Постанова

Іменем України

03 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 757/49825/16-ц

провадження № 61-13121св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2017 року у складі судді Писанця В. А. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2017 року у складі суддів: Панченка М. М., Волошиної В. М., Слюсар Т. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал»,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал» (далі - ТОВ «ІК «ІФГ Капітал») про визнання дій неправомірними, стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, у якому просив визнати неправомірними дії відповідача щодо невиконання судових рішень Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 грудня 2010 року та від 02 квітня 2010 року в частині виплати йому процентів за депозитним договором та в порядку статті 625 ЦК України зобов?язати відповідача ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» виплатити на його користь 3 % річних та інфляційні втрати за невиконання вищезазначених судових рішень у загальній сумі 17 155 грн 07 коп.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на його користь судові витрати, понесені на проїзд з м. Миколаєва до м. Києва та на зворотній шлях у сумі 237 грн 81 коп., та добові у сумі 226 грн 45 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що 21 жовтня 2010 року Правлінням Національного банку України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації ТОВ «Укрпромбанк». Ліквідатор ТОВ «Укрпромбанк» повідомив позивача про те, що його вимоги визнані та віднесені до сьомої черги задоволення кредиторських вимог. Відповідно до договору № 31-Л про передавання в управління непроданих активів від 05 вересня 2013 року, укладеного між ТОВ «Український промисловий банк», Національним банком України та ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал» (Управитель), в управління Управителю передані активи, наявні на балансі банку на дату укладення цього Договору, та передано перелік (реєстр) вимог кредиторів (вигодонабувачів), розрахунки з якими не проведено. Листом від 15 грудня 2014 року № 1541 відповідач повідомив позивача про те, що сума кредиторських вимог ОСОБА_1 VII черги задоволення становить 7 078 грн 49 коп. та подальші розрахунки за кредиторськими вимогами будуть проводитись Управителем за мірою здійснення процедури управління активами у встановленому законом порядку. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги. В ході судового розгляду встановлено, що відповідач як правонаступник банку не заперечує щодо виплати позивачу грошових коштів за судовими рішеннями в порядку встановленої черговості, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій в порядку статті 625 ЦК України. Не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними та визнання факту збільшення розміру заборгованості, оскільки не є належним способом захисту порушеного права. При цьому також не підлягають задоволенню позовні вимоги про відшкодування витрат позивача, пов'язаних із розглядом справи, оскільки відносяться до судових витрат розподіл яких знаходиться в прямій залежності від основних позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позивач, керуючись статтею 625 ЦК України помилково вважає, що відповідач порушив строки виконання судових рішень, якими стягнуто з ТОВ «Український промисловий банк» на користь ОСОБА_1 проценти за користування банківським вкладом, а тому наполягає на стягненні 3 % річних та інфляційних втрат за порушення строків виконання грошового зобов?язання, передбачених вище зазначеною нормою ЦК. Звертаючись до суду, позивач не довів, які саме його права були порушені, невизнані чи оспорювані відповідачем.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1)Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідач прострочив виконання судових рішень на 6 років, у зв?язку з чим у нього виник обов?язок сплатити інфляційні нарахування та три проценти річних на суму боргу.

(2) Позиція відповідача

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» зазначає, що згідно договору № 31-Л про передавання в управління непроданих активів від 05 вересня 2013 року товариство є довірчим власником отриманих в управління активів та у порядку статті 96 Закону України «Про банки та банківську діяльність» вживає заходів щодо продовження погашення заборгованості кредиторів банку за рахунок отриманих активів. Вимоги ОСОБА_1 належать до сьомої черги задоволення поряд з іншими 3 055 вигодонабувачами ТОВ «Укрпромбанк», а тому підлягатимуть задоволенню у межах черговості.

14 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суди установили, що заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 квітня 2010 року з ТОВ «Український промисловий банк» на користь ОСОБА_1 стягнуто проценти за користування банківськими вкладами у розмірі 5 415 грн 19 коп.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 грудня 2010 року з ТОВ «Український промисловий банк» на користь ОСОБА_1 стягнуто проценти за користування банківськими вкладами у розмірі 1 598 грн 46 коп.

21 жовтня 2010 року Правлінням Національного банку України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації ТОВ «Укрпромбанк».

Ліквідатор ТОВ «Укрпромбанк» повідомив позивача про те, що його вимоги визнані та віднесені до сьомої черги задоволення кредиторських вимог.

Відповідно до договору № 31-Л про передавання в управління непроданих активів від 05 вересня 2013 року, укладеного між ТОВ «Український промисловий банк», Національним банком України та ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал» (Управитель), в управління Управителю передані активи, наявні на балансі банку на дату укладення цього Договору, та передано перелік (реєстр) вимог кредиторів (вигодонабувачів), розрахунки з якими не проведено.

Листом від 15 грудня 2014 року № 1541 відповідач повідомив позивача про те, що сума кредиторських вимог ОСОБА_1 VII черги задоволення становить 7 078 грн 49 коп. та подальші розрахунки за кредиторськими вимогами будуть проводитись Управителем за мірою здійснення процедури управління активами у встановленому законом порядку.

За змістом статті 91 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (тут і далі у редакції, чинній станом на 21 жовтня 2010 року - дату відкликання банківської ліцензії ТОВ «Укрпромбанк») з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора: строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; припиняється нарахування процентів, неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банку; вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Відповідно до положень статті 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти, одержані в результаті ліквідаційної процедури, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; 2) грошові вимоги по заробітній платі, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до порушення процедури ліквідації банку; 3) вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що виникли у випадках, визначених законодавством про гарантування вкладів фізичних осіб; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом гарантування вкладів фізичних осіб; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 5-1) вимоги Міністерства фінансів України, що виникли у зв'язку з наданням поворотної фінансової допомоги за виключенням внесків до статутного капіталу; 6) вимоги фізичних осіб, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності); 7) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 8) вимоги за субординованим боргом.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

У разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж матиме наслідком істотну втрату їх вартості, ліквідатор передає такі активи в управління визначеній Національним банком України юридичній особі, яка зобов'язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованості кредиторів банку за рахунок отриманих активів.

Підстави і порядок застосування Національним банком до банків, філій іноземних банків та інших осіб, які є об'єктом перевірки Національного банку, заходів впливу за порушення банківського законодавства станом на 21 жовтня 2010 року визначалися Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року № 369 (далі - Положення).

За змістом пункту 15.1 глави 15 розділу VI Положення кошти, одержані в результаті ліквідаційної процедури, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у черговості та порядку, визначеним у статті 96 Закону про банки, якщо інше не встановлено законом.

Якщо на час закінчення строку ліквідації банку залишилися непроданими його активи і наслідком негайного продажу буде істотна втрата їх вартості, то ліквідатор передає ці активи відповідно до частини дванадцятої статті 96 Закону про банки в управління іншій юридичній особі, яка зобов'язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованості кредиторів банку за рахунок отриманих активів. Зазначена норма не поширюється на процедуру ліквідації філії іноземного банку (пункт 15.2 глави 15 розділу VI Положення).

Згідно із пунктом 15.8 глави 15 розділу VI Положення після отримання потрібної інформації про юридичних осіб, від яких надійшли пропозиції щодо приймання в управління не проданих під час ліквідаційної процедури активів, Комісія Національного банку відбирає кандидатів з числа претендентів, яким повідомляє адресу ліквідатора, за якою вони можуть ознайомитися з інформацією про активи банку, які передбачається передати їм в управління, а також повідомляє ліквідатору про цих юридичних осіб.

Юридичні особи, які мають намір прийняти в управління непродані активи банку звертаються до ліквідатора для ознайомлення з інформацією про непродані активи банку.

Ліквідатор інформує відібраних юридичних осіб, яким можуть передаватися в управління непродані активи банку, про: перелік активів банку, що залишилися непроданими і які передбачається передати їм в управління; договори, на підставі яких виникли майнові права та обов'язки банку щодо активів; вартість кожного активу (залишкову, ринкову та ліквідаційну, якщо така визначалася), ціну та порядок продажу, згідно з яким він продавався і не був проданий; висновки щодо оцінки кожного активу, здійсненої відповідно до законодавства України під час ліквідаційної процедури; загальну суму невиконаних зобов'язань банку.

Вимоги кредиторів не задовольняються в таких випадках: не надійшли протягом установленого часу; не визнані ліквідатором, не оскаржені кредитором у встановленому порядку або за запереченням кредитора прийнято рішення про незадоволення його вимоги; майна банку не вистачає для задоволення вимог (15.16 глави 15 розділу VI Положення).

Відповідно до договору № 31-Л про передавання в управління непроданих активів від 05 вересня 2013 року, укладеного між ТОВ «Український промисловий банк», Національним банком України та ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал» (Управитель), в управління Управителю передані активи, наявні на балансі банку на дату укладення цього Договору, та передано перелік (реєстр) вимог кредиторів (вигодонабувачів), розрахунки з якими не проведено.

Таким чином, з урахуванням наведених норм права у ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал» виникли зобов?язання щодо задоволення вимог кредиторів ТОВ «Український промисловий банк», які були включені до реєстру вимог кредиторів та залишилися незадоволеними на час закінчення ліквідаційної процедури банку, у межах вартості переданих активів ліквідованого банку.

Юридична особа, якій за договором передані в управління непродані активи банку зобов'язана щомісяця надавати Національному банку інформацію про продаж цих активів і задоволення вимог кредиторів (пункт 15.13 глави 15 розділу VI Положення).

Національний банк здійснює перевірку діяльності юридичної особи, якій за договором передані в управління непродані активи банку щодо проведення процедури управління цими активами і задоволення вимог кредиторів у порядку, установленому пунктом 16.3 глави 16 цього розділу для ліквідатора банку (15.14 глави 15 розділу VI Положення).

Відповідно до положень статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані простроченням виконання заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 квітня 2010 року та рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 грудня 2010 року про стягнення із ТОВ «Український промисловий банк» на його користь процентів за вкладом.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних від суми процентів на вклад, суди не звернули уваги на те, що зобов?язання з повернення позивачу стягнутих за рішеннями суду процентів у загальному розмірі 7 078 грн 49 коп виникло у відповідача за договором від 05 вересня 2013 року та станом на жовтень 2016 року (дату звернення до суду) залишається невиконаним.

Віднесення позивача до сьомої черги кредиторів не звільняє ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал» від обов?язку вживати невідкладних та своєчасних заходів щодо реалізації активів ліквідованого банку та розрахунку за кредиторськими вимогами.

Разом з тим, належність виконання ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал» зобов?язання щодо продажу активів ТОВ «Український промисловий банк» за період із 05 вересня 2013 року по жовтень 2016 року та задоволення вимог кредиторів, у тому числі позивача, суди не дослідили, не встановили обсяг договірної відповідальності ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал» у випадку неналежного виконання зобов?язання.

Крім того, у матеріалах справи відсутня копія договору № 31-Л про передавання в управління непроданих активів від 05 вересня 2013 року, що унеможливлює дослідження умов цього договору колегією суддів.

Внаслідок допущених судами порушень норм процесуального закону не встановлені істотні для правильного вирішення справи обставини, що згідно зі статтею 411 ЦПК України є підставою скасування ухвалених у справі судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, за своїм правовим характером договір № 31-Л про передавання в управління непроданих активів від 05 вересня 2013 року є договором управління майном.

Згідно із частиною статті 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Таким чином, ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал» є управителем за договором № 31-Л про передавання в управління непроданих активів від 05 вересня 2013 року, а ОСОБА_1 - вигодонабувачем.

Відповідальність управителя визначена статтею 1043 ЦК України.

За змістом частини першої статті 1043 ЦК України управитель, який не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов'язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, а вигодо набувачеві - упущену вигоду.

Управитель відповідає за завдані збитки, якщо не доведе, що вони виникли внаслідок непереборної сили, винних дій установника управління або вигодонабувача.

Таким чином, при вирішенні справи суд мав дослідити договірні положення щодо відповідальності ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал» як управителя активів ТОВ «Український промисловий банк», а у випадку, коли питання відповідальності управителя не врегульовано у договорі - застосувати до вирішення спору норми частини першої статті 1043 ЦК України та досліджувати обставини прояву управителем належної дбайливості доінтересів вигодонабувачів, у тому числі ОСОБА_1

Враховуючи, що наведені обставини у справі не встановлені, не можна погодитися із висновком судів про безпідставність заявлених вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Допущені судами порушення процесуального закону згідно частини 3 статті 411 ЦПК України становлять підставу скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик