Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2019 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючої -судді – ОСОБА_1

за участю секретаря – Рущак Т.О.

позивача - ОСОБА_2

представника позивача – адвоката ОСОБА_3

представника відповідача - адвоката ОСОБА_4

представника третьої особи – адвоката ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування квартири та поновлення права власності на квартиру, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_6, в якому просить визнати недійсним договір дарування квартири №1/а в будинку № 28 по вул. Бр. Міхновських у м. Львові, укладений між нею та відповідачкою 11 серпня 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та поновити державну реєстрацію права власності на вищевказану квартиру. В обгрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що кв. № 1а в буд. № 28 по вул. Бр. Міхновських у м. Львові, загальною площею 24,8 кв.м. отримала в 1997 році, оскільки тривалий час працювала двірником. Є неосвіченою, жодного класу не закінчувала, ні читати, ні писати не вміє, є особою неписьменною, одинокою, похилого віку і потребує догляду та сторонньої допомоги. Під час посвідчення нотаріусом договору не розуміла що саме оформляється, які обов‘язки покладаються на сторони і їх правові наслідки. Будучи в нотаріуса під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання не розуміла всіх фактичних обставин даного правочину, що вплинуло на її волевиявлення. Водночас розуміла, що укладається договір довічного утримання з відповідачем, яка є її племінницею та казала, що буде утримувати її до старості і вона їй довіряла. Нотаріус їй не вручила копії договору, тому про те, що відповідач обманула її дізналася лише в серпні 2018 року. Після укладення договору вона залишилася зареєстрованою та проживає в даній квартирі, яка є єдиним її житлом та несе всі витрати по оплаті за житлово-комунальні послуги. Відповідач перебуває за кордоном, жодного разу після оформлення договору в нотаріуса не відвідала її, з огляду на її похилий вік, одинокість, потребу у догляді, наданні елементарної допомоги. Як на підставу позовних вимог покликається на ст. ст. 203, 215, 229, 230, 235, 717 ЦК України.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 13.19.2018 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с. 10). Ухвалою суду від 01.02.2019 р. закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідач ОСОБА_6 на виконання вимог ст. 191 ЦПК України надіслала суду письмовий відзив, який відповідає вимогам ст. 178 ЦПК України (а.с. 21-24). Заперечуючи наведені позивачем обставини, відповідач покликається на те, що зі змісту позовної заяви не вбачається в чому саме полягала помилка позивача щодо правової природи оспорюваного договору. Позивач, на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних та допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку – неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення. Позивач є дійсно особою похилого віку, однак вона сама виявила бажання укласти саме договір дарування і зібрала для цього необхідні документи, зверталася до ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» із заявами про видачу витягу з реєстру прав власників саме для укладення договору дарування, а не якого іншого, самостійно підшукала нотаріуса та пояснила, що вона бажає укласти саме договір дарування, а не договір довічного утримання. Жодних домовленостей щодо надання їй матеріального утримання в них не було, оскільки позивачка не потребувала такої фінансової допомоги в силу того, що станом на день укладення договору вона отримувала пенсію по віку та отримувала заробітну плату як двірник в ЛКП. Крім того, зазначила, що позивачка була фізично активною та здоровою, оскільки працювала двірником. На думку відповідача, позивач пред‘явила позов, оскільки має складний характер і внаслідок мінливого настрою бажає розпорядитися квартирою в інший спосіб, що раніше мало місце в тому числі і складання та скасування заповітів у випадку напруження в родинних відносинах. Відповідач, спростовуючи пояснення позивача щодо її перебування за кордоном, вказала, що постійно проживає в Україні та не мала потреби вселятися у спірну квартиру. Просить відмовити в задоволенні позову.

Третя особа – приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, в порядку вимог ст. 181 ЦПК України подала письмові пояснення, в яких виклала свої аргументи і міркування на заперечення проти позову (а.с.52). Позов вважає безпідставним з огляду на такі обставини. Під час вчинення нотаріальної дії було з‘ясовано дійсне волевиявлення сторін та їм було роз‘яснено усі правові наслідки. Сторони бажали укласти саме договір дарування. Посилання на неграмотність позивача вважає надуманими, оскільки позивачка, як сторона договору, договір прочитала та підписала. Її підпис є у реєстрі для вчинення нотаріальних дій. Те, що обдаровувана залишила позивачку проживати у подарованій квартирі правової суті договору, як договору дарування, не міняє. Так само, як і зміна особистих відносин між сторонами договору (тітка і племінниця). Спростування укладення договору та його умов лише покликанням на нерозуміння його суті не може вважатися правовою підставою для спростування дійсності договору та є неприпустимим. Крім того, зазначає, що позивачка дізналася про укладення договору з моменту його підписання, тобто з 11.08.2004 р. Відтак, минула позовна давність, яку слід застосовувати у справі. Жодних обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску давності позивачем не наведено. Враховуючи викладене, вважає, що у позові слід відмовити. Просить розглядати справу за її відсутності.

В судовому засіданні позивач допитана, за її згодою, в порядку вимог ст. 234 ЦПК України як свідок, позовні вимоги підтримала. Дала показання про те, що вона не грамотна, не вміє ні читати, ні писати. В 2004 році відповідач - її племінниця ОСОБА_6, завезла її до якоїсь жіночки, якій на стіл поклала документи. Перед тим ОСОБА_6 казала принести документи. ОСОБА_8, ні жіночка (нотаріус) не зачитували нічого, не роз‘яснювали, вона не розуміла що відбувається. Щось підписувала в нотаріуса. Нотаріус не дала їй ніякого документа. Вона довіряла племінниці, сподівалася, що вона буде з нею, буде «ходити за нею», оплачувати все. Позивач сказала: «Я думала як взяла хату, то буде ходити», «вона мене саму стару лишає». Півроку тому вона зрозуміла, що «пропала хата». Позивач вважає, що відповідач повинна була їй допомагати з того часу як «забрала хату». Вона проживає в квартирі, за комунальні послуги оплачує, а відповідач не надає їй жодної допомоги (не оплачує за комунальні послуги, не допомагає проводити ремонтні роботи), не спілкується взагалі. Позивач заявила: «Прошу повернути хату, я на продаж не хочу, бо не буду мати де жити».

Представник позивача - адвокат ОСОБА_9 в судовому засіданні підтримав вимоги позивача з мотивів, наведених у позовній заяві, просить позов задовольнити. Доповнив, що в дійсності, перебуваючи в коридорі за місцем роботи третьої особи та в подальшому підписуючи надрукований «10 штрифтом» договір, який позивач, досягнувши 71 року, будучи неписьменною, не могла прочитати і який їй не був прочитаний (відповідного застереження в договорі не зазначено), а примірник договору його довірительці не видавався, вона вважала та усвідомлювала, що нею укладається договір довічного утримання, з метою отримання від племінниці ОСОБА_6 посильної та необхідної допомоги в старості. Позивач була одинокою і потребувала допомоги. Тому, укладаючи спірний договір, позивач помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов‘язків, які виникнуть після його укладення. Крім того, будь-якого іншого житла у позивача немає, після підписання договору вона продовжувала проживати в спірній квартирі, повністю оплачувала комунальні та інші послуги, здійснювала інші дії як власник квартири. Фактичні обставини підтверджують, що позивач не мала вільного і свідомого волевиявлення під час укладення договору безоплатної передачі у власність відповідачу квартири, яка є її єдиним житлом. Разом з тим вважає, що позовна давність не пропущена, оскільки позивачу примірник оспорюваного договору вручено не було, лише у 2018 році дізналася про порушення її прав та інтересів, отримавши юридичну консультацію і дізнавшись, що вона не є власником квартири, дотепер здійснюючи усі права та обов‘язки власника квартири.

Представник відповідача – адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечила проти заявлених позовних вимог з мотивів, викладених у письмовому відзиві. Разом з тим, зазначила, що між її довірителькою та позивачкою не було жодних домовленостей щодо матеріального утримання, відповідно у її довірительки не було жодних договірних зобов‘язань. Таким чином, жодного дня, після укладення оспорюваного правочину відповідач не здійснювала догляду за позивачем, не надавала матеріальної допомоги, оскільки остання була здоровою, не потребувала стороннього догляду і матеріально забезпеченою, так як джерелом її доходів була і пенсія, і заробітна плата. Представник відповідача не оспорює того факту, що позивач особисто здійснює оплату за житлово-комунальні послуги з тих мотивів, що вона зареєстрована у квартирі, проживає в ній і є споживачем даних послуг. Та обставина, що позивач залишилася проживати у квартирі після укладення договору не свідчить про недійсність оспорюваного договору, оскільки відсутність фактичного передання спірного нерухомого майна в цьому випадку не пов‘язана з відсутністю волі дарувальника, чи помилки щодо природи спірного правочину. Крім того, суду не надано належних та допустимих доказів неписьменності позивача. Просить в позові відмовити за безпідставністю матеріально-правової вимоги, а у випадку, якщо суд дійде іншого висновку, то просить застосувати позовну давність, оскільки сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови в позові. Покликається на принцип юридичної визначеності, вважає, що позивачем пропущено позовну давність, оскільки вона дізналася про укладення договору з моменту його підписання, тобто з 11.08.2004 р. та жодних обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку давності позивач не навела.

Представник третьої особи – адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні повністю підтримав позицію відповідача та його представника. Пояснення надав аналогічні викладеним у письмовому поясненні приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 Просить в позові відмовити.

Заслухавши пояснення позивача, допитаної як свідка в порядку ст. 234 ЦПК України, її представника, представника відповідача та представника третьої особи, свідка ОСОБА_10, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів та передбачених правових підстав.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження.

Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 на праві власності належала квартира № 1/а в будинку № 28 по вул. Бр. Міхновських у м. Львові, загальною площею 24,8 кв.м., що підтверджується копією свідоцтва про право власності на квартиру № 11340-3 від 24.03.1997 р. (а.с.7) та копією витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.37).

11.08.2004 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір дарування, за умовами якого позивач ОСОБА_2 передала безоплатно у власність відповідачу ОСОБА_6 квартиру №1/а в будинку № 28 по вул. Бр. Міхновських у м. Львові. Договір дарування квартири укладений у письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, який зареєстровано в реєстрі за № 2668 (а.с.6).

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 4453124 від 16.08.2004 р.квартира №1/а в будинку № 28 по вул. Бр. Міхновських у м. Львові належить на праві власності ОСОБА_6, на підставі вищенаведеного договору дарування (а.с.8).

Також встановлено, що на час укладення договору дарування позивачу виповнилося 71 рік, за сімейним станом вона неодружена, дітей не має, отже є одинокою, працювала двірником в ЛКП, що не оспорюється сторонами.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

З роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», вбачається, що відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам статті 717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України від 18 червня 2014 року № 6-69цс14; від 21 жовтня 2015 року № 6-202цс15; від 02 грудня 2015 року № 6-2087цс15; від 16 березня 2016 року № 6-93цс16 та Верховного Суду від 14.11.2018 р. № 61-25366св18, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Відповідно до ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.

Свідок ОСОБА_10 в суді дала показання про те, що її рідна сестра ОСОБА_2 тяжкою працею заробила квартиру. Сестра не ходила в школу, не вміє ні читати, ні писати, не грамотна. Не розуміла взагалі як оформляла документи, не знала що робиться, вона хотіла щоб ОСОБА_6 приходила, щось допомагала. Зі слів сестри знає, що «ОСОБА_6 (племінниця) взяла документи». Знає, що за квартиру оплачує сестра, ОСОБА_11 не допомагала і не допомагає сестрі ні морально, ні матеріально жодного разу.

Згідно матеріалів реєстраційної справи кв. № 1/а по вул. Бр. Міхновських, 28 у м. Львові в серпні 2004 року вбачається, що позивач підписувала договір 4/34622 про отримання витягу з реєстру прав власності, в якому вказана мета і серед договорів відчуження, застави, дарування, спадщини і вказано договір довічного утримання на квартиру (а.с.30). Крім того підписувала заяву № 4/34622 про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, в якій також вказано серед іншого договір довічного утримання (а.с.31). Наведені обставини спростовують твердження відповідача, що позивач зібрала необхідні документи для укладення саме договору дарування, звертаючись до ОКП ЛОР «БТІ та ЕО».

Між тим, ініціювання укладення договору дарування, вибір нотаріуса саме відповідачем підтверджується показаннями позивача, даними як свідок, які є джерелом доказів.

Відповідно до п. 8 наказу №20/5 від 03.03.2004 р. "Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", чинної на час вчинення нотаріальної дії, нотаріуси зобов’язані здійснювати свої професійні обов’язки відповідно до Закону України "Про нотаріат", сприяти фізичним та юридичним особам у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз’яснювати права й обов’язки, попереджати про наслідки нотаріальних дій, що вчиняються для того, щоб юридична необізнаністьне могла їм зашкодити.

З копії договору дарування вбачається, що такий надрукований дрібним шрифтом, тому позивач, будучи неписьменною, неграмотною, що підтверджено її показаннями та показаннями свідка – її рідної сестри, в силу вказаних обставин та похилого віку не могла прочитати та зрозуміти його суть. Текст договору всупереч вимогам п. 16 наказу №20/5 від 03.03.2004 р. "Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", чинними на час посвідчення оспорюваного правочину, не був їй прочитаний нотаріусом, про що відсутня відповідна відмітка у договорі. Дані норми кореспондуються з чинним на даний час наказом від 22.02.2012 р. № 296/5 "Про затвердження порядку вчинення нотаріальних дій", в п. 6 якого вказано, що якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших поважних причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка. Тому, на думку суду, перелік осіб, яким нотаріус мав би прочитувати уголос текст договогу не є вичерпним. За таких обставин, позивач ОСОБА_2 вважала та усвідомлювала, що нею укладається договір довічного утримання з метою отримання від племінниці ОСОБА_6 посильної та необхідної допомоги в старості, що підтверджено позивачем та свідком.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що позивач іншого житла не має, після підписання договору продовжує проживати в спірній квартирі, повністю несе витрати по оплаті за комунальні послуги, що підтверджується довідкою ЛКП «Граніт» від 08.01.2019 р., відомостями про нарахування та оплату послуг, довідкою ПАТ «Львівобленерго» від 18.01.2019 р., довідками ЛМКП «Львівводоканал» від 17.01.2019 р., відомостями про оплату та нарахування послуг, (а.с.71-80) , рахуючи себе дійсним власником квартири.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що надані сторонами та досліджені в судовому засіданні докази підтверджують доводи позивача про її помилку при укладені оскаржуваного правочину щодо обставин, які мають суттєве значення, щодо правової природи правочину, прав та обов‘язків, які виникнуть після його укладення, про відсутність у неї під час укладання договору дарування вільного та свідомого волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдарованої. Так, позивач є особою похилого віку, на момент укладення договору їй виповнився 71 рік, одинокою, що свідчить про потребу в сторонній допомозі. Крім того, позивач є неписьменною, не ходила до школи, не вміє ні читати, ні писати, що підтвердила як сама позивач, так і її рідна сестра ОСОБА_10, тому не могла прочитати договір і такий їй не був прочитаний вголос нотаріусом, про що відсутня відповідна відмітка на договорі, що також вплинуло на її волевиявлення. Кв. № 1а в буд. № 28 по вул. Бр. Міхновських у м. Львові є єдиним житлом позивача, фактично квартира відповідачу не передана, а позивач з моменту укладання договору постійно у ній проживає, повністю оплачує комунальні та інші послуги, здійснюючи дії як дійсний власник квартири.

Що стосується заяви відповідача про застосування позовної даявності, то суд виходить із загальних правил перебігу загальної і спеціальної позовної давності, згідно з якими встановлено, що такий перебіг починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Так, здоговору № 1/8439 від липня 2018 року, підписаного позивачем вбачається, що позивач замовила технічний паспорт на квартиру (а.с.48). А з довідки датованої 26.07.2018 р. ОКП «БТІ та ЕО», виданої на ім‘я ОСОБА_2 вбачається, що їй повідомлено, що згідно інвентаризаційних матеріалів кв. № 1а в буд. № 28 по вул. Бр. Міхновських в м. Львові зареєстрована за ОСОБА_6 (а.с.49).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовна давність не пропущена, оскількипримірник оспорюваного договору нотаріусом позивачу вручений не був, так як з копії договору вбачається, що було виготовлено лише два примірники, один з яких залишився у справах нотаріуса, а інший – вручено відповідачу, що і підтвердив в судовому засіданні представник третьої особи і позивач. Тому, вона дізналася про порушення свого права, отримавши професійну правничу допомогу в липні-серпні 2018 та отримала інформацію, що вона не являється власником квартири, до цього часу здійснюючи всі права та обов‘язки власника. Відтак, вимоги відповідача про застосування позовної давності до задоволення не підлягають.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним спірного договору дарування є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Представником позивача в судовому засіданні було заявлено про необхідність застосування наслідків недійсного правочину шляхом поновлення реєстрації права власності на квартиру за позивачем.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне застосувати реституцію, повернувши сторони недійсного правочину у попередній стан, наслідком чого є скасування державної реєстрації права власності на квартиру №1/а (один «а») в будинку № 28 (двадцять вісім) по вул. Бр. Міхновських у м. Львові на ім‘я ОСОБА_6 та поновлення державної реєстрації права власності на дану квартиру за ОСОБА_2

На підставі ч. 2 ст. 141 ЦПК з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 264, 265, 274-279 ЦПК України, ст.ст. 203, 216, 229, 257, 261, 717 ЦК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування квартири та поновлення права власності на квартиру задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування квартири №1/а (один «а») в будинку № 28 (двадцять вісім) по вул. Бр. Міхновських у м. Львові, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 11 серпня 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі № 2668.

Застосувати правові наслідки недійсності правочину, повернути сторони в попередній стан.

Скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру №1/а (один «а») в будинку № 28 (двадцять вісім) по вул. Бр. Міхновських у м. Львові на ім‘я ОСОБА_6, реєстраційний номер 6962104; номер запису 20392, в книзі 28; дата прийняття рішення про реєстрацію права власності 16.08.2004 р. та поновити державну реєстрацію права власності на квартиру на №1/а (один «а») в будинку № 28 (двадцять вісім) по вул. Бр. Міхновських у м. Львові за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.).

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 а.

Відповідач: ОСОБА_6, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, м. Львів, вул. Дорошенка, 25/10.

Повний текст рішення складено 09 квітня 2019 року.

Суддя: (підпис) ОСОБА_1

З оригіналом згідно.

Суддя: Б.М.Гедз