нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок не є сталою і не може забезпечити постійну площу орендованої земельної ділянки, оскільки земельні ділянки надаються на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" не містить жодних умов щодо наявності технічної документації з встановлення (відновлення) меж ділянки для передачі в оренду не витребуваних часток (паїв).

Відповідно до п. 11 ст. 21 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” № 586-XІV від 09.04.1999 р. місцева державна адміністрація погоджує документацію із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій" щодо відповідності зазначеної документації законодавству у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Проте, ані норми ЗК України, ані Закону України "Про землеустрій", ані Закону України “Про місцеві державні адміністрації” не передбачають повноваження місцевих державних адміністрацій надавати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки у натурі у процедурі передачі не витребуваних (не розподілених) земельних часток (паїв) в оренду на строк до їх витребування власниками, в тому числі погоджувати вказану документацію.

Вказане також унеможливлює розроблення технічної документації та присвоєння кадастрового номера орендованої земельної ділянки.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, оспорюваним розпорядженням № 316 від 30.09.2015 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за адресою: Запорізька область, Вільнянський район, територія Михайлівської сільської ради, за межами населених пунктів площею 36,3000 га (кадастровий номер 2321584000:06:003:0159) із земель невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) для послідуючої передачі в оренду, до моменту витребування власниками земельних часток (паїв), що є порушенням приписів спеціального законодавства, оскільки передача нерозподілених( невитребуваних) земельних часток в оренду унеможливлює розроблення технічної документації на землю потенційним орендарем та присвоєння кадастрового номера земельній ділянці за такою документацією.

За приписами ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту "г" ч. 3 ст. 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 21 ЦК України унормовано, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади АР Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За приписами ч. 3 ст.43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

З огляду на встановлений факт прийняття в.о. голови Вільнянською РДА Запорізької області розпорядження № 316 від 30.09.2015 року з порушенням вимог земельного законодавства, принципу неупередженості, перевищенням повноважень у сфері земельних відносин, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання незаконним (недійсним) та скасування оскаржуваного розпорядження виконуючого обов’язки голови Вільнянської РДА № 316 від 30.09.2015 року “Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі земельної ділянки в оренду ТОВ ОСОБА_4”.

Вирішуючи питання щодо наявності та змісту права або охоронюваного законом інтересу, за захистом якого звернувся позивач - ТОВ « Агрос-М» та, відповідно, наявності чи відсутності його порушення, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому частинами 1, 2 статті 1 ГПК України (у відповідній редакції) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Отже, наведені приписи чинного законодавства визначають об'єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб’єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб’єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов’язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб’єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб’єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз’яснив Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач мав інтерес до спірної земельної ділянки, оскільки сільськогосподарська діяльність є особливим видом діяльності, здійснення якої неможливо без використання землі.

Вищезазначеним законодавством передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Водночас, спеціальним законодавством не визначено спеціального порядку передачі невитребуваних земельних ділянок (паїв).

Разом з тим, з метою недопущення порушення принципу неупередженості при прийнятті рішень орган державної влади мав вжити всіх передбачених законом заходів, з урахуванням всіх обставин ситуації, що склалася навколо спірних земельних часток (паїв), у т.ч. шляхом порядку їх виділення на конкурсній основі.

Як встановлено судом першої інстанції, 24.02.2014 року ТОВ « Агрос-М» звернувся із клопотанням про виділення єдиним масивом та надання в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення нерозподілених земельних часток загальною площею 258,5 га на строк до 49 років зі сплатою 3% від нормативної грошової оцінки ( а.с. 73 т.1)

11.04.2014 року, 04.11.2014 року, 16.02.2015 ТОВ « Агрос-М» повторно звертався із клопотанням про виділення єдиним масивом та надання в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення нерозподілених земельних часток загальною площею 258,5 га на строк до 49 років зі сплатою 3% від нормативної грошової оцінки ( а.с. 74,75 т.1)

Тобто, колегія суддів вважає, що внаслідок прийняття оспорюваного розпорядження було порушено його право та інтерес щодо можливого отримання в оренду земельної ділянки, оскільки при прийнятті цього рішення не було обґрунтовано надання переваг саме відповідачу перед позивачем у отриманні в оренду.

З матеріалів справи вбачається, що позивач - ТОВ “Агрос-М” звернувся до Вільнянської РДА з клопотанням (лист б/н від 24.02.2014) про надання в оренду земельних ділянок, в тому числі, за контуром поля № 107 площею 36,3 га, які є нерозподіленими (невитребуваними) земельними частками (паями), що знаходяться на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області відповідно до проекту реформування ВАТ “Чапаївське” та схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї). Позивач просив відповідача-1 надати в оренду невитребувані частки (паї), виділені єдиними масивом загальною площею 258,5 га для сільськогосподарського виробництва на термін до виділення їх в натурі власниками, але не більше 49 років, річну орендну плату просив встановити в розмірі 3 відсотки від нормативної грошової оцінки.

Листом від 25.03.2014 № 01-17/0357 Вільнянська РДА відмовила у наданні земельних ділянок в оренду у зв’язку з неврегульованістю питання реєстрації договорів оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв), які перебувають у колективній власності.

В подальшому позивач звертався до відповідача-1 з листами № 3 від 11.04.2014, № 4 від 04.11.2014 та № 2-2015 від 16.02.2015, в яких містилось клопотання про передачу вищезазначеної земельної ділянки в оренду.

Проте, подальші звернення позивача відповідачем-1 залишені без розгляду до березня 2015 року, коли на вимогу Запорізької ОДА (протокол наради від 13.01.2015, лист від 04.03.2015 № 09501/08-32) відповідач-1 повернувся до розгляду питання передачі в оренду ділянок невитребуваних земельних часток (паїв). Відповідачем-1 проведено засідання комісії Вільнянської РДА по розгляду земельних питань (протокол від 10.03.2015), на якому вирішено відмовити позивачу, але надати дозволи на виготовлення проектів землеустрою на заявлені позивачем землі іншим суб'єктам, в тому числі і ТОВ “Агрофірма “ОСОБА_4”.

Розпорядженням голови Вільнянської РДА № 218 від 27.07.2015 “Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ТОВ “Агрофірма “ОСОБА_4” надано дозвіл, зокрема, на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) із земель сільськогосподарського призначення невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) за контуром поля № 107 площею 36,3 га, розташованих на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та подальшої передачі в оренду (п. 3 розпорядження № 218) ( а.с. 36 т.1)

Дане розпорядження видано з врахуванням постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року у справі 808/2341/15, ухвали Запорізького окружного адміністративного суду про виправлення описки, від 22 червня 2015 року у справі № 808/2341/15, постанови відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 15.07.2015 року, та клопотання директора ТОВ «Агрофірма «ОСОБА_4» від 07.07.2014 року № 0142.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року у справі № 808/2341/15 за позовом ТОВ « Агрофірма « ОСОБА_4» до Вільнянської РДА про визнання дій протиправними та зобов»язання вчинити певні дії, позов задоволено.

Суд визнав відмову Вільнянської РДА від 04.08.2014 № 01-17/0775 про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель не витребуваних ( нерозподілених) земельних часток ( паїв) за контуром поля № 490 площею 95,1 га, за контуром поля № 327 площею 28 га ( сіножаті), за контуром № 107 площею 36,3 га загальною площею 159,4 га, розташованих на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та подальшої передачі в оренду- протиправною та скасувати її.

Суд зобов’язав Вільнянську РДА вчинити дії , направлені на повторний розгляд заяви щодо надання дозволу ТОВ « Агрофірма «ОСОБА_4» від 07.07.20914 № 43 на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель не витребуваних ( нерозподілених) земельних часток ( паїв) за контуром поля № 490 площею 95,1 га, за контуром поля № 327 площею 28 га ( сіножаті), за контуром № 107 площею 36,3 га загальною площею 159,4 га, розташованих на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та подальшої передачі в оренду, та надання згоди на виготовлення проектів землеустрою ( а.с. 40 т.1).

При цьому, суд виходив з того, що Вільнянська РДА мала всі повноваження для надання ТОВ « Агрофірма « ОСОБА_4» дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель не витребуваних ( нерозподілених) земельних часток ( паїв) за контуром поля № 490 площею 95,1 га, за контуром поля № 327 площею 28 га ( сіножаті), за контуром № 107 площею 36,3 га загальною площею 159,4 га, розташованих на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та подальшої передачі в оренду.

Відповідно довідки Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від 02.03.2015 року, правовий статус спірних земельних ділянок- землі колективної власності – сіножатті та багаторічні насадження.

Запитувані земельні ділянки використовувались сільгоспвиробниками з 2000 року таким чином: ТОВ « Агрофірма «ОСОБА_4» № 490 – 95,1; № 327 – 28 га; № 107 – 36,3 га, та виконавчий комітет Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області висловив свою пропозицію щодо надання в оренду земельних ділянок в першу чергу ТОВ « Агрофірма «ОСОБА_4» ( а.с. 42 т.1)

З протоколу засідання комісії по розгляду земельних питань від 10 березня 2015 року вбачається, що п. 4 розглядалось питання про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою ТОВ « Агрофірма «ОСОБА_4», ФГ «Світанок», ФГ « Лещенко», ТОВ « Агрос-М» із земель невитребуваних земельних часток на території Михайлівської сільської ради.

Зі змісту протоколу вбачається, що до Вільнянської РДА звернулись з заявами про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою: 03.01.2015, 10.03.2015- ТОВ « Агрофірма « ОСОБА_4» та 16.02.2015 – ТОВ « Агрос-М» про виділення єдиним масивом.

Під час розгляду заяв встановлено, що ТОВ « Агрофірма «ОСОБА_4» користувалось зазначеними земельними ділянками, сплачувало платежі, в той час як ТОВ « Агрос-М» зареєстровано лише в лютому 2014 року, техніки для обробки землі не мають, проте, мають намір використовувати земельні ділянки.

За наслідками розгляду заяв, комісія вирішила надати дозвіл на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок ТОВ « Агрофірма «ОСОБА_4», та відмовити ТОВ « Агрос-М» ( а.с. 48 т.1)

Означене свідчить про порушення прав та інтересів позивача щодо можливого отримання в оренду земельної ділянки, оскільки при прийнятті цього рішення не було обґрунтовано надання переваг саме відповідачу перед позивачем у отриманні в оренду.

При цьому, колегія суддів не погоджується з доводами позивача щодо того, що судовим рішенням у адміністративній справі зобов’язано відповідача 1 передати позивачу в оренду спірну земельну ділянку з огляду на наступне.

Як вбачається з обставин справи № 808/3787/15 судом визнано протиправними дії Вільнянської РДА від 10 березня 2015 року з відмови у передачі в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрос-М» нерозподілених земельних часток, що передавались в колективну власність ВАТ «Чапаївське» на земельних ділянках: контур № 82 площею 45,0 га; контур № 105 площею 19,0 га; контур № 107 площею 36,3га; контур № 327 площею 63,1 га; контур № 490 площею 95,1 га, які знаходяться на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області та зобов»язано Вільнянську РДА розглянути повторно клопотання ТОВ « Агрос-М» від 16 лютого 2015 року № 2-105 про виділення єдиним масивом та надання в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрос-М» нерозподілених земельних часток на земельних ділянках: контур № 82 площею 45,0 га; контур № 105 площею 19,0 га; контур № 107 площею 36,3га; контур № 327 площею 63,1 га; контур № 490 площею 95,1 га.

Тобто, судом не вирішувалось питання щодо користування спірними земельними ділянками та не встановлювалось право позивача ТОВ « Агрос-М» на отримання в оренду вищезазначених земельних ділянок, а лише констатовано факт необґрунтованості відмови на звернення ТОВ « Агрос-М» та зобов’язано повторно розглянути дану заяву. При цьому, обов’язок передати в оренду земельні ділянки саме позивачу даними рішеннями не встановлювався.

Оцінюючи висновки суду щодо наявності підстав для визнання договору оренди недійсним, колегія суддів враховує наступне.

Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, господарський договір, в т.ч. договір оренди землі від 02.10.2015 року може бути визнаний недійсним за наявності двох умов:

- порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача;

- наявності передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою для визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, зокрема, якщо :

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України);

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України);

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин), що встановлено ч. 3 ст. 215 ЦК України.

Оскільки, судом встановлено, що договір оренди земельної ділянки укладено на підставі розпорядження Вільнянської районної державної адміністрацій від 30.09.2015 року № 316, яке винесено з порушенням вимог чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недійсність договору оренди землі від 02.10.15, укладеного між Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “ОСОБА_4”, (зареєстрованого у виконавчому комітеті Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області 08.10.2015 за № 04), за яким передано в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 36,3000 га (кадастровий номер 2321584000:06:003:0159).

Доводи апелянта про те, що судом не зазначено, в чому полягає протиправна поведінка другого відповідача при отриманні в оренду земельної ділянки, не свідчать про законність прийняття оскаржуваного рішення, оскільки судом вирішено питання саме щодо протиправності дій відповідача 1 при прийнятті даного рішення.

Посилання апелянта на те, що він звертався до відповідача 1 із заявами про передачу в оренду земельних ділянок в цілому єдиному масиві, починаючи з 2013 року, тобто, раніше за позивача, не підтверджується належними доказами.

Крім того, оскільки чинним законодавством України не передбачено порядку розгляду звернення потенційних землекористувачів про передачу в оренду земельних ділянок за часовою ознакою, з метою недопущення порушення принципу неупередженості при прийняті рішення орган державної влади (Вільнянська РДА) мав вжити усіх передбачених законом заходів, з урахуванням всіх обставин ситуації, що склалася навколо вказаної земельної ділянки, в т.ч. шляхом виділення земельної ділянки на конкурсній основі. Відсутність законодавчо визначеного порядку виділення земельної ділянки на конкурсних засадах не виключає можливості проведення процедури земельних торгів для уникнення позаконкурентного надання земельної ділянки певній юридичній особі.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що оцінка першочерговості звернення сторін із заявами про передачу в оренду спірних земельних ділянок повинна бути вирішена саме при розгляді цих заяв та визначені особи, яка має переваги перед іншими особами на оренду невитребуваних земельних паїв.

Колегія суддів також вважає неспроможними доводи апелянта про те, що прийняті відповідачем 1 розпорядження є ненормативними актами, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання, оскільки це не виключає можливість їх оскарження в судовому порядку у разі порушення ними прав та законних інтересів позивача та прийняття їх з порушенням норм чинного законодавства України.

Посилання апелянта на те, що суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки визнав недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 23215840000:06:003:0159, в той час, як у користуванні відповідача знаходиться земельна ділянка за номером 2321584000:06:003:0159, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо неправомірності оспорюваного розпорядження та недійсності договору оренди, оскільки відповідні відмінності у зазначенні кадастрового номеру є технічною опискою, яка може бути виправлена за зверненням зацікавленої сторони.

Стосовно твердження відповідача 2 про те, що позивач не є ані власником, ані користувачем спірної земельної ділянки, відтак у нього відсутні підстави для захисту, передбачені ст. 152 ЗК України, в т.ч. для визнання договору недійсним слід зазначити наступне. Як встановлено судом, оспорюване розпорядження № 316 від 30.09.2015 року відповідача 1 порушує права позивача (як потенційного орендаря) на отримання в оренду спірної земельної ділянки, а отже, відповідно до положень статей 395, 396 Цивільного кодексу України особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту (поновлення) порушених прав, який прямо передбачено нормою матеріального права.

При цьому, позивачем за цим позовом може бути і неволодіючий власник, а особа, законний інтерес або право якої порушено.

Оскільки вказане розпорядження порушує права позивача, прийняте з порушенням норм чинного законодавства, та підлягає визнанню незаконним, відтак позивач має право захисти своє порушене право в т.ч. шляхом пред’явлення вимоги про визнання недійсним договору оренди, укладеного на підставі незаконного розпорядження.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що суд не врахував рішення Європейського суду у справі «Рисовський проти України», де висловлена позиція про те, що державні органи, які не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов’язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Разом з цим, колегія суддів зауважує, що в апеляційній скарзі не зазначено, яким саме чином і в якій частині рішення суду суперечить рішенню ЄСПЛ « Рисовський проти України», з огляду на висновки Верховного Суду в постанові від 14.06.2018 року, в якій зазначено, що при новому розгляді справи судам слід дотриматись вищенаведених приписів, а саме- принципу належного урядування.

Вирішуючи справу по суті спору, господарський суд першої інстанції зазначив, що у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.

Враховуючи повноваження, надані … державним органам у земельних відносинах, при здійсненні цих повноважень … державні органи повинні дотримуватись принципу “належного урядування”, який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, наприклад, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний та якомога послідовніший спосіб; зокрема, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок, сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п. 70 рішення Європейського суду з прав людини (у справі “Рисовський проти України”).

Інші доводи апелянта є безпідставними і висновків суду першої інстанції вони не спростовують.

З урахуванням вищевикладеного, господарський суд Запорізької області всебічно, повно, об'єктивно дослідив всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, що у відповідності до п.1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без зміни.

Керуючись ст.ст. 275-282 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю « Агрофірма «ОСОБА_4» - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 12.12.2018 року у справі № 908/26/17– залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 12.04.2019

Головуючий суддя О.В. Березкіна

Суддя М.О.Дармін

Суддя О.Г.Іванов